Xreferat.com » Рефераты по истории » Студентство та вищі навчальні заклади Росії та України (наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.)

Студентство та вищі навчальні заклади Росії та України (наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.)

не вдався. Залізниці неохоче прибігали до послуг «скоростиглих» техніків, віддаючи перевагу випускникам Інституту шляхів сполучення і політехнікумів. Втрачене популярність у молоді Інженерне училище в 1913 р. було реформовано в Московський інститут шляхів сполучення, ідентичний діючому в Петербурзі.

Аналогічний викладеному вище і настільки ж невдалий у кінцевому рахунку досвід був відтворений засновниками Гірського училища, відкритого в 1899 р. у Катеринославі. У 1912 р. це «напіввищий» навчальний заклад був ідентифікований організаційно, по програмах викладання, юридичному статусові, назві Гірському інститутові в Петербурзі. У 1913/14 навчальному році в інженерно-промислових інститутах навчалося більш 23 тис. чоловік.

Аграрний сектор російської економіки обслуговували 10 державних вищих навчальних закладів: 5 землеробських, 1 межовий, 4 ветеринарних інститути. Фахівців із сільського господарства готували також спеціальні факультети Донського і Ризького політехнікумів. Їхня діяльність протікала на тлі широкої дискусії про нові організаційні форми вищої землеробські освіти з метою орієнтації її на агрокультурне обслуговування не тільки поміщицького, але і масового селянського господарства. Перше слово в ній належало професорам і викладачам вищої школи. Дебатувалися переважно два проекти – організації агрономічних відділень в університетах і багато факультетної, політехнічної, конструкції спеціального сільськогосподарського інституту.

Фахівці віддали перевагу другому проектові. Об'єктом його реалізації став Московський сільськогосподарський інститут, створений у 1894 р. на базі Петровської сільськогосподарської академії (1865), спочатку як «закрита» школа з високою платою за навчання (400 карбованців), призначена переважно для дітей поміщиків.

На початку XX ст. інститут став «відкритим» навчальним закладом із сільськогосподарським, інженерним (готував меліораторів), рибоводним відділеннями. Його навчальні програми і методика викладання придбали велику практичну спрямованість. За рахунок вихідців із селян-хліборобів, випускників духовних семінарій демократизувався і зріс склад його студентів.

По типології науково-педагогічної організації сільськогосподарського відділення інституту в Москві в 1914 р. було перетворено агрономічне відділення Інституту сільського господарства і лісівництва в Новій Олександрії (1962) і організований Воронезький сільськогосподарський інститут, відкритий у 1912 р. У 1902 р. уведене нове положення про Петербурзький лісовий інститут (1803). Істотно було розширене викладання природничонаукових і прикладних сільськогосподарських дисциплін. До класу аграрних вищих навчальних закладів відносилися Вищі курси при Никитському училищі садівництва і виноробства (1888). Важливе значення для аграрно-індустріальної Росії з мінливими поземельними відносинами мала межова служба. «Митецьких землемірів» готував Московський межовий інститут (1779) з чотирирічним курсом наук. Медичне обслуговування сільськогосподарського тваринництва здійснювали випускники Варшавського (1840), Казанського (1874), Харківського (1850), Юр'євського (1848) ветеринарних інститутів. У 1913/14 навчальному році в російських сільськогосподарських вищих навчальних закладах числилося близько 5 тис. студентів.

Державна вища школа Росії в основному формувалася в XIX ст. У 1892 р. в країні діяло 48 вищих навчальних закладів, у 1899 р. – 56, у 1917 р. – 65. Таким чином, 86% їх виникло в минулому сторіччі і тільки 14% – на початку XX ст. Ці дані свідчать про крайню сповільненість темпів розвитку вітчизняної вищої освіти.[2.3; 132]

Найбільш істотні зрушення в професійній структурі вищої школи відбулися в період промислового підйому 1892–1902 рр. Однак тенденція до переважного розвитку інженерної освіти був перерваний промисловою депресією, що наступила, 1903–1910 рр. Історично сформована в державній вищій школі диспропорція між народногосподарськими (26–40%) і гуманітарними (39–60%) навчальними закладами збільшувалася. Це, однак, не означало, що потреби країни в педагогах, лікарях, юристах, офіцерах з вищою освітою задовольнялися повною мірою. Вони були не менш гострі, ніж потреби в інженерах і агрономах. Державна скарбниця відпускала занадто мало кошт на нестатки вищої школи. От чому залишилися на папері розроблені в 1910–1916 р.р. відомчі програми відкриття нових університетів, технічних і сільськогосподарських інститутів. Усе це привело до створення неурядової вищої школи.

Ще напередодні селянської реформи 60-х рр. царський уряд змушений було частково піти назустріч наполегливим вимогам громадськості в області готування вчительських кадрів. У листопаду 1858 р. міністерством народної освіти були схвалені наступні три пропозиції: заснувати при всіх університетах дворічні педагогічні курси для осіб, що мають вищу освіту і бажають присвятити себе педагогічної діяльності; створити при педагогічних курсах чотирьох – і п'ятикласні гімназії з пансіонами для учнів; відкрити в кожнім окрузі вчительські семінарії для готування вчителів повітових і сільських училищ.

У березні 1860 р. було видано «Положення про окружні педагогічні курси», добір на які проводили піклувальні ради навчальних округів. Незалежно від умов прийому, усі ті, хто вступив на ці курси повинні були мати «бездоганну моральність і схвальний спосіб життя». Більш того, кожному кандидатові пропонувалося представити «свідчення про благонадійність» і моральної стійкості. [2.10; 74]

Педагогічні курси в навчальних округах мали дворічний термін навчання і п'ять профілів підготовки в залежності від спеціальності вчителів, при цьому для всіх однаково обов'язковим було вивчення невеликих курсів педагогіки з дидактикою. Заняття на курсах носили теоретичний і практичний характер. Кожен, хто закінчив курси зобов'язаний був написати і захистити «дисертацію» на задану тему і прочитати одну спробну лекцію. Крім того, у процесі навчання кожен слухач (він називався кандидатом) повинний був представити в піклувальну раду два твори – наукового і педагогічного змісту. Кандидати, що виявили особливі успіхи, одержували можливість на заміщення посад бакалаврів і доцентів в університеті; кандидати, що мали середні успіхи, спрямовувалися в середні навчальні заклади, а результати, що показали не цілком задовільні, визначалися на місця вчителів повітових училищ із правом наступного перекладу на роботу в гімназії на основі додаткового конкурсу.

Сам факт створення педагогічних курсів для підготовки вчителів середніх шкіл представляє позитивне явище, хоча кількість слухачів цих курсів було вкрай незначним. На вищі педагогічні курси в 1860 р. було виділено усього лише 67 місць зі стипендіями в 300–500 руб. у рік. В наступні роки кількість стипендіатів на курсах трохи збільшилося, але воно як і раніше було невелике. Так, у 1864 р. було засновано 259 стипендій на всю країну, з них для західних губерній –106, для інших –153 стипендії. Одночасно відбулося і зниження розміру багатьох стипендій до 142 руб. 80 коп. у рік.

Робота вищих педагогічних курсів із самого початку їхнього створення була організована незадовільно. Це викликало чергову дискусію про організації підготовки вчителів середніх шкіл і розробку нових проектів як у міністерстві народної освіти і його Ученому комітеті, так і в навчальних округах, університетах і в інших установах. Одні пропонували ввести особливі семінарські курси при деяких кафедрах університетів, інші вимагали відновлення Головного педагогічного інституту, треті рекомендували збільшити термін навчання на один рік для тих студентів, що готуються стати вчителями, четверті радили випускників університетів – кандидатів на педагогічні посади прикріплювати на річне стажування до гімназій, п'яті вважали за доцільне підготовку вчителів цілком і цілком покласти на університети без продовження терміну навчання і без додаткової роботи у гімназії і т.д.

Підвівши підсумки дискусії, Учений комітет міністерства народної освіти прийняв наступні рекомендації: готування до вчительського звання покласти на університети, у навчальних планах яких, починаючи з другого курсу, передбачити спеціальні заняття з кандидатами в педагоги; по закінченні університетського курсу «учительські кандидати» зараховуються на один рік до гімназії для практичних занять, після чого вони визначаються на посаді педагогів гімназій і прогімназій; контроль за практичною роботою цих кандидатів покласти на директорів і педагогічні ради гімназій; час занять зараховувати в загальну службу вчителя; загальне число стипендіатів для вчителів-кандидатів повинне бути не менш 300 при розмірі стипендії в 300–360 руб.; крім штатних стипендіатів у числі тих, хто готувався до вчительського звання можуть бути стипендіати інших відомств і особи, що складаються на власному утриманні.

У 1865 р. Учений комітет опублікував проект «Положення про готування вчителів гімназій і прогімназій». Але, що прийшов до керівництва міністерством народної освіти граф Д.А. Толстой домігся його скасування.

В наступні роки діячі народної освіти неодноразово поверталися до розгляду питань про статут, набір і контингенти учнів, організації навчальної діяльності педагогічних курсів. Однак 27 червня 1867 р. по представленню Д.А. Толстого було «высочайше повелено» їх зовсім закрити. Почалися пошуки «нових, більш зручних» форм підготовки вчителів для середніх шкіл, що продовжувалися багато років і безуспішно. [2.10; 75]

Готування вчителів середніх шкіл з мізерною педагогічною і методичною підготовкою стали проводити історико-філологічні і фізико-математичні факультети університетів. Університети давали студентам педагогічні знання, як правило, тільки, на факультативних педагогічних курсах і по урізаних програмах.

В другій половині XIX в. учителів гімназій, реальних училищ і інших середніх навчальних закладів, крім університетів, готували також інші вищі навчальні заклади, зокрема два історико-філологічних інститути – у Петербурзі і Ніжині.

У Петербурзі історико-філологічний інститут був створений у 1867 р. Це був закритий навчальний заклад, що готував для гімназій вчителів історії (з географією), російської мови і словесності, древніх мов. Термін навчання в ньому був чотири роки: два роки «теоретичних» і два роки «спеціального і практичного навчання». На чолі інституту знаходився директор, що був безпосередньо підлеглий міністрові народної освіти. Його заступником був інспектор із трьома помічниками – наставниками студентів. Інститут мав ученого секретаря, секретаря правління, екзекутора (він же економ), бухгалтера й інших працівників. У штат інституту входили 5 ординарних і 5 екстраординарних професорів, 5 викладачів і законовчитель. Навчальною частиною формально керувала професорська конференція, а господарської – правління. Річний бюджет інституту на початку його діяльності складав близько 90 тис. карбованців, з яких на зміст студентів відпускалося 25 тис. руб. При інституті в 1870 р. була відкрита гімназія.

В інститут приймалися особи, що досягли 17-літнього віку, що закінчили гімназії і духовні семінарії, що пройшли вступні екзамени по російській і древній мовам і не мають «моральних і тілесних недоліків». З 1877 р. абітурієнти, що мають в атестатах оцінку «4» по мовах, від вступних екзаменів звільнялися. Штатне число студентів складало 100 чоловік, однак крім штатних вакансій інститут мав 2–3 десятки стипендіатів від синоду, Кавказького, Віленського і Дерптського навчальних округів, Західного і Східного Сибіру.[2.10; 77]

Навчальний план інституту відображав офіційну тенденцію до класицизму в освіті. Він містив у собі закон божий, філософію (із психологією, логікою й історії-філософії), педагогіку і дидактику, грецьку мову і грецьку словесність, латинську мову і римську словесність, росіянку словесність з історією церковнослов'янської і російської мов, загальну історію, німецька і французька мови.

Студенти інституту піддавалися посиленій ідеологічній обробці в дусі вірності цареві і самодержавно-становому ладові. Для перевірки знань призначалися так називані репетиції, іспити (по всіх предметах за навчальний рік), домашні читання і курсові твори. На третьому і четвертому курсах навчання студенти інституту розділялися на наступні «розряди» (відділення): древніх мов, російської словесності (з 1864 по 1884 р.), історії (з 1869 по 1875 р.), історії і географії (з 1875 р.).

Невстигаючі студенти або залишалися на другий рік, або відчислялися з правом підготовки до іспиту на звання вчителя повітового училища. Студенти, що зі своєї ініціативи залишали інститут до закінчення повного курсу, повинні були сплатити за весь період навчання до 400 руб. за рік. Випускники інституту, відзначені звання вчителя гімназії, після річної роботи мали право здавати іспиту на магістерську ступінь. Термін обов'язкової служби складав 6 років.

За 1867–1900 р. Петербурзький історико-філологічний інститут випустив 562 педагога, з них абсолютна більшість працювали викладачами древніх мов.

Учителів гімназій готував також Ніжинський історико-філологічний інститут князя Безбородько, що виник у 1875 р. на базі юридичного ліцею. Він користувався такими ж правами, як і Петербурзький інститут, але підкорявся попечителеві Київського навчального округу. Контингент студентів і в цьому інституті був невеликим: спочатку 100, а в наступні роки 40–42 чоловік. За 1875–1900 р. інститут випустив 321 учителя. Інститут утримувався на кошти державного казначейства (70–75 тис. руб. у рік) і асигнування засновників ліцею (14,2 тис. руб. у рік). При інституті працювала гімназія з пансіоном. У її чотирьох «вищих класах» училося і виховувалося 120 стипендіатів – і майбутніх студентів інституту.

Організація навчального процесу в інституті князя Безбородько була приблизно такий же, як у Петербурзькому історико-філологічному інституті. Педагогічні науки в інституті недооцінювалися. Директор інституту Н.Е. Шпаків вважав, що в роботі вчителя педагогічна теорія не має значення. Незначну частину вчителів древніх мов у цей час випускали також вчительський інститут слов'янських стипендіатів (для слов'ян-іноземців, що закінчили закордонні університети) і Лейпцігська філологічна семінарія, створена в 1873 р. при Ціль інституту складалася в готуванні «знаючих викладачів» стародавніх мов для середніх і вищих навчальних закладів Росії. Лейпцігському університеті і при Ціль інституту складалася в готуванні «знаючих викладачів» стародавніх мов для середніх і вищих навчальних закладів Росії. перетворена пізніше в Російський філологічний інститут. У 1884 р. було затверджене Положення про цей інститут. Ціль інституту складалася в готуванні «знаючих викладачів» стародавніх мов для середніх і вищих навчальних закладів Росії. Термін навчання був 3 роки, для випускників, що мають відмінні оцінки і бажають одержати магістерський ступінь, – 4 роки. В інституті могло навчатися 15 стипендіатів міністерства народної освіти Росії і 15 вільних студентів. В інститут приймалися росіяни піддані; гімназії, що закінчили, інститути і ліцеї. Інститутом керували директор і два його помічники (ад'юнкта). У ньому вивчалися, крім стародавніх мов, греко-римська література, історія древньої філософії, римська і грецька історія, стародавності і міфологія, деякі спецкурси. Інститут утримувався на рахунок кошт міністерства народної освіти Росії. Цей «мертвонароджений інститут», як його називала передова російська педагогічна громадськість, був закритий у 1890 р.

Невелика кількість викладачів реальних училищ по спеціальних предметах готували російські і закордонні вищі технічні навчальні заклади. У 1873 р. 16 випускників університетів були визначені як стипендіатів на дворічне навчання в Московське, Аахське і Лютихське вищі технічні училища. Подібні міри приймалися і в наступні роки, при цьому мінялися тільки профілі навчання у вищих навчальних закладах.[2.10; 79]

Характерними рисами навчального процесу всіх навчальних закладів, що готували викладацький склад для середніх шкіл, у ті роки були: яскраво виражена самодержавно-поміщицька спрямованість змісту викладання, а також догматизм, рутина, зневага вимогами педагогічної науки. Студенти й учні курсів знайомилися з дидактикою і методикою поверхово, поза конкретним зв'язком з життям, із практикою. У навчальних закладах панували словесні, схоластичні, пасивні методи навчання. Що стосується підготовки майбутніх учителів до виховної діяльності, те багато професорів і викладачі затверджували, що суть питання полягає в тому, щоб жадати від студентів лише неухильного дотримання правил зовнішньої пристойності.

Серйозними недоліками цих закладів були багатопредметність у навчанні (студенти вивчали до 20 навчальних дисциплін) і недооцінка значення психолого-педагогічної підготовки учнів. Украй мало приділялося навчального часу для педагогічної практики. Навчальні заклади, як правило, незадовільно оснащувалися навчальною літературою й устаткуванням.

Відсутність необхідної психолого-педагогічної підготовки випускників університетів, призначуваних на педагогічну роботу, їх дидактична і методична безпорадність нерідко викликали в молодих вчителів у перші ж дні роботи відраза до педагогічної праці і прагнення будь-що-будь «позбутися» нього і перейти до іншого роду заняттям.

У 1898 р. міністерство народної освіти знову звернуло увагу на підготовку викладачів середніх шкіл і запропонувало попечителям навчальних округів обговорити це питання в піклувальних радах. У тому ж році для розробки пропозицій по підготовці викладачів середніх навчальних закладів була створена комісія під головуванням помічника попечителя Московського навчального округу В.Д. Ісаєнкого. Комісія прийшла до висновку, що для підготовки вчителів в університетах, де малися історико-філологічний і фізико-математичний факультети, повинні бути введені спеціальні педагогічні курси. Завідування педагогічними курсами рекомендувалося доручити колегіальному органові, що повинний був установлювати, поєднувати і контролювати всі заняття кандидатів, а також обирати осіб для ведення як теоретичних, так і практичних занять з кандидатами. Пропозиції комісії не були, однак, реалізовані.

Наприкінці 90-х рр. була створена ще одна «особлива» комісія із середньої освіти, що очолив міністр народної освіти Н.П. Боголепов. Але і ця комісія не розв'язала проблеми вчительських кадрів. [2.10; 80]

На початку XX в. підготовка учителів вищої кваліфікації була організована в деяких навчальних закладах, що носили приватний і на пів суспільний характер. Таким навчальним закладом був педагогічний інститут ім. П.Г. Шелапутіна, що виник у Москві по приватній ініціативі і тільки пізніше став державним навчальним закладом.

Задачі, функції, структура, організація навчального процесу інституту були закріплені спеціальним Положенням від 3 червня 1911 р. Заняття в інституті почалися 24 жовтня 1911 р. Термін навчання в ньому був два роки. Інститут мав відділення російської мови і словесності; російської і загальної історії; математики, фізики і космографії; природознавства, хімії і географії; стародавніх мов. На всіх п'ятьох відділеннях, крім спеціальних предметів, вивчалася логіка, загальна і педагогічна психологія, загальна педагогіка, історія педагогічних навчань, шкільна гігієна, фізична культура, факультативно – музика і спів. Читалися курси методик і наукові основи шкільних предметів. Кількість студентів в інституті було невелике, у 1913 р. у ньому училося усього лише 65 чоловік. При інституті малися гімназія і реальне училище ім. П. і А. Шелапутіних. Перший випуск інституту відбувся в 1913 р.[2.10; 80]

У порівнянні з урядовими педагогічними навчальними закладами педагогічний інститут ім. П.Г. Шелапутіна був більш зробленим типом педагогічної школи. Педагогічну підготовку тут одержували особи, що мають університетську освіту.

На початку XX в. виникла Петербурзька педагогічна академія так називаної Ліги освіти. Статут Академії був затверджений 18 серпня 1907 р., її офіційне відкриття відбулося 1 жовтня 1908 р. Це був невеликий навчальний заклад, бюджет якого в 1910/11 навчальному році складав усього лише 17 тис. карбованців (7 тис. руб. складала плата за навчання і 10 тис. руб. – приватні пожертвування). Більшість викладачів Академії працювали або безкоштовно, або за незначну винагороду.

Курс навчання в Педагогічній академії продовжувався два роки. Її задача полягала в тому, щоб давати досвідченим учителям вищу педагогічну освіту і вести розробку окремих педагогічних питань. Для всіх слухачів, як з гуманітарною, так і з природно-математичною освітою, викладалися вступ в педагогіку, історія педагогіки, педагогічна психологія, шкільна гігієна, патологічна педагогіка, школознавство. Крім того, вивчалися спеціальні і так називані додаткові предмети. Педагогічна академія припинила існування в 1915 р.

З числа інших навчальних закладів, що готували вчителів, слід зазначити Лазарєвський інститут, східних мов, створений у Москві багатою вірменською родиною Лазарєвих (Лазарян) для підготовки чиновників і перекладачів на базі вірменського Лазарєвського училища, що виникло ще в 1815 р. Це був вищий загальноосвітній навчальний заклад, що одержав у 1837 р. права державних навчальних закладів другого розряду. До середини XIX в. у Лазарєвському інституті готувалися в основному учителя вірменських шкіл. За статутом 1848 р., п'ятикласний курс навчання був замінений восьмикласним, з яких два останніх класи були вищими або спеціальними.

Помітний внесок у розвиток педагогічної освіти внесли Петербурзький психоневрологічний інститут, заснований у 1907 р. з ініціативи видного російського психіатра, невропатолога і психолога В.М. Бєхтєрєва, Петербурзька вільна вища школа П.Ф. Лесгафта, Владивостокський інститут східних мов, Московський чотирирічний інститут слова, ряд вищих віденських навчальних закладів, а також Московський народний університет ім. А.Л. Шанявського.

Свою діяльність університет ім. А.Л. Шанявського почав 1 жовтня 1906 р. Основна мета його полягала в тому, щоб служити розвиткові вищої освіти, поширенню наукових знань, підготовці до різних сфер практичної діяльності. Він мав два відділення – науково-популярне й академічне. Термін навчання в університеті складав 4 роки. Система викладання – предметна і на вибір самих учнів.

В університет приймалися особи обох статей, незалежно від національності і віросповідання. Вступних екзаменів не було. Посвідчень про освіту з учнів не вимагали, але на академічному відділенні могли учитися тільки особи із середньою освітою, тому що навчальні плани були подібні з планами університетів. Слухачі університету не користувалися ніякими правами і перевагами державної служби. Плата за навчання складала 20–30% бюджету університету (за цикл навчання вносився внесок у 40 руб.), однак частина слухачів була звільнена від плати за навчання.

У 1911 р. університет одержав спеціальне пожертвування в розмірі 100 тис. карбованців на установу педагогічних курсів ім. М.Л. і Т.А. Корольових, що готували вчителів для міських шкіл Москви. У 1912 р. в університеті ім. А.Л. Шанявського навчалося 2433 слухача, з них на повних циклах – 625, по окремих предметах-1091, інші – на різних курсах. Вчителі і вчительки серед слухачів складали 20–25%. При університеті функціонували різні курси по підготовці вчителів і виховательок. В університеті працювало понад сто професорів і викладачів. [2.10; 82]

Частина вчителів гімназій, реальних училищ і інших середніх і неповних середніх навчальних закладів одержувала підготовку в ліцеях – привілейованих станово-дворянських навчальних закладах, що давали досить широку освіту: Царськосільському (відкрите в 1811 р., у 1844 р. переведений у Петербург із перейменуванням в Олександрівський), Ришельєвському в Одесі (відкритий в. 1818 р.), при якому якийсь час функціонував педагогічний інститут, Волинському в м. Кременець – Волинськім (функціонував з 1819 по 1831 р.), Ніжинському (створений у 1832 р.), Демидівському в Ярославлі (відкритий у 1833 р. на базі гімназії), Московському ліцеї пам'яті цесаревича Миколи, відкритому в 1868 р. і що готував викладачів для класичних гімназій (у цьому ліцеї якийсь час працювала так звана Ломоносівська вчительська семінарія).

Свої вищі і середні педагогічні навчальні заклади мало також військове відомство. Зокрема, у період військово-навчальної реформи 60–70-х рр. при 2-й військової гімназії в Петербурзі були відкриті дворічні педагогічні курси (1865), на яких навчалися особи, що мають вищу освіту. Ці й інші курси забезпечували військові гімназії кваліфікованими кадрами по загальноосвітніх предметах. У 1865–1882 р. Петербурзька військова гімназія випустила 100 педагогів з вищою освітою і 273 педагога, що здали іспиту в екзаменаційній комісії. Педагогічні курси гімназії закрилися в 1883 р. у зв'язку зі зміною керівництва у військовому відомстві і «контрреформою» військової школи.

Успіх цих вищих педагогічних курсів у значній мірі був забезпечений гарним складом лекторів. Керівником курсів був послідовник К.Д. Ушинського директор 2-й військової гімназії Г.Г. Данилович. На курсах велика увага приділялася російській мові, педагогічним наукам, практичним заняттям і самостійній роботі кандидатів (слухачів). Учбово-методичною базою курсів був Педагогічний музей військово-навчальних закладів.

Недержавні («вільні») вищі навчальні заклади по своєму статусі були суспільними і приватними установами (курси, інститути, університети). Вони не субсидіювалися державою. Лише в рідких випадках скарбниця виділяла незначні суми окремим з них. У 1900–1917 р. у Росії нараховувалося більш 80 суспільних і приватних вищих навчальних закладів, склад яких постійно мінявся, до лютого 1917 р. скоротивши до 59. Основний їхній масив складали 29 навчальних закладів університетського типу. За малим виключенням вони мали ту ж, що і державні університети, професійну структуру і діяли переважно в містах зі сформованими науковими силами, дослідницькою базою, академічними традиціями.[2.3; 133]

Абсолютно переважали в цій групі жіночі навчальні заклади: 24 проти 5, призначених для навчання жінок і чоловіків.

У XVIII – першій половині XIX ст. діяльність жінок на педагогічному поприщі обмежувалася лише службою як домашніх вчительок і виховательок. Тільки в 60-і рр. XIX ст. порівняно широке поширення одержала передова ідея про залучення жінок до педагогічної праці в народних школах. У Петербурзі і Москві виникли суспільства виховательок і вчительок, однієї з задач яких було шукання жінкам учительської роботи й організація їхнього педагогічної освіти.

З другої половини минулого століття в Росії, як указувалося вище одержало деякий розвиток жіноча освіта. Ще в 1858 р. було відкрито кілька загальнодоступних жіночих шкіл – гімназій. По «Положенню про жіночі училища відомства Міністерства народної освіти» від 10 травня 1860 р. виникають жіночі училища двох розрядів: із шестирічним терміном навчання – першого розряду і з трирічним терміном навчання – другого розряду. До 1870 р. було створено 37 училищ першого розряду і 94 училища другого розряду.

З 1862 р. з ініціативи видного педагога Н.А. Вишнеградського в Росії організуються жіночі семикласні мариїнські гімназії, а потім гімназії системи міністерства народної освіти із сім-восьмирічним терміном навчання. У 1870 р. прийняте «Положення про жіночі гімназії». З часів XVIII ст. збереглися також дворянські інститути шляхетних дівчат. На основі «Положення про початкові народні училища» (1864) дівчата одержали право навчатися разом із хлопчиками. Поступово відкриваються недільні жіночі школи. [2.10; 97]

Однак розвиток жіночої освіти йшов повільно. У 1877 р. у Росії було 148 жіночих навчальних закладів, у яких навчалося кілька тисяч учнів. У 1880 р. у всіх сільських народних училищах навчалося всього 236 тис. дівчинок. Аж до Великої Жовтневої соціалістичної революції в багатьох адміністративних районах Росії спостерігалася суцільна безграмотність жінок.

Дозвіл учитися дівчатам привело до створення невеликої мережі жіночих навчальних закладів по підготовці вчительок. Їх стали готувати жіночі педагогічні інститути, жіночі гімназії і семінарії, жіночі курси і педагогічні класи, жіночі училища і школи, інститути шляхетних дівчат і інші навчальні заклади, що належали міністерству народної освіти, відомству установ імператриці Марії, синодові, приватним особам і суспільствам.

Педагогічні дворічні курси вперше були засновані в 1859 р. при першому Маріїнському жіночому училищі. Вони неодноразово піддавалися перетворенням. У педагогічний цикл дисциплін на курсах входили педагогіка, анатомія і вікова фізіологія. Потім замість анатомії і фізіології стали викладатися природна історія та естетика. У 1870 р. курси були розділені на два відділення: словесне і природно-математичне. При них існувала базова школа. Курси готували вчительок і виховательок. З 1879 р. вони стали трирічними. На перших двох курсах вивчалися загальноосвітні дисципліни, на третьому – педагогічні. На курси приймалися випускниці гімназій. Практикувалися вступні іспити.

У 1864 р. відкриваються педагогічні класи при столичних і провінційних жіночих гімназіях відомства установ імператриці Марії, а в 1870 р. створюються педагогічні класи при жіночих гімназіях міністерства народної освіти. Ці гімназії складалися з підготовчого, семи основних і одного педагогічного класів. «Положення про жіночі гімназії і прогімназії народної освіти» (1870) передбачало видачу дівчинам, що закінчили сім класів, атестата на звання вчительки початкової школи, а тим, хто закінчили вісім класів – на звання домашньої вчительки; медалі, що одержали, мали право бути домашніми наставницями. У 1874 р. видане спеціальне «Положення про педагогічні класи». [2.10; 98]

Річні (дворічні) педагогічні курси і класи створювалися також при деяких армійських училищах (гімназіях) і жіночих інститутах у губернських центрах Росії. Навчання на жіночих курсах було платним.

У 1911 р. на педагогічних курсах (класах) при жіночих гімназіях і училищах навчалося 16 тис. чоловік.

У 1870 р. у Петербурзі по приватній ініціативі і на приватні кошти відкрилися Аларчинські вищі жіночі курси. На курсах викладалися майже всі загальноосвітні предмети і педагогіка. Ці курси можна розглядати як один з перших кроків на шляху до створення стабільного вищого жіночого навчального закладу.

Владимирські жіночі курси, створені при Владимирському повітовому училищі Петербурга не мали твердого навчального плану, а також постійного складу слухачок. Їхній досвід проте ще більш просунув уперед становлення жіночої освіти. Визначений внесок у цю справу внесли й інші жіночі курси, у тому числі ті, котрі існували в будинках деяких заможних жителів Петербурга.

Жіночі педагогічні курси П.И. Чепелевської, відкриті по особистій ініціативі останньої в Москві та матеріально підтримані московським земством, почали працювати в 1870 р.

Жіночі педагогічні курси Чепелевської були відкритим навчальним закладом для бідних дівчат, що бажають стати вчительками початкових шкіл. Термін навчання на курсах – 2 роки. Навчальна частина курсів, по оцінці Н.А. Корфа, що вивчаюча їхню діяльність, була «організована цілком раціонально». На них викладалися російська і слов'янська граматики, короткий курс російської літератури, арифметика й елементарна геометрія, історія Росії і частково загальна історія, загальна і російська географія, природна історія і фізика, церковний спів і скоропис, школознавство і гігієна, методика.

Іногородні слухачки курсів проживали на приватних квартирах, де за ними був установлений строгий догляд, що не допускав навіть вільного спілкування з рідними і близько знайомими, що одержало осуд передових педагогів.

У 1869 р. у Москві виникла міська жіноча вчительська семінарія, що проіснувала, однак, всього два роки.[2.10; 102]

У 1870 р. було засновано Московське суспільство виховательок і вчительок, що через два роки після свого створення, у 1872 р., у будинку приватного пансіону на Кисловці відкрило педагогічні курси, що проіснували до 1917 р. Спочатку курси по змісту навчання мало чим відрізнялися від загальних жіночих учительських класів; з 1893 р. вони стали постійним навчальним закладом із дворічним терміном навчання, а з 1906 р. почали готувати вчительок шкіл підвищеного типу. Курси зіграли важливу роль у підготовці педагогічних кадрів і в

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: