Xreferat.com » Рефераты по истории » Історія України

Історія України

переслі­дував учасників революційного руху. Серед судових процесів того пері­оду найжорстокішим був процес над учасниками донецького збройного повстання, із 131 підсудного винними було визнано 92 чол., із них 8 засуд­жено до смертної кари, а решту — до різних строків каторги. Поразка революції призвела до кризи в національному русі та його занепаду. Розпадається Українська радикально-демократична партія, припинила своє існування "Спілка". Частина членів УСДРП взяла участь у створенні міжпартійного політичного об'єднання — Товариства українських посту­повців, яке найближчими своїми завданнями вважало українізацію освіти, церкви, відстоювання прав українства через трибуну Державної Думи.

Після успішної для росіян Галицької битви (1914 р.) бої між російською і австро-німецькою арміями на українських землях розгорілися на Ка­рпатських перевалах. Незважаючи на наполегли­вість росіян, подолати ці перевали їм так і не вдалося. Проте наступним успіхом росіян стала облога фортеці Перемишль, яка капітулювала 22 березня 1915 р. У результаті росіяни взяли в полон 120 тис. австрійців і захопили 400 гармат. На завойованій території Східної Галичини і пів­нічної Буковини російська влада встановила режим, який, за словами голови російської адміністрації Галичини генерал-губернатора графа О. Ьобринського, мав запрова­дити «русские начала» в житті населення краю, Так, у Галичині запро­ваджувалися російська мова і російське законодавство. Закривалися українські школи, інші навчальні заклади та культурні організації. Почалось повернення греко-католиків у православ'я. Майже всіх представників української еліти, що залишилась у краї, а також верхівку греко-католицької церкви на чолі з митрополитом А. Шептицьким було вивезено вглиб Росії. Відбулись єврей­ські погроми.

Російська окупація тривала до весни—літа 1915 р. Тим часом австро-німецьке командування розробило стратегічний план на 1915 р., згідно з яким передбачалося спрямувати проти Росії головний удар і вивести її з війни. Зібравши достатню кількість військ, австро-німецьке командування перейшло в наступ. У районі міста Горлиця було прорвано російський фронт. Уже в лютому австрійські частини вступили до Чернівців, 22 червня — до Львова, а до кінця червня захопили всю Галичину і Буковину, за винятком вузької смуги на схід від Тернополя. Крім Галичини, австро-німецькі війсь­ка під час наступу 1915 р. окупували західну Волинь, Холмщину, Берестей­щину з містами Луцьк і Дубно. Росіяни зазнали поразки через погане мате­ріальне постачання військ і прорахунки командування.

Відступ російської армії супроводжувався новим погромом українства, де­портацією населення. Поряд із цим до відступаючих російських частин дода­лися біженці, які боялися репресій з боку Австро-Угорщини. Загалом до Росії було переміщено понад 100 тис. українців. Депутат російської Державної думи П. Мілюков назвав російську політику в Галичині «європейським скандалом».

Зупинивши наступ австро-німецької армії на лінії Кам'янець-Подільсь-кий—Тернопіль—Кременець—Дубно,, росіяни навесні 1916 р. силами Південно-Західного фронту несподівано завдали удару, який увійшов в історію під назвою Брусиловський прорив (від прізвища генерала Олексія Брусилова, призначеного у березні 1916 р. командуючим цим фронтом).

Наступ розпочався 22 травня 1916 р. Після нетривалої артпідготовки росіяни перейшли в наступ по всьому фронту, тим самим не давши австро-угорським військам свободи маневру. Російські війська просунулися по всьому фронту вглиб на 80—120 км, знову оволоділи Чернівцями, Коломиєю, Бро­дами, Луцьком. Унаслідок Брусиловського прориву австро-угорські війська зазнали значних втрат: понад 1 млн вбитих і поранених, понад 400 тис. полонених. Росіяни втратили близько 500 тис. осіб.

Після завершення цього наступу лінія фронту залишалася майже незмін­ною протягом року. Тим часом у березні 1917 р. в Росії відбулась революція. Новий російський уряд, прагнучи зміцнити своє внутрішнє становище, улі­тку 1917 р. розпочав новий наступ, який завершився повним провалом, но­вими жертвами і територіальними втратами. Контрудар австро-німецьких військ примусив росіян відступити навіть далі, ніж у 1915 р. Ця лінія фро­нту проіснувала аж до укладення Берестейського миру.

Висновок. У цей період українські землі продовжували залишатися ареною бойових дій між військами Росії і Австро-німецького блоку. У результаті західно-українські землі були розорені тривалими бойовими діями і окупа­ційною політикою, яку проводили щодо цих земель Австро-У'горська і Росій­ська імперп.

Перша світова війна призвела до загострення соціально-економічних, політичних і національ­них суперечностей у Російській імперії. Перемо­га Лютневої революції 27 лютого 1917 р. приве­ла до падіння самодержавства (Микола II зрікся престолу). Тимчасовий уряд очолив князь Георгій Львов. Але поряд із цим органом активно діяла Петроградська Рада. В Україні замість старих ор­ганів влади виникають губернські, міські й пові­тові правління. У містах і селах утворюються Ради робітничих і солдатських та Ради селянських де­путатів. Перебіг доволі хаотичних і стихійних подій під час зміни влади зумовив активізацію національного руху в Украї­ні. Національні політичні сили були роздроблені, і для їхньої консолідації необхідно було створити український керівний центр. Так в Україні виник­ла і згодом стала впливовим центром влади Українська Центральна Рада (УЦР). УЦР, створена 3—4 березня 1917 р. в Києві на зборах представни­ків Товариства українських поступовців (ТУП) і українських соціал-демок­ратів, стала представницьким органом українських демократичних сил, що очолив національно-демократичну революцію в Україні. Посаду голови УЦР обійняв М, Грушевський.

Основні напрямки політичної програми УЦР:

— боротьба за національно-територіальну автономію у складі 9 українсь­ких губерній та етнічних земель;

— підготовка до виборів в Установчі збори з метою розв'язання питання про автономію України в складі Російської республіки;

— співпраця з Тимчасовим урядом;

— захист прав національних меншин.

Однак в УЦР не було єдиної думки про майбутній статус України. «Самостійники» на чолі з М. Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (М. Грушевський, В. Винничєнко) бачили Укра­їну автономною республікою у федеративному союзі з Росією.

Піднесення національної самосвідомості українського народу зумовило історичний крок, зроблений Українською Центральною Радою. УЦР 10 чер­вня 1917 р. проголосила / Універсал «До українського народу, в Україні й поза Україною сущого».

Основні положення І Універсалу були такими: , — автономія України в складі Росії;

— право законодавчої ініціативи;

— необхідність загальнонародних, рівних, прямих виборів шляхом таєм­ного голосування до законодавчого органу — Всенародних українських зборів (сейму);

— відмова передавати певну частину податку до центральної російської скарбниці, уведення українського податку;

— заклик до згоди і порозуміння між представниками усіх національно­стей, що мешкали в Україні.

Прийняття І Універсалу сприяло консолідації (єднанню) українського суспільства.

Після проголошення І Універсалу 15 червня 1917 р. був утворений україн­ський уряд — Генеральний Секретаріат.

Значення І Універсалу полягало у тому, що в Україні проголошувався автономний лад. Це сприяло зміцненню українського суспільства на нелег­кому шляху створення української держави.

Слід зазначити, що історичні рішення І Універсалу в Росії були сприй­няті із занепокоєнням. Хвиля масових демонстрацій у Петрограді, пора­зка російської армії на Південно-Західному фронті і як наслідок — утра­та Галичини — чинники, що зумовили політичну кризу. Тимчасовий уряд, побоюючись подальшого загострення ситуації, пішов на переговори з УЦР.

II Універсал Центральної Рада Бездіяльність Тимчасового Уря­ду в соціально-економічній сфері та кого курс на війну до перемож­ного кінця дедалі більше погіршували становище в країні. У такій ситуації уряд змушений був зробити спробу врегулювати напружене становище в Україні, яке виникло після проголошення Центральною Радою І Універсалу. Наприкінці червня в Київ прибу­ла урядова делегація у складі трьох міністрів — О. Корейського, М. Терещєнка та І. Церетелі. Після дводенних переговорів було вироблено основні засади компромісу, якого однаковою мірою по­требували обидві сторони. Потім відбулася зустріч російських мі­ністрів з президією Центральної Ради і генеральними секретарями, на якій затвердили текст угоди та порядок її реалізації. Найголов­нішим для українців було те, що Тимчасовий уряд зобов'язувався визнати Центральну Рада державним органом.

Після цього Централь­нії Рада затвердила текст // Універсалу і опублікувала його ук­раїнською, російською, єврейською і польською мовами,

У ІІ Універсалі, датованому 3 (16) липня 1917 р., зазначалося, що Центральна Рада має поповнитися найближчим часом представ­никами інших народів, які живуть в Україні, після чого стане єди­ним найвищим органом революційної демократії України. Поповне­на Центральна Рада виділить із свого складу відповідальний перед нею орган — Генеральний секретаріат, що буде представлений Тим­часовому урядові на затвердження як носій найвищої крайової влади цього уряду в Україні. У згоді з національними меншинами Цен­тральна Рада підготовлятиме закон про автономний устрій України " для винесення його на затвердження Установчими Зборами. До затвердження цього закону-Центральна Рада зобов'язується самочинно не проголошувати автономії України. При кабінеті військо­вого міністра, генеральному штабі і верховному головнокомандуючо­му Центральна Рада матиме своїх представників, які займуться комплектуванням окремих військових частин виключно українцями, наскільки таке комплектування не порушить боєздатності армії. Ос­таточне слово у даному випадку матиме військовий міністр.

Зміст Універсалу свідчить, що Центральна Рада зробила істотні поступки урядові, який прагнув обмежити національно-визвольний рух певними рамками. Для українців цінність укладеної угоди істотно знижувалася тим, що не окреслювалася територія, на яку мала поширюватися влада Центральної Ради та її Генерального секретаріату.

25 жовтня 1917 р. в Петрограді партія біль­шовиків скинула Тимчасовий уряд Олександра Корейського і захопила владу. У Києві заклики більшовиків захопити владу не мали успіху. За допомогою військових частин УЦР встановила ко­нтроль над містом, ужила заходів для запобіган­ня анархії та громадянської війни. Необхідно було затвердити державні права українського народу. На засіданні Малої Ради М. Грушевський закликав не чекати перетворення Росії на федеративну республіку, а проголосити створення Української національної держави. 7 листопада 1917 р. було при­йнято III Універсал УЦР, який проголошував Українську Народну Респуб­ліку (УНР) у складі дев'яти українських губерній.

ІІІ Універсал передбачав широку програму дій, а саме:

— до скликання Установчих зборів уся влада належить УЦР і Генераль­ному Секретаріату України;

— ліквідація приватної власності на землю — вона передавалася трудово­му народові без викупу;

— забезпечення демократичних свобод: слова, друку, віросповідання, зібрань, союзів, страйків, недоторканності особи і помешкання;

— встановлення 8-годиннрго робочого дня;

— скасування смертної кари і здійснення у майбутньому судової реформи;

— надання національно-персональної автономії національним меншинам;

— Центральна Рада зобов'язувалася якнайшвидше підписати мир з Німе­ччиною та її союзниками.

Історичне значення Ш Універсалу: український народ проголосив про відновлення власної державності у формі УНР. Окреслені ним соціально-економічні перетворення не були реалізовані: здійснення аграрної рефор­ми відкладалося до скликання Установчих Зборів.

Не було встановлено державний контроль над промисловістю: робітники не розуміли його суті, а підприємці зустріли вороже. Не вдалося стабілізува­ти фінанси. Вирішення питання про мир також відкладалося. Невдалою була зовнішня політика УЦР, тому що ЦР не змогла залучитися підтримкою кра­їн Антанти.

Висновок. Прийняття ПІ Універсалу було значною подією в національно-визвольній революції українського народу 1917—1921 рр. Проголошення УНР стало головним підсумком державної розбудови в Україні в 1917 р. УЦР, декларувавши створення УНР, на жаль, не проголосила її повної незалеж­ності. Сприятливий політичний момент для державотворення було втрачено.

Проголошення УНР не відповідало цілям біль­шовиків — створення пролетарської держави: для них Україна була цінним джерелом матеріально-технічних і людських ресурсів. У цих умовах 4 гру­дня 1917 р. Українська ЦР одержала урядову радіотелеграміу з Петрограда, підписану В. Леніним і Л. Троцьким. Цей документ називався Маніфест до українського народу з ультимативними ви­могами до Української Ради. Відповідно до нього УНР визнавалася, а влада Центральної Ради — ні. УЦР повинна була визна­ти радянську владу і виконати такі ультимативні вимоги:

1) відмовитися від створення Українського фронту;

2) не пропускати військові частини з фронту на Дон (до генерала Каледіна) та Урал;

3) допомагати військам більшовиків на Південному фронті в боротьбі з генералом О. Каледіним;

4) призупинити роззброювання радянських полків і червоногвардійців в Україні.

Генеральний Секретаріат відмовився виконати ці вимоги, після чого війна між більшовицькою Росією та УНР стала неминучою. Проти УНР було кинуто 30-тисячне угруповання Червоної армії на чолі з В. Антоновим-Овсієнком, М. Муравйовим, І. Єгоровим. Дуже швидко було захоплено Харків, Полтаву, Чернігів. Протягом січня 1918 р. більшовики зайняли Лівобережну Україну. Кривавий бій розгорівся 16 січня 1918 р. під Крутами, у якому загинуло кількасот студентів і гімназистів, які чинили опір більшовицькому наступу.

За умов погіршення військово-політичної ситуації в Україні на засідан­нях Малої Ради УЦР неодноразово висувалися вимоги проголосити незалеж­ність України.

9 січня 1918 р. УЦР прийняла IV Універсал.

Після прийняття IV Універсалу ЦР прийняла закон про ліквідацію права власності па землю (19 січня 1918 р.) і закон про національно-персопальну автономію.

IV Універсал відіграв важливу роль в історії української державності. Україна проголошувалася незалежною суверенною державою. Із проголо-шенням незалежності вона отримала змогу вести самостійну міжнародну політику і укласти Берестейський мирний договір з країнами Четверного союзу.

Наприкінці січня 1918 р. більшовики захопили Київ і розпочали «черво­ний терор».

Висновок. Війна радянської Росії з УНР негативно вплинула на перебіг національно-визвольної революції, а УЦР не змогла згуртувати українські сили для відсічі більшовицькому вторгненню. Прийняття IV Універсалу ЦР стало визначною подією у розвитку української державності. Україна

Закрите засідання Малої Ради, на якому було затверджено IV Універсал, почалося 9 (22) січня 1918 р. Текст цього Історичного документа було опрацьовано на основі проектів М. Грушевського, В. Винниченка і М. Шатювала. В ніч на 12 січня на відкритому засі­данні в будинку Педагогічного музею Грушевський оголосив остан­ній універсальний закон Центральної Ради. У ньому говорилося:

«Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу. Зо всіма сусідніми державами, як-то: Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною та іншими ми хочемо жити в згоді й приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя самостій­ної Української Республіки. Власть у ній буде належати тільки народові України, іменем якого, поки зберуться Українські Уста­новчі Збори, будемо правити ми, Українська Центральна Рада, представниця робочого народу — селян, робітників і солдатів, та наш виконавчий орган, який однині матиме назву Ради народних міністрів».

Одночасно з IV Універсалом Мала Рада ухвалила «Закон про національно-персональну автономію», У ньому проголошувалося, що кожна з націй, які населяли Україну, має право на самостійне влаштування свого національного життя незалежно від місця пе­ребування. Люди, однієї національності за бажанням могли об'єдну­ватися в спілки, які мали право законодавчої ініціативи і користува­лися субсидіями з бюджету на національно-культурні потреби.

Незабаром В. Винниченко під тиском міжпартійних незгод подав у відставку. Раду народних міністрів сформував В. Голубович. Новий прем'єр-міністр вважав першорядним завданням розбу­дувати місцевий апарат влади, якого фактично не існувало. Але він протримався у Києві не більше десятка днів. До міста підступали радянські війська.

На жаль цей важливий юридичний акт було проголошено надто пізно, коли кульмінаційний ний момент українського національного руху вже був пройдений. В середині січня радянську владу було встановлено в Миколаєві. Одесі, Херс таі

Проти Центральної Ради повстали робітники столичного заводу "Арсенал". Повстання було придушене, але втримати Київ не вдалося. 26 січня 1918 р: радянські війська увійшли до столиці УНР. Українській уряд перебазувався до Житомира, а потім до Сарн.

Втративши підтримку значної кількості українського населення, наштовхуючись на пасивність та апатію абсолютної більшості населення, Центральна Рада постала перед проблемою: на які сили спиратися. У боротьбі між різними фракціями перемогли прихильники опори на зовнішні сили. Під впливом подій на фронті УЦР змушена була спочатку взяти участь у Брестських мирних переговорах з країнами Четверного союзу, а потім 9 лютого 1918 р. підписати з ними угоду про мир.

27 січня (9 лютого) 1918 р. договір між УНР і чотирма державами німецького блоку було підписано. Це був перший мирний договір у світовій війні, що тривала. За першу половину 1918 р. УНР зобов'язувалася поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн. пудів хліба, 2750 тис. пудів м'яса (живою вагою), 400 млн. штук яєць, іншу сільськогосподарську продукцію і промислову сировину. Делегація УНР уже дістала повідомлення про здобуття Києва радянськими військами, але приховала його від союзників, щоб не перешкодити підписанню договору.

Відповідно до Брестського договору країни Четверного союзу ви­знавали незалежність України і зобов'язувались надати їй збройну допо­могу в боротьбі з більшовиками у обмін на економічне співробітництво.

Протягом весни 1918 р. зусилля УЦР та Ради народних міністрів бу­ли спрямовані на опанування ситуації, що склалася в Україні, налагодже­ння адміністративного державного апарату та поновлення демократичного курсу внутрішньої політики.

На заключному етапі своєї діяльності Центральна Рада прийняла низку важливих актів — земельний закон, закони про 8-годинний робочий день, про армію, герб і прапор, про громадянство та гроші, а 29 квітня 1918 р. — Конституцію України, побудовану на демократичних принципах.

Та більшість з цих важливих документів залишилася нереалізова­ною. Розуміючи, що Центральна Рада не може гарантувати централізова­ної влади, стабільних поставок продовольства, німецьке командування в середині квітня 1918 р. схилилось до підтримки генерала П. Скоропадсь­кого, який репрезентував праві сили. В ніч на ЗО квітня 1918 р. прибічники гетьмана П. Скоропадського при підтримці німців захопили владу, і з'яви­лось нове державне утворення — гетьманат "Українська держава".


Загострення суспільно-політичної ситуації в УНР навесні 1918 р., присутність більшовиць­ких військ і вторгнення окупаційних німецько-австрійських військ призвели до кризи влади та падіння УЦР. З 29 на ЗО квітня 1918 р. відбув­ся державний переворот. До влади пришов Пав­ло Скоропадський.

Вся законодавча й виконавча влада належала гетьманові. Його повнова­ження були розписані у «Законі про тимчасовий державний устрій Украї­ни», виданий 29 квітня 1918 р. Гетьман призначав Голову Ради міністрів, затверджував і скасовував склад уряду, виступав найвищою посадовою осо­бою в зовнішньополітичних справах, був верховним воєначальником, мав право оголошувати воєнний чи особовий стан.

П. Скоропадський спирався на консервативні політичні кола (Українська демократична хліборобська партія), великих землевласників (Союз земель­них власників), військових (Українська Народна Громада) й окупаційні австро-німецькі війська.

У Києві було поширено «Грамоту до всього українського народу», у якій розкривалися ідеологічні засади тих, хто прийшов до влади Центральна Рада і всі земельні комітети розпускалися. Україна перейменовувалася в Україн­ську Державу, її державно-політичний устрій мав вирішити український Сейм.

Після ліквідації, в Україні радянської влади відновлювалася приватна власність на землю. Великі землевласники почали спішно відновлювати свою власність на землю і майно. Досить часто влада примушувала селян разом із землею та реманентом відшкодувати втрати, яких зазнали поміщики під час революції. У липні 1918 р. уряд П. Скоропадського опублікував «Проект загальних основ земельної реформи». Передбачалося наділення селян дер­жавними, удільними, а також викупленими у великих власників приватни­ми землями. Земельна реформа носила консервативний характер і була не­гативно сприйнята великими землевласниками.

У промисловості були відновлені права власників підприємств.

Політика уряду стосовно робітників виявилася невдалою. Власники підприємств одержали право збільшувати робочий день до 12 годин, знижу­вати й нерегулярно видавати зарплатню, не виконувати умови трудових до­говорів, проводити локаути (звільнення працівників без попередження і новий набір працівників за меншу зарплатню). Обмежувалися функції профспілок, заборонялися страйки.

Гетьманському урядові на деякий час удалося відновити свободу торгівлі й підприємницької ініціативи. Було налагоджено широкий збут товарів за кордон. Поступово було відновлено роботу залізниць.

У фінансовій сфері було налагоджено грошовий обіг, введено нову валю­ту — гривню, відкрито кілька українських банків, засновано нові акціонер­ні компанії тощо.

Метою військової реформи було створення національної армії. Найбоє-здатнішими підрозділами були, зокрема, Запорізька дивізія, організована на базі Запорізького загону, Сердюцька дивізія, переформований після пере­пороту галицький полк Січових стрільців та інші з'єднання.

Окремим Універсалом від 16 жовтня 1918 р. П. Скоропадський зробив спробу відновити :козацтво як окремий стан населення. Однак козацькі пол­ки не було сформовано.

Православна віра проголошувалася державною.

Найбільш вдалою та послідовною була політика у галузі культури. Було прийнято закон про обов'язкове вивчення української мови, історії та геогра­фії України. За часів гетьманату було створено понад 150 українських гімна­зій, близько 50 нових українських шкіл; у Києві та Кам'янці-Подільському відкрилися державні університети. В університетах Києва, Харкова, Одеси було відкрито кафіедри української мови, літератури, культури, історії та пра­ва; засновано широку мережу загальнокультурних закладів і установ: Україн­ська Академія кедам на чолі з В. Вернадськиж, Українська національна бібліо­тека, Державшій український архів. Національна галерея мистецтв. Український театр драми та опери, Український історичний музей тощо.

Зовнішня політика була спрямована на підтримку дипломатичних від­носин із Німеччиною, Австро-Угорщиною, Швейцарією, Туреччиною, Поль­щею. Урядові вдалося налагодити добрі відносини з урядами держав, які постали на території колишньої Російської імперії: Фінляндії, Литви, Гру­зії, Кубані, Дону, Криму. Однак вирішити бессарабське і кримське питання уряду П. Скоропадського не вдалося, Підляшшя та Холмщина продовжува­ли залишатися у складі Польщі.

В умовах державної політичної кризи 14 листопада 1918 р. гетьман ого­лосив про зміну урядового курсу — утворення федерації з небільшовицькою Росією, що остаточно скомпрометувало його уряд. 14 грудня 1918 р. геть­ман П. Скоропадський зрікся влади.

13 травня 1918 р. на таємному засіданні Укра­їнського національного союзу розглядалося питан­ня про повстання проти П. Скоропадського. Для керівництва антигетьманським повстанням Укра­їнський Національний союз (блок партій) в ніч з 13 на 14 листопада 1918 р. створив Директорію УПР, яка стала надзвичайним органом влади в Україні.

До складу Директорії увійшли О. Андрієвський, В. Винниченко, А. Макарєнко, С. Петлю­ра, Ф. Швець.

26 грудня 1918 р. було проголошено відновлен­ня Української Народної Республіки і призначе­но перший уряд на чолі з В. Чехівським — Раду Народних Міністрів.

За таких умов Директорія УНР повела боротьбу з гетьманом П. Скоро­падським і набула диктаторських функцій У внутрішній політиці Директорія проголосила;

— поновлення УНР, але без влади Української Центральної Ради;

— відновлення законів УНР;

— проведення аграрної реформи, ліквідацію приватної власності на землю;

— запровадження державного контролю над виробництвом і розподілом продукції;

— поновлення 8-годинного робочого дня, право на діяльність профспілок і проведення страйків;

— поновлення чинності закону УНР про національно-персональну автономію;

— новий закон про скликання трудового конгресу.

23 січня 1919 р. у Києві відбулося засідання Трудового Конгресу — ви­щого тимчасового законодавчого органу влади в УНР. Конгрес був склика­ний з метою організації влади в Україні та визначення форми управління майбутньої держави. Однак забезпечити прийняття життєво важливих рі­шень не вдалося, і Конгрес припинив свою роботу.

У зовнішній політиці Директорія орієнтувалася на країни Антанти (Ве­лика Британія, Франція). Але Антанта відмовилася визнати Директорію й розпочала військову інтервенцію на півдні України. Представники Антан­ти вимагали реорганізувати Директорію, вивести з її складу С. Петлюру, а натомість обіцяли надати допомогу в боротьбі з більшовиками.

У 1919—1920 рр. УНР опинилася в «трикутнику смерті»: на півночі — війська більшовиків; на півдні — війська Антанти й генерала Денікіна, який виступав за єдину й неподільну Росію і нехтував українським національним питанням; на заході — польська армія.

Характерними ознаками цього періоду стали неспроможність уряду вий­ти з кризової ситуації, наростання хаосу і безладдя. Відсутність боєздатної армії завадила Директорії надовго утриматися при владі та утвердити неза­лежну УНР. Солдати, які були вихідцями з селян, після повалення геть­манського режиму або розійшлися по домівках, або, легко піддаючись агіта­ції більшовиків, переходили на їхній бік. В армії набула поширення отаманщина. Отамани відмовлялися виконувати накази й діяли свавільно.

У рядах керівників Директорії не було єдності поглядів щодо перспектив національно-державної розбудови країни. Голова уряду В. Чехівський висту­пав за введення радянської системи влади, але без більшовицьких диктатор­ських методів. Його політичні супротивники (В. Винниченко) відстоювали парламентську систему. Пошук компромісів вів до з'ясування стосунків між партіями й окремими політичними діячами (В. Винниченко і С. Петлюра).

Боротьба за владу між різними політичними партіями (УСД, українські есери, «боротьбисти») не могло не послабити авторитет Директорії серед на­селення, особливо серед селян.

Зволікання з проведенням аграрної реформи, яка до того ж мала популіст­ський характер, призвела до масових селянських виступів на чолі з отама­нами Зеленим, О. Григор'євим, Н. Махном.

Селяни виявили інертність у справі захисту власної держави, вони не зовсім усвідомлювали загальнонаціональні інтереси. Директорія не змогла зупинити хвилю єврейських погромів у містах Правобережної та Південної України.

Після провалу переговорів між делегаціями Директорії і Раднаркому ра­дянської Росії більшовицькі війська почали другий наступ на УНР І Дирек­торія залишила Київ. Керівництво Директорії опинилося в міжнародній ізо­ляції: країни Антанти не підтримували ідею незалежної УНР, а Польща порушила умови Варшавського договору 1920 р.

Висновок. Опинившись на перехресті політичних перспектив, лідери Дирек­торії не змогли їх реалізувати і запропонувати програму реформ, що влаш­тувала б основну частину населення. Директорія не врахувала помилок Центральної Ради. Несприятлива зовнішньополітична обстановка також відіграла свою роль у поразці Директорії.

Активізація національно-визвольного руху в За­хідній Україні була пов'язана з революційними подіями в Росії, поразкою австро-угорських військ на Галичині й Поділлі, проголошенням УНР, по­силенням державної кризи в Австро-Угорщині. У жовтні 1918 р. у Львові представники захід­ноукраїнських політичних партій створили Укра­їнську Національну Раду (УНР). її очолив Єв­ген Петрушевич.

УНР стала керівним органом західноукраїнського національного руху. За умов прагнення поляків відновити Річ Посполиту й узаконити свої права на Східну Галичину 19 жовтня 1918 р. Рада зробила заяву про утворення держави на західних землях, яка пізніше отримала назву Західноукраїнсь­ка Народна Республіка (ЗУНР).

1 листопада 1918 р. у Львові почалося повстання, що охопило Стані­слав, Коломию, Броди, Дрогобич і багато інших міст. Національна Рада закликала галичан брати владу на місцях до своїх рук і готуватися доскликання Установчих Зборів. Революція переросла у війну за незалеж­ність і захист від домагань поляків, що проголосили створення Речі По­сполитої. 9 листопада 1918 р. УНР сформувала тимчасовий уряд — Ге­неральний Секретаріат на чолі з Костелі Левицьким. Уряд складався з Секретаріатів із військових, внутрішніх, земельних, закордонних справ, з публічних справ і віросповідань. Президентом став Євген Петрушевич. 13 листопада УНР затвердила «Тимчасовий основний закон», відповідно до якого:

— новоутворена держава одержала назву Західноукраїнська Народна Ре­спубліка (ЗУНР);

— були визначені кордони держави;

— закріплювалася державна незалежність;

— визначалися державний устрій, прапор, герб.

5 листопада 1918 р. відбулися вибори до законодавчого органу влади (пар­ламент) — Української Народної Ради, Уряд і президент прагнули вивести країну з глибокої економічної кризи, для чого було вжито таких заходів:

— монополізація продажу зерна, сигарет, спирту і сільськогосподарської продукції;

— співпраця з кооперативними та фінансовими організаціями;

— початок відновлення роботи залізничного транспорту;

— уведення в обіг валюти — гривні й карбованця;

— 14 квітня 1919 р. із прийняттям Закону про землю почалася аграрна реформа, що передбачала ліквідацію великого землеволодіння, прове­дення поділу землі між малозабезпеченими і безземельними селянами.

Проте уряд не зумів узяти під контроль нафтовидобуток (більшість розро­бок належала іноземцям), зупинити інфляцію і у повному обсязі реалізувати трудове законодавство. Найбільш вдалою була політика в галузі освіти, спря­мована на відокремлення школи від церкви, а також стосовно політичних партій.

Проголошення незалежності ЗУНР привело до пожвавлення зовнішніх зв'язків уряду з країнами Європи та Америки. Зусиллями уряду ЗУНР та українських емігрантів в Австрії, Німеччині, Угорщині вдалося відкрити в цих країнах представництва на рівні посольств, а з урядами Італії, Канади, США та Чехо-Словаччини встановити дипломатичні відносини. Однак країни-переможці в Першій світовій війні не визнавали ЗУНР.

На Паризькій мирній конференції у січні—червні 1919 р. делегація ЗУНР не змогла заручитися підтримкою держав Антанти. Французька делегація була зацікавлена в існуванні в Східній Європі міцної Польської держави, а тому в лютому 1919 р. надіслала до ЗУНР місію на чолі з генералом Берте-лемі (для припинення війни з Польщею). Делегація запропонувала урядові ЗУНР встановити демаркаційну лінію, за якою Львів та Дрогобицький ра­йон повинні були залишатися під владою Польщі. Уряд ЗУНР категорично відмовився прийняти таку пропозицію.

У таких умовах в липні 1919 р. почалося загарбання території Закарпат­тя чеськими та румунськими військами. Остаточно Закарпатська Україна перейшла під владу Чехо-Словаччини в вересні 1919 р. відповідно до умов Сен-Жерменського договору Угорщини з країнами Антанти, а у 1923 р. Рада послів Антанти визнала владу Польщі у Східній Галичині.

22 січня 1919 р. на Софійській площі в Києві відбулися урочисті збори, на яких було проголошено Акт Злуки (об'єднання) українських земель. Універсал про об'єднання УНР і ЗУНР засвідчив цю подію. В урочистостях під час обміну грамотами брали участь делегати від Директорії (В. Винниченко, С. Петлюра, А. Андрієвський, Ф. Швець, А. Макарєнко та ін.; всього 60 осіб), галицькі делегати на чолі з Л. Вачинським, С. Вітви-цьким, Л. Цегальським, десятки тисяч киян, військо, представники інших

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: