Xreferat.com » Рефераты по истории » Природно-історичні передумови виникнення і формування Запорізьких Січей на території Дніпропетровської області

Природно-історичні передумови виникнення і формування Запорізьких Січей на території Дніпропетровської області

в минулому Дніпровські пороги.

Вперше Дніпровські пороги описав імператор Візантії Костянтин Багрянородний. Д.Яворницький залишив особистий опис р.Дніпро і порогів:

«Дніпро – це священна й заповітна для запорожців ріка; у козацьких думах він зветься «Дніпром - Славутою», у козацьких піснях – «Дніпром - братом», лоцманською мовою – «Козацьким шляхом».

У краю запорізьких козаків Дніпро починався з одного боку вище річки Сухого Омельника, з другого – від річки Орелі, й протоки протягом 507 верст, маючи тут і найбільшу ширину, й найбільшу глибину, й найбільшу швидкість, в межах же запорізького краю характеризувався і всіма особливостями своєї течиї і порогами, заборами, островами, плавнями.

Всіх порогів у ньому при запорізьких козаках налічувалося дев’ять: Козацький, Сурський, Лоханський, Звонецький, Ненаситець або ж Дід – поріг, Вогничівський або Внук-поріг, Будилівський, Лішній і Вільний.

Найбільший і найстрашніший з усіх порогів – поріг Ненаситецький, названий, за одними, від птаха неяситі, яка водилася тут «у давнину», за іншими, від слів «не насичуватися», бо він ніколи не насичується людськими жертвами – нещасливими плавцями…». [35] Після спорудження Дніпрогесу пороги було затоплено.

На Дніпрі була за часів козацької доби велика кількість островів, які служили природніми схованкампи, недоступними для ворогів. Найвідомими: Монастирський острів (колись тут був монастир, який і дав назву острову), Кінський острів (славився добрими пасовиськами для коней), Князів острів, Козацький острів, Томаківка, на якому знаходилась Томаківська Січ та інші.

«Батько історії», Геродот високо оцінював значення Дніпра для навколишніх територій: «Але з інших рік Борисфен найбільш прибутковий: він дає чудові й розкішні пасовища для худоби, багато прекрасної риби, вода на смак дуже приємна, чиста…». [31]

Дніпро відігравав виключно важливу роль в житті численних племен і народів, у розвитку цілого ряда цивілізацій. Українці, крім Дніпро, вживають назви Дніпр, Дніпер, Дніп, Ніпр, Славут, Славута, Славутець, Славутич, Славутиця. П.Безсонов припускав, що в основі назви лежать санскритський корінь «дун» і спільноарійське слово «апер» (козел) і звідси Дніпро (Данапер, Дунапер) – це ріка диких козлів. М. Надеждін вважав, що даний гідронім походить від уже знайомого «дун» (ріка) і «боріс» або «пріс», тобто «північний вітер», отже Дніпро слід розуміти як «ріка північного вітру» чи просто «ріка півночі». М. Ніколський виводив етимологію ріки зі скіфських слів «дон» (ріка) і «прх» («бризки», «піна»); таким чином, Дніпро означає «ріка бризок» або «ріка, що піниться». Інші вчені мають свої точки зору що до походження назви річки Дніпро. [8]

В усі часи Дніпро приваблював своєю красою письменників і поетів. Внаслідок спорудження Каховської греблі плавні Дніпра нажаль затоплені, - Каховське водосховище омиває береги Нікопольщини.

Льодостав на Дніпрі в межах Дніпропетровської області настає, як правило, в третій декаді грудня і тримається до середини березня. Середня тривалість льодоставу 3 – 3,5 місяця. Льодохід триває довго – до 50 днів.

Влітку Дніпро дуже міліє.

У Дніпрі водиться багато промислової риби: лящ, щука, сом, судак, окунь та інша. Найбільшими протоками Дніпра на території області є Самара і Оріль – на лівоберіжжі, Мокра Сура і Базавлук – на правобережжі.

Орель бере початок біля села Єфимівки Харьківської області. Довжина ріки 320км, площа басейну близько 10 тис.км2 . На великому протязі Орель є межею між Дніпропетровською областю, з одного боку і Харківською та Полтавською, з другого. Долина річки широка. Русло дуже покручене. Береги низькі, порослі вербами, осокою та очеретом. У заплаві зустрічаються озера – стариці, як наприклад, Лебедине озеро в околицях села Чернеччини та інші. У доолині Орелі розкинулись невеликі лісові масиви з дуба, ясеня, верби, тощо.

Влітку річка дуже міліє, а в окремі роки пересихає і утворює окремі плеса. [24]

Про виникнення назви річки Оріль (або Орель) існує дуже цікава легенда.

Це було давно-давно.

Жили в нашому краї запорожець і змій. Жили вони, жили та й засперечалися за межі своїх володінь. Сперечалися вони, сперичалися, а потім і вирішили, щоб закінчити суперечку, провести борозну між своїми володіннями.

От змій запрягся в плуг і проорав рів, почавши ген-ген далеко, а скінчивши біля Дніпра. І потекла потім по тій борозні проораній річка, і назвали ту річку Орель (Оріль). [26]

Самара бере початок на північно-західних відрогах Донецького кряжа біля с.Степанівка, Донецької області. Довжина її 311км, площа басейну 22,6 тис.км2 . Річка тече в західному напрямі. На північ від міста Новомосковська вона круто повертає на південь і в районі Дніпропетровська впадає в Дніпро. Долина широка з низькими берегами. Русло звивисте. Біля Павлограда Самара приймає свою найбільшу притоку – Вовчу. В Самару впадають також Кильчень, Тернівка і Мала Тернівка. [15]

Давноминулі часи донесли до наших днів назву ріки «Самара». Походження цієї назви не з’ясоване. Заманливо вивести її від колиски світової цивілізації Шумеру (Сумеру), тим більше, що й нині на берегах Євфрату розташоване містечко Самара; або від скелі Самара, що стоїть на священній для православних горі Афон у Греції; або від біблійського міста Самара.

Можна згадати і про гіпотезу відомого українського мовознавця О.Стрижака, який пов’язує «Самару» з кельтами (у Франції тече річка Самара).

І все ж таки більш переконливою здається версія походження назви «Самара» від індоіранських мов. У санскриті префікс «су» («са») означав «чудовий», «прекрасний». І тут не можна не помітити майже подібного найменування запорізькими козаками ріки, котру вони називали навіть «святою» за її неймовірні рибні багатства і розкішну природу. [8]

Річка Вовча бере початок на південно-східних схилах Донецького кряжу. Її довжина 320 км, площа басейну 13,3 тис.км2 . У місці впадіння її в Самару утворюється широка заплава з розкиданими на ній невеликими озерами.

Вовча також має ряд приток. Зліва вона приймає Верхню Терсу і Гайчур, справа - Кам’янку, Солону та інші. Річка Вовча своєю середньою і верхньою течією врізується в корінні породи Українського кристалічного щита. Ось чому на її берегах і берегах приток часті відслонення кристалічних порід.

З річкою Вовчою пов’язана давня легенда. Ця річка була колись балкою. По балці росли дрімучі ліси. Одного разу влітку, коли дуже припікало сонце, біг по балці вовк. І захотілося цьому вовкові пити. Біжить він по балці і риє яму. І до тих пір він рив, поки в ямі не показалося джерельце, а з нього не потекла вода.

Після того балка мало-помалу заповнювалася водою і заросла лісом та очеретом. Тоді люди й прозвали балку річкою Вовчою. [26]

Мокра Сура – права притока Дніпра. Довжина її 118км. Справа і зліва приймає ряд невеликих приток – Суху Суру, Грушівку, Камишувату Суру та ряд інших. Назва річки має тюркське походження; перший склад «су» у тюрків означає «вода», «ріка». На Мокрій Сурі створено обширне Сурське водосховище.

Інгулець зрошує західну частину області. Біля Кривого Рога він приймає притоки: Бокову – справа, Саксагань – зліва. Береги і русло Інгульця кам’янисті. Русло річка прокладає серед залізорудних покладів Криворізького басейну, тому вода в ній каламутна, з жовтим відтінком. На Інгульці біля Кривого Рога створено Карачунівське водосховище.

Річка Інгулець (Ангулець) була відома ще Геродоту під назвою р. Гіпакіріса. На німецькій мові Інгул або Інгулець звучить «іен-кул», що означає велике, значне за площею озеро.

Базавлук бере початок біля с. Адамівки Криничанського району. Довжина його близько 150км. Впадає в Каховське водосховище. Схили долини верхньої і середньої течії порізані балками та ярами. По берегах трапляються відслонення кристалічних порід. Притоки - Кам’янка і Солона.

Базавлук (Безовлук) за Геродотом р. Геррос, на турецькій мові звучить «базар-лук», що означає «торгівля».

Річка Саксагань, притока Інгульця, перетворена на ряд водосховищ: Макортівське, Кресівське, Дзержинське. [23]

Озер у Дніпропетровській області мало. Вони незначні за розмірами. Найбільш поширені озера вздовж лівого берега Самари між містами Новомосковськ і Павлоград. Тут біля села Знаменівки міститься найбільше озеро площею в 4км2 – Солоний Лиман. Вода і грязі його мають лікувальне значення.

Більше 20 дрібних озер – Холодове, Криве, Дзюбине, Орлове, Лебедине та інші розташовані на території Царичанського району. Води озер використовуються для зрошення городів, для напування худоби, риборозведення та нагулу водоплавної птиці.

Характерною рисою водного режиму області є досить глибоке залягання підґрунтових вод. Це відіграло значну роль у розміщенні населення: поселення туляться до річок або балок, де легше забезпечити себе водою. В добу козацтва розташування Січей також прив’язувалось до річкових долин. Саме нестача води зумовлювала незначну щільність населення на віддалених від річок територіях.

У XVIII ст. очевидець, учасник російсько-турецьких воєн, писав: «Земля та найпрекрасніша в Європі; але велика шкода, що не заселена через брак води; адже часто трапляється, що, йдучи чотири чи п’ять миль, не побачиш жодної малої річки ». [30]

Сприятливий клімат зумовив заселення Придніпров’я українським козацтвом. Наявність великої кількості річок визначила основне заняття козацтва – рибальство. Води річок використовувались козаками для господарських потреб, річки служили природними схованками, а також сприяли розвитку торгівлі і військовим походам до Криму.


Грунтово-рослинний покрив та тваринний світ

Родючі чорноземні ґрунти становлять велике природне багатство області. В поєднанні з м’яким кліматом і рівнинною поверхнею вони створюють сприятливі умови для заселення земель Придніпров’я і розвитку сільського господарства.

Д.Я. Яворницький писав про багатство земель, які заселили запорізькі козаки: «Родючисть землі запорізьких козаків, звичайно, багато в чому залежала насамперед від її ґрунту: в північній частині земля запорізьких вольностей складалася з соковитого чорнозему від 4 вершків до Ѕ аршина, в низовинах від 2 до 3 аршинів завглибшки, який щороку угноювала густа і висока трава…; у південній і особливо у східній частині земля запорозьких козаків складалася з незначного шару чорнозему з піщаним та глинисто-солонцюватим підґрунтям, крім похилих місць поблизу річкових долин і балок, де ґрунт вважався достатньо доброякісним.

Земля в цій околиці – південній окраїні запорізьких вольностей – за винятком піщаних кіс поблизу рік, кучугур та кам’яних берегів, загалом чорна згори на два фути й нижче, волога, а нижче двох футів глиниста, жовтувата, і вся здатна плодоносити…» [32]

Ґрунти сучасної території Дніпропетровської області утворилися в умовах помірно посушливого клімату і степової рослинності на карбонатному лесі. Переважаючими ґрунтами в області є звичайні та південні чорноземи. Зустрічаються чорноземно-піщані, дерново-піщані, чорноземно-лучні, солонцюваті ґрунти й розбиті піски, які покривають незначні площі території.

Найбільш поширені чорноземи звичайні середньогумусні важкосуглинкові і чорноземи звичайні малогумусні важкосуглинкові. Перший вид чорноземів дуже поширений на всьому лівобережжі області. На правобережжі південною межею їх поширення є лінія П’ятихатки – Солоне. Чорноземи звичайні малогумусні поширені на правобережжі по лінії Інгулець-Апостолове-Марганець.

Звичайні чорноземи мають добре виражену зернисту структуру. Вони дость стійкі при розмиванні їх водою. Завдяки зернистій структурі чорноземи звичайні мають хорошу водопроникність, достатню волого- і повітроємкість, провітрюваність, що в свою чергу зумовлює їх хороший водний, повітряний і тепловий режим.

Потужність гумусного і перехідного горизонтів звичайних чорноземів у центральній частині області (Синельниківський район) досягає 100см. На півночі їх потужність дещо збільшується, а на південь – навпаки, зменшується. Кількість гумусу в цих ґрунтах 6-7, іноді 8-9%.

Чорноземи південні важкосуглинкові займають крайній південь правобережжя області південніше від ліній Інгулець – Апостолове – Марганець. Характерною ознакою цієї різновидності чорноземних ґрунтів є незначна потужність горизонту проникнення гумусу (50-60 см), що є результатом незначної кількості опадів (до 400мм). Кількість гумусу в них досягає 5%. На відміну від звичайних чорноземів, чорноземи південні не мають достатньої зернистої структури.

В долинах Орелі, Самари і Вовчої, вздовж західного схилу Приорельського плато поширені чорноземно-лучні солонцюваті й солончакуваті легко- і важкосуглинкові ґрунти. Вміст гумусу в них досягає 6%.

Фізичні якості чорноземно-лучних ґрунтів сприятливі для вирощування всіх сільськогосподарських культур.

На Орельсько-Самарській низовині, в пониззі Самари поширені чорноземно-пісчані й дерново-пісчані ґрунти. Вздовж лівого берега Дніпра від Верхньодніпровська до Дніпропетровська і в басейні Вовчої трапляються малозадерновані й розбиті піски.

З ґрунтами тісно пов’язаний рослинний і тваринний світ Придніпров’я.

Дніпропетровська область розташована в двох підзонах справжнього степу: все лівобережжя і бальша частина правобережжя знаходяться в підзоні разнотравно-типчаково-ковилового степу, крайній південний захід правобережжя – в підзоні типчаково-ковилового степу.

«Уявіть собі неозорий простір, вкритий строкатим килимом різноманітних квітів, які то утворюють складну мозаїку химерного сплетіння, то являють собою окремі плями синього, жовтого, червоного, білого відтінків; часом рослинний покрив такий барвистий, такий яскравий і строкатий, що починає рябіти в очах, і погляд шукає заспокоєння в далекій лінії горизонту, де тут і там видніються горбочки, могили або де далеко за балкою вирізьбляється темна пляма кучерявих дібров… Жаркого червнего дня повітря напоєне безугавним дзижчанням сили-силенної бджіл та інших комах, що налітають на квіти.»

Так писав про українські степи відомий їх знавець професор В.В.Альохін.

Ельзаський художник кінця XVIII ст.Жан-Анрі Мюнц майстерно змальовував буйну рослинність степів, хмари орлів, яструбів, шулік, що чигали на необачних зайців, байбаків, ховрахів, котрими були переповнені степи. [30]

Людина при господарському освоєнні ґрунтів і рослинності степу докорінно змінила їх природний розвиток. Тепер степи розорані і являють собою сільськогосподарські угіддя.

Різнотравно-ковилово-типчакова рослинність залишилась тільки на схилах балок, у перелісках і на деяких ділянках вододілів, де ґрунти мало придатні під ріллю. Такі невеликі ділянки цілини збереглися в Царичанському, Васильківському, Павлоградському, Петропавлівському та деяких інших районах області.

Для степу різнотравно-ковилово-типчакової підзони з різнотрав’я найбільш характерними представниками є: дика головчаста, полуніці зелені, земляний горіх, шавлія поникла, подорожник, волошки, крупка весняна, вероніка весняна, кермек та багато інших.

Із злакових найбільш поширені: ковила пірчаста, ковила волосиста, типчак, тонконіг вузьколистий, стоколос прямий, стоколос безостий, пирій повзучий та інші. Поряд з різнотрав’ям і злаковими поширені бобові: конюшина альпійська і гірська, вика вузьколиста, люцерна серповидна і хмелевидна, рокитник тощо. [6]

На вододілах, на схилах балок, ярів і річкових долин ростуть чагарникові та чагарничкові: мигдаль степовий, дереза, шипшина, терен та інші.

Для підзони ковилово-типчакового степу найбільш характерними представниками рослинного світу є дерновинні злаки, як-то: типчак, ковила пірчаста, ковила волосиста, тонконіг лучний, стоколос, пирій та інші. Різнотрав’я представлене в основному кермеком, бедринцем. З ефемерів слід назвати степові тюльпани, зірочки.

Характерною ознакою представників рослинного світу степу є їх пристосованість до умов сухого степового клімату.

В заплавах Самари і Вовчої збереглися солонцево-солончакуваті і солончакові луки. Ліси на території області ростуть вздовж річок, на схилах річкових долин, балок, ярів, на піщаних ґрунтах. Вони становлять 3,5% від усієї площі області і займають 152,4 тис.га. Вони поділяються на байрачні, заплавні, штучні. Найбільш відомі лісові масиви природного походження – Самарський бір і Дібровський ліс.

В журналі «Архіви України» від 1991 року приводяться цікаві факти щодо ставлення козаків до рідної природи, в тому числі і до лісів: «Як свідчать документи Коша Нової Запорізької Січі, питання охорони природи не були чужими для наших предків. У першу чергу це стосувалося лісів, яких на Запорожжі, або, як тоді казали, у Вольностях Війська Запорізького, було не багато, що характерно для степової України. Ліси займали незначну частину території, за даними Д.Яворницького – близько 8%, а головним чином по долинах річок – Дніпра, Орелі, Самари, Самоткані, Вовчої, а також у низинах по берегам менших рік, озер, лиманів, на дніпровських островах, у байраках і плавнях. Запорожці особливо цінували самарські ліси, відомі у документах під назвою «Самарська Товща», що були знамениті своїми дубами, які в обхваті досягали семи метрів.» [14]

Ліси давали козакам притулок, забезпечували продуктами харчування, давали будівельний матеріал. Військова та господарська діяльність запорожців – спорудження укріплень, заснування хуторів, зимівників, слобід – також вимагала дерева, як будівельного так і для опалення.

М.Акімов писав: «Крім лісів на обох берегах Дніпра такі самі ліси росли на островах ріки; усіх островів на Дніпрі в межах вольностей запорізьких налічувалося 265, і більшість із них була вкрита лісом, переважно лозою, шелюгом, рідше осокорами й ще рідше дубами.» [30]

Найбільш відомим масивом лісу заплавного типу є Самарський бір. У цьому лісі вздовж берега Самари розміщуються зарості лози трьохтичінкової, серед яких виділяються поодинокі верби. Трохи вище тягнеться дубово-сосновий ліс, який складається з дуба черешчатого, в’яза, липи, ясена, береста, ільма, клена гостролистого і польового, вільхи і сосни звичайної.

Залежно від зволоження і складу ґрунтового покриву в межах Самарського бору зустрічаються дубово-в’язові, липово-в’язові та іншого типу ліси. Чагарниковий підлісок у цьому бору складається з клену татарського, ліщини, бруслини європейської, бузини, глоду, шипшини, жостеру та інших рослин.

Для трав’янистого підліска найбільш характерними є конвалія, кропива, копитняк, кермек, папороті, комиш лісовий, фіалки, полуниці.

Другим великим масивом лісу площею понад 1,3 тис.га є Дібровський ліс на південному сході Покровського району. За складом рослинності він поділяється на Червоний бір і Чорний бір.

Чорний бір займає більш знижені і зволожені місця в закруті ріки Вовчої і складається головним чином з дуба звичайного, береста, ясена, клена, акації білої, груші та яблуні дикої, невеликого осикового гайка. Зустрічається також береза. Особливо приваблива липова частина бору. Підлісок складається з терну, шипшини, клена татарського, інших чагарників. З трав’янистих ростуть тюльпани, конвалія, суниці, кропива.

Червоний бір займає підвищені місця з піщаними ґрунтами і складається з сосни звичайної. Він чистий і світлий.

Незначні лісові масиви є по берегам Дніпра на північний захід від Дніпропетровська і на дніпровських острівцях, по берегах Орелі, Самари, Вовчої та інших місцях. Вони складаються з дуба, осики, берези, верби, береста, клена. [15]

Ліси – байраки розкидані невеличкими острівцями по всій території області, але найбільше їх у П’ятихатському районі, на південних схилах Приорельського плато (біля сіл Євецько-Миколаївки, Івано-Михайлівки, Андріївки, Василівки), на заході Синельниківського та сході Солонянського районів (вздовж Дніпра). З деревних порід у цих лісах ростуть берест, дуб, груша дика, ясен, липа, ільм, а в байраках Приорельського плато є сосна. Для підліска з кущів характерними є глід, ліщина, шипшина, терен, клен татарський і польовий. Трав’яний підлісок складається з барвінку трав’яного, дзвоників, молочаю, тонконого гайового, конвалії, копитняка європейського.

Степова зона України, в тому числі і територія сучасної Дніпропетровської області, в минулому докорінно відрізнялась від сучасної. Зовсім недавно бродили по степах Придніпров’я і Причорномор’я табуни диких степових коней – тарпанів. Основним і вирішальним фактором зникнення тарпанів було перетворення людиною цілинного степу на сільськогосподарські угіддя, а також безпосереднє знищення тарпанів.

Серед ковилового степу ще в середині XVIII ст. розгулювали численні стада антилоп-сайгаків. Заради смачного м’яса і цінної шкіри вони були об’єктом полювання. Тепер сайгаки винищені.

В дібровах, у плавнях Дніпра та інших річок області ще до середини минулого століття водились дикі кабани. Пізніше вони були частково винищені, а частково відійшли на захід, у Карпати і непрохідні ліси Полісся.

В минулому типова тварина степу – бабак тепер на території області не зустрічається зовсім.

Олень, тур, зубр і кулан, що колись були досить поширені в наших степах, винищені або відійшли в інші райони. [23]

В зоогеографічному відношенні територія Дніпропетровщини належить до складу Степової зоогеографічної округи (Центральний зоогеографічний район охоплює всю правобережну частину області, Дніпровсько-Донецький зоогеографічний район - лівобережну).

Тваринне населення області включає більше 10 тисяч видів безхребетних, 7700 видів комах. Число рідкісних і зникаючих безхребетних досягає 1250 видів. Фауна хребетних нараховує 384 види, риби – 51 вид, земноводні – 10 видів, плазуни – 12 видів, птахи – 253 види, ссавці – 65 видів. До рідкісних і зникаючих відноситься 111 видів. [30]

Сучасна фауна області представлена головним чином степовими і деякими лісовими тваринами. З хижаків тут зустрічаються вовки, лисиці, тхори, ласиці, перев’язки, куниці лісові та барсуки.

З комахоїдних у лісових заростях живуть: бурозубка звичайна, всюди зустрічається їжак звичайний, у басейні Самари – кутора звичайна. Досить поширені рукокрилі (литючі миші): вухань звичайний, вечірниця мала і руда та інші.

Найбільш численними є гризуни: ховрах крапчастий (на правобережжі) і ховрах сірий (на лівобережжі), різні миші, хом’як, тушканчик великий, пацюк сірий, кріт, сліпак, заяць-русак. Наявність значної кількості гризунів зумовлює і велику кількість хижих птахів: лунів степових і болотяних, кібчиків, боривітрів, ясрубів.

З найхарактерніших степових птахів слід назвати насамперед дрохву, журавля, жайворонка, перепела, куріпку сіру. Проте їх залишилося мало.

У плавнях Дніпра, озерах і блюдцях Дніпровсько-Самарської низовини та в заростях річок і ставів водяться дики качки, курочки водяні, чаплі. У цих же місцях гніздиться бугай сірий і рижий. Полезахисні лісові смуги багаті на горлиць. У заростях терну і в садах живуть солов’ї, грак, ворона сіра, ластівка, горобець, шпак – звичайні жителі Дніпропетровщини.

Плазуни представлені гадюкою степовою, полозом жовтобрюхим і вужем. Є зелена і сіра ящерки.

З амфібій слід назвати жабу зелену, землянку, жабу озерну.

В ріках водиться значна кількість риби.

Перша згадка про риб річки Орелі хронологічно відноситься до XVII ст. – доби запорізького козацтва. В першій половині XVII ст. з Орелі одним закидом сітки рибалки витягали до двох тисяч рибин, кожна, щонайменше 30-35 см довжиною. Дослідження 1993 – 1998 років реєструють 31 вид риб з 9 родин: коропові (17 видів), в’юнові, окуневі, бичкові (налічують по 3 види), інші родини представлені одним видом кожна. [28] За козацької доби в Самоткані водилося стільки риби, що вона від власної кількості вимирала. Самару за величезну кількість риби і звірини козаки називали «святою рікою», а всю місцевість навколо м.Самари (Новомосковська) – «обітованною Палестиною». Раки в річці Домоткані досягали 25 см. Тому не дивно, що найбільше господарське значення для козаків у Придніпров’ї мало рибальство. [14]

Багато є також комах, які є шкідниками сільського господарства. Сарана перелітна, совка озима, жук-кузька, міль яблунева, плодожерка, квіткоїд яблуневий, хрущ, капустянка і білан капустяний – такий далеко не повний перелік шкідників сільськогосподарських культур.

Короткий огляд природних умов і природних ресурсів Дніпропетровської області показує, що вони створюють сприятливі умови для різнобічної господарської діяльності населення. Саме тому цей благодатний край активно заселявся і освоювався козаками. У найзручніших місцях понад берегами рік і річечок, на островах, у ярах, балках чи байраках вони засновували свої поселення. Не випадково, що дуже давно існує прислів’я, яке наводив у своєму творі український літописець початку XVIII ст. Григорій Грабянко, хоч і в дещо зміненому вигляді: «Де лоза – там і козак, а де байрак – там по сто і двісті козаків». [31]

Великий Луг знаходився у серці козацьких земель, які давали все, що було потрібно для життя. Лагідний клімат, родючі землі, зелений океан степових рослин, хмари птахів в піднебессі, безліч дичини, переповнені рибою озера і річки – все це сприяло швидкому заселенню цих земель козацтвом.

Розділ ІІ. Історія виникнення та існування Січей


2.1. Передумови виникнення та устрій життя на Січі


Дніпропетровщина – батьківщина запорізького козацтва. З восьми Запорізьких Січей, які існували протягом XV-XVIII ст. (більше 200років), п’ять розташувалися на території нинішньої Дніпропетровської області. Це – Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька, Кам’янська, Нова (Підпільненська). [11]

Що ж, власне, означає слово «козак»? Починаючи з XVI ст. історики ведуть гострі суперечки з цього приводу. В.Антонович писав: «У XVII ст. і наші і чужі письменники, трактуючи це слово, йшли більш за все стежкою філології (тоді була така мода в науці)…До таких письменників перш усього належать два поляки XVII ст.: Пясецький і Коховський…Вони прирівнюють слово козак до слова коза; із останнього, на їх думку, вийшла назва козаків, бо козаки , мовляв, на своїх конях були такі прудкі, як ті кози.

Письменники XVIII ст. Грабянка, а за ним і Рігельман, назву «козак» виводили від хозар, що переселилися на Україну під час нападу монголів…

Ян Потоцький заходжувався довести, що козаки – це нащадки тих косогів, яких Мстислав Володимиренко в ХІ ст. пересилив на Чернігівщину».

Тепер ці «теорії» викликають посмішку, але в часи зародження історії як науки вони серйозно обговорювалися вченими мужами. Слово «козак» має, безперечно, тюркське походження і йому властиве широке значення у половецькій, татарській, турецькій та деяких інших мовах. Найчастіше воно означало вільну, незалежну й озброєну людину, а половці називали козаками тих, хто ніс сторожову службу, оберігав кордони племені від ворогів.

Отже слово «козак» прийшло до слов’янських мов зі сходу і було запозичено від тюрків. Але потрапивши на слов’янський ґрунт, слово «козак» пустило міцні корені і стало вживатися для означення окремого соціального стану; для означення людей, вільних від кріпацтва, котрі поруч з господарськими заняттями були в постійній готовності для оборони рідної землі від іноземних загарбників. Козаки називалися «запорізькими», бо головні їхні центри знаходилися звичайно нижче Дніпровських порогів. [2]

Основними причинами виникнення українського козацтва були наявність широких степових просторів на межі з татарськими кочів’ями – Дикого поля, та необхідність боротьби з татарами. Неосвоєні степові простори приваблювали українське населення сприятливими природними умовами, які давали можливість організувати прибуткове господарство у багатьох сферах – промисловому мисливстві, рибальстві, бджільництві.

Прибуваючи до безмежного українського степу, козаки, звичайно, селилися понад Дніпром та Південним Бугом і їхніми численними притоками, насамперед Оріллю, Самарою, Чортомликом, Томаківкою. Особливо притягував їх Дніпро – священна й заповідна для козаків ріка, оспівіана ними в думах та переказах, про яку йшла мова в попередньому розділі.

Про надзвичайну родючість землі, багатство рослинного і тваринного світу постійно згадували і старожили нашого краю, з якими розмовляв в останній третині ХІХ ст. видатний український історик Д.Яворницький. [13]

По силі і ступеню продуктивності край вольностей запорізьких козаків може називатися одночасно дивовижно багатим, і дивовижно бідним; все залежало тут не стільки від річкових і джерельних вод, скільки від атмосферної і дощової вологи: в дощове літо рослинність тут досягає неймовірних розмірів, урожай збирається казковий; в посушливий час рослинність гинула, неврожай приносив страшні лиха. Ось чому у різних письменників так по-різному змальовується край вольностей запорізьких козаків. [28]

В серці козацьких земель знаходився Великий Луг. Великий Луг був дуже добрим місцем для перебування запорізьких козаків. Це був величезний острів, оточений річками Дніпром, Кушугумом

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: