Xreferat.com » Рефераты по истории » Природно-історичні передумови виникнення і формування Запорізьких Січей на території Дніпропетровської області

Природно-історичні передумови виникнення і формування Запорізьких Січей на території Дніпропетровської області

засновником поселення на ній був запорожець Микита, який займався перевезенням через Дніпро. Перша згадка про Микитин Ріг зустрічається в історичних джерелах 1530 року. В іноземних джерелах згадка про Микитин Ріг відома в творах польських істориків Папроцького і Несицького.

Микитин Ріг знаходився на правому березі Дніпра у вигляді лина, в найвужчому місці Великого Лугу. Микитинська Січ значно відрізнялась від попередніх Січей. Вона знаходилась в слабо захищеному місці, являла собою не стільки фортецю і схованку, скільки звичайне невеличке середньовічне місто. Запорожці не обирали місцерозташування цієї Січі, уряд Речі Посполитої змусив їх перенести свою столицю на Микитин Ріг. При перенесенні не враховувалась зручність географічного положення, природно-кліматичні умови, військово-стратегічні переваги.

Столиця Запорожжя знаходилася на Микитиному Розі недовго, всього 14 років (1638-1652 рр.). Деякі історики вважають цей період в житті запорозького козацтва занепадом, так як козаки зазнавали значних утисків з боку уряду Речі Посполитої. На Микитинській Січі для виконання контрольно-карних функцій була розташована польська військова залога у складі кінноти з коронного війська, а також реєстрового козацького полку (почергово). Щоб звести до мінімуму приток до Січі втікачів було посилено контроль за шляхами. Для цього у 1638 році відбудовується Кодацька фортеця, яку у 1635 році зруйнували повстанці Івана Сулими. Намагаючись стримати зростання чисельності запорізького козацтва, сейм Речі Посполитої у 1638 році під загрозою конфіскації майна заборонив міщанам вступати до Війська Запорізького, записувати в козаки своїх синів та видавати своїх дочок заміж за козаків. Репресії феодалів Речі Посполитої дали лише тимчасовий ефект: усього 10 років на Україні не було значних повстань, і цей період польсько-шляхетські публіцисти оголосили періодом «золотого спокою». [3]

Козаки болісно реагували на втрату своїх прав і вольностей, здобутих великою кров’ю. Отже, не випадково вибухнула Визвольна війна українського народу у 1648 році.

Видатна роль у підготовці Визвольної війни належить Богдану Хмельницькому. Він встановлює зв’язки з найважливішими центрами України, веде секретні переговори з урядами Османської імперії, Кримського ханства, керівниками донських козаків.

У квітні 1648 року на Микитинській Січі на загальній козацькій раді Б.Хмельницького було обрано гетьманом. Саме з Микитинської Січі почався переможний похід козацького війська по українським землям. 22 квітня новообраний гетьман виступив з Січі на чолі об’єднаного війська – 9 тис. козаків і татарської кінноти. [21]

Перший період Національно-визвольної війни, який охоплює 1648-1649рр. , був напрочуд успішним для повстанців. Всі битви цього періоду (під Жовтими Водами, під Корсунем, під Пилявцями) закінчилися перемогою козаків. [29]

Існує цікава народна легенда про балку Княжі Байраки (знаходиться на верхів’ї річки Жовтої – притоки річки Інгульця), в якій 8 травня 1648 р. під час битви під Жовтими Водами польське військо було оточене і повністю розгромлене.

Балка Княжі Байраки одержала свою назву від князя Вишневецького, що жив колись тут. То був злючий і лихий чоловік. Рогнівався він якось за щось на людей і поробив їм так, що вони ніде не могли знайти води: де вони не копали землю, води немає, та й годі. Сам же він як тільки де-небудь копне – зараз вода й покажеться. Так він усе своє життя морив людей. Навіть після своєї смерті все мстився їм. Коли поховали його, то й вода разом із ним у землю пішла. Лишень тоді здогадалися люди, в чім річ. Вони накидали на могилу Вишневецького каміння, поставили на ній високий кам’яний стовп – і вода знову з’явилася в колодязях. [26]

Існує декілька версій щодо перенесення Січі з Микитиного Рогу на острів Чортомлик у гирлі р.Чортомлик. За однією версією перенесення відбулося внаслідок виступів проти гетьмана після підписання тяжкого Білоцерковського договору.

За другою версією перенесення Запрозької Січі у більш безпечне у військовому відношенні місце було зумовлене відновленням в Україні польської окупації. [29]

Інша версія заключається в тому, що оскільки влада Речі Посполитої була знищена на значній території України, в тому числі на січових землях, запорожці вирішили покинути Микитин Ріг і повернутися на старі місця.

Перенесення відбулося у 1652р.; неподалік від Базавлуцької Січі, у гирлі р. Чортомлик при її впадінні у Дніпро була поставлена Чортомлицька Січ, яку інколи називають й Старою. Цікаво, що в часи існування Базавлуцької Січі запорожці тяжіли до цієї місцини, відомі, наприклад, гетьманські універсали 20-х років XVII ст., дані «кошу на Чортомлику». На місці ж Микитинської Січі залишився великий населений пункт Микитин Ріг (майбутній Нікополь).


2.5. Чортомлицька Січ


Стара Чортомлицька Січ (1652-1709рр.) біля старовинного села Капулівка була однією із найзнаменитіших. Початок Чортомлицької Січі дав колишній осавул реєстровців, кошовий отаман Лютай. Укріплення Січі постійно зростали, й дуже швидко запорозька столиця стала потужною фортецею. Кошовий отаман Овсій Шашол, побувавши в Москві у 1672 р.описав Січ, що й зафіксували на папері московські дяки: «Город де Сеча…стоит в устьях у Чортомлика и Прогною над рекою Скарбною; в вышину тот вал 6 сажен; с поля – от Сумской стороны и от Базавлука на валу строены пали и бойницы; а другой стороны – от устья Чертомлыка и от реки Скарбной – на валу сделаны коши деревянные и насыпаны землею. А в том городе башня, поля мерою кругом 20 сажен, да в той башне построены бойницы, а перед тою башнею за рвом сделан земляной городок, кругом его мерою 100сажен, а в ней окна для пушечной стрельбы. Да для ходу по воду сделано на Чертомлыке и на Скарбную 8 форток (пролазов) и над теми фортками бойницы; а шириною де те фортки только одному человеку пройти водою. А мерою тот город Сеча, с поля от реки Прогною до Чортомлыка, сто ж сажен, да с правой стороны речка Прогной, а с левой речка Чортомлык, пали те речки в реку Скарбную, которая течет позади города. А мерою же весь Сеча – город будет кругом около 900 сажен…А неприятельського прихода к городу Сеча можно ожидать в летнее время только с поля, от реки Базавлука с крымской стороны, а с трех сторон промысла над ней никакого чинить нельзя. В зимнее время запрожцы на тех реках беспрестанно скалывают лед.» [16]

Місце розташування Чортомлицької Січі було обрано надзвичайно вдало у військовому відношенні. Розташувалася вона на півострові у гирлі р.Чортомлик і при впадінні Прочної в Скарбну. Вона з трьох боків була захищена водою і лише з одного боку був відкритий степ.

Відомі художники І.Є. Репін і В.А.Сєров прибули в Капулівку 4-5 червня 1880р. Метою поїздки була не тільки робота над етюдами картин «Запорожці» і «Вечорниці», але й вивчення історії, культури, побуту українського народу. В Капулівці І.Є.Репін малює чудовий етюд «Могила отамана Івана Сірка в с.Капулівці». Залишає такі спогади: «З кургана – могили І.Сірка відкривалась грандіозна панорама Дніпровських плавнів, на річки Чортомлик, Підпільну, Павлюк і Скарбну, що омивають острів Базавлук, де знаходилась Стара Чортомлицька Січ і де 28 років кошовим отаманом був І.Сірко.» [20]

І.Репіну обов’язково хотілося побувати в с. Голій Грушівці (Іллінці), де в урочищі Сірківці на власній пасіці 1 серпня 1680р. помер кошовий отаман

І.Д. Сірко. [9]

Село Гола Грушівка Томаківського району розташоване на високому місці біля степової річки Грушівки. У запорожців по річці Грушівці було багато зимівників і хуторів. Тут у них був «курортний район», де вони відпочівали і лікували свої рани.

З постаттю І.Сірка народ також пов’язує назву річки Чортомлик. «Кошовий Сірко перемагав не тільки людей, він перемагав і нечистих чортів. Річка Чортомлик, де стояла Січ Сірка, від того й називається так, що в ній був убитий Сірком чорт, котрий у воді хлюпостався.». [26]

У битві під Жванцем історія вперше згадує Івані Сірка – майбутнього прославленого кошового отамана Чортомлицької Січі. Іван Сірко 8 разів обирався кошовим отаманом; брав участь у 55 битвах, з яких завжди виходив переможцем. Створено безліч народних легенд, присвячений цій історичній постаті. [7]

У вересні 1659р. Чортомлицьку Січ було освячено, відкрито постійну церкву на честь Покрови Пресвятої Богородиці. В 1657 р. помер Б.Хмельницький, смерть якого стала величезною втратою для українського народу. Починається період в історії України, який відомий під назвою «Руїна». Цей період тривав майже 30 років, доки гетьманом не обрали І.Мазепу.

В період Руїни Запорізька Січ часто перетворювалася в самостійний політичний осередок, що проводив власну стратегію всупереч гетьманам і Правобережної, і Лівобережної України. Період Руїни характеризувався громадянською війною, розподілом українських земель внаслідок Андрусівського перемир’я 1667 р. на Лівобережну і Правобережну. Січ в цей період відігравала деструктивну роль.

Особливо шкідливу роль відігравала автономія Запоріжжя під час формування системи російсько-українських відносин. Постійно виступаючи проти сильної влади гетьмана, запорізьке козацтво, по суті, стало помічником російської влади у руйнуванні автономії Гетьманщини і експансії Росії на українські землі.

Але в ці скрутні часи, попри всі помилки і непорозуміння Чортомлицька Січ залишалася осередком вольності і демократії. Козаки підтримували всі національно-визвольні і антифеодальні рухи того часу. [5]

Проте з посиленням татарсько-турецької загрози змінився і напрям основних воєнних зусиль запорожців. Саме боротьбою з татарськими нападами та турецькою агресією прославилися запорізькі козаки в період Руїни. З існуванням Чортомлицької Січі пов’язане написання знаменитого листа турецькому султану.

Постійні війни і напади татар не сприяли розвитку господарства. Тогочасні документи чітко не визначають територію, на якій козаки займались господарською діяльністю, вказуючи на володіння досить абстрактно: «На лугах, на полях, на поланках и на всех урочищах днепровских, и полевых, и морских.» [2]

Основу господарства на Запоріжжі складало рибальство та скотарство, так як цьому сприяли природно-кліматичні умови і рель’єф місцевості.

Рівнинна степова місцевість сприяла розвитку скотарства. Достатньо згадати опис степу, який подає Адріан Кащенко: «У тих степах росла така трава, що від коней над травою лишалися тільки голови, а од голів з трави виглядали тільки роги…» [10]

Д.І.Яворницький відмічав, що «серед промислів найважливішим було рибальство – неабияке джерело прожитку й багатства запорожців.» «Поширеним був медовий промисел – бортництво і пасічництво. Траплялися пасіки до 250 вуликів. Та особливо улюбленим заняттям для козака було мисливство. Мабуть, у полюванні найбільше проявлявся його темперамент, знаходили вихід світлі і темні інстинкти запорізької натури.» [22]

Тим більше, що полювати було на кого. По запорозьких землях водилося багато звіра і птиці.

Землеробство на Січі було малорозвиненим, значною мірою через посухи, нестачу води, а також через постійні татарські набіги. З ремесел перед усім розвивалися ті, які були потрібні для військових потреб – ковальство, будівництво човнів, теслярство. Поступово набував особливого значення чумацький промисел. [28]

Офіційно закінчення періоду Руїни датується 1687 роком, коли гетьманом було обрано І.Мазепу. Дуже напружені стосунки склалися у гетьмана з Запоріжжям – запорізьке козацтво вороже ставилося до будівництва фортець на своїх землях і спроб Мазепи поставити під свій контроль самоврядування і зовнішні зв’язки Січі.

Однак, коли російський трон зайняв Петро І, який посилив колоніальний гніт в Україні і ще більше обмежив її політичну автономію, це викликало значне невдоволення, наслідком чого було антиколоніальне повстання проти Росії, котре очолив І.Мазепа. І Мазепу підтримали запорожці. Перехід запорожців на сторону Мазепи кардинально змінив ситуацію в Україні, оскільки населення козакам довіряло. Тому Петро І вирішив знищити Чортомлицьку Січ, 24 травня 1709 р. вона була взята штурмом і знищена.

У червні 1709р. відбулася Полтавська битва. Українсько-шведське військо, у лавах якого було й 8 тисяч запорожців, зазанало поразки від армії Петра І. Це мало тяжкі наслідки для запорожців. Вони були змушені податися на землі кримського хана Девлет-Гірея, котрі в свою чергу були під зверхністю турецького султана.

У верхній течії річки Кам’янки, котра впадає в Дніпро з правого боку (біля нинішнього села Милового Бериславського району Херсонської області), була заснована чергова запорозька січ. Довгих 25 років на території Дніпропетровської області не поновлювались Запорозькі Січі. [25]

2.6. Нова (Підпільненська) Січ


Існування Нової Січі 1734-1775 рр. припадає на період, що знаменується подальшим культурним піднесенням Запорожжя, з одного боку, а з іншого – обмеженням Росією автономії України.

В умовах нового загострення російсько-турецьких відносин у серпні 1733р. цариця Анна Іоанівна своєю грамотою висловила згоду про прийняття запорожців під владу Росії. У березні 1734р. запорожці залишили Кам’янську Січ, піднялися до урочища Базавлук і на річці Підпільній заснували Нову (Підпільненську) Січ. «Річка Підпільна починалась в давнину проти Микитина, теперішнього міста Нікополя на Орловому луці, з правої сторони, і отримала свою назву тому, що проходила під полями. За іншою версією – тому, що своєю течією підривала або підпилювала свої береги. Січ знаходилась на великому півострові, що знаходився між лівим берегом річки Базавлук і правим берегом річки Дніпро разом з відокремившоюся від нього річкою Підпільною, це дає привід вважати, що Нова Січ розташувалася на острові Базавлук.» [16]

Достатньо повну характеристику географічного положення Нової Січі дає Д.І.Яворницький: «Вона стояла на правому березі гілки Підпільної, в тому місці, де ця гілка дає від себе луку, напроти Великої плавні, по якій, з півдня, назустріч Січі, текла гілка Стара Сисина, а зі сходу несла свої води гілка Скарбна. Місце для Січі обрано в усіх відношеннях зручно. Січ сиділа в низькій котловині, захищена зі сходу, півдня і заходу величезною плавнею в 26 тисяч десятин, 60-ма великими, не враховуючи безлічі дрібних, озерами і уявляла собою щільний і непрохідний ліс, в якому людина, погано знайома з місцевістю, могла заблукати як в лабіринті…» [34]

Нова Січ мала ще одну назву – Покровська чи Краснокутська, бо поруч з Січчю виникло пізніше велике село з такою подвійною назвою. Нажаль, місце цієї Січі затоплене водами Каховського моря, а перед тим воно ніколи не досліджувалося археологами.

В період Нової Січі тут було внутрішнє і зовнішнє укріплення Кошу. У внутрішньому укріпленні стояла дерев’яна церква, вкрита тесом з дерев’яною дзвіницею, будинок кошового, будинок, де зберігались скарби – військова канцелярія, будинки старшини і 38 куренів. В центрі куренів – площа для військових зборів – рад. Внутрішнє укріплення Кошу відділялось від зовнішнього валом, на півночі були ворота, тут розташувався Новосіченський ретраншемент, де стояв батальйон російських військ з комендантом. Із зовнішньої сторони Нова Січ була обведена загальним валом, який обома кінцями упирався в річку Підпільну.

За часів Нової Січі землі Війська Запорізького Низового поділялись на 8 паланок – військово-адміністративних одиниць.

«Всіх паланок до 1764 р. на Запорожжі було 5. На правому боці Дніпра: Буго-Гардовська з осередком у Гарді на річці Буг, біля устя Сухого Ташлику; Інгульська – між річками Інгульцем та Дніпром, з осередком на місці, де була Кам’янська Січ, та Кодацька, угору Дніпра до річки Омельнику з осередком у Старому Кодаку. На лівому боці Дніпра були: Самарська паланка – між річками Ореллю та Конкою, та Кальміуська – от верхів’я річки Вовчої до річок Кальміусу, Берди та Азовського моря. Року ж 1764 кошовий отаман Пилип Федорів виділив з Самарської паланки, що вже досить залюднилася, ще дві паланки: Орельську і Протовчанську по річках Орелі та Протовчі, та, опріч того, за згодою з кримським ханом упорядкував восьму паланку – Прогноїнську, на Кінбурнській косі, поміж Чорним морем та Дніпровим лиманом, де з давніх часів українські чумаки та запорозькі козаки брали сіль з Прогноїнських озер». [10]

На початку 70-х років XVIII ст. на території Нової Січі знаходились паланкові містечка, слободи, до 7560 зимівників. Природні і соціальні умови визначили організаційну форму господарювання в степу – зимівник (хутір).

Збереглися задокументовані описи зимівників. Познайомимося з економічним побутом заможного запорізького козака на прикладі одного із зимівників останнього кошового отамана Петра Калнишевського, що знаходився в балці Водяній на відстані 50 км від Січі. Тут стояли три хати, одна з яких – панська, двокімнатна, на чотири вікна, з дерев’яним дахом. У двох інших, критих очеретом, жили служники. На цьому хуторі стояли також дві великі комори, сарай, два льохи, дві конюшні, одна з них на півсотні станків, кузня і вітряк. Працювало тут тридцять робітників. При зимівнику знаходилися скирти хліба і сіна, табуни коней, худоби, птиця. У будинках тримали різні речі хатнього вжитку, зброю, одяг, посуд. У коморах зберігалися запаси хутра, тканин, цукру, меду, воску. Вочевидь, що це господарство було багатопрофільним. [4]

Уцілілі фрагменти господарської й демографічної статистики все ж дають узагальнене уявлення про економічне життя низового козацтва. За даними, що зібрав Д.І.Яворницький, запорізьких зимівників було декілька тисяч. За неповними даними на землях Самарської паланки було до 1700 зимівників, Протовчанської – 1100, Кодацької до 840. На жаль, зовсім немає даних про кількість зимівників Орільської паланки

На сьогодні відомо багато сіл Дніпропетровської області, які виникли за часів запорозького козацтва. В Нікопольському районі це села Покровське (1734р.), Шолохове (1740р.). В період існування Нової Січі помітне місце займає в житті козацтва торгівля, при чому, як внутрішня, так і зовнішня. На Підпільненській Січі для всіх іноземних суден була чудова затока, що звалася «оступом», це була дуже глибока бухта, що врізалася у річку Підпільну, оточена з усіх боків густим частоколом, куди вміщалась, за словами Д.І.Яворницького, і запорізька флотилія. [18]

У всіх торгівельних стосунках запорізьких козаків із сусідами й сусідів, особливо українців і поляків, із запоріжцями першу і незамінну роль відігравали чумаки. Назва «чумак», на думку одних, походить від слова «чум» - ківш, яким пили воду в дорозі; на думку інших, від татарського слова «чумак», тобто візник, треті вважали, що від слова «чума», тобто, що українські купці, ідучі до Криму, часто заражувалися по дорозі чумою і заносили її на Запоріжжя, дехто виводить назву «чумак» ще й від того, що вирушаючи в дорогу, вимащували свій одяг дьогтем, як в народі говорили, нагадували чуму.

Чумацтво – це цікава риса економічного життя України, це зародок національного українського купецтва, заснований на засадах суто товариської асоціації.

Активне освоєння степів дозволило Кошу відмовитися від закупівлі хліба, а згодом навіть продавати свій хліб за кордон. На чорноземах вирощували практично всі культури, типові для України початку XVIIIст., з тютюном включно. Велика увага приділялася розвитку садівництва і городництва. [18]

З Січчю пов’язані всі антифеодальні виступи того часу. Розвиток гайдамацького руху безпосередньо пов’язаний з нашим краєм. Запорозькі козаки найчастіше виступали в ролі організаторів гайдамацьких загонів (Максим Залізняк). Хоча практично всі гайдамацькі загони діяли за межами області, але на Запорожжі гайдамаки мали своєрідні стани, які були пунктами опору. Вони найчастіше розташовувалися у малоприступних балках на дніпровських і бузьких островах, у плавнях і в степу.

Омелян Пугачов, керівник селянсько-козацького повстання, надавав великого значення Запорозькій Січі.

Нажаль, козацтво Нової Січі значно залежало від російського уряду. Тому, майже одразу після заснування Січі, запорожці взяли участь в російсько-турецькій війні 1735-1739рр. Ця війна була для Січі вкрай несприятливою, незважаючи на ліквідацію загрози татарських нападів та військову стабілізацію на кордонах запорозьких земель. Крім великих людських втрат та матеріальних збитків під час татарських нападів принципово змінилося становище Запорожжя.

У черговий раз було здійснено обмеження запорозьких володінь. Значна частина їх земель разом з зимівниками (на Кам’янці, Білозерці, Рогачику, Кінських водах, лівому березі Великого Лугу) була передана татарам. Запорожці втратили основне джерело своїх прибутків – дніпровські переправи та мости на запорозьких річках (Самарі, Базавлуку, Солоній, Бузі). Значно ускладнювався соляний промисел запорожців у Прогноях, оскільки соляні поклади стали власністю Російської імперії. З початку 1775 р. Запорожжя було оточене кордоном російських військ, що повністю контролювали усі території козацьких вольностей.

Після російсько-турецької війни 1768-1774рр. татарсько-турецька загроза південним кордонам Російської імперії була знищена, і тим самим було ліквідовано єдину причину, яка раніше робила для російської влади доцільним існування Запорозької Січі. Відтепер Запорожжя представляло собою лише перепону на шляху імперських планів використання Причорномор’я. [3]

З ініціативи імператриці Катерини ІІ 4 травня 1775 р. доля Січі була вирішена на так званій раді при височайшому дворі. 15 червня 1775 р. війська генерала Текелія раптово оточили Січ, де стояв тільки невеликий гарнізон, і зажадали його капітуляції. Після бурхливої військової ради, зваживши сили сторін козаки вирішили скласти зброю. 10 липня 1775 р. вийшов сенатський указ, який поклав край надіям козаків на відродження Січі.

Місто Нова Січ, як найбільший населений пункт, стало селом, а з 1777р. – містом Покровським, де знаходилася провінційна канцелярія. Згодом землі навколо Покровського, Капулівки, Олександрівки дістались від цариці генерал-прокурору князю Вяземському. [13]

Більше 200років на території сучасної Дніпропетровщини знаходились Запорозькі Січі. Це було можливим завдяки зручному географічному положенню цих земель та сприятливим природно-кліматичним умовам. Майже всі Січі знаходились в місцевості, яка була природною схованкою, що захищало козаків від нападу зненацька. Виключенням можна вважати Микитинськку Січ, яка знаходилась на місці досить жвавої переправи через Дніпро. Землі Великого Лугу забезпечували козаків необхідними продуктами харчування і будівельним матеріалом. Тому Січ поступова перетворювалась у добре налагоджений господарчий комплекс, що зумовило таке довготривале існування козацтва в межах Дніпропетровської області.

Висновки


Дніпропетровська область – батьківщина п’яти Запорозьких Січей. Чому таке унікальне явище, як запорізьке козацтво формувалось, розвивалось і було досить впливовою політичною силою на протязі 200 років саме на території Дніпропетровщини. Безумовно, це пов’язано як з історичними факторами, так і з географічними.

На появу Січей на території області значний вплив мало зручне географічне положення Дніпропетровщини – на межі Середнього і Нижнього Подніпров’я, у центрі степової зони Східної Європи.

Рельєф території Дніпропетровської області відображує основні риси поверхні південної частини Східноєвропейської рівнини, характеризується чергуванням височин і низовин. Це хвиляста рівнина з розвинутою долинно-балковою сіткою. Рівнинний характер сприяв швидкому заселенню козаками цієї території і створенню своїх поселень: слобід, хуторів, а особливо зимівників, які були досить розгалуженими господарчими комплексами. Цей же фактор вплинув на поширення серед козацтва чумацького промисла, який потребував зручних транспортних шляхів. Наявність великої кількості балок, ярів і байраків давало можливість захиститись від нападів ворогів, вони були природними схованками. Д.І. Яворницький згадував: «В історії запорізьких козаків»: «Балки, яри та байраки мали повне значення як пункти поступової колонізації великої, дикої й пустельної степової рівнини: по цих угіддях запорізьке військо володіло й промисли свої мало, тобто, в балках чи біля балок закладали спочатку бурдюги, потім зимівники й нарешті села сімейних і несімейних запорожців.» [33]

Клімат Дніпропетровської області помірно-континентальний, на її території добре просліджується сезонність. Використовуючи цю особливість, перші поселенці, які іменували себе козаками, з’являлися в нашому краї на певний сезон (весна-літо), займались рибальством, полюванням, забезпечували себе усім необхідним, а восени поверталися додому. Вважати клімат Дніпропетровщини досить сприятливим було б не зовсім справедливо. Влітку були значні посухи, річки пересихали, відчувалася нестача питної води. Взимку бували значні морози. Це ускладнювало господарську діяльність, тому щільність населення на території області наприкінці XVI ст. була незначною. Козакам приходилось долати ці кліматичні труднощі.

Територія області має досить розгалужену річкову систему, найбільшою водною артерією є річка Дніпро. Всього на території Дніпропетровщини 116 річок і річечок. В часи існування Запорозьких Січей ріки були справжніми годувальницями. Це зумовило і основне заняття козаків – рибальство.

У XVII ст., за словами Боплана, в ріках і озерах запорозького краю, а саме: Псельській, Ворскальській, Омельники, Самоткань, Домоткань, Оріль, Самара та інших – водилося безліч риби та раків. В Орелі за одну тоню рибалки витягали до 200 рибин, найменша величина яких була футова. [18]

Родючі чорноземні ґрунти становлять велике природне багатство області. Про надзвичайну родючість землі, багатство рослинного і тваринного світу постійно згадували старожили нашого краю, з якими спілкувався наприкінці XIX ст. видатний український історик Д.І. Яворницький. «По запорозьких степах водилося багато звіра й птиці. Перш за все по тих степах цілими косяками бігали дикі коні, що у запорожців звалися тарпанами. Опріч тарпанів, по степах та лісах водилися: вовки, лисиці, дикі коти, олені, зайці, сайгаки, вепри, куниці, видри. Птахів водилася така сила, що, як, було, злякати дичину пострілом, то вона злетівши у повітря, заступала світ сонця. » [32] Таке багатство тваринного світу зумовило ще одне важливе заняття козаків – полювання. А густота рослинного покриву сприяла розвитку скотарства. Землеробством, не дивлячись на родючість ґрунтів, козаки майже не займались, так як вели похідний спосіб життя.

Зрозуміло, що такі благодатні природно-кліматичні умови були однією з важливих причин виникнення козацтва саме на території Придніпров’я. Інші причини носили історичний характер.

Виникнення українського козацтва було викликано цілою низкою причин:

економічні (нестача власної орної землі, колонізація вільних земель Придніпров’я та Дикого Поля);

соціальні (посилення феодальної експлуатації українського населення з боку литовських та польських магнатів і шляхти, оформлення кріпосної залежності селян);

політичні (бажання польської прикордонної адміністрації поставити козацтво на службу з охорони південних рубежів від татарських нападів);

національні (політика колонізації українського населення та наступ католицької церкви).

Безумовно сприятливим було і те, що територія Дикого Поля не належала жодній державі. [11]

Січі, як центри вольностей Війська Запорізького Низового завжди розташовувалися у межах Великого Лугу Запорізького, змінюючи лише свої місця, переходячи з одного на інше (на відстань 5-20 км від попередньої Січі). П’ять Січей було у Базавлуцьких плавнях, нині Нікопольський район: Томаківська (на острові Томаківка за 20км від Нікополя на р.Томаківка), Базавлуцька (острів Базавлук у гирлі р. Базавлук), Микитинська (на переправі Микитин Ріг), Чортомлицька (на острові Чортомлик), Нова (Підпільненська) (за 5км від Чортомлицької на річці Підпільній).

Але територія Запорозьких вольностей, яка теж іноді називається Січ, займала значно більшу площу. Точних меж і кордонів цих земель не визначено. Запорозькі Січі завжди були осередком вольності, вони приваблювали усіх незадоволених феодальними порядками, з Січей починались всі антифеодальні та національно-визвольні виступи XVI – XVIII ст., в тому числі і Національно-визвольна війна

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: