Xreferat.com » Рефераты по краеведению и этнографии » Історико-культурна спадщина Криму часів античності і середньовіччя та її використання у туризмі

Історико-культурна спадщина Криму часів античності і середньовіччя та її використання у туризмі

були засновники Керкінітіди. З цього приводу існує дві гіпотези. Одна з них стверджує, що засновниками Керкінітіди стали греки-дорійці, вихідці з Гераклеї Понтійської, яка була і метрополією Херсонесу. Друга гіпотеза стверджує, що Керкінітіду заснувало одне з іонійських міст. Ця гіпотеза основана на комплексі археологічних знахідок з ранніх шарів городища, склад якого дуже схожий на комплекси з інших іонійських колоній Причорномор’я. Припущення про Керкінітіду як про дорійську колонію базуються на знахідках більш пізнього часу, коли місто потрапило до залежності від Херсонесу, в результаті чого його культура потрапила під дорійський (він же херсонеський) вплив.

Залишки Керкінітіди відкриті на місці сучасного міста Євпаторії, на Карантинному мосту. На ранньому етапі життя, приблизно до середини IV ст. до н.е., Керкінітіда була невеликим самостійним полісом. В подальшому місто було включено до складу херсонеської держави. Існують різні версії того, як і коли саме це відбулося. Протягом III–II ст. до н.е. Керкінітіда не раз і не два потерпала від нападу скіфів і в кінці кінців була ними захоплена. Можливо, саме тому деякі джерела більш пізнього часу називають її «скіфським містом». В кінці II ст. полководець Діофанта вигнав скіфів з Керкінітіди. Подальша історія Керкінітіди невідома. Ймовірно, життя тут припинилося у II–III ст. н.е.

Місто знаходилося на мисі, що видавався в море, та з трьох боків було оточене водою. Загальна площа Керкінітіди перевищує 8 гектарів. Його будівництво велося по певному плану. Тут розкопані залишки будинків з внутрішніми двориками ті вимощені вулиці, вздовж яких тягнулися водостоки. Зі всіх боків місто було обнесено фортифікаційною стіною, підсиленою квадратними баштами розміром 5x5 м. В епоху залежності від Херсонесу культура Керкінітіди втрачає свою своєрідність та вбирає в себе «херсонеські» риси.

Паралельно із самою Керкінітідою росло і «місто мертвих» – некрополь, що примикав до оборонної стіни з північного заходу. В епоху незалежності жителі Керкінітіди ховали померлих в могилах, стінки яких були обкладені плитами, і ще одна перекривала могилу зверху. Після того, як місто увійшло до складу херсонеської держави, змінився і погребальний обряд. Тепер погребіння жителів міста стали схожі на могили херсонеситів. Окрім погребіння в простих або плитових могилах, часто тіла кремували, а прах поміщали в погребальні урни. Над могилами ставили нагріб’я, створені в майстернях Херсонеса. [6]

В епоху раннього середньовіччя на місці Керкінітіди знову виникла фортеця. У XIII ст. над Кримом пронісся смерч монголо-татарського нашестя. А в кінці XV ст. турки і татари, відновив на місці Керкінітіди місто-фортецю, назвали його Гьозльов. Невдовзі воно перетворилося на крупний центр работоргівлі.

Давньогрецькі поліси перестали існувати близько середини III ст..до н.е., перетворившись на середньовічні міста і залишивши по собі багату історико-культурну спадщину світового значення.


Залишки генуезької архітектури


Генуезькі колонії в Криму з’явилися у 1270–1280 рр. Найкрупнішою з них стала Кафа (Феодосія). В другій половині XIVст., скориставшись непорозумінням всередині Золотої Орди, генуезці вирішили розширити свої володіння. Вони захопили Чембало (Балаклаву), а у 1365 р. – Солдайю (Судак). Одночасно із Солдайєю генуезці підкорили великий сільськогосподарський округ, до складу якого входило 18 селищ. Ця територія склала Солдатське консульство, що підкорялося Кафі – головному адміністративному та торговому центру генуезьких володінь в Криму.

Головним їхнім товаром були раби. Їх поставляли татари, що здійснювали набіги на українські, російські та польсько-литовські землі. Під час осади генуезької Кафи в рядах золото ординців почалася чума. За допомогою катапульти кочівники закидали трупи померлих від чуми через стіни. В місті спалахнула епідемія. Генуезці тікали в Константинополь, потім в Європу, де «чорна смерть» унесла 75 млн. життів.

Найкраще в Криму збереглася Генуезька цитадель, що розташована в м. Судак. Кожного року тисячі туристів відвідують це місце, вшановуючи найкращі традиції досконалої інженерної думки західноєвропейського середньовіччя.

Площа фортеці – 29,5 га. Вона розташована на конусоподібній горі – давньому кораловому рифі. Зі сходу та півдня цитадель неприступна, із заходу – важкодоступна, з північного сходу доступу перешкоджає глибокий рів. Фортеця має два яруси оборони. Нижній являє собою зовнішню масивну стіну висотою 6–8 м та товщиною 1,5–2 метри. Стіна укріплена чотирнадцятьма бойовими 15-метровими баштами та комплексом головних воріт. Верхній ярус складається з Консульського замку та башт, з’єднаних стіною, а також комплексу Вартової башти на самій вершині. Між цими ярусами розташовувалися вулиці та мирні міські будівлі, залишки міських кварталів можна ясно побачити і понині на сході та заході сонця. [5]

Місто завжди знаходилося на напіввоєнному або воєнному положенні. Відомо, що консул, що являвся комендантом фортеці, начальником гарнізону та завідуючим фінансами, не мав права проводити ні одної ночі поза територією міста. Після заходу сонця ворота фортеці замикалися та підіймався підйомний міст через рів.

Двоповерхова вартова башта на самій вершині в плані створює неправильний чотирикутник. Від башти залишилося лише 3 стіни – четверта зруйнувалася та впала в море. Збереглися сліди каміну, ніші, камінні сходи. Ще в середині XIX ст. на одній із стін чітко вимальовувалася фреска, що зображувала католицьку мадонну, серце якої пронизано сімома мечами. Судячи з усього, це була домашня капела, присвячена святій Діві Марії.

Поряд із Вартовою баштою розташована Кутова башта. Напис на плиті, вмурованій в стіну дозволяє точно датувати будівлю 1386-м роком. В стіні башти вбудовані ще 27 плит з хрестами різної форми. По обох її сторонах видовбані в скелі два басейни, які наповнювалися водою з невеликої річки.

Консульський замок – це цілий комплекс споруд, найбільш цікавий з тих, що збереглися у фортеці. Головна башта, що називається донжоном, займає весь поперечний простір верхньої частини фортеці та з’єднана товстими стінами з другої башти у північно-східному куті замку. На першому поверсі цієї башти є ніша з округлою верхівкою. Невелику плиту над нею колись прикрашало барельєфне зображення Георгія Победоносця, звідки і походить назва башти – Георгієвська. У консула, ймовірно, був свій дім поблизу замка, але у військовий час він жив тільки в донжоні, у великій кімнаті з каміном, розташованій на першому поверсі.

Дуже цікаві написи, що збереглися на воротах та баштах нижньої фортифікаційної стіни. Над брамою на камінній плиті викарбовано: «1389 року, дев’ятого дня липня, у часи правління відмінного та могутнього мужа господаря Батиста ді Зоалі, раніше Анголо, вельмишановного консула Солдайі. Богу подяка.». На плиті, вбудованій у північну стіну накреслено: «В перший день серпня, в часи правління відмінного та могутнього мужа господаря Якоба Торселло, вельмишановного консула і коменданта Солдайі.». Дату важко розібрати, але ще наприкінці XIX ст. можна було розібрати «1382» або «1385». На башті Бері або ді Франкі ді Пагано знаходилася плита з написом: «1414 року, в четвертий день липня, будівля дійсної фортеці уся завершена…» Кругла башта відрізняється від інших своєю напівкруглою формою, існує гіпотеза, що вона була збудована ще візантійцями. Під баштою виявлена більш давня кладка. Під час розкопок 1928 р. в найнижчому шарі землі виявилися залишки глиняного посуду та інші предмети таврського походження. Плита на башті Лукіні де Фліско Лавані говорить: «1409 року, в перший день серпня…». Західну стіну башти Коррадо Чікало раніше прикрашала плита із зображенням герба Генуї і орлів по боках. На плиті рік зведення башти – 1404.

Вражає своєю історією давній храм на території фортеці. За припущенням А.Л. Берт’є-Делагарда та інших вчених, спочатку тут була мечеть, збудована турками-сельджуками у 20-ті роки XIII століття. Потім вона, ймовірно, була перебудована на православний храм, а після цього – генуезцями – на храм католицький. Після взяття Судака турками вона знову перетворилася на мечеть. А після приєднання Криму до Росії тут послідовно була православна воєнна церква, німецька кірха, вірмено-католицький храм.

Під час штурму фортеці турками в храмі намагались врятуватися консул Христофоро ді Негро та близько тисячі захисників фортеці, але турки підпалили будівлю, та всі люди, що знаходилися в середині загинули.

Також збереглося чимало історичних відомостей про Гурзуф. У VI ст. візантійський письменник Прокопій Кесарійський в трактаті «О постройках Юстиниана» (імператора Візантії, що правив з 527 по 565 рр.) повідомляв, що імператор побудував у Тавриці укріплення Гурзувіти. У VIII ст. візантійську фортецю Гурзувіти зруйнували хазари, але вже у часи половців вона була відбудована. У XII ст. арабський географ Ібн Андрісі говорив про Гурзуфі як про успішне приморське місто. Таким він позначається і в списках генуезьких володінь, набутих після договору 1380 р. з татарами, що оселилися в Криму століттям раніше.

На жаль, Генуезька фортеця в Гурзуфі збереглася далеко не так добре, як цитадель в Судаку. Залишки її – напівзруйнована стіна, складена з дикого каменю. Вона знаходиться на сточеній часом Генуезькій скелі, що височіє майже в центрі поселення. Вона була збудована у VI ст., а в XV столітті турки майже повністю її знищили. Первинний вигляд фортеці важко уявити. Тому що каміння з її стін місцеві жителі брали для побудови будинків. Зі східної частини Генуезької скелі видовбаний тунель з виходом до моря.

Італійські поселення проіснували на території Криму трохи більше 200 років. Для історії це невеликий строк. Але величні руїни фортець, башти та неприступні куртини, які на диво гармонійно вписалися у гірський кримський пейзаж, стали невід’ємною складовою наших уявлень про півострів.


2.4. Внесок інших народів до історико-культурної спадщини Криму часів античності і середньовіччя


Вірменська спадщина. Перші свідчення про перебування вірменів в Криму відносять до часу наявності візантійців на півострові. Окремі представники цього народу, в основному купці та ремісники, проживали в містах Таврики, а один з патрійців – Вардан, який знаходився у VIII ст. в Херсонесі, пізніше, навіть, став імператором Східно-Римської імперії. Однак організована вірменська община почала виникати на півострові лише у XI–XIII ст. Свідченням присутності вірменів в Криму на початку минулого тисячоліття є написи на намогильних пам’ятниках, мармурових меморіальних дошках, які вмуровувалися в стіни храмів, а також дані писемних джерел. На підставі наявних даних можна стверджувати, що невелика група вірменів в цей період проживала в Солхаті (Старому Криму), але найбільш багаточисельна і сильна община знаходилася в Кафі. Вчені вважають, що вірмени жили в цьому місті ще до приходу генуезців, оскільки в самому серці цитаделі Кафи була церква св. Саркіса, а в міському Уставі 1316 р. згадується «водопровід єпископа вірменів». Тут же, в місті, у 1305 р. за наказом архімандриту Аветіка було створено два рукописи для збудованих на кошти прихожан церков Св. Трійці та церкви Богородиці в монастирі Гамджак. Вважається, що у XIII ст. постійне вірменське населення проживало і в Херсоні (Херсонесі).

Про інтенсивні контакти кримських вірменів із вірменської общиною Львову свідчать (починаючи з XVI ст.) записи в міських книгах про здійснені торговельні угоди. Книги ці були написані вірменськими буквами, але на тюркській мові. Цією ж мовою вірмени користувалися і в повсякденному житті, на рідній мові проводилися лише богослужіння. На так званому «вірмено-кипчатській мові» (тюркська в основі, вона включала в себе також грецизми, слов’янізми, вірменізми, германізми і т.д.) створювалися документи та літературні твори в багатьох торгівельно-ремісничих колоніях на Західній Україні та в Криму.

Що ж трапилося з вірменами – чому вони заговорили на кипчатській мові? Це питання вже багато років турбує вчених, тим паче, що в їх розпорядженні знаходиться унікальний документ, отримавший назву «Кодекс Куманікус» – посібник для перекладачів, розмовник, що полегшував латинянам спілкування з тюрко- та іраномовним населенням в генуезьких колоніях, створений в Кафі у 1324–1325 рр. В ньому зафіксована жива розмовна мова причорноморських міст XIV ст., яку деякі дослідники прирівнюють до «вірмено-кипчатської мови». [9]

Найвідомішими архітектурними пам’ятками середньовічної вірменської архітектури є монастир Сурб Хач в околицях середньовічного Солхату, монастир Іоанна Хрестителя у Двуякірній долині на території Кафи, храм Св. Саргіса в с. Топли (суч. Тополівка), церкви Урпата (Св. Параскеви) в поселенні Сонячна Долина, храм вірменського монастиря біля с. Бахчелі (нині с. Багате) та ін.

Необхідність вивчення храмів сільських поселень і монастирів диктується не тільки бажанням зберегти ті ввести до наукового обороту саму пам’ятку, а також і тим, що його атрибуція дозволяє вирішувати деякі питання середньовічної історії півострова. Такими питаннями є локалізація вірменських середньовічних поселень, територій і границь середньовічних єпархій, питання розвитку художньої культури та архітектури; дослідження характерних особливостей вірменської середньовічної архітектури Кримського півострова.

Караїми. Один з найменш чисельних народів не тільки нашої держави, але і в масштабах усієї планети. Крим – їх історична батьківщина. Однією з найпоширеніших версій про походження цього народу є скіфська версія, хоча існує думка, що караїми – нащадки хазар. Сама назва народу походить від слова «кара», що означає «читати», тобто ті, що читають писаний закон «Ветхий Завіт Біблії». Великий інтерес у туристів викликає центр суспільного та культурного життя караїмів місто Чуфут-Кале. Етнографічними об’єктами можуть служити пам’ятки, що збереглися в Євпаторії – комплекс кенас: велика кенаса (будівлі 1807 р.), мала кенаса (1815 р.) та дворики з аркадами (XVIII–XIX ст.), ряд житлових будинків з традиційною архітектурою та плануванням, караїмська богадільня, а також унікальний караїмський некрополь.

Кримські татари. За віросповіданням кримські татари – мусульмани, сповідують іслам. Тому культові споруди цього народу – мечеті. Найкраще збереглися мечеть Джума-Джамі в Євпаторії, мечеть хана Узбека в м. Старий Крим. Цікавими будівлями є також нагробні мавзолеї-дюрбе. В плані вони восьмигранні або квадратні із купольним перекриттям та склепом. В якості етнографічних об’єктів такі дюрбе виділені в Бахчисарайському районі. Шедевром мусульманського зодчества є ханський палац в Бахчисараї. Збереглися два мінарети, які являють собою високі тонкі башти з гвинтовими драбинами всередині та балкончиками наверху. Західна стіна мечеті була розписана іранським майстром Омером. Зараз це експозиційне приміщення Бахчисарайського історико-культурного музею. Великий інтерес представляє Зінджирлі-медресе, що знаходиться в передмісті Бахчисараю – Старосєльє (колишній Салачік). Медресе було побудоване в 1500 р. ханом Менглі-гіреєм. Це – твір ранньої кримськотатарської архітектури – єдина вціліла споруда такого роду в Криму.

Туристів завжди цікавлять традиційні ремесла та декоративно-прикладне мистецтво того чи іншого народу. Серед кримсько-татарськх майстрів виділяється ряд людей, які працюють в цьому напрямку – художники декоративно-прикладного мистецтва (ювеліри, гончарі, спеціалісти з традиційної вишивки, ткацтву орнаменту).

Середньовічні печерні міста. Дуже важко однозначно визначити, який з етносів, що пройшов через півострів або встиг скластися на його території протягом бурхливого середньовічного періоду, був конкретним творцем того чи іншого «печерного міста» або тим більше міст в цілому. По-різному складалися долі цих поселень на різних етапах історії півострова. За час свого досить тривалого існування вони неодноразово могли змінити свій статус, населення і навіть ім’я. До речі, в переважаючій більшості назви «печерних міст», що дійшли до нас, безперечно, виникли дуже пізно – тоді, коли вони вже були давно покинуті мешканцями, і оточуюче населення втратило про них реальну історичну пам’ять. Цікавим в цьому відношенні є приклад одного з найбільш мальовничих пам’яток – Ескі-Кермену. Назва перекладається з кримськотатарської мови як «Стара фортеця», вперше воно фіксується лише в кінці XVIII ст. Лише для Мангупа, Чуфут-Кале та Інкермана відомі їхні дотатарські назви, відповідно: Феодоро, Кирк-Ор, Каламіта, але і вони не є першопочатковими, а зазначаються джерелами не раніше другої половини XIII ст., і тільки по відношенню до Кирк-Ору.

Таким чином, в процесі формування своєї унікальної історико-культурної спадщини, Кримський півострів ставав батьківщиною для багатьох найрізноманітніших за особливостями культури, побуту та релігійних уявлень народів і етносів. Кожний з них залишив по собі цінну спадщину, яка дійшла до нас в різній кількості в залежності від подій, які відбувалися на території півострова в конкретний період часу. На сьогодні ми маємо змогу спостерігати величезну кількість історико-архітектурних пам’яток часів античності та середньовіччя, сконцентрованих переважно в гірській частині Криму та на сході півострову, сучасний стан та ступінь збереженості яких детально розглядається в наступному розділі.


3. Сучасний стан використання історико-культурних ресурсів Криму


3.1 Історико-культурний потенціал спадщини античності та середньовіччя


Крим володіє величезним різноманіттям пам’яток історії і культури, залишених різними народами, для яких в певні періоди історії територія півострова являла собою постійне або тимчасове місце проживання. На сьогодні ці пам’ятки перетворилися на образи та складові людського уявлення про побут, життя і культуру того чи іншого народу, розвитку того чи іншого давнього міста чи селища Криму. Для вчених та науковців об’єкти історико-культурної спадщини можуть слугувати орієнтирами для визначення та дослідження різних періодів історії, особливостей культури, звичаїв та традицій народів, територію Криму.

Багата історико-культурна спадщина півострова є достойним внеском до світової скарбниці. Протягом всієї своєї багатовікової історії Крим неодноразово включався до сфери впливу світових імперій. Сліди матеріальної культури, залишені багато численними народами, які і нині проживають на території півострова, дозволяють судити про життя та побут наших пращурів, зазирнути в далеке минуле. Саме на території Кримського півострову розташовані найдавніші міста України та Європи (Керч, Феодосія, Севастополь та інші). Ці міста процвітали, коли не було ще ні Лондону, ні Парижу, ні Києва, ні Москви.

Пам’ятки, залишені сучасності у спадок античністю і середньовіччям мають загальносвітове історико-культурне значення, оскільки виступають носієм історії давніх світових конфесій та релігій, моральних принципів та елементів культури різних народів, Кримський півострів.

З точки зору туризму, історико-культурна спадщина Криму володіє величезним потенціалом, який характеризується значною цінністю пам’яток історії і культури на ринку туристичних послуг як в загальнодержавному значенні, так і на міжнародному рівні.


3.2 Ступінь збереженості та законодавчі засади охорони історико-культурної спадщини Криму


Збереження та розумне використання культурної спадщини попередніх поколінь в будь-якій розвиненій державі повинно розглядатися в якості однієї з найважливіших завдань. Адже культурна спадщина є внеском даного народу до розвитку людської цивілізації та формою абсолютної відмінності однієї нації від іншої, а також засобом соціалізації майбутніх поколінь.

Використання історико-культурних об’єктів в туристсько-рекреаційних цілях може відбуватися лише в об’ємі, що забезпечує збереженість пам’ятників, їх територій та навколишнього природного середовища. Так проголошує закон про відношення між історико-культурним об’єктом та його користувачем. Однак дійсність набагато складніша та багатогранніша.

Наукові положення про охорону історико-культурних об’єктів міститься в ряді міжнародних конвенцій, угод та рекомендацій форумів науковців. Основоположні принципи збереження та використання пам’яток історії і культури отримали в останні роки відображення і в нашому законодавстві.

У 1998 р. Україна підписала Європейську конвенцію по охороні археологічної спадщини. Хоча вона досі не була ратифікована Верховною Радою.

Крим, як жоден інший регіон України, володіє колосальною кількістю пам’яток археології починаючи з епохи палеоліту до пізнього середньовіччя. Розосереджені в різноманітних ландшафтних зонах вони інколи на території одного об’єкту можуть продемонструвати старожитності різних епох. Тисячоліттями Кримський півострів знаходився в зоні контакту давніх середземноморських цивілізацій та варварського світу. Тут перетиналися морські та сухопутні караванні шляхи, проходили міграції багатьох народів. На сьогоднішній день охорона пам’яток історії та культури в Україні регулюється Законом «Про охорону культурної спадщини», який був прийнятий в червні 2000 р. Він визначає управління охороною культурної спадщини, реєстрацію пам’яток, передбачає захист історії і культури, їх фінансування, відповідальність за порушення законодавства про охорону культурної спадщини. Верховною Радою України 18 січня 2005 р. були внесені зміни та доповнення до діючого Закону України «Про охорону культурної спадщини», які більше конкретизували та визначили відповідальність за здійснені порушення, чітко розмежовували права і обов’язки власників та користувачів пам’яток. В наш час проводиться подальша розробка та утверджуються нові нормативно-правові акти у зв’язку з прийняттям нового Закону.

Вперше ставиться питання про необхідність створення єдиного державного органу з цих питань. Однак всі ці починання в подальшому не були підкріплені розвитком і поглибленням законодавчої бази та потрібного цільового фінансування. У свідомості чиновників адміністрації, співробітників туристських організацій різних форм власності, у місцевого населення на рівні повсякденного мислення склалося враження, що колосальні археологічні багатства Криму можуть вже зараз безпосередньо використовуватися для екскурсійного показу та зобов’язані приносити прибуток. Все це, звичайно, не має під собою ніякого підґрунтя. Хоча доволі часто багато туристських фірм проводять екскурсії, отримуючи за це гроші, по місцях проведення розкопок (як сучасних так і давніх міст), які ніяк не пристосовані для показу. При цьому не тільки руйнуються пам’ятки, а й доволі часто самі екскурсанти отримують травми.

Рівень збереженості історико-культурної спадщини Криму часів античності і середньовіччя в цілому можна оцінювати як недостатній для задіяння цієї спадщини у туристських маршрутах. На сьогоднішній день спостерігається тенденція до зменшення ступеню збереженості пам’яток (особливо архітектурних), що виявляється в погіршенні їх зовнішнього вигляду та іноді навіть цілковитій руйнації. Все це перш за все спричинено відсутністю фінансової підтримки з боку держави, адже більшість історико-культурних пам’яток Кримського півострова та інших пам’яток по всій території України підтримуються в більш-менш належному стані лише завдяки зусиллям окремих фізичних осіб або недержавних установ з метою отримання прибутку.

Найбільш значні пам’ятки античної археології сконцентровані в містах Керчі та Севастополі. Причому Керч володіє унікальним з точки зору світової науки сузір’ям залишок давньогрецьких міст та погребальних комплексів на території одного сучасного міста. Вздовж морського узбережжя, практично через кожні 5–6 км, розташовані давні міста: Німфей, Тірітака, Гермесій, столиця тисячолітнього Боспорського царства – Пантікапей, Мірмекій, Парфеній, Пормфій. Поруч знамениті погребальні пам’ятки: Царський курган, Мелек-Чесменський курган, Золотий курган, розписний склеп «Деметра», усипальниці боспорських династів, курганний могильник Юз-Оба. Саме тут в другій половині XIX ст. на початку досліджень цих археологічних об’єктів формувалася класична археологія Російської імперії. Відкриття у 1830 р. на околиці Керчі кургана Куль Оба слугувало поштовхом для початку широкомасштабних державних археологічних досліджень в Керчі та в північному Причорномор’ї, створенні цілої мережі публічних музеїв та дослідницьких центрів. Вже тоді закладаються основи консервації та музеєфікації античних старожитностей.

Отриманий досвід вилився в музеєфікацію в кінці XIX – на початку XX ст. Царського і Мелек-Чесменського курганів, склепу «Деметра» і деяких розкопів Пантікапею. Однак це були одиничні приклади. В той же час Керченська міська управа дозволяє розбірку «на каміння» унікальної, висотою в 12 метрів, погребальної камери IV ст. до н.е. Золотого кургану, а також інших давніх споруд. Протягом всього XX ст. реставрація та музеєфікація пам’яток античної археології практично не отримала розвитку у Східному Криму. Окремі роботи на горищах Пантікапей, Мірмекій, Тірітака, Ілурат носили в цілому хаотичний характер, концептуально ніяк не підтверджуючись в довгострокових актах і проектах. Тому зараз у Східному Криму відсутні не тільки музеєфіковані античні городища, а й навіть скільки-небудь законсервовані і вільні від археологічних обвалів об’єкти. Мабуть, лише такі пам’ятки погребальної архітектури як Царський та Мелек-Чесменський кургани в деякій мірі можуть відноситися до екскурсійних об’єктів, однак їх нинішній стан відображає позавчорашній день в цій області.

І тільки нещодавно почалися роботи по музеєфікації фортифікаційних та житлових комплексів античної епохи, розташованих на західному плато акрополю боспорського міста Пантікапею, які проводить археологічна експедиція Державного музею образотворчих мистецтв ім. А.С. Пушкіна під керівництвом к.і.н. В.П. Толстікова. Однак і тут це проводиться лише завдяки енергії самих археологів і ніяк не підкріплюється ні фінансуванням з боку відповідних відомств, ні створенням відповідної інфраструктури пам’ятки. Тому гостро постає питання створення регіональних програм музеєфікації пам’яток античної археології за участі всіх зацікавлених сторін: дослідників, музеїв та заповідників, а також туристичних організацій.

Ще один приклад – віменський середньовічний монастир Сурб-Хач Священний Хрест), розташований в Старому Криму, якому вже 650 років. Книги з бібліотеки цього монастиря нині зберігаються у єреванському Матенадарані, хоча повинні бути на кримській землі. Після тривалих словесних баталій уряд Автономної Республіки Крим нарешті дійшов висновку про необхідність здійснення реставрації монастиря.

Таким чином, проблеми збереження об’єктів культурної спадщини є дуже актуальними для Криму. Від їх сучасного вирішення залежить майбутнє півострова, основою економіки якого перш за все повинна стати туристична галузь, а її повноцінний розвиток неможливий без збереження унікальних об’єктів культурної спадщини, які незмінно приваблюють туристів. Саме тому сьогодні потрібно говорити не тільки про великий історико-культурний потенціал Криму, а й про необхідність його охорони і розвитку. В свою чергу – збереження та раціональне використання пам’яток в туристській сфері будуть означати перспективи розвитку півострову.


Історико-культурна спадщина Криму як об’єкт туризму


Вже багато десятиліть Крим є крупним туристичним центром нашої країни. Мільйони людей щорічно приїздять сюди на відпочинок, виявляючи величезний інтерес до численних визначних місць півострова, археологічних, архітектурних та інших пам’яток.

Пам’ятки античності та середньовіччя, як ніякі інші на території Криму, відзначаються значною історико-культурною цінністю та користуються великою популярністю серед цінителів старовини та просто любителів історії, які приїздять до Криму з єдиною метою – на власні очі побачити залишки давніх культур та цивілізацій, відчути сильну енергетику цих унікальних місць, чи хоча б спробувати уявити собі життя на цій землі, що розвивалося тут сотні років тому назад.

Як вже зазначалося в попередніх розділах, використання історико-культурної спадщини Кримського півострова протягом розвитку туристської справи в Україні, завжди мало другорядне значення порівняно з курортно-лікувальним туризмом. Це пояснюється поганим ступенем збереженості пам’яток історії і культури, слабкою розробленістю методології дослідження історико-культурної спадщини, і, насамкінець, головне – недостатнім фінансуванням відповідних проектів з боку держави. Тому лише відносно недавно почав набирати оберти такий напрям туризму, як використання історико-культурної спадщини в туристських екскурсійних маршрутах.

Якщо говорити конкретно про пам’ятки спадщини античності та середньовіччя на території Криму, то саме вони найактивніше використовуються в маршрутах історичного спрямування, оскільки володіють величезним історико-культурним потенціалом та мають загальносвітове значення.

Найрозповсюдженішими туристськими маршрутами, в яких можуть бути використані пам’ятки античності та середньовіччя, є «Екскурсії по античних давньогрецьких містах (Пантікапей, Херсонес, Керкінітіда, Неаполь Скіфський)», маршрути «По середньовічних печерних містах Криму (Чуфут-Кале, Ескі-Кермен, Мангуп-Кале)», а також загально-оглядові екскурсії по старовинних історичних містах півострова.

Також великою популярністю користуються державні історико-культурні заповідники, створені на базі комплексів історико-містобудівної спадщини півострова:

Державний архітектурно-історичний заповідник «Судацька фортеця» у м. Судаку (1958 р., є філією Національного заповідника «Софія Київська»)

Державний історико-культурний заповідник у м. Керчі (1987 р.)

Державний історико-архітектурний заповідник у м. Бахчисараї (1990 р., до його складу входять печерні міста Ескі-Кермен і Чуфут-Кале)

І, нарешті, четвертий – Алупкінський державний палацово-парковий музей-заповідник, який, однак, не можна віднести до теми даної курсової роботи.

Всі ці історико-культурні заповідники включають в себе велику кількість музеїв та цікавих місць, які відкриті для відвідувачів і активно використовуються в якості туристських об’єктів.

Головною проблемою розвитку туризму в цій галузі є недостатній для показу рівень збереженості пам’яток, який внаслідок використання цих пам’яток в туристській діяльності тільки погіршується. Це призводить до невпинного скорочення кількості цінних пам’яток, і, як наслідок, знижується їх атрактивність для туристів.

Однак, незважаючи на всі проблеми та недоліки, в перспективі можуть бути створені нові маршрути з використанням нововиявлених пам’яток (в основному історико-архітектурних та архітектурно-містобудівних), оскільки постійно проводяться нові і нові розкопки, і ще тисячі унікальних знахідок чекають на нас у майбутньому.

Підсумовуючи вищезазначене, можна говорити про недостатній ступінь збереженості історико-культурної спадщини Криму, і, як наслідок, недостатню задіяність її в туристській сфері. Однак, володіючи величезним історико-культурним потенціалом, об’єкти історії і культури можуть і повинні використовуватися для туристичних потреб, адже, як свідчить зарубіжний досвід, вміла організація їх показу та широка реклама дали б значний економічний ефект.


Висновки


В даній роботі було визначено і досліджено найвизначніші історико-культурні пам’ятки Криму часів античності і середньовіччя, ступінь збереженості цих

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: