Xreferat.com » Рефераты по краеведению и этнографии » Рівненщина в контексті історичного краєзнавства

Рівненщина в контексті історичного краєзнавства

політика переселення. Більшість безземельних і малоземельних селян, які переселилися в Сибір, на Урал і Далекий Схід, не змогли там завести своє господарство і розорені поверталися назад.

Промислове піднесення, що відбувалося в країні, охопило й Рівненщину. За період з 1897 по 1914 рік число підприємств зросло з 340 до 366, а кількість робітників з 4699 до 6490. Зокрема, в Дубенському повіті налічувалось 131 підприємство, Острозькому – 75, Рівненському – 158. Але вони були переважно дрібні, з невеликою кількістю робітників.

Розвиток капіталізму дав певний поштовх дальшому розвитку освіти й культури. Проте неписьменність і далі залишалася великим злом. У 1897 році серед усього населення було грамотних лише 18, 5 %, зокрема серед селян – 12 %, селянок – 4,9 %. У галузі освіти переважали церковнопарафіяльні школи й школи грамоти. А в Дубні, Рівному, Острозі, крім них, були ще реальні училища й гімназії – всього 8 середніх навчальних закладів.

В 70-х роках на території Острозького повіту побував видатний український письменник І.С.Нечуй-Левицький. У нарисі "Дрегочин та Остріг" він писав про старовинні західноукраїнські міста. У 90-х роках на Рівненщині жив російський письменник О.І.Купрін. перебуваючи в поліському селі Кузьмівні, він зібрав цікавий матеріал з життя місцевого населення, що став основою його повіті "Олеся".

До народної творчості Рівненщини знаний інтерес виявляли прогресивні вчені-дослідники. За ініціативою Російського географічного товариства в західні райони країни була споряджена в 1869 році етнографічно-статистична експедиція на солі з українським етнографом П.П.Чубинським. члени експедиції відвідали міста й села Рівненського, Дубенського й Острозького повітів, де зібрали цінний етнографічний і фольклорний матеріал, який було вміщено в 7-томному виданні.

На початку 90-х років у селах Ярославицької волості побувала велика українська поетеса Леся Українка, де записувала народні пісні.

У зв’язку з розвитком капіталізму зростала кількість промислових підприємств. Більшість з них була дрібними, напівкустарними, але траплялися й порівняно великі на той час підприємства – Здолбунівський цементний завод, цукрові заводи в Мізочі, Корці, Шпанові, Городищі та ін.

Багато лиха населенню краю завдала Перша світова війна. Більше половини міст і сіл Рівненщини входило до прифронтової смуги. Тут перебували військові частини 3-ї і 8-ї російських армій, які влітку 1916 року здійснили Луцький прорив, визволивши від австро-німецьких військ Дубно, Млинів, Демидівку, Острожець, Ярославичі та інші населені пункти краю, які в 1915 році були тимчасово загарбані ворогом. За час війни до армії було мобілізовано 49,9 % працездатного чоловічого населення, реквізовано 70% коней, багато рогатої худоби.

Лютнева революція 1917 року вплинула на розгортання національно-революційного руху на українських землях, не обминувши Волинську губернію. У містах і селах Волині солдати, робітники та селяни вітали повалення самодержавства. 1 травня відбулася маніфестація в Рівному під демократичними гаслами. Офіційною владою на Волині було представництво Тимчасового уряду.

Близькість фронту, значна чисельність військ Південно-Західного фронту наклала відбиток на характер формування нових органів місцевої влади у регіоні. Впродовж березня-квітня утворились ради робітничих і солдатських депутатів в Рівному, Дубні, Острозі. Більшість з них становили представники не більшовицьких партій: есери, меншовики, бунд. Вони підтримували Тимчасовий уряд.

Цивільне населення здебільшого байдуже спостерігало за бездіяльністю влади. А серед військових мас ширились ліві політичні настрої та симпатія до більшовиків.

Весною 1917 р. активізувались партійні організації РСДРП(б). Вони були нечисленні та й слабо організовані, об’єднували найбільш радикальні верстви, солдатів гарнізонів, в т.ч. й Рівненського.

Під впливом розгортання революційного руху в країні навесні та влітку 1917 року в боротьбу за землю вийшло селянство Волині. Селяни обирали волосні та сільські селянські комітети, згодом ради селянських депутатів. Перший Волинський селянський з’їзд, у якому брали участь представники Рівненщини, відбувся у Житомирі. 21-24 травня 1919 року з’їзд прийняв рішення про перехід у власність трудового народу (селянства) всіх поміщицьких, монастирських, церковних, удільних земель без викупу, скасування приватної власності. Але остаточне вирішення цього питання було відкладене до Установчих зборів. Селянство самостійно почало реалізовувати наміри з’їзду.

3 березня 1917 року у губернії зароджується третя політична сила, яка орієнтувалась на Центральну Раду. На Волині утворились різноманітні українські організації, а саме – громада Товариства українських поступовців, "Селянська спілка" та ін.

Органом, який представляв у губернії Центральну Раду, стала Волинська українська рада з центром у Житомирі. Поступово український рух перетворюється на впливову політичну силу в губернії.

З 19-22 лютого 1918 року Рівненщина опинилась під владою австро-німців. Проти гетьманщини та Директорії в Дубровиці у листопаді 1918 року вибухнуло повстання, яке організував Дубровицький ревком. Був сформований Перший Дубровицький комуністичний повстанський полк (командир М.Я.Лясковець, комісар М.Д.Заграничний (Єфімов). На з’єднання з повстанцями були послані регулярні частини радянської 17-ї стрілецької дивізії.

До травня 1919 року на значній території Рівненщини була влада Директорії. Відомо, що у Рівному перебував уряд Директорії, тут був сформований "лівий" кабінет Б.Мартоса. В Рівному помер та був похований на Дубенському цвинтарі командувач армією УНР Василь Тютюнник.

У день річниці гетьманського перевороту 29 квітня 1919 року командувач Південно-Західного фронту В.Оскілко у Рівному підняв заколот спрямований проти Головного отамана С.Петлюри й уряду. В наказі "Військам УНР" він оголосив про свій вступ у командування всіма збройними силами Наддніпрянщини. Переворот В.Оскілка відбувся за підтримки члена Директорії О.Авдієвського та лідера Є.Петрушкевича. Заколот за два дні був придушений.

В травні 1919 року проти військ Директорії вели бойові дії на території Рівненщини частини Новгород-Сіверської (комбриг Т.Черняк) і Таращанської (комбриг В.Н.Боженко) бригад 1-ї Української дивізії. Петлюрівські війська відступили в Галичину.

Радянська влада розпочала соціалістичні перетворення, але вже в серпні 1919 року вони були перервані наступом польської армії.

1920 рік став роком збройного протистояння між Радянськими республіками та Польщею. Територія краю знову стала ареною боїв. Третя польська армія тут вела бої проти 1-ї Кінної армії та 12-ї армії Південно-Західного фронту. Влітку 1920 року Радянська влада на короткий час продовжила перетворення. 15-17 серпня відбувся Рівненський повітовий з’їзд ревкомів та комнезамів. А вже в кінці вересня край знову захопили польські війська.

18 березня 1921 року між Росією і Польщею було укладено Ризький мирний договір, за яким Західна Україна і Західна Білорусія увійшли до Польщі. Ще до цього, 4 лютого 1921 року, польський уряд запропонував на західноукраїнських землях та західнобілоруських землях новий адміністративний устрій. Територія Рівненщини виявилась поділеною між Волинським і Поліським воєводствами. До складу Волинського воєводства увійшли Дубенський, Острозький (у 1925 році перетворений на Здолбунівський), Рівненський та Костопільський ( утворений 1 січня 1925 року) повіти. До Поліського воєводства разом із західнобілоруськими землями включено Сарненський повіт (29 листопада 1930 року повіт передано Волинському воєводству).

Українсько-білоруське порубіжжя Радянського Союзу (з 1922 року) та Польщі стало у 20-ті роки ареною запеклого ідеологічного, військового протистояння цих держав за домінування над регіоном.

В 1929-1933 рр. європейські держави переживали економічну кризу. Українські землі у складі Польщі опинились в тяжкому становищі. Місцева промисловість розвивалась повільно. На Рівненщині в середині 30-х рр. ХХ ст. налічувалось понад 1300 підприємств з загальною кількістю робітників близько 16 тисяч. Це були цегельні, каменоломні, миловарні, тартаки, столярні, млини та маслоробні. Промислові робітники складали менше 1% від загальної кількості населення. Під час економічної кризи припинили роботу Здолбунівський цементний завод, Клесівські каменоломні, Берестовецькі і Яново-Долинські кар’єри.

Селяни становили 80 % всього населення. Переважна більшість селян мала від 0,5 до 3 га землі. Парцеляція, камісація та осадництво, здійснені польським урядом, не сприяли покращенню життя західноукраїнського селянства. Однак, селянство нашого регіону не пережило жаху голодомору, що був у східній радянській Україні. До 1934 року на Рівненщину з Польщі було переселено 1426 осадників, яким виділили 24208 га землі. До них здебільшого належали офіцери польської армії, які в 1920 році воювали проти Радянської влади.

Польський уряд намагався проводити політику культурної асиміляції українського населення. Тому переважали загальноосвітні школи з польською мовою навчання, або утраквістичні (двомовні).

Попри ідеологічний, релігійний тиск українська культура розвивалась: діяли українські театральні гуртки, хори, культурно-освітні товариства ("Просвіта", заборонена наприкінці 20-х рр.., "Рідна хата", "Союз українок", молодіжна скаутська організація "Пласт").

В цей період на Рівненщині діяли політичні партії. На платформі критики націоналістичної ідеології стояли КПЗУ, легальними виданнями якої були газета "Сель-Роб", "Сила", "Ілюстрована газета". На позиціях створення УССД (Української Самостійної Соборної Держави) виступали Волинське українське об’єднання (ВУО), Організація Українських націоналістів (ОУН), Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО), хоч виступали й за легальні форми боротьби за незалежну Україну.

Восени 1939 року Рівненщина, як і більшість західноукраїнських земель, була возз’єднана з Радянською Україною. Тут було встановлено Радянську владу. Відновилось викладання в школах українською мовою, ліквідоване безробіття, націоналізовано землю та промислові підприємства.

Разом з тим влада принесла нові випробування місцевому населенню. Прискореними темпами розпочалась колективізація з застосуванням насильницьких методів залучення селян до колгоспів. Бідніше населення радо сприймало заходи нової влади, а селяни середнього статку та заможні вкрай негативно поставились до соціалістичних перетворень на селі.

Жертвами сталінських репресій в 1939-1940 рр. стали не тільки селяни, а й представники національно свідомої інтелігенції, члени націоналістичних політичних партій. Потрапили під репресії і польські осадники, військові, чиновники. Тисячі наших земляків стали в’язнями "ГУЛАГУ", виселені на спец поселення на схід радянської країни.

Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 4 грудня 1939 року була утворена Рівненська область з центром в місті Ровно (Рівне).

За даними на 1 січня 1941 року чисельність населення в області становила 1139808 чоловік, з них міського 149673 і сільського – 990235 чоловік. Українці складали 75,4% від загальної чисельності. В обласному центрі на 1 січня 1941 року проживало 40612 чоловік.

З перших днів війни між гітлерівською Німеччиною і Радянським Союзом територія Рівненщини стала місцем запеклих боїв. Міста і села піддавались нещадному бомбардуванню.

Бойові операції проти ворога вели радянські механізовані (8, 99, 19, 22-й) та стрілецькі корпуси 5-ї та 6-ї армій Південно-Західного фронту, а також окремі частини. Радянським воїнам протистояли основні сили 11, 13, 14, 16-й танкових дивізій 1-ї танкової групи та сім піхотних дивізій польової армії противника.

В районі Дубно відбулась щонайбільша танкова битва початкового періоду війни. Бої були запеклі. Проте радянські війська, які наступали з півночі і півдня, діяли неузгоджено. До того ж танкісти відчували нестачу пального і боєприпасів. Через це єдиного могутнього удару противнику не було завдано. Однак, радянські танкісти на цілий тиждень затримали гітлерівців на цьому напрямку. Ворог зазнав значних втрат в живій силі і техніці. Танкові бої зірвали німецький план оточення головних сил Південно-Західного фронту.

Впродовж липня 1941 року гітлерівці окупували Рівненську область. З дальшим просуванням фашистських військ українські землі штучно розчленували. Для управління ними на більшості території був утворений рейхскомісаріат "Україна". Центром його стало місто Рівне. У серпні 1941 року на окупованій території була введена гітлерівська цивільна адміністрація: міські, районні і сільські управи, поліцейські органи.

З перших днів окупації в області розгорнулась антифашистська боротьба. В листопаді 1942 року був здійснений рейд з Білорусі на Рівненщину загону під командуванням батальйонного комісара А.П.Бринського, в жовтні-листопаді 1942 року – партизанських з’єднань С.А.Ковпака і О.М.Сабурова. В різний час Великої Вітчизняної війни на Рівненщині діяли з’єднання і загони під командуванням Д.М.Медвєдєва, І.І.Шитова, Я.П.Шкрябала, О.Ф.Федорова, С.Ф.Маликова, В.М.Яремчика, М.І.Наумова, В.М.Таратути, П.С.Коротченка, П.П.Вершигори, М.І.Шукає ва, Я.С.Мельника, Д.І.Бурченка, М.А.Прокоп’юка.

15 серпня 1943 року створено три партизанські з’єднання: Рівненське партизанське з’єднання № 1 (командир В.А.Бегма), Рівненське з’єднання № 2 (командир І.П.Федоров) і третє з’єднання, сформоване з польських антифашистів (командир Р.Сатановський). Усього в партизанських з’єднаннях, загонах і диверсійних групах, які діяли на Рівненщині, налічувалось 13586 бійців.

Складовою частиною антифашистської боротьби в Україні стали дії УПА (Української повстанської армії). Перші партизанські загони, що потім увійшли до її складу, виникли на Поліссі й Волині не були пов’язані з ОУН (Організацією українських націоналістів). Т.Бульба-Боровець, близький до уряду УНР, що перебував у Варшаві, сформував нерегулярну військову частину під назвою "Поліська Січ". Метою утворення цього формування проголошувалося очищення регіону від залишків Червоної Армії. Коли наприкінці 1941 року німці спробували розпустити "Поліську Січ", Бульба-Боровець розпочав партизанську війну з німцями.

Наприкінці 1942 року на Волині й Поліссі для боротьби з окупантами виникають збройні загони обох відгалужень ОУН – бандерівців і мельниківців. Провід ОУН-Б у лютому 1043 року на ІІІ Надзвичайній конференції ОУН проголосив гасло "боротьби на два фронти" – проти фашистських окупантів і проти більшовиків. Виконуючи це рішення, провід ОУН-Б об’єднує під своїм керівництвом роззброєні загони мельниківців і деякі відділи УПА "Поліська Січ" Т.Бульби-Боровця. Створеному таким чином формуванню ОУН-Б дає назву Української повстанської армії. УПА здійснювала контроль над значною частиною Волинської і Рівненської областей, а згодом і Галичини. Поряд із сутичками з німцями підрозділи УПА-ОУН вели бої з радянськими партизанами, а потім з регулярними частинами Радянської Армії. Міжпартійні чвари між бандерівцями і мельниківцями негативно позначились на українському національному русі опору.

Визволена Рівненська область від гітлерівських загарбників в ході Житомирсько-Бердичівської наступальної операції, яка розгорнулась наприкінці 1943 року. У першій половині січня 1944 року головні сили 13-ї армії І-го Українського фронту визволили східні райони області – Рокитнівський і Березнівський, форсували річку Случ і штурмом оволоділи залізничним вузлом і містом Сарни. Передові загони вийшли до річки Горинь і після впертих боїв зайняли Костопіль, Корець, Гощу.

В Луцько-Рівненській операції (27 січня – 11 лютого 1944 р.) 13-а армія в результаті обхідного маневру і стрімкого удару оволоділа обласним центром Рівне, залізничним вузлом Здолбунів, районними центрами Млинів, Острог. Визволення області (крім півночі) завершилось у березні 1944 року в ході Проскурівсько-Черновицької наступальної операції. З’єднання і частини 13-ї армії вже після впертих боїв оволоділи містом Дубно і Радивилів.

За час окупації Рівненська область зазнала величезних втрат. Збитки, завдані народному господарству, обчислюються у 3.146773, 8 млн крб.

Гітлерівці розстріляли, замордували 232874 мирних громадян і військовополонених, вивезли до Німеччини 22530 молодих людей на каторжні роботи.

Населення Рівненщини весною 1944 року внесло у фонд оборони 1800 тисяч пудів хліба, 1380 тис. пудів картоплі, 360 тис. пудів м’яса, зібрало на танкову колону "Ровенщина" 12 млн. крб.

У роки війни на території області загинуло і поховано 14.852 воїна Радянської Армії і 237 партизанів та підпільників. Виявлено 11 місць масового нищення військовополонених (загинуло понад 137 тис. чоловік), 21 місце поховань мирних жителів – жертв масового терору окупантів (поховано понад 72.000 чоловік).

Станом на 1 липня 1946 року населення Рівненської області складало 780659 чоловік, з них українців 697711 чоловік, росіян – 7.435 чоловік, чехів – 28.428 чоловік, поляків – 1.138 чоловік.

Якщо взяти до уваги статистичні дані від 1.01.1941 року (населення Рівненщини нараховувало 1139808 осіб), внаслідок воєнних дій та репресій з боку німецької та радянської влади загальна чисельність населення Рівненщини скоротилась на 359000 місцевих жителів.

У повоєнні 40-і роки продовжувалось протистояння між представниками радянського та націоналістичного таборів. Під час репресій з боку радянських органів було репресовано тисячі учасників національно-визвольних змагань, депортовано в глиб країни членів родин, пов’язаних з діяльністю УПА, УНРА та їх формувань.

В цей час розпочалась відбудова зруйнованого війною народного господарства. Відбудовуючи промисловість та сільське господарство, жителі Рівненщини докладали чимало зусиль, щоб швидше підняти з руїн міста і села.

В 1944-46 рр. у ході польсько-українського трансферу було депортовано в Польщу тисячі поляків, натомість на Рівненщину переселено з Польщі 40 тис. українців.

В 1947 році в рамках Волинської акції за домовленістю між урядами СРСР та ЧССР з території Рівненської області були переселені чехи, що проживали на Волині з 60-х років ХІХ ст.

50-60-70-і рр. стали роками індустріалізації краю. Почали давати продукцію такі потужні промислові підприємства, як Рівненський завод високовольтної апаратури, Рівненський завод тракторних запасних частин, Рівненський завод газорозрядних приладів, Рівненський льонокомбінат, Рівненська фабрика нетканих матеріалів, Костопільський домобудівний комбінат та інші.

80-і рр. стали роками економічного застою, а згодом перебудови.

Активно в області було підтримано процеси національного відродження, які розпочались в Україні у другій половині 80-х рр. ХХ ст. В усіх куточках краю палко вітали проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року. В сучасній Рівненщині відбуваються ті ж політичні, економічні, національні процеси, що й в державі.

За адміністративно-територіальним поділом область включає 16 районів, 4 міста обласного підпорядкування (Рівне, Дубно, Кузнецовськ, Острог) і 7 – районного значення, 16 селищ міського типу, 338 сільських рад, 1003 села. Всього – 1030 населених пунктів, в т.ч.: міст 11, смт – 16, сіл – 1004.

В області проводяться організаційні заходи із реалізації державної регіональної політики у сфері промисловості. Проведені за останні роки реформування і технічне переоснащення галузі промисловості в поєднанні з розширенням внутрішнього ринку та утриманням сприятливої кон’юнктури забезпечують попит на продукцію, що виробляється підприємствами області, стимулюють подальше нарощування виробництва і сприяють утриманню позитивної динаміки зростання обсягів промислового виробництва в цілому по області.

Забезпеченню зростання промислового виробництва у більшості галузей промислової діяльності, зокрема у хімічній, деревообробній, виробництві будматеріалів і скловиробів, добувній, легкій, машинобудуванні, електроенергетиці.

У промисловості області проводиться робота спрямована на реформування галузі, технічне переоснащення підприємств і запровадження нових виробництв, підвищення ефективності промислового потенціалу.

У 2004 році введено в дію 4-й енергоблок на Рівненській АЕС потужністю 1000 МВт. ВАТ "Рівнеазот" є одним з основних вітчизняних постачальників мінеральних добрив. ВАТ "Волинь–Цемент" (Здолбунів) поставляє свою продукцію майже в усі регіони України, а також за кордон.

Однією з головних галузей народного господарства Рівненщини є сільське господарство. В ньому зайнято 41 % населення, виробляється 27 % валової продукції. Земельний фонд області складає 2005,1 тис. га, в т.ч. 937,1 тис. га (46,7%) – сільськогосподарські угіддя.

За природнокліматичними умовами область розподілена на зону Лісостепу і Полісся, відповідно до яких склалися напрямки спеціалізації сільського господарства. Основний напрямок виробничої сільськогосподарської спеціалізації області – зерново-буряківничий з розвинутим тваринництвом. Пріоритетними напрямками розвитку аграрного сектора економіки області є вирощування зернових культур, цукрових буряків, картоплі та овочів, виробництво м’ясо-молочної продукції, а також розвиток інфраструктури аграрного ринку. На даний час у приватному секторі виробляється 82 % сільськогосподарської продукції.

Перспективу розвитку на Рівненщині мають медицина, культура, туризм.


2.3 Історія Рівного


Обласним центром Рівненщини є місто Рівне. Територія міста 5824 га, населення 244, 8 тис. жителів за останнім переписом населення 2001 року. Національний склад: переважна більшість – українці. Серед пре6дставників інших національностей – росіяни, білоруси, євреї, поляки, молдавани. 64 % населення зайняті у галузях матеріального виробництва, 36% – у невиробничій сфері.

Найважливіші дати в історії міста:

1283 Імовірно, перша писемна згадка про Рівне у польській хроніці

1461 Згадка про Рівне в акті продажу волинських земель князеві Семену Несвіцькому

1481 Вдова князя Марія Несвіцька будує замок на березі Усті. Рівне стає містом

1492 Надання місту Рівне Магдебурзького права

1507 Король Зигмунт І підтверджує надані Рівному привілеї, зокрема право проводити щорічний ярмарок

1508 Пожежа у замку. Княгиня Марія Несвіцька дає розпорядження будувати новий замок

1518 Смерть княгині Марії Несвіцької, фундаторки міста. Рівне переходить у власність князів Острозьких

1527 Місту знову надано привілей одноденного ярмарку

1539 Рівне "під заклад" переходить у спадщину Беаті Костелецькій

1548 Княгиня Беата Костелецька будує костел у Рівному

1565 Місто переходить у власність Альбрехта Ласького

1565- .. 1575 Судова тяганина за право володіння містом. Часті пограбування Рівного

1569 Знищення міста татарами, спалення церкви та костелу

1574 Королівською грамотою місто проголошене у складі володінь князя Костянтина Острозького

1580 Акт князя Костянтина Острозького про матеріальне забезпечення соборної церкви у Рівному, збудованої ще в XV столітті Марією Несвіцькою

1606 Анна Острозька відбудовує костел

1617 Розорення міста татарами. Пожежа в замку

1619 Черговий татарський набіг, спалення замку

1621 Як посаг місто переходить до рук князів Замойських

1624 Пожежа в Рівному

1625 Підготовка угоди Речі Посполитої з козаками Запорозької Січі у рівненському замку Т.Замойського

1629 Складено акт із достеменним описом міста

1634 Отримання королівського привілею на ярмарок

1637 Влаштування першого в місті шпиталю на кошти Томаша Замойського

1640 Спустошення Рівного татарами

1642 Місто стає власністю Конєцпольських. На документі, виданому магістратом Рівного 15 липня 1642 року, уперше збереглося зображення печатки міста

1648 Козацько-польська війна на Волині. У липні козацько-селянський рух поширюється, восени загін під орудою Колодки спустошив Рівне, винищив євреїв та поляків у місті

1651 Польська шляхта організовує засідки на козаків, котрі вийшли з оточення під Берестечком на початку липня

1667 Великий мор у Рівному, загинуло 1600 осіб. Того ж року за Андрусівським миром місто було визнане під владою Польщі

1680 На місто напали українські козаки, частково зруйнували його

1691 Майже повне знищення міста пожежею

1706 Руйнація Рівного шведськими військами Карла XII

1706-1707 Захоплення міста російськими військами та розквартирування їх у Рівному й околицях

1723 Володарем Рівного стає Юрій (Єжи) Любомирський

1738 Станіслав Любомирський будує в Рівному мурований замок-палац

1750 Любомирський видає статути для міських цехів та єврейського кагалу

1756 Завершення будівництва і освячення Успенської (Омелянської) церкви у Рівному

1765 Складення докладного плану міста архітектором Тоушером

1770 Епідемія чуми у місті. Закладення пам'ятника-колони на честь Божої Матері як вибавительки від мору

1775 Будівництво мурованого костелу

1778 Місто отримує королівський привілей на чотиритижневий ярмарок

1780 Князь Юзеф Любомирський підтверджує права євреїв та дозволяє будівництво дерев'яної синагоги

1781 Будівництво дерев'яного Воскресенського собору на місці старенької церкви

1785 Збудована уніатська каплиця на кладовищі Волі

1792 Відвідання палацу Любомирських та міста польським національним героєм Тадеушом Костюшком

1793 У березні в Рівне увійшло російське військо. За наслідками другого поділу Польщі Волинь, у т. ч. і Рівне дістаються Росії

1794-1795 Рівне стає повітовим центром Волинської губернії (спочатку - намісництва)

1804 Рівне і околиці спустошує нашестя сарани. Недорід і голод у місті

1805 Почала діяти двокласна початкова школа, заснована Тадеушем Чацьким. Тоді ж місто сильно потерпіло під час пожежі

1815 Остання, особливо вишукана перебудова палацу Любомирських

1836 Початок будівництва гімназійного корпусу неподалік палацу Любомирських

1839 Із Клеваня у Рівне переведено класичну гімназію

1844-1845 У Рівненській гімназії працював старшим викладачем історії видатний український історик, письменник, громадсько-політичний діяч Микола Костомаров

1848 Споруджено каплицю св. Степана на кладовищі Грабник

1849 Під час перепису у місті було близько 3000 мешканців та дрібні промислові об'єкти

1857 Прокладання через Рівне шосе Брест-Київ

1858 Початок будівництва мурованого костелу на пожертви князя К.Любомирського

1861 Російська селянська реформа. Рівне починає швидко зростати. У цьому ж році у Рівному було 3294 мешканці

1863 Відкриття у місті жіночої гімназії. Того ж року арештовані діячі польського повстання, серед них - учитель Рівненської гімназії Мар'ян Дубецький

1865 Реформування Рівненської гімназії із класичної в реальну

1866-1871 Роки навчання у Рівненській гімназії видатного письменника-гуманіста Володимира Короленка

1871 Смерть та захоронення в рівненському костелі князя Казимира Любомирського, композитора і благодійника

1872 Гімназію перетворено в реальне училище, що діяло до 1921-1922 н.р.

1873 Відкрито залізничне сполучення через місто. З'явилася залізнична станція Рівне

1877 Збудований і освячений військовий шпиталь

1880 У Варшаві окремою книгою виходить нарис про Рівне Т.Стецького

1881 Велика пожежа у місті. Згоріла соборна Воскресенська

1891 Пожежа в західній частині міста. Згоріло понад 300 будинків

1895 Почалося богослужіння в новозбудованому православному соборі

1899 Завершення будівництва парафіяльного костелу (роботи початі 1890 року)

1905 Революційні виступи рівняй — залізничників, робітників, школярів

1906 Засновано перший в Рівному музей

1909 Відвідання міста видатним ученим Володимиром Вернадським

1912 Введена у дію перша електростанція. Цього ж року рівняни уперше побачили політ моноплана у небі над містом

1914 Початок першої світової війни. Зосередження в Рівному військових служб, мобілізація чоловічого населення

1915 Часткова евакуація міста під час відступу російських військ на Волині

1917 Березень-квітень. Демократичні маніфестації та волевиявлення. Вибори представницьких органів. Багатовладдя. Липень-грудень. Підтримка рівнянами Центральної Ради та більшовицького уряду, боротьба впливів.

1918 Окупація міста німецьке австрійськими військами

1919 До травня — українська влада в місті. Рівне — тимчасова столиця УНР. Бунт Оскілка. Відступ українського війська під проводом С.Петлюри. Травень-серпень. Влада більшовиків. Вилучення продуктів, мобілізація, створення комнезамів та ревкомів. Від серпня — окупація Рівного польськими військами.

1920 Липень-вересень. Повертається більшовицька влада після прориву 1-ї Кінної армії С.Будьонного. Від вересня Рівне знову під владою Польщі.

1922 Польська влада дала дозвіл на відновлення діяльності Рівненської повітової "Просвіти". Організація швидко розширюється, створюються нові й нові її філії на селах.

1923-1940 Діяльність у місті визначного польського ученого та організатора освіти Якуба Гоффмана

1927 Пожежа в замку Любомирських. Продовження руйнації пам'ятки старої архітектури. Реставрація костелу св. Антонія

1929 З0 квітня відбулася офіційна ліквідація Рівненської "Просвіти"

1930 11 березня польська поліція провела репресії проти учасників Шевченківської академії в театрі Зафрана. Цього ж року почав виходити науково-освітній краєзнавчий збірник "Волинський щорічник" (польською мовою). Восени вперше пройшов великий міжрегіональний ярмарок "Волинські торги", який надалі став щорічним

1933 З'їзд преси у Рівному, виступ на ньому воєводи Г.Юзевського. Українське населення збирає пожертви для допомоги голодуючим в Радянській Україні. Закладено новий міський парк на Грабнику, проведено упорядкування деяких вулиць

1939 17 вересня у місто входять частини Червоної армії. У грудні цього року Рівне стає центром новоутвореної Рівненської області

1941 Червень. Бомбування міста та окупація німецько- фашистськими військами.

Серпень-вересень. Розміщення у Рівному Райхскомісаріату Україна - верховного органу окупаційної влади в Україні. Гуртування українських націоналістичних сил. Заснування газети "Волинь", відродження українських громадських організацій.

Листопад. Масова страта гітлерівцями рівненських євреїв

1941 Винищення фашистами в'язнів концтаборів Рівного.

1942 Протягом цих двох років - близько 90 000 жертв

1943 Восени проведено ряд замахів на високопоставлених німецьких офіцерів радянським терористом Миколою Кузнєцовим та його спільниками. Фашисти масово розстрілюють заручників — в'язнів рівненської тюрми

1944 Протягом 2-5 лютого Рівне було визволене від німецьке фашистських загарбників частинами радянської армії. Того ж року почато відбудову господарства міста

1950 В основному завершено відбудову зруйнованого війною

господарства

1954 Переведено із Києва до Рівного меліоративний інститут, який на сьогодні став провідним технічним вузом нашого регіону й носить назву Української академії водного господарства

1960 Завершено будівництво Рівненського облмуздрамтеатру

1963 Введено в дію Рівненський льонокомбінат - гігант легкої промисловості України

1977 Рівному відкрито аеровокзал міжнародного класу

1983 Урочисте відзначення 700-річного ювілею міста

1986 Завершення будівництва міського гідропарку на раніше заболочених прирічкових землях

1988 Створення перших осередків Товариства української мови імені Тараса Шевченка, що стало зародком національно-демократичного руху на Рівненщині у наступні роки

1990 Перші демократичні вибори до міської Ради. Численні демократичні перетворення у місті. Того ж року розпочато будівництво Покровського собору методом народної будови

З 1991 Рівне – обласний центр незалежної держави України.

В Рівному відкриті пам’ятники Т.Шевченку, М.Несвіцькій, У.Самчуку, К.Савуру, С.Петлюрі


2.4 Остріг та Дубно – історичні міста Рівненщини


З 11 літописних міст Рівненщини історико-культурними заповідниками стали лише Остріг та Дубно.

Місту Острогу, перша літописна згадка про яке відноситься до 1100 р., належить визначне місце в історії українського народу і його багатовікової культури. Майже три століття (із середини XIV ст.) місто було резиденцією і "домоначальним градом" князівського роду Острозьких, що дав Україні видатних полководців, меценатів, будівничих, покровителів православної церкви і визнаних національних провідників. Тут в 1576 році постала Острозька слов’яно-греко-латинська академія – перша вища школа в Україні, у східних слов’ян і православних народів Європи, що водночас була і першою вітчизняною науковою установою. Друкарня, що діяла при академії, в 1581 р. здійснила перше в світі повне видання біблійних книг Старого і Нового Заповіту церковнослов’янською мовою. В сузір’ї імен, що походженням, навчанням, викладанням, науковою і літературною співпрацею були пов’язані з Острогом та його академією ХVІ-ХVII ст. - Герасим і Мелетій Смотрицькі, Іван Федоров, Іван Вишенський, Дем’ян і Северин Наливайко, Кирило Лукаріс, Петро Конашевич-Сагайдачний, інші визначні постаті того часу.

І після згасання Волинських Афін, як називали сучасники Острог періоду його найвищого розквіту, зримою залишалася присутність його спадщини в духовному житті України. Місто відвідували творці нового українського відродження – Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Коцюбинський, тут здобули освіту Агатангел Кримський та Іван Огієнко; визначний внесок в дослідницьку Острогіану здійснили Михайло Максимович, Іван Франко, Орест Левицький, Михайло Грушевський.

В 1909 р. утворилося Братство імені князів Острозьких – просвітницьке і краєзнавче товариство, що визначило своєю метою збереження, реставрацію, вивчення і популяризацію пам’яток острозької старовини, заснувало в місті у 1916р. історичний музей. Братство стояло біля витоків відродження Острога, свідками якого ми стали наприкінці XX ст., напередодні 900-літнього ювілею міста, що зустрічає його як осередок вищої освіти і гуманітарних наук. Історико-культурний заповідник м. Острога – спадкоємець справ Братства імені князів Острозьких – оберігає пам’ять про дев’ять віків історії міста.

Місто Дубно

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: