Свiдок у кримiнальному судочинствi
За злісне ухилення від явки до суду , за непідкорення розпо-рядженню головуючого або порушення порядку під час судового засідання свідок несе відповідальність за ч. 1 ст. 185 3 Кп АП у вигляді штрафу або адміністративного арешту на строк до 15 діб, а за злісне ухилення від явки до органів попереднього слідства або дізнання - за ст. 185 4 Кп АП у вигляді штрафу. Справа про накла-дання адміністративного стягнення розглядається суддею ( ст.221 Кп АП).
За відмову давати показання про відомі йому обставини спра-ви свідок може бути притягнути до кримінальної відповідальності за ст. 179 КК України у вигляді виправних робіт на строк до шес-ти місяців або штрафу, а за дачу завідома неправдивих показань - за ст.178 КК України у вигляді позбавлення волі на строк до п'я-ти років або виправних робіт до одного року.
Слід відмітити, що порушення кримінальної справи по відно-шенню до свідка, потерпілого, експерта чи перекладача за завідо-ма неправдиві свідчення, заключення чи неправильний переклад мо-же мати місце лише одночасно з постановлянням вироку по справі.
Свідок також зобов'язаний : не розголошувати дані поперед-нього слідства без дозволу на це слідчого ( ст. 121 КПК України); не входити в зносини з іншими свідками по тій же справі ( ст. 167 КПК України ).
Свідок має визначені права, здійснення яких максимально га-рантує правильність його свідчень ( ст. 69- 1 КПК України ) :
1. Давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача.
Принцип національної мови судочинства застосовується у всіх стадіях кримінального процесу. Суть закріпленого в ст. 19 КПК України принципу полягає в тому, що судочинство в Україні прово-диться державною, українською мовою або ж , як виняток, мовою більшості населення даної місцевості. Особа вважається такою, що не володіє мовою, якою провадиться судочинство, якщо вона не мо-же добре зрозуміти цю мову і вільно розмовляти нею. Тому ця осо-ба Має право виступати в суді рідною мовою і користуватися послу-гами перекладача ( ч.2 ст.19 КПК України). Він повинен переклада-ти всі показання свідка, запитання і відповіді.
2. Заявляти відвід перекладачу.
Свідок має право заявити відвід перекладачу тоді, коли не-компетентність перекладача полягає в тому, що він погано володіє мовою, якою ведеться процес, котрою говорить свідок чи складено документ.
3. Знати у зв'язку з чим і у якій справі він допитується.
4. Власноручно викладати свої показання в протоколі допиту.
5. Користуватися нотатками і документами при дачі показань у тих випадках, Коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які йому важко тримати в пам'яті.
6. Відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів. У ст.63 Конституції України проголошується, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом ( п.11 ст.32 КПК України).
Зміни, внесені до інституту свідчення Конституцією, закріплюють загальні положення правового статусу допитуваного та свідка. Ме-ханізм їх реалізації ще повинен бути розроблений у новому КПК.
Вітчизняні юристи висловлювались за включення до закону права свідка на імунітет, враховуючи повагу до таких моральних кате-горій, як совість, милосердя, родинні зв'язки, збереження яких сприяє швидкому відновленню соціальних зв'язків у осіб, котрі відбувають покарання. (1)
1 // Сов. юстиция - - 1998. - № 1. - С.29-30.
Важливим аспектом зазначеного питання ї відображення у ко-дексі підвалин застосування свідком права на імунітет. Особливою може вважатися його право відмовитись від самообвинувачення, ос-кільки даючи показання проти себе, він фактично піддається допи-ту як підозрюваний, а відсутність можливості не відповідати на запитання, що викривають його у скоєнні злочину, є ущемленням права на захист.
У країнах з установленими демократичними звичаями ( Англія, Америка, ФРН) заборонено у суді використовувати обумовлені джере-ла доказів на тій підставі, що це завдає моральної шкоди особі та суспільству. Так, якщо у слідчого є докази, котрі дозволяють підозрювати особу, викликану як свідка у скоєнні злочину, то во-на не може нести відповідальності за відмову від дачі показань з цього питання.
7. Знайомитись з протоколом допиту і клопотати про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, власноручно робити такі допов-нення і зауваження.
8. Подавати скаргу прокурору на дії дізнавача і слідчого.
9.Одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для дачі показань.
Свідки, потерпілі, законні представники потерпілих, експер-ти, спеціалісти, перекладачі та поняті мають право на відшкоду-вання вартості проїзду до місця виклику і назад, до місця пос-тійного проживання, витрат по найму житлового приміщення , добо-вих, якщо місце проживання викликаної особи знаходиться в іншому населеному пункті. За переліченими вище особами зберігається се-редній заробіток за місцем роботи за час , витрачений у зв'язку з явкою за викликом. Особам, які не є робітниками чи службовцями, виплачується винагорода за відрив їх від занять у межах від 20 до ЗО відсотків неоподаткованого мінімуму доходів громадян за день.
У разі наявності відповідних підстав свідок має право на за-безпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених За-коном України « Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві « від 23. 12.1993 р ,і в порядку, пе-редбаченому в Кримінально-процесуальному кодексі.
Свідок, який не досяг 16-річного віку, не несе відповідальності за відмову від дачі показань і за дачу завід ома неправдивих показань, але йому роз'яснюються обов'язки говорити на допиті тільки правду , а також право не давати показань або пояснень щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів ( ч.і ст.63 Конституції України). Крім того, КПК України передбачає при до-питі неповнолітнього свідка присутність певних осіб. Допит свідка у віці до 14 років, а за розсудом слідчого - до 16 років прова-диться за правилами допиту дорослого свідка, але в присутності педагога, а при необхідності - лікаря, батьків чи інших законних представників неповнолітнього. Всім цим особам до початку допиту роз'яснюються їх обов'язок бути присутнім при допиті, а також право викласти свої зауваження на дії слідчого у зв'язку з допи-том та фіксацією його результатів і з дозволу слідчого ставити запитання свідкові. Запитання свідкові і зауваження заносяться до протоколу допиту. Слідчий має право відвести поставлене запитан-ня, але воно також заноситься до протоколу.
Закон забороняє домагатися показань від свідка шляхом на-сильства, погроз або інших незаконних заходів. Будь-яке фізичне насильство неприпустиме. Психологічний вплив, так звані « ком-бінації», припустимі, якщо вони не пов'язані з повідомленням свідку явно невірних відомостей ( обманом) і не притискають вільне волевиявлення, захищають можливість вільного вибору лінії поведінки.
Неприпустимі будь-які погрози , а також інші незаконні дії ( шантаж, підкуп, обіцянка вигоди тощо).
Свідок має допитуватися в денний час. У виняткових випадках, наприклад, якщо свідок був очевидцем нічної події, припускається допит і в нічний час.
Забороняються тривалі виснажуючи допити. До таких можна віднести допит тривалістю понад вісім годин. Неприпустиме вико-ристання гіпнозу або психотропних засобів, рівно як і отримання показань за винагороду, істину не можна підкупити, ні взяти си-лою. (1)
На наш погляд, розширення прав свідка і забезпечення проце-суальних гарантій його захисту дозволить не тільки відгородити того від незаконного переслідування і тиску, а й підвищить ефек-тивність його участі у процесі з метою встановлення істини у справі.
1. Тертишник В.М. Кримінальне-процесуальне право України : Нав-ч.посіб. - К.: Юрінком інтер , 1999 . - 576 с.
3. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ СВІДКА ЯК УЧАСНИКА
КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
Проблеми захисту прав та інтересів у кримінальному судо-чинстві є багатоаспектними :
1) захист інтересів, порушених злочином ( можливість звер-нення за захистом до правоохоронних і правозастосовчих органів, подолання безпідставних спроб відмови у захисті, можливість відшкодування заподіяної матеріальної шкоди тощо);
2) захист від неправомірних дій слідчого та інших працівників правоохоронних органів;
3) захист від впливу інших учасників кримінального судочин-ства або їх родичів та близьких.
У зв'язку з цим необхідне розроблення законопроектів, спря-мованих на розширення демократичних і гуманітарних засад кримінального судочинства і вдосконалення процедур їх застосуван-ня.
« Вищі соціальні цінності ( психологічне здоров'я) суспільства повинні мати пріоритет перед інтересами розкриття злочинів «.
Згідно з положенням ст. З Конституції України можна в прин-ципі погодитись з такою градацією соціальних цінностей. Однак, необхідно мати на увазі, що співвідношення цих кате-горій специфічне та своєрідне. Наприклад, встановлення можливості анонімного свідчення певною мірою обмежує можливості винного на захист, а протилежний порядок ставить під загрозу життя та здо-ров'я громадян, які можуть сприяти у боротьбі зі злочинністю.
Забезпечення захисту прав та інтересів людини і удосконален-ня раціональності розслідування злочинів завжди знаходиться у протиріччі : будь-яке посилення гарантій прав особи ускладнює процедуру розслідування та навпаки.
Тому, при створенні умов для вирішення завдань кримінально-го судочинства повинно бути забезпечене розумне співвідношення врахування інтересів і прав усіх, хто бере участь в цьому. Нині все частіше доводиться зустрічатися з тим, що не тільки свідки , а й нерідко і потерпілі не бажають проінформувати про відомі їм дані про злочин. Тут і « побажання зв'язуватися з правоохоронни-ми органами «, особиста зацікавленість ( у тому числі й підкуп), а головне - боягузництво - як потенційне, так і реальне ( нас-лідок вже вчиненого впливу).
Тому особливого значення набувають питання забезпечення не-доторканості осіб, які можуть надати допомогу слідству у вияв-ленні злочинців, тобто захиснику їх від погроз та посягань. Про актуальність наведеного свідчать, зокрема, дані опитування працівників правоохоронних органів, які вказали, що у кожній другій кримінальній справі мав місце вплив на потерпілих і свідків.
Взагалі, категорії осіб, котрі потребують захисту в кримінальному судочинстві, складають дві основні групи :
1) працівники правоохоронних органів ( слідчі, дізнавачі, судді, оперативні працівники, експерти тощо);
2) потерпілі, свідки, підозрювані, обвинувачувані та особи, які можуть сприяти виявленню злочинної діяльності ( насамперед груп та угрупувань), а також родичі і близькі названих категорій.
У законодавстві ці групи конкретизуються по-різному. Так , у законі України « Про державний захист працівників суду та пра-воохоронних органів « від 23 грудня 1993 року, крім безпосеред-ньо виділених категорій, вказані працівники Антимонопольного комітету ( ст. 2 ) (1).
Про важливість захисту працівників правоохоронних органів свідчить світовий досвід боротьби з організованою злочинністю. У нашій практиці мали місце випадки, коли виникали труднощі при призначенні складу суду для розгляду кримінальних справ про особ-ливо тяжкі злочини.
Вже постала проблема анонімного провадження експертиз у зв'язку з необхідністю уникнення погроз та шантажу щодо експертів.
Особливу актуальність становить захист другої групи осіб. Л.Брусницин зазначає, що незахищеність потерпілих і свідків від протиправного впливу спонукає їх ( це цілком обгрунтовано) будь-як ухилятися від виконання кримінально-процесуальних обов'язків. (1) Основна різниця між спрямованістю впливу на ці групи осіб полягає в тому, що стосовно першої - мета - не дати будь-що здійснити, а до другої - не допустити надходження інформації або викривати її. У першому випадку, заляканого чи підкупного суддю можна замінити, а свідка або , тим більш потерпілого, як правило , замінити не можна. Не протиставляючи значення та важливість ( особливо життя ) осіб першої та другої груп, необхідно відмітити масовість пося-гань та впливу на учасників процесу з другої групи.
1. Законодательство Украини о борьбе с преступностью. - X.: 000 « Одиссей «, 1999. - 256 с.
До другої групи законодавець відносить майже всіх учасників кримінального процесу - від потерпілих і свідків до цивільного позивача і відповідача та їх представників, а також членів родин і близьких родичів цих осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.
До основних напрямів та заходів захисту належать :
а) правові ,що включають дві підгрупи:
кримінально-правові ( встановлення відповідальності за посяган-ня на життя, здоров'я та майно осіб, яких захищають);
кримінально-процесуальні ( удосконалення процедури отримання інформації від проінформованих осіб);
б) соціально-економічні ( надання можливості змінити біографічні дані, місце проживання та роботи, державне забезпечення родини в разі смерті особи, яку захищають, тощо);
в) фізичні ( надання охорони, технічний захист жилих та службових приміщень тощо).
Сучасні соціально-економічні та фізичні заходи захисту, по-перше, недостатньо надійні ( охороняти завжди усюди неможливо, а «зникнути, розчинитися « у масштабах нашої країни складно, особливо з урахуванням можливостей організованої злочинності).
По-друге, держава на даний час не має надійних та ефектив-них заходів захисту. Так, Закон України « Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів « у ст. 10 визначив, що може бути накладена тимчасова або постійна заборона на видан-ня відомостей про місце проживання осіб, які захищаються, та інших даних про них адресними бюро, паспортними службами, підроз-ділами державної інспекції, державними службами АГС та іншими офіційно довідковими службами.
В ідеалі це належний захід, але в сучасних умовах, коли «гроші вирішують все « небезпека витоку інформації зростає.
У ст.12 цього Закону йдеться , що вирішення питань пересе-лення до іншого місця проживання, надання жилої площі , ма-теріальної допомоги... забезпечується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Які можливості у нашої держави для реалізації цих заходів на даний час і практично ніяких. Так, навіть простий у здійсненні захисту засіб у вигляді забезпечення особистої охорони не реалізується або при цьому від особи, яку захищають , вимагають сплати «охоронних « послуг. (1)
Тому, наявність конкретних законодавчих актів ще не свідчить про реальну захищеність громадян від злочинних посягань.
У США « Закон про посилення безпеки свідка «( 1984 р.) вста-новлює ті ж заходи захисту, які передбачені нашим законодавством, а щодо матеріальної допомоги - навіть ширші. Наприклад, переве-зення меблів і великогабаритного майна на нове місцезнаходження, оплата грошей для задоволення основних життєвих потреб здійснюється за рахунок держави, їх реальність забезпечується відповідним фінансуванням. Крім того, у 39 штатах прийняті пра-вові акти з видачі компенсацій особам , які давали показання як свідки та потребують захисту. (2)
1. Киевские ведомости. - 1997. - 10 ст.
2 // Юстиція . - 1994 . - № 8 . - С. 52.
Серед заходів захисту пропонуються винесення офіційного по-передження особі, від котрої виходить загроза насильства чи інших заборонених законом діянь. Пропозиція слушна і такий захід перед-бачити необхідно, але його дієвість у сучасних умовах сумнівна.
Наведене свідчить про нереальність багатьох із зазначених заходів захисту, передбачених чинним законодавством, та необхідність пошуку таких, які можуть гарантувати належний захист.
На даний час найбільш реальною і перспективною є система кримінально-процесуальних заходів захисту.
До них слід віднести :
1. Вилучення з матеріалів кримінальної справи відомостей про допитувану особу, допит під псевдонімом ( ст.52 3 КПК України). 3ахід необхідний, але для його реалізації ( під час до-питу, вилучення відомостей, забезпечення їх таємного зберігання тощо) звести до мінімуму кількість поінформованих осіб складно, а, відповідно, важко забезпечити зберігання у таємниці, одержа-них даних.
2. Надання на допиті ( як на слідстві, так і в суді ) відо-мостей, повідомлених особою, захист якої забезпечується тим, хто отримав їх від неї. Наприклад, допит оперативного працівника про дані, які йому стали відомі з донесень або повідомлень негласних співробітників або громадян. У судах США допускається допит не самого свідка, а поліцейського або слідчого , котрим від особи, яку захищають, у ході службової діяльності стали відомі обстави-ни злочину.
У ФРН як захист безпеки допустимий допит « за судовим дору-ченням « агента поліції « спеціально уповноваженим суддею-до-повідачем « з наступним оголошенням змісту протоколу допиту в суді.
На даний час є категорія справ, з яких свідки не викли-каються до суду, - справа з незаконного обігу наркотиків. Але до закону про захист свідків це не має жодного відношення. У пакеті антинаркотичного законодавства існує спеціальна інструкція про порядок проведення оперативної закупки наркотичних засобів.
Однак, приховування джерел інформації викликає обурення, ос-кільки це суперечить принципам кримінального судочинства, зокре-ма, безпосередності, змагальності та рівноправності сторін.
У ФРН ця проблема вирішена за рахунок обмеження можливості використання даного захисту лише « при захисті особою, охоронюва-них інтересів ( життя та здоров'я) « ,а наприклад, образа не є достатньою підставою для її застосування.
3. Специфічними є заходи захисту, згідно ст.19 Закону України « Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві «, котра регламентує заходи забезпечен-ня безпеки осіб, які знаходяться в місцях позбавлення волі або в місцях із спеціальним режимом утримання.
У даній статті передбачені додаткові заходи безпеки, тобто переведення в інше місце позбавлення волі чи спеціального режиму утримання. Дані заходи є лише незначною частиною передбачених за-коном. Вони явно не забезпечують надійний захист особи, яка бере участь у судочинстві. Такий захід, як окреме утримування, фактич-но є підвищенням суворості умов відбуття покарання.
Ця стаття має посилання до ст.8 даного Закону. Остання пе-редбачає особисту охорону, охорону житла та майна, але сто-сується вказаних вище осіб лише в тій мірі, в якій не суперечить режиму утримування.
Внаслідок обмежень , передбачених ст.8 для свідків, які відбувають ув'язнення або примусове лікування за постановою суду, не надаються передбачені законом такі заходи безпеки, як і вида-ча спеціальних засобів індивідуального захисту та зв'язку, заміна документів та зміна зовнішності, забезпечення захисту членів їх родин та близьких родичів.
4. Допит особи на закритому судовому засіданні. Рекомен-дується для випадків, коли ї дані про вчинення впливу з боку осіб, зацікавлених у неправомірному результаті розгляду справи. Цей захід варто віднести до умов , покликаних забезпечити належ-ну роботу суду, але засобом захисту особи його навряд чи можна визнати, тому що після завершення судового засідання свідок пот-рапляє у зону досягнення зацікавлених осіб.
5. Проведення слідчих дій без контакту особи, яка потребує допомоги у захисті, з підозрюваним, обвинуваченим та іншими, роз-шифровка перед якими не бажана. Питання про це давно обгово-рюється на сторінках юридичних видань.
У зарубіжних країнах, наприклад у США, проводиться впізнан-ня без прямого контакту впізнаючого та впізнаваного, для чого ви-користовуються кімнати, розділені склом одностороннього огляду. Вважаю , даний досвід може бути запозичений нами.
Щодо очної ставки питання забезпечення безпеки можуть вирішуватися двома основними шляхами:
а