Товариство "Просвіта"
Гостро постало питання про виплату гонорарів. У листі до класика української літератури Богдана Лепкого до Кракова дирекція Товариства писала: "одна з найбільших труднощів, котру сьогодні гостро відчуває "Просвіта", це страхітлива фінансова криза... Зрозуміло, що ми дуже хворобливо сприймаємо свою неспроможність у виконанні зобов'язань перед тими людьми, котрі віддають нам свою працю".
Галицькі письменники, а також наукові працівники частково підтримували свій матеріальний стан за рахунок гонорарів, що надходили за їхні праці з Радянської України. Оплата авторської винагороди в Державному видавництві України на початку 30-х років втричі перевищувала гонорар, що його виплачувало Наукове Товариство ім. Т. Шевченка у Львові.
В Галичині економічна криза співпала з другою хвилею антиукраїнських виступів з боку польських шовіністів. Найбільш яскравим свідченням таких виявів стала демонстрація польських студентів 14 жовтня 1930 року, наприкінці котрої було вчинено погром у приміщеннях майже всіх українських організацій. Зокрема, в будинку Наукового Товариства ім. Т. Шевченка в цей день було вибито 81 віконне скло і розбито 8 вітрин у книгарні НТШ.
Ускладнилися умови існування українських шкіл в Галичині. В параграфі 109 польської конституції 1921 року було записано: "Кожний громадянин має право зберігати свою національність, розмовляти рідною мовою і зберігати свою національну гідність. Спеціальні державні закони Польщі забезпечують меншинам вільний розвиток їхніх національних особливостей за допомогою автономних союзів меншин, які мають громадсько-правовий характер у повному обсязі загального самоврядування". Конституція 1935 року не відмінила цієї статті. Але насправді на початку 20-х років з ЗО 318 шкіл у Польщі тільки 2370 були українськими. Холмщина і Шдляшшя на 463 тис. населення не мали жодної української школи, а на Волині діяло 600 польських та 453 українські школи, незважаючи на те, що польське населення тут складало не більше 7 відсотків.
Від 1933 до 1935 року в органи адміністративної влади надійшло від "Просвіти" 270 заяв з проханнями про відкриття нових читалень у селах. З різних причин одержано відмови на відкриття 45 з них. Крім того, упродовж вказаного періоду було заборонено діяльність 49 вже діючих читалень.
Найбільш важкі роки економічної кризи (1929—1930) співпали в Польщі з черговими виборами до Сейму, що також провокувало нападки на українські культурні організації, бо саме вони висували своїх кандидатів і вели агітацію за збільшення українського представництва в Сеймі Речі Посполитої.
Вийти з важкого економічного стану "Просвіта" могла тільки за допомогою збільшення продажу своїх видань, котрі в усі часи були й залишалися найбільш стійким джерелом її прибутків. У зв'язку з цим у 1932 році ревізійна комісія складає "Проект заходів для покращання планування роботи і діловодства книгарні "Просвіти". Висловлені в проекті зауваження поділялися на дві групи: торговельно-господарського порядку і товарознавства магазину. Внесені ревізійною комісією зауваги суттєво змінили систему розповсюдження книжок.
Зміни в господарсько-торговельному плані проводилися в 3-х напрямках: 1) збільшення кількості продажу власних видань; 2) зменшення кількості книжок, що продавалися в кредит; 3) відміна торгівлі з філіями, а натомість -збільшення безпосередніх зв'язків з читальнями.
1925 року "Просвіта" видає перший каталог власних видань, в 1932 році вперше виходить каталог-прейскурант книгарні "Просвіти", примірник котрого зберігається в архіві Товариства (ЦДІА України у Львові, ф. 348, оп. 1, № 6667, 12 с.). В каталозі показані всі видання, які були в продажу. При книгарні відкрився пункт прокату книжок, що мало б привернути більшу кількість читачів за рахунок невисокої платні за користування книжкою.
З метою покращання інформаційного забезпечення читача "Просвіта" від 1933 року видає і безкоштовно розсилає "Списки рекомендованої літератури для читалень" (ЦДІА України у Львові, ф. 348, оп. 1, № 6680-а, 6 с.). Необхідність у списках була викликана постійними цензурними нововведеннями з боку польської влади (наявність щойно забороненої літератури в читальні була приводом для заборони її діяльності).
Всього в Східній Галичині діяло 5 українських книгарень (З — у Львові і 2— в провінції). Безумовно, така кількість не могла забезпечити ані потреб українського населення регіону, ані необхідного прибутку від продажу видань. Відкривати магазини української книги в повітах не було можливості через негативне ставлення польської влади до створення нових вогнищ української культури. Та й сама "Просвіта" не мала для цього достатньої кількості кваліфікованих кадрів. Марними виявилися зусилля, спрямовані на одержання національної позики від місцевого Сейму. В такій ситуації Головний Виділ виходить з пропозицією доручити розповсюдження українських книжок книгоношам, з виплатою їм 25 відсотків від вирученої суми.
З метою наведення порядку в плануванні видавничої діяльності в травні 1931 року, за рішенням Президії Товариства, починає роботу книжково-видавничий відділ "Просвіти". Згідно з інструкцією про порядок діяльності, що зберігається в архіві Товариства (№ 6496, с. 1—2), новий відділ повинен розробити перспективний план видань, проводити облік видрукованої продукції і тої, що ще друкується, укладати торговельні угоди на реалізацію чужих видань у магазині та книгарнях "Просвіти", слідкувати за діловим листуванням магазину та ін. Новий відділ підготував і розповсюдив "Правильник діловодства книгарні і видавництв".
При складанні видавничого плану "Просвіта" користувалася результатами анкетування, котре провів журнал "Життя і знання" з метою вивчення читацького попиту. Анкета містила 22 питання різного змісту і була розіслана більше як 1,5 тис. передплатникам журналу. Той факт, що на проведену Товариством акцію відгукнулося лише 7 відсотків опитуваних, дозволяє зробити висновок про пасивність українського населення, що, безперечно, ускладнювало просвітницьку роботу. Найбільшу зацікавленість і активність виявили вчителі, значно меншу — хлібороби, священики, адвокати. Організовану відповідь прислали 6 читалень та 2 кооперативи.
Переламним моментом у діяльності "Просвіти" стало прийняття видавничого плану на 1934 рік. Велику увагу обговоренню саме цього плану приділила українська преса Галичини. Свої критичні зауваги висловили газети "Новий час", "Мета", "Життя і знання", "Діло".
Зробивши аналіз всієї своєї видавничої практики, "Просвіта" від 1934 року поповнює випуск щомісячних книжок обсягом 3—4 друкованих аркуша (48—60 сторінок). Призначені для масового читача книжки не обмежені жанром чи тематикою. Від передвоєнних їх відрізняє більш висока якість поліграфічного виконання, наявність ілюстрацій.
На кошти фонду "Учітеся, брати мої..." намічено випускати щоквартально книжку з серії "Науково-популярна бібліотека". За тематикою нова серія повинна охопити всі галузі знань і, в першу чергу, українознавство. Книжки видаються добре ілюстровані, в доступному викладі, обсягом близько 100 сторінок. З часом намічену періодичність випуску книжок "Науково-популярної бібліотеки" було порушено.
Видання оригінальних і перекладних повістей було вирішено об'єднати в серію "Бібліотека повістей", у котрій планувалося випускати 1 книжку на рік обсягом до 20 друкарських аркушів. Налагодити випуск цієї серії так і не вдалося.
Продовжується видання журналу "Життя і знання", котрий завойовує все більшу популярність. Користуються попитом брошури, що виходять під загальною назвою "Бібліотека "Життя і знання".
Членам Товариства і організаціям, котрі купували видання "Просвіти", надавалася значна торговельна знижка. Щомісячні видання можна було одержувати по передплаті. Якщо річний комплект на 1934 рік надходив у продаж по ціні 5,4 злотих, то передплатники могли одержати 12 книжечок всього за 3,6 злотих. Кооперативи, котрі заплатили 12 злотих, мали право на одержання комплекту щомісячних видань і 4-х книжок "Науково-популярної бібліотеки". Читальні "Просвіти" платили 25 злотих у рік і одержували від Товариства ті ж 16 книжок і журнал "Життя і знання".
Передбачалося також поновлення видання журналу "Письмо з "Просвіти" і бібліотеки української класики "Українське письменство". У перспективі намічалося видати низку підручників українознавства для освіченої інтелігенції в серії "Наукова Бібліотека".
Виконання планів гальмувала нестача коштів, яка підсилювалася падінням курсу польської валюти.
Проте розробка та широке обговорення видавничого плану пвзитивно відбилися на матеріальному стані Товариства, про що красномовно свідчать такі цифри: якщо в 1933 році тираж видань "Просвіти" складав 74560 примірників, то в 1934—175000. Всього упродовж 1934 та 1935 років вийшло 36 назв книжок, що разом з журналом "Життя і знання" склало майже 180 друкованих аркушів. Велика заслуга в цьому редактора видань "Просвіти" В. Сімовича.
Збільшення обсягу видавничої продукції позитивно вплинуло на стан бібліотек Товариства. Кількість книжок у них в 1933, 1934 та 1935 роках складала, відповідно, 361,7; 452,8 та 581,2 тис. примірників. Добре зарекомендувала себе така форма доведення книжки до споживача, як "мандрівні бібліотеки". У 1935 році їх число збільшилося до 115.
Значний інтерес становить кількісна характеристика замовлених у бібліотеці книжок. Наведемо дані про рух літератури в центральній бібліотеці Товариства у Львові. Загальна кількість книжок (без періодики) в 1935 році складала 16897 томів. Впродовж попередніх трьох років бібліотеку відвідало 9002 читача, котрі прочитали 12509 книжок та журналів.
Майже незмінним залишається тематичний склад книжок, що користуються попитом. Насамперед це художня література, далі йдуть книжки історичні, історія літератури, суспільствознавство.
У 1935 році змінюється тематика щомісячних книжок, зменшується кількість історичних, натомість з'являються книжки з географії (В. Кубійович "Територія й людність українських земель", О. Бочковський "Абісинія й абісин-ська справа"), природознавства (О. Терлецький "Вплив природи на історію України"), про боротьбу народів за самовизначення (Б. Галайчук "Про Грузію та грузинів", "Боротьба сьогочасних греків за волю", І. Брик "Боротьба чехів за волю").
Тематичні музичні вечори були й залишалися однією з головних форм роботи просвітницько-організаційних комісій усіх українських товариств. Великої популярності зажили спектаклі аматорських театральних гуртків. Численні "свята книги" та ювілеї не обходилися без музичного супроводу. За таких умов відкриття музичного видавництва не могло бути збитковим. Час підтвердив правильність рішення "Просвіти". Недорогі партитури творів українських композиторів-кла-сиків (Миколи Лисенка, Філарета й Миколи Колесси, Нестора Нижанківського та ін.) користувалися великим попитом, швидко знаходили свого споживача, й забезпечували прибуток "Народному музичному видавництву", створеному "Просвітою" в 1935 році.
В тому, що "Просвіта" зуміла гідно вийти з важкого стану часів світової війни, велика особиста заслуга тодішнього голови І. Брика. Завдяки його старанням у вересні 1929 року у Львові проходить другий Всеукраїнський освітянський конгрес.
Велику увагу І. Брик приділяє наведенню тісних контактів з культурними організаціями за кордоном. "Просвіта" зав'язує дружні стосунки й починає книгообмін з чеським інститутом ім. Масарика в Празі й вступає у члени "Всесвітнього Союзу освіти для дорослих у Лондоні".
У 1929 році І. Брик брав участь у роботі всесвітнього з'їзду "Союзу", котрий проходив у Кембріджі. У 1935 році, після проведення акції по масовому залученню українського населення до Товариства, чисельність останнього в порівнянні з 1934 роком збільшилася з 14 до 25 тисяч чоловік. "Масове членство — це можливість перетворити широкі народні маси в одну національне-духовну спільність",— підкреслювалося в календарі "Просвіти" на 1936 рік.
Ще з початку XX ст. "Просвіта" намагається охопити культурно-просвітницькою роботою українське населення південно-західної окраїни Польщі — Лемківщини, яка особливо потребувала матеріальної та організаційної підтримки. Спеціальна лемківська комісія при "Просвіті" була створена ще 1911 року. Поновити її роботу після війни вдалося лише в 1932 році.
Спроби проводити культурну роботу серед українського населення Карпат постійно перепинялися акціями з боку вороже настроєної польської адміністративної влади. Так, лише від 1934 до 1936 року було здійснено переведення лемківського регіону з Львівського до Краківського судового підпорядкування; закрито майже всі читальні "Просвіти" на терені Новосадецької філії; заборонено проведення ревізій українських кооперативів "Львівським ревізійним союзом українських кооперативів"; офіційно заборонено діяльність лемківської комісії при Головному Виділі "Просвіти" у Львові та створення Апостольської Адміністрації Лемківщини для греко-ка-толицької церкви з метою відриву її від Львівської митрополії.
Отож, розповсюдити свій вплив на Карпатський регіон "Просвіта" змогла лише від 1932 до 1936 року. Але, недив-лячись на недовгочасність праці, комісія зробила великий внесок у ліквідацію масової неграмотності українського населення, підвищення його національної самосвідомості.
У важкі післякризові роки на культурні потреби лемків з бюджету виділено: в 1933 році 608 злотих; у 1934— 1006; у 1935—2500; у 1936^3400 злотих.
Приватний книговидавець І. Тиктор на кошти філії "Просвіти" видає періодичний журнал "Наш Лемко". Всього в 1932 році в регіоні розповсюджувалося 3112 примірників української національної преси та 250 примірників періодики москвофільського спрямування.
Стараннями львівської комісії були налагоджені стосунки з "Союзом охорони Лемківщини", створеним українськими емігрантами в США. Союз видавав газету "Лемківський дзвін" і, по можливості, надсилав матеріальну допомогу на адресу комісії у Львові. Від 1933 до 1936 року допомога з Америки складала 748.289 злотих, у той час, як, згідно з касовим звітом лемківської комісії, "Просвіта" за цей період зібрала пожертв і виділила з власних коштів 1256.075 злотих.
У "Матеріалах по розповсюдженню української книги і преси на Лемківських теренах" зберігаються листи, що їх Головний Виділ "Просвіти" надсилав до усіх українських видавничих спілок та кооперативів з проханням про безкоштовне розповсюдження їхніх видань на теренах Лемківщини. В результаті проведеної роботи українське населення Карпат щорічно безкоштовно отримувало такі періодичні видання: "Неділя", "Мета", "Сільський господар", "Світ дитини", "Дзвіночок".
Крім періодики стараннями "Просвіти" в регіон безкоштовно було надіслано книжки від "Ревізійної спілки українських кооперативів", видавництва "Народна справа". На суму 60 злотих зробив замовлення для Лемківщини у видавництві "Сільський господар" український "Центросоюз". Від себе видавництво надіслало 3114 примірників книжок на суму 1202 злотих, 859 книжок Товариство одержало з Праги; в архіві зберігаються подяки за безкоштовне одержання книжок з Берліна та Варшави.
Після заборони діяльності лемківської комісії "Просвіта" неодноразово робила спроби поновити допомогу своїм побратимам, але жодна з них не увінчалася успіхом. Зокрема, в ЦДІА України у Львові вдалося віднайти "Меморандум Головної управи товариств львівському воєводі в зв'язку з перепонами в діяльності "Просвіти" на Лемківщині, а також репресіями з боку державних органів Польщі". Документ датовано 1939 роком, тому доля його, як і результати дії — невідомі. Для Польщі це був час початку Другої світової війни.
Репресії з боку влади розповсюджувалися не тільки на терени Карпат. У період від 1936 до 1938 року заборонена діяльність однієї філії та 134 читалень. На прохання відкрити 342 читальні в селах Галичини дозволено розпочати їх роботу лише в 92 місцевостях.
Від 1936 року починається новий етап у діяльності Товариства. Робота проводиться в 11 комісіях: просвітницько-організаційній, видавничій, освітньо-виховній, боротьби з неписьменністю, бібліотечній, театральній, господарсько-фінансовій, розповсюдження книжок, пропаганди та реклами, адміністративній, комісії для роботи на західних землях.
У видавничій діяльності помітний поворот до зменшення тиражів (з 10-12 до 5-6 тисяч примірників), а також обсягу щомісячних книжечок Товариства (з 4-х до 3-х друкованих аркушів). Частина щомісячних книжечок виходить у вигляді спарених номерів. У результаті, в 1936 році їх вийшло 8, у 1937—9, у 1938—7, до вересня 1939 року —5.
У 1936 році з підзаголовком "Журнал — одноденка", виходить шеститисячним тиражем книжечка • "Просвіта" — Гу-цульщині". Гарно ілюстроване, доповнене картою, видання розповсюджувалося на гуцульській землі за символічну плату — 0,5 злотих.
З періодичних видань продовжує виходити журнал "Життя і знання", а в 1936 році виходить перший номер нового журналу — "Просвіта" (редактор М. Дужий), тираж 5 тисяч, обсяг — близько 200 сторінок на рік.
Незмінним попитом користуються щорічні календарі Товариства. Яскраве свідчення цьому — збільшення тиражу від 6 до 27 тисяч примірників.
Від 1936 до 1939 року "Просвіта" видає 2 каталоги своєї книгарні. Великий інтерес викликають 2 видання "Списку конфіскованих та заборонених українських книжок в Польщі". До нього потрапляють календарі "Просвіти" за 1930, 1934 та 1935 роки, книжки, видані українською діаспорою в Америці, видання Радянської України. Всього список налічує 249 назв книжок українською мовою, і одну — чеською.
Велику активність в останні роки виявляє комісія з питань розповсюдження книжок. З нагоди ювілею —70-річчя Товариства — вирішено знизити ціни на власні видання на
50 відсотків.
У діяльності Товариства "Просвіта" у Львові в 1928—1939 роках можна виділити 3 періоди: 1. 1928-1932 — роки морального та матеріального занепаду в роботі, викликаного економічною кризою, яка охопила всі країни Європи; 2. 1932-1935 — роки піднесення діяльності Товариства до рівня передкризового; 3. 1936-1939— роки найвищого розквіту в просвітницькій та видавничій роботі.
В період світової кризи в економіці Західної України боротьба за ринки збуту призвела до неможливості селянину прогодувати себе й свою родину в селі і, в той же час, до масового безробіття в містах.
Злиденне становище народу не могло не відбитися на роботі культурно-просвітницьких організацій. Кількість безпосередніх членів "Просвіти" впала з 12,5 тисяч у 1928 році до 7 тисяч у 1933.
Відсутність членських внесків і падіння платоспроможності населення відбилося, в першу чергу, на видавничій діяльності Товариства. Якщо в 1928 році вийшло 22 назви книжок, то в 1933 —тільки 5.
До кінця 1933 року становище покращалось. У наступні два роки виходить 39 назв книжок, що разом з журналом "Життя і знання" складало 179,7 друкованих аркушів. Тираж періодичного органу Товариства збільшується до 2 тисяч
примірників.
Значно збільшується тираж книг "Просвіти": 1933—74,56 тисяч; 1934—175,0 тисяч; 1935—164,1 тисячі примірників.
У 1936-37 роках "Просвіта" знову стає міцною матеріально й фінансове Підсумовуючи діяльність Товариства в 1938 році. Головний Виділ відзначав: "За останній час в просвітницькому житті розпочато нову фазу розвитку, котра забезпечує сталість й гнучкість нашої організації". Закріплення позицій дозволяє Товариству повернутися до втілення своєї заповітної мрії — відкрити у Львові Інститут освіти, котрий би виховував необхідні кадри для просвітницької праці, "де наша інтелігентна молодь готувала б себе до повсякденної праці для народу".
Для втілення такого задуму не вистачило часу. На останнє загальне зібрання "Просвіта" зібралася 8 червня 1939 року.
На той час Товариство нараховувало в своїх лавах 360 тисяч членів, що складало 15 відсотків усього дорослого українського населення. Бібліотеки Товариства нараховували 700 тисяч книжок, котрими користувалися 3500 тисяч чоловік. Прибутки "Просвіти" на 56 тисяч злотих перевищували видатки (238 тисяч проти 182). П'ятнадцять тисяч злотих прибутку щорічно приносив дім "Просвіти" у Львові.
Однак необхідно відзначити звуження географії сфери впливу Товариства. Якщо в 1928 році на північно-західних землях (Волинь, Холмщина, Полісся й Підляшшя) діяло 600 читалень "Просвіти", то через 10 років не лишилося жодної. Всього від 1936 до 1939 року польська влада заборонила діяльність однієї філії й 135 читалень.
У вересні 1939 року внаслідок так званої змови Молотова-Рібентроппа Західна Україна була поділена між Радянським Союзом і гітлерівською Німеччиною. В результаті державні кордони відірвали від України Берестейщину, Підляшшя, Холмщину, Надсяння, Лемківщину, Придністров'я.
Більшовицький режим не зміг пробачити "Просвіті" ЇЇ виняткової ролі у розбудові світогляду людей, які ставали свідомими українцями, здобували навички цивілізованого господарювання, позбувались неуцтва і безкультур'я, прилучались до здобутків світової культури та чистих джерел національних традицій. Тому не дивно, що поряд з деякими спектакулярними заходами у розбудові українських радянських установ освіти, культури й науки більшовицький режим ліквідував восени 1939 року Товариство "Просвіта". В 1939 році були закриті й, в більшості випадків, знищені практично всі діючі тоді українські культурні, наукові й господарські організації, котрі розглядалися як вогнища "сепаратизму". Частину вчених було репресовано.
Можливо, чи не найбільшою втратою для української культури стало знищення величезної кількості українських книжок, рукописів, архівних матеріалів, незалежно від їхньої ідейної спрямованості та змісту; і навіть — медичних та господарських порадників.
Тисячі діячів, активістів, членів "Просвіти" було ув'язнено в тюрмах і таборах ГУЛАГу, заслано в сибірську тайгу та степи Казахстану, загинуло під час масових розстрілів у 1941 році. Репресії щодо вцілілих просвітян продовжувались і після 1944 року. ЗО червня 1941 року саме в будинку "Просвіти" у Львові (пл. Ринок 10) було проголошено відродження Державності України, але нова окупаційна влада швидко ліквідувала всі спроби розвитку українського політичного й культурного життя. Деякі просвітницькі організації діяли в 1940—1943 роках на Холмщині та інших регіонах.
РОЗДІЛ 4. ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДАНЬ ЛЬВІВСЬКОГО ТОВАРИСТВА "ПРОСВІТА"
Основна маса видань Товариства "Просвіта" зберігається у Львові в бібліотеці АН України ім. В. Стефаника та бібліотеці Інституту суспільних наук АН України. В зв'язку з тим, що в регіоні часто змінювалася політична ситуація, велика кількість книжок знаходиться за кордоном, зокрема, в Слов'янській бібліотеці в Празі, бібліотеці Національного музею ЧСФР, в книгосховищах Варшави, Кракова, Відня.
За типом видань перші книжки "Просвіти" належать до популярної літератури. Це збірники, укладені О. Партицьким, а потім В. Шашкевичем під назвою "Зоря". Написані живою, доступною мовою, вони користувалися великою популярністю в Галичині. Показником високої якості першої книжки Товариства є той факт, що вихід її вітав голова організації московського спрямування І. Наумович. В своєму листі до "Просвіти" він писав: "З сердечною радістю вітаю ваш перший плід... Якби ми на протязі 20 років свободи докладали б усіх зусиль для випуску таких популярних видань як "Зоря", ми сьогодні стояли б набагато вище.
Періодично "Просвіта" вносить зміни до свого статуту. Випуск статутів Товариства і читалень можна віднести до окремої групи видань. Характерно, що їх тираж не поступався популярним книжечкам та календарям (1,5—2 тис. прим.), це дає можливість зробити висновок про те, що вони були призначені не тільки для службового користування.
Велику групу видань перших років складали підручники початкових та середніх українських шкіл Галичини. Від 1869 до 1876 року "Просвіта" випустила 22 підручники загальним тиражем 15,1 тис. примірників. За ступенем інформативності вони не становлять інтересу на сьогоднішній день, хоч їх значення на момент виходу було величезним. Серед авторів та укладачів підручників відомі західноукраїнські просвітителі О. Огоновський, А. Вахнянин, О. Барвінський, П. Свєнціцький, Ю. Романчук та ін. Це були перші українські підручники для середніх шкіл.
В 1877 році Товариство випускає "Буквар" і читанки з другого до четвертого класу для народних українських шкіл.
На форзаці майже всіх популярних видань вміщено заклики про вступ до лав Товариства (наприклад: "Вступайте в наші ряди!", "Хто не член "Просвіти" — той не українець!"). Відомості про ціну та розпродаж видань дають нам уяву про купівельну спроможність українського населення на час виходу книг у світ.
Тираж видань в більшості випадків не вказаний. Відомості про нього містяться в бібліографічних джерелах.
В 80—90 роках XIX ст. змінюється тематика видань в бік збільшення випуску художньої літератури. Коло авторів не обмежене західноукраїнськими письменниками. З допомогою налагодженого ділового та особистого листування Товариство одержує рукописи з Великої України. Часто придніпровські майстри слова знаходили в Галичині єдину можливість опублікувати свої твори. Деякі вперше опублікувалися саме в "Просвіті".
В книжках, що виходили до 1899 року, вживався етимологічний правопис, що не применшує їхньої історико-куль-турної цінності на сучасному етапі.
Особливої уваги заслуговують серійні видання. В сучасному розумінні серія — це сукупність видань, об'єднаних спільністю задуму, тематики, цільовим чи читацьким призначенням, що виходять під загальною назвою, як правило, в однотипо-вому оформленні. Виходячи з цього означення, можна говорити про вісім серій Товариства.
Першу серію під назвою "Руська письменність" "Просвіта" почала видавати в травні 1904 року. За визначенням редактора серії Ю. Романчука, Товариство за власним бажанням вирішило видавати бібліотеку українських класиків з метою: "1. видати твори всіх наших славетних письменників (крім сущих), починаючи від Котляревського і кінчаючи Кониським як найголовніше, бо вони мають не тільки часову, але й більш тривалу літературну цінність; 2. щоб у кожній книжці були портрет автора та його коротка біографія, а також стилістичні та мовні пояснення для кращого розуміння; 3. щоб крім популяризаторської цілі, мати на увазі також ціль наукову, тобто друкувати текст критично вивірений, з ретельною коректурою, згідно з плановим розкладом, з подачею в примітках невідомих, але важливих подробиць і т. ін."
Сьогодні можна з певністю сказати, що "Просвіта" зробила все можливе для виконання поставленого перед собою завдання. Від 1904 до 1928 року вийшло 25 томів творів класиків української літератури загальним тиражем 172 тисячі примірників.
Ініціатором видання, автором численних передмов, редактором та укладачем був Ю. Романчук. Його стараннями випуск книжок серії "Руська письменність" продовжився і після першої світової війни, незважаючи на скрутний матеріальний стан "Просвіти". В роки економічної кризи 1928—1930-х років припинився випуск всіх серій. Поновити видання творів українських класиків Товариство не змогло навіть після стабілізації матеріального становища. В той же час в архіві "Просвіти" зберігаються матеріали, що свідчать про наміри в 1934 році поновити випуск серії, яка була гордістю ЇЇ видавців.
Більша частина книжок серії витримувала два, а то й три перевидання. Це твори Т. Шевченка, І. Котляревського, П. Гу-лака-Артемовського, М. Костомарова, Ю. Федьковича, Г. Квіт-ки-Основ'яненка та ін.
Від 1908 до 1'910 років у серії "Руська письменність" виходить шеститомник творів П. Куліша. Тираж кожного тому 5 тис. примірників, а загальний обсяг —3428 сторінок.
Великою популярністю користуються твори С. Руданського. Перед війною, від 1912 до 1914 року, "Просвіта" видає три томи його творів. Але здійснити перевидання і навіть розповсюдити весь тираж не вдалося. Твори С. Руданського, видані в серії "Українське письменство" (так потім стала називатись серія), ми знаходимо в списку заборонених в Польщі українських книжок, що зберігається в архіві "Просвіти" (ЦДІА України у Львові, Ф. 348, Огі. 1, Д. 6668).
Тексти серії надруковані з уживанням фонетичного правопису; він до 1904 року надійно закріпився в українському книгодрукуванні Галичини. Книжки виходять зменшеним форматом, що надає їм особливої оригінальності.
"Руська письменність" — найдорожча серія з усіх видань Товариства. В першу чергу варто відзначити якісне поліграфічне виконання книжок, що дало їм можливість добре зберегтися і навіть в наш час слугувати за взірець книговидавничого мистецтва. На коленкоровій обкладинці золотом відтиснуто орнамент, назву серії, прізвища та портрети авторів. Тиснутий золотом корінець і кольоровий обріз вдало завершують зовнішнє оформлення книжки. Кольоровий форзац також несе поліграфічне навантаження, хоч і не пов'язаний з тематикою видання. Кожна книжка оздоблена портретом автора.
Заслуговує на увагу також довідковий матеріал; він супроводжує всі книжки серії, або завершує твори кожного письменника, якщо книжка включає одразу кількох авторів. Обсяг додатків сягає ЗО сторінок. У післявоєнних виданнях довідковий апарат доповнюється "Словарем рідкісних українських і особливо чужомовних слів".