Постановочний план вистави за п’єсою Олександра Фредро "Згасла свічка"
9 ЕПІЗОД. „Любов засяє назавжди”.
Подія: Освідчення.
Конфлікт: Між супутниками і обставинами, що змінилися (за ними приїхала карета).
Предмет конфлікту: Недостатність часу, щоб висловити свої почуття.
Задача Пані: Прийняти пропозицію, відповісти взаємністю.
Дія Пані: Погоджується на пропозицію Пана.
Задача Пана: Освідчитись в коханні і отримати згоду.
Дія Пана: Пропонує Пані одружитись.
2.5 РЕЖИСЕРСЬКА ТРАКТОВКА РОЛЕЙ
ПАН ВЛАДИСЛАВ
Автор про нього:
Пан в пальто з коміром піднятим вище вух, в шапці накинутій на очі. В руці ліхтар від карети.
Сам про себе:
Така моя доля, фатум.
Но я передбачав це, як тільки помітив на станції, що моєю супутницею буде дама.
Якби карета впала в мою сторону, я б охоче і люб’язно прийняв би вас в свої обійми. Але я впав дотримуючись пристойності.
Мои ноги теперь для танцев не годятся.
В воді? Ні, вже, вибачте, така ввічливість не по мені, і я на неї не здатен.
Ніякої опіки над вами я не брав і брати не збираюсь. Хотів би я побачити ту розумницю, яка мене спіймає... вона в одні двері, я – в іншу...
А знадобиться, так і з даху скрипну і річку перепливу.
Як тільки я здумаю прислужити дамі, зі мною обов’язково трапляється біда. Тому я й не одружився.
Не щастить мені з чарівною статтю поважного віку. Куди б я не обернувся – одразу катастрофа.
Я вам не розповідаю, я говорю з самим собою – монолог.
... Я був надто голодним.
А, я дурний, спав! Заснути! Дурень, осел, чурбан!
Який я радий, що зміг вам прислужитися.
Якби я роздивився ваше обличчя, я не став би спати, я будив би, розштовхуючи, кучера, не дрімаючи слідкував би за ним.
Мене звуть Владислав Порей. У мене є невеликий будинок в невеликому маєтку; з однієї сторони – великі липи, з другої – галявинка, а за галявинкою – річка... але чогось не вистачає – я завжди клянуся, я дуже поважаю і навіть обожнюю чарівну стать.
Я потребую порадника, хорошого, розумного... гарного порадника. Я охоче підкорюся турботливим рукам.
Мені на абат потрібен, мені потрібна молода, чарівна, м’яка опекунша. Я був би таким покірливим, слухняним, я так мовив би свою опекуншу. І опекунши був би будиночок в квітах, а в будочку любляче серце.
Інші про нього:
Пані - Ви справді не ввічливі.
Як би ви були ввічливішими, ви б не спали, могли б слідкувати за кучером і будили його, карета не перекинулися б і ви не обвалилися б на мене всією своєю вагою, забувши, що поруч дама.
Ви придавили мене, мало не задушили.
Це ж треба було опинитися під опікою такого тирану.
Йому б тільки їсти і спати, мабуть старий холостяк.
Ви любите перебільшувати.
Тільки надмірної ввічливості з вашої сторони можна не боятися.
Я уявляла вас більше літнім. Тому, що молоді люди зазвичай люб’язніші.
Якщо вам набридла самотність зробіть як всі – одружіться. Але я чула, що ви ненавидите жінок.
А часто траплялося, що ви не встигаєте озирнутися?
Пану Владиславу років тридцять, він, вочевидь, ніколи не відчував справжнього кохання. Тим сильніше відчуває він раптово спалахнувши почуття.
Владислав – людина життєрадісна, поривчаста, не байдужа до всіх радощів життя. Сприймає все щиро, безпосередньо, скоріше серцем ніж розумом, реагує на події життя швидко, рішуче, не задумуючись. Він вочевидь мисливець: сміливий, чутливий до краси. Грубість і жінко ненависть для нього не притаманні. Це скоріше личина, котра повинна спасати його від неприємностей, подібних тим, що йому вже довелося пережити.
Владислав не задоволений катастрофою тому він ставить жінку, як річ, недбало скидає її речі, бурчить, клянучи і кучера, і карету, і коней, а по суті супутницю, котру він вважає старою. На її зауваження відповідає роздратовано. Коли пані звинувачує його в катастрофі він обурений до краю, але як добре вихована людина стримується. Коли Ядвіга (Пані) намагається виставити його за двері, він стійко опирається із зростаючим роздратуванням, знущається над нею, і кінець кінцем відверто грубіянить. Помітивши ліжко, пропонує пані лягти спати, але не з люб’язності, а щоб звільнятися від неї. Ядвіга намагається зробити крок до примирення, але він не приймає її шляхетних намагань. Пан розповідає про нещасні випадки, які сталися з ним з вини жінок, щоб Ядвіга залишила його в спокої. Раптом він дізнається, що Ядвіга молода жінка, і тепер намагається проявитися з найкращої сторони, щоб заробити пробачення. Ядвіга сподобалася йому. Щоб заслужити її прихильність, щиро догоджає їй. Його почуття щирі, і коли розуміє що, і він не байдужий жінці, освідчується їй і отримує позитивну відповідь.
Надзавдання – Відгородити себе від майбутніх неприємностей, які виходять від жінок.
Наскрізна дія – відмежуватися від присукувань пані Ядвіги.
Зерно образа – Буря пристрастей.
ПАНІ ЯДВІГА
Автор про неї
Біля печі сидить Пані в солопі або капорі з шарфом або густою вуаллю.
Пані переносить стілець на авансцену і сідає, дещо обернувшись від столу.
Пані ледве стримує сміх.
Встає і прогулюється в глибині сцени.
Знімає шляпу, кладе її на табуретку. Знімає печатки і приймається за картоплю.
Поправляє кучері, весь час дещо відвернувшись від Пана.
Віддає шляпу і вибухає сміхом.
Подає йому руку.
Сама про себе
А не нашу ніяких перукарських виробів.
А як я промочила ноги.
Я вам вже дякувала, тричі дякувала і ще раз дякую.
Мені потрібно привести себе до порядку
О, я нещасна!
Але я не вмію пити з лійки.
В житті більше не поїду поштовою каретою.
Мене звуть Ядвіга Донецька, я дочка полковника.
Я їду до Львова
Я сподіваюсь отримати місце гувернантки.
Я можу вам допомогти.
Інші про неї:
Владислав:
Як би ця дама не затримала нас на півгодини, як би вона не одягалась, роздягалась, переодягалась без кінця і крало, ми б виїхали вчасно, проїхали б погану дорогу при місяці. Музична старушенція!
...Стара ханжа завопить
Звичайно стара, інакше, не було б катастрофи. Молода не сховалась би під шляпу з такою густою вуаллю.
Чарівна, слово честі, красуня.
Але ви сховались за шляпою з вуаллю.
Панна Ядвіга, якщо ви вирішили стати гувернанткою, станьте моєю.
О, моя чарівна панна Ядвіга.
Ядвіга – дівчина із збіднілої дворянської родини, змушена працювати. В її характері поєднуються лукавство, норовливість, гордість і примхливість, що були притаманні багатьом дівчатам того часу, особливо вихованкам пансіонатів. При цьому Ядвіга безперечно чесна, навіть дещо простодушна, але не дурна, гостра на язик. Особливо це відчувається коли Владислав пересвідчившись, що Ядвіга молода гарна дівчина, догоджає їй, залицяється до неї, намагаючись показати себе в кращому вигляді, вона по жіночому мститься йому за минулу неувагу.
Ядвіга хоче виїхати образу, тому з поспіхом звертається до чоловіка, чи скоро вони поїдуть. Не отримавши відповіді звинувачує його в нечемності. Ядвіга обурена нелюб’язністю супутника, тим що він звинувачує її в катастрофі карети; тим що не поступається їй, як жінці, тим незначним комфортом, який можливий в цій хатинці; тим що Пан не розважає їй, як належить єдиному кавалеру. Так її виховали Ядвіга не знала, що „Кавалер” натерпівся прикрощів від жінок, і просто уникає упадання за нею, щоб знову не зазнати неприємностей. Добра і щира по натурі жінка не може знаходитись з людиною в одному приміщенні і ворогувати. Тому вона намагається знайти шляхи до примирення. Будучи Справжньою Жінкою вона пускає в хід всі жіночі чари. Коли Владислав побачив її обличчя і впевнився, що вона молода і гарна, змінив свою поведінку по відношенню до Ядвіги, вона робить вигляд, що не розуміє його залицянь, іронізує, злегка знущаючись над ним.
Ядвіга вже знає, що Владислав, молодий і гарний, він подобається їй і вона готова простити йому недостойне відношення до неї, але не хоче, по-жіночій логіці, швидко здаватися. Бачачи, що Владислав закоханий в неї і щиро жалкує про своє відношення до неї спочатку, Ядвіга пробачає його. І коли Владислав робить їй пропозицію вийти за нього заміж – вона приймає її.
Надзавдання: Домогтися належної уваги від Пана.
Наскрізна дія: Примусити Пана створити всі умови для комфортного перебування в хатинці.
Зерно образу: Жінка – і в цьому все.
2.6 ТЕМПОРИТМ ВИСТАВИ
Комедія Алексадра Фредро „Свічка згасла” за жанром комедія. Один з принципів сценічного втілення комедії – тяжіння до швидкого темпо-ритму. Наша вистава лірична комедія. Мабуть потрібно, щоб дія йшла в ритмі повільного вальсу, але ... грім, дощ, катастрофа поштової карети, неприязнь між чоловіком і жінкою – тут не до вальсів. Темпоритм напружений. Полум’я свічки виструнчилося, натяглося, ніби знизу його підтримує вітер і не дає ухилитися на бік. Діалог героїв чіткий, конкретний, поривчастий, схожий на полонез.
Проходить деякий час, чоловік і жінка звиклися з ситуацією, в якій опинилися. Дещо спокійнішим став їх діалог (особливо після того, як чоловік перекусив) і помірним темпоритм.
Адже ось чоловік побачив, що жінка молода і гарна – фанфари; він розуміє що закохався – фанфари; він робить жінці пропозицію і вона погоджується – фанфари;. В душі звучать вальси Шопена – темпоритм піднесений, прискорений, чіткий. Свічка згасла - народжується новий день, щасливе майбутнє.
2.7 АТМОСФЕРА
З першого ж епізоду атмосфера напружена. Стара облуплена хата не справляє веселого враження. Герої тільки що пережили катастрофу карети, в якій їхали кожен в своїх справах. Їх перше, якщо можна так назвати, знайомство було неприємним: чоловікові довелося довго чекати в кареті, поки жінка нарешті вибере плаття для подорожі. До того ж чоловікові довелося під дощем, по калюжах виносити жінку з перекинутої карети. Звичайно ж це не додає настрою. Замість вдячності, жінка звинувачує чоловіка в тому, що він винен в катастрофі, бо він, бачте, мусив будити кучера, щоб не спав і не прорізав небезпечне місце, і постійно вимагає, щоб він був уважнішим до неї і поступливішим. А цього зовсім не хочеться, тому що від старших жінок, а вона неодмінно стара – під вуаллю не вгадаєш, - у нього самі неприємності. Жінка теж не задоволена обставинами, що склалися. Чоловік, з яким її звела доля не хоче бути ввічливим і уважним. Звичайно, атмосфера від цього буде напруженою і неприємною. Як кажуть: „В повітрі відчувається гроза”.
Поступово, коли супутники призвичаїлись один до одного, зрозуміли що іншого виходу, як ночувати в цій хатині, у них немає, до того ж чоловік з’їв трохи печеної картоплі і заспокоївся, атмосфера стає спокійнішою, але між ними існує деякий холод. І тільки, коли чоловік побачив, що його супутниця молода і гарна, коли він закохується так, що ладен провести з цієї жінкою все життя – напруження спадає, атмосфера стає теплою, радісною, світлою.
Перехід від однієї якості атмосфери вистави в іншу я створюю за допомогою шумів і світла в першу чергу. На початку вистави це дощ, який буде періодично повторюватись і грім, шум перекинутої карети. Світло притемнене, яке буде поступово підсилюватися, коли запалять свічку і коли стосунки між Паном і Панею стануть трохи спокійнішими і, нарешті, в кінці буде повне світло (свічка згасла, але починається новий день, нове життя). Музика буде звучати лише фоном, щоб підкреслити деякі моменти.
2.8 ПЛАСТИКА ВИСТАВИ
Тема п’єси – кохання може виникнути за будь-яких обставин і що до кохання від неприязні справді один крок, або ... одна догорівши свічка. В виставі я намагалась показати життєву реальність тих обставин, тих подій, які сталися з героями п’єси, тому побут і декорації на сцені в повній мірі точно відтворюють місце подій. Матеріальне середовище в якому діють актори наближене до правди побуту. В костюмах теж дотримується певна достовірність. Актори в своїй грі можуть дещо перебільшувати оцінку, діалог активний, тому що герої намагаються вплинути один на одного, щоб досягнути своєї мети. Пані щоб примусити супутника бути більш уважним до неї; а Пан, щоб відкараскатись від її домагань. В розмові героїв присутнє звертання до глядацької зали, але не пряме, а ніби думки вголос. Пан за характером поривчастий, рішучий, тому його рухи впевнені, точні, хода стрімка. Пані, вихованка пансіонату, навчена стримувати свої почуття, тому рухається вона повільно, врівноважено з гонором, реагує на все стримано.
На початку п’єси Геро
Відчувають один одного неприязнь, тому дія напружена, активна, поступово напруження спадає, дія стає спокійнішою, розміреною. А коли Пан бачить справжнє обличчя дами, розуміє, як помилявся в своєму поводженні з нею, розуміє, що закохується в неї і не хоче розлучатися, дія знову приймає активний, тепер уже піднесений характер.
РОЗДІЛ ІІІ. ВТІЛЕННЯ ЗАДУМУ ВИСТАВИ
Двоє молодих людей: він і вона – їхали у поштовому диліжансі. Була пізня година, йшов дощ… Пасажири і кучер задрімали під шум дощу і помірний стукіт коліс. І ось несподіванка. Карета об щось спотикнулася і перекинулася з містка в глибокий ручай. Куди подівся кучер невідомо, можливо пішов на поштову станцію. А на щастя мандрівників, недалечко виявилася хатинка. Бідненька, зате суха. От тут все і почалося…
Точніше, почалося все трохи пізніше, а зараз чуєте? Це їде поштовий диліжанс, в якому їдуть наші герої. Але що це? Якийсь дивний гамір? Та це ж перекинулася карета. А навкруги … грім, блискавка, дощ, вітер… Погодка не позаздриш.
Завіса ще закрита. Спочатку звучить декілька тактів легкої ліричної музики, яка передає характер п’єси. Після цього грім, вітер і т. ін. На сцені повна темрява. Завіса тихо відкривається, ледь-ледь запалюється світло, на сцені сутінки.
Розчиняються двері, в хатинку заходить Пан, він несе через плече Пан, в руках ліхтар. Ставить дівчину, як річ, на підлогу, ліхтар – на стіл і знову виходить. Скоро він з’являється, вкидає речі Пані і виходить знову. Пані обурена: так недбало кидати її речі! Вона кидається складати їх в потрібному порядку. Приходить Пан, приносить свою дорожню сумку, парасольку; обтрушується, стоячи спиною до Пані, знімає капелюха, струшує з нього рукою краплі дощу і надіває знову. В цей час він виголошує прокляття на адресу поштаря, карети, а по суті і на адресу своєї супутниці. Він роздратований. (Коли він говорить: “ліхтар з казенною свічкою…”, – Пан підкручує полум’я свічки – світло на сцені додається майже до повного).
Несподівано лунає питання Пані: „Можна їхати?”. Прагнення Пані – негайно їхати, Пана – влаштуватися зручніше і не мати справ з „злостивою старою”, якою він вважає Пані. Питання дратує Пана ще більше. Пані звинувачує його в неувазі, нетактовності, бездіяльності і до того ж звалює на нього вину за катастрофу. Роздратуванню Пана немає меж, він розпечений як праска. В повітрі чується гроза, але обидва – люди виховані, намагаються все-таки триматися в межах пристойності. Він веде діалог на стриманому обуренні, котре іноді проривається. Вона побоюється невідомого і явно брутального чоловіка, з яким доля звела її наодинці вночі в глухій лісовій хатинці.
Кожна нова вимога Пані сприяє заростанню напруженості стосунків супутників.
Коли розмова заходить про шпильку Пані, Пан виймає цю шпильку з кармана і трясе нею, як речовим доказом. Довга мовчанка. Обурений Пан сідає в куток, спиною до супутниці, знімає чоботи, виливає з них воду, деякий час сидить в носках, потім, крекчучи від незадоволення, знову взувається. І в цей момент звучать слова Пані: „А як я промочила ноги”. Над Паном починає протікати стеля. Він дивиться вгору, вивчає, на скільки велика щілина, нарешті рішуче розкриває парасольку і сидить під нею. Вода з парасольки стікає на пальто. Пан зіскакує, ставить на місце, де він сидів, лійку, а сам переходить в інший куток. Чути, як в лійку капають краплі дощу.
Пані висловлює бажання переодягнутися і просить Пана вийти. Тільки цього йому бракувало. На вулиці дощ, вона буде переодягатися без кінця, а він буде в цей час „стояти під парасолькою, як лелека, на одній нозі…” Ні, це не для нього. Зі стриманим роздратуванням, підкреслено демонстративно він відвертається, закриває очі, всіляко демонструючи свою нецікавість.
Пані в розпачі. Всі її намагання примусити випадкового кавалера згадати про те, що поруч з ним дама, і що потрібно подумати про зручності для неї, натикаються на глуху стіну. „Що ж мені робити?”, – питає себе Пані. І раптом несподіванка – її супутник нагадує про ліжко. Пані припускає, що її найгірші побоювання можуть справдитись. Молода жінка різко відмовляється і в той же час з підозрою поглядає на супутника. Проте, це не заважає Пані розглядати його новий вчинок – прагнення самому заволодіти ліжком і заснути – як вияв жахливої зневаги до її особи.
Пан обурений. Він демонстративно готується до розмови на всю ніч, всаджується зручніше і … засинає. Лунає могутній храп. Навмисно голосне прохання Пані дати води розбуджує Пана. Він схоплюється: не одразу розуміє, де знаходиться, потім хапає лійку ставить її перед Панею, сідає на те саме місце і знову закриває очі. На питання він відповідає борючись з дрімотою. Тут Пані просить склянку так голосно, що Пан знову підскакує, як вжалений. Тепер Пан остаточно прокинувся. Його гнів подвоївся. Як йому хочеться відкараскатись від нав’язливої Пані! А вона знову чіпляється з новими вимогами – розпалити вогонь. Пані намагається якось пом’якшити свого супутника, але Пан невблаганний. Він роздмухує вогонь щосили, з накопиченою злістю. Попіл попав йому в очі. Пан відскочив, тре очі хустинкою, майже плаче. Пані ж наполягає: „Ще трішки, прошу вас, будь ласка!” Бурмочучи собі під ніс лайку, Пан дмухає тепер з граничною обережністю, щоб не „потурбувати” ні одну порошинку, але щоб виконати її примхи і скоріше відмежуватися від Пані.
І ось тут він помічає картоплю. Картопля всеціло захоплює женоненависника. Пан із завзяттям, за яким відчувається, що він полюбляє поїсти, готується до трапези: він безцеремонно ставить свічку зручніше для себе; потихеньку від Пані дістає пляшку з вином і склянку. Свій монолог про жінок виголошує, уминаючи картоплю, отримуючи від їжі велике задоволення. На Пані картопля справляє велике враження. Апетит у неї збільшується з кожною секундою, вона самовіддано з ним бореться, намагається не дивитись на спокусливе бенкетування. Пан же тим часом прибирає зі столу, ховає пляшку і склянку в кишеню… Вечеря зробила його дещо поблажливим, тепер можна згадати і про Гамлета, і дещо принизити супутницю, котра, звичайно, в житті нічого путнього не читала… Добре б після ситної вечері покурити і поспати. Але хіба ця фурія дозволить! Те, що Пані стара, він не сумнівається.
Вид картоплі розпалює апетит у Пані. Для того, щоб отримати можливість приступити до їжі, вона злегка кокетує. Пан натякає, щоб в обмін йому дозволили поспати, але Пані не приймає натяку.
Швидко готується дівчина до їжі, вона їсть з погано схованою жадібністю, обпікаючи руки і рот. Пану нічого не лишається робити, як спробувати знову заснути сидячи. Спроба була успішною. Але окрик Пані: „Ви спите?” – знову примушує його підскочити. Спочатку він відповідає, але глянувши на Пані і побачивши, що вона молода, гарна дівчина, він остовпів… О, Боже… Виявляється, його супутниця така гарна, а він поводив себе з такою непоштивістю, знущався, був грубим. Тепер потрібно негайно заробити пробачення і сподобатись Пані. Ролі різко міняються, тепер від дівчини залежить вирішення долі Пана. Він приводить до порядку свій туалет, охорошується, заразом розглядаючи її. Він бере ліхтар ніби для того, щоб подивитися на годинник, а насправді наближає його до обличчя супутниці… Він виправдовується, відхиляючи звинувачення в нелюб’язності, виставляючи на показ все, що зробив корисного, і скоромовкою перераховує свої гріхи проти галантності. Щоб залагодити історію з розпаленням печі, він готовий навіть спалити хатинку, але Пані вчасно зупиняє його високі наміри. Опинившись обличчям до обличчя з супутником, Пані бачить, що він теж молодий і гарний. Дівчина не одразу захоплюється супутником. Звичайно, її абсолютно влаштовує нова ситуація і вона по-своєму мститься йому, кокетує, іронізує. Це надихає Пана подвоїти енергію, шукати нові шляхи до серця чарівної незнайомки. Він атакує. Він готовий вже кинутись до її ніг, але Пані переводить розмову на офіційний тон, відрекомендовується, повідомляє своє ім’я.
Заява Пана про те, що він хоче вчитися, – вже пропозиція. Її репліку: „Я можу вам в цьому допомогти” – він сприймає як погодження, кидається до дівчини, готовий пригорнути її до себе… Її повідомлення про старого абата – як цебер холодної води.
Та ось Пан конкретизує свою пропозицію: законний шлюб. Пані згодна. Він цілує їй руки. Чути ріжок поштової карети, що під’їжджає. Свічка догоріла і починається ранок. Сцена залита яскравим світлом, який для Ядвіги і Владислава (так звуть наших героїв) віщує ранок любові, ранок нового життя. Взявшись за руки вони вибігають. Веселим акомпанементом їх настрою звучить ранішній пташиний спів, в який вливають звуки радісної музики.
3.1 РОБОТА З АКТОРАМИ
П’єса Александра Фредро „Свічка згасла” класична комедія. Події, які описані в п’єсі відбулися в 19 сторіччі. Класична драматургія завжди цікава тим, що дає можливість не тільки спостерігати за життям героїв, а і ознайомитись з побутом, костюмами, манерами, відносинами між людьми минулого часу. Я навмисне зберегла і епоху і побут п’єси, щоб краще ознайомити і глядачів і виконавців з часом і обставинами, в яких жили і діяли герої п’єси.
Роботу я почала з того, що ознайомила колектив з п’єсою. Так., як виконавці молоді люди і, звичайно, не обізнані з життям 19 сторіччя, ми разом знайомилися з Польщею, тому що Александр Фредро видатний польський драматург, з історією країни, з біографією автора, з розвитком і становленням польського театру. Прочитали декілька п’єс польських драматургів, щоб ознайомитись з манерою написання п’єс в Польщі. Знайомилися з манерами поведінки, спілкування, відносин його часу. Знайомилися з історією костюмів і з тим як їх носити.
Після розподілу ролей і читки по ролям працювали етюдне. Кожен епізод довго обговорювався, щоб зрозуміти, як потрібно грати, довелося користуватися і методом наказу. Підбираючи виконавців, я використовувала зовнішню схожість і схожість за характером. Виконавці не професійні актори, а члени шкільного драматичного гуртка, тому їм легше виконати поставлені задачі, якщо персонажі близькі їм по характеру.
3.2 СЦЕНОГРАФІЯ ВИСТАВИ
Працюючи над сценічним оформленням вистави, ми вирішили як можна точніше передати побут і середовище, в якому опинилися мандрівники. На сцені буде змонтований павільйон з облупленими стінами, стара піч, тапчан, стіл і стільці старі, збиті з дощок. На тапчані старі. Обшарпані рядно і ковдра. В кольорах переважає сірий, коричневий кольори, що повинно створити атмосферу непривітності, запустіння. Все це має підкреслити, що чоловік і жінка опинилися тут випадково, вони не збиралися провести тут ніч – сюди привела їх катастрофа. Оточуюче середовище справляє на них неприємне враження і ніяк не додає настрою і бажання спілкуватися, до того ж кожен з них вважає іншого винним у катастрофі. І тому на намагання Пані привернути увагу Пана до себе, він опирається цьому. На початку вистави світло пригашене. Чоловік і жінка не можуть роздивитись одне одного і помиляються що до зовнішності кожного. Поступово, непомітно освітлення збільшується майже до повного. Спокійніша атмосфера, спокійніші відносини між героями, хоча приязні ще немає. Тільки тоді, коли жінка знімає шапку з вуаллю і чоловік помічає, що супутниця молода і гарна, змінюється атмосфера, горить повне світло. Згасає свічка, але сходить сонце, починається новий день. Між героями зароджується кохання, і тепер не таки похмурим здається оточення, хатинка видається досить привітною. Отже і за таких обставин, і в такій обстановці може зародитися кохання і все сірі непривітне стає приємним і добрим. Костюми персонажів добрані відповідно епосі в якій жили герої п’єси відповідно моді, яка існувала в ті часи. Костюми персонажів виконані в більш яскравих кольорах.
3.3 МУЗИЧНО-ШУМОВЕ ОФОРМЛЕННЯ ВИСТАВИ
Відомо, що музика – один з важливіших компонентів вистави. Вона допомагає створити