Всебічне грунтовне дослідження зародження і становлення кіномистецтва на Україні
Тему колективізації також висвітлено в інших картинах: у «Перекопі» Івана Кавалерідзе, «Хлібі» Миколи Шпиковського, «Болотяних вогнях» Дмитра Ердманай В. Біязі та агітфільми Луки Ляшенка «Штурм землі». У «Перекопі»
Іван Кавалерідзе зображає епізоди колективізації на тлі громадянської війни та виконання п`ятирічного плану. Ми бачимо доволі органічну єдність обємних постатей першого плану, що неначе стоять на постаменті, і масштабний узагальнений фон. [16, 143] Автор дещо відходить від своїх формалістичних пошуків і задовільняється використанням монтажу атракціонів та близькоплановими епізодами. [5, 67]
Крім теми колективізації, кінематографістів помітно захоплює тема робітничого класу. Зразком такої тематики став фільм Анддрій (Арнольд) Кордюм «Вітер з порогів» (1930), в якому йдеться про проблеми спорудження греблі Дніпрогесу, що тягне за собою соціальні, економічні, екологічні та культурні наслідки. Остап не може змиритися зі зникненням порогів і віддаленням доньки, котра пішла працювати на Дніпробуд. Однієї ночі він вирішує перерубати линви і спрямувати плоти на перемичку, щоб затопити котлован, але сам тоне в вирі, ставши жертвою свого ж лихого вчинку.
Кінопродукцію 1930 року доповнено й історичними та революційними фільмами. Це «Чорні дні» Павла Долини, «Охоронець музею» Бориса Тягна (тут в останнє на екрані з`являється Іван Замичковський), «Мірабо» Арнольда Кордюма. Серед фільмів, присвячених соціалістичному вихованню свідомості можна назвати «Контракт» Євгена Косухіна, «Секрет рапіда» Павла Долини, «Квартали передмістя» Григорія Гричера-Чериковера та «Людина з містечка» Григорія Рошаля. Останніми фільмами, знятими під маркою ВУКФУ стали світські драми «Дві жінки» Григорія Рошаля, «Пять наречених» Олександра Соловйова й «Тобі дарую» Василя Радиша. [5, 68-69]
Ще одною запропонованою темою для кіномистецтва була боротьба комуністичної партії з куркулями. Продуктами даного напряму 1931 року стали срічки «Вовчі стежки» Луки Ляшенка та «Чатуй!» Павла Долини. Не забута й стара тематика – картин про індустріалізацію, перевиховання й залучення людини до соціалістичного суспільства безліч: «Життя в руках» Давида Маряна, «Свій хлопець» і «Останній каталь» Лазара Френкеля, «Чорна шкіра» Петра Коломойцева, «Штурмові ночі» Івана Кавалерідзе, «Італійка» Леоніда Лукова.
Історико-революційним картинам все ще належить вагоме місце в кінопродукції: «Полумя» Арнольда Кордюма, «Гннеральна репетиція» Павла Коломойцева та Мирона Білинського, «Кармелюк» Фавста Лопатинського, «Фата-моргана» Бориса Тягна. Картина «Кармелюк» Фавста Лопатинського – це пригодницький фільм, пройнятий романтизмом та духом історії, що відає нам про народного героя Устима Кармелюка, що кинув виклик царському режиму ХІХ століття. «Фата-моргана» Бориса Тягна розповідає про події, що відбувалися в селі Петрівці до й під час революції 1905 року – повсталі селяни й робітники грабують винокурню села, та після придушення революції власник повертає собі майно й бере участь у покаранні ватажків. Всупереч очікуваному успіху, фільм зазнає осуду за нібито хибне тлумачення революції, проте має значну мистецьку вартість, серед українського кіно.
Оскільки кіно повністю підпорядковане комуністичній партії, вона постійно вимагає переробляти фільми, зупиняти їх випуск чи зупиняє їх прокат. Із 27 фільмів, що над ними працювали 1932 року, – три зупинено в процесі продукування («Авангард» Миколи Шпиковського, «Вогні доків» Петра Чардиріна, «Можливо, завтра» Дмитра Дальського), трьох інших - не закінчено («Океан» Олександра Ржевського, «На заході зміни» й «Морська пристань» Мирона Білинського). З іншого боку – агітфільмів сила-силенна: «Атака» Георгія Тасіна, «Висота №5» Фавста Лопатинського, «Вирішальний старт» Бориса Тягна, «Товариш С-555» Леоніда Лукова, «Марш шахтарів» Йосипа Муріна, «Свято унірі» Павла Долини. Іспит на відповідність канонам агітпропу витримують хіба що картини для дітей: «Народження героїні» та «Діти шахтарів» Олексія Маслюкова, «Люлі-люлі, дитино» Лазаря Френкеля, «Рік народження – 1917» Лазаря Бодика. [5, 70-73]
1932 рік знаменується виходом на екрани кінокартини «Іван» Олександра Довженка. Знятий на початку голодомору, під тиском партії, фільм не відповідає дійсності. Головний герой твору Іван (Петро Масоха) – молодий колгоспник, який прийшов працювати на будівництві Дніпрогесу, вступає до партії і починає навчатись в інституті; йому протиставляється ледар Груба (Степан Шкурат), якого Івану належить перевиховати. Уперше на екрані можна почути українську мову, пісню й музику у їх реальному вимірі, хоч репліки короткі і лаконічні. Через поспіх і імпровізацію він виходить на екрани незавершений і фрагметований. «Іван» визнається фільмом десятиріччя, проте лишається твором з приводу якого Довженко завжди жалкуватиме. [5, 74-76]
Унаслідок проведення земельної реформи, 1933 року на Україну обрушується жахливе лихо. Штучно організований Сталіним, голодомор зачіпає всі верстви населення. Представники кінопрофесії потерпають меншою мірою, однак річний обсяг їхньої продукції зазнає різкого зменшення. Із 18 фільмів, які ставлять після неодноразових переробок, закінчено лише половину. Це, зокрема, звукові – «Зона» Михайла Капчинського, «Каховський плацдарм» Олександра Штрижака, «Любов» Олександра Гавронського й Ольги Улицької, «Коліївщина» Івана Кавалерідзе, «Степові пісні» Якова Урінова, – а також німі – «Приємного апетиту» Ханаана Шмаїна, «Рейд» Ісака Животовського, «Негр із Шерідана» Павла Коломойцева, «Роман міжгіря» Павла Коломойцева (у першій версії), а потім Фавста Лопатинського – у другій. Список фільмів, знятих із виробництва: «Вишневі потоки» Бориса Тягна, «Н.Р.О.» Павла Коломойцева, «Дружна сімя» Дмитра Ердмана, «Кульгаве щастя» Мечислави Маєвської, «Містечко Ладеню» Володимира Вільнера, «Сіль землі» Йосипа Муріна, «Хролін» Георгія Стабового.
Значною подією в кінематографі 1933 року став фільм Івана Кавалерідзе «Коліївщина». Ця картина описує останній епізод селянського повстання 1767-1768 років. Головна дійова особа, Семен Неживий (Лесь Сердюк), пригноблений селянин, котрий утікає від своїх польських панів, аби приєднатися до повстання, переконливіший за Гонту (Іван Мар`яненко) чи Залізняка (Данило Антонович). Кавалерідзе змушений показати головних героїв як зрадників нації у братовбивчій боротьбі між уніатами і православними. Він до сімнадцяти разів переробляє сценарій під час зйомок на веління радників ГУКФу. Так у фінальній сцені спів Шевченкового «Заповіту» усунуто й замінено на похоронний дзвін. [5, 77-78]
Як і повсюди в Радянському Союзі, в Україні від 1934 року література й мистецтво підпорятковується нормам соціалістичного реалізму. [5, 79] В цьому році відбувся Всесоюзний з`їзд письменників, в якому було визначено завдання для «інженерів людської душі»: «…правдивість та історична конкретність художнього зображення має поєднуватись із завданням ідеологічного розвитку і перевиховання трудящихся в дусі соціалізму. Цей метод художньої прози і літературної критики називаємо соціалістичним реалізмом…». Догматизований новий творчий метод, оскільки він офіційно визначався і дикретно нав`язувався митцям, ставав гальмом художнього процесу, шорами для митців, жорсто фіксуючи межі дозволеного. [1, 53]
Із 15 фільмів, запущених у виробництво 1934 року, до кінця доведено девять: німі «Мак цвіте» Йосипа Муріна, «Моє» Олександра Штрижака та звукові «Червона хустина» Лазара Френкеля, «Велика гра» Георгія Тасіна, «Страта» Мирона Білинського, «Кришталевий палац» Григорія Гричера-Чериковера, «Щасливий фініш» Павла Коломийцева, «Молодість» Леоніда Лукова й «Останній порт» Арнольда Кордюма. Зупинені у процесі виробництва або ж не запущені фільми чи їх негативи знищують. Так сталося із «Солдатом» Кавалерідзе, «Петром Роменом» Чатдиніна, «Чотирнадцятою люлькою» Коломойцева, «Полум`я» Капчинського.
Після з`яви в Україні ще наприкінці 1920-х років анімаційне кіно гуртується навколо Іполита Лазарчука, Євгена Горбача й Семена Гуєцького, які ставлять 1934 року «Мурзилку в Африці». [5, 80-81]
У другій половині 30-х років, коли після колективізації починається індустріалізація, радянська влада береться за соціалістичне виховання мас. Половину фільмів, що мали бути випущені за 1935 рік, знову знято з плану виробництва: це «Маскотта» Володимира Рапопорта, «Образа» Олександра Лейна, «Отаман хруст» Бориса Шелонцева, «Прощальна усмішка» за сценарієм Юрія Олеші та «Іван Іванович» за Миколою Гоголем, що його не закінчив Володимир Фрайденберг.
В 1934 році Олександр Довженко фільмує свій «Аероград». Це містифікація, котра скасовує поняття часу, розсуває межі простору. Виходячи з проекту побудови нових міст, які служитимуть базою для повітряної оборони на березі Тихого океану, Аероград повинен залишатися невидимим у фільмі як майбутній військовий об`єкт. Молодого чукчу, який пробігає 80 сонць, щоб прийти туди вчитись, зовсім не відштовхує його недоступність. Якщо Аероград ще не існує, він його побудує. Друг Дерсу Узала в особистому житті, тигролов Степан Глушак (Степан Шагайда) переслідує двох японських диверсантів. Після знищення першого він знаходить другого у свого друга Худякова (Степан Шкурат), котрий сам у змові з японцями. Старовари, яких обробляє куркуль Шабанов (Борис Добронравов), чинять опір побудові міста. Після придушення повстання Глушак страчує Худякова за зраду тоді, коли над тайгою пролітають сотні літаків із будівниками нового міста. Саме з виходом на екрани цього фільму Довженко визнає себе як співець сучасності. [5, 85-86]
Кінематограф розвивається під пильним наглядом цензури. У кращому випадку фільми виходять і за кілька днів щезають з екранів. Скажімо, «Заставу коло Чортового Броду» Мирона Білинського перероблено кілька раз і врешті припинено виробництво. Перебуваючи на Київській кіностудії, російський режисер Абрам Роом знімає картину «Суворі юнаки» за кіноп`єсою Юрія Олеші. Йому вдається зафільмувати твір рідкісної краси, але надто абстрактний на той час. Тому він зазнає критики за надмірний естетизм. Фільм не подобається верхівці і його забороняють для показу.
Не зважаючи на примус чи на поступки задля виживання, не всі режисери знімають ідеологічно знецінені картини. Леонід Луков в1936 році випускає фільм «Я люблю» про робітничий класна тлі шахтарського пейзажу дореволюційного Донбасу, із соціальною драмою в центрі твору. Ця прозаїчна картина насичена поезією, гумором і пристрастю, режисер не дбає про певний еталонний стиль.
В 1936 році Іван Кавалердзе знімає поспіль «Прометея» і «Наталку Полтавку». Перша – це друга частина незавершеної трилогії «Коліївщина» - «Прометей» – «Дніпро». Вона охоплює період від кінця ХVІІІ століття до Жовтневої революції і грунтується на мотивах Шевченкової поеми «Кавказ». Івася (Іван Твердохліб), бідного кріпака, який працює на землях поміщика Свічки (Лесь Сердюк), розлучено з його нареченою Катериною (Поліна Нятко), продано в дім розпусти. Рекрутований до війська, він вирушає на війну. Його друга Гаврілова (Данило Антонович) страчують за підбурювання до повстання. Але його останній крик пробуджують Івася і полонених грузинів та веде до повстання. «Прометея» визнано останнім великим твором Кавалерідзе. Перші критичні відгуки – схвальні, хоча невдовзі йому закидають недосконале знання історичних фактів і схематичність персонажів. Фільм негайно зникає з екранів і перспектива створення третьої частини трилогії перестає бути для нього реальною, завершити її вже ніколи не вдасться.
«Наталка Полтавка» – перша радянська кіноопера в дусі переповненої етнографізмом і театральності серії «Українських пісень на екрані». Наталка (Катерина Осмяловська) кохає бідного Петра (М. Платонов), котрий пішов шукати щастя. До неї тим часом залицяються дідугани: виборний Макогоненко (Іван Паторжинський) і возний Тетерваковський (Григорій Манько). Заскочені зненацька поверненням Петра, претенденти йдуть геть, і одруження молодої пари справді відбувається. [5, 88-89]
На екрани виходять і сатиричні комедії на зразок «Якось улітку» Ханаана Шмаїна (за сценарієм Іллі Ільфа та Євгена Петрова) та фільми для різних категорій дитячої аудиторії: «Кондуїст» Бориса Шелонцева, «Карл Бруннер» Олексія Маслюкова, «Пригоди Петрушки» Костянтина Ісаєва, «Справжній товариш» Абрама Окунчікова і Лазаря Бодика.
У царині анімаційного кіно Євген Гобач знімає стрічку «Жук в зоопарку», потім ставить свій найкращий твір – «Чарівний перстень». Того ж таки 1936 року Іполит Лазарчук випускає «Чванливе курча», а в 1937 закінчує перший український кольоровий анімаційний фільм «Лісова угода». Незадовго до війни йому вдається закінчити ще дві стрічки: «Папанівці» і «Заборонений папуга». У зв`язку з великими витратами виробництво анімаційних фільмів припиняється після шести стрічок і відновиться тільки на початку 1960-х років. [5, 90]
В 1937 році із запланованих 62 фільмів виходить на екрани лише 25. Так як виховання молоді є головним завданням марксистської держави, особливих зусиль докладають до того, щоб прищепити їй поняття колективу й патріотизму. Відтак виходить багато стрічок для юнацької аудиторії. Це експериментальна чарівна казка «Едельвейс» Петра Артеменка, пригодницький фільм «Стара фортеця» Мирона Білинського, «Том Соєр» Лазара Френкеля за романом Марка Твена. Яскравим прикладом пропаганди є «Іноземка» Володимира Гончукова, в якому західна дівчинка випадково переходить кордон і опиняється в початковій школі Країни Рад. Життя в соціалистичному раю таке добре, що вона вирішує більше не повертатися додому. [5, 91]
В 1937 році Іван Кавалерідзе ставить «Запорожця за Дунаєм» за твором Семена Гулака-Артемовського. Після знищення Січі 1775 року Катериною ІІ частина запорозьких козаків переправляється через Дунай і осідає на турецькій території. Андрій (Лесь Сердюк) та Оксана (Н. Глухоніна) – це персонажі, в яких утілено бажання цілого народу повернутися на обітовану землю, але це безнадійна мрія. Ще одна екранізація – «Назар Стодоля» Георгія Тасіна, знятий за п`єсою Тараса Шевченка, в якій використовується традиційний конфлікт між кріпаком і поміщиком. [5, 92]
Щодо пропагандистських фільмів, то вони ледве заповнюють порожнечу, яка щойно утворилась в кіновиробництві. Це «Чий кандидат?» Віктора Довбищенка, «Пальма» Юрія Гольцева, а також «Новели про героїв-льотчиків» Олександра Уманського.
З появою музичних комедій сатиричні та ексцентричні кінокартини поволі відходять на другий план. Прикладом є фільм «Багата наречена» Івана Пирьєва. Ідеться про життя в одному колгоспі. Бухгалтер Ковінька (Іван Любєзнов) закоханий у Маринку (Марина Лудиніна), найкращу робітницю, але Маринка дивиться тільки на привабливого тракториста Павла (Борис Безгін). Тому бухгалтер підробляє трудові показники свого суперника. На щастя, любов і трудова інспекція врешті-решт перемагають. [5, 93-94]
Із закінченням побудови в Києві Студії хронікально-документальних фільмів 1939 року, а потім, 1940-го, – Кіностудії технічних фільмів, відчутним стає відновлення українського кіновиробництва.
19 червня 1939 року на екрани виходить перший український кольоровий фільм – лірична і музична комедія «Сорочинський ярмарок» Миколая Екка за оповіданням Гоголя. Незабаром картина стає справжньою сенсацією, хоча в технічному плані є справжнім провалом (плівка швидко псувалася). [5, 95]
Нарешті в 1939 році виходить історико-революційна епопея Олександра Довженка «Щорс». Події фільму переносять нас в роки громадянської війни. Україна стає жертвою кількох окупацій. У Києві перебуває Директорія Симона Петлюри. Невдовзі місто обложить військо Щорса. Боженків полк здобуває Чернігів, Вінницю, Жмеринку. Кілька разів із рук до рук переходить Бердичів. Наприкінці літа 1919 року Україну захоплюють поляки. Боженко вмирає. Щорс зазнає тяжких втрат. Попри політичний зміст, саме завдяки звичайним інгридієнтам – думам, народним танцям, місцевим звичаям, творові надано національного забарвлення. Українська й російська мови тут взаємодіють, а не протидіють одна одній. Оскільки «Щорса» визнають фільмом десятиріччя – того, в якому соціалістичний реалізм був найбільш вираженим, можна зрозуміти, що Довженко віддає данину більшовицькій міфології та героїзму цілого народу. [5, 95-100]
В 1939 році Іван Савченко знімає ще один історико-революційний фільм – «Вершники» за однойменним романом Юрія Яновського. Стрічка починається в степу з бою чотирьох братів, узятих відповідно до української націоналістичної, царської, анархістської та комуністичної армій. Розробляючи доручений сценарій, Всеволод Павловський нещадно нівечить текст роману на вимогу цензури. Головна дійова особа – Чубенко є викапаним агітпропівським героєм пролетаріату. Друга – командир партизанів селянин Недоля розпалює ненависть селян до націоналізму й анархії. Саме поєдинок між братами Половцями, комуністом Іваном (Петро Масоха) й націоналістом Оверком (Микола Братерський), дає зрозуміти масштабність трагедії, спричиненої розшаруванням в суспільстві та військовими бунтами. Це тема смерті нації, спустошеної клановим та політичним розбратом її синів.
До списку революційних фільмів слід додати кілька класичних оборонних стрічок: «Морський пост» Володимира Гончукова, «Ескадрилія №5» Абрама Роома, «Винищувачі» Едуарда Пенцліна та Віталія Кучвальського.
Після успіху «Багатої нареченої» Іван Пирьєв ставить нову музичну комедію – «Трактористи». Клим Ярко (Миколай Крючков) після демобілізації приїжджає до одного села, де знайомиться з досвітченою трактористкою Мар`яною (Марина Ладиніна), і закохується в неї. На жаль Мар`яна має нареченого Назара Думу (Борис Андрєєв). Директор машинно-тракторного заводу просить Клима залишитись щоб реорганізувати бригаду і перевиховати пияка і грубіяна Назара. Насамінець усюди починає панувати порядок і Клим з Мар`яною одружуються. [5, 102]
30-ті роки – час підготовки і розв`язання Другої світової війни. Її початком формально вважається вересень 1939 року, коли Німеччина й СРСР з двох сторін напали на Польщу. Друга світова війна прервала поступальний розвиток радянського кіно, забезпечивши пізніше його новими темами.
український кінематограф жанр
Список використаної літератури:
Безклубенко С.Д. Українське кіно: начерк історії. – К., 2001..
Берест Б. Історія українського кіна. – Нью-Йорк, 1962.
Вишневский В. Художественные фильмы дореволюционной России 1907-1917. – М., 1945.
Гизнбург С.С. Кинематограф дореволюционной России. – М., 1963.
Госейко Л. Історія українського кінематографа 1896-1995. – К., 2005.
Жукова А.Є., Журов Г.В. Українське радянське кіномистецтво 1930-1941. – К., 1959.
Журов Г.В. З минулого кіно на Україні: 1896-1917. – К., 1959.
Капельгорська Н.М., Глущенко Є.С. Начерки далекої кіноісторії. – К., 2005.
Капельгорська Н.М. Кіномистецтво України в біографіях: кінодовідник. – К., 2004.
Корнієнко І.С. Кіно і роки. Від німого до панорамного. – К., 1964.
Корнієнко І.С. Півстоліття українського радянського кіно. – К., 1970.
Корнієнко І.С. Українське радянське кіномистецтво. Нариси 1917-1929. – К., 1959.
Миславський В. Перше століття ігрового кінематографа в Україні (1907-1917 рр.) // Нариси з історії кіномистецтва України. – К., 2006.
Мощенко М. У нас є велика історія кіно… // Українська культура. – 1998. – №7.
Мусієнко Н. Історія українського кіно. Погляд з ХХІ століття // Кіно-Театр. – 2008. – №4.
Мусієнко О. Українське кіно 1930-х років: по той бік соціалістичного реалізму // Нариси з історії кіномистецтва України. – К., 1958.
Сабуцький М. Літопис першого століття українського кіно // Кіно-Театр. – 2002. – №2.
Савченко Я. Народження українського радянського кіно. К., 1930.
Садуль Ж. Всеобщая история кино: в 6-ти томах. – М., 1958. – Т. 2.
Скуратівський В. Українське тоталітарне кіно // Нариси з історії кіномистецтва України. – К., 1958.
Тримбач С. Історія українського кіно (1910-1920-ті роки) // Нариси з історії кіномистецтва України. – К., 2006.
Шимон О.О. Сторінки історії кіно на Україні. – К., 1964.
Размещено на