Основні тенденції та перспективи розвитку естрадно-вокального ансамблю України
В 60-ті роки минулого століття на Заході різко виросла технізація музики, виникли електроінструменти, мікрофонно-підсилювальна апаратура. Вони зумовили зміни в музичній партитурі, в стилі різних музичних напрямків, в кількісному складі учасників. Посилились функції ритмічної групи, змінилась музична фактура, мелодика, ритміка, гармонія, манера виконання. Виник новий музичний стиль біґ-біт. (Біт (англ.) — удар).
У цей час Україна у складі СРСР була за “залізною завісою”. Все прогресивне замовчувалось, заборонялась пропаганда нового і в музичному естрадному мистецтві. В Україні діяли академічні естрадні колективи та співаки, великі та малі джазові оркестри, вокальні жіночі ансамблі, що виконували пісні в стилі міського романсу. Зокрема на Буковині існували: великий джазовий естрадний молодіжний оркестр (ЕМО) Чернівецького університету, естрадний ансамбль (джаз-квінтет) «Буковина» Чернівецької філармонії, вокальні жіночі ансамблі «Марічка» із Чернівців, «Мелодія» із Сокирян, «Пролісок» із Сторожинця, вокальний квартет «Буковинка» з Кіцманя та ін. Ці вокальні колективи виконували ліричні пісні під інструментальний супровід, який в основному складався з баяна — акордеона, кларнета — саксофона, одної гітари та контрабаса.
В 1966 р. молодий музикант Левко Дутківський, ламаючи стереотипи радянської естради, створив при Вижницькому районному Будинку культури ансамбль електромузики, який складався з трьох електрогітар (соло, ритм і бас), ударних та електрооргана. Цей ансамбль він назвав «Смерічкою», тобто завжди вічнозеленою Карпатською ялинкою — символом краси і молодості Карпатських гір. Новостворений ансамбль почав грати в новому музичному стилі біґ-біт.
Левко Дутківський почав поєднувати тогочасні ритми, гармонію поп та рок музики з народним гуцульським, буковинським, українським мелосом і фольклором, виробляючи таким чином свій власний стиль. Ансамбль «Смерічка» швидко набрав популярності серед молоді. На танцювальні вечори, які проходили у Вижницькому БК з’їжджались шанувальники з навколишніх районів та з Чернівців, щоб потанцювати модні танці рок-н-рол, твіст, блюз, шейк. Вижницький райком комсомолу на чолі з Феліксом Карчевським підтримав нове починання і тому молодь почувала себе у Вижниці розкуто, вільно і без допомоги влади сама підтримували належний порядок в Будинку культури.
Для концертної діяльності «Смерічки», яка прискіпливо контролювались владою, Левко Дутківський створив скромнішу і компроміснішу програму. Її напрямок визначали в основному пісні Л. Дутківського та кілька аранжированих ним пісень Василя Михайлюка та Олександра Білаша. Програму обов’язково мали доповнювати комсомольські патріотичні пісні, які Л. Дутківський аранжував в своєму «смеречанському» стилі.Лідія Шевченко, перша солістка ансамблю «Смерічка» згадує:«…Коли Левко організував «Смерічку», ми були такі молоді, справді схожі на смерічки. Я пізнала на цій сцені, що таке пісня…» [9].Нові виконавська манера і музичний стиль потребували в концертній діяльності «Смерічки» і зміни зовнішніх атрибутів — світлового оформлення, режисури, а також сценічних костюмів. У 1967 році перші ідеї у створенні естрадних сценічних костюмів для «Смерічки», де поєднувались сучасні строї і елементи народного костюма, започаткувала Алла Дутковська — тоді ще учениця Вижницького училища прикладного мистецтва, що навчалася на відділі моделювання та конструювання одягу. Художниця-модельєр, кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник Науково-дослідного центру Буковинознавства Чернівецького державного університету М. В. Костишина писала:«…Початок творчої діяльності А. Дутковської збігається з народженням паростка буковинської естради — вокально-нструментального ансамблю «Смерічка» під керівництвом молодого талановитого композитора Левка Дутковського…Вона стала першою на Буковині художницею по створенню естрадного одягу за місцевими мотивами. Її моделі, відзначаючись яскравою своєрідністю, заслуговують першочергової уваги та популяризації…» [10]. Так уже сталося зі збігом часу, що шлях «Смерічки» не міг не перетнутися з молодим Чернівецьким обласним телебаченням, яке сприяло популяризації колективу, а водночас, пісні ансамблю в майбутньому стали його візитною карткою.
Перші звукозаписи біґ-біт групи «Смерічка» здійснював на телестудії талановитий звукорежисер і музикант Василь Стріхович. Він намагався, експериментуючи на слабкій за технічними можливостями телевізійній апаратурі, якісно записати ансамбль, що використовував електроінструменти у новому, тоді ще маловідомому музичному стилі.Уже перші телевізійні передачі за участю «Смерічки», режисерами яких були Василь Селезінка та Василь Стріхович, виходили прямим ефіром на Москву і Київ. Багатомільйонна аудиторія глядачів колишнього СРСР познайомилася з ансамблем і була приємно вражена. Про це свідчать дуже багато схвальних відгуків, які приходили на адресу ансамблю «Смерічка». Правда, новаторські ідеї Л. Дутківського не відразу були однозначно сприйняті. За свідченнями головного режисера Чернівецького телебачення В. Селезінки якийсь глядач з Кубані в своєму листі висловлював незадоволення піснею «Сніжинки падають», вважав її «надто модерною і написаною під впливом чужого і ворожого Заходу».Нова музична хвиля перших пісень Л. Дутківського у виконанні «Смерічки» та солістів Лідії Шевченко і Володимира Матвієвського в той час на Україні стала прикладом для наслідування багатьом композиторам, співакам, музикантам…
Весною 1968 року, подружившись з Левком Дутковським, юний Володя Івасюк спробував написати кілька пісень в стилі «Смерічки». Пісні «Я піду в далекі гори» та «Відлуння твоїх кроків» на вірші Володимира Вознюка вдало вписалися в репертуар Вижницького ансамблю.Пізніше В. Івасюк писав у Всесоюзному журналі «Кругозор»:«…Своєрідний стиль виконання і трактовка фольклору полонили мене, коли я вперше почув ансамбль на сцені. В «Смерічку» я приніс свої перші пісні…» [11].У 1968 році в «Смерічку» прийшла артистка Буковинського ансамблю пісні і танцю Чернівецької філармонії Марія Ісак. У кінці 1968 року, почав пробувати себе у співі Василь Зінкевич, клопітливо і терпеливо навчаючись у “вокальній школі” Л. Дутківського. А в листопаді 1969-го учасником ансамблю став юний, здібний співак-початківець Назарій Яремчук. Прихід нових учасників підняв «Смерічку» на вищий щабель популярності. Звичайно, це була велика праця, що ґрунтувалась на ентузіазмі, як учасників «Смерічки», так і керівника Л. Дутківського, який з нуля навчав грати на музичних інструментах переважну більшість музикантів, розписував і розучував з ними партитури пісень, вчив співати, працюючи над вокальною манерою. В той час «Смерічку» легко можна було впізнати без оголошення по радіо і телебаченню. Ансамбль зі своєю оригінальною манерою виконання яскраво вирізнявся серед інших подібних колективів в Україні, які робили спроби копіювати «Смерічку».Учасники «Смерічки» згадують:
Олександр Бродовінський, музикант, учасник ансамблю «Смерічка»:«…Я був студентом музучилища. Ми часто брали участь у офіційних концертах. Вперше й побачив «Смерічку» на такому концерті. Не пам’ятаю, що вона виконувала, але це був свіжий струмінь… «Смерічка» — це подвиг Левка. Хочу віддати данину величезної поваги за той колосальний труд, який Левко вклав у нас. Так треба було захопити людей! Ми жили музикою, співом. Репетиції — до 3-ї, 4-ї ранку. Дехто навіть не знав музичної грамоти — Левко їх учив!..» [1].Марія Ісак — солістка ансамблю «Смерічка»:«…Успіху «Смерічка» сягнула завдяки засновникові Л. Дутківському, надзвичайно енергійній, наполегливій людині, до безтями закоханій у свою справу. Це він навчив співати Назарія, мене, Василя, всіх «смеречан»…» [12]. У квітні 1970 року ансамбль «Смерічка» брав участь у Республіканському фестивалі-конкурсі самодіяльного мистецтва з піснями Л. Дутківського «Незрівняний світ краси» (соліст Н. Яремчук), «Бажання» (солістка М. Ісак), В. Михайлюка «Верба» (солістки Л. Шевченко та Р. Хотимська), В. Івасюка «Я піду в далекі гори» (солісти В. Зінкевич та Н. Яремчук). Оригінальні сценічні стилізовані біло-червоні естрадні костюми, виготовлені майстринями Вижницького побуткомбінату під керуванням Раїси Обновленської та Олени Рахубовської за ідеями і ескізами Алли Дутковської та Василя Зінкевича, гармонійно доповнювали мелодичні пісні «Смерічки». Успіх був великий. Ансамбль «Смерічка», як переможець отримав звання лауреата фестивалю самодіяльного мистецтва Української УРСР з врученням Диплома першого ступеня і Великої Золотої медалі, а її керівник отримав Диплом першого ступеня і Золоту медаль. Це була велика перша перемога «Смерічки», це було визнання ансамблю. Сотні листів, паломницькі екскурсії молоді до Вижниці, щоб хоча краєм ока побачити самодіяльних артистів «Смерічки». Ансамбль стає популярним в Україні. Московська фірма грамзапису «Мелодія» випускає першу малу (міньйон) платівку «Смерічки» з піснями Л. Дутківського «Ти прийди в синю ніч«, «Бажання», «Незрівняний cвіт» і піснею В. Івасюка «Мила моя» (солісти М. Ісак, В. Зінкевич та Н. Яремчук). Влітку 1970 «Смерічка» як переможець Республіканського телеконкурсу бере участь у заключній телевізійній передачі в м. Одесі. Її популярність все більше зростала і ширилась. Та зростала й недоброзичлива, а то й нищівна критика. «Смерічку» звинувачували в пропаганді буржуазно–націоналістичної моралі не притаманної радянській молоді. Ситуацію врятував народний артист України, відомий співак, голова правління Музично-хорового товариства України Cергій Козак. Будучи головою журі Республіканського фестивалю, він виступив на сторінках журналу «Соціалістична культура» зі статтею, у якій назвав ансамбль взірцем української радянської естради. Сергій Козак підтримав «Смерічку» і в своїй доповіді на пленумі творчих спілок у сесійному залі Верховної Ради УРСР, де виступали також Олесь Гончар, Андрій Штогаренко, Наталя Ужвій, відзначив: «…Товариство робить перші спроби таких естрадних колективів, які б служили за зразок нової радянської естради, спроможної відповідати на запит часу і смаків молоді. Такими можна назвати молодіжну «Смерічку» із Вижниці на Буковині…» [13].
Навесні 1970 року Володимир Івасюк написав для «Смерічки» пісні «Червона рута» та «Водограй». З легкої руки Л. Дутківського вони тріумфально пішли у широкий світ. “Пісенна фабрика” Левка зуміла майстерно прочитати задум композитора, донести пісні до слухача і так “розкрутити” їх, що твори стали надзвичайно популярні. Перше публічне виконання ансамблем «Смерічка» пісні «Червона рута» (солісти В. Зінкевич і Н. Яремчук) відбулося на сцені Чернівецької філармонії в жовтні 1970 року під час творчого звіту обласної спілки композиторів. Чернівецька обласна газета «Зорилей Буковиней» писала: «…В останні роки все більше і більше говорять про молодого композитора Л. Дутківського, йому належить заслуга створення у Вижниці інструментально-вокального ансамблю «Смерічка», колективу з великим майбутнім. Цей ансамбль постійно поповнює свій репертуар творами Буковинських авторів. Цього разу він також виступив перед слухачами з трьома п’єсами чарівної краси: «Незрівняний світ», «Коли мине любов» Л. Дутківського на слова А. Фартушняка та В. Григорака і «Червона рута» (сл. і муз. В. Івасюка). Молоді композитори Л. Дутківський та В. Івасюк заслуговують на щире «браво»…» [14]
На жаль успішний виступ «Смерічки» на звіті композиторів був затьмарений гострою критикою високих гостей з Києва. Пісні «Незрівняний світ», «Коли мине любов» і «Червона рута» вони назвали низько-пробними західно-буржуазними піснями, іграшками з мильних бульбашок на новорічній ялинці. У той час Володя Івасюк щиро писав Дутковському, всіляко заспокоюючи друга:«…мені здається що тов. Я… не побачив головного — ансамбль співає пісні, які мають, якщо не залізний зв’язок з Буковинською музикою і фольклором, то хоча б побудовані на її інтонаціях і мають її запах. Нехай він покаже нам такий же ансамбль, який би міг похвалитись таким зв’язком (в Україні). Я принаймні про такий не чув. Пісні твої молоді подобаються, вони — елегійні, музичні, оригінальні. Це не тільки моя думка…» [15].
Популярність пісні «Червона рута» у виконанні «Смерічки» в серпні 1971 році спонукали львів’ян Мирослава Скочеляса та Романа Олексіва до створення телевізійної стрічки «Червона рута». Звукорежисером був Василь Стріхович з Чернівецького телебачення. Сюжет фільму простий — кохання молодого шахтаря з Донеччини Бориса і карпатської дівчини Оксани. В ролі Бориса виступив соліст «Смерічки» Василь Зінкевич, а в ролі Оксани — співачка, викладач Чернівецького культосвітнього училища Софія Ротару. Разом зі «Смерічкою» у фільмі знімались ВІА «Карпати» з Чернівців, вокальний ансамбль «Росинка» і танцювальний колектив з Івано-Франківська, виконавиця популярних пісень Раїса Кольца з Новоселиці. Ансамбль «Смерічка» у телефільмі виконував пісні В. Івасюка: «Червона рута» і «Я піду в далекі гори» (солісти В. Зінкевич і Н. Яремчук), «Водограй» (солісти М. Ісак і Н. Яремчук); пісні Л. Дутківського «У Карпатах ходить осінь» (солістка С. Ротару), «Незрівняний світ краси» і «Якщо мине любов» (соліст Н. Яремчук); пісню В. Громцева «Залишені квіти» (соліст В. Зінкевич).
Після зйомок телефільму Л. Дутковському запропонували разом з «Смерічкою» та Софією Ротару перейти на професійну сцену у Чернівецьку філармонію. Левко, порадившись з аматорами «Смерічки», вирішив поки що залишатися у Вижниці і запропонував Анатолію Євдокименку, чоловікові С. Ротару, створити свій ансамбль, назвавши його, як і телефільм, «Червоною рутою».
У Чернівецькій філармонії восени 1971 року було створено ВІА «Червона рута» з солісткою С. Ротару. Взявши в основу свого репертуару популярні пісні ансамблю «Смерічка», серед яких «У Карпатах ходить осінь» Л. Дутківського, «Пісня буде поміж нас», «Водограй», «Червона рута» В. Івасюка, «Залишені квіти» В. Громцева та ін., новостворений вокально-інструментальний ансамбль поїхав на гастролі завойовувати всесоюзного глядача.
В 1971 році пісня «Червона рута» у виконанні «Смерічки» стала піснею року. Центральне телебачення (ЦТ) запросило в Москву композитора Володимира Івасюка, солістів «Смерічки» Василя Зінкевича та Назарія Яремчука виконати пісню у фінальній телепередачі конкурсу «Пісня-71» під супровід оркестру Всесоюзного радіо і телебачення (керівник Ю. Силантьєв).
На початку 1972 року «Смерічка» взяла участь у Всесоюзному телеконкурсі «Алло ми шукаємо таланти». Пісня Л. Дутківського «Горянка» на слова Д. Леонтюка (солісти Н. Яремчук та В. Зінкевич) принесла перемогу ансамблю «Смерічка» в Москві. Пізніше Всесоюзний журнал «Музыкальная жизнь» писав: «…«Горянка» Л. Дутківського — фірмова пісня «Смерічки», вона принесла в свій час самодіяльному ансамблю звання лауреата телевізійного конкурсу, відкривши йому дорогу на професійну естраду. Написана вона з великим темпераментом та майстерністю і базується на тому ж, головному для «Смерічки», принципі — поєднання народно-пісенної мелодики з сучасними ритмами…» [16]. В грудні цього ж року Центральне телебачення запросило ансамбль «Смерічка» на фінальний телеконкурс «Пісня-72» з піснею Л. Дутківського «Незрівняний світ краси». Та він вважав, що пісня В. Івасюка «Водограй» у виконанні «Смерічки» краща і більш популярна. Тому у розмові наполегливо переконав редактора популярної телепередачі Віктора Черкасова, що піснею року повинен бути тільки «Водограй». У виконанні «Смерічки» та солістів Мирослави Єжеленко і Назарія Яремчука «Водограй» В. Івасюка став піснею 1972 року. Газета «Комсомольское знамя» писала: «…У Вижницю прийшла телеграма — «Смерічку» запрошували для участі в передачі Центрального телебачення «Пісня-72». Була запропонована й пісня «Незрівняний світ» Левка Дутківського. Але ансамбль виступив з піснею Володимира Івасюка «Водограй». Дутківський був проти того, щоби виконувалась його пісня. Вважав, що «Водограй» кращий. В цьому він весь — Левко Дутківський, беззмінний керівник популярного колективу…» [17]. Після запису телепередачі «Пісня-72» в Москві «Смерічку» разом з білоруськими «Піснярами» запросили дати сольний концерт в Колонному залі Будинку Спілок. Ведучими концерту були популярні диктори ЦТ А. Шилова та В. Кирилов. Концерт пройшов з величезним успіхом. Москвичі щиро вітали два популярні ансамблі з України та Білорусії. А вже після концерту, під час дружньої вечері керівник ансамблю «Пісняри» Володимир Мулявін порадив Левку Дутковському разом з ансамблем «Смерічка» перейти на професійну сцену, бо самодіяльна сцена мала свої творчі і технічні обмеження… Заключним акордом самодіяльної вижницької «Смерічки» був виступ в кінці грудня 1972 року в м. Києві разом з ВІА «Червона рута» Чернівецької філармонії на святі мистецтв, присвяченому 50-річчю утворенню СРСР. Вдячні кияни бурхливими оплесками та гучними викриками довго не відпускали артистів зі сцени. Пізніше Газета «Культура і життя» писала:
«…Понад п’ятсот майстрів мистецтв і учасників художньої самодіяльності виступили у звітних концертах у столиці України… Від співучої родини Вовчуків… до вокально–інструментальних ансамблів «Смерічка» з Вижниці та «Червона рута» Чернівецької обласної філармонії. (Софія Ротару виконала пісні «Я люблю тебя Россия» Д. Тухманова, слова М. Ножкіна і «Ти повернешся коханий» керівника «Смерічки» Левка Дутківського на слова Анатолія Фартушняка)… Вперше «Червону руту» і «Водограй» виконав Вижницький самодіяльний вокально-інструментальний ансамбль «Смерічка» під керуванням Левка Дутківського. І цього разу ансамбль та солісти Назар Яремчук і Василь Зінкевич донесли до сердець слухачів ліричний характер та щирість пісень…» [18].
Після звітного концерту у Києві, митці Чернівецької області були відзначені грамотами і званнями. Перший в Україні «Народний вокально-інструментальний ансамбль» — «Смерічка» був нагороджений «Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР». Соліст «Смерічки» В. Зінкевич Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Чернівецьке обласне управління культури очолюване В. Королюком також представило до почесного звання «Заслужений діяч мистецтв УРСР» керівника «Смерічки» Левка Дутківського. Та цього почесного звання йому не присвоїли. Пізніше виявилось, що посприяли цьому заздрісні “друзі-стукачі” та Вижницька районна влада…
1 квітня 1973 року Левко Дутківський разом зі «Смерічкою» та солістами Василем Зінкевичем і Назарієм Яремчуком, який перевівшись в університеті на заочне навчання, перейшов на постійну роботу в Чернівецьку обласну філармонію.
«На початку 1970-х років «Смерічка» був найпопулярнішим ансамблем у Радянському Союзі, а В. Івасюк — улюбленим композитором молоді».
Пісні з репертуару ансамблю «Смерічка», і не тільки Івасюкові, були на той час такі популярні, що їх масово копіювали і брали до свого репертуару багато інших, навіть дуже відомих, популярних виконавців.
В 1970 році вийшла перша платівка-міньйон «Смерічки» — це була взагалі перша в Україні і друга в СРСР платівка в новому тоді жанрі ВІА. Наступний 1971 рік був найуспішнішим в історії «Смерічки» — знято музичний фільм «Червона рута», в якому солісти ансамблю зіграли головні ролі. А пісня Володимира Івасюка «Червона рута» стала найкращою в СРСР. Через рік, в фіналі «Пісні-72» звучав «Водограй». В тому ж році «Смерічка» перемогла в телеконкурсі «Алло, ми шукаємо таланти» і ансамблю присвоїли звання народного. В 1973 році «Смерічка» змінила статус з самодіяльного на професійний — аснамбль запросили до Чернівецької філармонії. Через рік «Мелодія» випустила LP з найкращим доробком гурту. Та виснажливі гастролі не сприяють творчому зростові колективу, першим в 1975 році не витримує Зінкевич, через два роки на телебачення переходить Дутківський. Наступає чорна полоса в житті колективу.
В 1979 році філармонія запрошує Дутківського реставрувати «Смерічку». Він звільнює весь склад гурту, залишивши тільки солістів — Назарія Яремчука та Павла Дворського. А до ансамблю запрошуються співак Віктор Морозов, барабанщик Ігор Лесько, гітарист Ігор Луцейко, басист Олександр Соколов, звукорежисер Володимир Критович, скрипаль та клавішник Роман Лозинський, гітарист та клавішник Володимир Прокопик. Досить швидко «Смерічка» повертає собі звання «взірцевого» поп-гурту України. В 1981 році Яремчук повіз на «Братіславську ліру» пісню Раймонда Паулса «Я тебя рисую» і повернувся з призом глядацьких симпатій. Наступного року «Смерічку» нагороджено комсомольською премією ім. Островського.
В 1983 році Дутківський стає директором філармонії, художнє керівництво «Смерічкою» переходить в руки Яремчука, музичною частиною завідував Соколов, потім Прокопик. В 1984 році гурт став лауреатом Всесоюзного огляду-конкурсу тематичних програм, через рік дипломантом XII Всесвітнього фестивалю молоді. В 1988 році йде новатор Морозов, згодом Орест Хома і один з кращих саксофоністів України Юрій Яремчук. З тих часів було записано два LP 1985 та 1990 років та кілька міні-відеоальбоми19.
Згодом у 1994 році Володимир Прокопик в парі з Павлом Дворським виділився в окрему концертну одиницю. Того ж року дебютував новий склад «Смерічки» на чолі з автором-виконавцем Олегом Шаком.
2.2 Українські естрадні ансамблі кінця ХХ – початку ХХІ ст.
ВІА «Кобза»
У 60-80-ті роки минулого століття на українській естраді з’явилося багато вокально-інструментальних ансамблів (ВІА), і гарних серед них теж було чимало. Але було кілька найбільш талановитих, виразних, яскравих, професійних – вони мали безліч прихильників тоді, вони викликають повагу до себе й сьогодні (тим більше, якщо продовжують виступати). До числа цих кращих завжди належав, без сумніву, і ВІА Кобза. Невипадково ж саме Кобзою записано платівку – перший в Україні стерео-диск, і саме Кобза була першою українською групою, що мала професійний тур на Заході (ще за часів Радянського Союзу)20.
Гурт "Ватра"
Так сталось, що Львівська філармонія об’єднала під одною назвою три зовсім різних колективи. Закладена Богданом Кудлою перша Ватра, поряд з традиційним для того часу національним ВІА-репертуаром, досить вдало експериментувала - на платівці 1974-го року заслуговують уваги пісні у виконанні Лесі Боровець та завуальована пісня січових стрільців "Гей, ви хлопці молодії". Та й сама платівка стала своєрідною рекордсменкою серед записаних на "Мелодії" українськими виконавцями - маленькими тиражами вона передруковувалася ще майже 15 років. Та в тому, мабуть, заслуга і наступних Ватр.
Вже в 1977 році в філармонію запросили створений за рік до цього Іваном Поповичем та Віктором Морозовим ВІА "Ровесник". Візиткою нової Ватри стала пісня Поповича "Люба-Люба", а про майстерність музикантів свідчить виконувана ними "Голуба рапсодія" Джорджа Гершвіна. Та через два роки майже весь склад Ватри перебрався в Чернівці у ВІА "Смерічка", Попович в Ужгород, а кращий трубач України Володимир Копоть подався до Києва.
А філармонія знову запросила до себе самодіяльний ВІА, на цей раз створені Романом Левицьким в 1977 році в БК автобусного заводу "Ритми Карпат". Керівником нової Ватри став композитор Ігор Білозір, основними вокалістами Оксана Білозір та Мар’ян Шуневич; в стартовому складі грали клавішник Зиновій Левковський, барабанщик Юрій Кедринський, гітарист Андрій Береза, скрипаль Ростислав Штинь, саксофоніст Олександр Сердюк (автор знаменитої "Чарівної бойківчанки"). Від першого міньйону 1981-го року і до другого 85-го, Ватра поступово ставала найпопулярнішим ВІА України, хоч їй так і не вдалося позбутися протиріч між суто "ватрівським" фолк-стилем, сольною програмою Оксани Білозір та патріотикою, котру нав’язувала ансамблю худрада філармонії. З часом, коли відмінили відсоткове обмеження власних пісень в репертуарі, на перший план все більше виходила Оксана Білозір, а сама Ватра сприймалася просто як акомпануючий склад. Все закінчилося тим, що Оксана залишила гурт і створила собі власний ансамбль "Оксана". А власне Ватра перетворилася на музичний центр під керівництвом Ігоря Білозіра, котрий саме захопився створенням експериментальної музики, синтезуючи стиль нью-ейдж з українським мелосом. Альбом обрядових пісень "Від Миколая до Йордана" у виконанні Ігора Білозіра та Ватри в 1996 році випустив лейбл Гал Рекордс.
Колишніми музикантами Ватри були створені нові групи - Львівські музики, Гурт Олега Кульчицького, а ще раніше Жайвір.
9 травня 2000 року русифіковані мажори жорстоко побили Ігоря Білозіра, і він через 20 днів помер у львівській реанімації. Його смерть мала міжнародний резонанс і викликала громадські заворушення у Львові.
ВІА Ватра і надалі входить до складу однойменного музично-мистецького центру "Ватра", керівництво яким перейшло до Ольги Білозір. Станом на 2002 рік у складі гурту: музичний керівник, скрипаль Андрій Кучерепа, клавішник і саксофоніст Роман Антонів, басист Сергій Мосесов, гітарист Ярослав Ковалів, барабанщик Ростислав Драла, вокалісти Ольга Буньо та Володимир Питель21.
Музичний стиль, вагомими складовими якого є індивідуалізованість, унікальність світогляду, його цілісність, виступає як психологічно зумовлена специфічність художнього мислення, виражена відповідною системною організацією потенціалу музичного мовлення в процесі створення й виконавської інтерпретації твору.
Специфіка жанрово-стильової багатогранності естрадного музичного мистецтва полягає у могутньому емоційно-естетичному впливові на сприйняття особистості, завдяки винятковому ритмічному багатству, інтонаційній своєрідності, мистецтву імпровізації, окремим специфічним прийомам інструментування, що характерні для більшості видатних естрадних музичних творів.
Так, унікальність стилів рок-музики як художнього феномену привертає увагу не тільки музикантів та мистецтвознавців, а й соціологів, психологів і, що важливо, педагогів. Б. Брилін розглядає рок-музику як надзвичайно ефективний засіб естетичного виховання. На думку вченого, її високохудожні зразки свідчать про те, що в рок-мистецтві, як і в будь-якому іншому (класичному чи народному), існує емоційно-естетична мотивація творчого вибору, що запобігає витісненню власне творчості й перетворенню її на суто раціональний акт, порушенню сутності художнього процесу даного жанру. Завдяки року межі творчих пошуків виконавців-професіоналів значно розширилися, зумовивши виникнення нових оригінальних форм.
Еволюція засобів музичної виразності й укорінення найбільш стійких прийомів творчої імпровізації зумовили популяризацію окремих видів і стилів рок-музики, що виникли внаслідок поєднання елементів року з іншими видами музики (джаз-рок, арт-рок, рок-барокко тощо).
Кожний з естрадних стилів та жанрів має специфічні художні особливості й засоби виразності, характеризується безпосереднім контактом із публікою, “відкритістю” майстерності, здатністю до миттєвого перевтілення.
Величезний творчий потенціал має джаз. Поглиблення змістовності музики, її художньо-образної сфери впливає на виконавський стиль музикантів: вражають сонорні ефекти джазових ансамблів, масштабність біг-бендових партитур. Джаз викладають у багатьох музичних училищах і, факультативно, в деяких консерваторіях. Кращі джазові обробки й естрадні аранжування класичних, народних мелодій збагачують і розширюють виховний потенціал музичного мистецтва, сприяючи залученню до нього широких мас слухачів.
В естрадно-джазовій музиці ритм є носієм стильових особливостей та образної характерності музичного твору, одним із найважливіших засобів виразності, який стимулює творчу уяву музиканта-виконавця.
Специфіку джазової ритміки повною мірою характеризує поняття “свінг”, його характерними рисами є специфічна ритмічна атмосфера, в якій постійно є присутнім відчуття ритмічного нашарування музичної тканини, своєрідне напруження між основним ритмом та ритмом мелодичних ліній з частковою незбіжністю акцентів у даних пластах і, водночас, органічна єдність музичної тканини, що забезпечує безперервність наскрізного розвитку твору.
Напрочуд складна й багатопланова поліритмія імпровізаційного джазу, що виникає на основі джазової дводольності (яка іноді звучить реально, а найчастіше є тільки припущенням), не має аналогу в європейській музиці. Дивовижна точність акцентів поєднується в джазовому виконанні із своєрідною незбіжністю на “слабких” долях з пульсацією європейського ритму (ледь відчутний ефект, непідвладний нотному запису). Як зазначає В. Конен, такий ефект (він дістав у музикознавчій літературі назву “momentum”) відіграє важливу роль у досягненні особливої гостроти художнього впливу. Автор підкреслює, що виконавці імпровізаційного джазу створили високооригінальне мистецтво, якому притаманне розмаїття засобів виразності і яке потребує великої попередньої практики, розвиненої фантазії, творчої виконавської техніки, високої музичної культури .
Вивчаючи специфіку блюзів слід підкреслити, що величезний художній вплив досягається внаслідок поєднання традиційної блюзової схеми й сталого філігранного варіювання окремих яскравих елементів. Зростання емоційної напруги відбувається за допомогою характерного прийому остинатного проведення певного метроритмічного мотиву.
Поліритмічна організація музичної тканини джазових творів підкреслює полікомпонентність музично-естетичного цілого.
На сучасному етапі естрадному музичному мистецтву властива своєрідна трансформація структури стилю, за якої композитори роблять акцент на таких виконавських засобах виразності, як розгортання динамічної побудови, алогічні відтінки, характер звуковидобування. Виконавці для підкреслення специфіки стилю спираються на ритміку, гармонію, мелодію, розширення та звуження діапазону тощо. Сутність диференціації специфічних композиторських і специфічних виконавських засобів виразності обумовлюється природою інтонування.
ВІА Гра (NU Virgos) — російсько-українська жіноча поп-группа. Один з найуспішніших російськомовних музичних проектів в новому столітті. Характерною особливістю колективу є нескінченна ротація учасниць. Що говорить про те, що це проект продюсерський, і успіх ВІА Гра — це, перш за все, успіх її продюсерів Костянтина Меладзе і Дмитра Костюка.
Ідея створення подібного проекту прийшла в голову майбутньому продюсерові — Дмитру Костюку. Стартовим складом групи, тим самим, з якого все і починалося, стали дві українські дівчата, Олена Вінницька і Надія Грановськая. Історія їх приходу в групу вийшла різною. Олену, на той момент, що працювала на українську телекомпанію «БІЗ-ТБ», для участі в групі запросив сам Дмитро Костюк. Іншим продюсером став Костянтин Меладзе. Автором текстів і композитором всіх пісень групи став Костянтин Меладзе.
Перший склад «ВІА Гра»: Олена Вінницька і Надія Грановськая. Олену Вінницьку, таку, що працювала на телекомпанії «БІЗ-ТБ», для участі в групі запросив Дмитро Костюк. Надію Грановськую запросив в групу інший продюсер «ВІА Гри» - Костянтин Меладзе.
Є декілька версій чому група була названа саме «ВІА Гра». З одного боку, ВІА - це абревіатура, яка розшифровується як «Вокально-інструментальний ансамбль», а «Гра» перекладається з української мови як «гра». З іншого боку, багато хто вважає, що назва - це похідна від прізвищ вокалісток, в якому «ВІ» - почало від прізвища «Вінницька», «А» - перша буква імені Олени, а «Гра» - відповідно, початок прізвища напарника Олени по групі, Надії Грановськой.
3 вересня 2000 року - перший показ