Xreferat.com » Рефераты по культуре и искусству » Зачіски стародавнього Риму із довгого волосся

Зачіски стародавнього Риму із довгого волосся

давали змогу тримати зачіску в повітрі.

В кінці століття зі зміною костюма, видозмінюється і зачіска. Вона стає більш нижчою, типу зачіски “принцеси Ламбаль”.

Мода на буклі відходить, волосся розкручують і розчісують, прикрас стало менше. Виходить з моди пудра. Рум’яни зникають на обличчі з’являються білила. Білі перуки змінилися на руді, золотисті, каштанові. В цей час в моду входять невеликі перуки, завиті крупними локонами з плоским шиньйоном на потилиці

У Англії, у чоловічих зачісках були маленькі пудрені перуки з зачіскою типу “щітка”, “їжак”, “крила голуба”. Часто ці зачіски із власного волосся обтрушеного пудрою. Поширюються різні варіанти зачісок з косою чи хвостом ззаді, з боковими тугими буклями над вухами, - їх прикрашали переважно чорною стрічкою.

Зачіски англійських жінок, так як і чоловіків, були витончені і прості. Популярною залишилась зачіска “Фонтаж коммод”. Закручене волосся невимушено укладалося на невисокий півкруглий каркас.

Хоч зачіски були скромніші французьких, та виконувалися кілька годин і цінились дорого. Тому, що волосся не тільки закручувалося і укладалося, але й прикрашалося дорогоцінностями й пір’ям. Зачіски “споруджувались” раз на декілька тижнів, волосся на ніч не розпускали. Деякі англійчанки носили перуки, шиньйони і були вони значно скромніші французьких.

Герцогиня Девонширська ввела моду прикрашати волосся пір’ям (особливо страусиним). А пізніше міс Ебингтон була другою законодавицею моди. Хороший смак, устремління до меншої чепурності, романтичність її зачісок.

У Німеччині жінки також носили зачіску типу “фонтаж”, але вони не були такими легкими і витонченими, чим і відрізнялись. Пізніше носили зачіску “яйцевидної” форми. Зачіски тяжкими і міцними, сильно пудрились.

Перуки також відрізнялись від попередніх. Тут волосся укладалося на самому верху перуки, прикрашалися чепчиками та квітами, але не пір’ям.

Німецькі чоловіки в зачісках наслідували короля Фрідріха І. Спочатку перуки зменшилися, а потім зовсім зникли.

Власне волосся зачісували назад і зав’язували чорною стрічкою на шиї, при цьому волосся на висках припудрювали. Одним словом, зачіски були скромними і строгими.

Прикрашали зачіску золоті шпильки, нитки перлів, банти з дорогоцінними підвісками, пір’я різних величин, гребені з опала, онікса.

Було модно прикрашати зачіску живими квітами, і щоб вони не в’янули, в середину вставляли флакон з водою. Декорували зачіски гірляндами дрібних шовкових квітів, довгими страусиними перами, перами марабу.

Але вернемся до римлян. Одяг древніх римлян мав багато загального з одягом греків, але були і свої відмітні риси, особливо в період Імперії. Чоловічі і жіночі костюми виготовлялися з льна, тонкої вовни, східних шовків. Знатні сановники вдягалися у важкі парчеві тканини, прозорі шовки яскравих квітів, зі складними відтінками. Але переважали пурпурні, жовті, коричневі кольори. У період Імперії модними стають світло блакитний, рожево-бузковий, світло ліловий.

Чоловічий костюм складався з туніки і тоги (нижньої і верхньої). Зовні вони нагадували грецький хітон і гимагий. Тога була своєрідним символом римського патриція. Носити її мали право тільки вільні громадяни Рима. Рабам і іноземцям заборонялося вдягатися в тогу. Чоловіка доповнювали костюм плащами полудаментум, невеликими круглими накидками ненула, на зразок грецьких.

Жінки носили одяг з тонкої вовни і шовків, але згодом їх витиснули важкі тканини з парчі. Костюм складався з туніки, по обрисах нагадуючий чоловічий. Верхнім одягом служив плащ, що драпірував усю фігуру. Часто при виході на вулицю голову накривали краєм плаща.

У Древньому Римі голову покривали, так само як і в Древній Греції, украй рідко. Чоловіка — тільки під час військових походів або багатогодинних театральних представлень. Аристократи носили капелюхи і зграї, за формою запозичені в греків. Робилися вони з фетру, соломи, шкіри, плетених волокон рослин. Служителі культу цілком покривали голови. Головні пов'язки сполучилися з вінками із листків, квітів, гілок.

Воїни носили шоломи різноманітної форми, зроблені в більшості зі шкіри або металу, що закривають щоки і перенісся. Верхня частина шолома прикрашалася гребенем, хвостами з вовни тварин, металевими пластинами. Шоломи полководців і знатних патриціїв виготовлялися з дорогоцінних металів, інкрустувалися емалями, карбуванням.

Римляни запозичали в греків традицію прикрашати голови під час торжеств і бенкетів вінками, але одягати їх мали право не всі громадяни. Юнаки вінків не носили. Ненками увінчували голови переможців тріумфаторів. Для виготовлення вінків використовувалися не тільки натуральні рослини, але і штучні квіти — із шовку, металевих пластин, — сильно надушені ароматичними речовинами. Цінувалися красиво сплетені вінки. Велике значення мали сорт і колір рослин у вінку. Так, листи дуба, лавра, мирта символізували громадянство, силу і владу.

Головними уборами жінок були стрічки, покривала, в урочистих випадках надягали невеликі діадеми з дорогих металів, інкрустованих перламутром, пластинами і розетками з каменів. При виході па вулицю на зачіску накидали покривало або вуаль. На ніч для збереження зачіски надягали сітки, сплетені з багнистих золотих або срібних ниток, мішки з тонких сортів льна, шарфи з легкого шовку.

В часи Римської республіки до прикрас відносилися стримано. Уживали необхідні застібки, пряжки, шпильки. Суворі праві Республіки забороняли надмірності, тому серги, кільця надягали вкрай рідко. В часи Римської імперії величезний приплив військового видобутку сприяв розкладанню вдач, тяжінню до показної розкоші. Часто прикраси були ознакою станової приналежності. Так літа витта (вона підтримувала завиті пасма, одночасно декоруючи зачіску) була знаком господарки будинку матрони; гетери носити її не мали права.

Прикрасою кіс, пучків були тонкі сітки.

Жіночі головні шпильки, гребені, стали дійсними творами мистецтва. Вони робилися з золота, срібла, на кінцях прикрашалися фігурками звірів, людей, скульптурними групами. Гребені вирізували з дорогих порід дерева, інкрустувалися рубінами, сапфірами, сердоліками. Тонке різьблення, карбування були звичайним явищем у головних прикрасах. Але у часи Імперії стали носити і по кілька кілець на одному пальці.

За всіх часів косметиці приділялася велика увага. У період Республіки римляни прагнули бути стрункими. У лазнях-гермах, де вони проводили цілі годинник, їм прислужували раби-космети, обов'язком яких було робити масажі, натирати шкіру ароматичними оліями, пахощами. Раби-тонсорес стригли і голили. Усі ці роботи, крім рабів, виконували і вільні майстри, що обслуговували римлян, що не мали рабів. Римські жінки з великою заохотою користувалися косметикою. Кожна багата римлянка мала спеціальну шухлядку — "жіночий світ", що містив усе необхідне для догляду за особою. В часи Імперії модниці витрачали на косметику величезні гроші. На ринках можна було купити будь-як косметичні товари, але особливо цінувалися єгипетські мазі і порошки, яким приписували різні магічні властивості. Жінки сильно білили особу, шию, груди, руки, наводили за допомогою охри і пивних дріжджів рум'янець на щоках, не піклуючись про природність. Очі і брови підводили сажею.

Дуже популярними серед римського населення були рецепти для фарбування волосся в рудий колір, порошок для чищення зубів з мілконатертого рогу і пемзи, свинцевої білил для особи, лосьони з мигдальної олії і молока. Були засобу від зморшок із лляної олії і тваринних жирів. Замість парфумів використовували пахучі мазі, наприклад, мазь телиум, що виготовляли з цедри апельсинів і маслинової олії.

Уживати косметику могли не усі. Куртизанкам це було строго заборонено. Їдкі сатири поетів — Горація, Катулла, Лукиана — висміювали пристрасть модниць, що доходили в надмірностях до карикатури. В часи Імперії косметикою користувалися не тільки жінки, але і чоловіки. Римські франти покривали чола, руки крейдовим порошком, рясно рум'янили щоки, підфарбовували брови й очі, застосовували пудру лазоревого кольору для обсипання перук на бенкетах. Великий внесок у косметику вніс знаменитий лікар стародавності Гален (ок. 130—ок. 200 р.), що розробив склад і донині відомого крему.

Давньоримський костюм протягом багатовікової історії свого розвитку зазнав дуже істотних змін, безпосередньо пов'язаних з глибокими зрушеннями в суспільному ладі Римської держави та її культури. До II ст. н. е. включно давньоримський костюм залишався у своїй основі античним костюмом, близьким своїми загальними рисами до давньогрецького костюма. У ньому переважав огортаючий, драпіруючий одяг, зберігалася простота крою та декору, панувала ідея самодостатнього значення природної краси людської фігури, по відношенню до якої одяг відігравав лише додаткову, підпорядковуючу роль, у зв'язку з чим звичайним було оголення тіла. Водночас військо­вий характер Римської держави та її світове панування зумовили появу в костюмі статичності, величності й відносної складності порівняно з грецьким костюмом. По­чинаючи з III ст. н.е., в пізній Римській імперії у зв'язку з наростанням кризи рабо­власницького суспільства й античної культури, костюм різко змінювався. Усі специ­фічні властивості античного костюма почали зникати, огортаючий одяг — вироджува­тись і замінюватись переважно глухим вбранням, яке одягають. Одяг подовжувався, покривав усю фігуру від шиї до ніг, приховуючи форми. На створенні пізнього римського костюма — провісника середньовічного візантійського костюма — особливо чітко виявлялися східні, азіатські впливи не тільки у формах довгого, тунікоподібного вбрання, а й у типах і способах його орнаментації. Пристрасть до прикрас, до пишності й строкатості одягу цілком замінила колишню простоту раннього римського античного костюма. З'явилися також запозичення у "варварів" (наприклад, штани).

Чоловічий та жіночий костюми почали відособлюватись уже в ранній період історії Стародавнього Риму, коли римлянки носили давньогрецький одяг, а чоловіки продов­жували одягати римські тоги і плащі. Ця помітна різниця існувала аж до пізньої імперії, коли з поширенням серед обох статей майже однакового типу глухого вбрання чоловічий та жіночий костюми ставали схожими.

Особливістю давньоримського костюма, порівняно з давньогрецьким, є яскравіше виявлена його станово-класова диференціація. Аристократичний характер республіки, коли панувала знать, привілейоване становище римських громадян по відношенню до інших жителів величезної території Римської держави, розгалужений бюрокра­тичний апарат на чолі з імператором — усе це створило всередині вільного населення Стародавнього Риму, не говорячи вже про рабів, різні соціальні групи, які намага­лися підкреслювати свою відособленість і в зовнішності — в одягові, знаках розрізнення суспільного становища. Біла тога, наприклад, була верхнім одягом лише повноправних римських громадян. Раби взагалі не мали права носити тогу. Навіть у жіночому костюмі спостерігалася значна класова диференціація. Столу колобіум; пізній довгий основний одяг римських громадянок — заборонялося носити рабиням та куртизанкам. Класова диференціація костюма в Стародавньому Римі виявлялася також і в різкій відмінності якості та багатства однотипного одягу у представників панівної верхівки римського суспільства та в усього іншого населення. Убогість одягу трудящих мас була різкою протилежністю розкішних костюмів знаті. За свідченням сучасників, дружина імператора Клавдія (41 — 54рр. н.е.) в один із своїх парадних виходів була прикрашена коштовностяйи на астрономічну суму — 40 млн. сестерцій (найбільша золота монета Риму становила 60 сестерцій).

Найпоширенішим матеріалом, з якого виготовляли одяг протягом усієї історії Стародавнього Риму, була шерсть. Римляни здавна вміли виготовляти різноманітні сорти шерстяних тканин, зокрема й дуже тонкі та м'які, а також цупкі, ворсисті. Поряд із шерстю використовували й льняні тканини переважно для нижнього одягу, який надівали безпосередньо на тіло. Вже з І ст. н.е. у Римі був відомий і шовк. Звертання до шовкових тканин дедалі поширювалось, і вже в пізній період імперії шовковий одяг став досить звичним у побуті багатих верств населення, особливо на сході. Спочатку це були легкі, тонкі шовкові та напівшовкові тканини, в тому числі й напівпрозорі (для знатних модниць), а далі переважали вже цупкіші, важкі тканини.

Основним кольором давньоримського одягу в ранній період був білий (або суровий). Він становив привілей повноправних римських громадян. Білий колір частково зберігав своє значення й пізніше як колір парадного одягу, особливо при відправі жертвоприношень та інших релігійних церемоній і обрядів.

Раби й неповноправні громадяни носити білий одяг не мали права. Кольори їхнього вбрання були темними: переважали коричневі, жовто-бурі та сірі тони. Ще в республі­канський період, починаючи особливо з II ст. до н.е., поряд з білим широко носили одяг і інших кольорів. Особливо різноманітними були кольори жіночих костюмів, тоді як чоловічі мали тільки червоні, фіолетові й коричневі тони. Одяг, забарвлений у вищі сорти пурпуру, з часів Доміціана Флавія (81—96рр. н.е.) і особливо Фео­досія II (408—450рр. н.е.) навіть придворним категорично заборонялося носити. Пурпур став винятково імператорським кольором.

У період республіки та ранньої імперії переважав ще одяг з гладких одноколірних тканин без узорів, прикрашений лише каймовими смугами й клавусами переважно темно-вишневого, пурпурного та синього кольорів. Пізніше різноколірні смуги і різної форми нашивки з'явилися в багатьох деталях костюмів (по коміру, на кінцях рукавів, по подолу, на грудях, на плечах, унизу на рівні колін). Розмір цих нашивок — до 15—20 см (у діаметрі або по довжині боку). Узорчаті тканини набули великого поширення лише в костюмах пізньої імперії, тобто починаючи з III ст. н.е. До того часу їх використовували тільки в особливих випадках, а саме — для вишитого пальметами одягу тріумфаторів та імператорів. Пізні римські узорчаті тканини мали великий суцільний малюнок, що відтворював геометричні фігури (кола, квадрати, ромби) та вписані в них рослинні мотиви (розетки, чотирилисники, листя плюща, проте дуже стилізовані, набагато умовніші, ніж у давньогрецькому орнаменті). Узори на тканинах були виткані або вишиті двома-трьома кольорами так, що створювали кольорову багатобарвність одягу і разом з тим обтяжували тканину, робили її надмірно пишною. Ця пишність іще більше посилювалася золотим декором. Орнаментальні смуги на одягові спочатку мало чим відрізнялися мотивами узору від давньогрецьких; пізніше вони стали складнішими і дедалі більш стилізованими. З'явилося пишне листя аканта, дуба та лавра, гірлянди з квітів, листя і плодів, складні рослинні завитки. У пізній імперії ці, ще цілком античні, реалістичні орнаментальні кайми змінилися на смуги, суціль заповнені геометризованими узорами. Ліпну орнаментацію костюмів у Стародавньому Римі не застосовували навіть у найпізніший період.

ЧОЛОВІЧІ КОСТЮМИ Типово римським чоловічим одягом була зшита на плечах туніка, яка протягом усієї історії Риму вважалася обов'язковим елементом чоловічого костюма, як основного одягу. Її носили під тогою або плащем.

Історія римського костюма знає три основні типи тунік: колобіум, Т-подібну туніку і далматик. Колобіум — це той самий давньогрецький колобос, тільки вужчий і коротший, завдовжки до колін. У такому вигляді колобіум носили всі верстви населення, приблизно до II ст. н.е. На зміну йому прийшов довгий, до литок, дуже широкий колобіум, у якого за допомогою стягування поясом по талії утворю­ються просторі до ліктя фальшиві рукава. На кінець III ст. н.е. і цей вид колобіума зник. Т-подібну туніку — найпоширенішу з давньоримських тунік — кроїли у вигляді прямокутника або з невеликим розширенням унизу (пізній варіант) разом з рукавами. Рукава її завжди були вузькі (близько 20 см), дещо розширені догори для зручності одягання і полегшення руху рук. Довжиною вони були різні — від коротких, вище ліктя (у ранній період), до довгих, до зап'ястя, починаючи з III ст. н.е. Звичайні римські туніки мали довжину до колін, але поряд з ними в пізньому рим­ському костюмі почали поширюватись і довгі, до литок та кісточок, туніки. Вони були відносно вузькі, і для зручності в русі внизу їх робили бічні розрізи (до рівня колін); шийний виріз у них — квадратної форми. Такі довгі верхні туніки з довгими рукавами, відомі під назвою туніки-таларис. Пишно декоровані, ці туніки стали основним одягом знаті та багатих верств населення пізньої Римської імперії. Серед народу, особливо в костюмі рабів, весь час були поширені короткі, вище колін, Т-подібні туніки, переважно з короткими рукавами, або безрукаві колобіуми. Нерідко і ті й ті носили спущеними з правого плеча, щоб полегшити рухи правої руки під час фізичної праці. Всі туніки підперізували вузькими поясами чи шнурками. Декору в колобіумах у Т-подібних туніках у ранньому римському костюмі зовсім не було або він обмежувався лише клавусами. Тільки туніку тріумфаторів, а потім і імператора, так звану туніку-пальмету, вишивали золотим узором (пальметами). Дві широкі вертикальні пурпурні смуги, що йшли спереду по всій довжині туніки від коміра до подолу (так званий клавус), вирізняли туніку латиклавію сенаторів, а дві такі вузькі смуги — від плечей до подолу — відзначали стан вершників. У пізньому римському костюмі з'явився декор орнаментальними смугами та нашив­ками різної форми у багатьох місцях туніки. Нарешті, з'явилися туніки, пошиті цілком з узорчатих тканин. Особливою різновидністю пізніх римських тунік є довгий, до литок, просторий далматик, запроваджений як верхній одяг знаті в кінці II ст. н.е. Основ­ною ознакою далматика були дуже просторі рівні рукава, завширшки приблизно 40—50 см.

При таких суцільнокрійних рукавах та прямокутному крої далматик у розгорнутому вигляді мав форму ніби хреста. Це дуже сприяло його поширенню серед християн імперії, особливо як одяг християнських священиків. Носили його непідперезаним і декорували двома бічними клавусампами, а також відповідними їм двома смугами навколо кінців рукавів.

Ще більше, ніж туніка, специфічно римським чоловічим одягом була тога — верхній огортаючий одяг, який носили завжди поверх туніки. Саме своєю тогою римські громадяни вирізнялися серед іншого населення Риму та Італії. Одягнутий у тогу, означало — римлянин. Тога мала оригінальний крій у вигляді сегмента кола розміри, які визначалися, як правило, не менш ніж потрійним зростом людини по ширині (вздовж хорди сегмента) та одним — по довжині (по радіусу). Історія тоги дуже показова для історії давньоримського костюма взагалі; вона найчіткіше відображає згаданий уже процес переходу від античного до пізнього римського костюма. Спочатку, в ранній республіканський період, тога була основним повсякденним одягом римських громадян і драпірувалася дуже просто, як давньогрецький гіматіон. Це — тісна тога. Пізніше, починаючи приблизно з II ст. до н.е., і далі, в період розквіту давньоримської культури аж до перших років імперії (тобто до І ст. н.е.), тога набувала призначення переважно вихідного, а потім і офіційного одягу. Вона ставала просторішою, із значно складнішим драпіруванням, важкою і незручною в умовах щоденного життя. Тому на кінець періоду тога вийшла з обігу як звичайний верхній одяг, особливо у плебсу, найбідніших та середніх верств римських громадян, і залишилася тільки парадним одягом знаті. Таку тогу називали просторою тогою. У ранній імператорський період (І—II ст. н.е.) характер драпірування тоги знову змінився; її носили вже складеною удвоє і винятково як парадно-церемоніальний одяг знаті. Ця так звана тога-умбо мала й особливий крій у вигляді восьмикутника або еліпса. Складалася вона не навпіл, а так, щоб нижній бік був на 2/з довшим від верхнього. На початку III ст. н.е. тога майже зовсім зникла. У пізній Римській імперії, по суті, ця тога вже виродилася і, втративши будь-яке практичне значення, стала почесною регалією консульського звання. Носили її складеною вдвоє чи навіть утроє або вчетверо, у вигляді смуги шарфа, який спочатку дуже примхливо, а потім все простіше драпірували поверх верхнього одягу.

Водночас дуже змінився й матеріал того. Її почали шити з важкої кольорової, узорчатої, часто шовкової тканини, нерідко з золотим декором.

Залежно від суспільного стану та призначення змінювався колір і декорування тоги. Звичайна тога повноправного римського громадянина була білою і нічим не оздобленою. Неповноправні, але вільні громадяни могли носити тогу тільки темних кольорів (коричневого, сірого). Сенатори, магістратори та верховні жерці носили білу тогу з досить широкою пурпурною чи вишнево-червоною каймою уздовж одного її краю (здебільшого уздовж хорди сегмента). Широка пурпурна кайма по краю тоги означала приналежність до сенаторського стану або ж була знаком розрізнення вищої магістратури (консулів, цензорів, преторів, квесторів). Пурпурну тогу з золототканою орнаментацією могли одягати лише тріумфатори, а згодом — імператори як монаршу регалію. Нарешті, тріумфатори одягали як парадну пурпурну тогу з золотою каймою, а пізніше — із золотою вишивкою по всьому полю. Ця тога перейшла до імператорів і, починаючи з Доміціана до Діоклетіана, була імператорською регалією. На зорі історії Стародавнього Риму, коли тогу як військовий одяг носила піхота, для забезпе­чення вільного руху, кінцем тоги, перекинутим через ліве плече на спину, обв'язува­ли воїна по талії, ніби поясом, за так званим способом Габінія. Пізніше звичай носити тогу, обв'язану за способом Габінія, зберігся лише при відправі деяких церемоній військового характеру та релігійних обрядів. Цікаво, що тогу використову­вали навіть як своєрідний обладунок під час бійок на форумах, які нерідко відбувалися між представниками різних політичних угруповань. Для таких випадків один кінець тоги накручували міцно на ліву руку, а рештою кілька разів охоплювали торс, щоб надійно захиститися від ударів.

Простора тога драпірувалася так. Спереду перша третина сегмента звисала ззаду наперед з лівого плеча до ступні. Після охоплення тканиною спини в напрямі від лівого плеча до правої пахви, під пахвою сколювали тканину з внутрішнього боку приблизно в центрі сегмента, але ближче до прямого краю, і скручували з неї невеликий жгут — балтеус, який затикали щільно за пояс туніки біля правого боку. При цьому весь лишок тканини, що зібрався під правою пахвою, перегинали назовні так, що одна третина його довжини звисала згори у вигляді фалди. Коли далі тогу драпірували спереду навкіс усієї фігури з правого боку до лівого плеча, ця верхня фалда, яка мала назву синус, звисала на боці й спереду гарними округлими складками, що сягали майже рівня колін. При цьому решта тканини тоги (нижня фалда у дві третини довжини) збоку сягала кісточок.

Якщо тога була прикрашена каймою, то після перегину та утворення синуса кайма виходила на нижній край синуса. Далі вже перегнуту тогу закидали звичайним спо­собом через ліве плече на спину, і вона, покриваючи верхню частину руки до ліктя, звисала ззаду до самої ступні. Після такого драпірування кінець сегмента, який спочатку звисав зліва спереду до ступні, підтягали трохи догори й випускали поверх синуса на рівні талії аж до лівого плеча у вигляді невеликої округлої складки-пазухи, що мала назву умбо. Внаслідок цього нижній передній кінець тоги трохи піднімався до кісточок.

Ще однією особливістю драпірування просторої тоги було натягання тієї її частини, яка охоплювала спину ззаду, на самий край правого плеча так, що плече не було цілком відкритим, як при одяганні тісної тоги. Одним з варіантів носіння просторої тоги було накидання її на голову; це робили переважно при виконанні релігійних обрядів, під час молитов та на знак трауру й печалі. При цьому від випущеної зверху складки умбо край тоги не тільки сягав лівого плеча, а й натягався далі на голову, прикриваючи її до чола, і спускався по краю правого плеча. Поряд з туніками і тогами, в чоловічому давньоримському костюмі дуже поширені були плащі. Їх носили представники всіх суспільних верств і насамперед народні маси, раби, трудове вільне населення, для якого цей тип одягу при виконанні фізич­ної праці був найзручнішим. Плащі існували до останніх днів Римської імперії. Найпоширенішим чоловічим плащем був короткий прямокутний плащ який, по суті, відтворював давньогрецьку хламиду. Його носили так само, як і хламиду, тобто накидали на ліве плече й закріплювали верхніми кінцями обох сторін на правому плечі за допомогою застібки. Такий плащ не спускався нижче колін, а іноді закінчувався й вище. Він мав різні назви: сагум, трабея, абола. Дуже поширений у костюмі сільського населення короткий прямокутний плащ нерідко робили із шкіри, а в ранній період — навіть з овчини. Специфічно римським з давніх часів вважається довгий прямокутний плащ, також закріплений на правому плечі, так званий палудаментум. Його носили спочатку тільки воєначальники і тільки на полі бою, а потім — з пурпурної тканини — вищі магістратори й імператори. У пізній імперії палудаментум широко побутував як розкішний верхній одяг знаті. Завдовжки він був не менше 1,2 м і сягав нижче рівня литок. В імператорський період палудаментум іноді носили не як власне плащ (на плечах), а у вигляді шалі, накинутої на ліве плече й обмотаної навколо лівої руки. Третій вид римського плаща — лацерна з'явився в кінці республіканського періоду і став в імперії звичайним верхнім одягом, особливо серед багатої молоді. Лацерна також мала в основі прямокутну форму, але з закругленими нижніми кутами. Носили її накинутою ко­ротким боком ззаду на обидва плеча й закріпленою застібкою спереду під шиєю. Нерідко лацерна підперізувалася і мала пристібнутий або пришитий капюшон. По довжині вона сягала колін. Четвертим різновидом плащів був паліум, що цілком відповідав грецькому гіматіону, але з перекиданням кінця плаща не за спину, а за ліктьовий згин лівої руки. Зовсім змінився характер драпірування паліума в IV ст. н.е., коли його почали носити складеним удвоє або втроє, у вигляді вузької смуги — шарфа 35—40 см завширшки при довжині 3,5—5 м. Втративши будь-яке практичне значення, паліум став відмінною ознакою деяких урядових осіб та придворних чинів імперії, зближуючись як за своїм призначенням, так і за способом носіння і зовнішнім виглядом з пізньою римською тогою. Драпірування його було аналогічним драпіруванню гіматіона або ж його огортали вільною петлею навколо плечей. Особливе місце серед чоловічих плащів Стародавнього Риму посідала пенула — типовий глухий одяг примітивного крою. Кроїли її у вигляді кола з вирізом для голови. Радіус кола пенули дорівнював 1,25 м, так що нижнім своїм краєм вона спускалася до лінії колін або литок. Іноді пенули шили зі швом спереду, який для полегшення вивільнення рук часто розпускали нижче лінії талії. З цією ж метою бічні краї пенули відгортали на плечі. Пенула виготовлялася із цупкої, ворсистої шерсті і часто мала капюшон. У республіканський період її носили переважно сільські жителі, для яких вона замінювала тогу, а також раби та міська біднота. В імператорський період пенула набула більшого поширення і декорувалася клавусами.

Запозичені у

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: