Xreferat.com » Рефераты по культуре и искусству » Античний театр як модель античного полісу

Античний театр як модель античного полісу

стопою приди, о владыка, к давильному чану Руководителем будь нашей работы ночной;


Выше колен подобравши одежду и легкую ногу

Пеной смочив, оживи пляску рабочих своих.

И говорливую влагу направив в сосуды пустые,

В жертву лепешки прими вместе с лохматой лозой.

Квинт Меккий. Молитва виноделов Вакху40 .


Однією з найважливіших сторін культу в Греції були свята. Вони не були однаковими повсюдно в Елладі. Поза сумнівом, найбільшою популярністю користувалися афінські свята: до великих Панафінеям і Діонісиям у Афіни стікалася маса іноземців, і тоді місто демонструвало ту пишність, витрати на яку засуджували такі люди, як Сократ. У Спарті свят було значно менше і, в усякому разі, не було таких, які за блиском могли б порівнятися з афінськими. Але грецькі свята були дуже різноманітні не тільки через місцеві відмінності; вони сильно відрізнялися також враховуючи характер бога і мету святкування. При цьому на перший план виступали власне культові дії: то великі жертвопринесення і урочисті процесії, то спокутні церемонії; на них відбувалися змагання і ігри; бували містичні посвяти і оргіастичні торжества. Свята часто також мали значення днів веселості і спокою, коли припинялися всі приватні і суспільні справи, судова діяльність і політичні збори41. Платон саме в цьому вбачав мету свят: боги давали людям відпочинок від праці, щоб вони веселилися разом з музами, Аполлоном і Діонісом.

Діонісійських святкувань було багато, їх справляли в різні пори року: Малі, або сільські Діонісії — в грудні, Ленєї — в січні, Антестерії — в лютому, Великі, або міські, Діонісії — в березні, Осхофорії — в жовтні. Кожне з цих свят було пов'язане з яким-небудь етапом річного циклу виноградарства або виготовлення вина42.

Виноградна лоза і плющ хоча спочатку і не зв'язувалися з
Діонісом (який на початку був богом продуктивних сил природи
взагалі), надалі міцно увійшли до його міфології. Про це
свідчить безліч епітетів Діоніса, пов'язаних або з цією
рослиною, або з вином як продуктом виноградної лози. «Виноградний»,
«прекрасновиноградний», «виноградолюбивий», «многогроний», «гронеприкрашений», «виноподатель», «виноносець», «винорозливатель», «винородитель», «винопивця». А назва одного з діонісових свят «Ленєї» походить від слова, що має значення «давильня», «точило», «чан». Плющ теж був пов'язаний з культом і міфом Діоніса43. Діоніс зображався або цілком у вигляді бика, або, принаймні, з бичачими рогами.

Перш за все потрібно назвати Осхофорії. Їх справляли, коли у все Аттиці закінчувався збір винограду нового врожаю. Богам приносили в жертву виноградні китиці, а афінські ефеби змагалися в бігу на довгі дистанции— перші 10 переможців отримували нагороди.44 Його назва походить від того, що цього дня двоє хлопців повинні були принести гілки виноградної лози із стиглими гроздями від святилища Діоніса до храму Афіни. Потім влаштовувалися змагання бігунів, і переможець отримував в нагороду напій, змішаний з п'яти компонентів. Змагання хлопців в бігу, що мали назву «stafylodromoi» (бігуни з кетягами), проходили і в Спарті під час великого свята Карней, що святкувалися на початку вересня. Назва змагань указує, що цей звичай був якимсь чином пов'язаний із збором винограду. Один з хлопців, прикрасивши голову стрічками, біг попереду інших, проголошуючи місту благословення. Якщо інші наздоганяли його — це був добрий знак, а якщо ні — поганий. Ці змагання нагадують змагання за часів Осхофорій.

Взимку, приблизно в грудні, в сільських місцевостях святкувалися Малі, або Сільські Діонісії. У ці дні за традицією було прийнято відкорковувати бочки з молодим вином. У програму свята входили урочисті процесії з фалосом, приношення в жертву козла, виступи акторів, різного роду народні ігри і жарти. З серйозних і веселих хорів цього свята розвинулися трагедія і комедія.

Особливою популярністю користувалися жартівливі змагання — «асколіасмос»: хто довше за всіх протримається на одній нозі на тугому бурдюкові з вином45. «Асколіасмос» привертав хлопчиськ і молодих хлопців. А для дівчаток робили гойдалки — на згадку про Ерігону, дочку Ікарія, легендарного родоначальника виноробства. Ікарій був, за переказами, першою людиною в Аттиці, кого бог Діоніс навчив розводити виноградну лозу і виготовляти вино. Ікарій почав енергійно поширювати нову плодову культуру в країні, але одного разу декілька пастухів, яких він пригостив вином, сп'яніли і, не знаючи раніше подібного відчуття, вирішили, що він отруїв їх. Тоді вони в гніві убили виноградаря і зарили його тіло в горах. За допомогою свого собаки Майри нещасна Ерігона відшукала тіло свого отця і у відчаї повісилася на дереві, під яким лежав його труп. Діоніс узяв всіх три на небо, де Ікарій, Ерігона і Майра стали зірками.46 З тих пір в Аттиці повелося влаштовувати в Малі Діонісії «свято гойдалок», підвішених на дереві на згадку про загиблу дочку Ікарія. Свято супроводжувалося, зрозуміло, очисними жертвопринесеннями Діонісу.

І.Ф. Анненський пояснює сенс і побутову сторону цього ботанічного міфу таким чином. Убитий і закиданий каменями Ікарій — це виноград під пресом. Ерігона і епідемія самогубств, викликана на землі наслідуванням її смерті, — це ягоди нового винограду, яким обчіплялася лоза, коли проявлений і вичавлений виноград вже дав свій п'янкий сік, що перебродив. Пастухи випили одне вино і тоді убили Ікарія, тобто почали готувати інше. Перехід Діоніса до Аттики з Фракії знаменується новим його різновидом: з вакхічного, тобто такого, який, по виразу Геродота, примушує біснуватися, Діоніс стає Лісієм, тобто розрішителем уз47.

Вивчаючи календар з початку року, можна виявити свято, яке справляли в Афінах на початку січня. Воно мало назву Галої— від слова «halos», що означає і місце абсолюту, і сад. Оскільки перше значення слова навряд чи стосується свята, що відзначається в січні, то це, швидше за все, було свято обробітку садів. Вважається, що воно включало містерії Деметри, Кори і Діоніса і що воно святкувалося жінками і було приурочено до збору винограду і куштування нового вина48.

У січні ж справлялися Ленєї — святкування вичавлювання винограду, що супроводжувалося урочистими процесіями. Після принесення урочистих жертв в Ленеоні — храмі Діоніса в Афінах — починалося свято, під час якого пробували свіжий напій з нового урожаю, щось на кшталт французького бужоле. По вулицях сіл і міст ходили веселі натовпи народу, а в самих Афінах влаштовували багаті бенкети на державний кошт. З середини V в. до н.е. це свято почали відзначати представленням якої-небудь комедії, а з 240 або 241 рр. до н.е. в програму торжеств включили і трагедію.

Ще важливіші були Анфестерії (у лютому), в яких зливалися один з одним різні переконання і культи. Анфестерії були весняним «святом квітів» і одночасно днями спомину померлих. Тривали вони декілька днів.

М. Нільссон, який багато зробив в галузі вивчення грецької релігії, зокрема — народних культів, описує свято Анфестерій так. У самих Афінах головним обрядом Анфестерій було благословення і ритуальне пиття нового вина. Перший день свята, Піфоїгія, отримав свою назву від процесу відкорковування глеків з вином. Подібний обряд в той же самий час здійснювався в Беотії, але там він був присвячений Благому Даймону — богові, на честь якого здійснювалися узливання після кожної трапези. У Афінах же змішане жрицею вино доставлялося в святилищі Діоніса в Болотах і благословлялося перед богом. Кожному учасникові вино наливали в особливий глек, і тому цей день назвали «Свято глеків» (Хоес). Свою порцію вина отримували навіть маленькі діти, яким цього дня було прийнято дарувати подарунки, особливо маленькі розкішні глеки. У школах в цей час був вихідний день, і вчителі отримували цього дня свою мізерну платню за дурно. На це свято пускали дітей з чотирьох років на знак того, що вони вже не просто немовлята. Іншою важливою церемонією Анфестерій було ритуальне одруження Діоніса з дружиною вищого жерця Афін — архонта-царя. Це приклад широко розповсюдженого обряду, призначеного для забезпечення родючості. У фольклорі інших країн можна зустріти немало подібних прикладів. У Греції вони, здебільшого, міфічні. В Афінах було прийнято везти бога в місто на кораблі, поставленому на колеса – carus navalis. Адже він був богом весни, що приходить з-за моря.

Третій день, або, точніше — вечір напередодні третього дня, був смутним. Це був в Афінах день всіх покійних. Померлим здійснювалися приношення з овочів і узливання вина. Примітна схожість між Анфестеріямі і народними різдвяними обрядами в індоєвропейських культурах. Багато з цих обрядів, мабуть, мають відношення до родючості. У свято люди п'ють і їдять від душі і від душі веселяться. Але у святах є і похмура сторона— померлі відвідують свої колишні будинки, де для них готується постіль і їжа. Звичайно, між цим святом і Анфестеріямі немає ніякого взаємозв'язку, а просто цікава схожість, яка ґрунтується на відносній спільності народних звичаїв всіх країн і епох49.

Та все ж найкрупнішим і яскравішим святкуванням були Великі Діонісії, значення яких ще більше зросло, коли в середині VI в. до н.е. тиран Пісистрат, що підтримував в своїй політиці народні культи і звичаї, зробив їх офіційним всенародним святом у всій Аттиці, другим по важливості після Панафінейських торжеств. Спочатку Великі Діонісії тривали п'ять днів, а з 488 р. до н.е. — шість.

У перший день Діонісу приносили в жертву козла; жертвопринесення супроводжувалося хоровим співом гімнів на честь бога виноробства — дифірамбів. Потім з урочистою процесією афіняни переносили статую бога з храму на схилах Акрополя в гай, присвячений героєві Академу, де знов віддавали почесті Діонісу хоровим співом і жертвопринесеннями. По заході сонця статую несли назад, в місто, і встановлювали на спеціально підготовленому, утрамбованому або посипаному піском майданчику для виступів хору співаків і танцюристів — орхестре. Наступного дня там змагалися між собою хори молоді і дорослих чоловіків. Далі наступала черга театральних уявлень: трагедії, сатирівської драми, комедії. Спочатку грали тільки трагедії протягом трьох днів, але з 488 р. до н.е. в програму святкування ввели і комедію, призначивши для неї третій день Великих Діонісій. У останній день проголошували результати змагань і роздавали нагороди — спочатку одним лише поетам, авторам найбільш вдалих творів, але згодом почали нагороджувати і акторів — кращих виконавців ролей або навіть всю трупу50.

Діонісії проходили в березні. Їх святкували на честь бога весни як визволителя. У період розквіту Афін Великі Діонісії були найблискучішим моментом цілого року; в цей час місто наповнювалося союзниками і чужоземцями; бога прославляли дифірамбами і новими театральними п'єсами. Багато прекрасних творінь грецького театру було складено для цього свята51.

При розгляді сільських свят на честь Діоніса звертає на себе увагу те, що в них бог виявляється пов'язаним не тільки з виноградом і вином, але і набагато обширнішим колом явищ, пов'язаних з родючістю. Вже Гесіод і Гомер вважали вино даром Діоніса. Але він був не тільки богом вина, але і богом рослинності і родючості взагалі, виключаючи хіба що злаки. Даром Діоніса вважається і інжир. У обрядах свят квітів, Анфестерій, він виступає як бог весни. От чому його символом був фалос. Фалос використовувався і в інших обрядах родючості, зокрема, в ритуалах, присвячених Деметре, але ніде це не виявилося так яскраво, як в культі Діоніса. Фалос фігурує у всіх діонісійських процесіях. Афінські колонії зобов'язані були посилати фалоси до Великих Діонісиям. «Якби нам довелося бути свідками цієї святкової процесії, з її численними непристойними символами під час свята, коли йшли вистави за трагічними і комічними творами великих поетів, то це, напевно, справило б на нас гротескове враження»52, — пише М. Нільссон.

Всі ці обряди носять вельми архаїчний характер. Стародавні народи ще не уміли розмежовувати родючість людей і навколишньої природи, і через це обряди на святах, пов'язаних з родючістю, повсюдно відрізнялися крайньою непристойністю. Це були дні, коли всі обмеження, що існують зазвичай, мов би рушилися. Діоніс прийшов до Греції досить пізно — незадовго до початку цивілізаційного періоду. Але зв'язок обряду з ім'ям конкретного божества не був непорушним. Боги зникли, а обряди найчастіше зберігаються, частково або повністю. Оскільки виноградарство в Греції набагато старше Діоніса, то і описані вище сільські звичаї є дуже стародавніми.


1.2.2 Оргіастичні свята Діоніса в Греції

Значні зміни до традиційних форм поклоніння Діонісу вносить епоха архаїки. VI—VII вв. до н.е. характеризуються розповсюдженням буйних, екстатичних культів, центром яких стає Діоніс.

Особливості культової символіки дозволяють розрізнити два типи Діонісова богопочитания, які, беручи до уваги сфери їх первинного розповсюдження, можна схематично позначити як материковий/гірський і острівний/морський. Взаємодія обох типів, вже в ранню епоху перехрещених шляхом міграції, приводять їх до злиття, яким і завершується процес утворення Діонісової релігії. Відзначаючи риси, найбільш характерні для кожного і, якщо не виключно йому одному властиві, то, в усякому разі, в його колі аутентичні, в іншому ж не первинні, Вяч. Іванов дає таке зіставлення відмітних символів і обрядових форм того і іншого типу:53

Материковий культ Острівний культ

Бог-змій і немовля Бог-бик

Тирс і світоч. Плющ Подвійна сокира. Виноград

Молодий олень, козел, собака

Дельфін, лев, пантера, риба лисиця

Pannichides (цілонічне Дифірамб святкування), lampteria - святкування світильників.

Розтерзання як hieros gamos

Обезголовлювання як фалічний (священний брак) культ; культ голови

Змія, фалос, Liknon, cista Ковчег на водах: проросле mystiса (священна корзина, з нього древо життя чарівна скринька)

Діоніс — гірський ловецький

Діоніс морський, що плаває або ходить по водах, рыбарь

Дикі чагарники Древа плодовиті, раrаdeisos

Dionysu (сад Діоніса)

Піфійство, Музи Харіти, Ори, німфи достатку

Фаллофорії виноградарів Дійства в личинах, переодягання чоловіків в жіночий одяг


Те, що є між обома типами загального (як оргії і мандри менад, концепція оргіастичної жертви, роздвоєння Діоніса, омофагія тощо), вказує на єдиноприродність прадіонісійства, відмінності ж — на подвійний витік його з релігій позаеллінських: прототип материкового культу — оргізм фракійський, прототип острівного — оргізм критський і малоазійський, при частковому впливі Єгипту54. Чудовий по виразності опис розповсюдження в Греції діонісійських оргій подає О. В. Мень: «Європейська Греція ок. 650—550 рр. — це епоха духовного бродіння і появи начал філософської думки у всьому світі. У греків цей період ознаменувався тягою до містичних культів. Людина, що мандрувала тоді Елладою, не могла б не помітити, що всюди відбувається щось дивне і незрозуміле. Гірські ліси стали часами оголошуватися співом і криками; то були натовпи жінок, які носилися серед дерев з розібраним волоссям, одягнені в звірині шкури, з вінками з плюща на головах; у руках у них були тирси — палиці, обвиті хмелем; вони вдавалися до несамовитих танців під звуки первісного оркестру: вищали флейти, дзвеніли литаври, піднімався дурманний дим від спалюваних конопель і смоли. Вночі світло мерехтливих смолоскипів освітлювало фантастичні картини шабашу. Напівголі дівчата із заскленим поглядом рвали зубами м'ясо тремтячих тварин. На цих диких лісових святкуваннях жінки, що дуже довго жили узаперті поневолені містом, брали реванш: наскільки суворі були до них суспільні закони, настільки великий був ентузіазм їх розгнузданих радіній. Ледве лунав призовний клич, як вони переставали бути матерями, дочками, дружинами; вони кидали свої вогнища і прядки і з цієї миті цілком належали божеству продуктивної потуги природи — Діонісу, або Вакхові»55.

Примітно, що жіночі оргії на честь Діоніса не зустрічали в народі засудження. Навпаки, люди вірили, що танці вакханок принесуть родючість полям і виноградникам. В дні радіній служниці могутнього бога користувалися заступництвом і пошаною. Ніщо не могло зупинити хвилю діонісізму, що захлеснула Грецію. У гірській Аркадії і поблизу торгового Корінфу, в Аттиці і Спарті спалахували нові вогнища цієї дивної релігії. Навіть за межі Еллади проник Діоніс. У Евріпіда він з гордістю говорить про свої перемоги:


И вместе грек там с варваром живет.

Всех закружил я в пляске вдохновенной

И в таинства их посвятил свои,

Чтоб быть мне явным божеством для смертных.

Служіння Діонісу, за визначенням Вяч. Іванова, було «переважно психологічним станом». У нім грек знаходив те, чого йому не вистачало в містеріях Елевсина: він був не тільки глядачем, але і сам зливався з потоком божественного життя, в буйному екстазі включаючись в стихійні ритми всесвіту. Перед ним, здавалося, відкрилися безодні, таємницю яких не в силах виразити людська мова. Він струшував з себе пута повсякденного, звільнявся від суспільних норм і здорового глузду. Опіка розуму зникала, людина як би поверталася в царство безсловесних. Тому Діоніс вважався божеством безумства. Адже він сам — уособлення ірраціональної стихії, «божевільний Вакх», як його називав Гомер.

Діонісизм проповідував злиття з природою, в якому людина цілком їй віддається. Коли танець серед лісів і долин під звуки музики приводив вакханта в стан несамовитості, він купався в хвилях космічного захоплення, його серце билося в лад із цілим світом. Тоді дивовижним здавався весь світ з його добром і злом, красою і потворністю.


Счастлив, если приобщен ты

Оргий Матери Кибелы;

Если, тирсом потрясая,

Плюща зеленью увенчан,

В мире служишь Дионису 56.


Все, що бачить, чує, відчуває і нюхає людина, — прояви Діоніса. Він розлитий всюди. Запах бійні і сонного ставка, крижані вітри і спеку, що знесилила, ніжні квіти і огидний паук — у всьому поміщено божественне. Розум не може змиритися з цим, він засуджує і схвалює, сортує і вибирає. Але чого коштують його думки, коли «священне безумство Вакха», викликане п'янким танцем під блакитним небом або вночі при світлі зірок і вогнів, примиряє зі всім! Зникає відмінність між життям і смертю. Людина вже не відчуває себе відірваною від Всесвіту, він ототожнюється з нею і, значить — з Діонісом.

Вакханки видають пронизливі крики, оповістили гори божевільним сміхом. Вони втекли від звичного життя, відкинули людську їжу, стали дикунками, тваринами. Все вабить їх — і обійми першого зустрічного, і дитинчата звірів, яких вони годують своїм молоком.

«Оргії розтікалися країною з силою справжньої психічної епідемії. Але хоча в них дійсно було немало хворобливого, в основі своїй це явище було куди складніше за простий масовий психоз або еротичну патологію. <...> Демонічні сили, що таяться в людині, легко оволодівають їм, коли він кидається у водоверть екзальтації. Захват буттям у поклонників Діоніса нерідко виливався в захват кров'ю і руйнуванням. Бували випадки, коли жінки тягнули в ліс немовлят і там, носячись по горах, рвали їх на шматки або кидали об камені. У їх руках з'являлася тоді надприродна сила»57.

Е. Роде влучно порівнював фракійске служіння Діонісу з епідемічною пристрастю до танцю, який від часу до часу виявлявся в Європі в середні віки. Втім, метою цього дикого потягу було не тільки плотське сп'яніння, але також екстаз, за допомогою якого хотіли, подібно до танцюючих чарівників дикунів і факірів, увійти до безпосереднього душевного спілкування з божественними силами. Таким чином менадство стикається з ворожінням і пророцтвом. У Греції, де такі прояви релігійного фанатизму розповсюджувалися швидко і безперешкодно, служіння Вакхові в усякому разі заподіяло страшне зло. Людські життя масами приносилися в жертву цьому шаленству, і притому найогиднішим чином: менады роздирали на частини маленьких дітей і пожирали димляче їх м'ясо; при відправленні фалічних культів були також достатньо проявів статевої розпусти.

Поступово вакханалії перетворювалися на серйозну суспільну загрозу. Легенда пов'язує це з ім'ям віщуна Мелампа, мудреця із стародавнього Пілоса. Він повів планомірну боротьбу проти вакхічних звірств: за його наказом у загони сильних хлопців змішувалися з натовпами жінок, що збісилися, і, танцюючи разом з ними, поступово захоплювали їх у віддалені місця, де їх витвережували і заспокоювали за допомогою виготовлених Мелампом зілій.

Меламп, якщо він історична особа, жив, ймовірно, ще до того, як діонісизм полонив всю Грецію. Він не заперечував священного характеру екстазу менад, і ті, хто потім наслідували його приклад, лише намагалися оздоровити культ Діоніса, очистивши його від дикості і збочень. По словах Ф. Ф. Зелінського, реформа Мелампа полягала в тому, що він «оргіастичний культ Діоніса, небезпечний для суспільної моральності, обмежив рамками часу і місця: часом стали так звані триетериды (триріччя, тобто, по-нашому, через рік), місцем — нагірні луки Парнасу; туди грецькі держави посилали своїх представниц-вакханок, які і повинні були вшановувати бога встановленими нічними хороводами»58. Може з такої перестороги походить і традиційна заборона на участь жінок у театральних виставах. Грати всі, в тому числі і жіночі ролі, мали право лише чоловіки різного віку. Так аполонійський контроль ввійшов в аттичну трагедію, а згодом і комедію.

Проте досвід діонісизму мав для Греції не тільки негативні наслідки. Він ясніше дав відчути людині його подвійну природу. «Тільки-но затухало полум'я екстазу, на зміну захопленням приходило нудотне відчуття похмілля, гірка свідомість свого безсилля. Здавалося, ніби то на людину, що в якусь мить відчула радість свободи, надягали ланцюги; вона знов ставала в'язнем Долі, рабом Ананке — необхідності. Коли радіння змінилися святами, цей контраст зник. І саме досвід злиття з Цілим і подальшого падіння в пітьму безсилля був осмислений в першому грецькому релігійному ученні — орфізмі».59

Антична Греція в процесі індивідуації зробила знаний крок вперед порівняно із синхронними їй культурами, в тому числі з культурами Давнього Сходу. Поза сумнівом, античний індивідуалізм носив непослідовний характер, в становленні вільної індивідуальності вбачаються відкати, не всі прошарки навіть особисто вільного громадянського населення і в різних полісах були однаково емансиповані (маються на увазі не раби, а метки, жінки, неповнолітні, діти). Кожна людина змушена була співвідносити свою свободу, своє «Я» з інтересами й нормами полісу. Приватна ініціатива, настільки міцно скута й обмежена в родовому строї, вела тепер до виникнення вже вільного від общинних пут індивіда, пробуджувала до життя внутрішнє самовідчуття, вимагала від народженої індивідуальності більш глибоко розуміти життя природи і суспільства, більш впевнено розпоряджатися в об’єктивному світі. Але й нести вантаж Відповідальності за цю свободу, за вчинок, детермінований не колективним безсвідомим архетипом, а індивідуальним свідомим вибором. І саме цей акт усвідомлення вибору стає смисловим центром народжуваємої трагедії. Таким чином, в ментальному сенсі аттична трагедія і вся давньогрецька класична культура ідентичні. І так же як поліс – форма існування античної культури – виростав з міфологічного космосу, так і трагедія будувалася з цеглин міфу на ґрунті нових культурних проблем.

Якщо в міфологічній культурі ритуал слугував очищенню міфу (про що йшлося вище), то в культурі класичного полісу функції колективного очищення громадян общини поступово приймає на себе трагедія. Саме в цьому ключі слід, як видається, розуміти славнозвісний «катарсис» Аристотеля, які б ще тлумачення не містив в собі цей по-античному ємкий термін.

Низка ритуалів міфологічної архаїки, що вони слугували очищенню общини, лягла в основу форми майбутньої трагедії: від славетних Елевсінських та Діонісійських містерій, Делосського та Дельфійського культів Аполлона, численних малоазійських містерій до народних хороводних традицій (на честь Де метри та Кори-Персефони, Аріадни та Ліна, Дамії та Авксесії, куретів та карі бантів на честь Реї і Кебети, нарешті, на честь Аполлона та Діоніса – особливо щорічні святкування Фаргелій в Афінах та аналогічні обряди в Іонії – Мілет, Парос, — Массалії та інших місцях Греції). Всі вони носили державний характер, багато в чому скутували особисту ініціативу і творчість учасників заздалегідь предписаним порядком рецитацій і поведінки. Ось чому вільна зв’язаність з особистісним діянням, яка постає в діанісійстві, буквально захоплює Елладу.

Відкрита (екзотерична) частина дельфійського культу Аполлона в театризованих містеріях репродукує міфи, пов’язані з Діонісом. Великі містерії в Елевсині тепер представляють космічну трагедію через трагедію Діоніса. При цьому постале тут дійство пов’язує життя й подвиги героїв (Персей, Тантал, Кадм, Едип, Геракл і Тесей) з особистістю Діоніса, імперсоніфікуючи останнього в них. Дитячі та юнацькі таїнства – система ініціацій, обов’язкових для кожного громадянина будь-якого полісу, також відображують діонісійські міфологеми60. Культурне значення Елевсінського таїнства підтверджується тим фактом, що бажання його узурпувати викликає декілька війн, остання з яких – між Афінами та Мегерою – закінчилася перемогою Афін у 596 р. до н.е. (за півстоліття до виникнення трагедії) і перебудовами культових споруд та дороги на Елевсін при Солоні, Пісистраті і пізніше Периклі. Навіть підчас битви при Сала міні відбулося містеріальний хід в Елевсін. Діонісизм, як ніщо інше, відображав діалектику античної культури, яка полягає у біполярній природі людини: наявності в кожному індивіді двох до кінця незлияних і принципово нероздільних сторін – сторони, орієнтованої назовні, на життя полісу, соціуму, роду, і сторони, спрямованої вглиб себе, на розвиток духу. Всі діонісійські культи носили підкреслено приватний та виключно індивідуальний характер. Але при цьому, як ми бачили вище, популярність їх була масова і повсюдна.

Ось чому для культуролога не випадковим, а глибоко символічним є факт, що відпалі від полісу тирани Пісистратиди були вбиті героїзованими Гармодієм та Аристогитоном саме підчас Елевсінської містеріальної ходи, що може бути знаком торжества народної демократичної стихії над аристократичною узурпацією полісу. Не випадково народ Афін двічи замовляв статуарну групу тирановбивц – Атенору і, після крадіжки Ксероксом Атенорової статуї, Критію та Несіоту. Пліній називає Тирановбивців першим суспільним політичним пам’ятником. Зазначимо, що поліс в своїй несамовитій стихійній – діонісійській – ненависті до родової знаті забуває про скоєне братами-героями святотатство. Але все це пролягало в руслі діонісійського оргазму: вбиваючи тиранів, громадянин уявляв собі, що він розтерзує Діоніса, тобто свого найвищого бога, що він споживає його тіло й кров, а через це долучається до всього загальнокосмічного і загальнобожественного життя.

Діонісійський культ, мабуть, наймолодший з культів древності, раніше

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: