Xreferat.ru » Рефераты по зарубежной литературе » Особливості та значення поеми Вергілія "Енеїда" в літературному процесі

Особливості та значення поеми Вергілія "Енеїда" в літературному процесі

ЗМІСТ


РЕФЕРАТ

ВСТУП

1 ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ ВЕРГІЛІЯ

2 ПОЕМА «ЕНЕЇДА»

2.1 Сюжет поеми

2.2 Історична основа появи «Енеїди»

2.3 Художня дійсність «Енеїди»

2.4 Люди та їх взаємовідносини з богами в поемі «Енеїда»

2.5 Жанри в «Енеїді»

2.6 Художній стиль «Енеїди»

3 Історичне значення Вергілія

ВИСНОВКИ

список використанної літератури


РЕФЕРАТ


Курсова робота: 27 с., 15 джерел.

Об’єктом дослідження даної роботи є «Енеїда» та творчість Вергілія.

Мета роботи: ознайомитись з «Енеїдою» Вергілія та виділити особливості та значення даної поеми в літературному процесі.

задачі:

- ознайомитись з літературою по даній темі;

- ознайомитись з творчістю Вергілія;

- ознайомитись з історією написання поеми «Енеїда»;

- виділити особливості сюжету та художнього стилю поеми «Енеїда» Вергілія;

- виділити жанри в поемі «Енеїда»;

- зробити відповідні висновки.

Новизна дослідження полягає у вивченні та узагальненні сучасного рівня проблеми.

Метод дослідження – метод системного аналізу.

Сфера застосування – шкільне та вузівське викладання літератури.


СЮЖЕТ, ПОЕМА, пісня, ХУДОЖНЯ ДІЙСНІСТЬ, жанр, ХУДОЖНІЙ стиль, ОПИС, ЕПОС, ЛІРИКА, об’єктивність, ідеологія, СТОЇЦИЗМ.

ВСТУП


Славетний автор книги "Життя дванадцяти цезарів" Светоній через сто років після смерті поета відтворив його образ, спираючись на перекази. Він писав, що Вергілій був високого зросту, чорнявий і кістлявий. При цьому зазначав, що вигляд у поета скоріше селянина, аніж людини вищих кіл.

Опис Светонія схожий із мозаїчним портретом Вергілія, датованим І ст. н.е. і вивезеним із міста Суса. Тепер він зберігається в музеї Бардо в Тунісі. На суській мозаїці зображена людина, зовнішній вигляд якої позбавлений тієї витонченості, що за Августа була властива вершкам римського суспільства і подекуди набувала форм франтівства. На портреті поет сидить дуже прямо, коротко підстрижений. Погляд у нього глибокий, зосереджений.

По обидва боки від Вергілія — музи. Напевне, це й було омріяним товариством поета. Суєта світського життя його обтяжувала. Традиція зображує Вергілія такою сором'язливою, позбавленою честолюбства людиною, що стає зрозумілою метаморфоза, яка відбулася з ім'ям поета. У пізній античності виникло, а з середні віки поширилося написання його імені як "Віргілій" від латинського слова virgo, яке означає "дівчина".

Про скромність Вергілія і високу вимогливість до себе свідчать і такі факти: свій кращий твір — поему "Енеїда" — поет вважав невдалим і намагався його спалити. У своєму заповіті він просив не видавати нічого з того, що не було видане раніше. І тільки завдяки розпорядженню Августа поема була видана.

За переказами, Вергілій склав епітафію, в якій натякав на три основні теми свого поетичного життя: "...Оспівував пасовиська, села, вождів" [1, с. 203].

Перша поетична збірка Вергілія "Буколіки" — своєрідне відкриття так званої пастушої теми у римській поезії. У перекладі з грецької "буколіки" — це пісні волопасів (саме кий і був їхнім необхідним "знаряддям праці"). Буколічні жанри, в яких життя пастухів подається в рожевому світлі, розроблялись у грецькій літературі Феокрітом. Наслідуючи його, Вергілій став першим римським поетом. Основні мотиви збірки — уславлення спокійного пастушого життя, миру, який приніс "владика Риму" [1, с. 204], роздуми над майбутнім держави і всього людства. До написання буколічних поезій митця спонукали і причини особистого характеру: алегоричний підтекст дозволяв автору подякувати Октавіану Августу за повернення маєтку, який колись конфіскували для ветеранів армії. Та найголовніша заслуга Вергілія, безперечно, в тому, що він звеличив звичайну людську працю, котра приносить задоволення, спокій та впевненість у прийдешньому дні.

Тема праці продовжується в поемі про сільське господарство. "Георгіки" землеробські пісні. Вергілій починає роботу над нею за порадою друга імператора і свого покровителя Мецената, ім'я якого стало крилатим на позначення захисника науки та мистецтва. Поема складається з 4 частин, в яких автор розповідає про рільництво, садівництво, тваринництво і, нарешті, про бджільництво. Уважний читач побачив би чимало спільного у поемі Вергілія з епосом грецького поета кінця VIII — початку VII ст. до н.е. Гесіода "Робота і дні". Але ця спільність обмежується лише тематикою й жанром.

Практичні, поради Вергілія чергуються з описами природи, міфологічними та історичними оповіданнями. Поет зазначає, що праця в його розумінні — це головна рушійна сила прогресу й самого життя. Отже, землеробські пісні Вергілія доповнюють пастуші, творячи гімн людині й мирній праці.

Останньою поемою Вергілія і твором усього його життя стала поема "Енеїда".

1 ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ ВЕРГІЛІЯ


Публій Вергілій Марон народився й у 70 р. до н.е. у Північній Італії, у селі Анди, біля Мантуї. Освіту одержав у Кремоні й у Римі. Однак вже в 42 р. він повернувся додому, тому що не був розташований до міського життя, а любив просте життя в глухій провінції.

Життя поета припадає на важкі для Риму часи.

Всього за рік до народження Вергілія Рим став свідком справжньої війни рабів проти держави — повстання під проводом Спартака, яке було жорстоко придушене. А далі розпочалася запекла боротьба між так званими оптимами — керівниками сенаторської партії, ідеологом якої був Ціцерон, та популярами, на чолі яких стояв Гай Юлій Цезар. Розпався перший тріумвірат (колегія із трьох осіб, які призначалися або обиралися із спеціальною метою) — союз Помпея, Красса і Цезаря. Тривало протистояння між Цезарем і Помпеєм. Рим вступав у криваву смугу громадянської війни.

Після того як Юлій Цезар, порушивши заборону римського сенату, перейшов зі своїми військами річку Рубікон, почалася громадянська війна. Це сталося у січні 49 року до н.е., і тільки після трьохлітніх війн з помпеяйцями в Африці та Іспанії Цезар повернувся в Рим єдиновладним правителем держави.

А в цей час Вергілій був школярем спочатку у Кремоні, а потім — Мілані. П'ятнадцятирічним юнаком він вирушив у Рим, де став учнем відомого ритора Епідія. У школі отримували освіту представники визначних римських сімейств, і дружні зв'язки, що виникли за роки навчання, певною мірою забезпечили поетові положення у вищому товаристві [2, с. 164].

Октавіан, племінник Цезаря, якого той незадовго до своєї смерті усиновив, теж навчався у цій школі. Майбутній імператор Август через роки проніс особисту приязнь до Вергілія, нерідко допомагав йому у скрутні хвилини.

У фатальному 44 році до н.е. організовується змова, і Цезар гине. Починається період міжусобних воєн та політичних переворотів, які через багато століть стануть матеріалом шекспірівських драм. Октавіан за будь-яку ціну прагне здобути владу. Він навіть заключав союз із недавніми супротивниками, полководцями Цезаря Антонієм і Лепідом, заплативши головою лідера сенаторської партії, знаменитого оратора Ціцерона. Так складається другий тріумвірат. Хвиля жорстоких репресій прокотилася Римом: до страти і конфіскації майна було приречено майже 300 сенаторів і понад 2000 вершників — представників грошової аристократії.

Не було єдності й серед тріумвіраторів. Врешті-решт, суперництво молодого Октавіана й Антонія, котрий мріяв стати царем Єгипту, завершилося битвою при Акції у 31 році до н.е. Антоній і його дружина, єгипетська цариця Клеопатра, закінчили життя самогубством. Єгипет перетворився на ще одну римську провінцію, а Октавіан став повновладним правителем Римської держави. Він став носити звання принцепса — першого серед громадян, засвідчивши цим кінець аристократичної республіки.

Здається, нічого дивного у такому "черговому" пророцтві немає. Так, саме черговому. Адже за часи Вергілія будь-які гадання та віщування були в моді, й багато хто до них прислуховувався. Наприклад, за свідченням Светонія, Фігул — автор численних книг про гадання, астрологію і сни, дізнавшись про час народження імператора Октавіана Августа, "оголосив", що народився повелитель усієї земної кулі. А якщо врахувати, що Фігул — не звичайний римський обиватель, а претор (значна посадова особа), то подібне пророцтво можна розцінювати як засіб досягнення вищого щабля посадової драбини. У свій час полководець Помпей, посилаючись на те, що чув грім із неба, розпустив народні збори і цим самим перешкодив призначенню свого супротивника Катона Молодшого претором. Пізніше, коли Цезар збирався у похід проти парфян, у всіх на вустах було пророцтво, знайдене в "сивіллиних книгах", нібито парфяни можуть бути переможені тільки царем: розповсюдження цього пророцтва в Римі мало полегшити Цезарю перехід до монархії [2, с. 167].

Світову славу Вергілію принесли такі його твори: «Буколіки» («Пастушачі вірші») і «Еклоги» («Обрані вірші»), а потім «Георгіки» («Землеробські вірші») і особливо «Енеїда». «Буколіки» писалися в 42—39 р., «Георгіки» —в 37—30 р. і «Енеїда» —у 29—19 р.

Чому ж зміст четвертої еклоги з "Буколік" Вергілія викликав такий жвавий інтерес як у сучасників, так і у пізніших коментаторів його творчості?

Вже в античності намітилися дві основні лінії її тлумачення — історична і міфологічна. З погляду історії Вергілій присвячує свій твір ще ненародженому немовляті в якійсь можновладній римській родині. Нею могла бути і родина Октавіана, і родина Антонія, і, врешті-решт, — самого адресата еклоги — Асінія Полліона. Прихильники міфологічного погляду вважали, що автор пророкує народження людини-бога, з яким пов'язане оновлення світу. Вже давні християни бачили в цій еклозі розповідь про народження Христа, за що в Середні віки Вергілій був канонізований і оголошений "християнином до Христа".

"...і дзвін гучних його поем

Донині сниться нам риданнями Дідонн,

Бряжчанням панцирів і сплесками трирем" [2, с. 169].


2 ПОЕМА «ЕНЕЇДА»


Світову славу приніс Вергілію великий твір — героїчна поема «Енеїда». Як показує сама назва цього твору, тут знаходимо поему, присвячену Енею. Еней був сином Анхіса і Венери, Анхіс же — двоюрідний брат троянського царя Пріама. В «Іліаді» Еней виступає багато разів в якості найвизначнішого, троянського вождя, першого після Гектора. Вже там він користується незмінним розташуванням до себе богів, а в «Іліаді» говориться про наступне царювання його і його нащадків над троянцями. В «Енеїді» Вергілій зображує прибуття Енея зі своїми супутниками після падіння Трої в Італію для заснування римської держави. Вся ця міфологія, однак, не дана в «Енеїді» цілком, тому що заснування Риму віднесено до майбутнього і про нього даються тільки пророцтва. Створені Вергілієм дванадцять пісень поеми носять сліди неповної доробки (так, наприклад, деякі віршовані рядки залишилися недокінченими). Мається цілий ряд протиріч і по змісту. Вергілій не хотів у такому виді видавати свою поему і перед смертю велів її спалити. Але за розпорядженням Августа, ініціатора цієї поеми, вона все-таки була видана після смерті її автора [3, с. 214].


2.1 Сюжет поеми


Сюжет поеми складається з двох частин: перші шість піснею поеми присвячені мандрам Енея від Трої до Італії, а другі шість — війнам Енея в Італії з місцевими племенами. Вергілій дуже багато в чому наслідував Гомеру, так що першу половину «Енеїди» цілком можна назвати наслідуванням «Одиссеї», другу ж — «Іліаді» [4, с. 362].

Пісня I після короткого вступу розповідає про переслідування Енея Юноною і про морську бурю, в результаті якої він зі своїми супутниками прибуває в Карфаген, тобто до Північної Африки. Венера просить Юпітера допомогти Енею затвердитися в Італії, і той їй це обіцяє. У Карфагені Енея підбадьорює сама Венера, що з'явилася йому у виді мисливиці. Меркурій спонукує карфагенян люб'язно прийняти Енея. Еней являється перед Дідоною, царицею Карфагена, і та влаштовує урочистий бенкет на честь прибулих.

Пісня II присвячена розповідям Енея на бенкеті у Дідони про загибель Трої. Еней докладно оповідає про підступництво греків, що не могли протягом 10 років захопити Трою і зрештою прибігли до небувалої хитрості з дерев'яним конем. Троя була спалена грецькими воїнами, що вийшли вночі з нутра дерев'яного коня. Пісня насичена безліччю драматичних епізодів.

Пісня III — продовження розповіді Енея про його мандри. Еней попадає у Фракію, на Делос, на Крит, на Строфадскі острови; але під впливом різних застрашливих подій він ніде не міг знайти для себе пристанища. Тільки на мисі Акції були улаштовані ігри на честь Аполлона, і тільки в Епірі він був зворушливо зустрінутий Андромахою, що вийшла тепер заміж за Гелена, іншого сина Пріама. Різні обставини заважають Енею затвердитися в Італії, хоча він благополучно минає Сциллу і Харибду, а також циклопів. У Сицилії вмирає Анхіс.

Пісня IV присвячена знаменитому роману Дідони й Енея. Дідона, захоплена подвигами Енея, прагне вступити з ним у шлюб, у чому їй допомагає Юнона. Енею же має бути велике майбутнє в Італії, куди його направляють самі боги, і він не може залишитися в Дідони. Коли флот Енея відпливає від берегів Африки, Дідона, із прокльонами Енею і передвіщаючи майбутні війни Рима з Карфагеном, кидається в палаюче багаття і простромлює себе мечем, що подарував їй Еней.

У пісні V Еней вдруге прибуває в Сицилію, де проводять ігри на честь померлого Анхіса. Однак Юнона не припиняє свого підступу у відношенні до Енея і через Іриду спонукує троянських жінок підпалити його флот; по молитві Енея до Юпітера ця пожежа припиняється. Заснувавши в Сицилії місто Сегесту, Еней направляється в Італію.

Пісня VI зображує прибуття Енея в Італію, зустріч його з пророчицею Сивілою у храмі Аполлона в Кумах і одержання від неї поради для спуску до підземний світу, щоб довідатися там від Анхіса пророцтво про своє майбутнє. Скерований Сивілою Еней спускається в підземний світ, що зображений у Вергілія дуже докладно. Їх зустрічають спочатку різні чудовиська, потім Харон, страшний перевізник через ріку Ахеронт, потім їм приходиться приспати Цербера і зустріти незлічиму безліч тіней, і між іншим тіней добре відомих померлих. У Тартарі, найглибшому місці підземного царства, випробують вічні мучення знамениті міфологічні грішники такі, як зухвалі Титани, бунтівники Алоадів, безбожник Салмоней й інші. Минаючи палац Плутона, Еней і Сивіла попадають у Елісіум, тобто в область, де блаженно проводять своє життя праведники і де Еней зустрічає Анхіса, що показує всіх майбутніх нащадків його і дає поради щодо війн в Італії. Після цього — повернення Енея на поверхню землі.

Друга частина «Енеїди» зображує війни Енея в Італії за своє твердження там заради заснування майбутньої римської держави [4, с. 363].

У пісні VII Еней, що вступив у Лаціум, дістає згоду царя цієї країни Латина на шлюб з його дочкою Лавинією. Однак Юнона, постійна противниця Енея, руйнує цей шлюб і відновлює проти Латина інше італійське плем'я, рутулов, з їх вождем Турном. Латин іде від влади, а через підступ Юнони відбувається розрив між Енеєм і жителями Лаціума, на сторону яких переходять ще 14 інших італійських племен.

У пісні VIII Турн укладає союз з Діомедом, грецьким царем в Італії, а Еней — з Євандром, греком з Аркадії, що заснували місто, якому призначено було стати згодом Римом. Син Євандра Паллант разом з Енеєм просить допомоги в етрусків, що повстали проти свого царя Мезенція. На прохання Венери її чоловік Вулкан виготовляє для Енея блискуче озброєння і щит високомистецької роботи з картинами майбутньої історії Риму.

Пісня IX — опис війни. Рутули під очоленням Турне уриваються в троянський табір, щоб спалити кораблі, але Юпітер перетворює ці кораблі в морських німф. Дуже важливий епізод із двома троянськими воїнами — друзями Нісом і Євріалом, що хоробро захищають вхід у троянський табір, але гинуть після розвідки, зробленої ними в таборі рутулів. Після цього Турн знову уривається в троянський табір і після жорстокої битви непошкодженим повертається додому.

У пісні X — новий жорстокий бій між ворогами, вже з участю Енея, що до цього часу знаходився в етрусків. Бій не в силах припинити навіть Юпітер. Турн пручається висадженню Енея на берег і вбиває Палланта. Турна захищає його покровителька Юнона. Та Еней вбиває Мезенція і його сина.

У пісні XI — поховання убитих троянців, нарада і сварка Латина і Турна. В результаті войовничий Турн бере верх над Латином, що пропонували перемир'я з троянцями. Далі — виступ амазонки Камілли на стороні рутулів, що кінчається її загибеллю і відступом рутулів.

Пісня XII в основному присвячена єдиноборству Енея і Турна, що зображується в урочистих тонах, з різними уповільненнями і відступами. Юнона припиняє переслідувати Енея, і Турн гине від руки останнього.

«Енеїда» не була закінчена Вергілієм, у ній немає зображення тих подій, що відбулися після війни троянців і рутулів: примирення й об'єднання латинян із троянцями, відкіля і почалася історія Риму; одруження Енея на Лавинії; появи в них сина Іула; появи в потомстві Іула братів Ромула і Рема, від яких пішли перші римські царі [4, с. 364].


2.2 Історична основа появи «Енеїди»


Історичною основою появи «Енеїди» був грандіозний ріст Римської республіки і надалі Римської імперії, ріст, що вимагав для себе як історичного, так і ідеологічного обґрунтування. Але одних історичних фактів у подібних випадках буває мало. Тут завжди на допомогу приходить міфологія, роль якої в тому і полягає, щоб звичайну історію перетворювати в чудо [5, с.201]. Таким міфологічним обґрунтуванням усієї римської історії і з'явилася та концепція, яку використовував Вергілій у своїй поемі. Він не був її винахідником, а тільки деякою мірою реформатором, а головне, її талановитішим виразником. Мотив прибуття Енея в Італію зустрічається ще в грецькій ліриці VI ст. до н.е. Стесіхора. Грецькі ж історики Гелланік (V ст.), Тимей (III ст.) і Діонісій Галікарнаський (I ст. до н.е.) розвинули цілу легенду про зв'язок Риму з троянськими переселенцями, що прибули в Італію з Енеєм. Римські епічні письменники і історики теж не відставали в цьому відношенні від греків, і майже кожний з них віддавав ту чи іншу данину цій легенді (Невій, Енній, Катон Старший, Варрон, Тит Лівій). Вийшло так, що Римська держава заснована представниками одного із самих поважних народів стародавності, а саме троянцями, тобто фригійцями; при цьому Август, як усиновлений Юлієм Цезарем, восходив до Іулу, сину Енея. А вже відносно Енея весь античний світ ніколи не сумнівався, що він був сином Анхісу і самої Венери. Так Рим обґрунтовував свою могутність. І міфологія тут як не можна до речі, оскільки враження від грандіозної світової імперії придушувало розуми і не хотіло миритися з низьким і, так сказати, «провінційним» походженням Риму.

Звідси випливає і весь ідейний зміст «Енеїди». Вергілій хотів у самій урочистій формі прославити імперію Августа; і Август дійсно виходить у нього спадкоємцем древніх римських царів і має своєю прародителькою Венеру. В «Енеїді» (VI) Анхіс показує Енею, який прийшов до нього в підземний світ всіх славних нащадків, що будуть керувати Римом, царів і суспільно-політичних діячів.

«Енеїда» є не просто похвалою Августові й обґрунтуванням його імперії, але і твором патріотичним та глибоко національним. Звичайно, не існує ніякого патріотизму без усякої соціально-політичної ідеології; і ця ідеологія в даному випадку є прославляння імперії Августа. Проте прославляння це дається в «Енеїді» в настільки узагальненому виді, що відноситься вже до всієї римської історії і до всього римського народу. По думці Вергілія, Август є тільки самим ярким представником і виразником усього римського народу [6, с.109].

Помітимо, що з формальної точки зору ідея троянського походження Риму знаходиться в повному протиріччі з італійською ідеєю. По одній версії, римські царі походять від Енея і, отже, від Венери, а за іншою версією, вони — від Марса і Реї Сильвії. Додамо до цього, що в самій «Енеїді» чисто італійський патріотизм представлений надзвичайно виразно. Сила, могутність, хоробрість, загартованість у боях, відданість батьківщині у італійців різко протипоставлені в передсмертній мові Нумана фрігійської зніженості, схильності до естетичних задоволень, млявості і лінощам. Сам Юпітер і в пісні I і в пісні XII має намір створити римську державу на основі змішання італійців і троянців, але з явною перевагою італійців, тому що ні вдач і звичаїв, ні мови, ні імені троянців римський народ не сприйме, а сприйме, за словами Юпітера, тільки їх кров. (Грубість і загартованість італійців вдало демонструється, наприклад, тим, що італізований грек Євандр укладає Енея спати на сухе листя і ведмежу шкіру.) Отже, в остаточному виді ідеологія Вергілія робить римських царів теж від Марса і Реї Сильвії, але розуміє це останнє вже як нащадок Енея, а не як споконвічну італійку (слідом за Невієм і Еннієм, що роблять Рею Сильвію навіть не віддаленим нащадок Енея, та прямо його дочкою). Тим самим Вергілій хоче об'єднати здорову, міцну, але грубу італійську народність на чолі з Марсом зі шляхетним, витонченим і культурним троянським світом на чолі з Венерою [5, с.204].


2.3 Художня дійсність «Енеїди»


Художня дійсність «Енеїди» Вергілія відрізняється чисто римськими і навіть підкреслено римськими рисами. Римська поезія відрізняється стилем монументальності в поєднанні з величезною деталізацією, що доходить до натуралізму. Однак того й іншого було досить в античній літературі і до Вергілія [7, с.332]. Риси монументальності ми знаходимо у Гомера, Есхіла і Софокла, у римських епіків і Лукреція, так само як і афективна психологія представлена в них досить. Але в Римі й особливо у Вергілія ці риси художнього стилю доведені до такого розвитку, що переводить їх у нову якість. Монументальність доведена до зображення світової римської держави, а індивідуалізм втілений тут у вкрай зрілу і навіть переспілу психологію, що малює не тільки титанічні подвиги, але коливання і непевність, що доходять до глибоких конфліктів, розпалення пристрастей і передчуття катастроф. Цей складний еллінистично-римський стиль Вергілія можно спостерігати як на художній дійсності його поем, включаючи речі, людей, богів і долю, так і на формі зображення цієї дійсності, включаючи епос, лірику, драму й ораторське мистецтво в їх неймовірному переплетенні [7, с.333].


2.4 Люди та їх взаємовідносини з богами в поемі «Енеїда»


Люди в їх взаємовідносинах з богами — це головний предмет художньої дійсності в Гомера — у Вергілія завжди зображені в положеннях, повних драматизму. Еней недарма часто називається тут «благочестивим» чи «батьком» [8, с.229]. Він цілком знаходиться в руках богів і творить не свою волю, але волю долі. У Гомера боги теж постійно впливають на життя людей. Але це не заважає гомерівським героям приймати власні рішення, що часто збігаються з волею богів, а часто і суперечать їм. У Вергілія ж усе лежить ниць перед богами; а складна психологія героїв, якщо вона зображується, завжди в розладі з богами. Історичні картини Риму на щиті, виготовлені Вулканом, доставляють Енею задоволення, але, по Вергілію, самих подій він не знає. Еней іде з Трої в напрямку, що йому зовсім невідомий. Він попадає до Дідони, не маючи ніяких намірів зустрітися з карфагенською царицею. Він прибуває в Італію — невідомо для чого. Тільки Анхіс у підземному світі розповідає йому про його роль, але і ця роль аж ніяк не робить його щасливим. Йому хотілося залишитися в Трої; а коли він потрапив до Дідони, то йому хотілося б залишитися в Дідони; коли він потрапив до Латину, то йому хотілося залишитися в Латина і женитися на Лавинії. Однак самою долею визначено, щоб він був засновником Риму, і йому залишається тільки запитувати оракули, підносити моління і робити жертвоприношення. Еней проти власної волі підкоряється богам і долі. Поет одночасно показує, наскільки в його часи була загублена проста і безпосередня релігійна віра. Він насильно на кожному кроці змушує свого читача визнавати цю віру і бачити її ідеальні зразки [8, с.230].

Дідона, другий головний герой «Енеїди», при всій своїй протилежності Енею, знову повторює релігійну концепцію Вергілія. Це жінка владна і сильна, що відчуває свій борг перед покійним чоловіком; вона осліплена героїчною долею Енея і випробує глибоку любов до нього, так що вже по цьому одному роздирається внутрішнім і притому найжорстокішим конфліктом. Такого внутрішнього конфлікту антична література не знала до Еврипіда й Аполлонія Родоського. Але Вергілій ще більше поглибив і загострив цей конфлікт. Коли Еней залишає Дідону, вона, сповнена любов’ю до нього й у той же час проклинаючи його, кидається у полум’я і відразу простромлює себе мечем. Вергілій співчуває переживанням Дідони, але як би хоче сказати, ось до чого приводить непокора богам.

Турн — ще одне підтвердження релігійно-психологічній концепції Вергілія. Як вождь і воїн і навіть як оратор він відрізняється невгамовним характером. Йому призначено долею знищити троянців, які прийшли в Італію. Він любить Лавинію і через неї вступає у війну. Отже, його особисті почуття збігаються з призначенням долі. Він викликає до себе незмінну симпатію.

Природна щиросердечна м'якість змусила Вергілія знайти симпатичні риси й в іншого ворога троянців, старого Латина. М'яке і людинолюбне відношення у Вергілія однаково до обох сторін, що воюють. Він з великою скорботою малює смерть Приаму від руки хлопчиська Пірра. Позитивні і негативні герої (Мезенцій, Синон, Дранк) представлені і з грецької і з італійської сторони, і всі роблять волю долі. Боги у Вергілія зображені в більш спокійному виді. Римська дисципліна вимагала, щоб Юпітер був не настільки безвладним і невпевненим, як у Гомера. В «Енеїді» він є єдиним розпорядником людських доль, у той час як інші боги в цьому відношенні з ним непорівнянні [8, с.331].

У бездоганному виді зображуються Аполлон,