Xreferat.com » Рефераты по зарубежной литературе » Лексико-стилістичні особливості творчості Еріка Еммануеля Шміта на прикладі роману "Оскар та Рожева пані"

Лексико-стилістичні особливості творчості Еріка Еммануеля Шміта на прикладі роману "Оскар та Рожева пані"

можна класифікувати по різному. Дехто відносить їх до романів, дехто до моно п’єс (тому що вони написані від першої особи), інші – до дитячих казок.

Існує міф, відповідно до якого за останніми 12 днями року можна дізнатись яким буде кожен наступний місяць. Це і стає підгрунтям до написання «Оскар і Рожева пані». Оскар, десятирічний хлопчик, хворий на рак і йому залишається жити лише декілька днів. Рожева пані повинна переконати хлопчика, що проживши 12 днів він проживе повноцінне людське життя. «Був час, коли я сам був серйозно хворим і невідомо як все могло закінчитись. Бувало, що я супроводжував людей на шляху до смерті, я бачив як помирають люди. Звичайно, я міг взяти для книги дорослу людину, але взяв дитину. Яка різниця, в якому віці людина помирає. Вона все одно проживає ціле життя. Я вважаю, що є дар життя, але є і дар смерті, і обидва ці дари дані людині. І це невідворотно. Ще мене вразила фраза Достоєвського: «як можна вірити в Бога, дивлячись, як помирає дитина?». Ця п’єса ще і роздуми про це – про відносини людини і бога»[51].

Шлях, який рано чи пізно пройде кожен. Цю невідворотність усвідомлює розум і відмовляється з нею миритися серце. Особливо, якщо сьогодні на цей шлях став десятирічний хлопчик, хворий на лейкемію, що доживає свій короткий вік у лікарні. Його звати Оскар, він — герой роману «Оскар і Рожева пані» сучасного французького драматурга Еріка Еммануеля Шмітта.

Тема смерті — одна з ключових тем мистецтва і цей роман — це не спроба розповісти про медичну проблему, це привід для роздумів. Привід, треба зауважити, виявився досить жорстоким, безжальним і прицільним. Кого залишить байдужим історія хлопчика, що помирає і знає про це? Але Ерік Еммануель Шміт розповів її так , щоб ті, хто читатимуть цю історію, гостріше відчули життя, його прекрасність і швидкоплинність.

«Оскар не списаний з конкретної дитини, — пояснював у одному з інтерв'ю Ерік Еммануель Шмітт. — Це списано з усіх дорослих, яких я проводжав в останній шлях. Головне — розуміти цей момент і розуміти, що він невідворотний. Я вклав слова про смерть у вуста дитини тому, що спостерігав у лікарні різницю між тим, як ставляться до смерті дорослі й діти. Діти не ховають від себе поняття хвороби та смерті. А дорослі бояться зізнатися навіть собі» [53].

Чарівність «Оскара і Рожевої дами» - в пафосі терпимості. Немає протиріч і агресивності між людьми, що належать до різних національностей та релігій. Є можливість вибору – віри, друзів, навіть сім’ї. Є мудрість прийняття всього. Виявляється, повноцінне життя можна прожити і за десять днів, що тобі залишились. Звичайно, якщо вірити… і тут Шміт з властивою йому вправністю балансує на тонкій грані: ще трошки і можна закінчити сентиментальністю. Рятує інтонація – дуже проста, без будь- якої емоційної забарвленості, і ще гумор.

Таким чином, головною особливістю індивідуального стилю Еріка Еммануеля Шміта являється вміння майстерно поєднувати серйозні, філософські проблеми із простою інтонацією, гумором та розмовною лексикою. Автор ставить перед читачами проблеми та не дає їх вирішення.

РОЗДІЛ 2 «ОСКАР І РОЖЕВА ДАМА» - РОМАН У ЛИСТАХ


2.1. Епістолярний роман, як об’єкт лінгвістичного дослідження


У вітчизняній лінгвістиці епістолярний роман як специфічний жанр художнього тексту, який походить від сполучення певної форми вираження – листа – та літературного жанру – роману, досі залишається недослідженим. Композиція епістолярного роману виявляє характеристики свого подвійного походження: з одного боку, форма листа зобов’язує до особливої комунікативної структури, а жанр роману, з іншого боку, модифікує його зміст і значення шляхом інтроспекції та пошуку вірогідності твору [31, с.56]. Можна було б стверджувати, що роман в листах походить із перетину форми листа та жанру роману, але, насправді, виявляється, що неможливо розділити ці два явища, до того ж їхні складники та їх поєднання формують епістолярний роман як жанр [33, с.132].

Незважаючи на те, що проблема статусу епістолярного мовлення досліджується вже досить давно, цілковитої єдності поглядів на його місце у системі функціональних стилів досі не існує. Думки вчених діаметрально протилежні. Так, деякі лінгвісти, зокрема І.Чередниченко, С.Єрмоленко, О.Гвоздєв та ін., не виділяють епістолярний стиль [33, с.52].

І.Чередниченко кваліфікує його як різновид або писемну форму розмовно-побутового стилю, зважаючи на те, що він досить точно фіксує і відбиває активні зміни в усно-розмовному мовленні і зауважує, що “...невимушеність і безпосередність у доборі засобів мовного спілкування, характерні для розмовно-розповідної мови, властиві також мові неофіційного листування. Отже, в загально стилістичному плані немає підстав виділяти особливий епістолярний стиль” [40, с.46].

Прихильники іншого погляду (В.Наєр, Т.Радзієвська, С.Гіндін та ін.) пропонують визначити епістолярне мовлення як “міжстильове явище, здатне існувати в рамках чи на базі того чи іншого функціонального стилю, або поза їх межами” [25, с.45]. Свою думку В.Наєр мотивує тим, що епістолярна форма писемного мовлення наявна в усіх стилях мови, зокрема, ділове листування – в офіційно-діловому, науковий лист – у науковому, листування на шпальтах преси – в публіцистичному. При цьому епістолярні тексти в мовному плані відповідають вимогам цих стилів, а у структурно-композиційному – зберігають властиву їм сталу форму [25, с.32].

Листи, які стоять поза будь-яким функціональним стилем, “підпорядковуються в цілому і головному (за певних відмінностей у частковому) одній інваріантній композиційній моделі і, таким чином, об’єднуються в єдиній формі мовленнєвої варіативності” [25, с.45], яка є специфічною ознакою епістолярного жанру.

Поділяючи погляди Т.Винокур, М.Кожиної, Л.Кецби на статус епістолярного мовлення, С.Комарова [16, с.78] визначає його як гібридний чи синтетичний функціональний різновид мови, що займає особливе проміжне місце серед інших функціональних стилів і характеризується певною функціонально обумовленою лінгвістичною структурою, високим рівнем проникливості й комунікативною спрямованістю.

Поряд із думкою про те, що епістолярний стиль не виокремлюється серед інших стилів, все більшого поширення набуває погляд про виділення епістолярного стилю в системі функціональних стилів (С.П.Бибик, С.Я.Єрмоленко, Л.М.Кецба, О.Г.Тодор) [31, с.145].

Крім того, епістолярний стиль визначається специфічними позамовними факторами, до числа яких відносяться віддаленість комунікантів у часі та просторі, бажання встановити контакт за допомогою листа, сфера письмового особистісного спілкування, та мовними факторами, серед яких виділяється наявність композиційної рамки, використання лексики, пов’язаної з процесом письмової комунікації, синтез розмовних та книжних конструкцій. Усе це свідчить про те, що епістолярний стиль є окремим різновидом літературної мови, що дозволяє виділити його в системі функціональних стилів. У текстах, що належать до епістолярного стилю, реалізуються комунікативна, когнітивна, емотивна та фатична функції мови.

Ми вважаємо, що епістолярне мовлення належить до міжстильових жанрів, що передбачає змішування стилістично різнорідних елементів. М.Бахтін, основоположник теорії мовленнєвих жанрів, виділяє три компоненти, що породжують стійкі типи висловлювань (тобто жанри), які обумовлюються специфікою певної сфери спілкування – це тематичний зміст, стиль і композиція [1, с.428]. Оскільки мовленнєвий жанр є явищем передусім структурно-композиційним, то і листування має набір специфічних мовних засобів та стандартизованих формул, у яких відбився процес становлення й розвитку публіцистичного та офіційно-ділового стилю, частково – наукового й художнього і, звичайно, усного мовлення. До того ж кожен лист складений за відповідними правилами написання епістолярних текстів.

Таким чином, усе це дає підстави говорити про те, що епістолярне мовлення не варто розглядати в межах розмовно-побутового стилю чи як окремий функціональний різновид мови, доцільніше виділити епістолярний жанр, що сформувався на основі різностильових елементів, вибудуваних за відповідними структурно-композиційними моделями.


2.2. Стуктурно-композиційні та семантико-прагматичні особливості епістолярного роману.


Усі епістолярні тексти позначені певними структурно-композиційними, комунікативними та змістово-тематичними особливостями. На підставі аналізу наукової літератури, присвяченої дослідженню будови та мовного наповнення листа (С.Антоненко, В.Кузьменко, Н.Журавльова, Л.Вашків, С.Богдан, Е.Вєтрова та ін.), ми зробили висновок, що його загальну структуру визначають такі компоненти: 1) специфічні стандартизовані формули звертань, початку і кінця епістолярного утворення, що надають йому вигляду цільнооформленої одиниці, різноманітні побажання, поздоровлення; 2) директивна спрямованість; 3) наявність питальних та окличних речень; 4) повідомлювані формули; 5) викладення змісту від першої особи та залучення займенників і дієслів другої особи, звернення до конкретного адресата. Складові листів сталі за зовнішніми ознаками, але засоби оформлення початку і кінця тексту досить різноманітні .

Залежно від кількості персонажів епістолярного роману, які перебувають у ситуації епістолярної комунікації, нами створена типологія, що ґрунтується на відношеннях між джерелом та ситуацією висловлювання. Ми розрізняємо монофонічні епістолярні романи, романи з діалогом голосів та поліфонічні романи :

Монофонічний епістолярний роман базується на одноголоссі. У творі даної форми представлені листи одного персонажа, адресанта, який надсилає їх своєму постійному адресатові.

Діалог голосів. У даній формі епістолярного роману присутні два персонажі, які листуються між собою. Така форма є найбільш природною для власне листування, хоча досить рідкою для епістолярного роману.

Поліфонічний епістолярний роман базується на багатоголоссі. Особливість поліфонічної форми епістолярного роману, де представлено листи різних персонажів, полягає не в кількості учасників листування, а в багатстві сплетінь та комбінацій листувань. У поліфонічному листуванні не всі суб’єкти мають однакові ролі, пишуть ту саму кількість листів.

Роман «Оскар і Рожева пані» складається з 14 листів різного розміру, з яких 13 підписані ім’ям Оскар, а останній – Рожевою мамою, і всі написані до одного адресата. Або, відповідно до театральної постановки цього роману, всі ці листи знаходяться в руках Рожевої мами, єдиного персонажу роману, яка їх озвучує і, яка являється їх натхненницею і охоронницею. Ось в чому полягає оригінальність роману.

Взагалі книга не протиставляє листи, написані різними кореспондентами, як це практикують традиційні епістолярні романи, так як більшість листів підписана одним і тим же персонажем – Оскаром. Отже, ми можемо віднести даний роман до монофонічних епістолярних романів. Хоча насправді мова йде про обмін між Оскаром і його адресатом, з відповіддю останнього Оскару. Причину незвичності даного листування слід шукати в особі адресата – Бога. Так як сферою йому підвладною являються «духовні речі», то для спілкування він не має необхідності звертатися до традиційної форми листа. Оскар це дуже швидко помічає: в постскриптумі до свого першого листа він пише: «Je n'ai pas ton adresse, comment je fais?» (p. 22), і потім на початку наступного листа: «Tu es trиs fort. Avant mкme que j’aie postй la lettre, tu me donnes la rйponse» (p. 23).

В епістолярному романі передача чужого мовлення відбувається за допомогою прямої та непрямої мови, відповідно синтаксично оформлених залежно від головної ідеї твору та естетичної мети автора.

Передача чужого мовлення в романі «Оскар і Рожева пані» здійснюється за допомогою прямої мови. Оскар з точністю передає свої розмови з Рожевою Мамою, друзями та батьками: «- qui aimes-tu bien, Oscar ?

- Ici ? A l’hopital ?

- Oui.

- Bacon, Einstein, Pop Corn.

- Et parmi les filles ?» (p. 41).

Автор застосовує пряму мову для того, щоб читачі точніше відчули і пережили разом з Оскаром всі останні 12 днів його життя, цим, ніби створюючи ефект присутності, що й дало можливість грати даний роман в театрі.

В епістолярному романі, як і в будь-якому іншому, художній образ персонажа є концентрованою формою відображення дійсності в естетичному плані, тобто засобом вираження суб’єктивної модальності тексту. Вивчення категорії художнього образу персонажа в епістолярному романі ґрунтується на детальному аналізі мовлення персонажів у різних комунікативних ситуаціях з урахуванням структурних особливостей епістолярного роману, специфіка якого полягає у незначному обсязі авторського мовлення як такого поряд із персонажним мовленням, яке переважає [16, с.23].

Мовлення персонажа в епістолярному романі виконує подвійну функцію: з одного боку, воно виступає засобом розкриття образу героя через самоаналіз персонажа, мотивацію вчинків тощо, з іншого, – як мовний узус персонажа, його індивідуальні мовні навички, що, відповідно, свідчить про рівень його культури, освіти, професії, соціальної приналежності, психіки, характеру. Використання стилістичних засобів у мовленні персонажа зумовлене його статусною поведінкою.

В романі «Оскар і Рожева пані» нас перш за все дивує звернення до адресата «Cher Dieu» , що є незмінним у всіх листах. Це звертання прекрасно розкриває особистість головного героя, десятирічного хлопчика, і надає віповідного тону листуванню і всьому роману. Лексика роману також підкреслює і прекрасно розкриває особистість Оскара, так як його мовлення є часто фамільярним, розмовного типу.

Якщо Бог звертається до засобів спілкування властивих лише йому, то Оскар пишучи свої послання широко використовує коди і формули властиві епістолярному стилю письма із звертанням до адресата, фінальною формулою, підписом і часто постскриптумом.

В кожному листі ми знаходимо звертання до адресата, завжи незмінне: «Cher Dieu» та підпис адресанта в кінці кожного листа: «A demain, bisous, Oscar». З іншого боку не з’являється жодної вказівки на місце і дату, які слід було б шукати на початку листа. Єдине згадування точної дати ми знаходимо в кінці другого листа в розмові Оскара з Рожевою мамою: « On est le 19 dйcembre». Отже, розповідь починається 18 грудня щоб закінчитися 31 грудня, по одному листу кожного дня, всі написані в лікарні в кінці дня.

В дев’яти з чотирнадцяти листів є постскриптум, в якому Оскар висловлює свої бажання або задає питання: « P.-S. Je n’ai pas ton adress : comment je fais ? » (p. 22).

Останній лист, підписаний Рожевою мамою, інформує Бога і, звичайно, нас читачів і адресатів цих послань, про смерть Оскара.

Отже, як ми бачимо, Ерік Еммануель Шміт, дотримується тих структурно-композиційних особливостей, які вимагає обраний ним жанр, епістолярний роман, хоча з певними відмінностями: ми не знаходимо жодної вказівки на дату та місце, які повинні бути присутні в листі.


2.3. Дитячі листи до Бога у романі «Оскар і Рожева пані»


Оскар вибирає досить дивну довірену особу для своїх листів, зважаючи на те, що він навіть не вірить в його існування: «Je ne t’ai jamais adressй la parole parce que je crois mкme pas que tu existes» (p. 10). Запропонувала йому це зробити Рожева мама, яка розповіла Оскару про всю користь звернених до Бога листів: «Livre-lui tes pensйes. Des pensйes que tu ne dis pas, ce sont des pensйes qui pиsent, qui s’incrustent, qui t’alourdissent, t’immobilisent, qui prennent la place des idйes neuves et qui te pourissent. Tu vas devenir une dйcharge а vieilles pensйes qui puent si tu ne parles pas» (p. 20).

Дивним у цьому листуванні є не тільки особа адресата, але навіть сам факт написання листів Оскаром. З першого листа ми дізнаємось, що для нього писання – це вигадки для дорослих, те ж саме, що обманювати, пропускаючи реальність крізь фільтр письма. «J’ai horreur d’ecrire. Faut vraiment que je sois obligй…Ecrire, c’est rien qu’un mensonge qui enjolive. Un truc d’adultes» (p. 9). І все ж таки Оскар переконує Бога в цілковитій своїй щирості і відвертості своїх послань, так як хлопчику необхідно отримати його допомогу: «J’ai besoin que tu t’intйresses. Зa m’arrangerait mкme que tu aies le temps de me rendre deux ou trois services» (p. 10).

Ці щоденні листи, без яких Оскар не зможе пізніше обходитись, так як навіть дуже ослаблений, він, незважаючи ні на що, буде знаходити в собі сили тримати ручку, стануть зрештою для дитини втіленням свободи, допомагаючи йому втекти від хвороби, яка його забирала.

Крізь призму дитячого світобачення Оскара, ми знайомимося із головними та другорядними героями твору. Насамперед, ми дізнаємося про життя самого Оскара, від якого ведеться мова. Хлопчик сам представляється, вказуючи свій реальний вік: «j’ai dix ans» і той на який він виглядає: «j’ai l’air d’avoir sept ans». Оскар називає також своє прізвисько, що заміняє фізичний опис і щиро розповідає про стан свого здоров’я: «On m’appelle Crane d’œuf… je vis а l’hopital а cause de mon cancer ». Стає зрозумілим, що таке дивне прізвисько з’явилось через лису голову хлопчика, що втратив волосся внаслідок лікування хіміотерапією. Та пізніше ми знаходимо більш детальний, хоча і саркастичний фізичний опис Оскара: «moi, avec mon crane d’œuf, qui ne ressemble ni а un garзon ni а une fille mais plutфt а un Martien» (p. 36).

Ще однією головною героїнею роману є Рожева Мама, як її називає Оскар. Своє ім’я, ця дама отримала від своєї рожевої кофтинки, які в лікарні носять сторонні, що приходять туди подарувати свій час і своє серце хворим дітям: «parmi les dames en blouse rose qui viennent de l’extйrieur passer du temps avec les enfants malades, c’est la pus vieille de toutes» (p. 12). Точного віку цієї дами ми так і не дізнались: « - C’est quoi votre age, Mamie-Rose ?

- Tu peux retenir les nombres а treize chiffres, mon petit Oscar ?» (p. 12).

Читаючи сьомого листа Оскара до Бога ми розуміємо, що Рожева Мама «qui vient de me coucher dans le lit de son fils ainй qui йtait vйtйrinaire au Congo» (p.86), втратила свого старшого сина, що пояснює її прагнення працювати в лікарні з хворими дітьми. Вона доглядає за Оскаром, як за власним сином : «je t’aime, Oscar» (p. 70), і Оскар в свою чергу поводиться з нею краще, ніж з власними батьками: «je veux vous adopter» (p.70).

Крім головних персонажів, Оскара і Рожевої мами, в творі присутні батьки Оскара, лікарі та медсестри, інші хворі діти, що теж живуть в лікарні.

Через свою хворобу Оскар змушений жити в замкненому приміщенні, лікарні, яку він лише раз, таємно від усіх, залишав. Оскар має можливість пересуватись в межах будівлі: в кімнату відпочинку, ігрову кімнату, в кімнату Пегі та в парк.

В романі ми не знаходимо детального опису лікарні, а лише дізнаємось про оточення та обставини в лікарні через сприймання та відношення до нього Оскара, яке постійно змінюється. Спочатку він описує лікарню, як «un endroit super-sympa, avec plein d’adultes de bonne humeur qui parlent fort, avec plein de jouets…» (p. 10), але дуже швидко, з тих пір, як він розуміє, що його лікування не було ефективним і він перетворюється на «un mauvais malade, un malade qui empкche de croire que la mйdecine, c’est formidable» (p.11), лікарня стає не дуже привабливим місцем: «Maintenant tout l’йtage, les infirmiиres, les internes et les femmes de mйnage, me regarde pareil. Ils ont l’air tristes quand je suis de bonne humeur ; ils se forcent а rire quand je sort une baguе» (p.12).

За той короткий час, який даний йому, Оскар переживає ціле життя і ми спостерігаємо еволюцію його відношення до оточуючих, зміну його світогляду та розуміння життя і смерті, ми спостерігаємо зміну самого Оскара. Протягом 12 днів, що охоплює розповідь, маленький хлопчик перетворюється на підлітка, потім на одруженого чоловіка і відповідального батька родини, тобто він переживає весь той досвід, що трапляється в житті дорослого чоловіка.

На початку розповіді, Оскар з’являється нам маленьким, худеньким хлопчиком, залежним від батьків та медичного персоналу. Це яскраво проявляється в його, ще зовсім дитячих, інтересах: гратися, сміятися, спілкуватись з друзями: «avec plein de jouets et de dames roses qui veulent s’amuser avec les enfants, avec des copains toujours disponibles comme Bacon, Einstein ou Pop Corn» (p. 10). Його бачення явищ оточуючого світу, зумовлюється дитячим світоглядом: він порівнює вік людини з терміном придатності йогурта:

« - Vous кtes pйrimйe ?

- oui.

- Comme un yaourt ?» (p. 13);

В його розмовах часто з’являються герої чарівних казок: «Il est nul, votre Dieu, Mamie-Rose. Aladin, il avait droit а trois vœux avec la gйnie de la lampe» (p.21).

В третьому листі, Оскар оголошує, що став пілітком. В цей період, як не дивно, він переживає всі складності і душевні переживання перехідного віку : «J’ai eu plein d’ennuis avec mes copains, avec mes parents et tout зa а cause des filles» (p. 40).

Зрештою він досягає віку зрілого чоловіка і розповідає, що являється тепер одруженим, уточнюючи, що : «on a fait tout ce que font un homme et une femme qui sont mariйs» (p. 60). З цих пір, Оскар називає Пегі «ma femme» (p. 72, p.73) і отримує всі необхідні почесті від батьків останньої, що відповідає його новому становищу: «Ils m’ont traitй avec beaucoup de respect, il m’ont posй une chaise entre eux et j’ai pu veiller ma femme avec mes beaux-parents» (p. 72).

Нарешті, Оскар стає батьком, незважаючи на те, що: «Pour les enfants, Peggy Blue et moi on a dйcidй qu’on verra зa plus tard. En fait, je crois qu’elle n’est pas prкte» (p. 61). Він вдається до всиновлення. Спочатку, він всиновлює свого старого ведмедика, після того як його батьки подарували йому нового, що вказує на його, вже далеко не дитячу, силу і зрілість, і демонструє відповідальність дорослої людини. І нарешті він не знаходить кращого способу проявити свою любов до Рожевої мами, ніж удочерити її:

« - je t’aime, Oscar.

- Moi aussi. Qu’est-ce que je peux faire pour vous si vous avez des ennuis ? Est-ce que vous voulez que je vous adopte ?» (p. 70)

Щоб зрозуміти, який складний шлях пройшов Оскар і, як, в процесі, він змінився, достатньо лише прочитати бажання, які висловлював Оскар до Бога в кінці кожного листа.

Як тільки Рожева мама пояснила Оскару, що він може кожного дня висловлювати одне прохання до Бога, вона запропонувала йому ідею, що це прохання може бути: «faveurs pour les autres» (p. 21). Реакція Оскара була миттєвою і прекрасно продемонструвала бажання і подреби хлопчика на той момент: «Un vœu par jour, Mamie-Rose, faut pas dйconner, je vais d’abord le garder pour moi !» (p. 21).

Таким чином його перше прохання стосувалося лише його: «j’aimerais te demander un йclairissement : est-ce que je vais guйrir ? Tu rйponds oui ou non» (p.22). Оскар дуже швидко отримує відповідь на своє запитання. Наступне його бажання теж відноситься лише до нього і спровоковане скоріше цікавістю: «Je serais d’accord pour une petite visite. Une visite en esprit. Je trouve зa trиs fort» (p.39).

Кохання змінює хлопчика. Він переживає нові емоції і хвилювання, що виливаються в його найпотаємніше бажання: «je voudrais que Peggy et moi on se marie» (p. 55). Це прохання спрямоване також на Оскара, але він вже не являється єдиним його користувачем – він включає в своє бажання Пегі. Серце хлопчика починає розкриватись для його оточення. Це розкриття безперечно підтверджується в наступних чотирьох листах.

Незважаючи на те, що проходить зовсім мало часу, здається, що Оскар стає старшим на декілька років, так як центром його бажань і прохань стають інші. Перш

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: