Комерційна діяльність посередницьких підприємств
Основні елементи комерційної діяльності роздрібних підприємств: вивчення споживчого попиту і кон'юнктури ринку, пошук і вибір прийнятних постачальників, встановлення господарських зв'язків, закупівля товарів, розроблення асортиментної політики, організація роздрібних виставок-продаж, участь у ярмарках, здійснення контролю за виконанням договірних відносин, стимулювання продажу товарів, організація товаропостачання, оперативне маневрування товарними ресурсами.
Завдання роздрібної торгівлі: вивчення потреби у товарах з орієнтацією на споживчу спроможність; визначення асортиментної політики; формування і регулювання процесів поставки, зберігання, підготовки до продажу і реалізації товарів поєднано з цілями діяльності підприємства; забезпечення заданого товарообороту матеріальними і трудовими ресурсами.
Таблиця 2 – Параметри найбільш поширених нових торгових форматів
| Параметр |
Саsh& саггу |
Гіпер- маркет |
Супермаркет |
М'який дискаунтер |
Жорсткий дискаунтер |
|
Площа торговельного залу, кв.м Кількість кас Асортимент, тис. найменувань Рівень цін Кількість покупок на день, тис. Чисельність персоналу, чол. Власні виробничі цехи Вид ціни |
1000 —3000 до 15 до 10 низький немає даних 50-150 – оптові, дрібнооптові |
від 7000 25-40 від 25 спеціальні ціни до 10 до 900 + роздрібні |
500-2000 8-16 7-15 вище середнього до 5 50-190 - роздрібні |
400-800 5-10 1-2,5 нижче середнього до 2,5 до 35 - роздрібні |
300-600 2-6 до 1,2 низький до 2,7 до 28 - роздрібні |
Повна класифікація роздрібних торговельних підприємств має такий вигляд (рис. 3):
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()



Рисунок 3 – Розширена класифікація торговельних підприємств
Виходячи із завдань роздрібної торгівлі комерційна робота здійснюється за такими напрямками: формування необхідного асортименту товарів у рамках споживчого попиту; розвиток закупівельної діяльності; організація господарських зв'язків з постачальниками; здійснення процесу купівлі-продажу товарів, що супроводжується комерційними угодами, товарно-грошовим обміном; забезпечення стійких конкурентних позицій при вирішенні комерційних завдань.
Вибір формату торгівлі — це вибір оптимального рівня рентабельності. Це виражається в одиницях або частках відсотка, цільові прибутки отримуються за рахунок великого товарообороту, налагодженого організаційно-технологічного, управлінського, маркетингового, кадрового механізму. В міру насичення ринку операторами конкуренти змушують звертати увагу на ефективність торгового формату підприємства.
Отже, на вибір формату торгівлі впливають певні фактори: цілі компанії, переваги та недоліки різних форматів, практичний досвід ритейлерів світового і національного рівнів, операційний витрати, наявне приміщення або ділянка, яка виділяється для будівництва нового, обсяг інвестицій.
Знання маркетингу дозволяють необхідним чином організувати роботу із споживачем, об'єктивно оцінити своїх конкурентів, їх силу і слабкі сторони, правильно вибрати сегментну нішу.
Маркетинг роздрібної торгівлі має такі специфічні моменти:
Покупцями є кінцеві споживачі.
Виробники більше уваги приділяють самому товару, необхідності його модифікації, покращання якості, технічних параметрів.
Якщо виробник зацікавлений у виробництві і збуті тільки свого продукту, то роздрібне підприємство зацікавлене у формуванні широкого спектру товарних позицій відповідно до спеціалізації та споживчого попиту.
Підприємство роздрібної торгівлі має можливість впливати на ринок шляхом залучення покупців за допомогою зміни асортименту, цінової політики, оперативної поставки, більш уважним і доброзичливим ставленням до покупців.
5.2 Комерційні стратегії роздрібного торговельного підприємства
Позиції роздрібних мереж, які розвиваються у рамках стратегії диференціації, зміцнюються за рахунок здешевлення асортименту, пропозиції покупцям якісних товарів та новинок. В умовах конкурентного середовища підприємці-комерсанти у сфері роздрібної торгівлі починають створювати особливий індивідуальний імідж, призначений для досягнення ринкових цілей. Найбільш успішними стратегіями у цьому плані можна назвати такі:
Стратегію вартості товару. Роздрібний торговець пропонує товари за цінами, нижчими, ніж у конкурентів. Він скорочує свої витрати, відмовляючи споживачам у додаткових послугах з доставки товарів, продажу у кредит та пропозиції безкоштовних призів від фірми у рамках маркетингово-стимулюючих заходів.
Стратегію споживчої зручності. Роздрібний торговець намагається максимально надати переваги споживачам, особливо тим, у кого мало часу. Застосовуючи підхід зручності, магазини з тривалим режимом роботи розміщуються у безпосередній близькості від місця проживання.
Стратегію створення сегментного портфеля. Роздрібний торговець має кілька різних магазинів, кожний з яких обслуговує певний сегмент ринку.
Стратегію обслуговування. Власник магазину у першу чергу зосереджує увагу на формуванні особистих контактів із споживачами, надає кваліфіковану допомогу під час покупки та здійснює післяпродажне обслуговування.
Стратегію створення особливої атмосфери — збуджує фантазію та привертає увагу покупців незвичайним оформленням та інтер'єром, рекламними і музичними ефектами.
5.3 Організація дрібнороздрібної торгівлі та умови для її здійснення
Важливу роль у прискоренні процесу продажу товарів та забезпеченні максимального наближення до покупців відіграє дрібнороздрібна торговельна мережа, яку можна організувати на вулицях, у підземних переходах, на робочих місцях потенційних покупців під час їхнього відпочинку, пересування на різних видах транспорту, тобто там, де є потреба в торговельному обслуговуванні.
Для цієї мережі характерні висока мобільність, гнучкість, оперативність в реагуванні на попит покупців та їх вимоги до обслуговування. Можливість швидко змінювати своє місце розмішування дозволяє максимально наблизити її до покупців та скоротити витрати часу на придбання товарів. Відкриття стаціонарних дрібнороздрібних торговельних підприємств не потребує великих капіталовкладень, дозволяє використовувати недорогі матеріали і здійснюється в короткі строки, тимчасово заміняти магазини в районах нового житлового будівництва, а також у містах, де створення магазинів економічно недоцільне.
Дрібнороздрібна форма торгівлі розширює можливості стаціонарної мережі (через магазини) або має самостійне значення. У першому випадку таку торгівлю здійснюють магазини через встановлені у безпосередній близькості від них лотків, палаток, кіосків, де спостерігається інтенсивність споживчих потоків. У другому випадку дрібнороздрібні точки належать індивідуальним підприємцям або компаніям. Така форма продажу зручніша:
для населення, що мешкає на території з достатньо розвиненою
стаціонарною мережею;
у районах новобудов, на околицях міст;
у місцях насичення потенційних покупців;
• у сезон масового продажу плодоовочевої продукції, організації роздрібних ярмарків;
у курортній місцевості, у місцях масового відпочинку і дозвілля;
напередодні свят, у дні спортивно-культурних заходів.
Важливими умовами успішної дрібнороздрібної торгівлі є вдалий вибір точки розміщення кіоска, павільйона, а також товарного асортименту. Асортимент конкретної точки повинен відповідати її розміщенню. Часто дрібнороздрібні точки формуються групами, тобто проявляється ефект впливу однієї точки на іншу. Особливо така групова зона характерна для мережі лотків, що належать одному власнику-підприємцю, наприклад, на продовольчому ринку.
Якщо дрібнороздрібна торгівля організована у вигляді магазину, то асортимент точки — частина його асортименту. Для кіоска, павільйона розробляється асортиментний перелік, згідно з яким здійснюється товаропостачання. Як правило, перелік враховує набір товарів повсякденного попиту, недорогих, з високою оборотністю.
Основними ознаками класифікації є:
улаштування пункту продажу товарів і ступінь постійності місця;
місце продажу товарів;
асортиментний профіль;
періодичність функціонування;
форма власності.
Дрібнороздрібна торговельна мережа — частина роздрібної торговельної мережі, яка складається з павільйонів, кіосків, палаток, пунктів пересувної торгівлі та автоматів, нестаціонарних торговельних одиниць.
Павільйон торговельний — пункт роздрібного продажу товарів, що має окрему споруду полегшеної конструкції і торговельний зал для покупців.
Кіоск торговельний — об'єкт дрібнороздрібної мережі стаціонарного типу, пункт продажу товарів, що має окреме приміщення для організації продажу товарів без доступу до нього покупців.
Палатка торговельна — об'єкт дрібнороздрібної торговельної мережі збірно-розбірної конструкції, що має окреме торговельне місце, але без торговельного залу для покупців.
Пункти пересувної торгівлі — тимчасові торговельні місця для здійснення роздрібного продажу товарів з використанням спеціально обладнаних транспортних засобів.
Торговельне місце — відокремлене, спеціально обладнане місце поза магазином для здійснення роздрібного продажу товарів із дотриманням діючих правил торговельного обслуговування населення і порядку розрахунку з покупцями.
5.4 Роздрібні ринки як елемент комерційного підприємництва
Ринок — це суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що визначаються залежно від попиту і пропозицій.
Торгівлю на ринках можуть здійснювати (продавці): фізичні особи — громадяни України; іноземні громадяни; особи без громадянства; суб’єкти підприємницької діяльності; юридичні особи незалежно від форми власності.
Ринок як самостійний господарюючий статутний суб'єкт господарювання має права юридичної особи, відокремлене майно, самостійний баланс, свій фірмовий бланк, печатку, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, діє на засадах самооплати і самофінансування, може від свого імені укладати господарські договори і несе за них повну майнову відповідальність. Ринок діє на основі статуту, який затверджується власником (власниками) майна. Ринок набуває права юридичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності від дня його державної реєстрації, що здійснюється в місцевих органах державної виконавчої влади за місце розміщенням ринку в установленому чинним законодавством порядку.
Організація торгівлі на ринку
На території відкритого ринку, у критих ринках та павільйонах, де реалізуються продукти рослинного і тваринного походження, мають бути обладнані спеціалізовані зони з продажу окремих видів продукції: овочів і фруктів, м'яса і битої птиці, яєць, молочних продуктів, риби, меду, олії.
Розміщення торговельних місць на ринку, торгово-технологічного обладнання має бути зручним для здійснення торгівлі, відповідати вимогам санітарних, протипожежних правил та безпечних умов праці, забезпечувати вільний прохід покупців та належну культуру обслуговування.
Робоче місце продавця має бути належним чином обладнане (криті або відкриті столи, прилавки), мати площу для викладення і зберігання запасів товарів.
Розмір плати за послуги повинен забезпечити покриття витрат з утримання ринку і складатися із собівартості торгового місця та ПДВ. Вартість послуги розраховується окремо для фізичних і юридичних осіб залежно від розміщення торгових місць (приміщенні, на відкритих майданчиках) та асортименту товарів, що реалізуються.
Надання послуг ринками є важливою передумовою підвищення їх прибутковості, рівня культури торгівлі та конкурентоспроможності в цілому.
Тарифи на послуги ринку та інші види робіт, пов'язані із забезпеченням діяльності ринкового господарства, встановлюються адміністрацією ринку.
Ринковий збір — це плата за право займання місця для торгівлі на ринках усіх форм власності, в тому числі у павільйонах, на критих та відкритих столах, майданчиках (включаючи орендовані), з автомобілів, візків, мотоциклів, ручних візків тощо.
Ставка ринкового збору встановлюється у розмірі від 0,05 до 0,15 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян для фізичних осіб і від 0,2 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для юридичних осіб за кожне торгове місце.
Органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати ринкового збору в межах установлених граничних розмірів ставок з урахуванням місця розташування ринку, продукції, що реалізується, та місцевих умов.
Фізичні особи сплачують ринковий збір за рахунок власних доходів.
Продавці на ринках зобов'язані сплатити ринковий збір до початку торгівлі. Справляння ринкового збору, плати за утримання торгового місця в належному стані й інші послуги ринку здійснюють касири та контролери ринку із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій з видачею касових чеків.
6.Комерційне підприємництво у сфері туризму, готельного та ресторанного бізнесу, побутового обслуговування
6.1 Підприємництво у сфері туризму
Суб'єкт туристичного підприємництва в Україні повинен [1]:
- мати ліцензію. Це регулюється Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму та екскурсійної діяльності;
- у визначені терміни подавати органу ліцензування або місцевим органам виконавчої влади в галузі туризму державну статистичну звітність про діяльність, пов'язану з наданням туристичних послуг за встановленою формою та порядком;
- незалежно від відомчої підпорядкованості повідомляти орган ліцензування про настання змін у туристичній діяльності;
- у разі зміни найменування (якщо зміна найменування не пов'язана з реорганізацією) чи зміни відомостей, зазначених у ліцензії, виданій фізичній особі-підприємцю, суб'єкт туристичної діяльності протягом 10 робочих днів письмово повідомити про це орган ліцензування;
- у разі зміни місцезнаходження має протягом 10 робочих днів письмово повідомити про це орган ліцензування з наданням копій документів, що підтверджують зазначені зміни (договір оренди, купівлі-продажу);
- на видному для туриста місці розмістити такі документи: копію ліцензії органа ліцензування; копію свідоцтва про державну реєстрацію; відомості про працівників суб'єкта туристичної діяльності (прізвище, ім'я, по батькові керівника, його заступника, головного бухгалтера, менеджерів); книгу відгуків та пропозицій громадян; ліцензійні умови; перелік номерів телефонів, факсів суб'єкта туристичної діяльності.
У разі планового закриття службового приміщення суб'єкт туристичного підприємництва не пізніше ніж за 5 днів повідомляє про це споживачів туристичних послуг, з якими укладено угоди про надання туристичних послуг, та встановлює відповідне оголошення при вході до службового приміщення суб'єкта туристичної діяльності.
Вимоги до інформаційно-рекламної діяльності суб'єктів туристичної діяльності. Суб'єкт туристичної діяльності повинен розмістити на видному місці інформацію про тарифи та умови обслуговування ним туристів за кордоном і в Україні, рекламні, інформаційні, довідкові матеріали (довідники готелів, інших засобів розміщення, підприємств харчування, розклади руху та тарифи на перевезення різними видами транспорту тощо). Здійснюючи рекламу в засобах масової інформації, суб'єкт туристичної діяльності керується Законом України "Про рекламу" і несе відповідальність за порушення законодавства про рекламу.
Суб'єкт туристичної діяльності зазначає в рекламі своє повне найменування, адресу, зазначену в ліцензії, номери телефонів, номер і дату видачі чинної ліцензії та орган ліцензування.
Вимоги до організації приймання та обслуговування іноземних туристів в Україні (іноземний туризм). Суб'єкти туристичної діяльності повинні організовувати для іноземних туристів групові та індивідуальні тури по Україні на підставі договорів (контрактів) з іноземними партнерами, а також із вітчизняними партнерами, які забезпечуватимуть надання послуг з розміщення, харчування, транспорту, організації відпочинку та оздоровлення, розваг, екскурсійного обслуговування тощо.
Для надання якісного обслуговування іноземним туристам під час їх подорожі на транспортних засобах; відповідно до умов договорів (контрактів) з партнерами та траспортними організаціями суб'єкти туристичної діяльності повинні забезпечити: розміщення туристів, доставку їх багажу та його збереження, харчування туристів під час подорожі відповідно до умов надання послуг; контроль за оснащенням та санітарним станом вагонів, автобусів, кают, своєчасністю подання та відправлення транспорту.
Суб'єкт туристичної діяльності, який приймає іноземних туристів, повинен вести журнал обліку іноземних туристів, яким надається туристичне обслуговування в Україні.
Вимоги щодо організації туристичних поїздок за межі України [1]
Суб'єкти туристичної діяльності під час організації туристичних поїздок туристів за кордон повинні оформити такі туристичні документи:
заяву туриста на бронювання туристичної послуги (туру);
підтвердження сторони, що приймає, щодо заброньованої туристичної послуги (туру);
договір між суб'єктом туристичної діяльності і туристом;
туристський ваучер (путівку);
страховий поліс;
документи (корінці прибуткових ордерів, квитанції, касові чеки тощо), що підтверджують внесення туристом до каси суб'єкта туристичної діяльності вартості туристичних послуг (авансу, а також повної вартості туру), обумовлених у заявці туриста та договорі;
транспортні документи (квитки);
програму туру.
Заявка туриста на туристичне обслуговування має оформлятися безпосередньо туристом або суб'єктом туристичної діяльності в письмовій формі. Програма туру повинна складатися суб'єктом туристичної діяльності в письмовій формі на кожну групову туристичну поїздку.
Вимоги щодо організації приймання та обслуговування вітчизняних туристів в Україні (внутрішній туризм)[1]
Вітчизняні туристи забезпечуються проїзними документами до першого пункту обслуговування і від останнього — до місця проживання через суб'єктів туристичної діяльності або самостійно, залежно від умов договору.
Суб'єкти туристичної діяльності під час організації надання туристичних послуг вітчизняним туристам в Україні повинні оформляти такі туристичні документи:
заяву туриста на бронювання туристичної послуги;
лист бронювання;
підтвердження засобу розміщення щодо заброньованої туристичної послуги;
договір між суб'єктом туристичної діяльності і туристом з інформацією щодо розміщення, харчування, переліку основних та додаткових послуг, страховий поліс;
туристську путівку (ваучер);
документ (корінець прибуткового касового ордера, квитанції, касового чека).
Суб'єкт туристичної діяльності при наданні туристичних послуг повинен оформляти туристичну путівку (ваучер), завірену його підписом і печаткою.
6.2 Готельний бізнес
Підприємства готельного господарства забезпечують розміщення та обслуговування гостей, що приїжджають з метою відпочинку, проведення дозвілля, вирішення комерційних справ.
Готельні послуги мають такі головні характеристики:
невіддільність, що передбачає здійснення виробництва та споживання послуги одночасно;
неможливість зберігання (накопичення) послуги, що надається;
виробництво готельної пропозиції зафіксовано в часі та просторі;
сезонність коливань попиту. Попит на послуги готелю підвищується влітку і зменшується у зимовий період, оскільки переважна частка туристів надає перевагу відпочинку у літні місяці;
взаємозалежність.
На обсяг реалізації готельного продукту впливають різні чинники, такі, як:
політичні та соціально-економічні умови в країні;
розвиток зв’язків міжнародного співробітництва;
маркетингові рішення, що приймають туроператори;
обсяги залучення туристів;
рівень транспортного обслуговування;
міграція населення;
проведення ярмарків, виставок;
проведення спортивних змагань, масових заходів.
Сучасне готельне обслуговування орієнтоване перш за все на забезпечення розміщення туристів. В усіх готелях туристичного профілю передбачено такі основні види послуг: розміщення, харчування, дозвілля, побутове обслуговування. Більш значною організаційною формою гостинності є готельний комплекс, що має певні особливості в структурній побудові та організації господарської діяльності. До готельного комплексу входить: готель, ресторан, аптечний кіоск, підприємство роздрібної торгівлі та громадського харчування (відділ з продажу газет, сувенірів, кафе та ін.), пункт обміну валюти, перукарню, пральню, службу ремонту, конференц-зал.
6.3 Послуги ресторанів
Потенційний клієнт ресторану при виборі закладу керується певними критеріями. Основні з них такі:
напрямок кухні;
ціни на страви;
якість страв;
швидкість обслуговування;
розміщення закладу;
репутація (популярність);
ввічливість персоналу;
оформлення, чистота приміщення;
наявність додаткових послуг;
реклама, відгуки, рекомендації.
Щоб підтримувати інтерес до ресторану, необхідно змінювати і урізноманітнювати меню, розробляти системи знижок, оновлювати інтер'єр. Ресторани постійно розширюють спектр послуг. Це бізнес-ланчі, сніданки за системою "шведського столу" або комплексного набору страв, "жива" музика, страви на винос, обмін валют, літні майданчики, більярд, ігрові автомати.
Основними орієнтирами для фаст-фудів є: висока технологічність виробництва; помірні ціни; висока швидкість обслуговування відвідувачів; наявність залу для прийняття їжі.
Незважаючи на бажання виходу відомих фаст-фудів у ресторанні подвір'я торгових центрів, не кожен заклад (оператор) може обрати для себе таку стратегію. Якщо порівняти потік покупців, вартість оренди і середнього чека, малу площу залу, відведеного для однієї точки, близьку присутність сусідів-конкурентів фаст-фуду, то може виявитись, що працювати у таких умовах не зовсім вигідно. Адже кожна мережа вимушена "ділитися" своїми покупцями з іншими операторами, а в підсумку в розрахунку на одну точку покупців стає не так багато.
Основні правила фаст-фуду:
Час обслуговування відвідувача у залі має бути мінімальним. Відповідно у меню — не дуже широкий вибір.
Основні страви і салати мають бути поставлені у фаст-фуд у вигляді напівфабрикатів.
Підрахувати собівартість і продажні ціни.
У фаст-фуді завжди має бути в наявності весь визначений асортимент.
Коли мережа фаст-фудів розширюється і збільшує обсяги продаж, вона може собі дозволити влаштовувати тендери на поставки. Але не бажано орієнтуватися на одного постачальника зважаючи на імовірні проблемні ситуації. Краще мати їх декілька: основних і допоміжних.
При заснуванні мережі ресторанів швидкого обслуговування бажано розвивати підприємства двох видів: комплекс з виробництва напівфабрикатів; власні ресторани, у яких страви з напівфабрикатів готуються і реалізуються.
Вважається, що для досягнення нормальних термінів окупності через одне посадочне місце ресторану фаст-фуд має проходити не менше 100 чоловік на день.
Під ресторани краще будувати окремі будинки. У цьому випадку вирішуються питання з під'їздом і паркінгом, плануванням приміщення з урахуванням специфіки закладу, вентиляцією, корпоративним стилем інтер’єра.
Приблизний розподіл площ у ресторані фаст-фуд самообслуговування такий: кухня — 45%, холодильники — 4%, склад — 6%, адміністративні, підсобні приміщення — 5%, торговельний зал (лінія роздачі) — 10%, зал для прийняття їжі — 30% [1].
6.4 Інтернет-технології
До моделей електронної комерції належать: електронний магазин, електронний каталог, електронний аукціон; електронний торговий центр; інформаційний брокер; віртуальний центр розроблення; провайдер бізнес-операцій; віртуальна спільнота.
Електронний магазин — це магазин у мережі Інтернет, створений у формі спеціалізованого сайту, що належить фірмі-виробнику або торговельній компанії та призначений для просування товарів на ринок, підвищення обсягу продаж, залучення нових покупців. На такому веб-ресурсі є можливість підбирати товари, оформляти замовлення, навіть здійснювати оплату через Інтернет. Замовлення оформляються у режимі он-лайн, але в деяких випадках система розрахунку за отриманий товар і доставка можуть здійснюватись поза електронним каналом.
Електронний каталог-довідник — це спеціалізований сайт, за допомогою якого клієнт може підбирати постачальників товарів для подальших переговорів з ними.
Електронний аукціон відображає у мережі Інтернет процедуру торгів по лотах, як на звичайному аукціоні. Провайдер такої системи заробляє на відсотках від транзакцій, а також на продажу програмного забезпечення для участі у торгах.
Електронний торговий центр — це сайт, що містить ряд електронних магазинів і каталогів, об'єднаних загальним місцем розміщення.
На практиці електронну комерцію можна поділити на п'ять сфер як складових компонентів інфраструктурного середовища.
Реклама — звернення уваги до товару — здійснюється в Інтернеті складніше, ніж при використанні звичайних (традиційних) її видів.
Представлення товару — показування виробів через засоби Інтернету. Для показу товару застосовуються відеоролики, звук, анімації.
Проведення операцій — здійснення покупки — повинно бути швидким, безпечним, супроводжуватися повідомленням по електронній пошті і бути доступним для відстеження завдяки веб-сайту.
Післяпродажна підтримка — допомога, що надається клієнту під час оформлення покупки і після неї, враховуючи доставку товару, сервісне обслуговування.
Побудова відносин — формування у клієнта прихильності до торгової марки і компанії, намагання перетворити випадкового споживача у постійного клієнта.
Залежно від статусу користувача Інтернету та характеру його взаємодії з іншим учасником електронну комерцію можна класифікувати на окремі сектори:
бізнес-бізнес. Включає у себе всі рівні взаємодії між компаніями. При цьому можуть використовуватися спеціальні технології і стандарти електронного обміну даними.
бізнес-споживач. Основу даного напряму складає електронна роздрібна торгівля. В Інтернеті представлено торгові портали, віртуальні магазини, що пропонують у режимі реального часу широкий спектр товарів і послуг кінцевим споживачам.
бізнес-адміністрація. Охоплюються ділові стосунки підприємницьких структур з місцевими органами влади, міністерствами, відомствами, торгово-промисловими палатами, податковою службою, іншими державними органами, фондами, міжнародними організаціями.
споживач-адміністрація. Найменш розвинена категорія електронної комерції, але є достатній потенціал, який може бути використаний для організації взаємодії державних структур і споживачів, особливо в соціальній сфері, системі захисту прав споживачів.
споживач-споживач. Характеризує процес взаємодії кінцевих покупців для обміну інформацією, досвідом придбання і експлуатації товарів.
Важливою перевагою електронної комерції є більш низькі витрати обігу.
Неабияке значення має маркетингова підтримка сайту поза Інтернетом, тобто в оф-лайні. До засобів реклами сайту в оф-лайні належать:
представлення інтернет-адрес у традиційних журналах, газетах, рекламних каталогах;
демонстрація інформаційного продукту зацікавленим особам в офісі фірми, під час проведення прийому делегацій, виставок, індивідуальних зустрічей;
реклама сайту на радіо, по телебаченню, включаючи службу новин та спеціалізовані телепередачі, що охоплюють широку аудиторію глядачів.
При плануванні рекламного бюджету підприємства поряд з іншими засобами реклами слід визначити, скільки потрібно коштів на підтримку сайту у робочому стані в цілому і за складовими компонентами, виходячи з призначення веб-ресурсу, стратегічних установок, фінансів, політики конкурентів.
6.5 Показники ефективності сайту компанії
На підставі проведеного наукового дослідження та вивчення практики функціонування Інтернет-ресурсів аналіз сайту компанії проводиться на підставі таких показників [1]:
Кількість відвідувачів сайту за певний період (день, місяць та ін.). Характеризує розмір аудиторії веб-ресурсу.
Ефективність каналу входження на сайт (Ек). Вхід до сайту може бути з Інтернет-адреси, посилання по тексту, банера. Вона визначається шляхом поділу кількості відвідувачів, що скористались даним каналом (Пк), до загальної кількості відвідувань (Вз):
Ек = Пк / Вз * 100. (1)
Розрахунки, проведені окремо за кожним джерелом входження на сайт, дають змогу зробити висновок, які з них найбільш результативні.
3 Частота відвідування сайту. Це усереднена величина, що показує, як часто користувачі відвідують веб-ресурс. Визначається як середня кількість відвідувань сайту користувачем за одиницю часу (день, місяць тощо).
4 Глибина інтересу — скільки часу користувач провів на сайті, скільки сторінок він продивився, які конкретно сторінки та розділи. Ступінь відвідування кожної сторінки сайту (Рс) визначається як співвідношення відвідувачів сторінки (Вс) до загальної кількості відвідувань сайту (Вз).
Розрахунок здійснюється за формулою
Рс = Вс / Вз * 100. (2)
Зробивши розрахунок можна з’ясувати, наскільки популярна та чи інша сторінка. Можна також з'ясувати, з яких країн були відвідувачі.
5 Кількість клієнтів (споживачів), які купили товари або замовили послуги через сайт. Цей показник може бути використаний при аналізі діяльності інтернет-магазину, інтернет-проекту.
6 Ступінь перетворення відвідувачів сайту у покупців (Ев). Розраховується шляхом поділу числа реальних покупців (Чп) на загальну кількість відвідувачів сайту (Чв)
Ев = Чп / Чв * 100. (3)
7 Обсяг продажу товарів або замовлених послуг у кількісному і вартісному виразі, їх асортиментна структура.
8 Середня вартість однієї покупки (Сп). Розраховується як співвідношення обсягу продажу товарів через інтернет-магазин у вартісному виразі (Ре) до кількості обслуговуваних "електронних" покупців (Пе):
Сп = Ре / Пе. (4)
9 Ступінь застосування віртуальної торгівлі на підприємстві (Зс). Показує відносну частку продажу товарів через інтернет-магазин (Ре) у загальному обсязі реалізації продукції компанії (Р3):
Зс = Ре / Рз * 100. (5)
Зростання величини даного показника свідчить про позитивні зрушення у розвитку передових технологій, розширення масштабів електронної комерції.
Рейтинг сайту. Оцінюється рейтинговою системою за встановленими критеріями з урахуванням тематики, профілю діяльності на основі сформованої бази ресурсів.
Ступінь охоплення цільової аудиторії зворотними зв'язками. Показує кількість користувачів сайту, які скористались спеціальними веб-формами, брали участь у голосуванні, опитуванні, веб-конференціях. За рахунок цього можна виявити тих, що не обмежились пасивним відвідуванням сайту, а надали цінну інформацію, висловили думки та побажання, вступили в інтерактивний діалог, відгукнулись на пропозиції.
Ступінь відгуку банера (Еб) визначається шляхом поділу кількості натискань на банер (Кн) на кількість його показів (Кп):
Еб = Кн / Кп * 100. (6)
Середня кількість показу банерів відвідувачу (Сп) розраховується шляхом поділу кількості показів банерів (Кп) на кількість цільових відвідувачів (Чв):
Сп = Кп / Кв. (7)
Витрати на залучення одного відвідувача сайту (Св). Розраховується як відношення сумарних витрат на організацію сайту (Ссум) до числа залучених відвідувачів за певний проміжок часу, наприклад рік (Чв):
Св = Ссум / Чв . (8)
Сумарні витрати становлять
Ссум = Скап + Сев, (9)
де Скап – сумарні капітальні витрати (одноразові) вкладення на проектування системи, придбання необхідних складових та її реалізацію;
Сев – експлуатаційні витрати.
До одноразових витрат відносять: витрати на початковий аналіз та планування; вартість необхідного обладнання для роботи сайту; вартість програмного забезпечення; вкладення на організацію ліній зв'язку та супутнє обладнання; вартість допоміжного обладнання; витрати на підготовку і перепідготовку кадрів.
До експлуатаційних витрат належать: заробітна плата персоналу; витрати на допоміжні матеріали; внески за доменне ім'я; орендна плата за канали зв'язку; амортизаційні відрахування; додаткові витрати у випадку залучення сторонніх фірм на розвиток сайту, його дизайну, функціонального оснащення; витрати на проведення реклами.
Темпи залучення відвідувачів сайту (Тв). Цей показник дозволяє оцінити динаміку відвідуваності за часом і вимірюється у відсотках відносно попереднього проміжку часу:
Тв = Чв,j+1 / Чв,j * 100, (10)
де Чв,j+1 / Чв,j – кількість відвідувачів у j+1 та j-й проміжок часу.
Якщо матиме місце зниження темпу залучення відвідувачів, то доцільно провести рекламну кампанію.
Витрати на залучення одного електронного покупця (Сп). Визначається як відношення сумарних витрат на організацію сайту (Ссум) до числа реальних покупців, що зробили хоча б одну покупку, тобто стали клієнтами підприємства:
Сп = Ссум / Чп, (11)
де Чп – кількість реальних покупців.
Темпи зростання (зниження) доходів від електронних покупців (Тд). Цей показник вимірюється у відсотках відносно попереднього проміжку часу і розраховується таким чином:
Тд = Дj+1 / Дj * 100, (12)
де Дj+1, Дj – доходи компанії від продажу товарів електронним покупцям за j+1 та j-й проміжок часу.
Темпи зростання (зниження) доходів від постійних покупців (Тдп). Цей показник вимірюється у відсотках відносно попереднього проміжку часу і розраховується за формулою
Тдп = Дпj+1 / Дпj * 100, (13)
де Дпj+1, Дпj – доходи компанії від постійних електронних покупців за j+1 та j-й проміжок часу.
Ступінь перетворення електронних покупців у постійних клієнтів (Епк). Це відношення між кількістю постійних покупців, що здійснюють регулярні покупки (Чрп), і кількістю покупців, які здійснили хоча б одну покупку (Чп):
Епк = Чрп / Чп * 100. (14)
Витрати на утримання одного постійного покупця (Спп). Визначаються як відношення сумарних витрат (Ссум) до кількості постійних покупців, що здійснюють регулярні покупки через сайт (Чрп):
7. Міжнародна комерційна діяльність посередницьких підприємств
7.1 Загальна характеристика міжнародного посередництва
У прагматичному значенні міжнародну підприємницьку діяльність можна трактувати як діяльність, що передбачає науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу співпрацю суб'єктів господарювання двох або більше країн. Сучасний міжнародний бізнес фактично охоплює всі сфери діяльності людей, що пов'язані з переміщенням і взаємопроникненням головних чинників виробництва (трудових ресурсів, засобів та предметів праці), товарів і послуг через національні кордони.
Загальними мотивами, що спонукають окремі суб'єкти господарювання брати участь у міжнародному бізнесі, є можливість розширення продажу товарів, придбання (використання) нових джерел ресурсів, диверсифікація виробництва. Постійна присутність на міжнародному ринку дає змогу підприємствам значно збільшувати свій зиск, отримувати великі прибутки. Розвиток міжнародної підприємницької діяльності може бути зорієнтований і на реалізацію довгострокових власних інтересів, коли цілі забезпечення і збереження певної прибутковості не є пріоритетними.
Економічні зв'язки із зарубіжними фірмами у більшості випадків реалізуються через здійснення комерційних операцій, тобто певних технічних і організаційних прийомів (процедур) для підготовки і проведення міжнародного співробітництва. Традиційною і найбільш поширеною формою зовнішньоекономічної діяльності є зовнішньоторговельні операції: імпорт та експорт.
Обмеженість конвертації національних валют у валюти інших країн, прагнення скоротити валютні ресурси на імпорт зарубіжних товарів спричиняють відносно широкий розвиток так званої зустрічної торгівлі.
Основні операції зустрічної торгівлі [4]:
бартер—одноразовий або послідовний обмін товарів у натуральній формі без грошей. При такій торговельній операції гроші є лише розрахунковою категорією;
зустрічна закупівля (паралельний бартер) — торгівля за одним або кількома контрактами, кожний з яких має бути оплачений покупцем негайно, але із зобов'язанням продавця закупити, в свою чергу, певний товар на відповідну суму в покупця. У даному випадку операції оплати і закупівлі розмежовані у часі;
кліринг (міжнародний) — безперервна зустрічна торгівля в обумовлених договорами (угодами) обсягах з використанням системи безготівкових розрахунків, тобто заліку взаємних вимог і зобов'язань;
компенсаційна операція — операція, подібна до бартерної, проте можливе часткове погашення заборгованості грошима;
офсет — такі виробничі взаємовідносини, коли продавець зобов'язується або виготовляти товар, або складувати готовий виріб на місці збуту (в іноземній державі), або купувати певні компоненти (комплектуючі деталі та вузли) для даного товару у конкретних виробників цих компонентів.
Найбільш важливою формою міжнародного бізнесу визнано спільне підприємництво — діяльність, що ґрунтується на співпраці вітчизняних та іноземних партнерів, спільному розподілі прибутків і солідарному ризику від її здійснення.
Практично реалізувати окремі форми міжнародної підприємницької діяльності можна і доцільно двома шляхами:
1) без створення нового підприємства (юридичної особи) в межах міжнародної торгівлі та кооперації. У