Xreferat.com » Рефераты по маркетингу » Аналіз та способи підвищення конкурентоспроможності товарів на внутрішньому та зовнішньому ринках (на даних підприємства ресторану "Тернопіль" готельного комплексу "Тернопіль-готель" м. Тернополя)

Аналіз та способи підвищення конкурентоспроможності товарів на внутрішньому та зовнішньому ринках (на даних підприємства ресторану "Тернопіль" готельного комплексу "Тернопіль-готель" м. Тернополя)

економічна інфраструктура – якість життя".

Враховуючи наведені уточнення, пропонується визначення конкурентоспроможності країни як сукупності притаманних конкретній національній економіці факторів, здатних забезпечити пропозицію товарів і послуг, виготовлених за умов застосування новітніх технологій, вільного і справедливого ринку та зростаючих доходів населення, що є прийнятним для міжнародної торгівлі за співвідношенням ціна - якість. Дія цієї сукупності чинників повинна мати своїм наслідком позитивну динаміку випуску продукції, зайнятості та факторних доходів, а, також зміцнення позицій національної економіки на світовому ринку.

Конкурентоспроможність країни проявляється як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, і вона формується низкою факторів.

До зовнішніх конкурентні переваг (факторів) країни належать: . вигідне географічне розташування; . сприятливий клімат;

• наявність значних, доступних і дешевих природних ресурсів; . висока освіченість населення країни, її трудових ресурсів;

• якісна система підготовки і перепідготовки менеджменту;

• якість стратегічного мислення на різних рівнях управління; . висока ефективність використання ресурсів;

·          . динамічність внутрішнього ринку; . ексклюзивність вітчизняного товару; . розвиненість ринкової інфраструктури;

• виробництво ВВП на душу населення;

• наявність значної частки конкурентоспроможних фірм країни;

• наявність високого рівня конкуренції в усіх сферах економічної діяльності на основі знань і кваліфікації працівників;

·          . високий рівень витрат на НДДКР із відповідною державною підтримкою науки та інноваційної діяльності;

• низька інфляція;

• низькі процентні ставки в країні;

· гнучкість фінансової системи країни;

• низькі ставки податків і мита;

• виважений валютний курс;

• відсутність наднормативної державної заборгованості;

• висока культура бізнесу в країні;

• активна підтримка малого і середнього бізнесу державою;

• висока якість інформаційного забезпечення управління;

• відкритість суспільства і ринків країни;

• високий рівень інтеграції всередині країни та міжнародної інтеграції і кооперування;

• прийнятність з точки зору економічної безпеки питомої ваги експорту у ВВП;

• стабільність політичної і правової системи країни;

• якісне правове регулювання функціонування економіки країни; . високий науковий рівень управління економікою країни;

• гармонізація національної системи стандартизації і сертифікації з міжнародною системою.

Внутрішніми конкурентними перевагами (факторами) країни можна вважати:

·           високий попит на вітчизняні товари;

·           оптимальний рівень концентрації спеціалізації та кооперування в національній економіці;

• оптимальний рівень уніфікації і стандартизації вітчизняної продукції;

• високу питому вагу конкурентоспроможного персоналу на національних підприємствах;

• якісну інформаційну і нормативне методичну базу управління в країні; .

·                              наявність конкурентоспроможних вітчизняних постачальників;

·           наявність доступу вітчизняних товаровиробників до якісної (а в окремих країнах дешевої) сировини та до інших ресурсів;

• високий рівень радикальних нововведень (патентованих товарів, технологій, інформаційних систем тощо);

·           наявність у країні конкурентоспроможних менеджерів;

·           проведення сертифікації продукції та систем;

·           високу частку високотехнологічних конкурентоспроможних товарів в експорті;

·           високу питому вагу в національній економіці конкурентоспроможних підприємств.

Переважна більшість наведених конкурентних переваг країни має кількісні параметри, які можна обчислити і прогнозувати.

Досягнення стану конкурентоспроможності національної економіки передбачає створення конкурентоспроможного суспільства. Саме в такому розумінні останнім часом вживається поняття „конкурентоспроможність країни".

Якщо ж звернутися до Доповідей зі світової конкурентоспроможності, які щорічно складалися Лозаннським Міжнародним інститутом менеджменту і розвитку (МІМР) й представлялися на Всесвітньому економічному форумі в Дав осі в період з 1979 до 1995 рр., то в них поняття конкурентоспроможності визначалося загалом як реальна й потенційна можливість фірм в існуючих для них умовах проектувати, виготовляти та збувати товари, які за ціновими та недійовими характеристиками привабливіші для споживачів, ніж товари їхніх конкурентів. Очевидно, що тут для визначення конкурентоспроможності країн використано теоретичні основи мікроекономіки, яка вивчає індивідуальні рішення фірм та домогосподарств у процесі їхнього функціонування та взаємодії на ринку. Правда, при цьому наголошувалося, що конкурентоспроможність країн і конкурентоспроможність фірм є взаємозалежними поняттями.

Для визначення рейтингу конкурентоспроможності країн у лозаннських Доповідях зі світової конкурентоспроможності, до складання яких залучалися матеріали ще 23 національних та міжнародних економічних інститутів з 1979 р (для 46 країн) до 1995 р. (для 48 країн), використовувався 381 критерій. Доповіді інформували весь світ про те, які країни на даний момент були найбільш конкурентоспроможними. Це надавало урядам країн з низьким рейтингом конкурентоспроможності поштовх до зміни економічної політики, а урядам країн з високим рейтингом - стимул для подальшого розвитку в заданому напрямку.

Використання Лозаннським Міжнародним інститутом менеджменту і розвитку для визначення суті такого багаторівневого явища, як конкурентоспроможність, переважно мікроекономічних основ було помітним методологічним недоліком, що врешті-решт призвело до відмови Всесвітнього економічного форуму від його послуг. У 1996 р. внаслідок виступу професора Массачу-сетського технологічного інституту П. Кругмана в журналі „Fогеіgn Affairs" (1994 р.), де цей відомий англосаксонський економіст проголосив ідею конкуренції між країнами „небезпечною пристрастю", було переглянуто концепцію складання доповіді, а сама вона отримала нову назву - Доповідь про глобальну конкурентоспроможність. Модернізував концепцію конкурентоспроможності директор Гарвардського інституту міжнародного розвитку професор Дж. Сакс. За ним. конкурентоспроможність нації - це відповідність економічних структур та інститутів країни завданням економічного зростання в межах структури світової економіки в цілому. Економіка країни є конкурентоспроможною у світі, якщо економічні інститути й політика держави забезпечують стале й швидке економічне зростання. Нації конкурують в основному у виборі альтернативних інститутів або стратегій стимулювання якнайшвидшого економічного зростання та підвищення життєвого рівня. Деякі зусилля призводять до успіху, інші вичерпаються на „зламі історії". Конкурентоспроможними є ті нації, які обираюсь інститути й політику, що сприяють довгостроковому зростанню. З наведеного бачимо, що підхід Кругмана-Сакса до поняття конкурентоспроможності країни, й ключових елементів і джерел є макроекономічним, що, безумовно, повністю відповідає цьому рівню конкурентоспроможності.

Рейтинги Доповіді з глобальної конкурентоспроможності ґрунтуються на 155 кількісних показниках і показниках різних обстежень, що об'єднані у вісім груп основних чинників конкурентоспроможності:

·           відкритість економіки для міжнародної торгівлі та фінансів; контроль державного бюджету та регулювання;

·           розвиток фінансових ринків;

·           якість інфраструктури;

·           якість технології;

·           якість ділового менеджменту;

·           позитивна динаміка ринку праці;

·           якість юридичних і політичних інститутів.

Після 1996 р., коли Лозаннський Інститут менеджменту й розвитку перестав бути укладачем Доповіді зі світової конкурентоспроможності, він почав складати й публікувати власний незалежний Щорічник світової конкурентоспроможності, який аналізує та ранжиру є здатність національного політико-економічного середовища підтримувати сталий процес утворення доданої вартості й в ширшому розумінні конкурентоспроможність національних компаній. Вважається, що конкурентоспроможність багато в чому залежить від здатності держави формувати економіко-правове середовище, яке сприяє усталеному процесу створення доданої вартості. Термін „сталий процес" тут виявляється вирішальним. Він підкреслює стабільність конкурентоспроможності у довгостроковому плані. Це відбивається у важливості таких сфер, як освіта, система цінностей у суспільстві та мотивації окремих членів суспільства, які активно впливають на майбутній розквіт країни, навіть якщо їхню роль у поточних показниках економічного розвитку дуже важко визначити.

Щорічник світової конкурентоспроможності враховує різні сфери національного політико-економічного середовища. Він визначає вісім основних факторів, дуже схожих на показники, наведені у Доповіді з глобальної конкурентоспроможності. Ці фактори містять 250 різних критеріїв, які є результатом вивчення 40 000 статистичних показників за п'ятирічний період. Вони об'єднують такі показники конкурентоспроможності, як ВВП, рівень інфляції, кількість патентів тощо, і такі аспекти як освіта, системи суспільних цінностей та інші, які аналізуються завдяки широкому опитуванню 2500 політичних і ділових лідерів різних країн світу.

Свою методику та дещо іншу систему показників визначення конкурентоспроможності країн розробив Світовий банк. Але його результати ранжирування країн світу на ієрархічній драбині конкурентоспроможності в цілому збігаються з отриманими Світовим економічним форумом, - зауважує В. Андріанов.

Як зазначалось в публікаціях Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, огляди конкурентоспроможності держав, які виконуються на основі методики ООН, щорічно публікує англійський журнал „Економіст". За конкурентоспроможністю Україна у 2000 р. серед 180 країн світу посідає 134 місце, Росія - 127. Крім того, Гарвардський університет спільно із Женевським Всесвітнім економічним форумом опублікував Доповідь про глобальну конкурентоспроможність 75 країн світу у 2001 р. Згідно з цим дослідженням, Україна посідає 69 місце. Обидва приклади свідчать про вкрай низьку конкурентоспроможність нашої країни у світовому співтоваристві, про що вже відзначалось в українській економічній літературі.

Щорічник світової конкурентоспроможності, і Доповідь з глобальної конкурентоспроможності визначають конкурентоспроможність відповідно до неоліберальних теорій економічного розвитку. Чим більш відкритими є ринки країни, тим вищим є рейтинг їхньої конкурентоспроможності. А причина в тому, що, чим більш відкритими є ринки країни, тим легше проник­нути на них великому бізнесу, що представлений на Всесвітньому економіч­ному форумі в Давосі. Звідси, згідно з Щорічником і Доповіддю, найбільш конкурентоспроможними проголошуються або невеликі відкриті країни з досить непомітною роллю уряду та низькими податками (Люксембург, Нова Зеландія, Норвегія, Швейцарія, Фінляндія), або міста-держави (Сінгапур та Гонконг), які є місцезнаходженням багатьох транснаціональних компаній.

До речі, і Щорічник, і Доповідь не випадково віднесли Скандинавські країни до держав, де непомітна роль уряду та низькі податки. Щодо цих країн було вжито парадоксальний вислів, над яким є сенс поміркувати: „скандинавський соціалізм". З наведених у табл. 1 даних бачимо, чому Скандинавські Країни й Швейцарія є країнами з соціальне орієнтованою ринковою економікою, а США - ні: їхні державні машини повертають платникам податків у 1,5-2,5 разу більше, ніж у США. Тому населення цих європейських країн позитивно ставиться до високих податків: фактично ці податки, скориговані на утримання соціальної сфери, є досить помірними. А ми просто звикли говорити про високий податковий тиск у країнах Скандинавії.

Показники обсягу державного сектору в деяких ринкова розвинених країнах світу наприкінці 80-х років, % до ВВП

Таблиця 1.1.

Країна Частка державного споживання у ВВП Частка податків у ВВП Різниця між частками
Швеція 29,3 55,3 26,0
Данія 27,9 52,0 24,1
Фінляндія 20,0 35,9 15,9
Норвегія 19,4 48,3 28,9
СІЛА 18,7 28,9 10,2
Швейцарія 13,2 32,0 18,2

І Доповідь, і Щорічник не обов'язково ставлять високо у рейтингу конкурентоспроможності ті країни, чия реальна конкурентоспроможність надає їм вагому частину ринку до конкурентоспроможних галузей промисловості, або завдяки впровадженню нових продуктів і процесів створює зайнятість та високі темпи зростання заробітної плати, або забезпечує стабільність цін та одночасне розширення виробництва, зростання продуктивності тощо.

Що ж до України, то сучасний стан конкурентоспроможності її економіки, з урахуванням сукупності економічних, політичних і соціальних характеристик суспільства, високо не оцінюється експертами Всесвітнього економічного форуму. Так, серед 53 країн, на які разом припадає понад 95% світового виробництва, торгівлі та нових капіталовкладень, Україна посідала в 1997 р. 52, а в 1998 р. - 53 місце.

У 2000 р. за індексом поточної конкурентоспроможності Україна мала 56 місце, а за індексом конкурентоспроможності зростання (growth competitivenes) - 57 місце.

Наведені дані, на наш погляд, вимагають дещо критично оцінити методики визначення конкурентоспроможності такими установами, як Лозаннський міжнародний інститут менеджменту й розвитку та Гарвардський інститут міжнародного розвитку. Експерти цих установ визначають рейтинги конкурентоспроможності країн не з позицій етатизму чи дирижизму, а з позицій лібералізму. І це цілком природно, оскільки лібералізм вважає економічну свободу найвищою цінністю. В подальшому буде показано що в історії економічної думки ця цінність вперше найяскравіше виражена у працях Адама Сміта, який виходив з принципу laissez fаіrе (потурання), тобто наголошував на необхідності природного ходу економічних процесів. Державі ж в його системі надавалася роль „нічного сторожа".

Основоположні ідеї економічного лібералізму були розвинуті далі в працях представників неокласичного напрямку, який зараз вважається основним напрямком - мейнстримом (mainstream) західної економічної думки. Неокласики не втратили віри в автоматичний механізм вільного ринкового саморегулювання економіки. Вони і досі заперечують необхідність широкої інтервенції держави в економічне життя, бо вважають таке втручання неефективним. А це означає що класичний лібералізм та конституціоналізм (бо держава розглядається ними як інститут) все ще залишаються методологічною основою неоліберальних теорій.

У сфері зовнішньої торгівлі ліберальний напрямок в економічній теорії й практиці вилився у фритредерство, яке в сучасних умовах проявляється у зв'язку з діяльністю СОТ, ЮНКТАД, інших міжнародних спілок та організацій. Природно, що в таких умовах саме неолібералізм (тобто „смітіанство" за своїм походженням) формує погляди, критерії та цінності укладачів і Щорічника, і Доповіді з глобальної конкурентоспроможності.

Такий підхід є суперечливим, оскільки держава, яка в ідеальних, гранично абстрактних теоретичних неокласичних концепціях все ще залишається „нічним сторожем", в практичних рекомендаціях неолібералів (щоб не розвалити економіку) виступає як активний фактор економічного процесу, і його завданням є встановлення „правил гри", формування сприятливого ринкового середовища тощо. І саме ця „державницька", а не ліберальна сторона неолібералізм істотною мірою втілюється в перелік чинників конкурентоспроможності, що використовуються при оцінці її рівня в окремих країнах. Без пункту З „Уряд" про більш-менш пристойний рівень конкурентоспроможності не може бути й мови. Отже, на словах формулою оптимального товарообміну проголошується лібералізм, а насправді його тримають на повідку державного регулювання

Існують також підстави для сумнівів щодо об'єктивності рейтингів конкурентоспроможності, які визначають лозаннські та гарвардські дослідники. Ці сумніви поділяють деякі економісти. Так, В. Кудров відзначає, що останніми роками США зводили свій торговельний баланс з величезним дефіцитом (в 1980 р. - 36,2 млрд. дол., в 1985 р. - 39.6, в 1990 р. - 70,0, в 1995 р. -173,0, в 2000 р. - 475,6 млрд. дол.). На його думку, головна причина дефіцитності зовнішньоторговельного балансу США полягає у відносному послабленні конкурентоспроможності (виділено В. Кудровим) американської продукції по ряду важливих позицій. Це потягло за собою досить логічний ланцюжок: дефіцити платіжних балансів США - послаблення долара, що виявилося, зокрема, •у значному скороченні частки доларових авуарів і водночас у значному підвищенні ієни

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: