Особливості сегментації міжнародних цільових ринків
КУРСОВА РОБОТА
з маркетингу
На тему: «Особливості сегментації міжнародних цільових ринків»
(на прикладі відкритого акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе»,)
ВСТУП
Сегментація як основний фактор відбору міжнародних цільових ринків
1.1 Вибір стратегії виходу на зовнішній ринок
1.2 Основні етапи відбору міжнародних цільових ринків
1.3 Принципи і критерії сегментації закордонних ринків
2. Дослідження процесу проведення сегментації міжнародних цільових ринків на ВАТ СНВО ім. Фрунзе
2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства
2.2 Стан маркетингової діяльності на підприємстві
2.3 Оцінка конкурентоспроможності ВАТ «Сумське НВО ім. М. В. Фрунзе»
3. Прогнозування маркетингової діяльності
3.1 Позиціювання товару на міжнародному ринку
3.2 Прогнози та плани на 2009-2010рр
Висновки і пропозиції
Список використаних джерел
Додатки
ВСТУП
Актуальність теми. У сучасних умовах ускладнення маркетингового середовища змінюється і філософія управління підприємством. Щоб підприємство працювало ефективно і було гідним представником на зарубіжному ринку керівництву необхідно прикладати багато зусиль. Потрібно постійно стежити за кон’юнктурою ринку, удосконалювати та підвищувати технічний рівень виробництва, здійснювати активну рекламу виготовленої продукції та багато іншого.
Зовнішнє середовище є головною первинною характеристикою підприємства як відкритої соціально-економічної системи. Нестабільність умов господарювання вимагає від підприємств постійної уваги до змін ринкового оточення; пристосування планів і прогнозів, структур і способів організації виробництва до нових вимог зовнішнього середовища.
Цілі курсової роботи. Проаналізувати дане підприємство, визначити стратегії маркетингу підприємства, в основі якої лежить сегментування ринку та вибір цільових сегментів. Старанно обраний цільовий сегмент підвищує ефективність роботи компанії, оскільки дозволяє їй сконцентруватися на тих сегментах, в обслуговуванні яких вона може мати успіх. Звичайно ж споживачі виграють від того, що компанія використовує цільовий маркетинг, оскільки кожній групі пропонується товар, що найбільше відповідає потребам її представників.
Проблеми адаптації підприємств України до ринкових умов пов'язані з двома джерелами змін зовнішнього середовища. Першим із них є характерні для ринкових відносин мінливість і невизначеність оточення підприємства, безперервне виникнення нових тенденцій у розвитку економіки та суспільства, прискорення науково-технічного прогресу. Іншим джерелом змін є процес реформування економіки України, пов'язаний з переходом від адміністративного регулювання господарчої діяльності до ринкового, з перетворенням форм власності та структурними змінами в економіці. Реформаторські заходи створюють принципово нове зовнішнє середовище господарювання, яке значно відрізняється від того, в якому відбувалися формування та розвиток вітчизняних підприємств.
Між зазначеними змінами існує тісний зв'язок, а їхнє одночасне протікання значно ускладнює проблеми адаптації підприємства до ринкових вимог. Проте зміни умов господарювання не лише ускладнюють господарчу діяльність підприємства, а й відкривають нові перспективи для його розвитку. Сприйнятливість до змін стає ключовим фактором підвищення конкурентоспроможності окремих суб'єктів господарювання та національної економіки в цілому. Тому особливого значення в сучасних умовах набуває необхідність формування системи адаптації підприємства до змін зовнішнього середовища.
Компанії, що на практиці застосовують маркетинг сегментів, розуміють, що покупці відрізняються своїми потребами, сприйняттям та купівельною поведінкою. Компанія намагається відділити один від одного широкі сегменти, з яких складається ринок, пристосовуючи свої ринкові пропозиції так, щоб вони якомога більше відповідали потребам споживачів, що належать до одного або декількох сегментів ринку.
В даній курсовій роботі розглянуто підприємство Сумської області «Відкрите акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе», а також розглянута діяльність Департаменту із зовнішньоекономічної діяльності та маркетингу за 2006-2008 роки.
Під час дослідження була поставлена конкретна мета: всебічно розглянути розвиток підприємства, структуру виробництва та інші елементи підприємства як системи, ознайомитись із механізмом здійснення зовнішньоекономічної діяльності, ознайомитись з конкурентами та визначити яким чином відбувається сегментація цільових ринків на даному підприємстві.
Методика дослідження. Методологічною основою досліджень слугували загальнофілосовські принципи і методи пізнання суспільного виробництва, положення сучасної економічної теорії та досліджень маркетингу щодо закономірностей його розвитку в зовнішніх ринкових умовах, системний аналіз зовнішніх ринків, комплексний підхід до розробки його сегментів та вибору цільових ринків. При проведенні досліджень застосовувались такі методи: порівняльний, абстрактно-логічний, монографічний та економіко-статистичний.
Сегментація як основний фактор відбору міжнародних цільових ринків
1.1 Вибір стратегії виходу на зовнішній ринок
Ринок і його основні характеристики. Ринок – це сфера обміну, і тому його не слід плутати з торгівлею як такою. Ринок – це особлива економічна категорія, а торгівля – галузь економіки. «Світовий (міжнародний) ринок» - це сукупність національних ринків держав, зв’язки між якими опосередковані міжнародною торгівлею, у тому числі торгівлею ліцензіями ї послугами, міждержавним переміщенням капіталів і т. д. Поняття ринку того чи іншого товару надзвичайно важливе для фірми, що збирається вийти на міжнародний ринок або уже діє там. Цим поняттям визначається вся сукупність фірм, що функціонують у даній сфері обміну, отже, можна виявити потенційних і реальних конкурентів. Це має важливе значення для аналізу діяльності фірми, для планування її ринкової стратегії і тактики.
На ринку продавця практично будь-який наявний товар, будь-які послуги знаходять негайний збут, навіть якщо вони і не цілком відповідають тим вимогам, що висуває до них покупець, головне – їх наявність. Кількість товарів відіграє провідну роль. Якщо товарний асортимент бідний і масштаби виробництва невеликі, то конкуренція відсутня.
На ринку покупця відкривається можливість вибору товару. Покупець порівнює між собою різновиди товарів, випущених різними виробниками, оцінює відповідності між своїми бажаннями і споживчими властивостями товарів, між цими властивостями і ціною.
Для ринку покупця характерне перевищення пропозиції над попитом, якщо воно навіть не дуже велике. Для сучасного міжнародного ринку характерний стан, що його можна визначити як «ринок покупця».
Склавши перелік можливих іноземних ринків, фірма повинна зайнятися їх добором і ранжируванням. Країни-кандидати можна розташувати відносно один одного за декількома критеріями.
Мета ранжирування полягає в тому, щоб установити, який ринок забезпечить фірмі найбільш високий довгостроковий прибуток на вкладений капітал.
Відбір потрібних ринків відбувається шляхом їх диференціації і виділення найбільш привабливого ринку для підприємства і його товарів. Перше питання, яке необхідно вирішити, полягає в тому чи існує вже пропозиція, аналогічна до пропозиції підприємства, яке виходить на іноземний ринок. У випадку ствердної відповіді слід вивчити обсяги наявного попиту і зробити коротко- і середньостроковий прогноз його розвитку. Якщо товар чи послуга, що виходить на ринок, нові, то варто проаналізувати дані проте, яким чином задовольняється потреба, якій відповідає даний товар чи послуга. Необхідно також виявити аналоги і продукти-замінники, а потім визначити масштаби їх виробництва і збуту.
Диференціація може проводитись за наступними факторами:
1. Ввізна ємність ринку. Загальна ємність товарного ринку встановлюється шляхом виявлення очевидного споживача товару, який збирається експортувати підприємство за формулою:
Є = П – Е + І,
де Є – ємність (повне споживання запропонованого до експорту товару підприємства в даній країні);
П – об’єм власного виробництва даного товару в країні імпортера;
Е – експорт даного товару з країни;
І – імпорт даного товару з інших країн та регіонів.
Загальна (номінальна) ємність ринку може не співпадати з реальною ємністю ринку.
Так, квоти, які встановлені тією чи іншою державою на імпорт будь-якої продукції, можуть бути значно нижчі загальної ємності ринку. Таким чином, експорт товару підприємства, в першу черга, визначається величиною ввізної (імпортної) квоти і абсолютними об’ємами ввозу відповідного товару.
2. Доступність ринку. Як привабливий іноземний ринок можна розглядати лише в тому випадку, якщо фірма зможе проникнути на нього без значних витрат ресурсів і часу. Поверховий аналіз умов доступу на іноземний ринок може призвести до значних витрат для фірми-експортера.
Кожний ринок певним чином організований, на ньому діє деяка сукупність суб’єктів і він функціонує за певними правилами.
Підприємству необхідні знання для аналізу доступності ринку через вивчення внутрішньополітичної сфери, пізнання світу традицій і символів, систему організації захисту прав споживача.
Як правило, при виході на закордонний ринок існує три «смуги перешкод», які оцінюються з точки зору тих дій, які фірма збирається здійснити в даній країні:
Митна перешкода;
Юридичні обмеження;
Законодавчі обмеження.
Підприємств-експортерів приваблюють насамперед країни з ліберальним режимом ввозу товарів, з мінімумом тарифних і нетарифних обмежень, сприятливим інвестиційним кліматом.
Спочатку слід звернути увагу на тарифне регулювання, на ставки митних зборів, пільгові таможні режими і т. д.
Підприємствам в першу чергу необхідно знати чи діють у відносинах між країнами режим найбільшого сприяння, чи існують двосторонні угоди, які забезпечують узгодження режимів торгово-політичного регулювання міжнародної торгівлі.
Особлива увага має приділятися нетарифному регулюванню зовнішньої торгівлі тих чи інших держав. Воно може включати:
Особливості митних і адміністративних процедур;
Стандарти та інші вимоги до товарів;
Спеціальні торгові бар’єри;
Імпортні товари та збори;
Валютно-кредитні інструменти.
3. Динаміка зростання ринку.
Підприємства надають перевагу зростаючому ринку, який визначається загальним економічним зростанням. В той же час і стійкий попит на запропонований продукт є позитивним фактором для присутності на ринку.
Ринок можна представити у вигляді 6 різних об’єктів:
Поточний потенціал ринку;
Поточний попит на ринку;
Поточний попит на товари компанії;
Перспектива потенціалу ринку;
Перспектива попиту на ринку;
Перспективи попиту компанії на даному ринку.
4. Інвестиційна політика в галузях чи сферах, які споживають запропонований товар. Відповідно широкі інвестиційні програми в цікавлячих підприємство галузях дають компанії-експортеру при інших рівних умовах великі перспективи просування своїх товарів.
5. Стабільність політико-економічного та правового режиму.
Цей фактор особливо важливий при довгострокових планах здійснення зовнішньоекономічної діяльності підприємства в обраній країні чи регіоні. При оцінці групи факторів, які характеризують політичний ризик, враховується діяльність влади, несприятлива для іноземних ринкових агентів, а також фактори оточення, які генерують цю діяльність.
6. Рівень ВВП країни (регіону), ВНП, дохід на душу населення. Ці показники відіграють важливу роль при виборі ринку, оскільки при інших рівних умовах вони повідомляють про великий потенціал попиту на запропонований товар.
7. Географічне положення.
Як правило, цей показник не відіграє вирішальної ролі при наявності хороших перспектив діяльності підприємства на обраному ринку.
При детальній обробці вибраного та перспективного ринку можуть використовуватися і інші критерії, зокрема: особливості розвитку галузей виробництва, які споживають товари, запропоновані підприємством на експорт; аналіз кон’юнктури даного товару на визначений період; можливість розширити виробництво даного товару місцевими процедурами і т. д.
Вихід підприємства на міжнародний ринок означає різке збільшення числа факторів, які впливають на прийняття рішення при виборі цільового ринку. Міжнародна діяльність практично завжди характеризується підвищеним рівнем окраїнного ризику. Індекси ризику міжнародної комерційної діяльності складаються різними комерційними, урядових і міжнародних організаціями.
Результати проведених маркетингових досліджень дозволяють визначити найбільш привабливі для експортера ринки. Для цього отриману інформацію варто систематизувати за рядом ознак, що дозволяють вибрати кращі зовнішні ринки та їх сегменти. У процесі дослідження іноземний ринок поділяють на окремі, відносно однорідні групи національних ринків. В основу їх подібності можуть бути покладені критерії культурного або мовного характеру, показники рівня життя, ставлення населення до того чи іншого товару, рівня після продажного сервісу і т. д. На основі цієї класифікації отримують сегменти за країнами.
Методи сегментації можуть бути різними. Показники, за якими відбувається групування ринків, залежать від характеристик товару, поведінки покупців і багатьох інших факторів. Сегментація ринків, що наводиться з урахуванням зазначених характеристик має попередній характер. Вона повинна бути уточнена стосовно конкретних цілей, що ставить перед собою підприємство-експортер.
Для оцінювання іноземних ринків складається матриця, де в рядка розташовуються дані про ринки, а у стовпцях – досліджувані ринки. Підсумовування вагових коефіцієнтів за стовпцями покаже, які ринки більш сприятливі з погляду умов роботи, а які – менш.
Таким чином, ця методика дозволяє виділити країни і ринки, на яких мінімум витрат з просування товарів забезпечить максимальний прибуток з урахуванням поставленої мети виходу на ринок.
Дослідницька функція маркетингу пронизує весь його механізм, всі аспекти маркетингової діяльності з моменту розгляду підприємством можливостей виходу на зовнішній ринок і навіть до просування товарів і послуг на вже завойовані ринки, але які від цього не втратили потреби в їх вивченні.
Отже, якщо на основі проведених досліджень з використанням всіх сучасних механізмів виявлено, що передбачена до виходу на зовнішній ринок продукція відповідає основним вимогам відібраних ринків, то ставиться задача відбору такого із них, на якому ефект від реалізації відповідного товару чи послуги може виявитись найвищим.
1.2 Основні етапи відбору міжнародних цільових ринків
Знання закордонного ринку – це не лише вияснення ситуації, що склалася на ньому, але й головним чином, прогнозування направлення і тенденції розвитку його в перспективі. Основна задача підприємства полягає у виборі перспективних, ємких ринків. Особлива увага приділяється обліку потреб потенційних споживачів на цільових ринках, їх сегментах, виявленню нових або незадоволених потреб.
Сегментування ринку відкриває перед компанією нові можливості з маркетингу. Компанія повинна оцінити різні ринкові сегменти та прийняти рішення відносно того, скільки та які саме сегменти обрати у якості цільових.
Здійснюючи оцінку різних сегментів ринку, компанія повинна враховувати три моменти: розмір сегменту та потенціал його росту, привабливість сегменту та можливості компанії відносно цього сегменту.
Необхідно відібрати ті важливі ринки, на які підприємство буде виходити в першу чергу і для яких воно буде розробляти програми маркетинг-міксу (комбінація збутово-політичних інструментів, за допомогою яких підприємство впливає на цільові групи на вибраному ринку). Загальна послідовність рішень, які приймаються при розробці політики підприємства відносно ринків, показано на рис. 1.
Основне завдання початкового етапу полягає в тому, щоб визначити межі ринку, його потенціал, місткість, перспективи росту, важливіші типи і вимоги покупців, форми і методи збуту, структуру і позиції конкурентів. Підприємство у результаті проведення цього етапу повинно вирішити: наскільки прийнятний цей ринок загалом і чи треба надалі глибше вивчати цей ринок або шукати нову форму прикладення капіталу, тобто перейти на випуск іншої продукції для зовсім іншого ринку.
У випадку позитивної відповіді на питання про прийняття цього ринку загалом, треба вирішити, який тип маркетингу вибирати: масовий, товарно-диференційований чи цільовий.
Якщо підприємство випускає стандартну продукцію середнього рівня якості, розраховану на масового покупця, продуктова програма підприємства невелика, то такому підприємству навряд чи є сенс ділити весь ринок такої продукції на окремі сегменти і пристосовувати свій маркетинг-мікс до кожного сегмента. Набагато простіше і дешевше розробити стандартний маркетинг-мікс для всієї продуктивної програми: один товар – один ринок – один комплекс маркетингу. В цьому випадку йдеться про масовий маркетинг.
Якщо підприємство випускає обмежену номенклатуру продукції, яка відрізняється у досить вузьких межах за цінами, якістю та обслуговуванням, то є сенс, як і в першому випадку, не звертати увагу на можливі відмінності споживчих ринків і пропонувати цим ринкам різні, які мало відрізняються один від одного, товари, змінюючи лише зовнішній вигляд, упакування та інші параметри самого товару. У цьому випадку підприємство має: один товар в декількох модифікаціях – один ринок – один загальний маркетинг-мікс з варіантами продуктового міксу. Такий підхід отримав назву товарно-диференційованого маркетингу.
Цільовий маркетинг рекомендується для підприємств, які виробляють широку номенклатуру товарів, які дуже відрізняються один від одного за своїми техніко-економічних параметрів, так і характерами покупців і споживачів. У цьому випадку головні фактори диференціації і успіху підприємства визначаються не стільки внутрішніми, скільки зовнішніми факторами – характером самих ринків і вимогами різних груп споживачів. Підприємство має: декілька номенклатурних груп товарів з широким набором варіантів продуктивного міксу всередині кожної номенклатурної групи – декілька ринків з виділенням всередині кожного відмінних один від одного елементів – декілька маркетинг-міксів. Такий підхід вимагає складної маркетингової роботи і послідовного виконання етапів сегментування, відбору і позиціювання.
Ні Пошук нового ринку або сфери
діяльності
Так
Так
|
|
|
|
![]()
![]()
![]()
Ні
|
|
За демографічними критеріями | За психографічними критеріями |
![]()
![]()
![]()
![]()
| Модель ринку загалом | Полісегментна модель | Моносегментна модель |
![]()
![]()
![]()
| Скільки сегментів слід охопити? |
![]()
![]()
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
| Які і скільки сегментів з потенційно привабливих слід відібрати для подальшої обробки? |
![]()
![]()
| Сегмент 1 | Сегмент 2 | Сегмент 3 | Сегмент N |
![]()
![]()
| Як діяти на відібраних сегментах? |
![]()
|
|
Вибір стратегії проникнення |
|
Вибір стратегії поведінки |
![]()
![]()
![]()
|
|
Рис. 1 Процес вибору цільового ринку і розробки політики відносно ринку
Сегментація світового ринку
Вибір цільового маркетингу означає, що підприємство повинно розбити весь ринок на локальні часткові ринки – сегменти. При цьому кількість, склад і розміри отриманих сегментів будуть залежати від використовуваних методів і критеріїв сегментування. Попередні типи не вимагають сегментування.
Вибір концепції цільового маркетингу і прийняття рішення щодо сегментування ринку передбачає вибір стратегії сегментування або стратегії охоплення ринку. Можна назвати такі три стратегії: 1) сегментування за демографічними критеріями; 2) сегментування за психографічними критеріями; 3) сегментування за комбінованими критеріями або повне сегментування. У результаті сегментування підприємство отримує моделі утворених сегментів, тобто виражений у відповідних показниках портрет однорідної групи споживачів конкретного сегмента.
У маркетинг-міксі інвестиційних товарів ринки сегментуються в основному за психографічними критеріями, які характеризують позицію або очікування покупців відносно відповідних продуктів або продуктових груп, їх поведінку.
Всіх споживачів обладнання, тобто підприємства можна поділити на дві великі групи: які орієнтовані на якість і для яких головним критерієм вибору є доступна ціна.
Кінцевий вибір робиться на основі сукупності критеріїв. Знаючи перелік таких критеріїв і їх відносну важливість для покупців при прийнятті рішення про покупку, підприємства-виробники можуть сегментувати ринок споживачів і розробляти свій маркетинг-мікс стосовно кожного сегмента.
Такого роду сегментування дозволяє виробнику чітко уявити портрет споживача на кожному сегменті і зробити свідомий вибір на користь орієнтації на той чи інший сегмент.
Після оцінки різних сегментів компанія повинна прийняти рішення, скільки та які сегменти вона буде обслуговувати. Тобто вибрати цільовий ринок. Цільовий ринок складається з сукупності покупців зі спільними потребами або характеристиками, яких компанія прийняла рішення обслуговувати. З рис.2 видно, що компанія повинна використати одну з трьох стратегій охоплення ринку: недиференційований маркетинг, диференційований маркетинг, концентрований маркетинг.
Не всі утворені сегменти є однаково привабливими і доступними з точки зору ринкових шансів, конкуренції і наявних у підприємств можливостей. Тому на цьому етапі необхідно більш глибоко досліджувати утворені сегменти, оцінювати їх з позиції шансів і ризиків, сильних і слабких сторін самого підприємства і нарешті вибрати ті сегменти, на яких підприємство зупиняє свій вибір і буде проводити маркетингову роботу.
Вибір стратегії недиференційованого маркетингу означає, що компанія вирішує вийти на весь ринок з єдиною пропозицією, ігноруючи розбіжності між сегментами ринку. Застосування цієї стратегії зумовлено невеликими розбіжностями між сегментами ринку або впевненістю у тому, що товар буде привабливим для всіх сегментів. Ця пропозиція буде, скоріш за все, сфокусована на тих проблемах, які є спільними для всіх сегментів ринку, а не на тих, які є відмінними. Компанія розробляє привабливі для більшості покупців товари та маркетингові кампанії. Вона покладається на високу якість товару, його широке розповсюдження та масову рекламу, її ціль – переконати споживача у надзвичайній якості товару, що пропонується.
Недиференційований маркетинг забезпечує економію коштів. Вузький асортимент товарів дозволяє підтримувати на низькому рівні вартість виробництва, зберігання та транспортування. Недиференційована програма стимулювання збуту утримує на низькому рівні видатки на рекламу. Оскільки зникає необхідність в маркетингових дослідженнях та планування окремих сегментів, скорочуються загальні витрати на проведення маркетингових досліджень та роботу з окремими найменуваннями товару.
Маркетологи, що зважують на сучасні тенденції. Мають великі сумніви щодо цієї стратегії. Труднощі виникають при розробці товару або товарної марки, яка б задовольняла всіх споживачів. Компанії, які використовують недиференційований маркетинг, зазвичай розробляють пропозицію, орієнтовану на найбільші сегменти ринку. Якщо так само будуть робити декілька компаній, то в цих великих сегментах розвиватиметься жорстка конкуренція, а в менших за розміром сегментах буде відчуватися дефіцит пропозиції. Це може до того, що великі сегменти виявляються менш прибутковими через жорстку конкуренцію, що виникає в них. Розуміння цієї проблеми спричинило зацікавленість компаній до менших за розміром сегментів ринку.
Використовуючи стратегію диференційованого маркетингу, компанія приймає рішення про те, що буде орієнтуватися одразу на кілька ринкових сегментів і для кожного з них розроблятиме окрему пропозицію. Використовуючи різноманіття продуктів та маркетингових підходів, ці компанії мають надію збільшити обсяг продажів та зміцнити свою позицію на кожному ринковому сегменті. Вони мають надію також, що ринкова позиція, яку вони обіймають водночас на кількох сегментах, закріпить у свідомості споживача стійку асоціацію між назвою компанії та товарами певного виду. Крім того, компанії намагаються підвищити ступінь прихильності товарами компанії, оскільки їхня пропозиція повніше задовольняє потреби представників даного сегменту.
Диференційований маркетинг забезпечує досягнення високих обсягів продажу, порівняно з недиференційованим маркетингом, тому все більше компаній використовують саме цю стратегію. Однак, диференційований маркетинг веде до збільшення виробничих витрат. Розробка різних маркетингових планів, призначених для різних сегментів ринку, потребує проведення додаткових маркетингових досліджень, складання прогнозів, аналізу збуту, планування просування товару та керування каналами товароруху. Спроба забезпечити різні сегменти ринку відповідною рекламою збільшує витрати на просування товару. Тому, приймаючи рішення про проведення стратегії диференційованого маркетингу, компанії необхідно врахувати як, з одного боку, збільшення обсягів продажу, так й, з іншого боку, збільшення витрат.
Третя зі стратегій охоплення ринку – концентрований маркетинг, особливо приваблива в тих випадках, коли ресурси компанії вельми обмежені. Замість того, щоб ганятися за невеликою часткою великого ринку, компанія може спрямувати свої зусилля на отримання значної частки одного або декількох субринків.
Концентрований маркетинг забезпечує для невеликих компаній, що тільки-но розпочинають свою діяльність, чудову можливість знайти точку опори відносно крупних