Інтерполювання функцій
На основі формули (1. 2. 16) отримаємо залишковий член першої інтерполяційної формули Ньютона:
,
(1. 2.
17)
де
- деяка внутрішня
точка найменшого
проміжку, що
містить всі
вузли
і точку
.
Аналогічно,
покладаючи
в формулі (1.
2. 17)
,
отримаємо
залишковий
член другої
інтерполяційної
формули Ньютона:
,
(1. 2.
18)
де
- деяка внутрішня
точка найменшого
проміжку, що
містить всі
вузли
і точку
.
Зазвичай при практичних обчисленнях інтерполяційна формула Ньютона обривається на членах, що містять такі різниці, які в межах заданої точності можна вважати постійними.
Вважаючи,
що
майже постійними
для функції
і
достатньо
малим, і враховуючи,
що
,
наближено можна
покласти:
.
В цьому випадку залишковий член першої інтерполяційної формули Ньютона наближено рівний
.
При таких самих умовах для залишкового члена другої інтерполяційної формули Ньютона отримаємо вираз
.
1.3 Інтерполяційні формули Гауса
При побудові інтерполяційних формул Ньютона використовуються лише значення функції, що лежать з однієї сторони початкового наближення, тобто, ці формули носять односторонній характер (див.[3]).
В багатьох
випадках виявляються
корисними
інтерполяційні
формули, що
містять як
наступні, так
і попередні
значення функції
по відношенню
до її початкового
наближеного
значення. Найбільш
вживаними серед
них являються
ті, що містять
різниці, розміщені
у горизонтальному
рядку діагональної
таблиці різниць
даної функції,
що відповідає
початковим
значенням
і
,
або в рядках,
що безпосередньо
примикають
до неї. Ці різниці
називаються
центральними
різницями,
причому
і т. д.
Відповідні їм формули називають інтерполяційними формулами із центральними різницями. До їх числа відносяться формули Гауса, Стірлінга і Бесселя.
Постановка задачі. Нехай маємо 2п+1 рівновіддалені вузли інтерполяції:
,
де
,
і для функції
відомі її значення
в цих вузлах
,
потрібно побудувати
такий поліном
степені не вище
2п, що
.
Із останньої
умови випливає,
що
(1. 3. 1)
для всіх відповідних значень і та k.
Будемо шукати поліном у вигляді:

Вводячи узагальнені степені (див [3]), отримаємо:

Застосовуючи
для обчислення
коефіцієнтів
такий же спосіб,
що і при виведенні
інтерполяційних
формул Ньютона,
і враховуючи
формулу (1. 3. 1),
послідовно
знаходимо:

Далі
вводячи змінну
і зробивши
відповідну
заміну у формулі
(1. 3. 3), отримаємо
першу інтерполяційну
формулу Гауса:

або, коротше,

де
.
Перша інтерполяційна формула Гауса містить центральні різниці
.
Аналогічно
можна отримати
другу інтерполяційну
формулу Гауса,
котра містить
центральні
різниці
. Друга інтерполяційна
формула Гауса
має вигляд:

або, в скорочених позначеннях,

де
.
Формули
Гауса застосовуються
для інтерполювання
в середині
таблиці поблизу
.
При цьому перша
формула Гауса
застосовується
при
,
а друга – при
.
1.4 Інтерполяційна формула Бесселя
Для того, щоб вивести формулу Бесселя використаємо другу інтерполяційну формулу Гауса (1. 3. 6).
Візьмемо
рівновіддалених
вузлів інтерполювання
з кроком
,
і нехай
- задані значення
функції
.
Якщо
обрати за початкове
значення
і
,
то, використовуючи
вузли
,
будемо мати:

прикладний задача інтерполяційний формула
Візьмемо
тепер за початкове
значення
і
і використаємо
вузли
.
Тоді
,
причому відповідно
індекси всіх
різниць в правій
частині формули
(1. 4. 1) зростуть на
одиницю. Якщо
замінити в
правій частині
формули (1. 4. 1)
на
і збільшивши
індекси всіх
різниць на 1,
отримаємо
допоміжну
інтерполяційну
формулу:

Взявши середнє арифметичне формул (1. 4. 1) і (1. 4. 2), після нескладних перетворень отримаємо інтерполяційну формулу Бесселя:

де
.
Тобто,
інтерполяційна
формула Бесселя
(1. 4. 3), як слідує
із способу
отримання її,
представляє
собою поліном,
який співпадає
з даною функцією
в
точках
.
В окремому
випадку, при
п=1, нехтуючи
різницею
,
маємо формулу
квадратичної
інтерполяції
по Бесселю:
або
,
де
.
У формулі
Бесселя всі
члени, котрі
містять різниці
непарного
порядку, мають
множник
,
тому при
формула (1. 4. 3) значно
спрощується:

Цей
спеціальний
випадок формули
Бесселя називається
формулою
інтерполювання
на середину.
Якщо у формулі
(1. 4. 3) зробити заміну
змінної за
формулою
,
то вона приймає
більш симетричний
вигляд:

де
.
Формула
Бесселя використовується
для інтерполювання
всередині
таблиці при
значеннях q,
близьких до
0.5. Практично
вона використовується
при
.
1.5 Інтерполяційна формула Стірлінга
Якщо взяти середнє арифметичне першої інтерполяційної формули Гауса (1. 3. 4) та другої формули Гауса (1. 3. 6), то отримаємо формулу Стірлінга:

де
.
Легко
бачити, що
при
.
Формула
Стірлінга
використовується
для інтерполювання
в середині
таблиці при
значеннях
,
близьких до
нуля. Практично
її використовують
при
.
1.6 Оцінки похибок центральних інтерполяційних формул
Приведемо залишкові члени для формул Гауса, Стірлінга і Бесселя [12].
Залишковий член інтерполяційних формул Гауса (1. 3. 4) і (1. 3. 6) та інтерполяційної формули Стірлінга (1. 5. 1).
Якщо 2п – порядок максимальної різниці таблиці, яка використовується
і
,
то
,
де
.
Якщо
ж аналітичний
вираз функції
невідомий, то
при
малому покладають
[2]:
.
Залишковий член інтерполяційної формули Бесселя (1. 4. 3).
Якщо
2п+1 – порядок
максимальної
використовуваної
різниці таблиці
і
,
то
,
де
.
Якщо
ж функція
задана таблично
і крок h
малий,
то приймають:
.
Найбільш простий вигляд формула має при q=0.5, так як всі члени, що містять різниці непарного порядку зникають. Цей спеціальний випадок формули Бесселя називається формулою інтерполювання на середину. Її використовують для ущільнення таблиць [4], тобто для складання таблиць з більш малим кроком. Для залишкового члена при q=0.5 маємо:
.
1.7 Інтерполяційна формула Ньютона для нерівновіддалених вузлів
Для
побудови
інтерполяційних
формул у випадку
довільного
розташування
упорядкованих
не співпадаючих
вузлів
на проміжку
,
замість кінцевих
різниць використовують
розділені
різниці, або
інакше, різницеві
відношення.
Через
значення функції
спочатку визначають
розділені
різниці першого
порядку:
(1. 7. 1)
На різницях (1. 7. 1) шукаються розділені різниці другого порядку:

і т.д.
Таким чином,
якщо визначені
k-ті різницеві
відношення
,
то
-
ті визначаються
завдяки ним
рівністю:
(1. 7. 2)
Нехай
- деяка функція
із відомими
значеннями
у вузлах
,
а
- довільна фіксована
точка. За означенням
розділеної
різниці першого
порядку (1. 7. 1) маємо:
звідки
(1. 7. 3)
Для
розділеної
різниці другого
порядку по
точкам
записуємо
представлення:
наслідком якого
являється вираз
Підставляючи
його у формулу
(1. 7. 2), приходимо
до рівності
![]()
Формально,
на основі
рекурентного
відношення
(1. 7. 2) цей процес
може бути
продовжений.
В результаті
можна записати
формулу, яка
описує своєрідне
розкладання
по добуткам
різниць
,
коефіцієнтами
якого являються
розділені
різниці різних
порядків:
(1. 7. 4)
Якщо
- многочлен
степені п, то
процес подібного
розкладання
вичерпується.
Розкладання
буде складатись
з п+1 доданка,
і всі вони будуть
мати конкретні
коефіцієнти,
так як остання,
яка містить
,
розділена
різниця в (1. 7. 4),
тобто
має (п+1)-ий порядок
і, значить, дорівнює
нулю. Таким
чином, для довільного
многочленна
степені п справедлива
тотожність

Припустимо,
що цей многочлен
являється
інтерполяційним
для деякої
функції
.
Тоді у всіх
вузлах
він повинен
мати однакові
з нею значення,
а отже повинні
бути однаковими
і їх розділені
різниці. Звідси
приходимо до
інтерполяційної
формули Ньютона
для нерівновіддалених
вузлів:

Підставивши
замість
у формулу (1. 7. 4),
з урахуванням
(1. 7. 5) отримуємо
точну рівність
![]()
другий доданок якої може розглядатись в якості залишкового члена, тобто
,
(1. 7. 6)
де
.
Так як
для обчислення
різниці
необхідно
знання значення
поряд з відомими
значеннями
,
представлений
формулою (1. 7. 5)
вираз
фактично можна
використовувати
тільки для
оцінювання
похибки інтерполювання
за формулою
(1. 7. 5) через максимальні
величини модулів
розділених
різниць (п+1)-го
порядку або
для одержання
інших виразів
залишкового
члена при тих
чи інших припущеннях
про дану функцію.
Зокрема, якщо
функція
має (п+1)-шу похідну,
то залишковий
член (1. 7. 6) може
бути приведений
до вигляду
.
При
практичному
використання
інтерполяційної
формули (1. 7. 5)
доводиться
покладатися
на зменшення
модулів доданків
при збільшенні
номера доданка.
Таке зменшення
відбувається
до деяких пір;
потім починається
зростання їх
модулів із-за
впливу похибок
заокруглення.
1.8 Приклади застосування інтерполяційних формул
1.8.1 Приклад 1
Використовуючи
першу і другу
інтерполяційну
формулу Ньютона
і Гауса, а також
інтерполяційні
формули Стірлінга
і Бесселя необхідно
знайти значення
функції
,
заданої таблицею
(табл. 1) при значенні
аргументу
.
При цьому крок
.
Таблиця 1. Значення функції
| xi | yi |
| 1,50 | 15,132 |
| 1,55 | 17,422 |
| 1,60 | 20,393 |
| 1,65 | 23,994 |
| 1,70 | 28,160 |
| 1,75 | 32,812 |
| 1,80 | 37,857 |
Розв’язання:
Складемо спочатку таблицю кінцевих різниць (табл. 2).
Таблиця 2. Кінцеві різниці
| і | xi | yi | yi | 2yi | 3yi |
| 1,50 | 15,132 | 2,290 | 0,681 | -0,051 | |
| 1 | 1,55 | 17,422 | 2,971 | 0,630 | -0,065 |
| 2 | 1,60 | 20,393 | 3,601 | 0,565 | -0,079 |
| 3 | 1,65 | 23,994 | 4,166 | 0,486 | -0,093 |
| 4 | 1,70 | 28,160 | 4,652 | 0,393 | |
| 5 | 1,75 | 32,812 | 5,045 | ||
| 6 | 1,80 | 37,857 |
При складанні таблиці різниць обмежимося різницями третього порядку, оскільки вони практично постійні.
За першою
інтерполяційною
формулою Ньютона
(1. 2. 7), приймаючи
,
(табл. 2), отримаємо:
;
;

За другою
інтерполяційною
формулою Ньютона
(1. 2. 11), приймаючи
,
(табл. 2), отримаємо:
;
;

За першою
інтерполяційною
формулою Гауса
(1. 3. 4), приймаючи
,