Приготування порошків в умовах аптеки
Власна технологія недозованих порошків
Недозовані порошки. Порошки для розчинів. Найчастіше для цього призначають різні лікарські засоби в кристалічному видгляді, з яких хворий сам готує відповідні розчини (полоскання, спринцювання, обмивання і т. п.)
Rp.: Acidiborici 15,0
Da. Signa. По 1 чайній ложці на одну склянку води. Полоскання.
Відважують на ВР 20 15,0г кислоти борної і відпускають у паперовому пакеті чи в картонній коробочці.
Присипки. Рецептура складних присипок відрізняється великою розмаїтістю. Як основні допоміжні речовини найчастіше використовують тальк, крохмаль, білу глину та ін. Залежно від складу присипки можуть сприймати воду (крохмаль, бентоніт), олії (цинку оксид, титану діоксид), олії і воду (біла глина).
Rp.: Dermatoli 5,0
Zinci oxydi 10,0
Talci 15,0
Misce, fiat pulvis
Da. Signa. Присипка при виразках.
У ступці подрібнюють цинку оксид, потім поміщають дерматол і змішують. До отриманої маси порошків додають (при змішуванні) тальк. Про якість однорідності судять по рівномірності забарвлення суміші порошків (дерматол – забарвлена речовина).
Шипучі порошки – однодозові та багатодозові порошки, головним чином такі, що утримують кислоти і карбонати чи гідрокарбонати, які швидко реагують у присутності води з виділенням вуглекислого газу.
Шипучі порошки призначені для розчинення чи диспергування у воді перед застосуванням. Належать вони до складних нерозділених порошків, дозуються за допомогою чайної ложки або їх виписують на один прийом.
До складу шипучих порошків найчастіше входять лимонна або винна (тартратна) кислоти і натрію гідрокарбонат. Виділення вуглекислоти при розчиненні шипучих порошків переслідує такі цілі: маскування неприємного смаку інших інгредієнтів порошку; поліпшення всмоктуваності лікарських речовин, тому що вуглекислота подразнює чуттєві нервові закінчення, підсилює перистальтику і поліпшує секреторну діяльність шлунково-кишкового тракту. Ту ж роль грає кислота в мінеральних водах.
Лікарські засоби, що входять до складу шипучого порошку лужного і кислотного характеру, відпускають окремо. Перед уживанням натрію гідрокарбонат розчиняють у необхідній кількості води, додають кислоту, перемішують і негайно випивають.
Лікарські засоби, з яких складається шипучий порошок, можна відпускати разом, але обов'язковою умовою є попереднє висушування кожного окремого інгредієнта і відсутність гігроскопічних речовин.
Застосування виннокам'яної кислоти зручніше, тому що вона кристалізується без утворення кристалогідрату, в той час як лимонна кислота кристалізується з однією молекулою води і легко відволожується. Прикладом може служити порошок Боткіна (Pulvis aerophorus Botkini), до складу якого входить зневоджений натрію сульфат (ДФ VIII), застосовуваний як проносний засіб.
Rp.: Natrii hydrocarbonatis 0,5
Acidi tartarici 6,0
Natrii sulfatis sicci 2,0
Misce, fiat pulvis
Da. Signa. Порошок Боткіна.
Ретельно висушені і просіяні порошки винної кислоти і натрію сульфату змішують у сухій, підігрітій ступці з натрію гідрокарбонатом до одержання однорідної суміші, відразу ж висипають у суху скляну баночку і щільно закупорюють.
Як видно з приведеного прикладу, головною умовою готування шипучих порошків є усунення вологи, тому що взаємодія між кислотою і натрію гідрокарбонатом відбувається тільки при наявності вологи. Тому технологія шипучих порошків в основному полягає в запобіганні передчасної взаємної нейтралізації прописаних лікарських засобів, аж до моменту їхнього прийому.
До шипучих порошків відносяться також гранульовані порошки (наприклад, уродан), шо характеризуються перетворенням порошкоподібної суміші всіх інгредієнтів у гранули. Гранулювання в даному випадку має на меті зменшення питомої поверхні порошку, що підвищує стійкість суміші інгредієнтів до впливу вологи повітря. Для готування гранул суміш порошків воложать спиртом і протирають крізь відповідне сито. Отримані гранули сушать на повітрі чи при дуже слабкому нагріванні до видалення спирту. В даний час шипучі порошки в екстемпоральній рецептурі аптеки зустрічаються дуже рідко.
Зубні порошки. До складних нерозділених порошків належать і зубні порошки. Вони готуються за стандартними прописами парфумерної промисловості й до аптеки надходять у готовому вигляді.
Дозовані порошки. Технологія виготовлення простих дозованих порошків полягає в тому, що спочатку відважують лікарський засіб з розрахунком на всю кількість прописаних порошків, а потім розважують його на окремі дози.
Rp.: Acidi acetylsalicylici 0,3
Da tales doses №20
Signa. По І порошку З рази в день.
Відважують 6,0 г (0,3–20) ацетилсаліцилової кислоти (кристалічний порошок), подрібнюють у ступці, легко надавлюючи товкачиком (дуже втирається в пори ступки) і розважують по 0,3 г у вощені капсули.
Технологія складних дозованих порошків. Для наочного уявлення і кращого засвоєння методів приготування складних розділених порошків з тих багатьох композицій, які утворюються в результаті об'єднання найрізноманітніших лікарських засобів, необхідно вибрати такий порядок роботи, при якому в найкоротший термін і при найменшій витраті праці забезпечується достатня однорідність суміші і втрати речовин зводяться до мінімуму. При цьому необхідно керуватися загальними правилами подрібнення і змішування. Готування складних порошків з урахуванням особливостей введення деяких лікарських речовин представлені нижче.
Порошки з отруйними і сильнодіючими лікарськими засобами. При виготовленні порошків з отруйними і сильнодіючими речовинами (в т.ч. наркотичними й одурманюючими), необхідно дотримувати правила роботи з ними. Отруйні лікарські речовини одержують за вимогою. На лицьовій стороні паспорта письмового контролю (ППК) провізор розписується у видачі, а асистент в одержанні необхідної кількості отруйної речовини з указанням його найменування і кількості. Одержуючи отруйну речовину, фармацевт зобов'язаний переконатися у відповідності найменування на штангласі призначенню в рецепті, а також у правильності набору гир і зважування.
Отруйні та сильнодіючі речовини не слід розтирати в порожній ступці (вони, як правило, прописуються в незначних кількостях). Поверхня ступки повинна бути попередньо покрита шаром більш індиферентної речовини або речовини, що входить у більшій кількості. Готування складних порошків із сильнодіючими речовинами.
Rp.: Dimedroli 0,05 г.
Sacchari 0,3
Misce, fiatpulvis
Da tales doses №6 Signa. По І порошку З рази в день.
Складний дозований порошок для внутрішнього застосування, до складу якого входить сильнодіюча речовина (димедрол) і кристалічна речовина – цукор. Порошок виписаний роздільним способом.
Необхідно перевірити, чи не завищені разові і добові дози димедролу шляхом порівняння прописаних доз у рецепті з фармакопейними дозами: вища разова доза (в.р.д.) -0,1г вища добова доза (в.д.д.) -0,25 г.
лікувальна разова доза (л.р.д.) – 0,05 г. (по рецепту) лікувальна добова доза (л.д.д.) – 0,05 х 3 = 0,15 г.
Дози не завищені.
Перед готуванням спочатку визначають масу кожного інгредієнта на всі дози порошків. Для цього масу однієї дози лікарської речовини (по рецепту) множать на число доз, зазначених у рецепті:
Димедролу 0,05x6 = 0,3 г
Цукру 0,3 х 6= 1,8 г
Потім визначають розважування – дозу складного порошку на один прийом. Для цього існує два способи розрахунку: або по рецепті підсумовують разові дози лікарських речовин (0,05 + 0,3 = 0,35 г.), або загальну масу порошкової суміші поділяють на число прописаних доз ((0,3 + 1,8): 6 = 0,35 г.).
Усі розрахунки роблять до готування лікарського препарату і записують на зворотній стороні ППК.
У ступці розтирають 1,8 г цукру, після чого залишають у ступці приблизно 0,3–0,4 г, а залишок цукру висипають на капсулу. Потім поміщають у ступку 0,3 г димедролу, ретельно змішують з цукром, частинами додають залишок цукру, змішують до однорідно сті. Перед додаванням кожної наступної порції цукру знімають за допомогою целулоїдної пластинки зі стінок ступки і товкачика порошкову суміш, що прилипла до них. Отриману суміш розважують на 6 доз по 0,35 г. у парафіновані капсули.
Запис у ППК на лицьовій стороні робиться латинською мовою по пам'яті негайно після приготування лікарського препарату відповідно до технології.
ППК
Дата № рецепта
Rp.: Dibazoli 0,1
Sacchari 0,3
Misce, fiat pulvis
Da tales doses №10
Signa. По І порошку З рази в день.
Приготував: (підпис)
Перевірив: (підпис)
У приведеному прописі разова і добова дози дибазолу (список Б) завищені й у рецепті немає спеціальних позначок (знак оклику і доза, написана прописом). Лікарський препарат можна приготувати, використовуючи дибазол у кількості половини вищої разової дози на один прийом.
л.р.д. – 0,1г в.р.д. – 0,05 г. л.д.д. – 0,3 г в.д.д. – 0,15 г.
Розрахунок: Дибазолу 0,05:2 = 0,025 г.
0,025x10 = 0,25 г. Сахара 0,3 х 10 = 3,0 г
Розважування: 0,025 + 0,3 = 0,32 г. Технологія аналогічна попередньому рецепту.
Готування складних порошків з отруйними речовинами. Для речовин списку А (зазначених у п. 20 наказу №117 МОЗ України від 30.06.94 p.), крім перевірки вищих разових і добових доз необхідно перевіряти одноразовий відпуск.
Rp.: Aethylmorphiriiihydrochioridi 0,025
Analgini 0,25
Misce, fiat pulvis
Da tales doses №10
Signa. По І порошку З рази в день.
Етилморфіну гідрохлорид (список А, наркотична лікарська речовина): л.р.д. – 0,025 г. в.р.д. – 0,03 г.
л.д.д. – 0,025 х 3 = 0,075 г. в.д.д. – 0,1 г
У приведеному рецептурному прописі разова і добова дози етилморфіну гідрохлориду не завищені. Дози анальгіну також не завищені.
Норма одноразового відпуску етилморфіну гідрохлориду складає 0,2 г, а в рецепті прописано на всі порошки 0,25 г. Кількість порошків варто скоротити до 8 (0,025 х 8 = 0,20 г.). Після цього лікарський препарат можна готувати. Технологія аналогічна приведеним вище прописам.
Тритурації(Trituratio). Якщо в рецепті прописана загальна кількість отруйної чи сильнодіючої речовини менше 0,05 г. на всі порошки, то відповідно до вимог ДФ XI користаються тритураціями. Слово «тритурації» походить від латинського tritwatio – розтирання.
Тритурації – це заздалегідь приготовлені суміші отруйних і сильнодіючих лікарських речовин з наповнювачами.
Використання тритурацій необхідно для забезпечення досить точного дозування отруйних і сильнодіючих лікарських засобів, тому що наважування лікарської речовини менше ніж 0,05 г. неможливо здійснити з необхідною точністю. Іноді отруйні речовини прописані в таких мінімальних кількостях, що їх не можна зважити на ручних вагах. Крім того, тритурації роблять більш рівномірним розподіл малих кількостей отруйної чи сильнодіючої речовини в загальній масі порошку.
Готування тритурацій. Найчастіше в тритураціях як наповнювач використовують молочний цукор (Saccharura lactis), тому що він має ряд переваг у порівнянні з іншими наповнювачами: негігроскопічний, найбільш індиферентний порівняно з іншими речовинами в хімічному і фармакологічному відношеннях, без запаху, має слабкий солодкий смак, не токсичний, щільність молочного цукру (1,52) близька до щільності отруйних речовин, що певною мірою запобігає розшаровуванню суміші.
Тритурації з отруйних лікарських засобів, разові дози яких у рецепті виражаються в міліграмах, звичайно готуються в співвідношенні 1:100 (1% отруйного компонента, тобто беруть 1 частину отруйного лікарського засобу і 99 частин наповнювача), а з лікарських засобів, дози яких виражаються в сантиграмах – у співвідношенні 1:10 (10% отруйного компонента, тобто беруть 1 частину отруйного засобу і 9 частин наповнювача). У першому випадку 1,0 г тритурації дорівнює 0,01 г. отруйної речовини, а в іншому – 1,0 г тритурації дорівнює 0,1г отруйної речовини. Так, наприклад, для готування 10,0 г 1% тритурації атропіну сульфату необхідно взяти 0,1 г атропіну сульфату і 9,9 г молочного цукру.
У затертій ступці розтирають 9,9 г молочного цукру, вибирають на капсулу, залишивши 0,1 г (кількість, рівну отруйній речовині) і змішують з 0,1 г атропіну сульфату. Потім поступово в кілька прийомів додають залишок молочного цукру (при ретельному змішуванні). Однорідність виготовлюваних тритурацій залежить від старанності розтирання отруйних речовин з наповнювачем. Варто враховувати, що при зберіганні тритурацій з отруйними лікарськими засобами, які мають значно більшу щільність, ніж молочний цукор, наприклад, ртуті дихлоридом, миш'яковистим ангідридом і т. п., вони розшаровуються. Тому такі тритурації потрібно додатково щоразу ретельно перемішувати в ступці перед уживанням.
Для здійснення візуального контролю рівномірності розподілу компонентів, що змішуються, бажано використовувати наповнювач, підфарбований індигокарміном (1:100). Особливо це важливо при готуванні тритурацій з лікарськими речовинами, які значно відрізняються за щільністю від молочного цукру.
У деяких закордонних фармакопсях для кращого контролю однорідності змішування тритурацій передбачається додавання незначної кількості барвної речовини – карміну, який також попередньо змішується з наповнювачем, застосовуваним для готування тритурацій (1:100).
Тритурації готують у кількості, достатньому для забезпечення приблизно місячної потреби. Зберігають тритурації у невеликих штангласах із притертими пробками і відповідними написами на етикетках:
Trituratio Atropini sulfatis (1: 100) cum Saccharo lactis (0,001 Atropini sulfatis = 0,1 triturationis 1:100) Дата; № серії; № аналізу; підпис особи, що приготувала тритурацію; підпис особи, що перевірила тритурацію.
Готування складних порошків з використанням тритурацій.
Rp.: Atropini sulfatis 0,0005
Proserini 0,01
Sacchari 0,3
Misce, fiatpulvis.
Da tales doses №10
Signa. По І порошку З рази в день.
Складний дозований порошок для внутрішнього застосування, виписаний розподільним способом, з лікарськими речовинами списку А.
Атропіну сульфат виписаний у кількості менш 0,05 г., тому необхідно використовувати тритурацію (1:100). Для того, щоб не збільшувати масу порошку, можна зменшити кількість цукру, виписаного в рецепті.
Розрахунок: Атропіну сульфату 0,0005 х 10 = 0,005 г.
Тритурації атропіну сульфату (1:100) 0,005 х 100 = 0,5 г (0,3x10) – 0,5 = 2,5г
Розважування: (0,1 + 0,5 + 2,5): 10 = 0,31 г.
Цукор розтирають у ступці, частину висипають на капсулу, залишивши приблизно 0,1 г, додають 0,1 г прозерину (який одержують за вимогою), змішують, потім додають 0,5 г тритурації атропіну сульфату (1:100) (одержують також за вимогою), ретельно змішують. Частинами додають цукор, що залишився, змішують до однорідності. Розважують по 0,31 г. на 10 доз. Упаковують у вощені капсули, поміщають у паперовий пакет. Оформляють сигнатурою, додатковими етикетками: «Поводитися з обережністю», «Зберігати в сухому місці», «Берегти від дітей». Опечатують.
У тих випадках, коли цукор не прописаний у рецепті, то наповнювачем узятої тритурації збільшується маса порошку. Ці зміни в прописі обов'язково відзначають на сигнатурі, вказавши кількість взятої тритурації і масу порошку.
Rp.: Platyphyllini hydrotartratis 0,002
Papaverini hydrochloridi 0,02
Novocaini 0,01
Natrii hydrocarbonatis
Magnesii oxydi ana 0,3
Misce, fiat pulvis
Da tales doses №10
Signa. По І порошку З рази в день.
Складний дозований порошок для внутрішнього застосування, що містить отруйну лікарську речовину – платифіліну гідротартрат, виписане в малій кількості (менше 0,05 г.) і сильнодіючі речовини – папаверину гідрохлорид і новокаїн, а також легкорозпорошу-вану лікарську речовину – магнію оксид.
У цьому випадку користуються тритурацією платифіліну гідротартрату (1:10). Розрахунок: Платифіліну гідротартрату 0,002 х 10 = 0,02 г.
Тритурації платифіліну гідротартрату (1:10) 0,02 х 10 = 0,2 г Папаверину гідрохлориду 0,02x10 = 0,2 г
Новокаїну 0,01 х 10 = 0,1 г
Натрію гідрокарбонату 0,3x10 = 3,0 г
Магнію оксиду 0,3x10 = 3,0 г
Розважування: (0,2 + 0,2 + 0,1 + 3,0 + 3,0): 10 = 0,65 г.
У ступці розтирають 3,0 г натрію гідрокарбонату (менше втирається в пори ступки), вибирають і залишають приблизно 0,1 г (рівне кількості новокаїну), додають 0,1 г новокаїну і ретельно перемішують. Далі поміщають у ступку 0,2 г тритурації платифіліну гідротартрату, ретельно розтирають, потім додають 0,2 г папаверину гідрохлориду, змішують і додають решту натрію гідрокарбонату. В останню чергу додають магнію оксид (легкорозпорошувана речовина), змішують і розважують на 10 доз по 0,65 г.
Порошки упаковують у парафіновані капсули (тому що натрію гідрокарбонат-гігроскопічна речовина, а магнію оксид поглинає вуглекислий газ з повітря і перетворюється в магнію карбонат). Оформляють до відпуску аналогічно попередньому препарату.
Видав: Triturationis Plathyphyllini hydrotartratis (1:10) 0,2 сірий.
Дата Підпис
Одержав: Triturationis Plathyphyllini hydrotartratis (1:10) 0,2 сірий.
Дата Підпис
ППК
Дата № рецепта
Natrii hydrocarbonatis 3,0
Novocaini 0,1
Triturationis Plathyphyllini hydrotartratis (1:10) 0,2 сірий.
Papaverini hydrochloridi 0,2 '
Magnesii oxydi 3,0
Приготував: (підпис)
Перевірив: (підпис)
Порошки з забарвленими лікарськими речовинами. Відповідно до наказу МОЗ України №44 від 16.03.93 р. (додаток 8) до групи барвних лікарських засобів відносять речовини, а також їх розчини, суміші і т. п., що залишають забарвлений слід на тарі, закупорювальних засобах, устаткуванні та інших предметах, що не змивається звичайною санітарно-гігієнічною обробкою. До таких лікарських речовин відносяться: етакридину лактат (риванол), брильянтовий зелений, індигокармін для ін'єкцій, калію перманганат, метиленовий синій, рибофлавін (вітамін В,), фурацилін, акрихін та ін. Барвні лікарські засоби необхідно зберігати в спеціальній шафі в щільно закупореній тарі, роздільно по найменуваннях.
До групи забарвлених лікарських речовин відносяться речовини, що не залишають забарвлений слід на тарі, закупорювальних матеріалах. Вони зберігаються звичайно, і порошки з такими речовинами готуються за загальними пршїюіами готування складних порошків. До таких лікарських речовин відносяться: хінозол, дематол, протаргол, коларгол та ін.
Готування порошків з барвними речовинами необхідно робити в окремо виділеній ступці, на окремому робочому місці або на столі, покритому білим листом паперу. При відважуванні використовують окремі терезики. Порошки готують, використовуючи метод «тришаровості» (барвна речовина перед початком змішування поміщають між: двома шарами незабарвленої речовини).
Упаковку варто використовувати таку, щоб барвні речовини не забруднювали слизову оболонку порожнини рота, наприклад, желатинові капсули.
Rp.: Riboflavini 0,05
Natrii salicylatis 0,2
Misce, fiat pulvis
Da tales doses №12
Signa. По І порошку З рази в день.
Складний дозований порошок для внутрішнього застосування з барвною лікарською речовиною рибофлавіном.
Розрахунок: Рибофлавіну 0,05x12 = 0,6 г
Натрію саліцилату 0,2x12 = 2,4 г Розважування: 0,05 + 0,2 = 0,25 г.
У ступку поміщають 2,4 г натрію саліцилату, розтирають і висипають на капсулу, залишивши в ступці приблизно половинну кількість (1,2 г). На спеціальних терезиках відважують 0,6 г рибофлавіну, додають до залишеного в ступці натрію саліцилату, зверху насипають шар розтертого натрію саліцилату і тільки після цього ретельно змішують до однорідності. При такому порядку роботи зменшуються втрати барвної речовини за рахунок адсорбції на поверхні ступки і товкачика, а також вдається швидше одержати однорідну суміш.
Отриманий однорідний порошок розважують на 12 доз по 0,25 г. у пергаментні капсули чи, якщо є вказівка лікаря в рецепті, відпускають у желатинових капсулах. Порошки оформляють за загальними правилами.
Порошки з важкоподрібнюваними, пахучими і леткими лікарськими речовинами. Як відзначалося раніше, до складних порошків нерідко призначаються важко-подрібнювані лікарські речовини (камфора, ментол, йод, тимол та ін.), які доцільно подрібнювати в присутності спирту чи ефіру.
Rp.: Camphorae 0,1
Sacchari 0,25
Misce, fiat pulvis
Da tales doses №10
Signa. По І порошку З рази в день.
Складний дозований порошок для внутрішнього застосування, до складу якого входить пахуча, летка, важкоподрібнювана речовина камфора.
Розрахунок: Камфори 0,1x10= 1,0 г
Спирту етилового 95% 10 кап.
Цукру 0,25x10 = 2,5 г
Розважування: 0,1 + 0,25 = 0,35 г.
Доцільно порошки з такими речовинами готувати на окремому робочому місці, застосовуючи окремі ваги і ступку. Спочатку в ступці розтирають 2,5 г цукру і висипають на капсулу. 1,0 г камфори розтирають з 10 краплями 95% спирту, після чого в кілька прийомів при ретельному перемішуванні додають розтертий цукор. Розважують по 0,35 г. і відпускають у пергаментних капсулах.
До складу порошків можуть входити пахучі лікарські засоби (як леткі, так і практично нелеткі), що також зберігаються окремо в спеціальній шафі в герметично закритій тарі, непроникній для запаху. До пахучих лікарських речовин відносяться: йодоформ, камфора, ментол, ксероформ, тимол, фенол та ін. (див. додаток 7 до наказу №44 МОЗ України від 16.03.93 p.). При роботі вони повинні відважуватися на окремих терезиках, що відразу протираються ватним тампоном, змоченим спиртом або сумішшю спирту з ефіром. Пахучі лікарські речовини додаються в останню чергу.
Порошки із сухими і густими екстрактами. Готування складних порошків з екстрактами, що являють собою концентровані^итяжки з лікарськоіррслинноїсирови-ни, залежить від властивостей застосовуваного екстракту і його консистенції. У техно-' логії порошків дуже часто використовують екстракт беладони. У ДФ X приведені два препарати екстракту беладони: густий, що містить 1,5% алкалоїдів, і сухий, що містить 0,75% алкалоїдів, тобто 2 частини сухого екстракту дорівнюють 1 частині густого екстракту (1:2). При відсутності сухого екстракту для зручності роботи в аптеках дозволяється використовувати розчин густого екстракту – extractum Belladonnae solutum (1:2), який готують за прописом!х100,0 г густого екстракту розчиняють у суміші з 60,0 г води, 10,0 г 90% етилового спирту і 30,0 г гліцерину^ Вода є основним розчинником, гліцерин відіграє роль пептизатора. Він охороняє колоїдні розчини і розчини високомо-лекулярних сполук, що утворюються при розчиненні екстракту, від коагуляції, старіння. Етиловий спирт поліпшує розчинення екстракту, а також виконує роль консерванта. При збереженні розчин екстракту менш стійкий, чим вихідний густий екстракт. Тому розчин дозволяється готувати не більш ніж на 15 днів.
Розчин екстракту беладони густий так само, як і сухий, застосовують у подвійній кількості стосовно виписаного в рецепті.
Rp-: Extracti Belladonnae 0,01
Papaverini hydrochloridi 0,02 Sacchari 0,2
Misce, fiat pulvis
Da tales doses №10
Signa. По І порошку З рази в день.
При відсутності в рецепті вказівки про консистенцію екстракту беладони завжди мають на увазі густий. Найзручнішим і найменш складним є приготування порошків із сухими екстрактами, які готують за загальними правилами.
Розрахунок при використанні сухого екстракту беладони:
Екстракту беладони сухого (1:2) 0,01 х 2 х 10 = 0,2 г
Папаверину гідрохлориду 0,02x10 = 0,2 г
Цукру 0,2x10 = 2,0 г
Розважування: 0,02 + 0,02 + 0,2 = 0,24 г.
У ступці ретельно розтирають 2,0 г цукру, висипають на капсулу, залишивши приблизно 0,2 г (рівне кількості сухого екстракту беладони), потім додають 0,2 г екстракту беладони сухого (1:2), ретельно розтирають і до отриманої суміші при перемішуванні додають 0,2 г папаверину гідрохлориду, змішують кілька разів, знімаючи порошок зі стінок ступки і товкачика, потім додають решту кількості розтертого цукру і знову добре перемішують. Контролюють якість подрібнення і змішування візуально. Отриману суміш розважують на 10 доз по 0,24 г.
Порошки упаковують в парафіновані капсули (цукор і екстракт беладони – гігроскопічні речовини). Оформляють аналогічно зазначеному вище.
Густі екстракти не зовсім зручні для практичного застосування. При їх дозуванні спостерігаються значні втрати.
Rp.: Extracti Belladonnae 0,015
Magnesii oxydi 0,5
Natrii hydrocarbonatis 0,2
Misce, fiat pulvis
Da tales doses №12
Signa. По 1 порошку 3 рази в день.
Розрахунок при використанні густого екстракту беладони:
Екстракту беладони густого 0,015 х 12 = 0,18 г.
Магнію оксиду 0,5х12 = 6,0г
Натрію гідрокарбонату 0,2x12 = 2,4 г
Розважування: 0,015 + 0,2 + 0,5 = 0,71 г.
На ручних вагах на кружечок фільтрованого паперу за допомогою шпателя відважують 0,18 г. густого екстракту беладони. Після зважування приклеюють екстракт до голівки товкачика разом з папером. Відокремлюють папір, змочуючи його декількома краплями відповідного розріджувача (при водяному екстракті – водою, а при спиртоводному – 40–70% спиртом). Просочившись розріджувачем, кружечок легко відокремлюється від екстракту, залишаючи його на товкачику. У порожню ступку, попередньо затерту натрію гідрокарбонатом, додають 5–6 крапель 95% спирту і розтирають з ним екстракт до утворення однорідної густуватої рідини. Потім поступово додають натрію гідрокарбонат і в останню чергу магнію оксид, дають розріджувачу випаруватися і змішують до одержання однорідної порошкової маси. Якщо потрібно швидко видалити розчинник, то трохи підігрівають ступку.
Розрахунок при використанні розчину густого екстракту:
Розчину густого екстракту беладони (1:2)
0,18 х 2 = 0,36 г. – 18 крапель
(0,1 г – 5 крапель)
розчину густого екстракту
Натрію гідрокарбонату 2,4 г
Магнію оксиду 6,0 г
Розважування: (0,015 х 2) + 0,5 + 0,2 = 0,73 г.
У ступці розтирають 2,4 г натрію гідрокарбонату, потім додають 18 крапель розчину густого екстракту беладони, рівномірно розподіляючи його по всій поверхні порошку, залишають на кілька хвилин для підсушування. Додають 6,0 г магнію оксиду й обережно змішують до однорідності.
ППК
Дата № рецепта
Natriihydrocarbonatis 3,0
ExtractiBelladonnaesoluti (l:2) gtts XVIII
(0,1 р-ну = 5 крап.)
Magnesiioxydi 6,0
Приготував: (підпис)
Перевірив: (підпис)
Використовувати розчин екстракту беладони зручно, якщо до складу порошкоподібної суміші входять речовини, які володіють високою адсорбційною здатністю і погано розчинні у воді (магнію оксид, магнію карбонат, крохмаль, фенілсаліцилат та ін.) У противному випадку утворяться важко дозовані вологі грудочкуваті суміші.
Порошки, що містять екстракти, внаслідок їх гігроскопічності відпускають у вощених чи парафінованих капсулах.
Порошки з рідкими лікарськими засобами. У складні порошки можуть вводитися настойки, ефірні олії та ін. Спосіб їх приготування залежить не тільки від кількості і виду рідини, що вводиться, а також і від фізико-хімічних властивостей прописаних порошкоподібних лікарських засобів.
Якщо в складні порошки входять рідини в незначних кількостях (2–3 краплі на 1,0 г порошкової суміші), то в цих випадках уся рідина адсорбується порошком і не порушується його сипкість. У деяких випадках їх можна вводити в значно більших кількостях, причому, чим менше додана рідина розчиняє цей порошок, тим більше вдається її додати. Для більш рівномірного і швидкого розподілу рідину необхідно вводити до складу перших порцій суміші, що наготовляється, (дотримуючи основного правила змішування – від меншого до більшого), розподіляючи її по всій поверхні порошку, тому що додавання рідини до готових порошків вимагає більш тривалого розтирання.
Маса розважування визначається зважуванням загальної порошкової суміші, тому що рідини, що додаються, у процесі готування порошків частково випаровуються.
Rp.: Phenobarbitali 0,03
Рпепасегіпі 0,3
Tincturae Valerianae gtts II
Misce, fiat pulvis
Da tales doses №10
Signa. По І порошку З рази в день.
Складний дозований порошок для внутрішнього застосування, до складу якого входить сильнодіюча лікарська речовина (одурманююче) – фенобарбітал і настойка валеріани.
Розрахунок: Фенацетину 0, 3х10 = 3,0г Фенобарбіталу 0,03 х 10 = 0,3 г
Настойки валеріани 2 крап, х 10 = 20 крап.
Розважування визначається шляхом зважування загальної маси порошку.
У ступці розтирають 3,0 г фенацетину, висипають на капсулу, залишивши в ступці приблизно 0,3 г. Після цього в ступку додають 0,3 г фенобарбіталу. До отриманої суміші додають 20 крапель настойки валеріани (розподіляючи по всій поверхні порошку), залишають на кілька хвилин для підсушування, перемішують і поступово додають залишок фенацетину. Готову порошкову суміш зважують і визначають масу окремої дози. Розважують на 10 порцій і відпускають у пергаментних капсулах.
При введенні до складу порошків значних кількостей рідин утворюються вологі, а іноді мокрі – тістоподібні маси. У цих випадках частину рідини упарюють на водяній бані, нагрітій до 60 °С, у порцеляновій чашці чи в попередньо нагрітій ступці. Процес випарювання проводять, якщо настойки чи рідкі екстракти не містять летких речовин, наприклад, рідкий екстракт водяного перцю, настойка беладони, строфанту та ін.
Якщо до складу порошків входять у значних кількостях рідини, що містять леткі діючі речовини (настойка валеріани, м'яти, нашатирно-анісові краплі та ін.), то для одержання сипучої маси можна додавати (у незначних кількостях) допоміжні речовини, здатні адсорбувати рідини (наприклад, крохмаль, аеросил та ін.)
Порошки з напівфабрикатів. Напівфабрикати – спеціальні внутрішньоаптечні заготівлі порошкових сумішей із двох чи більш лікарських речовин, складених у тих же співвідношеннях, що і прописи, які найбільше і найчастіше зустрічаються. При готуванні лікарських препаратів до відповідного напівфабрикату додають ті чи інші інгредієнти відповідно до рецептурного пропису.
Використання напівфабрикатів, що являють собою технічно оброблені напівпродукти, істотно скорочує час, затрачуваний на приготування складних порошків, що сприяє підвищенню їх якості і прискоренню відпустки ліків з аптеки.
У вигляді напівфабрикатів готують тільки такі лікарські суміші, які найбільш часто повторюються в рецептах аптек і являють собою раціональні (з огляду їх сумісності) сполучення лікарських речовин,