Фізична реабілітація хворих на гіпертонічну хворобу
2. Організації масових профілактичних оглядів з метою виявлення і взяття на облік хворих переважно в початковій стадії хвороби.
3. Вивчення умов праці й побуту з метою усунення факторів, що травмують нервову систему людини і сприяють розвитку хвороби.
4. Систематичного і тривалого комплексного лікування хворих, консультування їх з питань працевлаштування.
5. Тривалого динамічного нагляду за станом здоров'я хворих не тільки в період загострення хвороби, а й під час значного поліпшення самопочуття.
6. Аналізу результатів і ефективності диспансеризації.
Для профілактики загострення гіпертонічної хвороби багато що може зробити і сам хворий за допомогою рідних та близьких. Насамперед кожен хворий повинен стати на диспансерний облік і ретельно виконувати лікарські рекомендації.
Заходи боротьби з гіпертонічною хворобою умовно поділяють на запобіжні, які попереджають виникнення її, і ті, що забезпечують стабілізацію хвороби та сприяють її ліквідації.
Слід пам'ятати, що запобігати гіпертонічній хворобі потрібно s раннього дитинства. Треба виявляти дітей, схильних до хвороби, особливо із обтяженою спадковістю. Людина не народжується з неврозом. Правильне виховування її в сім'ї, дошкільному закладі та в школі запобігає розладові нервової системи дитини, формуванню передумов для захворювання у зрілому віці. Виховання дитини повинно бути спрямоване на створення їй правильного психогігієнічного режиму: усунення психофізичного перенапруження, правильне чергування годин навчання, відпочинку І сну, організацію раціонального режиму харчування. Необхідно виробляти у дітей такі властивості нервової системи, які роблять її стійкою до складних життєвих ситуацій. Нервова система піддається тренуванню і загартуванню такою ж мірою, як і м'язова.
Завдання сім'ї і школи полягає у створенні дітям умов, які б не допускали розвитку в них неврозу, формування надто вразливого характеру. Адже звичка дратуватися набувається так само, як і звичка палити чи пиячити, Тому необхідно виховувати у дитини почуття товариськості, взаємодопомоги, уміння поводити себе з людьми, спокійно і адекватно реагувати на зовнішні подразники. Треба допомогти дитині позбутись таких негативних властивостей характеру, як заздрість, надмірна замкненість, вразливість. Настійно треба прищеплювати вміння прощати незначні провини, любов до праці та вміння долати труднощі.
У запобіганні виникненню гіпертонічної хвороби величезне значення мають масові профілактичні огляди школярів з вимірюванням артеріального тиску. Так само, як широке застосування рентгенологічного обстеження населення відіграє вирішальну роль у ранньому виявленні туберкульозу легень, масові вимірювання артеріального тиску допомагають виявляти осіб з передгіпертензією та нейроциркуляторною дистонією. Як правило, це практично здорові школярі, які ні на що не скаржаться. Але в майбутньому, за відсутності раціональної профілактики, деякі з них можуть захворіти. Однак виявлення підвищеного артеріального тиску при одноразовому вимірюванні ще не означає наявності хвороби. За дітьми, у яких виявлено підвищений тиск, доцільно встановити динамічне спостереження [30, 37].
Запобігання прогресуванню хвороби. Якщо у людини виявлено гіпертонічну хворобу в тій чи іншій стадії, то профілактичні заходи спрямовуються на її стабілізацію та відвернення розвитку важких ускладнень. Правильно вжиті заходи можуть сприяти ліквідації хвороби у І—II стадіях. Для цього хворий повинен дотримуватися рекомендованого комплексного лікування, режиму праці та відпочинку, правильної поведінки та раціонального харчування.
Режим праці та відпочинку. Виникнення і розвиток гіпертонічної хвороби багато в чому залежить від способу життя людини, її поведінки, від домашніх та виробничих умов, а також від реакції людини на зовнішні подразники. Академік І. П. Павлов справедливо наголошував на тому, що люди своєю нестриманістю, неорганізованістю, недбайливим ставленням до власного здоров'я скорочують строк свого життя. Звичайно людина рідко замислюється над тим, яким величезним благом є здоров'я, що забезпечує їй повноцінне життя. Здорова людина не надає великого значення тому, що вона має змогу виконувати улюблену роботу; не відчуваючи головного болю та задишки, болю серця і серцебиття підніматися по сходах чи займатися фізичною працею. Справжня ціна здоров'я пізнається лише тоді, коли воно втрачене.
Гіпертонічна хвороба — винятково людське захворювання, тварин воно не вражає. Виникнення і розвиток її значною_ мірою залежить від сильного і специфічного подразника— слова. Саме слово найчастіше буває головним джерелом, збудником тривалих негативних емоцій. Грубе, несправедливо кинуте, воно може бути причиною загострення хвороби. При цьому слід пам'ятати, що люди, які страждають на гіпертонічну хворобу, навіть дрібні образи сприймають своєрідно, близько до серця, а нечуйне до них ставлення, особливо якщо воно має систематичний характер, надовго виводить їх з рівноваги. Тому і вдома, і на роботі, у людних місцях хворому слід уникати конфліктних ситуацій або ж вирішувати їх спокійно, без бурхливих реакцій.
Словом можна завдати психічної травми, поранити глибше, ніж фізичними діями. Недарма в народі кажуть: «Рана, нанесена клинком, загоїться, а нанесена несправедливим або образливим словом,— ні». Отже, обов'язковим елементом профілактики гіпертонічної хвороби є ввічливість, чуйне ставлення до навколишніх, «словесна» гігієна.
Дуже важливо, щоб хворий навчився керувати своїми емоціями. Часто такі поради, як «не звертай уваги», «тримай себе в руках», не досягають мети, бо нормальна людина не може не реагувати на численні негативні подразники. Завдання полягає в тому, щоб шляхом тривалого самовиховання І самотренування позбутися звички дратуватися з будь-якого приводу. Така звичка призводить до того, що людина перебільшує значення дрібних непорозумінь, довго переживає ї не спить через них, легко і надовго втрачає душевну рівновагу. Тому слід вітати створення шкіл самотренування, де хворі навчаються правильно й адекватно реагувати на зовнішні подразники.
Кожна людина потребує сприятливого морального клімату вдома і на роботі. На жаль, у нашому суспільстві ще не перевелися люди, які зневажають інтереси товаришів по роботі, байдужі до чужого горя, чужої невлаштованості. Здебільшого саме носії цих рис порушують нормальні взаємовідносини, створюють конфліктні ситуації у колективі, викликають у людей зайві стреси. Мікроклімат колективу багато в чому залежить від керівника, від його поведінки. Не всі керівники дотримуються того правила, що вимоги до підлеглих мають поєднуватися з повагою до них. Від керівника також залежить забезпечити роботу підлеглих без авралів і штурмівщини, які, безумовно, не байдужі для здоров'я.
Добре обладнане й освітлене робоче місце — необхідна умова для продуктивної праці хворого на гіпертонічну хворобу. Він має виконувати свою роботу ритмічно, без поспіху, метушні і примусового темпу. Шкодить здоров'ю не складна праця, а праця неорганізована. Ретельне дотримання певного розпорядку робочого дня забезпечує трудящим чіткий ритм роботи. За такої умови діяльність будь-якого органа і всього людського організму проходить легко, ритмічно. А це викликає позитивні емоції, створює бадьорий настрій, поліпшує самопочуття.
Якщо місце роботи порівняно недалеко від житла, то треба ходити на роботу і повертатися з роботи пішки або, принаймні, долати пішки хоча б частину цього шляху, але обов'язково розрахувати час так, щоб не дуже поспішати.
Хворим на гіпертонічну хворобу слід уникати надмірної напруженої роботи, тривалих чи частих відряджень, пов'язаних з різким порушенням режиму праці і відпочинку. Безумовно, їм протипоказана робота в нічну зміну, в шумних цехах або в приміщеннях з надто високими температурою та вологістю повітря. Однак варто пам'ятати, що легшою вважається та робота, яка виконується залюбки, без великого нервового напруження. Скажімо, переведення хворого на легшу роботу, в кращі умови, але незвичні для нього чи неприємні очікуваних наслідків не дасть.
Дуже важливо правильно і рівномірно чергувати працю з відпочинком, розумове навантаження з фізичним. Відпочинок— це не бездіяльність, він має бути активним. Багато відомих учених, письменників та видатних громадських діячів до глибокої старості зберегли свою високу працездатність саме завдяки правильному поєднанню інтенсивної розумової праці з активним відпочинком. І. П. Павлов у листі до гірників писав про те, що все своє життя він любив розумову і фізичну працю, фізичну навіть більше. Особливе задоволення мав від «поєднання голови І рук». Учений захоплювався грою в городки, працював у садку. І не страждав на жодну з «старечих» недуг, хоча й прожив 86 років.
Л. М. Толстой писав: «При сидячій розумовій роботі без руху і тілесної праці страшне лихо. Якщо не походжу я, не попрацюю руками і ногами протягом хоч би одного дня, ввечері я уже ні на що не здатний: ні читати, ні писати, ні навіть уважно слухати інших, голова крутиться, а в очах зірки якісь, і ніч проводиться без сну». Письменник систематично здійснював прогулянки і займався фізичними вправами, їздив верхи, грав у теніс.
Активний-відпочинок поліпшує життєвий тонус, підвищує працездатність, зміцнює нервову систему.
Вихідні та відпустки хворий на гіпертонічну хворобу повинен присвячувати справжньому відпочинку. Непогано провести відпустку в санаторії чи в будинку відпочинку, найкраще — в умовах звичайного для хворого клімату. Ми вже говорили про те, що перебування в місцевому оздоровчому • закладі позбавляє хворого від тривалого і стомливого переїзду, при цьому відпадає необхідність гаяти дорогий час на акліматизацію й адаптацію. Дуже корисно виїздити у сільську місцевість. Якщо такої можливості немає, то більшу частину часу хворому треба проводити в затінках парку.
Якщо людина не працює, то їй слід відвідувати групи здоров'я. Спілкування з людьми та дозоване фізичне навантаження позитивно впливають на стан здоров'я. Позитивну роль в оздоровленні мають спеціальні нічні санаторії або профілакторії, створені при багатьох великих підприємствах. Тут хворі проводять весь час після роботи і ніч, одержують відповідне харчування й лікування. Перебування в профілакторії без відриву від виробництва значно поліпшує самопочуття хворого, зменшує артеріальний тиск і підвищує працездатність. Досвід показує, що внаслідок лікування хворого з початковою стадією хвороби у профілакторії протягом 1—2 міс у нього нормалізується артеріальний, тиск і на такому рівні тримається 4—6 міс.
Обов'язковою умовою повноцінного відпочинку є достатній сон. За висловом І. П. Павлова, сон є «виручальником нервової системи» від перевтоми і швидкого зношування. Сон сприяє відновленню працездатності нервових клітин.
Здорова доросла людина повинна спати 7—8 годин на добу, хвора на гіпертонічну хворобу — не менше 9 годин уночі та (що дуже бажано) 1—1,5 годин вдень, хоча б у вихідні дні. В усякому разі такий хворий повинен спати не менше 8 годин на добу. Систематичне недосипання не можна компенсувати подовженим сном у вихідні дні.
У хворих на гіпертонічну хворобу досить часто буває безсоння, і вони вдаються до снотворних засобів. Аптечні працівники правильно роблять, коли відмовляються відпускати ці медикаменти без рецепта лікаря. Справа в тому, що переважна більшість хворих потребує не" снотворних препаратів, а заспокійливих типу екстракту валеріани або седуксену. Зловживання снотворними засобами — це також хвороба. Треба спробувати відрегулювати сон без ліків. Для цього необхідно привчити себе лягати і вставати в один ї той же час, виробити рефлекс (звичку) на сон. Кращий час для сну з 22 години до 6 години ранку. Перед сном корисно здійснити півгодинну прогулянку на свіжому повітрі, прийняти теплу ванну, бажано з додаванням хвойного екстракту. Крім того, за 1—1,5 години до сну необхідно припинити всі заняття, що збуджують нервову систему (читання захоплюючих книг, перегляд кінофільмів). До речі, на деяких, хворих негативно діє навіть миготіння кіно – і телеекранів.
Вечеряти слід за 2—3 години до сну, бо наповнений шлунок погіршує сон. На ніч не рекомендується пити міцного чаю чи кави, які, як правило, порушують процес засипання. Для створення здорової обстановки необхідно провітрити кімнату, вимкнути радіо - і теле -апаратуру, погасити світло. Такі нескладні заходи сприяють виробленню у хворих звички засипати швидко і спати спокійно [16, 29].
При стійкому порушенні сну треба за рекомендацією лікаря вживати снотворні препарати. Однак не можна забувати, що тривале безконтрольне зловживання снотворними може викликати загальмованість і психічну депресію.
Медикаментозна профілактика. Профілактичне медикаментозне лікування призначається для відвернення можливого загострення хвороби навесні чи восени, коли бувають різкі перепади погоди, контрастна зміна атмосферного тиску, вологи і температури повітря. Як правило, хворі, що страждають на гіпертонічну хворобу, дуже чутливі до змін метеорологічних факторів. Не випадково їх називають «живими барометрами».
Організм хворого реагує не на будь-яку зміну погоди, а лише на контрастну, раптову. Коливання добових показників температури повітря на 6 °С і більше прийнято вважати контрастними змінами, а на 10 °С і більше — різко контрастними. Численні дослідження свідчать, що кожній місцевості притаманні відповідні періоди року (місяці), які вважаються особливо несприятливими для хворих. Так, наприклад, для Києва та північних районів України — це січень, березень, травень і грудень.
Профілактичне медикаментозне лікування застосовується не лише при контрастних змінах погоди в даному регіоні. Воно рекомендується також при загрозі виникнення конфліктної ситуації вдома чи на роботі. Добре, якщо хворий, передбачаючи таку ситуацію, зможе уникнути її або своєчасно розпочне профілактичне лікування. Однак у повсякденному житті не завжди так буває. Нерідко травмуючи нервову систему фактори виникають раптово, несподівано (звістка про якесь нещастя, смерть чи похорони близької людини і т. ін.). У таких випадках хворий повинен уміти нейтралізувати сильні негативні емоції та уникнути розвитку гіпертонічного кризу. Як хворий на стенокардію, що постійно носить з собою запас необхідних для ліквідації приступу медикаментів (валідол, нітрогліцерин), так і хворий на гіпертонічну хворобу повинен завжди мати свою кишенькову «швидку допомогу». Склад лікувальних препаратів у його аптечці на випадок невідкладної самодопомоги підбирається індивідуально. У цій аптечці ,мають бути, наприклад, седуксен, адельфан, гіпотіазид або фуросемід чи інші препарати, випробувані при лікуванні. Ці ліки можна вживати і при гіпертонічному кризі.
Хворим та їхнім близьким необхідно знати правила долікарської допомоги при раптовому виникненні гіпертонічного кризу. Якщо він трапився на роботі, то слід негайно звернутися до лікаря. Якщо криз виник удома, на роботу йти не можна. До прибуття лікаря треба лягти в ліжко, попередньо вимкнувши радіо, телевізор і яскраве світло.
Розділ ІІ. Організація та методи дослідження
2.1 Організація дослідження
Експериментальне дослідження проводилося у поліклініці № 3 м. Рівне в кабінеті ЛФК, де спостерігали за динамікою самопочуття пацієнтів при застосуванні ЛФК.
Суть дослідження полягає в тому, щоб довести значення ефективності фізичної реабілітації, а зокрема лікувальної фізичної культури на поліклінічному етапі реабілітації з попереднім використанням засобів ФР на лікарняному етапі реабілітації. Для даного дослідження було використано методичну літературу по лікувальній фізичній культурі, фізичній реабілітації в загальності та статистичний метод дослідження.
На базі поліклініки №3 було проведено аналіз диспансерних карток хворих (статистичний метод) 50 чоловік, які хворіють на гіпертонічну хворобу і на протязі одного року один чи два рази лікувались стаціонарно. В досліджувальну групу входили жінки та чоловіки віком від 40 – 60 років, які страждають на гіпертонічну хворобу протягом 4-5 років. Усі досліджувані знаходилися один чи два рази на рік, на лікарняному етапі лікування з діагнозом: гіпертонічна хвороба ІІ стадії.
Контингент досліджуваних можна поділити на такі дві групи:
І група – хворі, в яких лікування в стаціонарі проводилося медикаментозно без застосування засобів фізичної реабілітації та в подальшому на поліклінічному етапі не застосуванням ФР;
ІІ група – хворі, в яких лікування в стаціонарі проводилося як медикаментозно, так із застосування засобів фізичної реабілітації (ЛФК) з подальшим застосуванням засобів ФР.
В першу групу досліджуваних пацієнтів було включено 20 хворих, в яких лікування проводилося тільки медикаментозно без застосування засобів фізичної реабілітації; в другу групу – 30 хворих в яких лікування проводилося як медикаментозно, так із застосування засобів фізичної реабілітації. Групи відповідали певній віковій категорії (40-60 років).
Дослідження проводилося у кабінеті ЛФК поліклініки №3 м. Рівне. ЛФК кабінет має все необхідне оснащення – тренажери, наукові посібники, прилади для спостереження за станом хворих під час занять (тонометри, прилади для вимірювання ЖЄЛ).
Для другої групи досліджуваних (30 хворих) було запропоновано застосування засобів фізичної реабілітації на лікарняному етані лікування та післялікарняному етапі реабілітації: ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапія.
2.2 Методи дослідження
При проведенні дослідження використані наступні методики:
Клінічні (під час проведення медичного обстеження пацієнтів при поступленні з діагнозом: гіпертонічна хвороба ІІ стадії, використовувались окремі інструментальні обстеження за призначенням лікарів); результати обстеження були занесені в історію хвороби та диспансерні картки;
Статистичні (проводився аналіз захворюваності за матеріалами офіційної статистики);
Анкетування пацієнтів (див. додаток 2) на предмет визначення покращення самопочуття пацієнтів за допомогою застосування ЛФК.
Розділ ІІІ. Результати досліджень та їх обговорення
3.1 Вплив ЛФК на зміни артеріального тиску
Спостереження за хворими проводилося протягом 6 місяців (2004 – 2005р.). Пацієнтам, які знаходилися на стаціонарному лікуванні було застосовано ЛФК із певним комплексом фізичних вправ з подальшим використанням їх на поліклінічному етапі реабілітації (див. додаток 1).
Лікувальна фізична культура призначалась після покращення стану хворого, зниження артеріального тиску і при відсутності скарг, що пов’язані із загостренням захворювання та гіпертонічним кризом. Завдання ЛФК – покращення і нормалізація процесів збудження і гальмування в ЦНС, моторно-судинних рефлексів і судинного тонусу, покращення регуляції артеріального тиску; загального зміцнення організму і емоційного стану хворого; підвищення його працездатності. Показники зміни АТ наведені в таблиці 1; графік 2; графік 3.
Таблиця 1
Показники зміни АТ у пацієнтів при гіпертонічній хворобі з застосуванням і без застосування ЛФК
| Групи | К-сть пацієнтів | АТ до лікуван. | 1 міс. | 3 міс. | 6 міс. | Після медик. лік. без заст. ЛФК | Після медикам. лікування із заст. ЛФК | ||||
| САТ | ДАТ | САТ | ДАТ | САТ | ДАТ | САТ | ДАТ | ||||
| І група | 20 | 185± 5 | 115±2 | 181±6 | 117±3 | 177±4 | 116±3 | 175±6 | 104±2 |
160±5 102±3 |
- |
| ІІ група | 30 | 188±4 | 114±3 | 175±4 | 105±3 | 168±3 | 102±2 | 150±4 | 95±3 | - |
140±4 84±3 |
Примітка. САТ – систолічний артеріальний тиск;
ДАТ – діасттолічний артеріальний тиск
АТ вимірювали 3 рази в день.
Пульс вимірювався до фізичного навантаження і після.
ЧСС вимірювався до фізичного навантаження і після.
Графік змін АТ із застосуванням медикаментозного лікування
САТ
![]()
![]()
![]()
![]()
180
![]()
![]()
170
160
150
![]()
140
130
![]()
120
![]()
![]()
110
![]()
![]()
![]()
100
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
90
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
115 120 115 120 100 110 100 ДАТ
до лікування 1 міс