Клініко-патогенетичне та хронобіологічне обгрунтування диференційованого застосування спелеотерапії та керованої галоаерозольтерапії у відновлювальному лікуванні хворих на бронхіальну астму
Відповідно до наростання порушень ФЗД і активності запального процесу підвищувався також рівень гістаміну в плазмі крові, причому високий його рівень відмічався уже при нормальних показниках ФЗД (12,4±0,10 мкг%). При значних порушеннях ФЗД рівень гістаміну зростає до 19,3±0,94 мкг% (p<0,01).
Аналіз результатів досліджень функціональної активності наднирникових залоз у хворих на БА вказує на те, що амплітуда коливань рівня кортизолу в сироватці крові дуже велика і тому нами виділені три підгрупи хворих, які відрізняються між собою вихідною ранковою концентрацією кортизолу в крові: кортизол в межах норми, вище норми, нижче норми. Низький рівень кортизолу свідчить про недостатню базальну секрецію ендогенного гормону наднирниками, а високі показники – про напругу в адаптаційній системі або про порушення процесів тканинної утилізації гормону. Найчастіше пригнічена функція наднирників спостерігалась при значних порушеннях ФЗД (20% випадків), а його висока концентрація - у хворих з нормальними показниками вентиляції (50% випадків проти 40% при помірних та значних порушеннях ФЗД). Даний факт слугує підтвердженням провідної ролі порушень функціонального стану наднирників та глюкокортикоїдного обміну в розвитку і прогресуванні БА. У хворих без порушень ФЗД вміст кортизолу у межах норми спостерігався у 36% обстежених хворих (358-455 нмоль/л), у 50% вище норми (520-635 нмоль/л) і у 14% нижче норми (270-273 нмоль/л). При помірних порушеннях ФЗД 45% пацієнтів мали глюкокортикоїдну забезпеченість в межах норми (407-413 нмоль/л), 40% - вище норми (500-633 нмоль/л), а у 15% – спостерігалось пригнічення функції кори наднирників (230-253 нмоль/л). У хворих зі значними порушеннями ФЗД пригнічення функції кори наднирників спостерігалось у 20% випадків, нормальний рівень кортизолу зустрічався у 40% та вище норми – у 40% пацієнтів, причому серед них були зафіксовані як найнижчі величини базальної секреції (177–200 нмоль/л), так і найбільш високі концентрації кортизолу (до 795 нмоль/л).
З рівнем адаптивних гормонів тісно пов’язані і гормони щитоподібної залози. В цілому, у хворих на БА була виявлена гіпертрийодтиронінемія (1,63±0,07 нмоль/л, р<0,05) на фоні незначного підвищення концентрації Т4 (127±7,7 нмоль/л, р<0,1). При цьому встановлено, що у 37% всіх обстежених хворих рівень Т4 знаходився в межах значень практично здорових людей, а у 48% цієї групи зареєстрована гіпертироксинемія, і тільки у 15% пацієнтів відмічені знижені рівні цього гормону. Однак, частота реєстрації гіпер- або гіпосекреції тиреоїдних гормонів не залежала від ступеню та особливостей порушення ФЗД.
Проведено аналіз особливостей хронобіологічних проявів БА з урахуванням циркадних ритмів ФЗД, добових коливань функціональної активності наднирників та щитовидної залози, показників імунітету, які співвідносились з результатами обстеження здорових людей. На основі змін часу акро- та батифази ОФВ1 у хворих на БА виділено 5 типів циркадних ритмів ФЗД. I та II типи мають добові коливання, наближені до нормальних, з батифазою ОФВ1 опівночі та о 6 год. ранку. III та IV типи - атипові і характеризуються батифазою опівдні та о 18 год., а V тип патологічний – без суттєвих добових коливань ОФВ1. Встановлено, що у половини хворих на БА (50,9% випадків) добові ритми вентиляції нагадували коливання їх у здорових людей з батифазою ОФВ1 вночі (І, ІІ тип), а у інших зустрічались виразні збої з переважанням V типу (32,7%обстежених) - монотонно низькі величини ОФВ1 на протязі доби. Серед хворих у фазі неповної ремісії, зміни циркадної ритміки були більш різноманітними і частішими, в порівнянні з пацієнтами в ремісії. Переважна більшість хворих з ІІІ-V типами порушень знаходились в фазі неповної ремісії, а частота реєстрації атипових типів (ІІІ, ІV) і патологічного V типу зростала порівняно із фазою ремісії у 3,6 та 2,2 рази відповідно.
Аналіз результатів дослідження імунологічних показників показав, що у хворих на БА є суттєві порушення імунологічної реактивності організму, особливо у фазі неповної ремісії з певними відхиленнями в циркадних ритмах деяких показників порівняно зі здоровими. Циркадні коливання Т-лімфоцитів (з акрофазою вранці – 53,0±2,6% і батифазою о 19.00 - 36,9±4,2 %, р<0,01) зберігаються тільки у хворих з І типом добової ритміки ФЗД, тобто нормальні добові зміни бронхіальної прохідності асоціюються з нормальними коливаннями вмісту Т-лімфоцитів, тоді як при ІІ, ІІІ, ІV типах добові коливання показника були монотонними, а при V типі спостерігається акрофаза вранці (44,1±4,2%) із недостовірним зниженням в обід (37,2±3,9%) та ввечері (36,9±3,2%). Показники гуморального імунітету у хворих на БА відрізняються від здорових більшим розмахом амплітуди коливань, а також відмінностями в часі акро- і батифаз. У хворих на БА у фазі ремісії найчастіше визначалась стафілококова сенсибілізація (у 36% випадків) протягом доби з акрофазою вранці, підвищені титри аутоантитіл до наднирників (у 24% обстежених) з мезором 13,6±3,2 ум.од., амплітудою 4,7 ум.од. і акрофазою вранці та підвищений рівень ЦІК (у 60% хворих) - вранці – 27,3±1,5 ммоль/л, опівдні – 20,7±3,0 ммоль/л і ввечері – 19,8±2,0 ммоль/л, з мезором 22,6 ммоль/л і акрофазою вранці. При неповній ремісії відмічалися підвищення рівню загального ІгЕ (вранці-11,6±1,9; в обід-7,2±2,6; ввечері - 4,4±0,9 ум.од., мезор 7,9 ум.од.), монотонне зниження титру комплементу (28,0±2,1 ум.од. вранці, 26,2±6,4 ум.од. опівдні і 29,8±4,4 ум.од. ввечері) і підвищення титру легеневих аутоантитіл (16,5±1,2 ум.од.; 4,0±1,4 ум.од.; 2,0±1,7 ум.од. відповідно ранком, в обід і ввечері з акрофазою вранці).
Індивідуальний аналіз імунологічних показників дає можливість виявити індивідуальну циркадну ритміку цих показників, яка вказує на значний поліморфізм добових коливань показників імунологічної реактивності, що відображає особливості розвитку та перебігу хвороби у кожного конкретного хворого і, без сумніву, має значення при підборі індивідуальної програми відновлювального лікування.
Рівень гістаміну в крові протягом доби аналізувався з урахуванням добових ритмів ФЗД. При І, ІІ та ІІІ типах циркадних ритмів ФЗД спостерігався певний добовий ритм гістаміну з акрофазою о 8.00, хоча найбільш чітким він був тільки при І типі. При ІV типі спостерігались дві акрофази рівню гістаміну – вранці та ввечері, а при V типі порушень ФЗД рівень гістаміну був рівномірно високим протягом доби. Отже, добові коливання рівню гістаміну в крові в більшості випадків відповідають типам циркадних коливань прохідності бронхів.
Проведені дослідження також виявили значні порушення циркадної ритміки у функціонуванні кори наднирників, які залежали як від важкості перебігу БА, так і від вихідного ранкового рівню кортизолу, і типу циркадних порушень ФЗД.
Виявлено три типи ритмологічних порушень секреції кортизолу: монотонна продукція гормону протягом доби, зміщення періоду найбільш високої продукції з ранку на полудень, або на вечір. При легкому персистуючому перебігу БА і високому ранковому рівні кортизолу нормальна добова ритміка в більшості випадків зберігається. На противагу цьому, при середньо-важкій персистуючій БА переважає монотонно високий вміст кортизолу в крові. При нормальному ранковому рівні кортизолу в крові акрофаза вранці є нечіткою незалежно від важкості БА. Це також вказує на певні зміни нормальної фізіологічної роботи наднирників навіть при нормальних концентраціях гормону в крові. При низькому ранковому рівні кортизолу акрофаза показника зміщується на обід або на вечір, що свідчить про нефізіологічну роботу наднирників, причому рівень показника порівняно з нормою протягом доби низький. Водночас, нормальна циркадна ритміка прохідності бронхів асоціюється з нормальними добовими коливаннями секреції кортизолу.
На основі коливань рівня Т4 виділено 4 типи циркадних ритмів секреції цього гормону: фізіологічний з акрофазою вранці (у 34% хворих); зміщений з акрофазою опівдні (у 18% випадків); атиповий з переважанням вечірньої секреції Т4 над ранковою (у 26% пацієнтів); монотонно високий зі значеннями Т4 вище норми на протязі доби (у 22% обстежених). Коливання вмісту Т3 не завжди співпадали зі змінами Т4. При атиповій та монотонно високій добовій секреції Т4 у хворих на БА виявляється гіпертрийодтиронінемія без чіткої акрофази. При аналізі особливостей добової ритміки Т4 і Т3 в залежності від циркадних ритмів ФЗД достовірних змін не встановлено.
Таким чином, дослідження, проведені на першому етапі виконання дисертаційної роботи показали, що у хворих на БА відмічається чіткий взаємний зв'язок особливостей формування бронхіальної обструкції і циркадних ритмів ФЗД з клінічними проявами захворювання та станом імунної і ендокринної системи, що дозволяє використовувати характеристику особливостей бронхіальної обструкції для диференційованого ефективного призначення ЛФЧ у відновлювальному лікуванні хворих на БА, як новий патогенетично обґрунтований підхід.
Отримані на першому етапі дисертаційної роботи дані дозволили перейти до другого етапу досліджень - апробації запропонованого підходу до призначення ЛФЧ у хворих на БА. Для цього були вибрані два методи лікування – СТ і ГАТ, які є одними із найбільш ефективних ЛФЧ, що використовуються у відновлювальному лікуванні хворих на БА. Однак застосування галоаерозольних середовищ і створення на їхній базі нових ефективних ЛК потребує відповідних засобів надійного контролю параметрів цих середовищ, без чого неможливо проводити контрольований лікувальний процес, дозувати ЛФЧ і вдосконалювати та розробляти нові методики лікування. Саме тому, нами була створена система оптичного контролю за концентрацією та дисперсністю галоаерозольних середовищ, що дозволяє контролювати спелеотерапевтичне, дозувати галоаерозольне навантаження та дотримуватись відповідних режимів СТ і ГАТ (рис.1).

Рис.1.Функціональна схема програмно-апаратного комплексу для контролю аерозольних середовищ кам’яної солі
У ролі вимірювача концентрації використовується розроблений нами двопроменевий фотометр, за допомогою якого вимірюється зміна оптичного пропускання та розсіювання в залежності від концентрації аерозолю в лікувальному середовищі. Вимірювачем дисперсності служить оптичний пристрій, принцип роботи якого заключається в реєстрації діаметру та інтенсивності ліній, що виникають внаслідок дифракції когерентного світла на аерозольних частинках. У ролі реєструючої оптичної системи використовується CCD-камера. Вологість вимірюється ємнісним двоканальним датчиком, а температура за допомогою терморезистора. Вимірювання атмосферного тиску проводиться за допомогою модернізованої системи на базі барометра-анероїда з додатково розробленим перетворювачем тиск-напруга. Всі вимірювачі мають електричний вихід і їх вихідні сигнали із використанням аналого-цифрового перетворювача та електронного комутатора передаються до системи комп’ютерної обробки.
За допомогою створеного програмно-апаратного комплексу були проведені дослідження парогазової фази повітря, концентрації та дисперсності аерозолю кам’яної солі в спелеостаціонарі і приміщеннях для ГАТ, а також складу десорбованих газів в пластах кам’яної солі підземного відділення Української алергологічної лікарні, результати яких суттєво розширили уявлення про процеси зміни характеристик і концентрації галоаерозолю в ході процедур ГАТ, зміни структури і форми аерозольних частинок кам’яної солі в процесі створення штучних галоаерозольних середовищ та під дією вологості повітря при проведенні лікувальних сеансів.
Отже, використання авторського програмно-апаратного комплексу моніторингу за параметрами галоаерозольних лікувальних середовищ дозволяє диференційовано призначати їх для цілеспрямованого впливу на різні відділи респіраторного тракту і дає можливість створювати нові медичні технології для направленого лікувального впливу залежно від особливостей формування бронхообструкції при БА.
З метою розробки нових високоефективних ЛК СТ на основі запропонованого підходу було вивчено та проаналізовано хронобіологічний вплив традиційної денної і нічної СТ на динаміку клінічних проявів, циркадні ритми ФЗД і функціональний стан імунної та ендокринної систем. Встановлено, що після курсу денної СТ у пацієнтів з гармонізацією циркадних ритмів ФЗД середній процент зникнення симптомів БА був достовірно вищим (70,3±3,1%), ніж у хворих, у яких не відмічено гармонізації циркадних ритмів ФЗД (58,1±2,9%). У всіх хворих, що поступили на лікування у фазі ремісії, відновились нормальні циркадні коливання показників ФЗД, однак мезор показників вентиляції до кінця курсу лікування не змінювався, або ж навіть зменшувався, що вказує на недостатню ефективність денної СТ у цієї категорії хворих. Спостерігалась чітка тенденція до зменшення МОШ75 о 12.00, 18.00, 24.00 год., яка підтверджувалась такими ж змінами в середніх бронхах (МОШ50) і зменшенням прохідності великих бронхів (МОШ25) о 18 год. У пацієнтів у фазі неповної ремісії захворювання частота реєстрації І і ІІ типів циркадних ритмів ФЗД також суттєво збільшилася, водночас встановлено достовірне збільшення інтегральних показників вентиляції (ФЖЄЛ, ОФВ1) та прохідності крупних бронхів (МОШ25) на протязі доби, причому позитивна динаміка цих показників найбільш виражена о 12.00 год. Також відмічається тенденція до збільшення прохідності мілких і середніх бронхів (МОШ75, МОШ50) о 6.00 і 12.00, причому о 12.00 збільшення цих показників було більш значимим.
В цілому денна СТ справляє позитивний вплив на імунну реактивність та функціональний стан наднирників хворих на БА, сприяючи покращенню показників неспецифічної резистентності організму (титр комплементу, НСТ-тест), деякому зменшенню показників алергізації (загальний ІгЕ, ЦІК, гістамін, аутоантитіла до тканинних алергенів) зі зміщенням акрофаз досліджуваних показників. Але більшість досліджуваних показників не досягають норми, а добові ритми їх коливань не відновлюються. При денній СТ ритмологічні зміни рівню кортизолу були незначними, особливо у пацієнтів з ремісією БА.
При поглибленій оцінці ефективності денної СТ з врахуванням змін клініко-функціональних параметрів, імунологічних та біохімічних тестів, покращення відмічалось у 72,7% хворих, і незначне клінічне покращення у 27,3%.
Більш виражена позитивна динаміка клінічних та спірографічних показників спостерігається у хворих на БА після нічної СТ. При призначенні НСТ-1 та НСТ-2 середній процент зникнення симптомів БА складає 78,7±3,7%. В результаті призначення НСТ-1 спостерігалась певна гармонізація циркадних ритмів ФЗД з наближенням їх до нормальних ритмів – монотонне зниження на протязі доби збереглось лише у 10% хворих, тоді як після лікування за НСТ-2 монотонного зниження ФЗД на протязі доби взагалі не спостерігалось. Після призначення НСТ-1 хворим у фазі ремісії відмічена тенденція або достовірне зменшення всіх показників ФЗД о 6.00 і 24.00 порівняно з полуднем, яке проходило на фоні покращення вентиляції в цілому і свідчить про нормалізацію циркадних ритмів ФЗД. Призначення НСТ-1 хворим в фазі неповної ремісії було менш ефективним. Суттєве збільшення ФЖЄЛ і ОФВ1 зареєстровано лише в полудень, ріст ОФВ1 о 6.00 має лише характер тенденції. Відмічено достовірне покращення прохідності крупних бронхів (МОШ25) о 6.00 і тенденцію до її збільшення о 18.00, але спостерігалась лише тенденція до покращення прохідності мілких та середніх бронхів (МОШ75 і МОШ50) о 6.00, 12.00 і 18.00 год. Водночас, після лікування за НСТ-2 у хворих спостерігалась позитивна динаміка всіх досліджуваних показників ФЗД, причому на протязі доби. Найбільш суттєвий приріст ФЖЄЛ відмічено о 6.00, а ОФВ1 – о 6.00 і 24.00, прохідність бронхів покращувалась на всіх рівнях, особливо о 12.00, 18.00 і 24.00 год., причому покращення вентиляції було більш виразним, ніж при призначенні НСТ-1.
Призначення хворим СТ в нічний час в цілому справляло більш виразний вплив на імунний статус обстежених пацієнтів, однак призначення хворим на БА стандартного нічного комплексу СТ (НСТ-1) не дозволило досягнути достовірної нормалізації циркадних ритмів імунного гомеостазу, а також вмісту гістаміну. Тоді як призначення НСТ-2 сприяло нормалізації акро- і батифаз більшості імунологічних показників, добової ритміки вмісту гістаміну.
Призначення НСТ-2, на відміну від НСТ-1, сприяло ліквідації атипових циркадних ритмів рівню кортизолу у хворих на БА. Після лікування монотонна секреція кортизолу зникла у всіх пацієнтів з переносом акрофази на 8.00. Водночас проходить нормалізація циркадних ритмів циркуляції тиреоїдних гормонів з хорошою кореляцією між Т3 і Т4, особливо після НСТ-2.
Таким чином, порівняльний аналіз ефективності нічної СТ за НСТ-1 та НСТ-2 свідчить про перевагу НСТ-2, який також сприяє нівелюванню несприятливих збоїв циркадних ритмів ФЗД, імунної та ендокринної систем.
Порівняльний аналіз ефективності денної і нічної СТ (тривалість ремісії, кількість днів непрацездатності, об’єм медикаментозної терапії), проведений у віддаленому періоді, також показав переваги нічної СТ. Через рік всі хворі, які отримали нічну СТ (НСТ-1 і НСТ-2), оцінили її результат як “значне” або “помірне покращення”, тоді як після денної СТ 25% пацієнтів оцінювали її ефективність як “незначне покращення”, що відповідає безпосереднім результатам лікування.
Таким чином, під впливом СТ в денний і нічний час проходить певна корекція циркадних ритмів ФЗД, імунного і ендокринного гомеостазу з наближенням їх до біоритмів здорових людей. Аналіз динаміки змін хронобіологічних ритмів функціонального стану найважливіших систем організму під впливом СТ показав, що ефективність лікування в значній мірі залежить від особливостей ритмів бронхіальної прохідності та гармонізації циркадних ритмів ФЗД. Спроба корекції циркадних ритмів ФЗД з врахуванням часу виникнення нападів ядухи (переважно вночі) попереднім прийомом теотарду сприяла не лише гармонізації циркадних ритмів ФЗД, але і корекції циркадних порушень імунної системи, рівню гістаміну в крові, та відновленню добових ритмів секреції кортизолу, що визначає актуальність досліджень з підвищення ефективності СТ у хворих на БА в залежності від особливостей бронхіальної обструкції з урахуванням циркадних ритмів ФЗД.
Ґрунтуючись на результатах проведених досліджень з вивчення ефективності денної і нічної СТ з позицій хроноритмології, були розроблені нові диференційовані методики СТ залежно від особливостей бронхіальної обструкції і циркадних ритмів ФЗД, які передбачають різне хронобіологічне спелеонавантаження, а також різну тривалість лікування.
Після курсу диференційованої CТ за новими ЛК у переважної більшості обстежених хворих відмічались позитивні зміни в клінічному перебігу захворювання, динаміці показників ФЗД, глюкокортикоїдної забезпеченості і вмісту гістаміну, вираженість яких залежала від наявності чи відсутності порушень ФЗД, їх ступеню, рівню обструкції бронхів. Водночас спостерігались відмінності, що визначалися особливостями впливу кожного ЛК. Найбільш виразна позитивна динаміка клінічних ознак захворювання у хворих без порушень ФЗД спостерігалась під впливом ЛК-2, після застосування якого С%ПКЕ досяг 95%, тоді як після ЛК-1 у частини хворих зберігались основні клінічні симптоми хвороби (напади ядухи, затруднене дихання, задишка при фізичному навантаженні, жорстке дихання, сухі хрипи), що зумовило зниження С%ПКЕ до 75,2%. С%ПКЕ у хворих, що отримували ЛК-4, склав 82,2%, а у пацієнтів, що проходили курс СТ згідно ЛК-5 - 74,7%.
Дещо інша залежність спостерігалась у хворих з переважно дистальною обструкцією бронхів. При призначенні ЛК-1, ЛК-2, ЛК-3 та ЛК-5 стабілізації стану у частини хворих досягти не вдалося, а С%ПКЕ складав відповідно 66,8%, 74,2%, 80,1% та 85,8%, тоді як найбільш виражена позитивна динаміка клінічних ознак захворювання спостерігалась лише під впливом ЛК-4 (С%ПКЕ=91,2%). Подібна динаміка клінічних проявів захворювання спостерігалась і у хворих на БА з поєднаною обструкцією бронхів. С%ПКЕ при призначенні ЛК-1 склав 62,5%, при ЛК-2 – 79,3%, ЛК-3 – 75,6%, а при ЛК-5 – 82,7%, тоді як під впливом ЛК-4 – 97%.
Отже, аналіз динаміки основних клінічних симптомів показав, що у пацієнтів без порушень ФЗД найбільш ефективним є застосування ЛК-2, в той час як у хворих з наявною як дистальною, так і поєднаною бронхообструкцією, найбільш оптимальним є призначення ЛК-4.
Результати клінічних досліджень підтверджені також динамікою показників ФЗД. У хворих на БА без порушень ФЗД достовірні позитивні зміни всіх показників вентиляції (ЖЄЛ, ОФВ1, ОФВ1/ФЖЄЛ,СОШ25-75,СОШ75-85) спостерігались тільки при використанні ЛК-2, тоді як при призначенні ЛК-1 достовірно змінився тільки ОФВ1, а при застосуванні інших ЛК достовірних змін показників ФЗД не відбулось. У хворих з переважно дистальною обструкцією бронхів під впливом ЛК-1 достовірно зросли тільки ОФВ1 та СОШ25-75, при призначенні ЛК-2 спостерігався достовірний приріст всіх показників крім ЖЄЛ, тоді як при використанні ЛК-4 після лікування достовірно зросли всі досліджувані показники вентиляції. Подібна динаміка відмічалась і у пацієнтів з поєднаною обструкцією бронхів – під впливом ЛК-4 достовірно зросли всі показники ФЗД, тоді як під впливом інших ЛК відмічено тільки тенденцію до покращення деяких показників ФЗД.
У хворих на БА без порушень ФЗД найбільш виражені зміни імунологічних показників спостерігались при використанні ЛК-4, про що свідчать зростання фагоцитарної активності нейтрофілів з 56,86±1,93% до 61,01±1,53% (р<0,05) та фагоцитарного індексу з 5,43±0,37 до 5,92±0,18 (р<0,05), на фоні зниження ЦІК від 60,6±4,1 ммоль/л до 50,7±3,2 ммоль/л, тоді як при застосуванні інших ЛК динаміка всіх імунологічних показників була недостовірною.
У хворих на БА з переважною дистальною обструкцією бронхів також найбільш суттєві позитиві зрушення імунологічної реактивності спостерігались під впливом ЛК-4 – зросли фагоцитарна активність нейтрофілів з 57,06±1,04% до 61,06±1,07% (р<0,02) і фагоцитарний індекс з 5,44±0,12 до 5,97±0,08 (р<0,01) та знизився НСТ-тест (з 14,25±1,38 до 9,67±0,59, р<0,01), тоді як після ЛК-2 відмічаються достовірні позитивні зміни тільки фагоцитарного індексу і НСТ-тесту, а після застосування інших ЛК достовірних змін цих показників не відбулось. У пацієнтів з поєднаною обструкцією бронхів спостерігалось тільки достовірне зниження вмісту ЦІК після ЛК-4, ЛК-1 та ЛК-2.
Водночас встановлено, що ЛК, які включають нічні спелеосеанси, більш виражено впливають на зниження гістаміну в крові у хворих на БА. Найбільше на рівень гістаміну впливає ЛК-4, після якого у хворих рівень гістаміну нормалізувався і утримувався на цьому рівні при дослідженні через рік (8,11±1,13 мкг/%), достовірно відрізняючись від вихідного рівню до лікування (11,4±0,79 мкг/%), тоді як у пацієнтів, що проходили лікування згідно інших ЛК, рівень гістаміну під впливом лікування достовірно знизився, але через рік піднявся до вихідного значення.
Аналіз глюкокортикоїдної забезпеченості показав, що СТ нормалізує функціональний стан наднирників, причому спрямованість змін залежить від ранкового рівню секреції кортизолу: при початковому підвищенні його концентрації – в кінці лікування спостерігається її зменшення (кількість хворих з нормальним рівнем кортизолу зросла від 24,6% до 69,9%), а при зниженій секреції – проходить її стимуляція (відсоток хворих з низькими величинами кортизолу зменшився з 33,9% до 7,5%). Найбільш ефективним є використання ЛК-4. Однак, у віддаленому періоді через 1 рік після СТ відмічена стійка стабілізація нормального вмісту глюкокортикоїдів (за винятком ЛК-1). Це свідчить про значний вплив СТ як природного ЛФЧ, який сприяє відновленню функціональної активності кори наднирників.
Таким чином, проведені дослідження з апробації нових лікувальних комплексів СТ у хворих на БА в залежності від особливостей бронхіальної обструкції дозволили розробити диференційовані покази до їх призначення: ЛК-2 доцільно застосовувати у хворих без порушень ФЗД, тоді як призначення ЛК-4 виправдане у пацієнтів з наявністю порушень ФЗД, особливо при поєднаній бронхіальній обструкції.
Створення системи контролю за концентрацією та дисперсністю галоаерозолю дало змогу також запропонувати і вивчити ефективність нових технологій застосування ГАТ у хворих з БА. З метою підвищення ефективності застосування ГАТ у хворих на БА був проведений аналіз динаміки клінічних проявів захворювання, функціональних, імунологічних і біохімічних показників у хворих з різними типами бронхообструкції під впливом диференційованих лікувальних режимів ГАТ, які відрізнялись кількістю сеансів ГАТ, інтенсивністю галоаерозольного впливу та тривалістю курсу лікування.
Під впливом всіх галотерапевтичних ЛК (ГЛК) у хворих спостерігається позитивна динаміка клінічних показників, але вираженість її була різною залежно від застосованого ГЛК. У хворих без порушень ФЗД найбільш ефективними виявились ГЛК-2 (75% покращень) та ГЛК-3 (86% покращень), при яких у всіх пацієнтів зникли напади ядухи. Водночас, вплив ГЛК-1 був менш виразним (56% покращень), причому напади БА збереглись у 11% хворих, після ГЛК-4 (57% покращень) напади ядухи зберігались у 29% випадків, а задишка і кашель – більш, ніж у половини хворих.
У пацієнтів з помірними порушеннями ФЗД найбільш ефективними також виявилися ГЛК-2 і ГЛК-3, а інші ГЛК були менш ефективними. Під впливом ГЛК-2 кількість нападів ядухи скоротилась майже в 4 рази, а після ГЛК-3 - у 5 разів. Після лікування за ГЛК-1 не приймали бронхолітики 57% пацієнтів, тоді як після ГЛК-2 –73% обстежених, а після ГЛК-3 – 62% осіб. У хворих зі значними порушеннями ФЗД найбільш ефективним є ГЛК-3 - 88% покращень, тоді як після застосування ГЛК-1 - тільки 70%, а найменша позитивна динаміка клінічної симптоматики відмічена при призначенні ГЛК-4 і ГЛК-2 – 45% і 38% покращень відповідно.
У пацієнтів з переважно дистальною бронхообструкцією найбільш ефективним виявився ГЛК-2, при якому з покращенням виписані 93% пацієнтів, у той час, як після ГЛК-1 – 33%, ГЛК-3 – 50% і ГЛК-4 – 40% хворих відповідно. Після застосування ГЛК-2 не приймали бронхолітики 86% пацієнтів, тоді як при інших режимах ГАТ цей показник коливався в межах 40-63%. У хворих з поєднаною обструкцією бронхів ФЗД найбільш ефективним є ГЛК-3, після якого напади ядухи припинились у 82% пацієнтів, тоді як після ГЛК-1 - у 48%, ГЛК-2 - у 60%, а ГЛК-4 - у 59%. З покращанням після ГЛК-3 виписано 89% хворих, тоді як після ГЛК-1 - 74%, ГЛК-2 - 56% і ГЛК-4 - 53% пацієнтів відповідно.
ГЛК-3 виявився також найбільш ефективним у пацієнтів з різними типами реактивності бронхів. Після його призначення з покращенням виписано 80% хворих з 1-м типом реактивності, 87,5% - з 2-м типом, 67% - з 3-м типом і 60% - з 4-м типом.
Результати клінічного обстеження підтверджені при оцінці динаміки показників ФЗД. У хворих на БА з помірними порушеннями ФЗД достовірне збільшення більшості швидкісних показників відмічається тільки у хворих, пролікованих за ГЛК-2 (ФЖЄЛ, ОФВ1, МОШ25) і ГЛК-3 (ФЖЄЛ, ОФВ1, ПОШвид.). Тоді як у хворих із значними порушеннями ФЗД найбільш виражений достовірний ріст всіх швидкісних показників (ФЖЄЛ, ОФВ1, ПОШвид, МОШ25, МОШ50, МОШ75, СОШ25-75,СОШ75-85) відмічається тільки при застосуванні ГЛК-3.
Достовірний ріст МОШ50 і МОШ75 у пацієнтів з переважно дистальною обструкцією бронхів відмічений тільки при застосуванні ГЛК-2, тоді як у хворих з поєднаною бронхіальною обструкцією - тільки при застосуванні ГЛК-3.
У хворих з 1-м, 2-м, 3-м типом реактивності бронхів найбільш виражена позитивна динаміка відмічена при застосуванні ГЛК-3. У хворих з 4-м типом реактивності бронхів достовірного приросту показників ФЗД після проведеного курсу лікування не виявлено, незалежно від застосованого ГЛК. Однак, у хворих з 4-м типом реактивності бронхів в кінці відновлювального лікування, особливо після ГЛК-1 та ГЛК-2, у 45% випадків спостерігалось відновлення чутливості бронхів до дії бронхолітиків. Причому у 10% випадків з’являвся достовірний приріст ОФВ1, як на дію в2-агоніста, так і холінолітика. У 15% обстежених відновлювався 2-й тип реактивності бронхів, а в 20% випадків – 3-й тип. Це дає можливість проводити адекватну бронхолітичну терапію і покращити якість життя хворих.
Найбільший позитивний вплив на стан імунної системи та рівень гістаміну у хворих на БА, незалежно від відсутності або наявності порушень ФЗД, справляє ГЛК-2, при застосуванні якого спостерігається достовірне зниження загальних ІгЕ-антитіл з 11,8±2,6