Етіологія, патогенез, епідеміологія та протікання малярії
Ця схильність до частих рецидивів значно збільшується в роки епідемічних підвищень захворюваності на триденну малярію. Випадки холодного паразитоносіння і гаметоцитоносіння досить часто зустрічаються, але тривалість їх значно менша, ніж при інфекціях Pl. falciparum; гаметоцити теж менш стійкі. Тривалість шизогонії у Pl. vivax на 12 годин більша, ніж у Pl. falciparum, тому нагромадження паразитів у крові відбувається більш повільно, у зв'язку з чим і тривалість інкубаційного періоду трохи більша, тобто коло 15 діб. Проте в більш північних місцевостях Pl. vivax дає інфекції з тривалою інкубацією до 6 — 11 місяців, тому в осіб, що заразилися в кінці літа, перші вияви захворювання спостерігаються весною наступного року. Можливість цієї тривалої інкубації має певне "епідеміологічне значення і пояснює масову появу свіжих захворювань на триденну малярію на початку нового епідемічного сезону ще до початку періоду активності комарів.
Можливість тривалого інкубаційного періоду є одним з проявів біологічної пристосованості паразита для збереження свого виду в природі. Тому що в північних областях з більш низькими середньодобовими температурами передавання інфекції протягом того епідемічного сезону не завжди буває можливим завдяки короткому літу і ранньому відльоту комарів на зимівлю, то й активність паразита та активність переносника поступово пристосувались до того лі самого часу.
Завдяки вищевказаним біологічним особливостям гі, vivax при певних кліматичних умовах, у місцевостях з помірним кліматом можуть створюватись серйозні ендемічні вогнища триденної малярії; в окремі роки можуть виникати величезні епідемічні спалахи, які, проте, по інтенсивності наростання захворюваності і по тяжкості клінічних виявів поступаються перед іронічною малярією.
3. Pl. malariae Laveran, 1881 — вид паразита, що обумовлює захворювання в період осені і початку зими, причому паразитоносіння частіше виявляється в наших кліматичних умовах у період майже повного припинення активності комарів. Це, очевидно, є основною причиною, яка обмежує поширення цього виду, і захворювання на чотириденну малярію зустрічається майже скрізь, але у вигляді поодиноких спорідичних випадків. Тривалість паразитоносіння ще точно не встановлена, але є підстава гадати, що вона найбільш тривалою, в середньому — до 3 років. Цикл шизогонії найбільш тривалий (72 години), материнська клітина дрібниться тільки на 8 10 мерозоїтів, тому численне зростання паразитів при шизогонії відбуваюся найбільш повільно, в зв'язку з чим інкубаційний період при інфекціях цим видом паразита найбільш тривалий — до 21 дня. Для чотириденної малярії характерні повторні окремі рецидиви з наступним при палим паразитоносінням.
Штами малярійних паразитів. Останнім часом, крім давно відомих даних про види малярійних паразитів (Рl. vivax, Pl. malariae, Pl. falciparum), що викликають різні форми малярії, особливий інтерес становлять цілком нові дані про штами або раси, які можна констатувати серед плазмодій одного виду. Ці штами можуть бути розрізнювані тільки за своїми біологічними властивостями; ступенем вірулентності, ступенем заразливості для людини і комарів, ступенем резистентності до діяння протималярійних медикаментів та імунологічними особливостями.
Нині не виявлено ніяких морфологічних ознак, які давали б можливість розрізняти окремі штами, але не виключена ймовірність того, що в майбутньому при поліпшенні методів забарвлення і мікроскопічної техніки будуть виявлені і морфологічні особливості, окремих штамів (Coatney, Joung). Вже давно при вивченні, італійських та індійських штамів Pl. falciparum вдалося помітити, що перші з великою постійністю дають більш тяжкий клінічний перебіг, більшу тривалість первинною гарячкового періоду, більшу стійкість до діяння хініну і необхідність великих доз його для припинення гарячки. Індійські штами давали коротше і легше захворювання, що легко купірується хініном. Аналогічні дані наводить Kortweg для Голландії — для привезених мадагаскарських і для голландських штамів.
Багато цінного для вивчення штамів дали терапевтичні перещеплювання малярії (для лікування паралітиків): окремі штами протягом тривалого строку прищеплювались на тисячах хворих і незважаючи на це, стійко зберігали свої особливості, тобто схильність давати легкий або тяжкий перебіг, частоту рецидивів та інтенсивність гаметоцитоутворення. Практично дуже важливим є те, що імунітет і несприйнятливість до, нових інокуляцій цим самим штамом, що розвинулися після повторних заражень, є суворо специфічними для даного штаму, тому що інфікування новим штамом, привезеним з інших місцевостей, дає гостре захворювання у цих імунних осіб.
У нас для Pl. vivax можна констатувати також північні і південні штами. Північні штами дають довгий інкубаційний період (до 8 — 11 місяців), південні— короткий інкубаційний період (коло 10 днів).Ця схильність давати короткий або довгий інкубаційний період стійко зберігається у певного штаму, незважаючи на повторні перещеплювання паралітикам. Крім того, штами відрізняються також іншими ознаками — тяжкістю перебігу, кількістю паразитів у периферичній крові, інтенсивністю гаметоутворення, стійкістю до акрихіну.
Ці нові дані про штами в окремих видів плазмодій є дуже цінними для епідеміології і дають можливість детальнішого тлумачення багатьох явищ, зокрема причин епідемічних спалахів триденної малярії: завезення в райони, навіть з великим поширенням місцевої малярії, може бути однією з істотних причин спалаху, тому що населення, яке мало деякий імунітет до місцевих штамів, може виявитися неімунним до завезених штамів.
1.2.2 Зараження комарів, спорогонія
Не кожна самиця анофелес, що нассалася крові і аметоцитовосіи, заражається, не кожне зараження, яке настало, доходить до стадії утворення спорозоїтів. Нарешті, не завжди спорозоїти, що перебувають у слинних залозах, можуть викликати нове зараження людини, тому що при певних умовах спорозоїти втрачають свою інфекційність. Гаметоцити, що попали н шлунок комара разом з кров'ю, перетворюються на гамети, відбувається копуляція чоловічих і жіночих гамет і утворюється зигота. Ці початкові етапи статевого розмноження паразитів у тілі комара потребують температури не менше 16° для Pl. vivax, 17 — 18° для Pl. falciparum. Крім того, щоб відбулося зараження комара, потрібна кількість в 1 мм3 крові паразитоносіння 10 гаметоцитів чоловічих і жіночих, з переважанням останніх.
Однак, як показав Вещезоров, немає прямої залежності між зараженням комара і кількістю гаметоцитів у крові малярика і іноді зараження комара не вдавалося, хоч в крові хворого було 348 гаметоцитів в 1 мм3. Ще Джеме (James) вказував, що при штучному зараженні вдається заразити не всіх комарів. Нарешті, щоб відбулося зараження комара від гаме- і тоцитоносія, останній не повинен одержувати плазмоциду, приймання якого різко зменшує можливість зараження комара.
Тимчасове зниження температури нижче 16°, що збіглося з тим часом, коли ооцисти ще не встигли і утворитися під слизовою шлунка комара, може призвести до загибелі зигот і припинення процесу спорогонії, коли ж ооцисти вже утворилися, то тимчасове ; зниження температури тільки затримує їх розвиток, але не призводить до їх знищення. Це має велике практичне значення для епідеміології малярії, тому що показує, що тимчасові зниження температури, які можуть бути влітку, не завжди припиняють спорогонію, а тільки затягають строки її закінчення. Тільки тривалі зниження температури в осінньо-зимовий період, коли комарі перебувають на зимівлях, приводить до генерації ооцист.
Тривалість всього процесу спорогонії до останнього; її етапу, тобто до нагромадження спорозоїтів у слинних залозах, при 16 — 17° дорівнюють для Pl. vivax 53 дням; це приблизно відповідає строку тривалості життя літньої самиці An. maculipennis; тому в місцевостях з такою середньою літньою температурою, більше самиць гине раніше, ніж вони зможуть передав вати малярію, тому в цих місцевостях малярія aбo зовсім не зустрічається або буває у вигляді поодиноких, спорадичних випадків.
При підвищенні середньодобової температури тривалість спорогонії зменшується і при 30° буде тільки 7 днів; при оптимальній температурі для виживання комарів, при 25 — 26°, тривалість спорогонії дорівнює 10 — 11 дням. Для Pl. falciparum, щоб почався процес спорогонії, температура повинна бути не нижче 17 — 18°. Залежність початку і тривалості спорогонії від температури робить зрозумілим, чому в місцевостях з більш жарким літом процент заражених комарів вищий, отже, може бути вищою і малярійна захворюваність; зрозуміло також, що в місцевостях з помірним кліматом в окремі роки з більш високою літньою температурою можна чекати збільшення процента заражених комарів, отже й збільшення захворюваності на малярію.
Отже оптимальна, висока температура у літні місяці обумовлює високу малярійну захворюваність внаслідок того, що: 1) при цьому скорочується тривалість спорогонії, 2) при наявності оптимальної вологості збільшується тривалість життя окриленого комара, нарешті, 3) при більш високих температурах прискорюється процес перетравлювання крові в шлунку комара і відкладання яєць, а разом з цим з'являється значно частіша потреба нападати на здобич і ссати кров повторно. Але, разом з тим спорозоїти можуть дуже довго зберігатися в слинних залозах у комара — до 3 — 4 місяців у зимуючої самиці і до природної! смерті у літньої самиці; тому чим частіше заражена самиця повторно нападає на людей, тим більша кількість нових заражень може відбутися при цьому. Однак, хоч спорозоїти можуть зберігатись довгий час у слинних залозах комара, через деякий час, як показав Барбер (Barber), вони втрачають здатність заражати ; людину, незважаючи на те, що залишаються живими. В слинних залозах у зимуючої самиці такі зміни відбуваються через 1 — 11/2 місяці. Тому самиці, які вилетіли весною після зимівлі, вже не можуть весною заражати нових людей.
Самиці, що вилетіли після зимівлі, можуть знову заражатися, але практично в наших кліматичних умовах більша частина самиць, що перезимували, гине раніше і не доживає до періоду із стійкою середньодобовою температурою 16°, при якій тільки можливий початок процесу спорогонії. Тому в місцевостях з помірним кліматом самиці, що перезимували, відіграють дуже невелику роль у виникненні нових заражень людей.
Спостереження над заражуваністю різних видів і анофелес у різних кліматичних умовах показали неоднакове ставлення до зараження тим чи іншим видом плазмодія; проте епідеміологічне значення різних видів анофелес буде неоднаковим у різних місцевостях і залежить від екологічних умов, в яких перебуває комар і в тих чи інших місцевостях.
1.2.3 Епідеміологічна характеристика деяких моментів біології та екології малярійного комара
Не знаючи біології та екології малярійного комара, не можна дати оцінку багатьом епідеміологічним явищам і правильно організувати протималярійні заходи. І
Нижче наводиться тільки частина відомостей, які мають практичне значення для розуміння деяких питань епідеміології малярії. Більш докладний виклад і їх теоретичне обґрунтування подає Беклемішев.
Практично являють собою інтерес:
1. Розподіл анофелес у природі і ступінь «домашності» його.
2. Умови, що визначають шукання і напади комара і а здобич.
3. Тривалість життя літньої самиці і співвідношення між її віком і зараженістю.
4. Зміна поведінки комара в період переходу до зимівлі та епідеміологічне значення цього явища.
5. Епідеміологічне значення підвидів.
Для малярійного комара потрібні певні мікрокліматичні умови, з яких на першому місці слід поставити відносну вологість повітря. Ця вологість у сполученні з певною температурою є обов'язковою умовою дія підтримування водного балансу комара. Крім того, па днюваннях комарові сприяє відсутність протягів та ослаблене освітлення. Ці умови характеризують днювання комара; вони значною мірою залежать також від добових і сезонних кліматичних змін, які бувають різними для кожної місцевості.
Не менш важливі дані фауністичного характеру, які зазначають видовий і підвидовий стан комариної популяції, тому що біологія комара значною мірою залежить від його видової належності. В межах того самого виду нерідко спостерігаються коливання, які залежать від місцевих кліматичних умов, наприклад, поведінка самиці An. m. messeae на території Середнього Уралу (Магнитогорськ) визначається відносною вологістю не менше 65°, в той час, як в Туркменії (Каратала) активність самиці пробуджується при значно нижчій вологості (45—50°/0).
Денні сховища комара, звичайно, не можуть бути однаковими; комар віддає перевагу тим з них, які є більш сприятливими в екологічному відношенні. Тому слід розрізняти типові і випадкові днювання: в останніх комар залишається недовго.
З епідеміологічної точки зору являє значний інтерес питання, наскільки житло людини є місцем денного перебування комара. Житла людини можуть бути цілком сприятливими умовами для денного перебування комара тільки в тих випадках, коли вони найбільше підходять до природних умов, біологічно необхідних для комара. В противному разі вони є тимчасовими і «вимушеними». Весною і восени житла людини більше наближаються до природних умов і можуть бути навіть більш сприятливими в температурному відношенні. Влітку мікроклімат жилих приміщень здебільшого малосприятливий.
Отже, вибір житла для днювань залежить від багатьох моментів: пори року, кліматичних і мікрокліматичних умов. До цього слід додали розміщення хлівів відносно житла і відстань житла від місця виплоджування комара.
Не менш істотним фактором є місце перебування здобичі, тобто великої худоби, а також людини. При відсутності великих тварин, навіть так звані «дикі» види (An. hyrcanus, An. bifurcatus) можуть залітати в найближчі житла людини, так само, як Anopheles maculipennis переміщується за скупченням людей і худоби в поля і степові пасовища.
Потреба в кровоссанні у самиці анофелес залежить від двох моментів: від потреби живлення кров'ю під час дозрівання яєць, яким необхідно залізо крові, а по-друге, для кращого розвитку жирового тіла у період підготовки до зимівлі.
Епідеміологічне значення самиць комарів, як тимчасових паразитів, визначається ступенем контакту з людиною.
Частота нападів самиці анофелес залежить від температури повітря, поскільки це стимулює активність комара і визначає тривалість перетравлювання кров'яної їжі. Влітку в оптимальних температурних умовах процес перетравлювання крові супроводжується і закінчується дозріванням яєць, тому що самиця, що перетравила кров, відразу стін здатною відкладати-яйця (гонотрофічна гармонія). В цей час гопотрофічний цикл триває від 2 до 3 діб. Після підкладання яєць самиця знову нападає на здобич, тому що для розвитку наступної порції яєць потрібний новий прийом крові. Отже, влітку самиця може нападати на здобич кожні 4 — 5 діб.
В деяких місцевостях комарі нападають переважно на людину, а и інших — на велику худобу. Якщо має місце останнє явище, то при значній кількості переносників малярії тут фактично відсутня (анофелізм без малярії). Останнім часом (1920 рік) це явище було причиною появи ряду гіпотез; тут слід відзначити гіпотезу Рубо (Roubaml) про зоофільні і антропофільні раси, що нині має лише історичне значення.
Гіпотеза Рубо була поштовхом до вивчення генотипового складу популяції An. maculipennis, причому з'ясувалось, що цей вид є збірним і складається з багатьох підвидів (рас) (Фаллероні, Свелленгребель та його школа). Деякі з цих рас через свої біологічні особливості є переважними або єдиними переносниками, так що анофелізм без малярії ряд авторів пояснює відсутністю цих рас.
Однак, апофелізм без малярії являє собою, очевидно, складне явище, яке не може скрізь викликатися тими ж самими причинами, в тому числі і расовим складом малярійних комарів.
Щодо існування «зоофільних рас», які віддають перевагу крові великих тварин, то це можна пояснити легкістю виявлення здобичі, її доступністю і відносною чисельністю порівняно з людиною.
Для кожного окремого малярійного вогнища потрібне старанне вивчення всіх обставин, що роблять людину об'єктом переважного нападу анофелес. Дуже часто ці обставини можна усунути при організації відповідних заходів для відтягання комарів від людини (зоопрофілактика, раціональне планування населених пунктів, раціональне збудування жилих приміщень).
В епідеміології малярії істотне значення має тривалість життя літньої самиці, тому що збільшення його підвищує можливість нападу самиці на гаметоцитоносіїв і збільшує її небезпеку як переносника малярії.
У природних умовах літня самиця живе в середньому коло одного місяця, однак цей строк є достатнім не тільки для повного циклу спорогонії, а й для повторних нападів на людину.
В лабораторних умовах самиця комара може прожити значно довше, тому що загибель її в природних умовах слід вважати передчасною. Дуже небезпечні моменти для самиці: необхідність перельотів до водойм для відкладання яєць, самий процес відкладання і повторний напад на здобич.
В ці моменти самиця підпадає під вплив ряду несприятливих зовнішніх моментів, починаючи від метеорологічних умов і закінчуючи загибеллю від природних ворогів.
Разом з тим ряд екологічних факторів іноді є сприятливим для збільшення тривалості життя самиць анофелес у період їх активної життєдіяльності. В цьому випадку збільшення кількості гаметоцитоносіння призводить до спалахів малярії.
Нарешті, в епідеміологічному відношенні мають значення зміни поведінки комара в період підготовки його до зимівлі. При цьому спостерігаються при ссаннях крові, які тривають, або сповільнення у дозріванні яєць, або повне пригнічення функції яєчників (гонотрофічна дисоціація). Гонотрофічна дисоціація призводить до того, що комар залишається в приміщенні із здобиччю, тому що у нього зникає стимул вильоту для відкладання яєць. Це явище спостерігається наприкінці літа і на початку осені, коли до того ж, як описано вище, мікрокліматичні умови у житлах стають більш сприятливими.
Ця тривала затримка самиць комарів у жилих приміщеннях, куди починають збиратися малярійні комарі з природних сховищ, призводить до підвищення можливості зараження людини малярією, причому один заражений комар здійснює внутрішньородинне зараження.
Ці дані визначають і характер боротьби з комаром на днюваннях: влітку (період гонотрофічної гармонії) треба зосереджувати увагу на садибах і жилих приміщеннях маляриків, проводячи обробки через більш короткі проміжки часу, ніж тривалість перетравлювання самицею крові; Наприкінці літа и особливо на початку осені боротьбу треба провадити в усіх жилих приміщеннях із щоденними обробками, особливо в місцях масового скупчення комарів.
На закінчення слід зазначити, що для розвитку малярії, в якій-небудь місцевості обов'язкові такі умови:
1. Основним і вирішальним фактором є наявність гаметоцитоносіїв.
2. Другою обов'язковою умовою для поширення малярії є наявність комарів анофелес. Для останніх повинні бути не тільки придатні місця для розмножування і сприятливі денні сховища поблизу житла або в самому житлі людини, а й відповідна температура, яка забезпечує швидкий личинковий розвиток, найбільшу активність літньої самиці при збереженні їй більш тривалого періоду життя. Всі ці умови, особливо остання, повинні поєднуватись із сприятливою температурою, яка забезпечує завершення спорогонії в тілі самиці значно швидше, ніж настає її загибель. Іноді більш тривале життя комара при сприятливих умовах для зараження комарів може мати більш серйозні наслідки, ніж величезна скупченість малярійних комарів з незначним процентом їх зараженості.
3. Нарешті, велике і часто вирішальне значення для поширення малярії мають соціально-побутові умови, які полегшують контакт людини з комаром: низький культурний та економічний рівень населення, темні, густо за селені, вогкі і погано вентильовані приміщення, що утримуються в антисанітарних умовах; впливає також і те, що в районах економічно більш забезпечених є багато великих тварин і, при раціональному розміщенні, вони притягають на себе комарів.
Фізичне і розумове перенапруження разом з поганим харчуванням призводять до виснаження організму і зниження його загальної опірності. В цих випадках спостерігається не тільки підвищена сприйнятливість до зараження малярією, а й зміна клінічного перебігу малярії, що виявляється підвищеною частотою рецидивів. В результаті частих повторних рецидивів спостерігається часте гаметоцитоносіння, а з цим пов'язане підвищення зараження комарів.
Слід належним способом оцінювати значення окремих процесів, які визначають спосіб життя людини і ступінь контакту його з комаром (рибалки, торфяні робітники, робітники водного транспорту і т. д.).
1.3 Симптоматологія і клінічний перебіг малярії
1.3.1 Симптоми при малярії
Малярія, як і багато інших протозойних захворювань характеризується схильністю до тривалого циклічного, хвилеподібного перебігу, чергування періодів загострення хвороби (малярійні приступи) і періодів латентного стану — уявного, повного клінічного видужання, після чого, однак, через багато місяців іноді знов з'являються повторні рецидиви виявлених клінічних проявів хвороби.
Інкубаційний період при малярії різний — звичайно 10 — 17 днів, найкоротший — при тропічній малярії, трохи довший — при квартані. При зараженні південними штамами терціани він триває коло 15 днів, а при зараженні північними штамами — до 6 — 11 місяців. Хвиля ранніх, весняних свіжих захворювань на триденну малярію, що з'являється ще задовго до вильоту комарів, пояснюється появою перших приступів після тривалої інкубації хворих, які заразилися влітку і восени минулого року. Випадки з тривалою інкубацією зустрічаються переважно в північній і середній смузі Союзу, де переважають північні штами: в Саратові довга інкубація зустрічається в 52 — 77%, в Куйбишеві — в 46,8%, а в Абхазії — тільки в 6,2%, тому що на Кавказі превалюють зараження південними штамами (Тарєєв).
Починається захворювання загальним нездужанням, короткочасним підвищенням температури неправильного або постійного типу, після чого з'являються характерні малярійні приступи, або пароксизми.
Приступи починаються вранці, рідше ввечері, трясучим ознобом, то супроводжується сильним головним болем, а також болями в кінцівках; хворий тремтить іноді настільки сильно, що його підкидає на ліжку; кінцівки холодіють, лице синюшне; пульс прискорений, порожній, озноб триває від 10 хвилин до 12 годин. Потім починається стадія поту; хворий зогрівається, шкіра його робиться сухою і гарячою, лице червоніє і горить, пульс сповільнюється, температура протягом короткого строку різко підвищується, іноді до 41°; хворий маячить; н тяжких випадках бувають буйне маячення і непритомний стан. Тривалість стадії жару — від 1 до 12 годин. Потім починається стадія потіння, іноді настільки сильного, що хворий ніби купається у власному поті: під час поту температура зразу спадає, головний біль і загальне нездужання припиняються і в свіжих випадках захворювань хворий досить швидко починає почувати себе добре, і тільки загальна кволість нагадує про перенесений приступ.
Під час приступу язик буває обкладений, дихання поверхневе і прискорене, пульс прискорений, кров'яний тиск під час ознобу злегка підвищується, щоб згодом упасти нижче норми. Печінка і селезінка збільшені, болючі при пальпації. Часто приступи супроводжуються нудотою, блюванням, проносами, особливо у дітей, явищами з боку нервової системи (непритомний стан, гіперкінетичні явища — судороги, дрижання кінцівок). Дуже часто спостерігається Herpes labialis, значно рідше — різні висипання (уртикарні, геморагічні).
При відсутності лікування такі приступи при терціані повторюються точно в ті ж самі години через добу, а при квартані — через 2 доби; в проміжках між приступами хворий може почувати себе задовільно. Таке правильне чергування приступів буває не завжди. Нерідко приступи запізнюються або виникають трохи раніше, ніж минулого разу (febris anteponens, postponens). В деяких випадках приступи бувають нехарактерними, без ознобу або без стадії поту, іноді з відносно невисокою температурою, без загальних явиш, без збільшеної селезінки і печінки, так що їх легко може прогледіти як хворий, так і лікар.
Гарячкові приступи при тропічній малярії відрізняються тим, що: 1) вони звичайно мають більш тяжкий перебіг, іноді з самого початку загрозливий для життя, 2) приступи значно триваліші — по 20 — 36 годин, 3) чергування приступів менш правильне і не відбувається в ті ж самі години; іноді один приступ ніби зливається з наступним, від чого часто буває гарячка: а) ремітативного типу, коли температура між приступами спадає, але не доходить до норми, б) постійного типу, тобто температура довгий час держиться на високих цифрах і, нарешті, в) неправильного типу, коли температурна крива дає нерегулярні стрибки. Самий перебіг приступу менш характерний, стадії ознобу і поту можуть бути відсутні, зате період сухого жару більш тривалий і тяжкий; приступ часто супроводжується буйним маяченням, нестерпним головним болем і упертим безсонням. Іноді, особливо на півдні, тропічна малярія може давати злоякісні перніціозні форми, вже з самого початку загрозливі для життя хворого.
Хоча й при терціані приступи можуть бути щоденні (febris quotidiana), температура може бути цілком неправильного типу і навіть наближатися до температури постійного типу (febris subcontinua). Такі атипові форми триденної малярії частіше бувають у періоді епідемічного спалаху, при загальному погіршанні клінічного перебігу малярії, що, очевидно, пов'язано з недосить сильною імунною реакцією організму, нездатною затримати бурхливе розмноження паразитів. Такі форми малярії частіше бувають при зараженні південними штамами PI. viva. Після припинення гарячкових приступів буває період гіпотермії (тобто зниженої нижче норми температури), що триває коло тижня, після чого нерідко буває тривала субфебрильна температура, що, однак, не має ні діагностичного, ні прогностичного значення.
Після припинення цієї першої серії приступів і зникнення шизонтів з периферичної крові звичайно швидко відновлюються сили хворого, зменшується селезінка і поліпшується склад крові. Однак протягом місяця після вищеописаних початкових приступів, на 7 — 10-й день або в кратні їм дні, можуть з'явитися у великому проценті випадків так звані ранні або найближчі рецидиви, серія характерних малярійних пароксизмів.
Під час позаепідемічного періоду, частіше в більш північних областях, приблизно в 50% все захворювання на малярію може закінчитися цією первинною малярійною атакою, тобто первинними приступами і серією ранніх рецидивів. Однак, частіше настає іноді дуже тривалий латентний період уявного видужання і повної відсутності клінічних проявів хвороби. Проте іноді через багато місяців можуть з'явитися нові, так звані пізні або віддалені рецидиви малярії, які також можуть супроводитись хвилею ранніх повернень, наступних ранніх рецидивів. При терціані і квартані рецидиви можуть мати навіть іноді більш тяжкий характер, ніж первинні приступи; при тропічній малярії, навпаки, рецидиви звичайно проходять легше. При терціані рецидиви найчастіше бувають весною і на початку літа, при тропічній — наприкінці літа і восени, при квартані — пізньої осені. В ранні роки і в різних хворих кількість рецидивів буває різни, найбільш часті рецидиви, що уперто повторюються, дає кнартана. При терціані дуже часто це захворювання закінчується тільки однією серією рецидивів весною; в інших випадках, навпаки, наступного року після початку захворювання, особливо при зараженні північними штамами, рецидиви можуть дуже уперто повторюватись до 5 — 6 раз на рік і з'являтися восени і навіть зимою.
Рецидиви можуть пін гамати без всякої видимої причини, але нерідко з великою постійністю з'являються під впливом різних провокуючих моментів: після інсоляції (перегрівання на сонці), після охолодження, надмірного вживання алкоголю, різних порушень у дієті та після диспепсій; дуже часто провокують рецидиви різні інтеркурентні захворювання, :зокрема грип, хірургічні операції, наркоз, різні запобіжні щеплення, кровотечі, вагітність, роди, — взагалі все, що тимчасово ослабляє організм носія і знижує його опірність, легко може викликати рецидиви; проте у походженні їх мають значення не тільки зміни у захисній реакції макроорганізму, але й зміни в біологічних властивостях паразита, які часто настають без видимої причини, зокрема хвиля весняних рецидивів при терціані, обумовлена, очевидно, сезонними змінами активності плазмодій.
Тривалість малярії, хронічна малярія. Працівники ендемічних малярійних місцевостей, особливо в роки епідемічних спалахів мали змогу спостерігати захворювання на малярію, які тривали декілька років підряд, тому довгий час вони були переконані в тому, що малярія завжди, як правило, є хронічним захворюванням. Однак, велика кількість спостережень показала, що малярики, які виїхали у місцевості, де нове зараження неможливе, звичайно через 1 — 11/2 року в більшості випадків вже не мали ніяких ознак малярії. Тропічна малярія, яка дає найбільш тяжкий, часто загрозливий для життя перебіг, є разом з тим і найбільш короткою і рідко триває при одноразовому зараженні більше 1 року, особливо, якщо з самого