Етіологія, патогенез, епідеміологія та протікання малярії
Клінічні дані. Необхідно звернути увагу на зовнішній вигляд хворого: для малярії характерна блідість, іноді з жовтяничним відтінком. У дітей спостерігається відвислий і збільшений живіт внаслідок збільшення селезінки і печінки та асциту, що легко настає. Важливою і частою ознакою є наявність herpes labialis (рідше нам доводилося спостерігати herpes intercostalis).
Збільшення селезінки і печічки. Важливою і дуже частою ознакою є також збільшення селезінки. В свіжих випадках — вона щільна, еластичної консистенції, у хворих з повторними реінфекціями вона досягає іноді величезних розмірів і буває хрящової твердості, не-горбаста, з рівними краями. Селезінка визначається перкусією, краще пальпацією, при масових обслідуваннях — в стоячому положенні хворого, але краще, коли хворий лежить.
Як було вказано вище, наявність збільшеної щільної селезінки є дуже цінною діагностичною ознакою, але не абсолютною, тому що за літературними даними і нашими спостереженнями селезінка буває збільшеною не у всіх хворих (не промацується в 24%); іноді при тяжкій малярії, зокрема при тропічній, з величезною кількістю паразитів селезінка не промацується, а також на аутопсії може бути не констатоване її збільшення. Взагалі немає паралелізму між ступенем збільшення селезінки і тяжкістю клінічного перебігу.
Частою і важливою ознакою є також збільшення печінки. В свіжих випадках вона більш м'якої консистенції, в затяжних — твердої.
Зміни з боку крові. Надзвичайно цінні дані для розпізнавання малярії дає дослідження крові, але й тут треба користуватися не однією тільки будь-якою ознакою, а всім комплексом наявних змін. Більш-менш різко виявлена анемія майже завжди супроводить малярію: кількість гемоглобіну та еритроцитів зменшується залежно від ступеня ураження червоної крові; спостерігаються регенеративні і дегенеративні процеси — поліхромазія, анізоцитоз, пойкілоцитоз, базофільна зернистість і ядерні еритроцити; в свіжих випадках також різко збільшується процент ретикулоцитів. Поліхромазія, що є важливою ознакою, легше констатується в товстій краплі. Всі ці зміни виявлені в більшій чи меншій мірі залежно від загибелі інфікованих еритроцитів і регенеративної здатності крові.
Як наслідок гемолітичних процесів під час малярійних приступів констатується збільшення білірубіну в сироватці, що іноді може допомогти диференціальній діагностиці між малярією, туберкульозом і черевним тифом, тому що при двох останніх захворюваннях білірубін звичайно не збільшується.
Велике значення для діагностики малярії мають зміни у лейкоцитах: у свіжих початкових формах звичайно спостерігаються лейкопенія, нейтропенія (за рахунок зменшення сегментованих) і значне зрушення (паличкоподібні), причому, як указують літературні дані і спостереження в нашому відділі (Розенбаум), у свіжих формах абсолютна кількість лімфоцитів не збільшена і в лейкоцитарній формулі їх процент буде більший за рахунок зменшення кількості сегментованих. В більш пізніх формах у лейкоцитарній формулі спостерігається збільшення процента лімфоцитів і моноцитів (звичайно до 10 - 12%, іноді до 20 — 30%). Абсолютні кількості їх залишаються в нормі або також збільшуються (Мошковський, Страдомський). Кількість еозинофілів в гострих випадках може бути зменшена, в затяжних — залишатися без змін. Наявність значного моноцитозу є дуже цінною ознакою, але не абсолютною, тому що іноді вона відсутня у явних маляриків, а іноді буває у немаляриків і навіть у здорових.
Підсобною ознакою для діагнозу малярії є зменшення під час приступу кількості тромбоцидів (Маслов, Оніцев).
Реакція Вассермана. Михаеліс і Лессер давно констатували при малярії наявність реакції Вассермана, але вона буває позитивною майже завжди тільки в гострих випадках, коли діагноз неважкий, завдяки наявності плазмодіїв, і те не завжди (за різними авторами в 40 — 80 % усіх випадків).
Реакція Вассермана при малярії дуже нестійка і після припинення приступів звичайно стає негативною; тому в міжприступному періоді, коли діагностика утруднена, на результати реакції Вассермана не можна покладатись.
Реакція меланофлокуляції та її діагностична цінність. Велику увагу притягла до себе запропонована Анрі (Henry) у 17 році серологічна реакція меланофлокуляції для діагностики малярії. Гадаючи, що в патогенезі малярійного захворювання велику роль відіграють не тільки екзогени — продукти життєдіяльності паразита, але й ендогени, що утворюються в організмі у відповідь на присутність інфекції, Анрі великого значення надавав як ендогену пігменту—меланіну, що утворюється при розпаді еритроцитів, уражених плазмодіями. Внаслідок сенсибілізації цим антигеном сироватка малярика стає здатною давати специфічну флокуляцію з меланіном. Кричевський одержав специфічну реакцію меланофлокуляції у птахів після штучного зараження їх паразитами пташиної малярії, хоча до зараження реакція була в них негативна.
Діагностична цінність реакції перевірялась в багатьох лабораторіях у Франції, в Італії і у нас в Союзі Шікуль, Молдавська-Кричевська, Сахаров, Коровицький, Станков, Розенбаум та ін.).У величезній більшості випадків меланофлокуляція буває позитивною в період гарячкових малярійних приступів. Крім того, індивідуально у різних хворих протягом різних строків вона залишається позитивною після припинення приступу. Ставши негативною, реакція меланофлокуляції при нових рецидивах знову стає позитивною на деякий час, Крім малярії, реакція меланофлокуляції з великою постійністю буває позитивною тільки при висипному тифі, при всіх інших захворюваннях вона, як і в здорових людей, що не хворіли на малярію, буває, як правило, негативною. Тому ця реакція має певне значення для діагностики малярії, особливо в міжприступний період, коли виявлення малярійних паразитів в крові становить певні труднощі. Негативна реакція ще не виключає можливості наявності незакінченої малярії і появи нових рецидивів; навпаки, позитивна реакція підтверджує діагноз малярії при відсутності інших діагностичних ознак.
Меланіновий антиген, за вказівками Анрі, готується з судинної оболонки ока і може зберігатись протягом довгого часу Кров беруть з вени; в маленьких пробірках до 0,2 см3 сироватки додається робоче розведення стандартно виготовленого антигену в 0,3 % розчині і дистильованій воді; пробірку залишають на 3 години в термостаті при 37°С, після чого спостерігають результати; позитивною реакція вважається в тих випадках, де настало прояснення рідини і утворення пухких пластівців.
Нині ще неможливо дати вичерпне пояснення суті реакцій меланофлокуляції. Анрі, Кричевський, Рубінштейн та ін. вважають, що меланофлокуляція проходить за типом реакції—антиген — антитіло і виникає внаслідок сенсибілізації якимись антигенами, близькими до меланіну ока; однак, це припущення мало обгрунтовано: усі антитіла є відносно термостабільними речовинами і коло півгодини витримують нагрівання до 56°, сироватка ж малярика, що давала позитивну реакцію, після такого нагрівання втрачала цю здатність. Станков у нашій лабораторії показав: 1) що імунізація кролів меланіном не супроводжувалась у них появою позитивної меланофлокуляції, і 2) що позитивна реакція меланофюкуляції у сироватці маляриків буває не тільки з меланіном, а й з іншими суспензіями електронегативних колоїдів (конгорот та ін.). Все це дає підставу гадати, що меланін не є специфічним антигеном, і що реакція флокуляції є тільки показником змія у колоїдному стані білків сироватки під час малярії. Жіль, Шорін і Жільє (Gill, Chorine, Gillier) гадають, на підставі своїх дослідів, що в сироватці малярика відбувається нагромадження евглобулінів; цим пояснюється зміна її фізико-хімічних властивостей, що приводить до флокуляції, яка легко настає, і при якій меланін є тільки індикатором, що полегшує констатування цього явища.
Уробілінурія. Корисною діагностичною ознакою з боку сечі є наявність уробіліну, який звичайно майже завжди констатується в гострому періоді малярії при гарячкових приступах ще протягом 5 — 6 днів після їх припинення (Тареєв). Діазореакція при малярії рідко буває позитивною.
Призначення спробного лікування. В сумнівних випадках призначення курсу вживання акрихіну або хініну може мати деяке значення для діагностики малярії: зниження і навіть тимчасове спадання температури і поліпшення самопочуття після призначення хініну ще не доводить малярійної природи захворювання, тому що хінін, як жарознижуючий засіб, може викликати спадання температури при будь-якому захворюванні. Навпаки, висока гарячка, що триває, незважаючи на вживання повних доз акрихіну або хініну протягом 4 — 5 днів, дає повну можливість в більшості випадків заперечувати малярійну етіологію.
2.3 Диференціальний діагноз
В типових випадках три-і чотириденної малярії з правильним чергуванням характерних приступів діагностика не утруднена навіть ще до проведення дослідження крові.
Навпаки, у випадках з атиповим перебігом з неправильною гарячкою або температурою постійного типу, малярія своєю клінічною картиною може нагадувати ряд інших захворювань. Нерідко малярія правильно не діагностується і її помилково вважають за черевний тиф, сепсис, але ще частіше доводиться спостерігати, як у хворих, що в минулому перенесли малярію, кожне нове захворювання безпідставно вважається проявом хронічної малярійної Інфекції. Часто тільки повторні дослідження крові, що наполегливо проводяться, можуть дати підставу для правильного-розпізнавання характеру захворювання.
Як було вказано вище, при багатьох гарячкових інфекційних захворюваннях можуть бути схожі на малярійні клінічні синдроми, які повинні бути виключені при диференціальній діагностиці:
1) Бруцельоз, з високою ремітативною температурою, сильною пітливістю, збільшенням печінки й селезінки дуже часто вважають за малярію, про що завжди треба пам'ятати; однак негативні результати дослідження крові на плазмодії, неподатливість гарячки до діяння хініну та акрихіну, нарешті, специфічні для бруцельозу серологічні реакції Райта і Бюрне завжди можуть допомогти розмежувати ці два захворювання.
2) Кала-азар — вісцеральний лейшманіоз, особливо у дітей, нерідко теж вважають за малярію, тому що він проходить з гарячковими приступами, великим збільшенням селезінки і недокрів'ям. При диференціюванні треба враховувати епідеміологічні фактори (перебування хворого в Середній Азії, Закавказзі), відсутність плазмодіїв, неподатливість до хініну та акрихіну. Допомагає визначенню лейшманіозу надзвичайно різко виявлена при ньому лейкопенія, позитивна формолова реакція, а головне — виявлення лейшманій у пункта і кісткового мозку.
3) Поворотний тиф, звичайно у випадках з нетиповою температурною кривою, Іноді плутають з малярією; своєчасний аналіз крові і виявлення спірохет вирішує діагноз. Особливу схожість з малярією має кліщова поворотна гарячка, з її тривалим перебігом, короткими, неправильними приступами, мало збільшеною і нерідко болючою селезінкою.
4) Черевний тиф може давати атиповий перебіг з переміжною гарячкою, ознобами, потами, що дає підставу плутати його з малярією (Добролюбов): з другого боку, тяжкі випадки малярії, особливо тропічної, можуть давати перебіг надзвичайно схожий на черевний тиф, з тривалою температурою постійного типу, маяченням і пригніченням психіки. Повторні дослідження крові на малярію і своєчасне бактеріологічнеі серологічне дослідження можуть забезпечити правильне розпізнавання.
5) Гострі септичні процеси схожі з малярією наявністю гострих приступів трясучого ознобу, жару і поту, збільшенням селезінки і анемією; але при сепсисі у крові відсутні плазмодії, частіше спостерігається гіперлейкоцитоз із значним зрушенням лейкоцитарної формули, чого не буває при малярії; крім того, при ній озноб і підвищення температури частіше буває в першій половині дня, а при сепсисі — по вечорах.
6) Гарячка паппатачі іноді помилково діагностується як малярія; але при ній підвищення температури ремітативного або постійного типу триває 3 4 дні, рідко супроводжується збільшенням селезінки, характеризується сильним головним болем, міалгіями, гіперемією лиця, зіва і склер, світлобоязню, сильними болями в очному яблуці при надавлюванні, чого не буває при малярії.
7) Лімфогранульоматоз, який супроводжується іноді підвищеною температурою з ознобами і потами, що змінюється періодами апірексії, через збільшення селезінки теж помилково може вважатися за малярію; але негативні результати дослідження крові для виявлення плазмодій, неподатливість до хініну та акрихіну, наявність виявленої лімфопенії і збільшення лімфатичних залоз дає можливість виключити малярію.
Розділ 3. Стан захворюваності на малярію по Чернігівському району
В ході дослідження поширення захворювання на малярію на території Чернігівського району нами були проведені аналізи даних статистичних відділів м. Чернігова за 2000 – 2005 роки, а також дані Чернігівської районної та обласної лікарень стосовно температурних показників при різних типах лихоманки при захворюванні на малярію.
В ході проведення дослідження були виявлені такі дані.
Таблиця 1
Статистичні показники захворюваності на малярію за 2000 – 2005 роки на території Чернігівської області
| Критерії | Роки дослідження | |||||
| 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | |
| Загальна кількість обстежених | 70 | 85 | 85 | 88 | 95 | 105 |
| Загальна кількість хворих | 35 | 48 | 40 | 45 | 62 | 52 |
| Кількість осіб, які прибули з епідемічних районів | 20 | 32 | 30 | 25 | 40 | 35 |
| Вторинно хворі | 7 | 9 | 5 | 3 | 8 | 7 |
| Особи, що прибули з країні, які межують з епідемічними районами | - | - | 5 | 8 | 10 | - |
| Хворі з лихоманкою невідомої етіології | 8 | 7 | 10 | 9 | 4 | 10 |
Згідно з проведеним дослідженням можемо зробити висновок, що порівняно з 2000 роком у 2005 році було обстежено значну кількість людей, хворих виявлено в 2005 році на 17 осіб, показники захворюваності на малярію на території району значно збільшились за останні 5 років.
Зобразимо на графіках залежність кількості обстежених, кількості осіб, що прибули з епідемічних регіонів та залежність кількості хворих від років проведення обстеження.
показники

роки
Рис. 1 Залежність кількості обстежених, кількості осіб, що прибули з епідемічних регіонів та залежність кількості хворих від років проведення обстеження
З графіка видно, що найбільша кількість хворого на малярію населення спостерігається 2004 році, це можна пояснити різким сплеском інфекційного процесу в епідемічних районах.
В ході дослідження ми провели кількісний аналіз населення, яке виїздило з України.
Таблиця 2.
Кількість осіб, що виїздили з України в епідемічні зони по Чернігівському району (в якості туристів та на постійне місце проживання)
| Рік | Кількість осіб | Країна, в яку виїздило населення (на 1 тис. населення) | |||||||
| Тропічні країни | Субтропічні країни | ||||||||
| Ізраїль | Єгипет | Індія | Бразилія | Італія | Туреччина | Північна Америка | Китай | ||
| 2000 | 4527 | 17 | 110 | ||||||
| 2001 | 3854 | 13 | 6 | 5 | |||||
| 2002 | 5476 | 18 | 8 | ||||||
| 2003 | 5785 | 2 | 5 | ||||||
| 2004 | 6453 | 7 | 3 | ||||||
| Загальна кількість | 26095 | 20 | 17 | 6 | 3 | 128 | 38 | 17 | 5 |
Тропічні країни Субтропічні країни

Рис. 2 Динаміка виїзжаючого населення за період з 2000 по 2004 рр
За наведених результатів видно, що більша кількість населення виїздила в країни субтропіків. Зростання динаміки захворювання на малярію серед мігруючого населення знаходиться в прямій залежності від кількості мігруючих.
Таблиця 3. Вікова динаміка реєстрації захворювання по Чернігівському району в період з 2000 р. по 2005 р
| Вікова група | Відсоток від загальної кількості захворювань, % |
| Діти та підлітки | 5 |
| 17 – 25 років | 11 |
| 26 – 40 | 45 |
| 41 – 55 | 30 |
| 56 – 70 | 9 |

Рис. 3. Вікова динаміка захворювання на малярію по Чернігівському району (2000 – 2004 р)
Проведений аналіз вікових груп захворювання показав, що найбільше випадків захворювання спостерігається серед дорослого населення, населення вікових груп з 26 до 55 років спостерігається міграція, тому показники захворювань найвищі. Серед дітей та підлітків спостерігається прояв хвороби в зв`язку з тим, що вони перебували в епідемічних регіонах разом з батьками, а серед людей похилого віку захворювання пояснюється появою вторинних рецидивів хвороби.
Таблиця 4.
Передумови виникнення захворювання серед мігрантів
| Рецидив хвороби | Відсоток від загальної кількості захворювань, % |
| Грип | 30 |
| Ангіна | 10 |
| Пневмонія | 7 |
| Травми (з пошкодженням шкірного покриву) | 40 |
| Інші інфекційні хвороби | 13 |
%

Рис. 4 Аналіз рецидиву захворювання на малярію по Чернігівському району серед мігруючого населення з 2000 по 2005 р
Аналізуючи передумови виникнення захворювання серед мігруючого населення, з`ясували що в переважній більшості випадків захворюванню на малярію та прояву її симптомів передували захворювання, які характеризувалися порушенням цілісності шкірного покриву, а також були зафіксовані інфекційні хвороби такі як грип, ангіна, пневмонія, невелика частка припадає на інші інфекційні захворювання. Більшість виявлених захворювань, які були передумовами виникнення малярії характерні для таких вікових груп: ангіна та травми - діти та підлітки, грип та пневмонія – 26 – 55 років (2 вікові групи), інші інфекційні хвороби припадають на вікову групу 56 – 70 років.
Таблиця 5.
Загальна кількість хворих на 1000 населення по Чернігівському району
| Критерії | Роки дослідження | |||||
| 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | |
| Загальна кількість хворих | 35 | 48 | 40 | 45 | 62 | 52 |
| Кількість хворих на 1000 населення району | 1 | 2 | 2 | 2 | 3 | 3 |
Висновки
Згідно з проведеним дослідженням можемо зробити висновок, що порівняно з 2000 роком у 2005 році в Чернігівському районі було обстежено значну кількість людей, хворих виявлено в 2005 році на 17 осіб, показники захворюваності на малярію на території району значно збільшились за останні 5 років. Це явище можна пояснити збільшенням кількості населення, яке виїзжає в епідемічні райони.
За наведених результатів видно, що більша кількість населення виїздила в країни субтропіків. Зростання динаміки захворювання на малярію серед мігруючого населення знаходиться в прямій залежності від кількості мігруючих.
Проведений аналіз вікових груп захворювання показав, що найбільше випадків захворювання спостерігається серед дорослого населення, населення вікових груп з 26 до 55 років спостерігається міграція, тому показники захворювань найвищі. Серед дітей та підлітків спостерігається прояв хвороби в зв`язку з тим, що вони перебували в епідемічних регіонах разом з батьками, а серед людей похилого віку захворювання пояснюється появою вторинних рецидивів хвороби.
Аналізуючи передумови виникнення захворювання серед мігруючого населення, з`ясували що в переважній більшості випадків захворюванню на малярію та прояву її симптомів передували захворювання, які характеризувалися порушенням цілісності шкірного покриву, а також були зафіксовані інфекційні хвороби такі як грип, ангіна, пневмонія, невелика частка припадає на інші інфекційні захворювання. Більшість виявлених захворювань, які були передумовами виникнення малярії характерні для таких вікових груп: ангіна та травми - діти та підлітки, грип та пневмонія – 26 – 55 років (2 вікові групи), інші інфекційні хвороби припадають на вікову групу 56 – 70 років.
В результаті проведеної роботи ми вивчили етіологію, симптоматологію, клінічний перебіг та основні методи діагностики малярії, були встановлені два типи гарячки (дводенної переміжної та триденної гектичної).
Література
Бурчинский С.Г. Лекарственные препараты при лечении малярии. – М.: Медицина, 1997. – 95 с.
Боген Г.С. Современная медицина. – М.: Медицина, 1985. – 416 с.
Войно-Ясенецкий М. В. Патологическая анатомия и некоторые вопросы патогенеза малярии. — М.: Медгнз, 1950.
Духанина Л. П., Жукова Т. А. О передаче малярии при переливании крови.— Бгол. ВОЗ, 1965, т. 33, № 6, с. 898.
Жукова Т. А., Духанина II. П., Макиенко Л. П., Алексеева 3. М. Завоз малярии из-за рубежа в СССР (1974—1979). — Мед. паразитол., 1980, № 6, с. 10.
Лобан К. М., Полозок Е. С. Об ошибках в диагностике завозной малярии. Сов. мед., 1978, № 5, с. 59.
Лобан К.М., полозок Е.С. Малярия. – М.: медицина, 1983. – 224 с.
Лобан К. М., Полозок Е. С. Лечение и химиопрофшгактика малярии.— Тер. арх., 1981, № 2, с. 143.
Лысенко А. Я. К вопросу о природе рецидивов при трехдневной и овалемалярии. - В кн.: Болезни тропиков и субтропиков. - М.: ЦИУ, 1976, с. 82.
Мошковский 111. Д. (ред.). Указания по лечению и химиопрофилактике малярии. — М.: Медицина, 1972.
Немировская А. И., Павлова Е. А., Степенно А. С, Глушкова С. Р. Обнаружение Plasmodium ovale в Москве, у лиц, заразившихся в Западной Африке. — Мед. паразитол., 1965, № 1.
Немировская А. II. Малярия и РСФСР. В кн.: Международный научный проект по экологически безопасным методам борьбы с малярной и переносчиками». — М., СССР, 1981, с. 84.
Кассирский И. А. Клиника и терапия малярии. М., Модгвд, 1948, с. 183.
Курцева П.А., Чапаєв Т.А. Лікування, профілактика малярії. – М., 1984. – 76 с.
Мусляк Н.М., Рябкин І.Н. Інфекційні хвороби. – К., 1970. – 100 с.
Пилявська С.М., Федін В.Д. Таємниця життя. // Здоров` я. - № 1, 1973. – С. 137.
Покровский В. П., Астафьева Н. В. Клинические особенности завозных инфекционных болезнен. — Мед. паразитол., 1977, № 4, с. 397.
Полозок Е. С. О клинике овалемалярии. — Мед. паразитол., 1967, № 4, с. 419.
Рабинович С. А. Лекарственная устойчивость малярийных паразитов. Сообщение П. Клинический аспект, лечение и хнмиопрофплактика лекарственно-устойчивой малярии. — Мед. паразитол., 1976, № 6, с. 731.
Сергиев П. Г., Духанина П. П., Демина Л. А. и др. Малярия. — В кн.: Руководство по микробпол., клинике и эпидемиологии инфекц. болезней. 1978, т. 9, с. 38.
Сергиев Л. Г., Якушева В. П. Малярия и борьба с ней в СССР. — М.: Медгнз, 1956.
Ситник К.М., Кучеров І.С. Людина і інфекційні хвороби. – К.: Знання, 1971. – 46 с.
Тареев Е. М. Клиника малярии. — М.: Биомедгиз, 1946.
Тибурская Н. А., Врублевская О. С. Клинико-экспериментальное изучение четырехдневной малярии, вызванной переливанием крови, и методика ее предупреждения. — Бюлл. ВОЗ, 1965, т. 33, № 6, с. 890.
Ригель Дж. Энергия, химия, организм. – М.: Медицина, 1968. – 167 с.
Чагин К. П., Жукова Т. А., Духанина П. Л. и др. Проблема завоза малярии из-за рубежа в СССР. — Мед. паразнтол., 1975, № 4, с. 396.
Додаток А
![]()

Рис. 1. Тип лихоманки при Ml. Vivax

Рис.
2. Тип лихоманки
при Ml. falciparum