Xreferat.com » Рефераты по медицине и здоровью » Гормонально-метаболічні порушення при первинній відкритокутовій глаукомі та патогенетичне обґрунтування їх корекції в комплексному лікуванні

Гормонально-метаболічні порушення при первинній відкритокутовій глаукомі та патогенетичне обґрунтування їх корекції в комплексному лікуванні

що відповідає фізіологічному стану. При глаукомі ця спрямованість зберігається, але наявна кількісна різниця. Рівень ЛГ при глаукомі у жінок знижений на 59,3 %, а у чоловіків підвищений на 17,3 % (р<0,05). Проте співвідношення ЛГ/ФСГ зменшувалося у жінок з 1,29±0,31 МЕ/л у контролі до 0,33±0,06 МЕ/л при глаукомі (у 3,9 рази), а у чоловіків з 0,74±0,09 МЕ/л в контролі до 0,54±0,07 МЕ/л при глаукомі (у 1,4 рази).

Виявлені дисфункція та порушення співвідношення центральних гонадотропних гормонів простежуються у всіх вікових групах та при прогресуванні захворювання, але зі старінням різниця в рівні продукції гормонів у чоловіків та жінок зменшується, що свідчить про виснаження резервних можливостей організму з віком.

Доведений в літературі вплив статевих стероїдів на колагеногенез, розвиток апоптозу нейроглії, процеси старіння, а також виявлені в проведеному дослідженні порушення гіпофізарно–гонадної системи у хворих на ПВКГ, дозволяють з’ясувати причини змін дренажної системи ока та гідродинамічних зрушень, їх поєднання з великою кількістю інших патологічних станів організму та пояснити неоднаковий перебіг захворювання у різних пацієнтів. З позицій нейроендокринних взаємовідносин в організмі вивчено вміст гормонів гіпофізарно-тиреоїдної системи та ендокринної ланки стрес-реалізуючої системи (табл. 2).


Таблиця 2

Показники гормонального стану у хворих на первинну відкритокутову глаукому залежно від статі (М±m)

Параметр, одиниця вимірювання Стат. показник Чоловіки Жінки Усього


Глау-кома Конт-роль Глау-кома Конт-роль Глау-кома Конт-роль

Т4

нмоль/л

М 148,49* 112,40 134,62* 122,90 141,50* 117,70

m 1,97 1,80 3,31 1,60 2,70 1,50

n 76 45 84 45 160 90

Т3

нмоль/л

М 1,89* 2,90 2,40 2,52 2,10* 2,80

m 0,09 0,08 0,12 0,09 0,10 0,05

n 76 45 84 45 160 90

ТТГ

мМЕ/л

М 1,89* 3,86 2,11* 4,79 2,00* 4,32

m 0,09 0,15 0,06 0,21 0,07 0,18

n 76 45 84 45 160 90

КРщз


М 79,7* 29,8 64,9* 26,2 71,8* 27,9

m 1,4 1,6 1,3 1,8 1,9 1,7

n 76 45 84 45 160 90

Кортизол

нмоль/л

М 397,68* 309,78 389,72* 301,44 394,40 305,61

m 8,19 4,82 8,47 6,21 6,56 5,49

n 48 45 53 45 101 90

Інсулін

нмоль/л

М 112,19* 62,96 107,25* 59,72 109,59* 61,09

m 10,79 1,34 17,47 1,22 1,81 1,48

n 48 45 53 45 101 90
Коефіцієнт адаптації М 0,72* 1,0 0,72* 1,0 0,72* 1,0

m 0,02 45 0,01
0,02

n 48 45 53 45 101 90

Примітка. * р< 0,05 у порівнянні з контролем.


Дослідження показало, що абсолютний вміст ТТГ, Т4 і Т3 при глаукомі не виходив за рамки фізіологічних коливань, проте спостерігалося зменшення вмісту ТТГ у 2 рази, Т3 у 1,3 рази і збільшення Т4 у 1,2 рази порівняно з контрольною групою (р<0,05), що відображає загальну інволютивну спрямованість в організмі хворих на ПВКГ.

Оскільки для процесів старіння характерним є зменшення чутливості периферичного рецепторного апарату, то для оцінки передчасного старіння запропоновано визначати коефіцієнт рецепції щитовидної залози (деклараційний патент на корисну модель № 13739 від 7.04.2006 р.) шляхом визначення співвідношення вмісту периферичних гормонів у сироватці крові (тироксину та трийодтироніну) до вмісту центрального гормону гіпофізу – ТТГ за такою формулою:


КРщз = (Т3+ Т4) / ТТГ.


Коефіцієнт рецепції щитовидної залози відображає відносну інтенсивність біосинтезу тиреоїдних гормонів у відповідь на стимуляцію ТТГ. Підвищення співвідношення більше 30 свідчить про розвиток інволютивних змін внаслідок зниження чутливості рецепторів, виражає наявність прискореного старіння.

Коефіцієнт рецепції у пацієнтів контрольної групи відповідав 26,7 і знаходився в межах вікової норми. Водночас у хворих на глаукому спостерігалося значне збільшення КРщз до 71,8, що у 2,7 рази вище, ніж у контрольній групі. Такі зміни в гіпофізарно-тиреоїдній системі відповідають патофізіології прискореного старіння й пояснюються такими причинами: вікове зменшення швидкості деградації гормонів, що за механізмом зворотного зв'язку повторно знижує секрецію гормонів; первинна зміна секреторної активності внаслідок природної вікової інволюції щитовидної залози; вікове зниження чутливості рецепторного апарату органів-мішеней.

Аналогічні зміни спостерігались у пацієнтів на ПВКГ всіх вікових груп, на різних стадіях та типах глаукоми. Так, на І стадії захворювання КРщз становив 42,1, що перевищувало контрольні показники у 1,5 рази, а на 4 стадії процесу КРщз підвищився вже до 117,4, що переважало контрольні показники у 4,2 рази. При гіповолемічному типі ПВКГ виявлено збільшення КРщз у 3,7 рази, тоді як при гіперволемічному типі КРщз - в 2,1 рази порівняно з контролем.

Таким чином, одержані дані переконливо свідчать про формування патологічних змін у гіпофізарно-тиреоїдній системі у пацієнтів з ПВКГ у вигляді порушення вікової адаптації, відповідно до біохімічних проявів прискореного старіння, а також про вплив процесів старіння на розвиток і перебіг захворювання.

Тривалий, практично пожиттєвий перебіг ПВКГ, який порушує функцію зорового аналізатора, а відтак і якість життя людини, руйнує адаптаційні можливості організму, призводить до розвитку стресового стану.

Оцінка ендокринної ланки стресреалізуючої системи проводилась за вивченням вмісту кортизолу та інсуліну. При ПВКГ спостерігається збільшення рівня кортизолу на 29 %, а інсуліну – на 79 % порівняно з контролем. Превалювання долі інсуліну свідчить про неадекватну відповідь наднирників, тобто є несприятливим прогностичним фактором, який свідчить про перехід загальної адаптаційної реакції організму до фази виснаження механізмів захисту та пристосування. Функціональний стан адаптаційної системи відображає коефіцієнт адаптації, для розрахунку якого співвідношення кортизол/інсулін в контрольній групі приймається за 1 (Тигранян Р.А., 1990).


К адаптації = (кортизол/інсулін глаукома) / (кортизол/ інсулін контроль)


Коефіцієнт адаптації при глаукомі знизився на 28 % (р<0,05), що відображає неспроможність реального забезпечення антистресорного ефекту.

Достовірних ґендерних відмінностей у реакції стрес системи при ПВКГ не виявлено. Вікові зміни коефіцієнта адаптації (його зниження на 36 % у віці старіше 70 років) свідчать про порушення периферичних можливостей стрес-реалізуючої системи, їх декомпенсації в міру старіння організму. Коефіцієнт адаптації також знижується при розвитку захворювання, досягаючи в термінальній стадії глаукоми дефіциту в 37 %, що відповідає фазі виснаження при дії хронічного стресу.

ПВКГ та стан симпато-адреналової системи. Безумовно, неможливе ізольоване функціонування або зміна лише ендокринної ланки адаптаційної системи, також немає змоги й чітко розмежувати стрес-реалізуючу та стрес-лімітуючу системи організму. Тому проведені додаткові дослідження САС, яка грає провідну роль у забезпеченні постійності внутрішнього середовища організму, процесах гомеорезиса, нормальної фізичної та психічної діяльності людини.

Результати аналізу виявили, що при ПВКГ має місце активація обох ланок симпато–адреналової системи: гормональної (збільшення вмісту адреналіну на 31 %) та медіаторної (збільшення вмісту норадреналіну на 78 %). Змінено й вміст попередників катехоламінів: дофаміну – збільшено на 27 %, а ДОФА – знижено на 22 %. Але функціональний стан САС відображають не стільки абсолютні показники катехоламінів, скільки їх співвідношення. Порушення темпу біосинтезу катехоламінів призвело до порушення рівноваги між гормональним та медіаторним компонентами САС у вигляді переважання медіаторної (нервової) ланки (співвідношення А/НА знизилося на 26,1 %). Збільшення коефіцієнтів НА/ДА на 30 % та ДА/ДОФА на 60 % при ПВКГ порівняно з контролем свідчить про інтенсифікацію біосинтезу норадреналіну з дофаміну та дофаміну з ДОФА. Здійснення цих процесів на тлі значного зниження резервних можливостей симпато-адреналової системи (співвідношення ДОФА/А+НА+ДА при глаукомі знизилося на 44 %) сигналізує про вичерпаність механізмів адаптації, оскільки відповідає стадії виснаження загального адаптаційного синдрому (за класифікацією Г. Сельє). Виявлені зміни не мають чіткої ґендерної різниці, збільшуються в міру старіння організму, при прогресуванні ПВКГ. Так, на початковій стадії захворювання відзначається зниження коефіцієнту ДОФА/А+НА+ДА і у чоловіків і у жінок на 31,3 %, а в термінальній – на 50 %.

Вміст КА, біотрансформація їх попередників пов’язані також із типом захворювання. При гіповолемічному типі глаукоми рівень А вищий на 23,8 % у чоловіків і на 26,3 % у жінок порівняно з гіперволемічним типом глаукоми, а рівень НА знижується, відповідно на 16,3 та 19,9 %. Кількість ДА при гіповолемічному типі у чоловіків збільшується на 20,1 %, у жінок - на 16,3 %. ДОФА знижується, відповідно, на 15,8 та 18,7 %. Вивчення коефіцієнту ДОФА/А+НА+ДА показало, що при гіповолемічному типі глаукоми у чоловіків його рівень зменшився порівняно з гіперволемічним типом на 27,3 %, а у жінок – на 33,3 %. Таким чином, одержані дані свідчать, що при гіперволемічному типі глаукоми дисфункція САС здійснюється за типом патологічної адаптації з помірним зниженням адаптаційних можливостей організму. При гіповолемічному типі – за дисоційованим типом, з виснаженням резервних можливостей організму. Але в обох випадках простежується напруга функціонального стану САС з переважанням нервової ланки. Постійна напруга нервової ланки САС неминуче призводить до її виснаження і сприяє розвитку нейродегенеративних процесів в органах і тканинах.

Ще одним ефектом стресреакції є пряма або опосередкована активація вільнорадикального окислення ліпідів. У сукупності зі збільшенням рівня А та НА це може служити пусковим фактором розвитку ліпідного дистрес– синдрому.

Ліпідний дистрес-синдром у хворих на ПВКГ: особливості, значення в клініці. Дослідження довели, що у хворих на ПВКГ мали місце достовірні зміни показників ліпідограми. Так, рівень загального холестерину (Хзаг.), порівняно з контрольною групою, збільшився на 23,2 %, кількість триглицеридів (ТГ) - у 1,8 рази, бета-ліпопротеїдів – на 33,4 %. Визначено зниження середнього рівня ліпопротеїдів високої щільності (ХС-ЛПВЩ) на 17,5 % та збільшення ліпопротеїдів низької щільності (ХС-ЛПНЩ) і ліпопротеїдів дуже низької щільності (ХС-ЛПДНЩ) відповідно на 41,0 і 82,5 %, порівняно з показниками контрольної групи. Виражена дисліпідемія супроводжується зміною коефіцієнта атерогенності (Ка), який розраховували за формулою А.Н. Клімова (1977):


Ка= (ХС-ЛПНЩ + ХС-ЛПДНЩ) / ХС-ЛПВЩ.


У хворих на глаукому Ка був збільшений у 1,7 рази. Подібні зміни спостерігаються у жінок і в чоловіків та посилюються при старінні. З кожним десятиріччям порушення ліпідного обміну прогресують. Спрямованість процесів однотипна, відміна від фізіологічного старіння лише у збільшенні абсолютних показників. Найбільш виражена різниця виявлена у віці до 60 років, коли при глаукомі у чоловіків Ка перевищував контрольні показники у 2,7 рази, а у жінок - у 2,5 рази. З віком інтенсивність змін знижується, але достовірно перевищує відповідні контрольні показники. У цілому виявлені відхилення свідчать про більш ранній початок атеросклеротичних процесів при ПВКГ та більш тяжкий перебіг, про наявність біохімічних змін, характерних для патологічного старіння. Порушення ліпідограми посилюються при прогресуванні глаукоми: у пацієнтів з ПВКГ III-IV стадії Ка на 41,9 % перевищує показник I-II стадії. Також більш важкі порушення спостерігалися при гіповолемічному типі глаукоми. Ка при ішемічному типі у чоловіків був підвищений на 134,8 %, у жінок – на 94,4 % (порівняно з контрольною групою). При гіперволемічному типі ці показники підвищилися, відповідно, на 47,8 та 38,9 %. Ці дослідження ще раз підтверджують наявність біохімічної першооснови метаболічних порушень, наслідком якої є розвиток ПВКГ та необхідність ії корекції.

Але виявлені зміни є тільки однією складовою, яка формує ліпідний дистрес-синдром. Другим біохімічним інструментом перетворення ліпідного еустреса, характерного для фізіологічного стану, є порушення процесів ПОЛ та АОС. Вивчення процесів пероксидації показало збільшення при глаукомі вмісту ДК на 11,9 %, МДА - на 117,6 %, ТК – на 63,0 % порівняно з пацієнтами контрольної групи. Водночас вміст каталази при ПВКГ знижено на 37,5 %, вітаміну Е - на 26,6 %, вітаміну С - на 27,6 %.

Для оцінки рівноваги системи ПОЛ/АОС визначали перекисний інтегральний індекс за наступною формулою:


Перекисний інтегральний індекс = (ДК+ТК+МДА) / (Е+С+каталаза).


При глаукомі спостерігається збільшення перекисного інтегрального індексу на 100 %, що свідчить про виражений дисбаланс системи пероксидації за рахунок посилення процесів ПОЛ та ослаблення антиоксидантного захисту. Природно, що така інтенсивність утворення перекисів та вільних радикалів призводить до пошкодження генетично детермінованих органів, у нашому випадку – ока. Ґендерні відмінності не спостерігаються ні в основній, ні в контрольній групі. Проте вік впливає на інтенсивність процесів переокислення. Кожне десятиріччя супроводжується змінами в системі ПОЛ – АОС і в основній, і в контрольній групі. Але в контрольній групі збільшення продуктів переокислення (МДА в середньому на 10,0 %, ДК - на 25,0 %, ТК - на 22,5 %) компенсувалось активацією антиокислювальної системи, так що зберігалася біологічна рівновага. Тому фізіологічна інволюція не супроводжувалася формуванням ліпідного дистрес синдрому. Інтегральний індекс у віці до 60 років дорівнював 0,06, у віці 61 – 70 років – 0,07, після 71 року – 0,07. При ПВКГ з віком інтенсивність переокислення збільшується, а антиокислення – зменшується. Тому, якщо у віці до 60 років у пацієнтів з глаукомою інтегральний індекс збільшений на 50,0 %, то в наступному десятиріччі – на 71,4 %, а після 71 року – вже на 100 %. Отже, формуються умови для розвитку ліпідного дистресу, тобто патологічного старіння, метаболічних змін, характерних для ПВКГ.

Також більш виражені зміни в системі ПОЛ та АОС спостерігаються при ішемічному типі ПВКГ глаукоми (збільшення інтегрального індексу на 133,3 % при ішемічному типі та на 83,3 % при гіперволемічному типі порівняно з контролем). Тобто хронічний оксидантний стрес, котрий супроводжується вільнорадикальною активацією, здійснює токсичну дію на структури ока, зумовлює формування гіповолемічного типу ПВКГ, який відзначається більш вираженими метаболічними порушеннями, що характеризує його прогностично несприятливим.

Виявлені порушення залежать також від стадійності глаукомного процесу. Інтегральний індекс на І стадіі глаукоми перевищує контрольні показники на 50 %, на ІІ стадії – вже на 100 %, на ІІІ – на 150 %, а на IV – на 200 %. Тому зрозумілою є необхідність обов’язкового лікування ліпідного дистресу у хворих на ПВКГ.

Психовегетативний статус у хворих на ПВКГ, його роль в розвитку адаптаційних порушень. Поєднання ендокринної, вегетативної, ліпідної дисфункції, хронічного оксидантного стресу має взаємообтяжувальну дію, яка, особливо на тлі порушення зорової функції при ПВКГ, значно змінює можливості психічної адаптації індивіда. Оскільки емоційна поведінка та ментальний стан є критеріями, що відбивають процеси старіння нервової системи та її адаптаційні можливості, досліджено психосоматичний статус хворих на глаукому анкетними методами, які можуть без обмежень застосовуватися в клініці та дозволяють не тільки виявити наявність розладів, але й контролювати перебіг інволюційно-атрофічних процесів в організмі.

Встановлено, що у хворих на ПВКГ спостерігається стан емоційної лабільності у 73,6 %, ригідність нервових процесів - 90 %, високий рівень загальної тривожності - 77 % пацієнтів, середній та високий рівень особистісної тривожності відповідно в 47,8 та 26,1 % хворих, середній та високий рівні ситуативної тривожності відповідно в 53,8 та 30,8 % пацієнтів, зниження стресостійкості до низького рівня–у 43,1%, до середнього–у 36,9%.

В контрольній групі емоційна лабільність простежувалася лише у 26,7 % пацієнтів, ригідність не спостерігалася зовсім. Більшість пацієнтів контрольної групи мала середній рівень загальної та особистісної тривожності й низький рівень ситуативної тривожності. Низький рівень стресостійкості спостерігався лише у 3,3 % пацієнтів контрольної групи. Більшість із них (63,3 %) мала середній та високий (33,4 %) рівні стресостійкості. Отримані дані дозволяють трактувати глаукому як захворювання, що проходить на фоні особливого психосоматичного стану, який відбиває прогресування інволютивних процесів та формування психовегетативного синдрому.

Про формування психовегетативного синдрому при ПВКГ свідчать також результати функціональних досліджень стану вегетативної нервової системи методом кардіоінтервалографії. Загальні зміни вегетативного забезпечення при ПВКГ свідчать про його напругу та характеризуються підвищенням тонусу обох ланок вегетативної нервової системи - як парасимпатичної (Мо 0,91 с), так і симпатичної (Амо 46,7 %; dX 0,13 с). Крім того, у хворих на ПВКГ простежується дисфункція вегетативної нервової системи у вигляді нерівності процесів напруження. Виявлено, що, незважаючи на фізіологічне послаблення з віком симпатичного впливу, у хворих на глаукому наявне переважання симпатотонії (збільшення амплітуди моди на 41,9 %, індексу напруги у 1,9 рази, відношення Амо/Мо на 26,5 %), яка виявляється у 75 % жінок і 55 % чоловіків. Парасимпатотонія виявляється при ПВКГ лише у 10 % жінок та 15 % чоловіків, а нормотонія – у 15 % жінок та 30 % чоловіків. Це зумовлює перебудову церебральних інтеграційних механізмів і призводить до виникнення вікових компенсаторно-адаптаційних психовегетативних порушень.

Клініко-патогенетичне обґрунтування ролі гормонально-метаболічних порушень в розвитку ПВКГ та оцінка ефективності їх корекції. Гормонально–метаболічні зміни ініціюють інволюційні, атеросклеротичні процеси, морфологічну деструкцію тканин і т.ін., що є базою формування ПВКГ. У свою чергу, перебіг глаукоми супроводжується формуванням хронічного стресу, що підтверджено вищевикладеними даними. Збудження вегетативних центрів при стресі веде до активації синтезу катехоламінів, гормонів, які запускають ланцюг змін, аж до розвитку ішемії, некрозу, депресії скоротливої функції, тобто до структурних змін клітин, тканин, органів. Але запусковим механізмом, який первинно активує атеросклеротичний процес, ліпідні порушення, апоптоз нейрональних клітин, деструктуризацію колагену та багато інших порушень, що врешті решт викликає розвиток або прогресування глаукоми, є гіпоестрогенія. Це припущення підтверджено високою кореляційною залежністю між вмістом естрадіолу і стадією ПВКГ у чоловіків (r=-0,76, n=76, р<0,001 ) і жінок (r=-0,78, n=84, р<0,001). Рівень тестостерону також корелює зі стадією захворювання у чоловіків ( r=-0,51, n=76, р<0,001) і у жінок (r=0,55, n=84, р<0,001), проте меншою мірою. Виявлення високої кореляційної залежності між коефіцієнтом рецепції щитовидної залози і стадією глаукомного процесу у жінок (r=0,83, n=84, р<0,001) і у чоловіків (r=0,86, n=76, р<0,001) свідчить про єдині механізми розвитку глаукомного процесу та інволюції, а висока кореляційна залежність КРщз (як показника, що відображає прискорене старіння) з рівнем естрадіолу у жінок (r=-0,70, n=84, р<0,001) та чоловіків (r=-0,67, n=76, р<0,001) підтверджує пускову роль саме гіпоестрогенії в розвитку прискореного старіння, незалежно від статі, оскільки залежність КРщз від рівня тестостерону значно менша (у жінок - r=0,39, n=84, р<0,01, а у чоловіків - r=-0,35, n=76, р<0,01).

Вивчено кореляційну залежність між рівнем естрадіолу й периферичним полем зору, розмірами екскавації та порогом електричної чутливості зорового нерва за фосфеном. При глаукомі наявна висока позитивна кореляційна залежність між рівнем естрадіолу й сумарним полем зору як у жінок (r=0,62, n=84, р<0,001), так і у чоловіків (r=0,63, n=76, р<0,001). Виявлена помірна негативна кореляційна залежність розміру екскавації й рівня естрадіолу в жінок (r=-0,55, n=84, р<0,01 ) та у чоловіків (r=-0,54, n=76, р<0,01).

Вивчення кореляційної залежності між показниками гідродинаміки ока й рівнем естрадіолу не виявило високого достовірного зв'язку, що може бути пов'язане з тим, що в дослідження були включені пацієнти з нормалізованим офтальмотонусом після проведення антиглаукоматозних операцій. Проте в контрольній групі була виявлена позитивна кореляційна залежність між рівнем естрадіолу та коефіцієнтом легкості відтоку в жінок (r=0,45, n=45, р<0,01) і в чоловіків (r=0,38, n=45, р<0,01), з показником продукції внутрішньоочної рідини у жінок (r=0,37, n=45, р<0,01) і у чоловіків (r=0,32, n=45, р<0,01).

Вірогідність отриманих даних, наявність кореляційних зв’язків між патогенетичними ланками дозволило запропонувати математичну формулу прогнозування ризику розвитку глаукомного процесу, залежно від найбільш значущих гормонально-метаболічних показників: естрадіолу, КРщз і рівня холестерину. Математична формула ризику розрахована з використанням методу найменших квадратів (Лизер С., 1971).

Ризик розвитку глаукомного процесу розраховують залежно від статі за формулами:


у жінок: Y=0,3028 - 0,3189•Х1 + 0,0057•Х2 + 0,0163•Х3,

у чоловіків Y=0,7709-0,5926•Х1 + 0,0028•Х2 - 0,0199•Х3, де

Y – розмір екскавації зорового нерва

Х1 – рівень естрадіолу, нмоль/л

Х2 – Крщз = (Т3 + Т4 ) / ТТГ

Х3 - рівень холестерину, ммоль/л


При значенні Y = 0,4 - 0,6 прогнозують мінімальний ризик, а при значенні Y більше 0,7 - максимальний ризик розвитку глаукомного процесу.

Розроблена математична формула у жодному випадку не замінює власне клінічної діагностики, а доповнює її й дозволяє визначити гормонально-метаболічні особливості, що призводять до розвитку глаукомного процесу, а також надає можливість диференційовано проводити своєчасні індивідуальні профілактичні й лікувальні заходи.

Таким чином, внаслідок аналізу даних власних досліджень та наявної сучасної інформації вимальовується така схема розвитку глаукоми, яка доповнює й деталізує різні ланки патогенезу ПВКГ (Рис. 2 ), і, відповідно, є підставою для розробки нових підходів до лікування.

Базуючись на даних літератури, що статеві стероїди відповідають за регуляцію процесів старіння організму, а також на отриманих власних даних про суттєве зниження рівня естрадіолу (в 3 рази) незалежно від статі у хворих на ПВКГ, а також наявності кореляційної залежності високого ступеня між рівнем естрадіолу та стадією первинної глаукоми можно вважати доведеним, що гіпоестрогенія є фактором ризику розвитку глаукоми. Гіпоестрогенія ініціює розвиток ендокринної, вегетативної, ендотеліальної, морфологічної дисфункції і виникнення ліпідного дистресу. На фоні гормональної й вегетативної розбалансованості виникає дисрегуляція судинної стінки та розвивається артеріальна гіпертензія, яка сприяє виникненню гемодинамічних та гідродинамічних порушень.

Гормональна дисфункція запускає механізми розвитку адаптаційного дистресу, який веде до прогресу морфологічної деструкції й посилює гемодинамічні порушення. Вегетативна дисфункція зумовлює розвиток порушень у симпатоадреналовій системі, посилюючи артеріальну гіпертензію та адаптаційний дистрес, сприяючи поглибленню морфологічних і гемодинамічних порушень. Ліпідний дистрес сприяє розвитку атеросклерозу й призводить до гемодинамічних порушень. Найбільш важливим аспектом прояву ліпідного дистресу є посилення процесів ПОЛ та зниження антиоксидантного захисту. Продукти ПОЛ-АОС викликають мембранодеструктивні зміни, порушують синтез нейротрансмітерів, що веде до загибелі нейронів і розвитку глаукомної оптичної нейропатії, з одного боку, та до розвитку дистрофічних змін у куті передньої камери - з іншого.

Крім опосередкованої дії через безліч механізмів, зниження рівня статевих стероїдів безпосередньо викликає морфологічну деструкцію тканин шляхом руйнування структури колагену й розвиток дистрофічних змін трабекулярного апарату ока. Гемодинамічні порушення, з одного боку, сприяють розвитку глаукомної оптичної нейропатії, а з іншого - викликають розвиток гідродинамічних порушень та підвищення ВОТ.

Гормонально-метаболічні порушення при первинній відкритокутовій глаукомі та патогенетичне обґрунтування їх корекції в комплексному лікуванніГормонально-метаболічні порушення при первинній відкритокутовій глаукомі та патогенетичне обґрунтування їх корекції в комплексному лікуванністановлений факт значного дефіциту естрогенів як початкової ланки подальших дисгормональних, метаболічних, психовегетативних та судинних порушень при первинній відкритокутовій глаукомі зумовлює необхідність її корекції за допомогою використання селективних модуляторів естрогенових рецепторів.

Під наглядом перебували 39 хворих на ПВКГ (64 ока), у комплексному лікуванні яких використовували один із препаратів групи селективних модуляторів естрогенових рецепторів (СЕРМ) – лівіал (17 хворих, 28 очей), або клімадинон (22 хворих, 36 очей). Контрольну групу склали 18 жінок (28 очей), аналогічних за віком, стадією й типом захворювання ПВКГ, яким проводили традиційну дедистрофічну терапію. Клініко-лабораторний моніторинг ефективності лікування здійснювався впродовж 12 місяців на підставі оцінки зорових функцій (гострота зору, поле зору, поріг електричної чутливості, внутрішньоочний тиск, тонографія, біомікроскопія, офтальмоскопія, гоніоскопія), оцінки психоемоційного статусу та ліпідограми.

Клімадинон (екстракт кореня циміцифугі) – рослинний СЕРМ, а лівіал (тіболон) – синтетичний СЕРМ, належать до нового класу негормональних препаратів, які впливають тільки на бета-рецептори естрогенових гормонів, тому не мають побічних впливів самих гормонів.

Результати спостереження показали, що на фоні використання СЕРМ відзначалося покращення зорових функцій та позитивні зрушення гідродинамічних показників. Через 3 місяці лікування в основній групі спостерігалося підвищення гостроти зору з 0,62±0,03 до 0,72±0,05 од. при прийомі клімадинону, та з 0,58±0,06 до 0,73±0,06 од. при прийомі лівіалу (р<0,05). Сумарне поле зору поширилося в обох групах в середньому на 11 %, з 366,4±22,3 до 411,3±18,6є при прийомі лівіалу та з 361,5±19,2 до 402,1±19,9є при використанні клімадинону. У хворих контрольної групи через 3 місяці виявлена тенденція до погіршення зорових функцій та поля зору. Середня гострота зору достовірно зменшилась з 0,61±0,04 до 0,51±0,05 од. (р<0,05), а сумарне поле зору - з 372,2±18,6 до 340,2±12,4є (р<0,05). Покращення зорових функцій в основній групі супроводжувалося зниженням порогу електричної чутливості за фосфеном у середньому на 16 % порівняно з рівнем до початку лікування (р<0,05). Покращення гідродинаміки супроводжувалось збільшенням коефіцієнту легкості відтоку в середньому на 29 %, продукції внутрішньоочної рідини при використанні клімадинону - на 23 %, а лівіалу - на 35 % (мм3/хв.).

Динамічне спостереження показало, що в основній групі гострота зору через 12 місяців покращилась у середньому на 12,9 %, з 0,62±0,03 до 0,70±0,07 од. при прийомі клімадинону, та з 0,58±0,06 до 0,70±0,06 од. при прийомі лівіалу. У контрольній групі гострота зору знизилась у середньому на 34 %, з 0,61±0,04 до лікування до 0,40±0,06 од. через 12 місяців (р<0,05). Сумарні границі поля зору достовірно не змінилися, однак в основній групі спостерігалася тенденція до поширення границь в середньому на 12 %, з 361,5±19,2 до 405,5±12,4є при прийомі клімадинону, та з 366,4±22,3 до 410,2±11,8є при прийомі лівіалу. В контрольній групі периферичні границі поля зору через 12 місяців звузились на 13,9 %, з 372,2±18,6 до 320,4±13,8є. Зміни зорових функцій супроводжувались змінами чутливості зорового нерву за фосфеном. В основній групі через 12 місяців відбувалось зменшення порогу електричної чутливості з 145,5±9,4 до 135,5±11,2 мкА при прийомі клімадинону та з 152,5±8,5 до 134,4±10,8 мкА при прийомі лівіалу, в той час як в контрольній групі спостерігалось збільшення порогу електричної чутливості з 148,8±6,6 до 165,5±9,4 мкА.

Запропоноване використання препаратів СЕРМ в комплексному лікуванні ПВКГ у жінок сприяло також через 12 місяців покращенню гідродинамічних показників. В основній групі спостерігалось покращення коефіцієнта легкості відтоку на 25 %, з 0,12±0,005 до 0,15±0,002 мм3/хв.мм рт.ст. при прийомі клімадинону та лівіалу. В контрольній групі через 12 місяців відбувалось зменшення на 23 % коефіцієнта легкості відтоку з 0,13±0,006 до 0,10±0,004 мм3/хв.мм рт.ст. Продукція внутрішньоочної рідини через 12 місяців збільшилась при прийомі клімадинону з 1,54±0,07 до 1,9±0,06 мм3/хв., при прийомі лівіалу – з 1,40±0,09 до 1,90±0,05 мм3/хв., тоді як в контрольній групі спостерігалося зменшення показника з 1,60±0,08до 1,40±0,06 мм3/хв. (р<0,05).

Клінічна ефективність лікування оцінювалась як поліпшення у разі покращення гостроти зору, периферичних границь поля зору, та зниженні порога електричної чутливості за фосфеном. Стабілізація процесу встановлювалась на підставі збереження зорових функцій на вихідному рівні. Погіршення процесу встановлювалось у разі зниження гостроти зору, зменшення периферичних границь поля зору, збільшення електричної чутливості за фосфеном. Показники клінічної ефективності застосування препаратів СЕРМ у лікуванні хворих на ПВКГ наведені в табл. 3.

Через 3 місяці в основній групі покращення зорових функцій відбувалось у 59,4 % хворих, стабілізація – у 40,6 %, тоді як в контрольній групі покращення зорових функцій не спостерігалось, а стабілізація процесу – у 68,7 %пацієнтів. Погіршення зорових функцій в основній групі не відмічалось, а в контрольній групі – у 31,3 % хворих.

Через 12 місяців спостереження в основній групі позитивна динаміка відзначена в 37,3 %, а негативна динаміка – усього в 3,9 % випадків, тоді як у контрольній групі в 60,7 % спостережень простежувалося погіршення зорових функцій, що в 15 разів більше, ніж в основній групі.

Разом із цим, використання селективних модуляторів естрогенових рецепторів сприяло зниженню ригідності та підвищенню торпідності (мобільності) нервових процесів, нормалізації показників ситуативної та особистісної тривожності, показника стресостійкості. У контрольній групі хворих на ПВКГ зберігався високий рівень тривожності, торпідності нервових процесів та зниження стресостійкості.


Таблиця 3

Клінічна ефективність комплексного лікування хворих на ПВКГ препаратами СЕРМ

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.
Подробнее

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: