Анатомия человека

яка між листками печінково-12-палої зв'язки (дублікатура очеревини) прямує до 12-палої кишки, входить в неї, зливається з протокою підшлункової залози і разом з нею відкривається на вершині невеликого сосочка 12-палої кишки. Пучки міоцитів оточують кінець загальної жовчної протоки в товщі стінки кишки і утворюють сфінктер Одді. Вище місця злиття жовчної протоки і протоки 12-палої кишки є сфінктер загальної жовчної протоки, який регулює надходження жовчі у кишку чи міхур.

Жовчний міхур є резервуаром для збереження жовчі. Це мішок грушеподібної форми довжиною 8-12 см, шириною 4-5 см з розширеним дном.

Ємність міхура близько 40 мл. Звужена частина міхура (шийка) переходить у пузирну протоку. Міхур знизу і з боків вкритий очеревиною, нижня його частина прилягає до печінки і прикріплений до неї пухкою сполучною тканиною.

Слизова оболонка жовчного міхура має сітку невисоких складок, вкрита одношаровим циліндричним епітелієм. На слизовій оболонці міхурової протоки, починаючи від самої шийки, є велика спіральна складка - спіральна заслінка, в товщі якої закладені пучки м'язових волокон. Через їх рефлекторне скорочення течія жовчі може прискорюватися або сповільнюватися. М'язова оболонка міхура представлена тонким шаром міоцитів.

Іннервація: печінкове сплетення (блукаючі і діафрагмальні нерви, симпатичний стовбур).

Підшлункова залоза (pancreas) має масу 60-100 г, довжину 15-22 см. Часточкова, розташована заочеревинно, впоперек тіла від 12-палої кишки до селезінки. Вкрита тонкою сполучнотканинною капсулою. Виділяють голівку, тіло (трикутної форми) і хвіст.

Це змішана залоза: зовнішньої (панкреатичний сік) і внутрішньої (гормони) секреції (про це див. інший розділ).

Екзокринна частина є складною альвеолярно-трубчастою залозою, розділеною на частки тонкими перетинками, які відходять від капсули. В частках лежать ацинуси (шар пірамідальних клітин, які лежать на базальній мембрані. У них виділяють широку базальну і конічну апікальну частини). Секрет збирається у внутрішньочасткові, міжчасткові протоки, а вони - протоку залози (іноді може йти паралельно ще невелика протока, яка у кишку відкривається самостійно), що йде вздовж залози від хвоста до головки і відкривається у 12-палій кишці разом із жовчною протокою.

Кровопостачання: тіло і хвіст - гілки селезінкової артерії (гілка великої нутряної); голівка - верхні (? звідки) і нижні (верхня брижова від черевної аорти) підшлунково-дванадцятипалі артерії.

Іннервація: гілки черевного, печінкового і верхнього брижового сплетення.

Селезінка - розглядається з органами травлення у зв'язку з її топографічним розташуванням, вона є органом кровотворення і до травлення

відношення не має. Розташована у лівому підребер'ї, зовнішньою поверхнею прилягає до діафрагми. На внутрішній її поверхні є довгасте заглиблення - ворота, куди входять і виходять кровоносні судини і нерви. Протоки селезінка не має. Селезінка з усіх боків вкрита очеревиною, яка від воріт переходить на дно шлунка, утворюючи шлунково-сальникову зв'язку.

Селезінка має капсулу, від якої всередину йдуть перетинки (трабекули). Вони поділяють селезінку на окремі часточки. Капсула і трабекули утворені щільною сполучною тканиною, еластичними волокнами і міоцитами. Між трабекулами міститься м'яка речовина - пульпа. Її основу складає ретикулярна тканина з великою кількістю кровоносних судин. Тут розташовані лімфоїдні фолікули (вузлики). Ділянки пульпи з лімфатичними вузликами світло-сірі (біла пульпа), решта пульпи має червоний колір. Тут багато еритроцитів (червона пульпа).

Топографія органів черевної порожнини. Шлунок розташований під діафрагмою, до купола якої доходить своїм дном. Вхід до шлунка лежить на рівні 11-го грудного хребця, а вихід - на рівні 1-го поперекового. Передня поверхня шлунка прилягає до лівого підребер'я, лівої частки печінки і до передньої черевної стінки. Велика кривизна його, при середньому заповненні шлунка, лежить на 3-5 см вище пупка. 5/6 частин шлунка лежить у лівому підребер'ї, 1/6 - прилягає до передньої черевної стінки під реберним кутом.

Дванадцятипала кишка відходить від шлунка на рівні першого поперекового хребця і верхньою своєю частиною торкається до нижньої поверхні печінки. Низхідна частина прилягає спереду до медіального краю правої нирки і доходить до 3-го поперекового хребця. Остання частина піднімається до другого поперекового хребця, де робить значний вигин вперед і переходить у порожню кишку.

Зв'язка Трейца ????

Порожня і клубова кишки займають своїми петлями середню частину черевної порожнини, обмежені справа, згори і зліва ободовою кишкою. Клубова кишка з'єднується з ободовою коло правої клубової ями. Нижче цього з'єднання в клубовій ямі лежить сліпа кишка.

Висхідна ободова кишка піднімається догори, торкаючись правої нирки і нижньої поверхні печінки. Поперечна ободова кишка лежить на рівні пупка або трохи вище і доходить до селезінки. Тут вона загинається вниз (низхідна ободова кишка) і, торкаючись частково лівої нирки, доходить до лівої клубової заглибини, де переходить у сигмоподібюну кишку. На рівні третього крижового хребця ця кишка переходить у пряму.

Печінка лежить у правому підребер'ї під куполом діафрагми. Передній край печінки виходить з правого підребер'я на рівні хряща 10-го ребра і йде косо догори до хряща 7-го лівого ребра, прилягаючи до передньої черевної стінки. Нижче від неї до передньої черевної стінки прилягає шлунок. До нижньої поверхні печінки торкаються, утворюючи на ній відбитки, такі органи: з правого боку - нирка, спереду від неї - ободова кишка, медіальніше від неї на правій частці і на квадратній - 12-пала кишка, на лівій частці і на квадратній - дванадцятипала кишка. На лівій частці печінки є відбиток від прилеглої передньої поверхні шлунка.

Селезінка прилягає своєю опуклою поверхнею до діафрагми в межах між 9-м і 11-м ребрами. На її медіальній поверхні зпереду від воріт є вдавлення від шлунка, ззаду від воріт - вдавлення від лівої нирки, внизу - від ободової кишки, трохи вище - невеликий відбиток від хвоста підшлункової залози.

Підшлункова залоза лежить позаду шлунка і зростається своєю головкою з 12-палою кишкою на рівні 2-го поперекового хребця. Тіло її прилягає до задньої черевної стінки. Піднімаючись трохи догори, залоза своїм хвостом доходить до селезінки.


Органи виділення


Сечостатева система, або сечостатевий апарат включає дві різні за функціями системи органів - статеві органи і органи виділення. Органи виділення забезпечують сечоутворення та сечовиведення. Статеві органи забезпечують функцію розмноження. Обидві системи зв'язані між собою за розвитком і топографічно.

Сечова система. Більша частина продуктів обміну речовин видаляється із організму органами виділення, до складу яких відносяться нирки, сечоводи, сечовий міхур та сечівник. У нирках сеча утворюється. Сечоводи транспортують утворену сечу до сечового міхура, у якому вона накопичується (резервуар). По сечівнику сеча періодично виводиться із сечового міхура назовні.

Нирки, виділяючи продукти обміну, підтримують сталість складу крові та внутрішнього середовища в цілому, зокрема їх іонного складу. Крім цього нирки беруть участь в процесах регуляції рівня артеріального тиску.

До додаткових органів виділення відносяться шкіра (у вигляді поту виділяються продукти обміну та деякі солі), легені (вуглекислий газ, вода, леткі продукти обміну), кишечник (солі).

Нирка (ren) має масу близько 120-200 г, довжину 10-12 см, ширину - 6-5 см і товщину 4 см. Звичайно права нирка дещо менша від лівої. Нирки розташовані позаочеревинно. Права нирка на рівні 12 грудного (верхня межа) і 3 поперекового (нижня межа) хребців. Ліва - на рівні нижньої половини 11 грудного - 2 поперекового хребців. Тобто права нирка на 1/2 хребця лежить нижче від лівої. Ззаду нирки прилягають до поперекової частини діафрагми, поперекового і квадратного м'язів поперека (ця поверхня нирки більш пласка, а передня - опукла). Спереду - до правої нирки прилягають: права частка печінки, вигин ободової кишки. До лівої - шлунок, хвіст підшлункової залози, селезінка. Зверху на нирках розташовані наднирники. Нирка вкрита власною оболонкою - фіброзна капсула (сполучна тканина), у якій багато міоцитів і еластичних волокон. Капсула прилягає до нирки, але з речовиною нирки зрощена слабко і може легко відділятися. На передній поверхні нирки капсула нерідко зростається з очеревиною.

Навколо нирки знаходиться скупчення жирової тканини - жирова капсула та ниркова фасція. Жирова капсула прилягає до фіброзної капсули і більше виражена на задньому боці. Ниркова фасція (продовження поперечної фасції живота) охоплює жирову капсулу і має два листки - передниркову і позадниркову пластинки. Спереду, поверх передниркової фасціальної пластинки, нирка вкрита очеревиною. Оболонки нирки разом з нирковими судинами являються фіксуючим апаратом нирки. Іноді може спостерігатися послаблення фіксуючого апарату нирки і вона зміщується у бік тазу. Таку нирку називають блукаючою.

Нирка має бобоподібну форму. Увігнутим краєм нирки звернені до хребта - це ворота нирки. Крізь ворота нирки проходять ниркова артерія, ниркова вена, лімфатичні судини, нерви у вигляді сплетення, яке супроводжує ниркову артерію і сечовід.

Ворота нирки продовжуються у оточену речовиною нирки заглибину -

ниркову пазуху. У нирковій пазусі розташовані судини, нерви, ниркова

миска (лаханка) та великі і малі ниркові чашки. Все це оточене клітковиною. Малих чашок 8-12 (7-8) - короткі широкі трубочки. Вони охоплюють одним кінцем ниркові сосочки (papilla renalis), протилежним відкриваються у велику чашку. Великі чашки (їх 2-3) зливаючись утворюють лійкоподібну ниркову лаханку, яка переходить у сечовід.

Стінка чашок і лаханки побудована із слизової оболонки, шару міоцитів і шару сполучної тканини - адвентиція.

Речовина нирки (паренхіма) має два шари: корковий і мозковий (пірамідальний). Корковий шар (жовтуватого кольору) розташовується суцільним шаром по периферії нирки і дає відростки до мозкової речовини - ниркові стовпи. Мозкова речовина (має більш червоний колір) розташована всередині, має форму пірамід (їх 7-10), верхівки яких звернені до воріт нирки. Верхівки 2-3 пірамід сполучені між собою і утворюють сосочок, який виступає у малу чашку. На вершині кожного сосочка відкривається від 10 до 20 (іноді і більше) сосочкових отворів. Одна піраміда з прилягаючою ділянкою коркової речовини утворює одну ниркову частку. Тобто, нирка має часткову будову, хоча зовні у людини це не проявляється. У дитини нирка має часткову форму.

Речовина нирки складається із сполучнотканинної основи, сечових канальців, кровоносних та лімфатичних судин і нервів. Сполучнотканинна основа представлена ретикулярною тканиною. Сечові канальці складають

більшу частину речовини нирки. Це трубочки різної форми і діаметра. Вони об'єднані в структурно-функціональні одиниці нирки нефрони. Стінки канальців складаються із клітин ниркового епітелію різноманітної форми. У нирці налічується близько 1 млн. нефронів. Довжина канальців одного нефрона дорівнює 35-50 мм, а усіх нефронів - близько 100 км.

Кожний нефрон має: капсулу клубочка (капсула Шумлянського-Боумена), проксимальний звивистий каналець, петлю Генле, дистальний звивистий каналець, який впадає у збирну трубочку. Кілька збирних трубочок зливаючись, утворюють сосочковий канал. Він відкривається невеликим отвором на сосочку у малу ниркову чашку. На сосочку є багато отворів. Більша частина нефронів (майже 4/5) розташована у корковому шарі (звідси корковий нефрон), менша - у мозковому, це юкстамедулярні нефрони (juxta - біля, поряд; medulla - мозковий).

Капсула клубочка нагадує за формою чашу, стінка якої складається із двох листків, що утворюють щілиноподібний простір. Всередині капсули знаходиться клубочок (glomerulus) кровоносних капілярів. Клубочок і

капсулу разом називають - нирковим тільцем (corpusculum renis). Вони є

лише у корковому шарі нирки. Простір капсули відділений від просвіту

капілярів двома шарами клітин - фенестровими капілярами та зрослими з

ними епітеліальними клітинами внутрішнього листка капсули - подоцитами

(великі клітини неправильної форми з кількома широкими відростками

(цитотрабекули),від яких відходить багато дрібних відростків (цитоподії).

Кровоносна система нирки починається нирковою артерією (парні

артерії, відходять від черевного відділу аорти). Увійшовши до нирки

артерія поділяється на сегментарні, які проходять між нирковими пірамідами до їх основи. Це міжчасткові артерії. Ідуть вони у ниркових стовпах. В основі піраміди міжчасткові артерії поділяються на дві гілочки, які, розходячись, ідуть вздовж основи двох сусідніх пірамід по межі між корковою і мозковою речовиною. Вони називаються дуговими артеріями. Від дугових артерій у напрямі до поверхні нирки відходять численні гілочки - міжчасточкові артерії, а від них ідуть короткі бічні гілочки. Ці, найменші артерії в нирці (артеріоли), називаються приносними артеріями (vas afferens), вони входять до капсули і утворюють (раптово розгалужуючись) клубочок капілярів (мальпігіїв клубочок). Артеріальні капіляри клубочка знову збираються в одну артерійку, яка

виносить з нього кров і називається виносною артерією (vas efferens), діаметр якої менший від приносної. Внаслідок різниці діаметрів у клубочку виникає гідростатичний тиск, що робить можливим фільтрацію плазми крові і утворення первинної сечі.

Вийшовши із капсули виносна судина утворює другу сітку капілярів, яка оточує ниркові канальці, забезпечуюючи відсмоктування (реабсорбцію) необхідних організмові продуктів з утворенням вторинної сечі та перетворення артеріальної крові у венозну. Таке повторне галуження капілярів називають чудова сітка (rete mirabile).

Далі капіляри збираються у венули, вени, які впадають у ниркову вену, що іде до нижньої порожнистої вени.

Від виносних кровоносних судин юкстамедулярних нефронів, а також від початкових відділів міжчасточкових і дугових артерій відходять прямі артеріоли мозкової речовини, які забезпечують її кровопостачання. Тобто мозкова речовина живиться не позбавленою шлаків кров'ю.

У юкстамедулярних нефронів приносна і виносна судини капсули мають однаковий діаметр і виносна не утворює вторинної сітки капілярів. Отже такі нефрони не буруть участі в утворенні сечі.

Утворена завдяки реабсорбції у канальцях нирки вторинна сеча по збирних трубочках, малих та великих чашках відтікає крізь лаханку (миску) у сечовід і далі у сечовий міхур. Ниркова миска подібна до сплюснутої лійки. Звужена її частина обернена вниз і медіально переходить у сечовід. Стінка миски вкрита зсередини слизовою оболонкою, зовні лежить м'язовий шар і, нарешті, - адвентиція.

Нирки крім виділення відіграють важливу роль як залоза внутрішньої секреції. Зона переходу петлі Генле у дистальний звивистий каналець розташовується між приносною і виносною судинами. Тут у стінці канальця виявляється велике скупчення ядер, а базальна мембрана відсутня. Ця ділянка дистального відділу називається щільною плямою. В стінках приносної і виносної судин, які прилягають до щільної плями, під ендотеліоцитами знаходяться особливі збагачені гранулами юкстагломерулярні клітини, які виробляють ренін (регуляція кров'яного тиску) та нирковий еритропоетичний фактор (стимулює еритроцитопоез).

Сечоводи (ureter) - трубки довжиною близько 30-35 см, діаметром від 3 до 9 мм. Вийшовши із лаханки сечовід позаочеревинно спускається вниз, проходить спереду по клубових артеріях на рівні тазової пограничної лінії і переходить у малий таз. У малому тазі сечовід досягає нижнього відділу сечового міхура, косо пронизує його стінку і відкривається у порожнину міхура.

У сечоводі виділяють 3 частини: черевну, тазову і внутрішньостінну. Черевна частина сечоводу задньою поверхнею торкається поперекового м'яза. Медіально від черевної частини правого сечоводу розташована нижня порожниста вена, латеральніше - висхідна ободова і сліпа кишки. Медіальніше лівого сечоводу лежить черевна аорта, а латеральніше - низхідна ободова кишка.

Тазова частина сечоводу спочатку знаходиться на стінці малого тазу, потім відходить від неї у передньолатеральному напрямі. Перед впаданням у сечовий міхур сечовід у чоловіків перехрещується з сім'явиносною протокою, а у жінок проходить поблизу шийки матки і піхви і перехрещується з матковою артерією.

Внутрішньостінною частиною сечоводу називають невелику кінцеву частину сечоводу, яка розташована в стінці сечового міхура.

Стінка сечоводу складається з 3-х оболонок: внутрішньої слизової оболонки з підслизовим шаром, середньої - м'язевої оболонки і зовнішньої - адвентиціальної. Слизова оболонка вистелена епітелієм, містить слизові залозки і утворює поздовжні складки. М'язева оболонка представлена 3-ма шарами гладеньких м'язів, скорочення яких сприяє просуванню сечі до міхура і перешкоджає зворотньому потоку. Адвентиціальна оболонка складається із сполучної тканини. Очеревина вкриває сечоводи лише спереду.

Сечовий міхур - порожнистий орган, форма якого залежить від наповнення сечею: порожний він сплющений, наповнений - грушеподібний чи яйцеподібний. Ємкість у дорослої людини коливається в межах 500-700 мл.

Розташований в порожнині малого тазу, спереду його розташований відділений рихлою клітковиною лобковий симфіз, а позаду розташовані матка і частина піхви у жінок, пряма кишка і сім'яні міхурці у чоловіків.

У сечовому міхурі розрізняють верхівку, тіло і дно з шийкою. Верхівка міхура звернена догори і трохи вперед; при сильному наповненні міхура вона піднімається над рівнем лобкового сполучення і прилягає до передньої черевної стінки. Тіло міхура - середня більша його частина - має передню, задню і дві бічні поверхні. Дно міхура звернене вниз і назад і, звужуючись, переходить у шийку міхура. Під дном міхура у чоловіків знаходиться простата, а у жінок - сечостатева діафрагма - закриває проміжок між гілками лобкових і сідничних кісток. Її основу складають парний глибокий поперечний м'яз промежини і м'яз сфінктер.

Стінка сечового міхура складається із внутрішньої - слизової оболонки (вкрита перехідним епітелієм) з підслизовою основою, середньої - м'язевої і зовнішньої - серозної (частково) і адвентиціальної оболонок. Слизова оболонка утворює багаточисельні складки, які розрівнюються з наповненям міхура.

На дні сечового міхура є ділянка трикутної форми - трикутник міхура, у якої не виражена підслизова основа і слизова оболонка не утворює складок. На вершинах трикутника розташовані отвори: правий і лівий - сечоводів, внутрішній - отвір сечівника.

У стінці міхура є багато рецепторів, які сприймають внутрішньоміхуровий тиск, забезпечуючи рефлекторне випорожнення міхура.

М'язева оболонка складається із гладеньких м'язів у 3 шари: 2 поздовжніх (зовнішній і внутрішній) і 1 спіральний (середній; найпотужніший). У районі шийки навколо внутрішнього отвору сечівника м'язеві волокна цього шару утворюють сфінктер (мимовільний). Другий (вольовий) сфінктер належить до м'язів діафрагми таза.

Серозна оболонка - очеревина вкриває тіло і верхівку міхура лише ззаду, решта міхура вкрита адвентиціальною (сполучнотканинною) оболонкою.

Сечівник (urethra) різний у жінок і чоловіків. Жіноча уретра має форму трубки довжиною 3-3,5 см, розташована спереду від піхви. Канал розпочинається своїм внутрішнім отвором у районі шийки сечового міхура, проходить назад і вниз від лобкового симфізу і відкривається зовнішнім отвором у присінку піхви. На своєму шляху канал пронизує сечостатеву діафрагму, де він оточений м'язом - сфінктер сечівника (це довільний сфінктер). Чоловіча уретра має форму зігнутої трубки довжиною 18-23 см і є одночасно каналом виведення сечі і сім'яної рідини. Від міхура він проходить: крізь простату, сечостатеву діафрагму і губчасте тіло статевого члена, на голівці якого відкривається зовнішнім отвором. В зв'язку з цим у каналі виділяють простатну, перетинчасту і губчасту частини. Простатна має довжину близько 2,5 см. Це найширша частина каналу. Сюди відкриваються протоки простати і сім'явиносні протоки. Перетинчаста частина найвужча, її довжина близько 1 см, вона оточена сфінктером. Губчаста - найдовша (15-20 см).

Іннервація нирки: гілки ниркового і черевного сплетень. Сечовід: гілки ниркового спелетення (черевна частина), сечовідного спелетення і внутрішньоносні тазові нерви (тазова частина сечовода). Сечовий міхур: гілки верхнього і нижнього підчеревних сплетень.

Кровопостачання: сечовід - гілки ниркових і яєчкових (яєчникових) артерій. Сечовий міхур: гілки внутрішньої клубової артерії.


Залози внутрішньої секреції


Це залози, які не мають вивідних протоків, і виділяють свою “продукцію” - гормони, безпосередньо в кров, яка омиває ці золози. Саме через це їх називають залозами внутрішньої секреції (ендокринні залози). У людини до ендокринних залоз відносять: епіфіз, гіпофіз, щитоподібну, загрудинну, паращитоподібні, наднирники, острівці Лангерганса підшлункової залози та ендокринну частину статевих залоз. В зв'язку з цим підшлункову залозу та статеві залози відносять до змішаних залоз за типом секреції.

Всі залози виникли в процесі еволюції в різний час, у різних місцях та з різних джерел. В зв'язку з цим розташування, розміри, форма, будова і функції цих органів дуже різноманітні.

Епіфіз (corpus pineale; шишкоподібне тіло; пінеальна залоза) - конусоподібний виріст проміжного мозку (епіталамус), верхній мозковий придаток. У філогенезі виник із тім'яного органу зору (тім'яне око), який у сучасних круглоротих ще зберіг окоподібну будову, а у безхвостих амфібій є підшкірним рудиментом. У ссавців тім'яне око перетворюється у ендокринну залозу. Епіфіз (8 х 4-6 мм) - сплюснутий у краніально-каудальному напрямку, розташовується у поздовжній борозні (між горбками) даху середнього мозку і сполучений з проміжним мозком через спайку повідків надгорбкової ділянки. У людини епіфіз важить 100-200 мг.

Трансдуктор - перетворює нервовий імпульс у гормон. Досліджена ця

залоза недостатньо.

Васкуляризація від гілок задньої артерії великого мозку та безпосереднім контактом із спинномозковою рідиною (відтікає кров у сплетення 3-го шлуночка. За кровопостачанням поступається ниркам.

Епіфіз складається із світлих, багатих на цитоплоазму клітин з великим ядром (пінеалоцити) та дрібних - з темним ядром та вузькою смужкою цитоплазми.

Гіпофункція у людини - передчасне статеве та фізичне дозрівання.

Гіперфункція - недорозвиток статевих залоз та вторинних статевих ознак.

Іннервація: симпатичною нервовою системою. Отримує колатералі від

зорового тракту.

Гіпофіз (hypophysis) - нижній мозковий придаток, у хребетних утворюється із вип'ячування стінки глоткової кишені ротової бухти (аденогіпофіз, передня частка; складає 70-80% маси всього гіпофіза) і виросту (лійки) проміжного мозку (задня частка, нейрогіпофіз). У людини невеликого розміру (10 х 15 х 5 мм, маса - 0,3 - 0,7 г) овальної форми тіло рожевого кольору. Розташований у ямці турецького сідла клиноподібної кістки основи черепа, діафрагмою сідла (частина твердої мозкової оболонки) відділений від порожнини черепа. Гіпофіз зв'язаний невеличкою ніжкою (вершина лійки 3-го шлуночка) з сірим горбом.

Аденогіпофіз - поліморфна ендокринна залоза. Більша частина гормонів цієї частки виконує роль регуляторів інших залоз - тобто тропні або гландотропні гормони.

Крім тропних гормонів у передній частці гіпофізу утворюються гормони, які виконують самостійну функцію (тобто є ефекторними): пролактин - регулює лактацію у ссавців, диференціацію різних тканин, ростові і обмінні процеси, інстинкти вихожування нащадків; ліпотропін (альфа і бета) - регулятори жирового обміну і прогормони факторів, які регулюють процеси, що відбуваються у головному мозку.

Нейрогіпофіз (нейрогліальне походження) побудований в основному із пітуіцитів - клітин, що нагадують собою клітини нейроглії. Нейрогіпофіз - ендокринний орган, який акумулює і секретує гормони (окситоцин і АДГ), синтезовані в нейросекреторних клітинах (супраоптичних та паравентрикулярних) ядер гіпоталамуса. Терміналі аксонів нейросекреторних клітин утворюють тісні контакти із капілярами гіпофіза, у які виділяються гормони. Аксони - це гіпоталамо-гіпофізарний тракт лійки. Процес виділення гормонів із аксонів нагадує такий виведення медіатора у синапсі у відповідь на генерацію потенціалу.

Вузька проміжна частка утворена багатошаровим епітелієм, серед яких часто виникають псевдофолікули. (Не всі погоджуються із виділенням цієї частки). Ця частина залози продукує меланоцитостимулюючі гормони (МСГ; інтермедіни альфа і бета). Вони регулюють пігментний обмін покривних тканини. Є

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: