Xreferat.com » Рефераты по медицине и здоровью » Комплексна фізична реабілітація хворих на виразкову хворобу шлунку і дванадцятипалої кишки на поліклінічному етапі

Комплексна фізична реабілітація хворих на виразкову хворобу шлунку і дванадцятипалої кишки на поліклінічному етапі

виразки в рак). Діагноз виразки шлунку, що перероджується в рак, часто представляє значні труднощі. Підозрілими на малігнізацію виразки є наступні зміни в клінічній картині захворювання: болі втрачають свою періодичність і стають постійними, може знижуватися секреторна функція шлунку, постійно визначається прихована кров у калі, з'являється гіпохромна анемія, нейтрофільний лейкоцитоз і наростання кількості тромбоцитів, відзначається падіння маси тіла й погіршення загального стану, лікування неефективно. Найбільш надійним діагностичним методом у доказі переродження є фіброгастроскопія із прицільною біопсією.

Діагноз установлюють на підставі анамнезу, даних клінічної картини, результатів лабораторного, рентгенологічного й ендоскопічного досліджень. При рентгенологічному дослідженні можна виявити пряму ознаку виразки ("нішу" на контурі або на рельєфі слизової оболонки шлунку й дванадцятипалої кишки), а також непрямі симптоми захворювання (наприклад, місцевий циркулярний спазм гладком’язових волокон на протилежній, стосовно виразки, стінці шлунка у вигляді пальцевого втяження).

При ендоскопічному дослідженні підтверджується або виключається наявність виразкового дефекту, точно визначаються його локалізація, форма й розміри, стан дна й країв виразок, оцінюються супровідні зміни слизової оболонки шлунку й дванадцятипалої кишки, уточнюється характер рухових порушень. У період загострення обов'язково систематичне (1 раз в 3-4 дня) дослідження калу на приховану кров.

Велике значення в діагностиці має дослідження кислотоутворюючої функції шлунку, що проводиться методом фракційного шлункового зондування. При цьому для виразок дванадцятипалої кишки, антрального відділу шлунку й пілоричного каналу характерними виявляються підвищені показники шлункової секреції, для виразок тіла й субкардіального відділу шлунку – нормальні або помірковано знижені. Додаткову роль у розпізнаванні виразкової хвороби грають дослідження пепсиноутворюючої функції шлунку й шлункового слизеутворення, визначення змісту гастрина в сироватці крові.

На відміну від виразкової хвороби симптоматичні гастродуоденальні виразки часто виникають гостро (іноді відразу проявляючись шлунково-кишковою кровотечею), відрізняються нетиповою клінічною картиною (наприклад, слабкою виразністю або навіть відсутністю болю, сезонності загострень, невисокими або різко підвищеними показниками кислотності шлунка), їхній розвиток чітко пов'язане з попереднім захворюванням (цироз печінки, інфаркт міокарда й ін.) або іншими причинами (прийом так званих ульцерогенних лікарських препаратів).

При виявленні виразкового враження шлунку необхідно проводити обов'язкову диференціальну діагностику з малігнізацією виразок і первинно-виразковою формою раку шлунку. При цьому основне значення (крім даних анамнезу, рентгенологічного й ендоскопічного дослідження) набувають результати повторного гістологічного дослідження матеріалу (3-4 шматочка, взятих одразу із країв і дна виразки при біопсії), що проводять аж до повного загоєння виразок.


ГЛАВА 2 КОМПЛЕКСНА ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ХВОРИХ НА ВИРАЗКОВУ ХВОРОБУ ШЛУНКУ ТА ВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ НА

ПОЛІКЛІНІЧНОМУ ЕТАПІ


2.1 Загальна характеристика засобів фізичної реабілітації при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки


У зв'язку з рецидивуючим характером захворювання в системі лікувально-профілактичних заходів велике значення має профілактика рецидивів. Важливими факторами профілактики виразкової хвороби є не тільки дотримання гігієнічних норм праці, побуту й харчування, утримання від паління й уживання алкоголю, але й застосування різних засобів фізичної реабілітації.

Літературні дані свідчать про те, що в останні роки велика увага приділяється етапному лікуванню та реабілітації хворих з виразковою хворобою шлунку та дванадцятипалої кишки, при цьому істотне значення надається лікувальній фізичній культурі, що є важливою складовою частиною реабілітаційних заходів на всіх етапах лікування [41, 46].

В комплексній фізичній реабілітації хворим на виразкову хворобою шлунку та дванадцятипалої кишки, можна використовувати, залежно від умов, обставин і етапів реабілітації такі засоби: фізичні вправи, природні фактори, рухові режими, лікувальний масаж, дієтотерапію, а також трудотерапію й механотерапію [47].

На поліклінічному етапі реабілітації при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки призначають такі рухові режими: щадний, щадно-тренувальний і тренувальний.

Фізіотерапевтичні методи нормалізують функціональний стан центральної нервової системи, вирівнюють діяльність вегетативної нервової системи і травлення; діють протизапально, знеболююче, антиспазматично і підвищують неспецифічну резистентність та імунологічні властивості організму.

Фізіотерапевтичні процедури, то викликають активну гіперемію та пов'язані з нею активізацію мікроциркуляції, обмінних і трофічних процесів в органах травної системи, сприяють згасанню загострення захворювання, загоєнню виразки, скорішому одужанню і подовженню ремісії [41, 47].

Фізичні лікувальні чинники позитивно діють на секреторну, моторно-евакуаторну і всмоктувальну функції шлунку, перистальтику шлунково-кишкового тракту. Вони поліпшують дренажну функцію жовчного міхура і жовчних шляхів, зменшують застій жовчі, що запобігає утворенню каменів.

Вживання мінеральних вод нормалізує функцію слизових оболонок органів травної системи. Залежно від фізико-хімічного складу, характеру захворювання, стану секреторної, моторно-евакуаторної функції шлунку, часу прийняття їжі мінеральні води можуть підвищувати секрецію і кислотність шлункового соку або гальмувати їх. Так, для стимуляції секреторної діяльності, зменшення швидкості евакуації шлункового вмісту воду п'ють за 10-15 хв до їжі, а при підвищеній секреції і кислотності шлункового соку — за 1,5 год. Проходячи далі травним шляхом мінеральна вода позитивно впливає на тонкий і товстий кишечник, секреторну функцію підшлункової залози, жовчовивідну функцію печінки.

Фізіотерапевтичне лікування протипоказане при ускладненнях виразкової хвороби й підозрі на малігнізацію виразки.

Працетерапію застосовують для підвищення психоемоційного тонусу пацієнта, повернення впевненості у свої сили, відновлення і підтримання його працездатності. Рекомендуються роботи на свіжому повітрі, в садку, на городі [47].

Лікувальний масаж застосовують на всіх етапах реабілітації хворих. Лікувальна дія його проявляється трьома основними механізмами, серед яких основним є нервово-рефлекторний.

Масаж врівноважує основні нервові процеси в центральної нервової системи, поліпшує нервово-гуморальну регуляцію травних процесів, покращує і нормалізує порушену хворобою функцію вегетативної нервової системи, діє знеболююче, заспокійливо, позитивно позначається на нервово-психічному стані хворого. Він рефлекторно впливає на секреторну функцію органів травлення, змінює тонус м'язів порожнистих органів. Залежно від застосованих прийомів масаж може підсилювати або послаблювати перистальтику шлунку та кишок, діяти спазмолітично або стимулююче і таким чином сприяти нормалізації видільної, рухової та евакуаторної функцій. Масаж активізує крово- і лімфо обіг в черевній порожнині, покращує мікроциркуляцію, обмінні і трофічні процеси в стінці шлунку і кишок, що зменшує запалення і позитивно впливає на процес загоєння виразок. Масаж ліквідує застійні явища у печінці і черевній порожнині, поліпшує приплив крові до серця, що забезпечує ефективну його діяльність.

Лікувальний масаж призначають у лікарняний і післялікарняний періоди реабілітації у вигляді сегментарно-рефлекторного, точкового і класичного масажу [2, 47].

На сьогодні при виразці шлунку застосовується раціональна дієта, що володіє всіма позитивними якостями раніше існуючих дієт. Спеціалісти розробили такі принципи дієти, які забезпечують максимальний спокій хворому органу (шлунок, дванадцятипала кишка) і зміцнення захисних сил організму людини.

Найважливішою умовою позитивної дії дієти є загальне сприятливе емоційне середовище для людини, що страждає виразковою хворобою (спокійна обстановка на роботі та вдома).

Прийом їжі – найважливіший фізіологічний акт, котрий повинен відбуватися при максимально сприятливих обставинах, при гарному настрої, задоволенні від їжі, відсутності сторонніх подразників. Під час їжі не слід відволікатися, не можна їсти поспішно.

Дієта хворого виразковою хворобою повинна передбачати:

мінімальний стимулюючий вплив харчових продуктів на головні залози шлунку, зменшення моторної активності;

перевага віддається продуктам, що володіють гарними буферними властивостями: білки тваринного походження: відварене м'ясо й риба, молоко, вершки, яйце зварені вкруту або парові омлети, сир, вершкове масло. Дозволяється також черствий білий хліб, сухий бісквіт і печиво, молочні й вегетаріанські супи. У харчовий раціон включаються овочі (тушковані або у вигляді пюре), різні каші, киселі й фруктові соки, печені яблука;

у період загострення хворий повинен приймати їжу не менш 6 разів у день, у проміжках між прийомами їжі рекомендується пити по половині склянки теплого молока або суміші молока й вершків з метою зв'язування соляної кислоти, виділеної після евакуації їжі зі шлунка;

при різко вираженому загостренні виразкової хвороби з наявністю больового й диспепсичного синдромів призначається стіл № 1а (їжа дається тільки рідкою або у вигляді желе, пюре, кількість солі обмежується до 4-5 р. Виключаються хліб та сухарі. М'ясо й риба даються у вигляді суфле один раз у день у невеликій кількості);

стіл № 1а малокалорійний (2100-2200 ккал) і фізіологічно неповноцінний. Тривале призначення стола № 1а може супроводжуватися почуттям голоду, втратою маси тіла, тому він призначається тільки при необхідності й на короткий термін (кілька днів);

у фазі ремісії призначають стіл № 5, трохи збагачений білковими продуктами.


2.2 Лікувальна фізична культура у фізичній реабілітації хворих на виразкову хворобу шлунку та дванадцятипалої кишки


2.2.1 Механізми лікувальної дії фізичних вправ при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки

Основний механізм дії фізичних вправ при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки, нейро–рефлекторно–гуморальний, котрий проявляється 4-ма основними проявами:

Тонізуюча дія:

поліпшення нервових процесів у корі головного мозку;

посилення взаємодії кори й підкіркових структур;

поліпшення загального самопочуття хворого.

Трофічна дія:

активізація процесів обміну речовин;

активізація крово- і лімфообігу, що сприяє рубцюванню виразки;

зворотній розвиток патологічних змін;

активізація регенерації пошкоджених тканин;

попередження ускладнень.

Формування компенсацій:

поліпшення пристосувальних реакцій;

Нормалізація порушених функцій:

нормалізація рухової, секреторної та всмоктувальної функції органів травлення;

нормалізація положення внутрішніх органів;

нормалізація функції центральної нервової системи.

Лікувальну фізичну культуру при захворюваннях органів травлення застосовують на всіх етанах реабілітації хворих. Лікувальна дія фізичних вправ виявляється у вигляді чотирьох основних механізмів, серед яких на перший план виступає механізм нормалізації функцій та трофічної дії.

Оздоровчий вплив при застосуванні лікувальної фізичної культури до хворих, що страждають виразковою хворобою, здійснюється в наступних напрямках:

- вплинути на врегулювання процесів збудження й гальмування в корі головного мозку; на посилення кортико-вісцеральної іннервації й вирівнюванні супідрядних розладів вегетативної іннервації. Поліпшити погоджене функціонування систем кровообігу, дихання й травлення;

- шляхом правильної організації режиму рухової активності, фізичних вправ і пасивного відпочинку вплинути на врегулювання нервово-психічної сфери хворого;

- поліпшити окислювально-відновні процеси у всіх органах, сприяти нормальному протіканню трофічних процесів;

- протидіяти порушенням функцій травного апарата, що має бути при виразковій хворобі (запори, втрата апетиту, застійні явища й ін.).

Органи травлення знаходяться у складних взаємозв'язках з вищими відділами центральної нервової системи, підкорковими центрами, зоровим, нюховим, смаковим аналізаторами. Тому будь-яке порушення в діяльності кори і підкірки призводить до змін у секреторній, моторній і всмоктуючій функціях травної системи. І навпаки, від хворого шлунку, кишок та інших органів поступають викривлені імпульси в центральну нервову систему, що негативно відбивається на її функціональному стані, взаємовідношеннях між корою і підкіркою, процесах керування травленням, психічному статусі хворих, утворюючи таким чином замкнуте коло.

Фізичні вправи сприяють оптимальному збалансуванню процесів збудження і гальмування, нормалізації регулюючої функції центральної нервової системи і поліпшенню діяльності вегетативної нервової системи, що позитивно впливає на функції органів травлення. Основою цих процесів є моторно-вісцеральні рефлекси. Під час виконання фізичних вправ аферентні імпульси, що поступають у кору з працюючих м'язів, змінюють тонус центрів головного мозку, в тому числі і травного. Вони створюють у корі домінантні вогнища збудження, що за законом негативної індукції сприяє затуханню застійного вогнища збудження, приглушенню патологічної імпульсації від хворих органів.

Фізичні вправи змінюють та нормалізують рухову, секреторну та всмоктуючу функції органів травлення. Ці зрушення можуть мати різноманітний характер, що залежить від інтенсивності і тривалості фізичних навантажень, часу прийому їжі, вихідною функціонального стану органів травлення.

Помірні фізичні навантаження підвищують кислотність шлункового соку, збільшують виділення жовчі, стимулюють всмоктування і перистальтику шлунка та кишок, якщо м'язова робота виконана за 1,5-2 год. до чи після приймання їжі. Секреторна функція пригнічується, якщо фізичними вправами займатися безпосередньо перед прийманням їжі або одразу після цього. Пригнічують травлення тривалі фізичні навантаження великої інтенсивності. Вони зменшують виділення шлункового соку, знижують його кислотність та рухову функцію.

Під впливом фізичних вправ активізуються трофічні процеси в органах травлення: поліпшення крово- і лімфообігу, інтенсифікація обмінних процесів сприяє згасанню запальних і прискоренню регенеративних процесів та загоєнню виразки. Збільшення екскурсії діафрагми при виконанні дихальних вправ, скорочення і розслаблення м'язів живота періодично змінюють внутрішньочеревний тиск, масажують внутрішні органи, підсилюють гемодинаміку і ліквідують застійні явища у черевній порожнині. Одночасно активізується моторно-евакуаторна функція кишок, відбувається скорочення жовчного міхура і його випорожнення.

Доведено, що довільне м'язове розслаблення при виразковій хворобі зменшує спазм м'язів шлунку і сфінктерів жовчовивідних протоків. Виконання комплексу спеціальних вправ перед дуоденальним зондуванням збільшує в 1,5-2 рази кількість міхурової і печінкової жовчі, скорочуючи тривалість цієї доволі неприємної процедури. Склад такої жовчі свідчить про ослаблення концентраційної функції жовчною міхура і застою жовчі у ньому.

Тривалі спостереження за хворими виразковою хворобою дозволили встановити стійкі функціональні порушення вищих відділів центральної нервової системи, що проявляються емоційною лабільністю, неврівноваженістю, схильністю до нав'язливих станів і розладів сну, дистонією вегетативної нервової системи.

Також у цих хворих відзначається нейрогуморальна декомпенсація як у період загострення хвороби, так і в період ремісії, що приводить до стійкої дисфункції травної системи. Дослідженнями, проведеними Е.И. Самсоном, Н.Г. Триняком (1983), П.Я Григор'євим (1990) виявлені порушення функцій вегетативної нервової системи й зниження тонусу й реактивності симпатико-адреналової системи при загостренні виразкової хвороби, що зберігається в період ремісії.

При захворюваннях органів шлунково-кишкового тракту спостерігаються зміни рухової, секреторної й всмоктувальної функцій. Патологічні процеси в різних відділах травного тракту перебувають у найтіснішому взаємозв'язку між собою й обумовлені порушенням нервової регуляції.

Фізичні вправи змінюють взаємодію процесів збудження й гальмування в центральній нервовій системі, удосконалюють і збільшують їхню рухливість, що приводить до поліпшення впливу центральної нервової системи на травні функції. Підвищується вплив кори головного мозку на підкіркові центри, внаслідок чого вдосконалюється автономна регуляція травного апарата.

Характер впливу м'язової напруги на руховий аналізатор визначається інтенсивністю виконання роботи: слабка м'язова напруга стимулює, сильна – гнітить умовно-рефлекторну діяльність. Подібна ж залежність є між безумовно-рефлекторним впливом рухового аналізатора й діяльністю органів шлунково-кишкового тракту: інтенсивне м'язове навантаження різко сповільнює нервову фазу шлункової секреції: зменшується загальна кількість шлункового соку, знижується його кислотність і іноді змінюється тривалість соковиділення.

Механізм цих явищ залежить від центральних гальмівних впливів та перерозподілу крові, що відбувається в момент м'язової діяльності. Навпаки, помірна робота (наприклад, спокійна ходьба) стимулює виділення соку.

Поліпшення функціонального стану органів травної системи зв'язано також з активним впливом фізичних вправ на перебіг трофічних процесів (трофотропний шлях впливу) і регенеративних потенцій тканин. Особливу роль у цьому механізмі відіграє підвищення трофічних-адаптаційно-трофічних функцій симпатичної нервової системи.

Зміна функціонального стану центральної нервової системи й, зокрема, її вегетативного відділу під впливом фізичних вправ закономірно позначається на системі кровообігу. При цьому змінюється й кровопостачання органів черевної порожнини. Разом з тим дія фізичного навантаження залежить від функціонального стану травних центрів. Харчова домінанта є однією з найважливіших у забезпеченні життєдіяльності організму. Суворий характер діяльності травних центрів визначає не тільки роботу органів травлення, але й стан усього організму. Протягом першої години після їжі відбувається зниження умовних рухових рефлексів. Відновлення умовнорефлекторної діяльності починається через годину й досягає максимуму лише на четвертій годині після їжі. У літературі є також дані про те, що почуття ситості супроводжується зниженням збудливості скелетної мускулатури.

Якщо ж ці дані доповнити відомостями про те, що рефлекторна фаза (тривалість її досягає 1,5-2 години) здійснюється при участі головного рухового й секреторного нерва травної системи – блукаючого нерва, активність якого вимагає зниження рухових реакцій, то стане зрозумілим, що виконання фізичного навантаження, особливо незабаром після їжі, буде порушувати природний хід травлення. Систематичне тренувальне навантаження безпосередньо після їжі можуть бути причиною не тільки функціональних, але й органічних порушень у травній системі.

Таким чином, у механізмі дії фізичних вправ на органи травлення важливу роль грає той фактор, що вони впливають на функціональний стан кори великих півкуль головного мозку й тонус вегетативної нервової системи. Все це говорить про доцільність використання спрямованої дії фізичних вправ при лікуванні й профілактиці виразкової хвороби шлунку й дванадцятипалої кишки.


2.2.2 Мета, завдання, засоби, форми, методи і методика лікувальної фізичної культури при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки

Реабілітація хворих на виразкову хворобу шлунку та дванадцятипалої кишки проводиться за трьома етапами: перший етап – лікування хворого у період загострення в умовах поліклініки або стаціонару, другий етап – протирецидивне лікування хворого в умовах поліклініки (реабілітаційне відділення) або санаторію, третій етап – санаторне лікування і загартування організму.

Мета застосування лікувальної фізичної культури при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки на поліклінічному етапі реабілітації – попередження виникнення фази загострення захворювання, профілактика ускладнень.

Післялікарняний період реабілітації проводять в поліклініці або в санаторії. Застосовують лікувальну фізичну культуру, лікувальний масаж, фізіотерапію, дієтотерапію та працетерапію.

Лікувальну фізичну культуру на поліклінічному етапі лікування використовують за ІІ періодом.

Основними завданнями лікувальної фізичної культури являються:

- стабілізація нормальної діяльності центральної та вегетативної нервової системи;

- врегулювання процесів збудження й гальмування в центральній нервовій системі;

- підтримання досягнутого рівня моторної і секреторної діяльності шлунку, дванадцятипалої кишки та інших відділів шлунково-кишкового тракту;

- зміцнення м’язів живота та промежини, адаптація до фізичних навантажень виробничого та побутового характеру;

- нормалізація нервово-психічного тонусу хворого;

- покращення функції дихання, кровообігу та травлення, окисно-відновлюючих процесів;

- загальне зміцнення організму, попередження загострень та максимальне подовження фази ремісії;

- протидія різним ускладненням, котрі супроводжують виразкову хворобу (спайкові процеси, застійні явища та ін.);

- вироблення необхідних моторних якостей, навичок та вмінь (дихання, розслаблення м'язів, елементів аутогенного тренування, координації рухів та ін.).

Протипоказаннями до занять лікувальною гімнастикою являються:

1. Свіжа виразка в гострому періоді.

2. Виразкова хвороба, ускладнена кровотечею.

3. Преперфоративний стан.

4. Виразка, ускладнена стенозом у стадії декомпенсації.

5. Нові масивні парапроцеси при пенетрації.

Серед форм занять звичайно рекомендуються ранкова гігієнічна гімнастика, лікувальна гімнастика, дозована ходьба, тренувальна ходьба по сходам, дозоване плавання, самостійні заняття фізичними вправами й ін. Причому виконання цих форм занять можна проводити індивідуальним, малогруповим (4-6 чол.) і груповим (12-15 чол.) методами.

Всі ці засоби лікувальної фізичної культури, її форми занять і методи застосовують залежно від призначеного рухового режиму: у стаціонарі – постільного, палатного, вільного; у поліклініці й санаторії – щадний, щадно – тренуючий, тренуючий.

Ранкова гігієнічна гімнастика переслідує мету загального розвитку й зміцнення здоров'я, підвищення працездатності і допомагає загартовуванню, сприяє більш повноцінному переходу із загальмованого стану в більш активний, усуває застій крові в різних відділах. У ранковій гігієнічній гімнастиці використовують невелику (8-10) кількість вправ, що охоплюють основні м'язові групи. Фізичні вправи повинні бути простими.

Лікувальна гімнастика є однією з основних форм лікувальної фізичної культури. Крім загальрозвиваючих вправ, застосовують спеціальні вправи для м'язів черевного преса й тазового дна, дихальні вправи (статичні і динамічні), вправи в довільному розслабленні м'язів [59, 61].

Вправи в довільному розслабленні м'язів знижують збуджувальні процеси в центральній нервовій системі; сприяють прискоренню процесів відновлення працюючих м'язів; знижують тонус не тільки м'язів, що беруть участь у розслабленні, але (рефлекторно) і гладкої мускулатури внутрішніх органів шлунку й кишечника; знімають спазм кишечника, воротаря шлунку й сфінктерів.

Терапевтичний ефект лікувальної гімнастики буде значно вище, якщо спеціальні фізичні вправи будуть виконуватися групами м'язів, що одержують іннервацію від тих же сегментів спинного мозку, що й уражений орган.

Прогулянки на свіжому повітрі тренують і загартовують організм, нормалізують психоемоційну сферу. Це природна фізична вправа – ходьба. Дозувати фізичне навантаження можна зміноючи дистанції, темп ходьби (проходження заданої дистанції за певний проміжок часу), числа зупинок для відпочинку і їхньої тривалості, застосуванням дихальних вправ у період ходьби й відпочинку, призначенням 1-2 або 3 прогулянок у день, чергуванням днів тренувань із днями відпочинку.

Рухливі ігри, з фізіологічної точки зору, являють собою складні форми ациклічної м'язової діяльності, істотно затруднюючи їхнє дозування. Цей недолік заповнює їхньою високою емоційністю. Ігрова діяльність дозволяє включати й використати більші резервні можливості серцево-судинної системи.

Лікувальна гімнастика у водному середовищі проводиться в басейнах із прісною або мінеральною водою. Вправи виконуються з вихідного положення лежачи із плавучими пристосуваннями або біля поручня, сидячи на підвісному стільчику, стоячи й у русі. Тривалість заняття від 20 до 40 хв. Температура води 24 – 26 °С. На курс лікування 12-15 процедур. Заняття проводять індивідуальним або малогруповим методом.

Заняття лікувальною гімнастикою для хворих із захворюваннями шлунково-кишкового тракту будується за наступними принципами:

підбір для хворого найбільш фізіологічно вигідних вихідних положень, загальних і спеціальних гімнастичних вправ для впливу на органи і системи, залучені в патологічний процес;

фізіологічно правильна розстановка підібраних вправ в занятті;

індивідуальне дозування вправ, що відповідає загальному стану і силам пацієнта;

поступове підвищення загального фізичного навантаження в міру втягування хворого у фізичну діяльність.

Вказівки до побудови комплексу лікувальної гімнастики:

- фізичні навантаження повинні поступово збільшуватися до середини основного розділу і знижуватися до його кінця;

- після вправ з великим навантаженням повинні застосовуватися дихальні вправи, що заспокійливо діють на кровообіг і дихання;

- вправи загального впливу для окремих м'язових груп (рук, ніг, тулуба) повинні чергуватися між собою та зі спеціальними вправами, що впливають на черевний прес і органи живота;

- між вправами необхідні паузи пасивного відпочинку.

У заключному розділі заняття з метою поступового переходу організму до стану спокою застосовують вправи з невеликим навантаженням, а також повільну ходьбу з дихальними вправами. Всі гімнастичні вправи необхідно проводити плавно, без швидких і ривкових рухів. Кількість повторень кожної вправи не повинно бути малим (в межах 4-5 разів). Темп руху для верхніх кінцівок показаний середній, а для нижніх і м'язів спини - спочатку повільний з поступовим підвищенням до середнього. Вправи з участю черевного преса необхідно здійснювати спочатку з неповною амплітудою, а надалі поступово збільшувати її. Дихальні вправи повторюють 3-4 рази і виконують у повільному темпі. Загальна тривалість пауз відпочинку залежить від самопочуття, стану дихання і частоти пульсу пацієнта.

При виникненні легкого болю в животі під час проведення тієї чи іншої гімнастичного вправи рекомендується зробити перерву до зникнення болю і надалі зменшити амплітуду рухів [38, 39, 43].

Заняття лікувальною гімнастикою будується за схемою: вступна, основна, заключна частина. Вступна частина, яка включає вправи з малим навантаженням для дрібних і середніх м’язових груп, передбачає поступову адаптацію хворого до зростаючого навантаження.

Основна частина поєднує елементи загального та спеціального тренування хворого. В цій частині застосовують вправи з вищим навантаженням. Основна увага приділяється дихальним вправам.

Заключна частина заняття характеризується зниженням загальнофізіологічного навантаженням за рахунок використання полегшених фізичних вправ, котрі виконуються у повільному темпі, із невеликою кількістю повторень. Це сприяє поступовому розслабленню хворого після заняття, а також відновленню діяльності серцево-судинної та дихальної системи [29, 47].

В основі часткової та загальної методики лікувальної гімнастики лежать системність, регулярність, певна тривалість заняття, підвищення фізичного навантаження під час заняття, індивідуальність, використання спеціальних та дихальних вправ.

Комплекси лікувальної гімнастики складають з вправ для всіх м'язових груп, з предметами, з невеликим обтяженням, на координацію. Рухи виконують у повільному і середньому темпі, з повною амплітудою [41].

Окрім загальнорозвиваючих вправ застосовують спеціальні вправи для м’язів черевного пресу та тазового дна, дихальні вправи (статичні та динамічні), вправи з довільним розслабленням м’язів. Дозволяються вправи для живота з підвищенням внутрішньочеревного тиску в чергуванні з дихальними вправами і наступним розслабленням.

Вправи в довільному розслабленні м'язів знижують збуджувальні процеси в центральній нервовій системі, сприяють прискоренню процесів відновлення працюючих м'язів, знижують тонус не тільки м'язів, що беруть участь у розслабленні, але (рефлекторно) і гладкої мускулатури внутрішніх органів, у тому числі шлунку й кишечника, знімають спазм кишечника, воротаря шлунку й інших сфінктерів.

В заняття з лікувальної гімнастики при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки важливо включати дихальні вправи. Дихальні вправи, крім своєї основної функції – поліпшення вентиляції та газообміну безпосередньо впливають на органи, уражені виразкою дванадцятипалої кишки. Дихальні вправи з переважанням діафрагмального дихання, ритмічно змінюючи внутрішньочеревний тиск, виявляють як би масажуючий вплив на кишку, печінку, шлунок, кишечник. У результаті посилюється жовчо-відділення з печінки, перистальтика шлунку і кишечника. Ці ж вправи сприятливо діють і на кровообіг в черевній порожнині, поліпшують венозний відтік і знижують застійні явища в органах травлення/

У підгострому періоді статичні дихальні вправи підсилюють охоронне гальмування в центральній нервовій системі, що необхідно для відновлення ослаблених нервових процесів [16, 26, 36].

Мета використання фізичних вправ – поліпшення нервово-психічного стану хворих, нормалізація функції вегетативної нервової системи, поліпшення рухової функції кишечнику. У комплекс вправ доцільно включати черевне дихання з активними рухоми діафрагми, згинання, розгинання, нахили й повороти тулуба; згинання тазостегнових і колінних суглобів з обертанням стегон назовні; згинання, розгинання, пронацію й супінацію стоп; рухи пальцями стопи.

Оптимальними вихідними положеннями являються – лежачи на спині, на животі, на боці, колінно-кистьове, колінно-ліктьове. Вправи виконуються без напруги або зі слабким зусиллям, ритмічно, у середньому й повільному темпі, 8-15 разів. У кожному занятті використаються 2-3 вихідні положення із плавним переходом з одного в інше, багато дихальних й релаксуючих вправ. При наявності атонічних явищ (частіше в правих відділах товстої кишки) у комплекс вправ поступово вводяться ізометричне напруження м'язів, різкі зміни вихідних положень і темпу. Все це робиться на заняттях по лікувальній фізичній культурі.

Терапевтичний ефект лікувальної гімнастики буде значно вище, якщо спеціальні фізичні вправи будуть виконуватися групами м'язів, що одержують іннервацію від тих же сегментів спинного мозку, що й уражений орган. Це вправи за участю м'язів шиї, трапецієподібних, м'язів, що піднімають лопатку, великий і малої ромбовидних, діафрагми, міжреберних м'язів, передньої стінки живота, подвздошно-поясничной, запирательной, м'язів стопи й гомілки.

При захворюваннях органів травлення ефективність лікувальної гімнастики багато в чому залежить від вибору вихідних положень, що дозволяють диференційовано регулювати внутрішньочеревний тиск.

Найбільше часто застосовуються вихідні положення лежачи із зігнутими ногами (на лівому або правом боці, на спині); в упорі, стоячи на колінах, стоячи на четвереньках , стоячи й сидячи.

Вихідне положення лежачи рекомендуються в період загострення й безпосередньо після загострення захворювання як найбільш щадне, що сприяє найменшим функціональним зрушенням, котрі забезпечують найкращі умови для виконання дихальних вправ (лежачи на спині із зігнутими ногами), довільного розслаблення м'язів. Ці вихідні положення зручні для виконання вправ для м'язів черевного преса й тазового дна.

Лікувальна гімнастика у водному середовищі проводиться в басейнах із прісною або мінеральною водою. Вправи виконуються з вихідного положення лежачи із плавучими пристосуваннями або в поручня, сидячи на підвісному стільчику, стоячи і в русі. Тривалість заняття від 20 до 40 хв. Температура води 24 – 26 °С. На курс лікування 12-15 процедур. Заняття проводять і індивідуальним або малогруповим методом [16, 21, 35].

На поліклінічному етапі значно розширюється можливість використання змагальних ігор-естафет (закидання м'яча в кошик, передача м'яча в колоні й т.д.) і спортивних ігор за спрощеними правилами. До останніх відносяться волейбол, настільний і великий теніс, більярд, городки. Спосіб проведення залежно від виду гри — груповий або малогруповий. На цьому етапі ігри можуть використатися як самостійне заняття [34].

У процесі всього курсу варто вказувати пацієнтові на позитивні зрушення, досягнуті в його стані й фізичному розвитку, переконувати, що порушення з боку шлунку незначні й легко поправні (психологічний вплив).

Також важливою формою лікувальної фізичної культури при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки є дозована ходьба, у процесі якої тренується й пристосовується до підвищеного навантаження серцево - судинна система, поліпшується кровопостачання серцевого м'яза, обмін речовин у тканинах і органах, поглиблюється дихання, підвищується тонус нервової системи, нормалізується сон і апетит. Дозована ходьба повинна збільшуватися поступово. Можна рекомендувати три основні види маршрутів:

1 - довжиною від 800 до 1500 метрів по рівній місцевості з невеликим підйомом у гору (кут підйому не повинен перевищувати 10°);

2 - від 1200 до 3000 метрів по рівній місцевості або з одним – двома підйомами в гору (15°);

3 - довжиною від 2000 до 5000 метрів по рівній місцевості або з двома – трьома підйомами в гору (кут підйому – до 20 - 25°).

Лікувальна фізична культура ефективна тільки за умови тривалого, систематичного проведення занять із поступовим збільшенням навантаження як у кожному з них, так і протягом усього курсу. Сувора послідовність у збільшенні навантаження і її індивідуалізація є основними умовами при проведенні всіх занять. При цьому повинен враховуватися стан, реакція пацієнтів, особливості клінічного перебігу, що супроводжують захворювання й фізична підготовленість пацієнтів.

Важливо й інше: займаючись фізичними вправами, хворий сам бере активну участь у лікувально-оздоровчому процесі, а це позитивно впливає на його психо-емоційну сферу.

Для кожного рухового режиму характерні визначені форми занять лікувальною фізичною культурою [48, 51]. Фізична активність хворих на виразкову хворобу шлунку та дванадцятипалої кишки регламентується руховими режимами. Вони призначаються хворим відповідно до показань.

У лікарняних умовах використовується постільний режим, палатний і вільний. У післялікарняному періоді застосовується щадний, щадно – тренуючий і тренуючий або тренувальний режим рухової активності.

Щадний руховий режим. Основне завдання режиму: пристосування організму до фізичних навантажень побутового і трудового характеру.

Задачі лікувальної фізичної культури на щадному режимі:

відновлення адаптації до навантажень розширеного режиму;

стимуляції обмінних процесів;

боротьба з застійними явищами в черевній порожнині;

нормалізації регенераторного процесу;

позитивний вплив на психоемоційну сферу хворих і помірне підвищення адаптації серцево-судинної системи до зростаючих фізичних навантажень.

На щадному режимі періоди відпочинку переважають над періодами навантаження [29,43].

Засоби і форми: у перші дні після виписки зі стаціонару інтенсивність фізичного навантаження декілька

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: