Комплексна фізична реабілітація хворих на виразкову хворобу шлунку і дванадцятипалої кишки на поліклінічному етапі
1 – підняти руки вгору – вдих 4 секунди;
2 – нахилити тулуб вниз , опустивши руки – видих 6 секунд
| Заключна частина |
| 35. | Руки на поясі |
Спокійна ходьба: - на 4 кроки – вдих; - на 6 кроків - видих |
1 хвилина | Повільний | Слідкувати за диханням |
| 36. | Основна стійка |
1 – 4 підйоми на носки; 5 – 8 стоячи на лівій (правій) нозі, руки в сторони; |
5 разів на кожній нозі | Повільний | Утримання рівноваги |
| 37. | Основна стійка | Вільне погойдування руками | 30 – 40 секунд | Повільний | Розслабити м’язи |
| 38. | Права нога схрестно на носок |
1 – 2 оберти вліво; 3 – стати на одну ногу, тримаючи рівновагу, руки прямі попереду; 4 – 6 те саме вліво |
5 разів в кожну сторону | Повільний | Утримання рівноваги |
| 39. | Основна стійка |
1 – підняти руки вгору – вдих; 2 – нахилити тулуб вліво – видих; 3 – 4 те саме в інший бік |
4 рази в кожен бік | Повільний | Дихання повне |
| 40. | Лежачи на підлозі | Спокійне повне дихання | 2 – 3 хвилини | Повільний | Дихання повне |
| Підрахунок пульсу та частоти дихання |
2.3 Лікувальний масаж при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки
Лікувальний масаж застосовують на всіх етапах реабілітації хворих. Лікувальна дія його проявляється трьома основними механізмами, серед яких основним є нервово-рефлекторний.
Основні задачі лікувального масажу при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки:
зменшення збудливості центральної нервової системи;
поліпшення функції вегетативної нервової системи;
нормалізація моторної та секреторної діяльності шлунка та інших відділів щлунково-кишкового тракту;
зміцнення мґязів живота;
загальне зміцнення організму.
Масаж врівноважує основні нервові процеси в центральній нервовій системі, поліпшує нервово-гуморальну регуляцію травних процесів, покращує і нормалізує порушену хворобою функцію вегетативної нервової системи, діє знеболююче, заспокійливо, позитивно відбивається на нервово-психічному стані хворого. Він рефлекторно впливає на секреторну функцію органів травлення, змінює тонус м'язів порожнистих органів. Залежно від застосованих прийомів масаж може підсилювати або послаблювати перистальтику шлунку та кишок, діяти спазмолітично або стимулююче і таким чином сприяти нормалізації видільної, рухової та евакуаторної функцій. Масаж активізує крово- і лімфо обіг у черевній порожнині, покращує мікроциркуляцію, обмінні і трофічні процеси в стінці шлунку і кишок, що зменшує запалення і позитивно впливає на процес загоєння виразок. Він ліквідує застійні явища у печінці і черевній порожнині, поліпшує приплив крові до серця, що забезпечує ефективну його діяльність.
При виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки застосовують сегментарно-рефлекторний і класичний масаж. Діють на паравертебральні зони середньо-грудний D9 – D5, нижньо- та середньо-шийні С7 – С3 спинномозкові сегменти. При цьому хворих на виразкову хворобу шлунку масажують названі зони тільки зліва, а дванадцятипалої кишки – з обох боків. Масажують ділянку комірцевої зони D2 – С4 та живіт. Роблять поверхневі поглажування справа на ліво навколо пупка, ніжні розтирання підреберної ділянки, розминання черевної стінки. Використовують ніжні стрясання малої амплітуди ділянки шлунка, вібраційні поглажування її і товстої кишки, яку масажують по ходу годинникової стрілки: спочатку висхідну її частину, далі горизонтальну і потім низхідну, і т.д. закінчується масаж живота коловими поглажуваннями.
Масаж рекомендується проводити в період загасання загострення й у період неповної ремісії I – III стадії. Він сприяє якнайшвидшому рубцюванню виразок, поліпшенню кровообігу й моторної й секреторної функцій.
Протипоказання до проведення масажу:
1. Загострення хвороби.
2. Кровотеча.
3. Гострий холецистит.
4. Запальні процеси в статевих органах у жінок.
5. Туберкульоз.
6. Вагітність і післяпологовий період, період після аборту (протягом 2-х місяців).
7. Загальні протипоказання.
Перед проведенням масажу при виразковій хворобі шлунку й дванадцятипалої кишки пацієнт повинен зайняти положення лежачи на животі, ноги зігнуті в колінах, м'язи живота повністю розслаблені.
Масаж проводять у такій послідовності: спочатку масажують всю поверхню спини, виконуючи наступні прийоми:
- поглажування;
- розтирання (кругове пиляння по спіралі);
- разминання (поздовжнє й поперекове з накочуванням);
- вібрація.
Масаж спини необхідно проводити вкрай обережно, особливо при впливі на зону підосних м'язів лопатки й між лопатками: з лівої сторони – при розвитку виразкової хвороби шлунку та з правої – при виразковій хворобі дванадцятипалої кишки.
Не рекомендується включати в курс подібного масажу прийоми, що вимагають різких і сильних рухів.
При проведенні масажу спини особливо інтенсивний вплив потрібно робити на максимальні крапки наступних областей:
- хребет (сегменти D7-D8);
- нижній кут лопаток (сегменти D4-D6);
- передня частина грудної клітки.
При масуванні перерахованих вище областей найкраще використати такий прийом, як розтирання. Після цього виконують масаж паравертебральних областей – зони остистих відростків хребта, D 9-5, D 7-3. Їх масажують, використовуючи наступні прийоми:
- пиляння;
- свердління.
Під час виконання масажу при лікуванні виразкової хвороби варто пам'ятати про те, що вплив на зазначені вище області роблять при хворобі шлунку – з лівої сторони хребта, при хворобі дванадцятипалої кишки – по обидва боки. Особлива увага рекомендується приділяти масуванню ділянок, що співвідносяться із сегментами D2-D4.
Після завершення масажу спини переходять до масування передньої поверхні грудної клітини й живота. Пацієнт при цьому повинен займати положення лежачи на спині. Особливо інтенсивний вплив варто робити на області прикріплення ребер до грудини.
Для масажу використають наступні прийоми:
- поглажування;
- розтирання.
Далі масажують надчеревну область, виконуючи зазначені нижче прийоми:
- поглажування;
- розтирання.
Після цього виконують масаж живота. При цьому використають наступні прийоми:
- кругове поглажування зони навколо пупка з напрямком рухів по годинній стрілці;
- легке розтирання.
Закінчують сеанс масажу живота при виразковій хворобі шлунку й дванадцятипалої кишки наступними прийомами:
- поглажування області проекції товстої кишки;
- струс грудної клітки (рухи спрямовані ліворуч праворуч і знизу нагору).
Після завершення останніх прийомів масажу пацієнтові рекомендують виконати дихальні вправи.
Як правило, повний курс масажу при виразковій хворобі шлунку й дванадцятипалої кишки становить 12 сеансів. Їх потрібно проводити з інтервалом в 1 день.
Тривалість кожного сеансу не повинна перевищувати 15 – 20 хв.
2.4 Фізіотерапія при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки
Завдання фізіотерапії:
підтримання діяльності центральної та вегетативної нервової системи;
підвищення неспецифічної опірності і загального зміцнення організму;
стимуляція обмінних та трофічних процесів;
нормалізація секреторної та моторної функції травної системи;
попередження супутніх запальних процесів та загострень виразкової хвороби;
подовження фази ремісії.
Фізіотерапевтичні методи нормалізують функціональний стан центральної нервової системи, вирівнюють діяльність вегетативної нервової системи і травлення; діють протизапально, знеболююче, антиспазматично і підвищують неспецифічну резистентність та імунологічні властивості організму.
Фізіотерапевтичні процедури, то викликають активну гіперемію та пов'язані з нею активізацію мікроциркуляції, обмінних і трофічних процесів в органах травної системи, сприяють загасанню загострення захворювання, загоєнню виразки, скорішому одужанню і подовженню ремісії.
Фізичні лікувальні чинники позитивно діють на секреторну, моторно-ева-куаторну і всмоктувальну функції шлунка, перистальтику шлунково-кишкового тракту.
Фізіотерапевтичне лікування протипоказане при ускладненнях виразкової хвороби й підозрі на малігнізацію виразки.
Серед фізіотерапевтичних процедур, що застосовують при лікуванні виразкової хвороби шлунку й дванадцятипалої кишки найбільше часто використовуються наступні:
Стадія ремісії:
1. Індуктотермія на область шлунку й дванадцятипалої кишки, частота магнітного поля 13,56 Мгц, тривалість процедур, проведених через день, 1-20 хв; на курс лікування 12-15 процедур.
Збільшує кровообіг, інтенсивність обмінних процесів, синтез глюкокортикоїдів і звільнення їх з пов'язаного з білками стану, розсмоктуються запальні вогнища, знижується тонус поперечної смугастої і гладкої мускулатури, у тому числі судинних стінок, знижується артеріальний тиск, проявляє загальну седативну дію, знижується збудливість центральної і периферичної нервової систем, має болезаспокійливу дію.
2. Аплікація озокериту в область епігастрію й сегментарно; температура 45-50 С, тривалість 10-20 хв; на курс 8-12 процедур. Сприяють поліпшенню крово- і лимфообігу, процесів репарації, моторики.
3. Пелоідотерапія на область епігастрію, температура бруду 38-39 С, тривалість процедур проведених через день, від 10 до 15 хв; на курс лікування 6-10 процедур.
Поліпшує крово- і лімфообіг, процесів репарації, моторики.
4. Бальнеотерапія. Радонові ванни з концентрацією радону 20-40 нки/л, температура води 36-37С, тривалість ванни від 5 до 10-12 хв, на курс лікування 8-10 ванн, проведених через день.
Для поліпшення функціонального стану нервової, серцево-судинної систем, обміну речовин, поліпшення кровопостачання шлунку, інших органів черевної порожнини, зменшення спастичних явищ, дискінезії, підвищення загальної иммунобологічної резистентності.
5. Повітряно-радонові ванни, при концентрації 15-0,35кбк/л, температура води 36-37С, тривалість ванни від 5 до 10-12 хв, через день; курс лікування включає 10-15 процедур.
Для поліпшення функціонального стану нервових, серцево-судинної систем, обміну речовин, поліпшення кровопостачання шлунку
Хлоридно – натрієві ванни, концентрація 20 мл, температура води 36-37С, тривалість ванни від 5 до 10-12 хв, на курс лікування 8-10 ванн, проведених через день.
6. Вживання мінеральні води (вуглекислий гідрокарбонатний, сульфатний, гідрокарбонатно-сульфатні). Воду температурою 38С приймають за 60-90 хв до їжі 3 рази в день по 3/4 склянки в день протягом 21-24 днів.
Прийом усередину мінеральних вод є одним з головних компонентів лікувального комплексу. Мінеральна вода поліпшує загальний обмін речовин, зменшує запальні явища слизової шлунку, нормалізує моторну-секреторно-моторну функцію. Хворим призначають прийом слабомінералізованих вод, підігрітих до 38—45° С. Гаряча мінеральна вода діє антиспастично.
Лікування мінеральною водою починають із малих доз 100-150 мілілітрів три рази на день за 1-1,5 години до прийому їжі. Такий проміжок часу достатній для того, щоб випита вода пішла зі шлунка до моменту прийому їжі. Це виключить її стимулюючу дію на шлункову секрецію й підсилить гальмуючу.
Якщо хворий добре переносить пиття мінеральної води, то дозу її поступово підвищують до 200-250 міллілітрів.
При функціональній недостатності шлунку й виникненні застою їжі на тлі стенозу воротаря прийом мінеральної води хворому призначають па ніч (за годину до сну). Мінеральну воду не можна пити як прісну, коли і як заманеться, без призначення лікаря. На мінеральну воду варто дивитися як на ліки, що призначається тільки лікарем.
Прийом мінеральної води виконує антацидну дію, поліпшує функціональний стан шлунку, зменшує запальний процес у зоні виразкового дефекту, підсилює процеси регенерації, рубцювання виразки.
Протипоказання для призначення фізичних факторів:
різке загострення виразкової хвороби;
рухова недостатність шлунку, викликана стенозом вихідної частини шлунка;
пенетрація виразки в інші органи;
схильність до кровотечі з виразки (однократна кровотеча по закінченні року й більше не є протипоказанням до фізіотерапії);
підозра на злоякісне переродження виразки шлунку;
загальні протипоказання, що виключають застосування фізичних факторів.
ГЛАВА 3 ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПРИ ВИРАЗКОВІЙ ХВОРОБІ ШЛУНКУ ТА ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ
Реабілітаційний процес може бути успішним тільки в випадку, коли враховуються характер та особливості відновлення порушених функцій при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки. Для призначення адекватного комплексного диференційного лікування необхідна правильна оцінка стану хворого за рядом параметрів, що важливі для ефективної реабілітації.
Для виявлення ефективності лікувальної фізичної культури проводяться постійні спостереження за хворими (лікарсько-педагогічні нагляди), котрі виявляють його стан, вплив фізичних вправ, що примінялися, та ефективність занять протягом певного періоду [28].
Для визначення у хворих на виразкову хворобу шлунку та дванадцятипалої кишки функції шлунково-кишкового тракту, а також зрушень, що виникають в організмі під впливом занять лікувальною фізичною культурою, у лікувально-профілактичних установах застосовуються наступні найбільш доступні методи дослідження:
Фізичні методи: аналіз скарг, пальпація органів черевної порожнини.
Параклінічні методи: - контрольна рентгенографія;
- ендоскопічні методи;
- УЗД шлунку та дванадцятипалої кишки;
- лабораторні методи.
Для врахування загального стану хворого огляд починають з ретельного збору анамнезу. У процесі збору анамнезу лікар звертає особливу увагу на спосіб життя хворого, місце роботи, наявність стресу, режим харчування, шкідливі звички, хронічне вживання нестероїдних протизапальних препаратів (аспірин, індометацин, ібупрофен). Виявлення цих моментів важливо не тільки для комплексної діагностики виразкової хвороби, але й для призначення адекватного лікування, першим етапом якого є усунення шкідливих факторів, що сприяють утворенню виразки.
Важливим моментом у зборі анамнезу є історія розвитку захворювання з моменту його виникнення.
Для виразкової хвороби характерно циклічний розвиток із чергуванням періодів загострення з періодами ремісії. Загострення, як правило, носять сезонний характер і найчастіше настають навесні й восени. Період ремісії може протривати від декількох місяців до декількох років.
Звертається увага на наявність захворювань шлунково-кишкового тракту в минулому. У більшості випадків розвитку виразкової хвороби передують гастрит або дуоденіт.
Зовнішній огляд хворого. Дані, отримані при огляді пацієнта з неускладненою виразковою хворобою, незначні.
Лікар звертає увагу на конституцію й вагу хворого, що може бути зниженою через часто повторювану блювоту або навмисне відмовлення пацієнта від прийняття їжі (для запобігання виникнення болів або печії). При пальпації живота виявляється болісність в епігастральній області. Хронічна виразка може бути виявлена у вигляді болісного ущільнення в цій зоні.
Клінічний аналіз крові при неускладненому перебігу виразкової хвороби найчастіше залишається без істотних змін. Іноді відзначається незначне підвищення змісту гемоглобіну й еритроцитів, але може виявлятися й анемія, що свідчить про явні або сховані кровотечі. Лейкоцитоз і прискорення ШОЕ зустрічаються при ускладнених формах виразкової хвороби (при пенетрації виразки тощо).
Певне місце в діагностиці загострень виразкової хвороби займає аналіз калу на сховану кров. При інтерпретації його результатів необхідно пам'ятати, що позитивна реакція на сховану кров зустрічається й при багатьох інших захворюваннях, що вимагає їхнього обов'язкового виключення.
Важливу роль у діагностиці виразкової хвороби грає дослідження кислотної функції шлунку, що проводиться за допомогою фракційного шлункового зондування. При виразках дванадцятипалої кишки й пілоричного каналу звичайно відзначаються підвищені (рідше – нормальні) показники кислотної продукції, при виразках тіла шлунка й субкардіального відділу – нормальні або знижені.
Основне значення в діагностиці виразкової хвороби мають рентгенологічний і ендоскопічний методи дослідження. При рентгенологічному дослідженні виявляється пряма ознака виразкової хвороби – "ніша" на контурі або на рельєфі слизової оболонки й непрямі ознаки захворювання.
Ендоскопічне дослідження підтверджує наявність виразкового дефекту, уточнює його локалізацію, глибину, форму, розміри, дозволяє оцінити стан дна й країв виразки, виявити супровідні зміни слизової оболонки, порушення гастродуоденальної моторики. При локалізації виразки в шлунку проводиться біопсія з наступним гістологічним дослідженням отриманого матеріалу, що дає можливість виключити злоякісний характер виразкової поразки.
При позитивному впливі фізичних вправ для хворих на виразкову хворобу шлунку та дванадцятипалої кишки суб’єктивні відчуття зникають, апетит та стілець нормалізуються, пульс має тенденцію до зниження, стабілізується вага хворого.
Лікарський контроль та лікарсько-педагогічні спостереження дадуть кращий результат, якщо вони будуть доповнені самоконтролем.
Самоконтроль проводить сам хворий. Для цього кожен день потрібно вести щоденник самоконтролю. Це допоможе своєчасно встановити наявність тих чи інших ускладнень виразкової хвороби шлунку та дванадцятипалої кишки. В той же час самоконтроль дозволяє реабілітологу вести регулярний поточний контроль та вносити зміни в методику занять лікувальною фізичною культурою.
Для оцінки функціонального стану організму хворого, до заняття й після заняття лікувальною гімнастикою, велике значення має опитування хворого, що дозволяє визначити його рухові можливості й виявити ознаки хронічної коронарної або серцевої недостатності на підставі переносимості ним навантажень.
Найпоширенішими методами діагностики ефективності навантаження для реабілітолога являються:
Збір і аналіз анамнезу життя й хвороби.
Суб'єктивний огляд.
Антропометричні дослідження.
Пульсотонометричний контроль.
Оцінка зовнішніх ознак стомлення.
При суб'єктивному огляді й антропометричному дослідженні особливу увагу варто приділяти стану опорно-рухового апарату (плоскостопість, сколіоз, деформації таза й кінцівок і т.д.), композиції тіла (ступінь і локалізація жировідкладень, пропорційності розвитку мускулатури й ін.), загальним антропометричним характеристикам (зріст, вага, ЖЄЛ, динамометрія).
Оцінка зовнішніх ознак стомлення дозволяє реабілітологу виділити із групи осіб, що займаються тих, які в першу чергу мають потребу в поглибленому діагностичному нагляді. Основними ознаками стомлення є гіперемія шкірних покривів, надлишкове потовиділення (гіпергідроз), задишка, порушення координації (техніки виконання вправи), поведінкові розлади (неадекватна реакція на сформовану обстановку, партнерів, зниження мотивації й т.д.). Оцінюється швидкість і ступінь їхнього прояву.
Важливою умовою контролю на заняттях лікувальною гімнастикою при виразковій хворобі шлунка й дванадцятипалої кишки – регулярне спостереження за пульсом до й після занять лікувальною фізичною культурою. Зміни частоти й ритму пульсу, його напруги й наповнення вказують на ступінь переносимості фізичного навантаження. Пульс здорової людини в стані спокою дорівнює 60-80 ударам за хвилину (60 – 76 ударів у чоловіків і 74 – 82 удару в жінок). При систематичних заняттях ранковою гігієнічною гімнастикою, лікувальною гімнастикою протягом тривалого часу число ударів за хвилину зменшується (за рахунок гарного наповнення й ритму).
Розрив між показниками пульсу до й після фізичного навантаження також зменшується під дією постійного тренування серцевих м'язів гімнастичними вправами й глибоким диханням. При здоровому тренованому серці показник пульсу швидко вертається до норми (при великих фізичних навантаженнях – через 15 – 30 хвилин, а при помірних – через 5 – 10 хвилин).
Прискорений пульс протягом 1 – 1,5 години і більше після фізичного навантаження свідчить про загальну перевтому організму або порушенні серцево-судинної діяльності. У цих випадках необхідно звернутися до лікаря й тимчасово втриматися від занять лікувальною гімнастикою.
Чим краще тренована людина, тим швидше його пульс приходить до норми.
Після інтенсивних фізичних вправ для заспокоєння серцебиття рекомендується виконати трохи спокійних, але глибоких вдихів через рот, складений у трубочку (звернути особливу увагу на гарний та повний вдих).
Важливим показником впливу фізичного навантаження на серцево-судинну й дихальну системи є зміна частоти дихання. Норма для дорослої людини – 16-18 дихальних рухів (вдихів і видихів) за хвилину. У тренованої людини дихання становить від 10 до 12 вдихів і видихів за хвилину. Це пояснюється кращим розвитком легенів і, отже, більшим дихальним обсягом. Дихання необхідно тренувати в процесі занять.
Дихання повинне бути глибоким. Від повноти видиху залежить глибина вдиху.
Швидке частішання дихання на занятті або після нього вказує на легку збудливість організму, фізичне перевантаження або дихальну недостатність. Це може привести до розладу серцевої діяльності й загальному погіршенню здоров'я. При прояві задишки або утрудненого дихання після фізичних вправ потрібно навантаження тимчасово припинити (або зменшити).
На початкових заняттях гімнастикою не слід дихати занадто глибоко. Це може викликати запаморочення або головний біль. Посилене дихання включається ближче до середини заняття після найбільш важких фізичних вправ і обов'язково наприкінці його як заспокійливий засіб, що зменшує фізичну напругу й порушення серцевої діяльності [28, 45].
Однією з найпростіших форм визначення ступеня фізичного розвитку є антропометричні виміри, тобто виміру зросту, ваги, окружності грудей, життєвої ємності легенів, сили.
Зважування виконується на спеціальних медичних вагах. Щоб визначити, чи відповідає вага людини його зросту, потрібно вагу в грамах розділити на зріст у сантиметрах.
Вимірювання окружності грудей служать одним з показників, що визначають розвиток грудної клітки й загальної статури. Окружність грудної клітки можна проводити в 3 або 2 вимірах (при глибокому вдиху й повному видиху, а також у стані спокою – так званій паузі).
Різниця показників при вдиху й видиху називається амплітудою або екскурсією грудної клітки. У дорослої людини вона становить 5 – 7 см., збільшення або зменшення цього показника залежить від зросту, обсягу грудей, загального стану здоров'я й спеціальності, тобто характеру роботи. При регулярних заняттях фізичними вправами окружність грудної клітки збільшується й її амплітуда.
Поряд з вимірами варто враховувати загальне самопочуття.
Потрібно спостерігати за тим, як протікає сон, який апетит, стілець, сечовипускання, настрій після занять, протягом дня й т.д.
З появою безсоння, поганого апетиту й інших несприятливих показників варто звернутися до лікаря.
Для врахування ефективності лікувальної фізичної культури при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки можна використовувати також функціональні проби та тести (проба Штанге та Генчі, проба Мартіне-Кушилєвського та ін.).
Хворим, у яких повсякденні фізичні навантаження, повільна ходьба викликають біль у серце, задишку, слабість і серцебиття, тести з фізичним навантаженням не проводяться і їхні рухові можливості оцінюються як низькі – за даними опитування. Хворим, які легко виконують весь обсяг навантажень у межах повсякденного життя, а болі в серці, задишка й слабість з'являються лише при швидкій ходьбі або бігу середньої інтенсивності або ж відсутні при будь-яких фізичних навантаженнях, для оцінки функціонального стану й резервів кардіореспіраторної системи проводяться тести з фізичним навантаженням.
Тести з фізичним навантаженням дозволяють визначити фізичну працездатність і вирішити питання про припустиме загальне навантаження при заняттях різними видами ЛФК. Функціональні тести виявляють ступінь порушення функції того або іншого органа, за допомогою функціональних тестів вибирають приватну методику лікувальної гімнастики, дозують спеціальні вправи.
Тести з фізичним навантаженням.
Застосовують 2 види тестів з фізичним навантаженням:
1) тести, при проведенні яких зміни й строки відновлення показників кардіореспіраторної системи визначають після стандартного фізичного навантаження;
2) субмаксимальні тести, при використанні яких дані про серцево-судинну і дихальну системи можуть бути отримані безпосередньо під час дозованих навантажень, а також у відновному періоді.
До першого виду тестів відносять різні динамічні проби з підскоками, присіданнями, бігом і ходьбою на місці, при проведенні яких ураховують зміни й строки відновлення частоти пульсу, дихання, тиску. Ці тести прості й доступні, тому широко використовуються в практиці.
Основне завдання тестів на відновлення – визначення реакції серцево-судинної системи на фізичне навантаження. Найбільш стандартизована проба Мартіне-Кушелевського з 20 присіданнями за 30 с. Цю пробу проводять в осіб з виразковою хворобою шлунку й дванадцятипалої кишки в стадії повної компенсації, при визначенні медичної групи для занять фізичною культурою. За допомогою проби вдається визначити час відновлення функцій системи кровообігу й дихання після конкретного навантаження. При цьому більш короткий відновний період (до 3 хв.) свідчить про кращу фізичну підготовку, при виконанні навантаження у фізично підготовленого хворого частота пульсу менше. Частоту пульсу й тиску порівнюють із вихідними показниками: чим незначніше розбіжність, тим краще функція серцево-судинної системи. Проба з 20 присіданнями оцінюється з урахуванням змін частоти серцевих скорочень (ЧСС) у перші 10 хв. з першої хвилини після навантаження й тиск у відсотках до вихідної величини, а також рівняється відповідність відсотка частішання серцевих скорочень зі ступенем змін всіх основних параметрів, що характеризують тиск.
ВИСНОВКИ
1. У загальній структурі захворювань органів травлення провідне місце займає патологія шлунку й дванадцятипалої кишки. Виразкова хвороба шлунку й дванадцятипалої кишки вражає людей у найбільш працездатному віці – від 20 до 50 років і є не тільки медичною, але й соціальною проблемою.
2. На підставі вивчення й аналізу джерел літератури, установлено, що основними причинами виразкової хвороби шлунку та дванадцятипалої кишки являються: наявність хронічного гастриту, дуоденіту, функціональних порушень шлунку та дванадцятипалої кишки гіперстенічного типу (передвиразковий стан), нервово-психічні перевантаження й фізичне перенапруження, наявність Helicobacter pylori, спадкоємна схильність, прийом деяких лікарських препаратів, погрішності в харчуванні).
3. Виразкову хворобу лікують комплексно: призначають медикаменти, дієтотерапію, пиття мінеральної води, засоби фізичної реабілітації. У зв'язку з рецидивуючим характером захворювання в системі лікувально-профілактичних заходів велике значення має профілактика рецидивів. Важливими факторами профілактики виразкової хвороби є не тільки дотримання гігієнічних норм праці, побуту й харчування, утримання від паління й уживання алкоголю, але й застосування різних засобів фізичної реабілітації.
4. В комплексній фізичній реабілітації хворим на виразкову хворобою шлунку й дванадцятипалої кишки, можна використовувати, залежно від умов, обставин і етапів реабілітації такі засоби: фізичні вправи, природні фактори, рухові режими, лікувальний масаж, дієтотерапію, а також трудотерапію й механотерапію.
5. Лікувальний масаж застосовують на всіх етапах реабілітації хворих. Лікувальна дія його проявляється трьома основними механізмами, серед яких основним є нервово-рефлекторний. Масаж активізує крово- і лімфо обіг у черевній порожнині, покращує мікроциркуляцію, обмінні і трофічні процеси в стінці шлунку і кишок, що зменшує запалення і позитивно впливає на процес загоєння виразок.
6. Серед засобів фізичної реабілітації при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки важливе місце в лікуванні займають фізіотерапевтичні методи. Такі методи нормалізують функціональний стан центральної нервової системи, вирівнюють діяльність вегетативної нервової системи і травлення; діють протизапально, знеболююче, антиспазматично і підвищують неспецифічну резистентність та імунологічні властивості організму.
7. Ефективність призначення процедур лікувальної фізичної культури визначається на підставі даних функціонального стану шлунку і кишок, реакції серцево-судинної системи за геодинамічними показниками і реакцією зовнішнього дихання на фізичне навантаження.
ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
1. Післялікарняний період реабілітації проводять в поліклініці або в санаторії. Застосовують лікувальну фізичну культуру, лікувальний масаж, фізіотерапію, дієтотерапію та працетерапію.
2. При виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки на поліклінічному етапі реабілітації доцільно застосовувати такі форми лікувальної фізичної культури: лікувальну і ранкову гігієнічну гімнастику, самостійні заняття, вправи на тренажерах, теренкур, прогулянки на свіжому повітрі, плавання, катання на велосипеді, ковзанах, прогулянки на лижах, спортивні ігри.
3. Найбільш важливим і головним у питаннях застосування лікувальної фізичної культури при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки є визначення рухового режиму, інтенсивності і тривалості фізичних навантажень.
4. З метою вирішення лікувальних задач у заняття лікувальної гімнастики крім загальнорозвиваючих вправ, що впливають на весь організм, включають спеціальні вправи для м'язів черевного преса й тазового дна, дихальні вправи й вправи в розслабленні м'язів, ходьбу. Вправи для м'язів черевного преса призначають із урахуванням фази захворювання.
5. Отримані нами дані рекомендується для використання у практичній роботі фахівців з фізичної реабілітації в лікувальних установах і у навчальному процесі для студентів вузів фізичної культури з дисципліни „Фізична реабілітація у клініці внутрішніх хвороб ”.
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Барановский А.Ю. Реабилитация гастроэнтерологических больных в работе терапевта и семейного врача / А.Ю. Барановский. – СПб: Фолиант, 2001. – 416 с.
2. Белая Н.А. Руководство по лечебному массажу / Н.А. Белая. – М.: медицина, 1983.
3. Беюл Е.А. Дисбактериозы кишечника и их клиническое значение / Е.А. Беюл, И.Б. Куваева. – Клин. мед. 1986. – С. 37–44.
4. Бирюков А.А. Массаж / А.А. Бирюков. – М.: ФиС, 1988.
5. Вайнер Э.Н. Валеология: [учеб. для вузов] / Э.Н. Вайнер. – М.: Флинта: Наука, 2001. – 416 с.
6. Василенко В.Х. Язвенная болезнь / В.Х. Василенко, А.Л. Гребенева, А.А. Шептулин. – М.: Медицина, 1987. – 288 с.
7. Васичкин В.И. Сегментарный массаж / В.И. Васичкин. – Санкт-Петербург: Лань, 1997. – С 141 – 144.
8. Винокуров Д.А. Частные методики лечебной физической культуры / Д.А. Винокуров. – М.: Медицина, 1970. – С. 92 – 94.
9. Внутренние болезни / под ред. А.С. Сметнева и В.Г. Кукеса. – М.: Медицина, 1982. – С. 26 – 36.
10. Внутренние болезни: [учебник для ВУЗов в 2-х томах] / под ред. А.И. Мартынова, Н.А. Мухина, В.С. Моисеева. – М.: ГЭОТАР Медицина, 2002.
11. Войтаник С.А. Справочник по физиотерапии / С.А. Войтаник. – М.: Медицина, 1992.
12. Гончарик И.И. Клиническая гастроэнтерология / И.И. Гончарик. – Минск, 2002. – С. 116 – 149.
13. Дегтярева И.И.Язвенная болезнь (современные аспекты диагностики и лечения) / И.И. Дегтярева, Н.В. Харченко. – К.: Здоровья, 1995. – 333 с.
14. Дубровский В. И. Лечебная физическая культура / В.И. Дубровский. – М.: Владос, 2004. – С. 263 – 267.
15. Дубровский В.И. Лечебная физическая культура и врачебный контроль: [учебник для студентов мед. Вузов] / В.И. Дубровский. – М.: ООО «Медицинское информационное агентство», 2006. – С. 223 – 228.
16. Епифанов В.А. Лечебная физическая культура: [учебное пособие для вузов] / В.А. Епифанов. – М.: Издат. дом, «ГЭОТАР-МЕД», 2002. – С. 128 – 139.
17. Завьялов В.И. Учебник нормальной физиологии / В.И. Завьялов. – К.: Здоровье, 1995.– 368 с.
18. Ибрагимова В.С. Точечный массаж / В.С. Ибрагимова. – М.: Медицина, 1983. – С. 24 – 31.
19. Исаев И.А. Сегментарно-рефлекторный и точечный массаж / И.А. Исаев. К.: Здоровье, 1993.
20. Казин Э.М. Основы индивидуального здоровья человека: Введение в общую и прикладную валеологию: [учеб. пособие для