Xreferat.com » Рефераты по медицине и здоровью » Настої та відвари з сировини, що містить глікозиди

Настої та відвари з сировини, що містить глікозиди

речовинах не відбуваються якісні зміни, а леткі речовини (ефірні олії) повністю залишаються в екстракті.

Однак рідкі екстракти не позбавлені серйозних недоліків. Це насамперед насиченість баластними речовинами. Подібна обставина є причиною появи в рідких екстрактах осадів при невеликих зниженнях температури і частковому випаровуванні спирту. З цієї причини вони вимагають обов’язкової герметичної закупорки і збереження при температурі 15-20 °С. Остання ж умова особливо важко здійсненнюється при перевезеннях. Рідкі екстракти містять велику кількість екстрагента. Сухий залишок, тобто сума екстрактивних речовин, у них може досягати 25%. Таким чином, рідкі екстракти (правда, менше, ніж настойки) є малотранспортабельними препаратами, особливо якщо врахувати, що вони зберігаються і перевозяться в скляних балонах.


7.2 Номенклатура й особливості технології


ДФ Х нормується 17 найменувань рідких екстрактів. При цьому номенклатура рідких екстрактів помітно змінюється. З’явилися нові препарати - рідкі екстракти магнолії, пасіфлори, елеутерококу, безсмертника, хвоща й ін. Більшість рідких екстрактів готується на 70% спирті; на спирті меншої концентрації виготовляються: на 40-50% -екстракти калини, кропиви, родовика і деревію і на 20-30% -екстракти бадану, чебрецю, тиміану.

Рідкі екстракти можуть бути отримані як перколяцією, так і реперколяцією. Вибір того чи іншого способу виробництва в значній мірі залежить від кількості сировини, що підлягає переробці. При виробництві деяких рідких екстрактів (тиміан, чебрець) у порцію экстрагента, за допомогою якого сировина замочується, перед, завантаженням у перколятор уводиться гліцерин. Він розглядається як пептизуючий агент, що знижує до того ж поверхневий натяг, у результаті чого поліпшується змочування сировини і екстрагент краще проникає в сировину.

Досліджується доцільність застосування 50% спирту при виробництві екстракту кропиви.


7.2.1 Густі і сухі екстракти

Густі екстракти є специфічною групою екстрактів, які виробляються здебільшого з рослин, що містять гіркі (трифоль і ін), гіркоароматичні (полин, тирлич і ін) чи солодкі (солодець) речовини. Унаслідок високої в’язкості вони є чудовими зв’язуючими речовинами при готуванні пілюль (за Фармакопєю США 1965 р. вони так і називаються "пілюльні екстракти"), у яких виконують роль не тільки constituens, але і adjuvans (густий екстракт валеріани) і corrigens. У якості останніх густі екстракти вводяться також до складу деяких мікстур. Серед густих екстрактів наявні, однак, препарати, що містять сильнодіючі речовини (беладонна). Деякі густі екстракти (кропива, водяний перець) виробляються як напівпродукти для виготовлення більш складних лікарських композицій. Густі екстракти мають особливість: у сухому повітрі підсихають і перетворюються у тверді маси, а у вологому - відволожуються і пліснявіють. Тому вони повинні зберігатися в герметичній упаковці. Густа консистенція екстрактів вимагає визначених прийомів відважування при введенні їх у ліки.

Сухі екстракти є найбільш раціональним типом екстрактів. Кількість їх безупинно росте, незважаючи на відносну складність їхнього виробництва. Однак у відношенні цієї дуже важливої групи екстрактів є ще ряд невирішених питань, які трохи гальмують їх більш широке впровадження в аптечну практику. Зокрема, не вирішений ще питання одержання стійких, що не відволожуються на повітрі екстрактів. Відомо, що деякі екстракти, що представляють сипучі порошки, після відкриття банок, де вони зберігаються, швидко відволожуються і перетворюються в комкоподібні маси. Для попередження цих явищ технологам треба вивчити принаймні два питання: по-перше, встановити, при якому екстрагенті комплекс речовин, що супроводжують діючі речовини, виявляється найменш гігроскопічним, і, по-друге, встановити, який з наповнювачів є найкращим для того чи іншого комплексу екстрагованих речовин.


7.3 Способи одержання


Виробництво густих екстрактів складається з трьох основних стадій:

1) одержання витяжки;

2) очищення витяжки від баластних речовин;

3) випарювання (згущення) витяжки.

Номенклатура й особливості технології

7.3.1 Густі екстракти

Extractum Frangulae siccum - екстракт крушини. Готується перколяцією на 70% спирті з кори вільховидної крушини (Frangula alnus). Рідкий витяг, що містить 15-20% щільного залишку, згущують у вакуум-апараті до стану густого екстракту при розрідженні не нижче 600 мм. рт. ст., а потім переносять у вакуум-сушарку, де за тих самих умов висушують досуха, після чого шматки перетворюють у порошок. Вміст похідних антрацену не менш 6%. Проносний засіб.

Extractum Rhei siccum - екстракт ревеню. Готується перколяцією на 30% спирті з кореневищ і коренів ревеню (Rheum palmatum var. tanguticum). З отриманого витягу відганяють спирт, а водний залишок згущують у вакуум-апараті при розрідженні 650-700 мм. рт. ст.д.о стану густого екстракту, після чого досушуують у вакуум-сушарці. Сухий екстракт перетворюють у порошок. Вміст похідних антрацену не менш 3%. Проносний засіб. Готується сироп.


7.3.2 Екстракти-концентрати

Під концентратами розуміється особлива група екстрактів, основне призначення яких полягає в тім, щоб служити вихідними матеріалами для готування аптечних витягів (настої і відвари). Завдяки їм трудомісткі операції, що займають з вистиганням і проціджуванням до 2 годин, перетворюються в швидковиконувані, що зводяться до простого розчинення чи змішування відповідної кількості концентратів з водою.

При готуванні екстрактів-концентратів у якості екстрагента застосовуються водні розчини спирту низьких концентрацій (20-30%), що пояснюється прагненням наблизити ці витяги по складу екстрагованих речовин до аптечних водяних витягів.

Рідкі концентрати (Extracta fluida standartisata 1: 2).

Рідкі концентрати являють собою спиртово - водні витяжки, що відрізняються від типових рідких екстрактів тим, що вони готуються в концентрації 1: 2. Це означає, що 2 частинам витяжки відповідає 1 частина вихідної лікарської рослинної сировини. На цій підставі при готуванні з рідких концентратів настоїв чи відварів замість прописаної за рецептом кількості лікарської сировини беруть подвійну (по об’му) кількість концентрату, яку розбавляють відповідною кількістю води.

Рідкі концентрати одержують реперколяційнним шляхом, причому поширена модифікація, розрахована на масштаби невеликого галенового виробництва.


7.3.3 Сухі концентрати (Extracta sicca standartisata 1: 1 до 1: 2)

Сухі концентрати являють собою спиртово - водні витяги, що відрізняються від звичайних сухих екстрактів тим, що вміст у них діючих речовин дорівнює вмістові у вихідній лікарській сировині (1:

1) чи воно дорівнює їх половинній кількості (1: 2). Отже, при готуванні настоїв і відварів із сухих концентратів, замість прописаної по рецепту кількості лікарської сировини беруть однакову (по масі) кількість концентрату і розчиняють у відповідному об’ємі води.

Сухі концентрати чи, інакше, "концентровані сухі настої і відвари" у закордонній фармацевтичній літературі більше відомі за назвою абстрактів. Одна частина абстракту може відповідати одній (1:

1) чи (1: 2) частині вихідної лікарської рослинної сировини.

Сухі концентрати отримуються аналогічно сухим екстрактам. Екстрагування сировини проводиться звичайно по методу швидкоплинної реперколяції, а сушіння - у вакуум-вальцевих сушарках. Наповнювачі (декстрин, молочний цукор або їхні суміші) вводяться під час розмолу висушеного продукту. Промисловістю випускаються наступні сухі концентрати:

Extractum Adonidis siccum standartisatum 1:

1.

Сухий концентрат горицвіту (1:

1). Спирту 20%.46-54 ЖОД у 1 г. Кардіотонічний засіб.

Extractum Digitalis siccum standartisatum 1:

1. Сухий концентрат наперстянки (1:

1). Спирту 20%.44-56 ЖОД у 1 г. Кардіотонічний засіб.

Extractum Convallariae siccum standartisatum 1: 2. Сухий концентрат конвалії (1: 2). Спирту 20%.53-67 ЖОД у 1 р. Кардіотонічний засіб.


7.3.4 Поліекстракти

Поліекстракти (поліфракційні екстракти) були вперше запропоновані Г.Я. Коганом. В основі їхнього виробництва лежить уявлення, що звичайні галенові препарати не можуть містити всі біологічно - активні речовини лікарської рослини, оскільки один екстрагент не може витягти речовину будь-якої природи. Якщо ж дана рослинна сировина послідовно буде оброблятися різними экстрагентами, то з кожного отриманого витягу (фракція) будуть виходити після видалення екстрагента сухі речовини, що після хімічної, фармакологічної і клінічної перевірки можна з’єднати й одержати препарат, який містить комплекс речовин, можливо більш близький до наявного в рослині. З’єднуючи фракції сухих речовин, можна, зрозуміло, відмовитися від тих чи інших фракцій. Далі, можна штучно збільшувати в суміші кількість найбільш активних фракцій, створюючи тим самим більш ефективні лікуарські препарати.

В основі поліекстрактів лежить також думка про те, що баластних речовин власне кажучи немає. Присутні тольки комплекси супутніх речовин різного якісного і кількісного складу, вивчивши які можна створювати галенові препарати з подовженою дією - дюрантні галенові препарати. Взагалі дюрантність властива галеновим препаратам, але в поліэкстрактах ця властивість може бути посилена.

7.4 Загальні методи дослідження


Основною ознакою доброякісності екстрактів є необхідний по ДФ Х вміст діючих речовин, обумовлених хімічними методами (за винятком рідкого екстракту глоду, якість якого контролюється біологічно).

Настої та відвари з сировини, що містить глікозиди


Якість деяких рідких екстрактів встановлюється по сумі екстрактивних речовин. Вони визначаються по величині сухого залишку після випарювання 5 мл екстракту і висушування протягом 3 годин при 100-105 °С.

У рідких екстрактах завжди визначається вміст спирту.

У густих і сухих екстрактах встановлюють вміст вологи (наважка близько 1 г, висушування до постійної маси).

Всі екстракти обов’язково випробовуються на важкі метали. Навідміну від настойок виходять з 1 мл (рідкі екстракти) чи 1 г препарату (густі і сухі екстракти). Важких металів повинно бути не більше 0,01%.


7.4.1 Зберігання екстрактів


При зберіганні екстрактів необхідно стежити, щоб у рідких екстрактах не утворювався осад, густі екстракти не підсихали, а сухі екстракти не відволожувалися. Цього можна досягти гарною, а для сухих екстрактів герметичною закупоркою посудин. Гігроскопічні сухі екстракти упаковують у широкогорлі банки ємністю не більш 100 г.

Вимоги ДФУ і наказу МОЗ України №197 від 7.09.93 р.


8. Прописування настоїв і відварів


При виписуванні рецептів на відвари і настої лікар вказує бажану концентрацію і кількість ліків. Однак лікар може обмежитися вказівкою лише загальної кількості ліків. У цьому випадку аптека керується вказівками Фармакопеї. Настої можуть прописуватися з позначкою "Cito! ". При надходженні таких рецептів настоювання проводять на киплячій водяній бані протягом 25 хвилин, після чого рідину штучно охолоджують. Відвари "Cito!" не готуються, оскільки не відбувається повного екстрагування.

Більш досконала конструкція інфундирки називається деколятором. Деколятор (мал.8) являє собою металеву інфундирку 1 з дерев’яною ручкою 2 і кришкою. У центрі кришки впаяна широка перфорована трубка 3, дно якої 6 не доходить до дна інфундирки; угорі трубка переходить у лійку 4. У трубку вводиться пробка-поршень з ручкою 5 для віджиму вмісту, яке знаходиться в трубці при приготуванні настоїв, у трубку деколятора поміщають наважку рослинної сировини, яке зверху притискають пробкою - поршнем. У інфундирку наливають необхідну кількість води, занурюють у неї заповнену перфоровану трубку, після чого зібраний деколятор поміщають на водяну баню. В деколяторі дифузійний процес протікає значно активніше, ніж в звичайних інфундирках. Зручно також і те, що після настоювання сировина відразу віджимається без допомоги спеціальних цідилок.


8.1 Правила приготування настоїв і відварів


У аптечній практиці для приготування водних витяжок використовують методи гарячого - Infusa calide parata (настої, відвари, слизи) і холодного екстрагування - Infusa frigide parata (лише для виготовлення настою кореня алтею).

Для приготування водних витяжок згідно ДФ подрібнену рослинну сировину поміщують у попередньо прогріту інфундирку (15 хв). Заливають розрахованою кількістю холодної води (кімнатної температури), закривають кришкою і нагрівають на киплячій водяній бані при перідичному помішуванні.

Згідно вимогам ДФ настої нагрівають на киплячій водяній бані протягом 15 хвилин, відвари - 30 хвилин.

Після закінчення вказаних термінів витяжки охолоджують при кімнатній температурі: настої - не менше 45 хвилин, відвари - протягом 10 хвилин.

Після цього проціджують у мірний циліндр за допомогою прес - цідилки (мал.7) через подвійний шар марлі і ватний тампон у лійці, віджимають залишок рослинного матеріалу і додають воду (через той же рослинний матеріал) до прописаного об’єму витяжки.

Під час приготування водних витяжок з ЛРС об’ємом 1000 - 3000 мл час нагрівання на водяній бані для настої збільшується до 25 хвилин, для відварів - 40 хвилин; час охолодження залишається попереднім.

Зберігають у темному прохолодному місці не більше 10 діб.


Техологічна схема приготування водних витягів з ЛРС у аптеках.


Підготовчі роботи

Оформлення зворотньої сторони ППК

Підбір допоміжного матеріалу

Подрібнення сировини

Прогрівання інфундирки


Екстракція

Завантажування сировини, води та інгредієнтів, що необхідні для створення оптимальних умов екстракції

Настоювання на киплячій водяній бані або при кімнатній температурі

Охолодження


Проціджування

Проціджування витяжки у мірний циліндр

Відтискання сировини та доведення витяжки до потрібного об’єму


Додавання інгредієнтів

Розчинення солей у готовому витязі

Диспергування та введення у витяг нерозчинних лікарських речовин

Додавання сиропів, настоянок та інших рідких інгредієнтів

Контроль якості (І) Оформлення ППК
Контроль якості (ІІ) Контроль при відпуску

Всі лікарські форми з рідким дисперсійним середовищем готують масооб’ємним методом, який забезпечує необхідну масу лікарської речовини в заданому об’ємі розчину.

Якщо розчинник у пропису не зазначений, то готують водні розчини. Під назвою "вода", якщо немає особливих вказівок, розуміють воду очищену.

Лікарські засоби, які випускаються фармацевтичними підприємствами у вигляді рідин (настойки, сиропи та ін), при використанні їх для виготовлення лікарських форм дозують по об’єму.

Готуючи рідкі лікарські форми, дотримуються певного порядку розчинення і змішування лікарських засобів з врахуванням їх фізико-хімічних властивостей.

Ароматні води, настойки, рідкі екстракти, спиртові розчини, смакові і цукрові сиропи та інші рідини додають до водного розчину в останню чергу у такому порядку:

водні непахучі та нелеткі рідини;

спиртові розчини в порядку збільшення міцності спирту;

пахучі та леткі рідини.

Об’єм рідкої лікарської форми визначають додаванням об’ємів усіх рідин, що входять до її складу. Після виготовлення лікарської форми її об’єм не повинен перевищувати норм допустимих відхилень, встановлених для даного об’єму.

Натрію броміду 5 г

Адонізиду 10 мл

Настойки валеріани 5 мл

Води очищеної до 200 мл

У пропису кількість розчинника зазначена "до відповідного об’єму". У цьому випадку об’єми прописаних рідких лікарських засобів включаються в об’єм водного розчину. Об’єм лікарської форми 200 мл. У флакон для відпуску відмірюють 160 мл очищеної води, 25 мл 20% (1: 5) концентрованого розчину натрію броміду, 10 мл адонізиду та 5 мл настойки валеріани.

Якщо розчинником у лікарській формі служать настої і відвари із рослинної сировини, то їх готують в режимі ДФ і проціджують. В процідженій витяжці розчиняють лікарські засоби у вигляді порошків. У разі необхідності розчин доводять водою до потрібного об’єму і проціджують у флакон для відпуску.

Лікарську форму можна приготувати з використанням стандартизованого екстракту-концентрату валеріани. У флакон для відпуску відмірюють 172 мл (200 - (10 + 12 + 6) = 172), додають 6 мл 10% (1:

1) концентрованого розчину кофеїн-бензоату натрію, 10 мл 20% (1: 5) концентрованого розчину натрію броміду, 12 мл рідкого стандартизованого екстракту-концентрату валеріани 1: 2 мл настойки конвалії.

Багатокомпонентні водні витяжки з лікарської рослинної сировини, яка вимагає однопланового режиму екстрагування, виготовляють в одній інфудирці, незалежно від гістологічної структури сировини.

Приклад 19. Настою корневищ з коренями валеріани з 10 г 200 мл

Листя м’яти 4 г

Кофеїн-бензоату натрію 0,4 г

Анальгіну 0,6 г

Натрію броміду 3 г

Магнію сульфату 0,8 г

Подрібнену лікарську рослинну сировину (10 г корневищ з коренями валеріани та 4 г листків м’яти) вміщують у попередньо підігріту фарфорову інфудирку, заливають 239 мл (200 + 10 x 2,9 + 4 x 2 = 238,6) очищеної води (кімнатної температури) і настоюють на киплячій водяній бані протягом 15 хв., проціджують у мірний циліндр, залишок віджимають. У процідженому настої розчиняють 0,4 г кофеїн-бензоату натрію, 0,6 г анальгіну, 3 г натрію броміду, 0,8 г магнію сульфату, при необхідності об’єм розчину доводять водою до 200 мл і проціджують у флакон для відпуску.

Багатокомпонентну водну витяжку з рослинної сировини, що потребує різних умов екстрагування одержують, настоюючи кожний вид сировини окремо з максимальною кількістю води (не меншою ніж 10-кратна по відношенню до рослинної сировини), з врахуванням коефіцієнтів водопоглинання.

Приклад 20. Кореня алтеї 10 г

Корневищ з коренями валеріани 8 г

Трави кропиви собачої

Листя підбілу по 20 г

Кори калини 25 г

Води очищеної до 1000 мл витяжки

До складу пропису входить сировина, що потребує різнопланового режиму екстрагування з кореня алтеї слиз екстрагують при кімнатній температурі, з корневищ з коренями валеріани, трави кропиви собачої, листків підбілу готують настій, з кори калини - відвар. Екстрагент ділять на три частини. З прописаної кількості алтейного кореня готують 200 мл витяжки. Для цього 13 г (10 x 1,3) алтейного кореня заливають 230 мл (200 x 1,3) води. Для екстрагування кори калини беруть 300 мл води (2 x 25 + 250); для одержання настою з корневищ з коренями валеріани, трави кропиви собачої та листків підбілу 673 мл (1000 - 200 - 250 + 20 x 3,0 + 8 x 2,9 + 20 x 2,0). Всі три витяжки готують окремо відповідно до вимог ДФ. Одержані витяжки з’єднують (200 + 250 + 550 = 1000 мл).

9. Теоретичні основи процесу екстрагування


Суть витягів як препаратів заключається в тому, що замість висушених рослин в якості лікарських речовин застосовуються рідкі продукти, які отримуються в результаті обробки рослинної сировини відповідними розчинниками. Ця форма застосування лікарських рослин, безумовно, раціональніша зніж застосування самих рослин, тому що таким шляхом, по-перше, вводять в організм лікарські речовини в розчиненому стані, готовими до всмоктування, і, по-друге, виключають можливість навантаження організму такими непотрібними речовинами, як клітковина. Процеси екстракції мають досить велике значення в сучасній фармації. Шляхом витягнення отримується основна група галунових препаратів - екстракти і настойки, а також новогаленові засоби, поліфракційні екстракти, витяги з свіжих рослин і ряд інших препаратів.


9.1 Суть процесу витягнення


В процесі витягнення переважають дифузні явища, засновані на вирівнюванні концентрації між розчинником (екстрагентом) і розчином речовин, що містяться в клітині. Дифузією (від лат. diffusio - поширення, розтікання) називається обумовлений хаотичним рухом молекул процес поступового взаємного проникнення двох речовин (рідких чи газоподібних), які межують одна з одною і знаходяться в макроскопічному спокої. Рушійною силою дифузійного процесу є різниця концентрацій розчинених речовин в рідинах, що межують. Чим більша різниця концентрацій, тим більша кількість речовини переміститься при всіх інших рівних умовах за один і той же час. Швидкість дифузії збільшується при підвищенні температури, оскільки при цьому збільшується швидкість руху молекул. Швидкість дифузії залежить від молекулярної маси речовини. Чим молекули менші (легші), тим з більшими швидкостями вони рухаються. Білкові і слизисті речовини, що знаходяться в стані колоїдних розчинів дифундують погано. Зовсім інша картина спостерігається в розчинах колоїдів, в яких речовина знаходиться в стані молекулярної чи йонно-молекулярної дисперсії; ці речовини мають відносно малі розміри частинок і їх проникнення протікає незрівнянно швидше.

Дані положення відносяться до вільної дифузії, тобто тоді, коли між розчинами немає ніяких перетинок. В нашому випадку в процесі екстрагування рідини відмежовані клітинною стінкою, під якою є пристінний шар протоплазми. Поки протоплазма жива, клітинна стіннка являється напівпроникною перетинкою, не пропускаючою через себе назовні речовин, розчинених в клітинному соці. В даному випадку можливе лише проникнення води осередину клітини (осмос). В мертвій клітині, внаслідок загибелі протоплазми, клітинна стінка починає пропускати речовини в обидві сторони.

Процес екстракції починається з проникнення екстрагенту всередину шматочків рослинної сировини. По міжклітинних ходах він досягає клітин і отримує можливість продифундувати через клітинні стінки (діаліз). По мірі проникнення екстрагента в клітину її вміст починає набухати і переходить в розчин (десорбція та розчинення). Згодом через велику різницю між концентрацією розчину в клітині та зовні починається перехід розчинених або екстрактивних речовин в екстрагент, який знаходиться зовні клітин; отже, спостерігається явище діалізу. Речовини, які пройшли крізь стінки, рівномірно розподіляються по всій масі екстрагенту (вільна дифузія).

Переважна кількість галенових препаратів - витягів - готується з лікарської рослинної сировини з мертвими клітинами, стінки яких набувають властивості пористої перетинки. Омертвіння клітин досягається через їх зневоднення. Загальним методом зневоднення ЛРС є висушування. В разі отримання галенових препаратів з свіжих рослин клітини змертвлюють етиловим спиртом. Останній дуже гігроскопічний і при взаємодії з рослинною клітиною зневоднює її, викликаючи потужний плазмоліз. Омертвіння клітин сировини тваринного походження досягається тими ж способами: сушінням та зневодненням спиртом і ацетоном.

Фактори, що впливають на екстракцію діючих речовин в процесі витягу.

З факторів, які впливають на повноту та швидкість екстракції, піддаються регулюванню, і як наслідок, можуть бути змінені в бажану сторону, основними є: ступінь подрібнення, різниця концентрації, температура, в’язкість екстрагенту і час витягнення.

Ступінь подрібнення сировини. Подрібненням досягається значне збільшення поверхні взаємодії між частинами сировини і екстрагенту. При надмірно тонкому подрібненні різко збільшується кількість розірваних клітин, що тягне за собою вимивання баластних речовин колоїдного характеру (наприклад, білків, пектинових речовин) і перехід в витяг більшої кількості частинок. В результаті витяги утворюються мутні, які важко просвітлюються і погано фільтруються. Отже, ступінь подрібнення повинен встановлюватись з урахуванням індивідуальних властивостей сировини, яка переробляється. Відповідно ДФУ, для виготовлення настоїв і відварів з ЛРС останнє подрібнюють:

Листя, квіти і трави - до 5 мм через сито № 50;

Шкірясті листки - не більше за 1 мм - сито № 10;

Стебла, кору, кореневища і корені - не більше 3 мм через сито № 30;

Плоди, насіння - не більше 0,5 мм через сито № 5.

Різниця концентрацій. Під час процесу екстракції необхідно постійно прагнути до максимального перепаду концентрацій. Для інтенсифікації цього процесу потрібне перемішування настоюваної маси. Найбільш ефективним способом є зміна екстрагенту. Її можна здійснювати періодично або безперервно. Під періодичною зміною екстрагенту розуміють зливання витягу з сировини і заливання його порцією свіжого екстрагенту. Під безперервною зміною розуміють безперервне витікання витягу з екстракційної посудини і безперервне потрапляння свіжого екстрагенту. Перемішування і періодична зміна екстрагенту типові для мацерацій них методів отримання витягів і деяких модифікацій реперколяційного методу. Що стосується безперервної зміни екстрагенту, то вона знаходить застосування при отриманні витягів методами перколяції, швидкотекучої реперколяції та іншими інтенсивними методами.

Температура екстрагенту. Підвищення температури прискорює процес витягнення. В умовах галунового виробництва ним можна скористатися лише для водних витягів. Спиртові і тим паче ефірні витяги проводяться при кімнатній (і більш низькій) температурі, оскільки з її підвищенням збільшуються втрати екстрагентів, і як наслідок, шкідливість і небезпека роботи з ними. Для термолабільних речовин застосування гарячої води, як правило, допустимо лише протягом коротких відрізків часу. Підвищення температури екстрагенту не показане і для ефіроолійної сировини, оскільки ефірні олії при витягненні гарячою водою в значній кількості втрачаються. При застосуванні гарячої води відбувається клейстеризація крохмалю, пептизація речовин; витяги в цьому випадку стають слизистими і подальша робота з ними суттєво ускладнюється. Підвищення температури при екстракції особливо бажане в тих випадках, коли екстрагованою сировиною є корені і кореневища, кора і шкірясте листя, що в даному випадку сприяє кращому сепаруванню тканин і розриву клітинних стінок, полегшуючи тим самим процес дифузії. Гаряча вода часто потрібна і для інактивації ферментів.

В’язкість. Менш в’язкі рідини мають більшу дифузійну здатність. Серед екстрагентів найбільш в’язким є гліцерин, але він один не застосовується (добавка до води). Частіше застосовуються рослинні олії, і зрозуміло, чому вони використовуються підігрітими: молекули розчинених речовин (наприклад, основи алкалоїдів) легше просуваються при дифундуванні між молекулами екстрагенту (олії). Різну в’язкість мають і водно-спиртові розчини (при однаковій температурі), причому, вона змінюється непропорційно до вмісту спирту в розчині; найбільшу в’язкість мають розчини, які містять 40-50% спирту.

Тривалість витягнення. Надмірно тривале витягнення часто себе не виправдовує з економічних причин. В більшості випадків екстракція протікає найбільш активно в перші часи, а потім (не дивлячись на зміну екстрагенту) швидкість екстракції починає помітно знижуватись, і максимум витягнення настане через порівняно тривалий час. БАР дифундують скоріше, оскільки вони мають меншу молекулярну масу, ніж колоїди, які проходять крізь оболонку повільніше. В такому випадку при збільшенні часу буде погіршуватись якісний склад витягу баластними речовинами.

Тривалість охолодження. За ДФУ настої проціджують після повного охолодження (не менше 45 хв), а відвари проціджують гарячими через 10 хв. після зняття з водяної бані, крім відварів листя толокнянки, кореневища змійовика, кори дуба і іншого рослинного матеріалу, що містить дубильні речовини, які проціджуються негайно. Це викликано тим, що вище перелічені відвари при охолодженні особливо швидко мутніють.

Величина рН середовища. Даний фактор особливо важливий для настоїв і відварів, які готуються з сировини, що містить алкалоїди. Підкислення води сприяє переходу важкорозчинних з’єднань алкалоїдів в легкорозчинні солі алкалоїдів. Додають лимонну, виннокам’яну, хлористоводневу кислоти.


9.2 Апаратура для виготовлення настоїв і відварів


Для приготування витягів застосовують закриту тару, яка називають інфундирками (від лат. infundo - обливати або заварювати).

Настої та відвари з сировини, що містить глікозидиМатеріали, з яких зроблено інфундирки, також можуть впливати на якість приготування в них настоїв та відварів. По цій причині в аптечну практику давно ввійшли інфундирки, які виготовляються з чистого олова без найменших домішок свинцю або з фарфору. Фарфорові інфундирки застосовувались для приготування витягів, які містять кислоти (настій спориньї, відвари хінної кори і др.). ДФУ замість алюмінієвих запропонувала (наряду з фарфоровими та емальованими) інфундирки з

Настої та відвари з сировини, що містить глікозиди
нержавіючої сталі.


Настої та відвари з сировини, що містить глікозиди


Настої та відвари з сировини, що містить глікозиди

Нагрівання інфундирок проводиться на спеціальних водяних (парових) банях, які називаються інфундирними апаратами. Вони звичайно розраховані на 2, але можуть бути і на 3 - 4 інфундирки. Сучасні інфундирні апарати нагріваються електрикою.

Інфундирка з магнітними мішалками:

1. Кришка;

2. Сітчаста корзинка;

3. Відтискувальний диск;

4. Ручка.

Така інфундирка виготовляється з нержавіючої полірованої сталі, стійкої в кислих середовищах. Сировину завантажують в сітчасті корзинки, які занурюють в інфундирний стакан, на дно якого кладуть магнітні лопаті (магнітні стержні довжиною 10 - 15 мм). Обертаючись за допомогою магнітів, вони створюють вихровий рух в склянці, чим досягається кращий контакт розчинника і рослинного матеріалу. Відтискання сировини відбувається за допомогою перфорованого диска зі штоком і ручкою, рухливо змонтованими в кришці інфундирки.


9.3 Інфундирний апарат з електропідігрівом


Настої та відвари з сировини, що містить глікозиди

Інфундирний апарат складається з станини, корпуса, комплекту з 6 інфундирок (3 - по 500 мл і 3 - по 250 мл), магнітних лопатей. Корпус з нержавіючої сталі вміщає 4 л води. На кришці корпуса 3 конфорки для інфундирок. З тильної сторони з корпусом двома нижніми і двома верхніми трубками

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: