Xreferat.com » Рефераты по международным отношениям » Відносини Росії і США на сучасному етапі

Відносини Росії і США на сучасному етапі

й зовнішню політику держав, що співпрацюють. Це збіг або близькість саме стратегічних інтересів геополітичного або економічного характеру. Це найтісніша взаємодія стратегічних союзників, що дозволяє координувати, погоджувати й виробляти загальну політику відносно третіх країн. Це, нарешті, високий рівень взаєморозуміння. Очевидно, що Росія й США перебувають лише на самому початку шляху до такого роду моделі взаємодії. Досягнуте до теперішнього часу практичне наповнення співробітництва між двома країнами ще далеко від справжнього партнерства, що припускає крім перерахованих умов ще й високу довірчість, а в деяких випадках і взаємодопомога. Директивні документи й практичні кроки США не дають підстав для висновку про те, що самі американці розглядають російсько-американські відносини як партнерські. Навпроти, у їхній зовнішній політиці відбувається певне зниження значимості російської складової.[12, c. 5-16]

Росія, на відміну від колишнього СРСР, не є більше наддержавою із глобальними інтересами, що перебувають у суперечності з інтересами США. Це нова країна, до того ж перебуває в процесі своєї самоідентифікації. В неї немає поки ні довгострокової стратегії розвитку, ні чітко регіональних інтересів, що розуміються. Майже всіх колишніх союзників СРСР Росія втратила. Немає в неї чіткого усвідомлення про те, хто є ними зараз.

Звичайно, стан "розпливчастості" національних інтересів Росії не може тривати вічно. Рано або пізно ці інтереси, а звідси - межі можливих поступок і компромісів з російської сторони, будуть ідентифіковані. Тоді будуть визначені й потенційні опоненти, і союзники, і друзі, і партнери. Тоді, імовірно, створяться якісно інші передумови для взаємодії зі США.

Від терміна "партнерство", можливо, взагалі варто було б відмовитися, замінивши його іншим, більш відповідним сформованим реальностям поняттям, наприклад "конструктивна (позитивна) взаємодія", якби він не вкоренився вже настільки міцно в політичному лексиконі. У всякому разі по обидва боки необхідно більш збалансоване взаємне сприйняття, засноване на почутті здорового глузду й тверезій оцінці реальності, перехід до прагматичної, спокійної і зваженої політики.

Крім того, було б важливо усунути в російсько-американських відносинах зайву декларативність і виключити постановку окремих свідомо нездійсненних завдань, невдалі спроби вирішити які здатні лише завдати шкоди інтересам Росії. У центрі роботи з американцями повинна бути лінія на розвиток рівноправної й взаємовигідної взаємодії зі США, на дотримання справедливого балансу інтересів і принципу взаємності. Ніж менш рівноправним воно буде, тим менше шансів воно має на виживання. У цьому змісті А.Козирєв у свій час серйозно підірвав його перспективи, оскільки погодився на залежну роль Росії. У результаті ідея партнерства з американцями в Росії багато в чому виявилася дискредитованою. Хотілося б сподіватися, що нинішні політики Росії не стануть повторювати цієї помилки.

Для того щоб побудувати партнерство, необхідно чітко представляти міру збігу національних інтересів Росії й США. Якщо відкинути риторику, то варто констатувати, що США виступають за таку політичну й економічну стабілізацію в країні, що забезпечувала б необоротність реформ і одночасно створювала б умови для майбутніх американських інвестицій у російську економіку. У Вашингтоні усвідомлюють небезпеку дезінтеграції Росії насамперед з погляду погрози поширення ядерної зброї й ракетних технологій (у випадку розпаду Росії ситуація тут стане незрівнянно більше небезпечна, ніж після розпаду СРСР) і тому зацікавлені в стабілізації ситуації на території колишнього СРСР. У цьому інтереси США й Росії збігаються, хоча Сполучені Штати об'єктивно не зацікавлені в збереженні за Росією - правонаступниці СРСР - ролі серйозного конкурента у світових справах. З іншого боку, інтересам Росії відповідає лінія на стримування імперських амбіцій США, протидія їхнім спробам забезпечити собі статус єдиної наддержави, закріплення у світовій політиці тенденції до формування багатополярного світу, в умовах якого при взаємному стримуванні основних центрів чинності Росія одержує набагато більше можливостей реалізації своїх інтересів у порівнянні з однополярним світом.

Довгостроковій конструктивній взаємодії між двома країнами сприяють і нові виклики міжнародної безпеки з боку інших держав, що претендують на підвищення свого статусу в ієрархії міжнародних відносин. В умовах світового порядку, що формується, при відсутності прямого конфлікту інтересів Росії й США в них є спільний інтерес у стримуванні інших центрів чинності й недопущенні виникнення нових наддержав. Уперше такого роду взаємодія була здійснена між СРСР і США в період вживання відповідних заходів на вторгнення Іраку в Кувейт. Сьогодні обидві країни керуються спільними інтересами у протидії міжнародному тероризму.

Нарешті, фундаментальною основою партнерства між Росією й США є спільна зацікавленість у формуванні стабільної й безпечної системи міжнародних відносин, а отже, у налагодженні силового керування процесами сучасного миру, у запобіганні й урегулюванні регіональних конфліктів.[36, c. 16-30]

Спроба встановити американський світовий порядок, у всякому разі на даному етапі, зазнала катастрофи. Такий порядок не має перспектив як безальтернативна тенденція світового розвитку. Подальші спроби його нав'язування миру зустрінуть ще більший опір з боку інших суб'єктів міжнародних відносин.

Основним плацдармом і ключовим регіоном світу, що визначає глобальну безпеку, залишається Євразія. Принципово важливе положення полягає в тому, що Росія як євразійська країна не може бути якимсь другорядним партнером, якщо від неї чекають діючої участі в боротьбі з міжнародним тероризмом на цьому найважливішому просторі.

Зараз важливо й можливо перевести російсько-американські відносини із площини "негативної взаємозалежності" у площину широкої спільної позитивної програми. Для цього варто було б зосередитися на реальних сферах взаємодії по стратегічних питаннях, що представляє довгостроковий взаємний інтерес для Росії й США. До таким, зокрема, крім боротьби з тероризмом відносяться: стратегічна стабільність, мирне освоєння космосу, нерозповсюдження ОМУ й коштів його доставки, контроль за поширенням звичайної зброї й "критичних" технологій, співробітництво з метою підключення до процесу скорочення й знищення озброєнь інших держав, насамперед ядерних, підтримка регіональної стабільності, запобігання й урегулювання конфліктів, військово-технічне й військово-технологічне співробітництво, роззброювання й контроль над озброєннями, співробітництво з питань екології, реформа ООН, спільна діяльність у боротьбі з міжнародними криміногенними структурами, включаючи наркомафію.

Крім спільних інтересів рівноправне партнерство має на увазі механізм консультацій при прийнятті рішень, а також органи постійної взаємодії на робочому рівні. У цьому зв'язку необхідно створювати серйозну інфраструктуру взаємодії, використовуючи зацікавленість США в рішенні перерахованих вище питань. Мається на увазі система різного роду погоджувальних комісій і підкомісій, комітетів, регулярних робочих зустрічей на всіх рівнях, що, як показує практика, виступає потужним регулятором партнерства усередині індустріального миру й одночасно його механізмом, що амортизує, що служить гарантією його міцності й навіть необоротності. Створення саме такого механізму сьогодні на порядку денному відносин Росії й США. Це завдання вимагає тривалої й кропіткої роботи, результати якої ніколи не будуть зовні виглядати настільки ж ефектно, як, наприклад, договори про роззброювання.

Темп, орієнтири й утримування російсько-американського партнерства як і раніше повинні задавати зустрічі у верхах. Протягом ряду років основним механізмом координації економічного співробітництва була Комісія по економічному й технологічному співробітництву під керівництвом голови уряду Росії й віце-президента США. Незважаючи на критику, що лунала на її адресу по обох сторони океану, вона діяла досить ефективно. Можливо, тому варто вернутися до практики функціонування подібного органа.

По цьому ж зразку можна було б створити комісію (комісії) міністрів закордонних справ і оборони як основи робочого механізму координації співробітництва у військово-політичній сфері.

Одночасно варто було б продовжувати налагоджувати контакти на рівні керівників інших федеральних відомств. Особливе значення в нинішніх умовах здобуває робоча взаємодія керівників спецслужб обох країн по протидії міжнародному тероризму. [7, c. 3-20]

Для експертного пророблення позицій до політичних переговорів доцільно використовувати міжвідомчу групу по стратегічній стабільності. Фахівці конкретного профілю могли б проводити окремі консультації.

Нарешті, важливо було б створити мережу робочих груп з питань двостороннього співробітництва, включаючи нерозповсюдження ядерної зброї, контроль над передачею зброї й технологій подвійного призначення, військово-технічне співробітництво, здійснення операцій по підтримці миру.

Більш ніж очевидна також тенденція закріплення економічної залежності Росії від США й небажання надати їй статус рівноправного партнера у світовій торгівлі й міжнародному поділі праці. Нерідко вживають спроби поставити Росію в підзвітне положення в областях, пов'язаних із забезпеченням безпеки, у тому числі в сфері миротворчої діяльності в зоні її життєво важливих інтересів, експорту озброєнь, виробництва матеріалів, що розщеплюються. Самі ж головне, американці всерйоз побоюються, що через якийсь час Росія може виявити активність в економічному зімкненні колишніх республік Радянського Союзу, що в остаточному підсумку приведе до відродження союзної держави майже в колишній якості. У Вашингтоні хотіли б бачити Росію в досить ослабленому виді, а не як світову державу, здатну конкурувати зі США в різних регіонах планети. У цьому зв'язку США додають, і зважаючи на все, і надалі будуть докладати зусиль для збереження на пострадянському просторі "геополітичного плюралізму", щоб не допустити відтворення наддержави світового значення з військово-економічним потенціалом, порівнянним з потенціалом колишнього СРСР.

Якщо ж говорити про Росію, то її не можуть улаштувати дії США, що підривають механізми колективної міжнародної безпеки. Очевидно, що Росія приєдналася до антитерористичної коаліції не з бажання догодити США й не для того, щоб одержати в обмін на це які-небудь політичні або матеріальні дивіденди, - верб цьому кардинальна відмінність її позиції від поводження деяких інших держав Центральної Азії. Ухваливши рішення щодо підтримці США, Росія керувалася насамперед своїми національними інтересами, що збіглися з інтересами США. Разом з тим у ході антитерористичної операції США чітко просигналізували, що ні СБ ООН, ні ОБСЄ, ні інші міжнародні організації, здатні забезпечити правову основу для чинених ними - нехай справедливих - дій, їм не потрібні. У результаті сьогодні увесь світ, включаючи арабський Схід, зайвий раз переконався в тім, що людство вступило в нове століття, у якому, як і раніше, що очолюють є не принципи розуму й гуманізму й навіть не норми міжнародного права, а фактор чинності, що робить мир ще більш тендітним і беззахисним.

На перший план російсько-американської взаємодії виходить сьогодні, зрозуміло, спільна протидія міжнародному тероризму. Міжнародний тероризм практично невразливий для сучасних методів ведення війни. Одноособові дії навіть такої потужної країни, як США, не вирішать проблему. Необхідний колективний орган, здатний оперативно й без шкоди для мирного цивільного населення знищувати гнізда терористів по всій планеті. Колегіальний шлях боротьби зі злом тероризму - єдино можливий і ефективний. Однак досвід останнього років показує, що існуючі міжнародні організації включаючи НАТО не здатні в чинність своєї забюрократизованості й неповороткості оперативно й ефективно реагувати на несподівані виклики в цій сфері. [19, c. 151-153]

Розгром світового терористичного центра, яким був талібський Афганістан, - звичайно, необхідна, але лише перша, початкова фаза загальносвітової антитерористичної боротьби. Представляється, що одночасно повинна здійснитися й друга фаза - фаза формування союзу з усіма конструктивними чинностями в ісламському світі, взаємодії з ним у справі руйнування всієї, насамперед військової й фінансової інфраструктури світового "ісламського інтернаціоналу" (не відношення, що має, до ісламу), запобігання подальшої радикалізації мусульман шляхом рівноправної взаємодії й співробітництва з ними. У цьому плані Росія має у своєму розпорядженні унікальний досвід, яким вона могла б поділитися зі США й з іншими членами антитерористичного альянсу. Можливо, це припускає створення спеціального двостороннього, а потім і багатобічного механізму.

Найважливішим напрямком двосторонньої взаємодії на майбутні роки буде залишатися співробітництво у військово-політичній області. Головне тут - домагатися усунення невідповідності між проголошеним стратегічним партнерством і збереженням моделі взаємного ядерного стримування у відносинах між двома державами, а в перспективі - досягнення дозованої взаємної керованості військових потенціалів, тобто надання взаємного впливу на напрямок оборонних зусиль обох сторін на ранніх етапах прийняття відповідних політичних рішень.

По оцінках ряду наших експертів, такі зміни військової політики Вашингтона безпосередньої погрози для національної безпеки Росії, у всякому разі на найближчі 10-15 років, аж до реального розгортання американцями стратегічної системи ПРО не представляють. Однак ці зміни, насамперед припинення дії Договору по ПРО, ставлять під сумнів весь міжнародний режим контролю над озброєннями й можуть викликати новий виток перегони озброєнь, дати додатковий імпульс процесу поширення ОМУ й коштів його доставки.

Тактична лінія Росії відносно дій США, як представляється, була вірною: керівництво Росії не вдарилося в паніку, не встало на шлях риторичних погроз і не заявило про прагнення змагатися зі США в області наступальних і оборонних озброєнь. Разом з тим очевидно й те, що зроблені американцями кроки ставляться до розряду стратегічних і тому жадають від нас стратегічної відповіді, що зачіпає нашу власну ядерну політику.

При визначенні нашої подальшої лінії, як представляється, важливо мати на увазі, що, у якому би напрямку не розвивалися політичні відносини між Москвою й Вашингтоном, поки в їхніх арсеналах залишається ядерна зброя, будуть існувати й плани його застосування друг проти друга. При цьому питання про висновок з Росією нових юридично зобов'язуючих і контрольованих домовленостей про необоротні скорочення СНВ продовжує залишатися відкритим, а накопичений у США технологічний заділ і результати натурних випробувань окремих компонентів ПРО свідчать про можливість уже в середньостроковій перспективі розгорнути цілком працездатну обмежену систему боротьби з ракетами, щільність якої можна буде надалі постійно нарощувати.

Виходячи із цього Росія повинна в доступній для огляду перспективі залишатися потужною ядерною державою. Ядерний баланс (мова не йде про паритет) зі США у відносно широкому діапазоні загального числа боєзарядів і бойових можливостей як і раніше забезпечував би особливі стратегічні відносини зі США й політично вагому роль Росії у світі. При цьому підтримувалася б зацікавленість США в діалозі по наступальних і оборонних озброєннях, по всім комплексі пов'язаних із цими питаннями політичних і економічних взаємин. [4, c. 92-96]

По дипломатичній лінії зараз необхідно зробити все можливе для збереження переговірного режиму контролю над озброєннями. Однак квапитися з висновком нового договору зі США по СНВ за всяку ціну не варто було б. Якщо стане ясно, що американці не готові до підписання в травні цього року юридично зобов'язуючої й контрольованої угоди, що охоплює як стратегічні наступальні, так і оборонні озброєння, краще було б продовжити роботу над ним після зустрічі у верхах, чим підписувати чергову декларацію, що здатна лише остаточно підірвати цей режим.

Одночасно із цим доцільно висунути глибоко продумані й добре аргументовані наші пропозиції по співробітництву зі США в області ПРО, що не підриває стратегічну стабільність, у тому числі по спільному створенню й використанню глобальних інформаційних систем, а також по новому поколінню мер довіри в області ядерних озброєнь - як стратегічних, так і тактичних. Політичний виграш такого кроку для Росії очевидний.

У ході переговорів зі США Росія могла б запропонувати обговорити самі радикальні міри: про досягнення рівня "мінімального" ядерного стримування, а також питання про нову й відповідну філософію партнерства, моделі стратегічні взаємини між двома країнами, що виходить за межі взаємного ядерного стримування. Адже ясно, що якби Росія й США не володіли вже десятками тисяч ядерних боєзарядів і тисячами ракет, вони не стали б зараз створювати їх. Природно, неможливо перебороти цей парадокс, принаймні в найближчі десятиліття, шляхом знищення ядерної зброї. Однак корінна переорієнтація й реорганізація ядерних чинностей, що залишаються, може стати цілком реалістичною й важливою метою російсько-американського партнерства. Відносини між Францією й Великобританією в ядерній області є наочним прикладом того, як дві сусідні ядерні держави із приблизно рівними потенціалами, кожна з яких технічно здатна повністю знищити іншу, мирно співіснують, не викликаючи взаємних побоювань раптового нападу й не створюючи якої-небудь погрози конфронтації.

У випадку якщо американці не виявлять зацікавленості до вироблення взаємоприйнятої домовленості, що враховує інтереси безпеки Росії, у нас, цілком ймовірно, не залишиться іншого вибору, як перейти до самостійної ядерної політики. У новій ситуації Росія могла б самостійно визначати кількісний і якісний склад своїх ядерних чинностей, зробивши традиційний упор на наземні МБР, і насамперед із РГЧ ІН, що забезпечить їй можливість гарантованого збереження потенціалу ядерного стримування США при будь-якому варіанті розвитку військово-політичної обстановки.

У майбутні роки практично неминуче поглиблення співробітництва між Росією й США по попередженню й урегулюванню регіональних і локальних криз, інтеграція їхніх зусиль у зміцненні міжнародної й регіональної стабільності. У цьому зв'язку цілком природно, що Росія буде й надалі наполягати на обов'язковому з нею консультуванні й прийнятті відповідних рішень СБ ООН. Такі консультації повинні стати тридцятилітнім елементом і механізмом вироблення політичних рішень у рамках ОБСЄ, а в перспективі - процедури політичної взаємодії Росії з НАТО.

Особлива розмова - урегулювання конфліктів на пострадянському просторі. Активне залучення Росії в урегулювання конфліктних ситуацій пояснюється її життєвим інтересом у стабільній ситуації по периметрі своїх границь і запобіганні провокуючого впливу конфліктів на окремі райони Росії. У Москві не можуть закрити очі на те, що збройні дії приводять до загибелі росіян, порушенню прав російськомовного населення, що в Росію спрямовуються потоки біженців, необхідність облаштованості яких вимагає більших фінансових коштів, а їхня міграція загострює соціальну й криміногенну обстановку. Здавалося б, ясно й те, що, зберігаючи мир і стабільність на просторах Євразії, Росія діє не тільки у своїх інтересах, але й в інтересах усього цивілізованого світу, відображаючи хвилі релігійного фундаменталізму, націоналізму й політичного екстремізму, що піднімаються на Кавказі, у Центральній Азії й інших регіонах колишнього СРСР. [21, c. 61-64]

Однак доводиться констатувати, що належного розуміння й тим більше сприяння в цьому плані Росія з боку США й інших провідних західних країн поки не зустрічає. Кількаразові заклики Росії додати її збройним силам, що перебувають у ряді країн СНД переважно по їх же проханню, статус миротворчих чинностей ООН і дістати необхідні кошти на їхнє втримування дотепер залишаються без відповіді. Таке положення, природно, не сприяє ослабленню існуючої в цьому зв'язку напруженості як у СНД, так і за його межами. Характерно, що навіть у грузино-абхазькому конфлікті, що не зачіпає безпосередніх інтересів США ні в економічному, ні в стратегічному плані, роль Росії як посередника у встановленні миру зустріла протидію. Духу партнерства відповідало б, якщо Вашингтон визнає нарешті лідируючу роль Росії в урегулюванні конфліктів на пострадянському просторі, а також міжнародно-правовий статус миротворчих військ Росії, що здійснюють ОПМ у СНД. Спроби ж США відігравати роль арбітра у відносинах між Росією й колишніми радянськими республіками, а тим більше використовувати конфлікти на просторі колишнього СРСР для посилення свого впливу на ситуацію в СНД на шкоду інтересам Росії будуть незмінно викликати роздратування в Москві.

Багато в чому збігаються підходи Росії й США до нерозповсюдження. В інтересах Росії почати додаткові погоджені зі США зусилля з метою забезпечення виконання рішення про безстрокове й безумовне продовження Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯО) на Конференції 1995 року, а також налагодити діюче співробітництво у відстеженні негативних процесів у сфері поширення ОМУ й коштів його доставки, в організації системи заходів щодо протидії поширенню.

У питаннях забезпечення ядерної безпеки в інтересах Росії реалізувати програму співробітництва, у тому числі при технічному сприянні США, в області зміцнення режиму обліку, контролю, фізичного захисту й безпеки ядерних матеріалів; взаємодіяти в питаннях запобігання незаконної торгівлі цими матеріалами. Разом з тим Росія буде протидіяти спробам США поставити під контроль лише російську ядерну промисловість, нав'язати власні, однобічні рішення в цій області, що йдуть на шкоду її економічним інтересам.

У питаннях забезпечення ядерної безпеки в інтересах Росії реалізувати програму співробітництва, у тому числі при технічному сприянні США, в області зміцнення режиму обліку, контролю, фізичного захисту й безпеки ядерних матеріалів; взаємодіяти в питаннях запобігання незаконної торгівлі цими матеріалами. Разом з тим Росія буде протидіяти спробам США поставити під контроль лише російську ядерну промисловість, нав'язати власні, однобічні рішення в цій області, що йдуть на шкоду її економічним інтересам.

Нарешті, доцільно провести зі США переговори з метою висновку міжурядового "зонтичного" угоди про повномасштабне військово-технічне співробітництво під державним контролем по обидва боки. Тут, однак, варто було б визначитися, до яких меж і в яких рамках здійснювати співробітництво, що у ряді випадків перетворилося в кошти викачування передових російських технологій. Досить проблематичним є взаємодія в сфері контролю за поширенням звичайної зброї й "критичних" технологій, тому що тут уже виявилася найжорстокіша конкурентна боротьба між Росією й США, політика витиснення Росії зі світових ринків зброї й військової техніки. Разом з тим угода про деякі основні правила тут цілком можливо, зокрема про перелік озброєнь, не підметів експорту, і країн, у які повинні бути заборонені поставки конкретних категорій військової техніки.

Зараз важливо, у жодному разі не роблячи в російсько-американських відносинах паузи, осмислити те, що відбулося в Росії й у світі за останні десять років. США повинні визнати, що зовнішньополітичний курс, орієнтований на одержання від Росії однобічних поступок як ціна за політичну підтримку російських реформ, себе не виправдав; залишити ілюзію того, що з нею можна побудувати партнерство патерналістського типу, нав'язавши роль молодшого партнера. Прагнення Росії до рівного зі США положенню у світі повинне сприйматися з розумінням, і не через її минуле, а в передбаченні її можливої ролі в майбутньому. Для Росії ж з, свого роду, самоцілі, як це було в недавнім минулому, відносини зі США повинні придбати значення потужних засобів вирішення російських внутрішньо- і зовнішньополітичних завдань, забезпечення як національної, так і міжнародної безпеки. [40, c. 175-184]


1.3 Державні соціально-економічні пріоритети:

досвід США й інтереси Росії


Серед основних соціально-економічних завдань другого строку адміністрації, безсумнівно, особливе місце займають соціальні проблеми: утворення, особливо шкільне, працевлаштування, медичне обслуговування й допомога молоді й, звичайно ж, проблема соціального забезпечення, що є, на думку багатьох експертів, одним із серйозніших викликів країні в доступній для огляду перспективі.

Проблема соціального забезпечення, і зокрема пенсійного забезпечення, стала останнім часом предметом гострих суспільних дебатів у США. Адміністрація Буша запропонувала план, головний зміст якого - частково зняти з держави надмірне навантаження пенсійного забезпечення й інших соціальних виплат. Відповідно до пропозицій республіканців, для громадян старше 55 років, нічого не зміниться. Тим же, хто народився пізніше 1950 р., пропонується диверсифікувати на добровільній основі свої пенсійні внески, тобто частина їх направляти на індивідуальні інвестиційні рахунки. Кошти на цих рахунках можуть приносити додатковий дохід, тому що будуть інвестуватися в різні активи, що приносять прибуток.

Критики нової системи соціального страхування - насамперед, демократи - уважають, що пропонована реформа розмиває й виразно знижує соціальні гарантії. Разом з тим поки демократична опозиція не пропонує ніяких конструктивних рішень. Якщо дотримуватися традиційної точки зору, то єдиний шлях рішення проблеми - це підвищення податків. У кожному разі очевидно, що соціальні проблеми, і зокрема проблеми соціального страхування, стають у главу кута всієї соціально-економічної стратегії держави.

Порівняння соціально-економічних пріоритетів державної політики США із соціально-економічною стратегією Росії виявляє ряд загальних рис. У середньостроковій програмі соціально-економічного розвитку присутні положення про збереження досить високих темпів економічного росту (6-7%), про необхідність структурної перебудови економіки убік підвищення частки наукомістких галузей і зміцнення інноваційної тридцятимільйонної економіки за рахунок впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Схожим багато в чому є й інструментарій досягнення пропонованих заходів - подальше зниження податків, створення пільгових умов для стимулювання НТП, зокрема, створення наукових зон - аналогів американських технопарків, а також вільних економічних зон, все більша інтеграція російської економіки у світове господарство. Із прийняттям чотирьох національних проектів - «Охорона здоров'я», «Освіта», «Житлово-комунальне господарство» і «Промисловий та аграрно-промисловий комплекс» - у Росії вперше за останні 16 років приділена увага тим соціальним проблемам, які здавна є об'єктом постійної уваги американської держави. [13, c. 3-15]

Разом з тим, незважаючи на очевидну схожість соціально-економічних пріоритетів, виразно відчуваються й розходження. Головне й основне - це якісно інше втримування завдань, що ставляться. Якщо в США - це завдання, що коштують перед високорозвиненою й усе більш соціально орієнтованою економікою, то в Росії - це спроба перебороти серйозне відставання країни від високорозвинених держав в економічному й соціальному розвитку, покінчити із сировинною залежністю країни, зробити багатше широкі верстви населення. Перед Росією стоять і завдання особливого роду, в основному вже вирішені американським суспільством. Це правове й інституціональне забезпечення прав власності, боротьба з корупцією, прийняття багатьох базових законів і, головне, їхнє виконання, що є нормою для більшості розвинених країн.

Незважаючи на ці істотні розходження в соціально-економічних пріоритетах в обох країнах, американський досвід, з огляду на його досить високу ефективність, може становити значний інтерес для вироблення державної політики в Росії.

Протягом останніх 10-15 років процеси, що відбуваються в міжнародних відносинах і світовій економіці, характеризуються зростаючою відкритістю, збільшенням ступеня інтеграції й ростом загальної взаємозалежності окремих країн і регіонів. Найважливішим фактором країнного й регіонального розвитку стала поступова трансформація їх соціально-економічних і політичних структур від досить замкнутих національних формувань убік відкритих систем, що носять інтернаціональний і до відомого ступеня космополітичний характер. Ця трансформація найбільшою мірою торкнулася економічної системи, оскільки світові інтеграційні процеси в найбільшій мірі присутні у світових господарських зв'язках.

Глобалізація дала можливість США різко підсилити свої політичні й економічні позиції у світі. Це посилення є двоїстим процесом, при якому не тільки американські інвестиції, капітал, товари й послуги усе активніше проникають в економіку інших країн, але й фінансово-економічні ресурси світової економіки все в більших обсягах перетікають в економіку США, у тому числі й у систему її федеральних фінансів. У цей час федеральний бюджет США все більшою мірою випробовує на собі вплив факторів розвитку й кон'юнктури світової економіки, стає найважливішою складовою частиною світової фінансової системи.

Зростаюче значення федерального бюджету США в системі світових господарських і політичних зв'язків обумовлено не в останню чергу й прямими директивними установками, які втілила в собі нова стратегія національної безпеки США, затверджена президентом у березні 2006 р. Головною метою нової стратегії США в області національної безпеки є створення «співдружності демократичних держав». Автори нової стратегії особливо підкреслюють, що XX століття «може бути названий "Століттям демократії", коли тиранії йшли одна за інший, а ним на зміну приходили демократії. У середині минулого століття не більше двох десятків держав у світі могли називати себе демократичними; через 50 років їхнє число перевалило за 120. Демократичні революції охопили всі культури й всі континенти»3. При цьому прообразами прийдешніх демократичних перетворень на «просторах Євразії» називаються «кольорові революції» у Грузії, на Україні й у Киргизії. У цьому ключі США розуміють у цей час і завдання «подальшої демократизації» Росії. [28, c. 3-24]

Уперше орієнтація на активне використання бюджетних важелів для зміцнення зовнішньополітичних і зовнішньоекономічних позицій США була «апробована» в 1980-е роки в період перебування у влади республіканської адміністрації Р. Рейгана. Система бюджетних пріоритетів, сформована в той період, мала шість основних елементів: а) зростаюча роль прямих військових видатків; б) ідейне оформлення цього курсу як необхідності протидії зовнішнім погрозам національної безпеки США; в) зростаюче значення дефіцитного фінансування федерального бюджету, що виправдується саме міркуваннями «воєнного часу»; г) усе більше широке підключення ресурсів світової капіталістичної економіки для фінансування як американської економіки в цілому, так і дефіцитів федерального бюджету; д) трактування соціальних програм федерального уряду (видатків на людські ресурси) як забезпечують формування «мережі соціальної безпеки»; е) реалізація масштабних податкових реформ, здійснених в 1981 і 1986 р., що мали своєю метою перерозподіл фінансових ресурсів на користь найбільш заможних (плутократичних) верств американського суспільства.

Формування й механізми реалізації соціальної політики на початку XXI століття характеризуються її зведенням у ранг державних пріоритетів. При збереженні істотних розходжень у принципах, масштабах, формах діяльності держави в різних країнах, у найбільш розвинених з них вектор соціального розвитку визначається зростаючим значенням людських ресурсів і ролі держави по створенню умов для їхнього розвитку й використання в глобалізуючому суспільстві знань.

У міру ускладнення й посилення взаємодії економічних, політичних, демографічних, зовнішніх і внутрішніх, довгострокових і кон'юнктурних факторів, що впливають на соціальну захищеність, стан і якість людських

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: