Міжнародне приватне право
2. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному об роті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), ма бути прямо встановлені у законі.
Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певни; учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допуск; ється за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), вст новлюються законом.
Глава 13 РЕЧІ. МАЙНО
Стаття 179. Поняття речі- річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Стаття 180. Тварини
1. Тварини є особливим об'єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом.
2. Правила поводження з тв. встановлюються законом.
3. Тв., занесені до Чер. книги України, можуть бути предметом цивільного обороту лише у випадках та порядку, встановлених законом.
Стаття 181. Нерухомі та рухомі речі
1. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.
2. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Стаття 182. Державна реєстрація прав на нерухомість
1. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
2. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
3. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. '
4. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Стаття 183. Речі подільні та неподільні
1. Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення.
2. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового "Ризначення.
Стаття 184. Речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками
1- Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.
2. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.
Стаття 185. Речі споживні та нсспоживні
І. Споживною є річ, яка внаслідок одноразового її використання знн щується або припиняє існувати у первісному вигляді.
2 І Іеспоживною і річ, призначена для неодноразового викор. яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу.
Стаття 186. Головна річ і приналежність
1. Річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.
2. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлш но договором або законом.
Стаття 187. Складові частини речі
1. Складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлені від речі без її пошкодження або істотного знецінення.
2. При переході права на річ п стадові частини не підлягають віда кремленню.
Стаття 188. Складні речі
1. Якщо кілька речей утворюють гдине ціле, що дає змогу використовЛ вати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ).
2. Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі І складові частики, якщо інше не встановлено договором.
Стаття 189. Продукція, плоди та доходи
1. Продукцією, плодами та доходами с все те, що виробляється, добд вається, одержується з речі або приноситься річчю.
2. Продукція, плоди га доходи належать власникові речі, якщо інша не встановлено договором або законом.
Стаття 190. Майно
1. Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупнісЛ речей, а також майнові права та обов'язки.
2. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнають™ речовими правами.
Стаття 191. Підприємство як єдиний майновий комплекс
1. Підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовуєте ся для здійснення підприємницької діяльності.
2. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входятш усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукі цію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.
3. Підприємство як єдиний майновий комплекс ? нерухомістю.
4. Підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-про-яажу. застави, оренди та інших правочинів.
Стаття 192. Гроші (грошові кошти)
1. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, с грошова одиниця України -гривня.
2. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Стаття 193. Валютні цінності
І. Види майна, що вважаються валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів з ними встановлюються законом.
Глава 14
ЦІННІ ПАПЕРИ
Стаття 194. Поняття цінного паперу
1. Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, Іншим особам.
Стаття 195. Групи та види цінних паперів
1. В Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:
1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержаний частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при -тіквідації емітента;
2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання;
3) похідні цінні папери, механізм розміщення та обігу яких пов'язаний 1 правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договорам, цінних'паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів;
4) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому дєржате.ід право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.
Законом можуть визначатися також інші групи цінних паперів.
2. Види цінних паперів та порядок їх обігу встановлюються законом
3. Цінні папери можуть існувати в документарній та бездокументні. ній формі відповідно до закону.
Стаття 196. Вимоги до цінного паперу
1. Обов'язкові реквізити цінних паперів, вимоги щодо форми цінної паперу та інші необхідні вимоги встановлюються законом.
2. Документ, який не містить обов'язкових реквізитів цінних паперів і не відповідає формі, встановленій для цінних паперів, не є цінним папером.
Стаття 197. Передання прав за цінним папером
1. Права, посвідчені цінним папером, можуть належати:
1) пред'явникові цінного паперу (цінний папір на пред'явника);
2) особі, названій у цінному папері (іменний цінний папір);
3) особі, названій у цінному папері, яка може сама здійснити ці прая або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважеи особу (ордерний цінний папір).
2. Законом може бути виключена можливість розміщення цінних паперів визначеного виду як іменних або як ордерних, або як паперів щ пред'явника.
3. Для передання іншій особі прав, посвідчених цінним папером на пред'явника, достатньо вручення цінного паперу цій особі.
4. Права, посвідчені іменним цінним папером, передаються у порядки встановленому для відступлення права вимоги. Особа, яка перем право за цінним папером (індосант), відповідає лише за недійсність віл повідної вимоги і не відповідає за її невиконання.
5. Права за ордерним цінним папером передаються шляхом вчиненЯ на цьому папері передавального напису. Індосант відповідає за існування та здійснення цього права. За передавальним написом (індосаментом), вчиненим на цінному папері, до особи, якій або у розпорядження якої передаються права за цій ним папером (індосата), переходять усі права, посвідчені цінним пан ром. Індосамент може бути бланковим (без зазначення особи, якій може бути здійснене виконання) або ордерним (із зазначенням особи, якій абі за наказом якої має бути здійснене виконання). Індосамент може буя обмежений тільки дорученням здійснювати права, посвідчені цінніш папером, без передання цих прав індосату. У цьому разі індосат виступя як представник.
Стаття 198. Виконання за цінним папером
1. Особа, що розмістила (видала) цінний папір, та особи, що індосува-ли його, відповідають перед її законним володільцем солідарно. У разі задоволення вимоги законного володільця ордерного цінного паперу про виконання посвідченого цим папером зобов'язання однією або кількома особами з числа тих, хто зобов'язався за цінним папером, вони набувають право зворотної вимоги (регресу) щодо інших осіб, які зобов'язалися за цінним папером.
2. Відмова від виконання зобов'язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання або на його недійсність не допускається.
Володілець незаконно виготовленого або підробленого цінного паперу має право пред'явити особі, яка передала йому папір, вимоги про належне виконання зобов'язання, посвідченого цим папером, та про відшкодування збитків.
Глава 15 НЕМАТЕРІАЛЬНІ БЛАГА
Стаття 199. Результати інтелектуальної, творчої діяльності
1. Результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти права інтелектуальної власності створюють цивільні права та обов'язки відповідно до книги четвертої цього Кодексу та інших законів.
Стаття 200. Інформація
1. Інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.
2. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.
3. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом.
Стаття 201. Особисті немайнові блага
1. Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
2. Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, її Честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
В16 Загальні положення про правочини.
Стаття 202. Поняття та види правочинів
1. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
2. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
3. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.
Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
4. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Ознаки право згідності правочинів. Зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства і моральним засадам суспільства. особа, яка вчинила правочин, повинна мати відповідний обсяг дієздатності
волевиявлення учасника правочину повинно бути вільним і відповідати його внутрішній волі. правочин повинен вчинятися у формі, яка передбачена для цього правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
1. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
2. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною.
Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.
У письмовій формі належить вчиняти:
1) правочини між юр.ос.;
2) правочини між фіз. та юр.ос.
3) правочини фіз.ос.між собою на суму,що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Правочин, який вчинений у пис. формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встанов. законом або домовленістю сторін. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встанов. законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Якщо у правочині не вказане місце його вчинення, то:
1) місцем вчинення одностороннього правочину є місце вираження волі сторони;
Стаття 214. Відмова від правочину
1. Особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту.
2. Особи, які вчинили дво- або багатост.правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.
3. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.
4. Правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.
В17 Недійсність правочинів.
Стаття 215. Недійсність правочину
1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог,
2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом - нікчемний правочин. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
3. Якщо нед. прав.прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Цивільним законодавством передбачаються таки види недійсності:
Абсолютна- никчемний правочин
Оспорима недійсність( або відносна)- тягар доказу лягає на того, хто буде доводити недійсність правочину.
ЦК передбачає фіктивні та удавані правочини:
Фіктивні- правочин, який спрямований на інші наслідкі, ніж ті, що передбачені самим правочином
Удаваний правочин- це правочин, під яким приховується зміст іншого правочину (пр: договір купівлі-продажу, а насправді- дарування)
Недійсний правочин не породжує наслідків, передбачених законом. Наступає двостороння реституція (повернення кожного в той стан, в якому він був до цього), якщо інше не передбачене законом.
Цивільне законодавство регулює особливості недійсності правочину у випадках:
1.Недотриманя форми
2.Укладення правочину особою поза межою її дієздатності
3.правочинів, укладенних під впливом обману, помилки, насильства та іншими пороками волі.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи.
В18 Представництво в цивільному праві.
Представництво- це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вжити правочини від імені другої сторони, яку вона представляє.
Пр-во може виникати на підставі:
1.Договору
2.Закону
3.Акту органу юридичної особи
4.Інщі підстави, передбачені законодавством
Представник може бути уповноваженний на вчинення лише тих правочинів, на які має право особа, яку він представляє
Пр-ик не може вчиняти правочини, які відповідно до закону можуть вчинятися особою лише особисто.
Пр-ик не може вчиняти правочини від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або інтересах іншої особи, якуу він одночасно представляє, окрім випадків, передбачених законом (наприклад, комерційне представництво- особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.).Правочин, який вчинений пр-ом, створює, змінює чи припиняє цивільні права та обов'язки для особи, яку він представляє.Пр-ик зобов’язаний діяти особисто. Він може передати свої повноваження іншой особі, якщо це передбачено договором або законом або він змушений до цього і в зв’язку з охороною інтересів особи, яку він представляє, негайно повідомивши про це її.В данноу випадку за дії замісника відповідальність несе представник.Пр-во за договором може здійснюватися за довіреністю:
Вимоги до форми довіреності:
1.Довіреність повинна відповідати тій формі, яку закон встановлює для правочину, який необхідно вчинити. Передорученя підлягає нотаріальному посвідченню.
ЦК встановлює коло осіб, посвідчення якими прирівнюється до нотаріального.
Строк дії довіреності:
Довіренность повинна містити дату її вчинення. Строк закінчується з припиненям дії довіреності.
Довіренность припиняється:
1.За закінченням строку, на який вона видана
2.Скасуванням довіреності особи, яка її видала
3.Відмова пр-ка від вчинення дії, передбаченої довіреністю
4.Припинення юридичної особи, яка видала довіреність
5.Припинення юридичної особи, якій видана довіреність
6.Смерть особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, обмеження її дієздатності, визнання її недієздатною.
В19 Позовна давність.
Стаття 256. Поняття позовної давності
1. це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Стаття 257. Загальна поз. дав.
1. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Стаття 258. Спеціальна поз.дав.
1. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
2. Позовна давність в 1 рік застосовується, зокрема, до вимог:
1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);
2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації.
У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли ос. довідалася чи могла довідатися про ці відомості;
3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу);
4) у зв'язку з недоліками проданого товару
5) про розірвання договору дарування
6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти
7) про оскарження дій виконавця заповіту
3. Поз.дав. у 5 років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.
4. Поз. дав.у 10 років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.
Стаття 261. Початок перебігу поз. дав.
1. Перебіг поз. дав.починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
2. Перебіг поз. дав. за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства.
3. Перебіг поз. дав.за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.
Стаття 263. Зупинення перебігу поз. дав.
1. Перебіг поз.дав. зупиняється:
1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія
2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом;
3) у разі зупинення дії закону або іншого норм.-прав. акта, який регулює відповідні відносини;
4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.
2. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг поз.дав. зупиняється на весь час існування цих обставин.
3. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Стаття 264. Переривання перебігу поз. дав.
1. Перебіг поз. дав. переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
2. Поз. дав. переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
3. Після переривання перебіг поз.дав.починається заново.
Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Стаття 268. Вимоги, на які поз. дав. не поширюється
1. Поз. дав. не поширюється:
1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;
2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;
3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;
4) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади А.Р. Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;
5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування);
В20 Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичних осіб.
Стаття 281. Право на життя
1. Фіз.ос.має невід'ємне право на життя.
2. Фіз.ос. не може бути позбавлена життя.
Фізична особа має право захищати своє життя та здоров'я, а також життя та здоров'я іншої фізичної особи від протиправних посягань будь-якими засобами, не забороненими законом.
3. Медичні, наукові та інші досліди можуть провадитися лише щодо повнолітньої дієздатної фіз.о. за її згодою.
4. Забор. задов. прохання фіз.ос. про припинення її життя.
5. Стерилізація може відбутися лише за бажанням повнолітньої фіз.ос.
Стерилізація недієздатної фіз. ос. за наявності медичних показань може бути проведена лише за згодою її опікуна, з додержанням вимог, встановлених законом.
6. Штучне переривання вагітності, якщо вона не перевищує 12 тижнів, може здійснюватися за бажанням жінки.
У випадках, встановлених законодавством, штучне переривання вагітності може бути проведене при вагітності від 12 до 22 тижнів.
Перелік обставин, що дозволяють переривання вагітності після дванадцяти тижнів вагітності, встановлюється законодавством.
7. Повнолітні жінка або чоловік мають право за медичними показаннями на проведення щодо них лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій згідно з порядком та умовами, встановленими законодавством.
Стаття 282. Право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю1. Фіз.ос.має право вимагати усунення небезпеки, створеної внаслідок підприємницької або іншої діяльності, яка загрожує життю та здоров'ю.
Стаття 283. Право на охорону здоров'я
1. Фіз.ос. має право на охорону її здоров'я.
2. Ох. здоров.забезпечується системною діяльністю державних та інших організацій
Стаття 284 Право на мед.доп.
1. Фіз.ос. має право на надання їй медичної допомоги,
2. Фіз.ос., яка досягла 14 років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.
3. Надання мед. допомоги фіз.ос., яка досягла 14 років, провадиться за її' згодою.
4. Повнолітня дієздатна фіз. ос., яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має