Xreferat.com » Рефераты по международным отношениям » Міжнародне приватне право

Міжнародне приватне право

законом надані відповідні пільги.

3.Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення пуб.договору, якщо інше не встановлено законом.

4.Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

5.Актами цив. законод.можуть бути встановлені правила,обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні пуб.договору.

Стаття 634. Договір приєднання

1.Дог.приєд.є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

2.Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

3.Якщо вимога про зміну або розірвання договору пред'явлена стороною, яка приєдналася до нього у зв'язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.

Стаття 635. Попередній договір

1. Попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі. якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

2. Сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднії договором або актами цивільного законодавства.

3. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якШ° основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій сторон1 пропозицію про його укладення.

4. Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Стаття 636. Договір на користь третьої особи

1. Договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.

2. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

3.3 моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом.

4. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Стаття 637. Тлумачення умов договору

1. Тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

2. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.


В30 Укладання, зміна і розірвання договору.


Стаття 638. Укл. дог.

1.Дог. є укл., якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

2.Дог. укл. шляхом пропозиції однієї сторонни укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Стаття 639. Форма дог.

1.Дог.може бути укладений у будь-якій формі встано. законом.

2.Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми.

3.Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір,щодо якого законом не встановлена письмова форма,такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

4. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору,щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення,такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Стаття 640. Момент укл. дог.

1.Дог.є укл. з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

2.Якщо відповідно до акта цив.законод.для укл.дог.необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, дог.є укл.з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

3.Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації,а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації- з моменту державної реєстрації.

Стаття 641. Пропозиція укл.дог.

1. Проп. укл. договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору

2. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

3. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Стаття 642. Прийняття пропозиції

1. Відповідь ос., якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

2. Якщо ос., яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

3. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції. '"

Стаття 646. Відповідь про згоду укласти договір на інших умовах

1. Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.

Стаття 647. Місце укладення договору

1.Дог.є укладеним у місці проживання фіз.ос.або за місцезнаходженням юр.ос., яка зробила пропозицію укласти договір, якщоінше не встановлено договором.

Стаття 651. Підстави для зміни або розірвання договору

1. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Дог.може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

3. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Стаття 652. Зміна або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин

1. Уразі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити,.вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

2. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, -змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що зміни обставин несе заінтересована сторона.

3. У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

4. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Стаття 653. Правові наслідки зміни або розірвання договору

1. У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

2. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

3. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

4. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

5. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Стаття 654. Форма зміни або розірвання договору

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

31. Поняття міжнародного приватного права


Мпрп – це сист. юр.норм, спрямованих на регулювання міжнародних невладних відносин з “іноземним елементом”. Це є групою норм, що мають стосунок до речового права до зобов. сімейно-шлюбних відносин. МПП належить до умовних термінів. По своїй суті це внутрішнє право і носить національний характер. Завдання- регламентація вказаних відносин для всебічного захисту прав та інтересів суб’єктів права, створення єдиного правового простору щодо здійснення ними своїх прав та обов’язків, укріплення співпраці держав, які належать до різних економічних, правових, соціальних, культурних систем. До сфери міжнародного приватного права належать питання цивільно право- та дієздатність іноземних фізичних та юридичних осіб, держави, її імунітету, відносини по зовнішньоторговельних угодах, прав авторів на твори, видані за кордоном, трудоправового та соціального статусу осіб, які знаходяться на території іноземної держави чи працювали на такій території тощо. Регулюючи вказані та інші відносини, норми міжнародного приватного права утворюють систему, яка відобр. упорядковану сукупність норм нац. права. Специфікою відносин у міжнародному приватному праві є – наявність так званого «іноземного елементу». Під «іноземним елементом» розуміють: 1) суб’єкт, який має іноземну приналежність (громадянство, місце проживання – щодо фізичних осіб, «національність» - щодо юридичних осіб) 2) об’єкт, який знаходиться на території іноземної держави 3) юридичний факт, що мав, має чи буде мати місце за кордоном.

МПП складається з:

колізійних норм;

уніфікованих матеріальних правових норм;

внутрішніх правових норм;

процесуальних норм.

І. Колізійні норми складають історичну основу МПП. Вони поділяються на дві групи: внутрішні колізійні норми, викладені у внутрішньому законодавстві країни; договірні колізійні норми, записані в м/н договорах, але направлені на регламентацію майнових відносин, які викли на рівні фізичних або юридичних осіб.

ІІ. Уніфіковані матеріально-правові норми. Існує два шляхи уніфікації:

Уніфікація шляхом укладення м/н угод з питань матеріального права;

Рецепція основних інститутів з іншої правової системи.

Особливості уніфікації в МПП: уніфіковані правові норми можуть бути створені на основі м/н договору чи м/н звичаю (INKOTERMS були створені на основі звичаю);уніфікація — це досить високий рівень правового співробітництва між державами. Крок до єдиного права.уніфікація в деяких галузях права не завжди бажана і можлива. Найбільші проблеми з уніфікацією сімейного і спадкового права, де в силі національні традиції і звичаї.

ІІІ. Вн.матеріальні норми— лише ті, які були спеціально створені для регламентації цивільно-правових відносин, ускладнених іноземним елементом.

IV. Процесуальні норми — 1) самі по собі процесуальні норми публічного права; 2) норми процесуального характеру, ускладнені іноземним елементом.


32. Методи правового регулювання МПП


Правовий м. регулювання — це сук.узгоджених між собою способів впливу на певну групу відносин. У мпрп це питання найменш вивчене. Для мпрп характерним є цив.-пр. метод, що виражає правову природу цієї галузі.

Для врегулювання відносин з "іноз.ел." заст.2 юридико-технічні методи: ко­лізійний та матеріально-правовий. Вони характеризують і зовнішню форму джерел міжнародного приватного права, тоб­то національно-правових і міжнародно-правових.

Колізійний м. є необхідним для регулювання цив.-пр.від-н, регламентація яких не узгоджена, а також у разі потреби зробити вибір між нормами права. у деяких правових системах колізійне право вважається знач­ною частиною мпрп чи повністю ототожнюється з ним. Водночас навряд чи правильно вважати, що колізійний метод є специфічним і притаманним саме цій галузі права. Адже колізії можуть виникати й поза її сферою. їх вирішення хоч і залежить від застосування колізійних норм, проте вони не матимуть міжнародного приватно-правового ха­рактеру.Тобто, для винесення рішення на основі законодавства певної держави суд повинен, насамперед, зро­бити вибір між законодавством цих держав, тобто звернутися до колізійної норми. Власне, існування правових систем, між нормами правових джерел яких необхідно зробити вибір, по­роджує потребу в застосуванні колізійного методу. Останній застосовується також за відсутності міжнародної уніфікації матеріально-правових норм із певного питання. Вказаний ме­тод покликаний вирішити колізійну проблему, яка виникає у міжнародному приватному праві, її вирішення здійснюється різними способами.

Матеріально-правовий: кол.норма, відсилаючи до законодавства певної держави, самостійно не врегульовує правовідносини з "іноземним елементом", її існування має сенс за умови використання й матеріально-правової норми, тобто такої, що по суті регулює правовідносини у міжнародному приватному праві. Зміст цього методу-правовідносини ре­гулюються безпосередньо юр.нормами, без відси­лання до іноземної правової системи.


33. Вибір застосування права сторонами правовідносин (lex voluntatis)

До угод та юр.фактів застосовуються різноманітні кол.правила. Так, до угод з «ін.ел.» застосовується здебільшого закон автономії волі (lex voluntatis). Сторони можуть здійснювати вибір права з необм.кола правопорядку,якщо інше не передбачено законом.Стоони можуть здійснювати вибір права будь-коли. Обране право може зестос.як до дог.вцілому так і до окремих частин. Він означає, що сторони самі обирають закон для регламентації своїх прав та обов’язків. Чинне кол.право сприяє можливості вибору права країни сторонами в основному у сфері зовнішньоекономічних угод.Даний принцип, іменований «автономією волі», відповідно до якої «права та обов'язки сторін по зовнішньоторговельній операції визначаються за законами місця її вдосконалювання, якщо інше не встановлено угодою сторін. У більшості країн ця прив'язка по контрактах не обумовлений тим, що вибраний правопорядок повинен мати зв'язок з даними правовідносинами. умови:

сторони можуть провадити прив'язку тільки до дійсно існуючого правопорядку

сторони можуть частково замінити один правопорядок іншим, лише якщо цим не порушується єдність цілого

часткове відсилання, подібно вибору сторонами права, підмета застосуванню до договору в його цілому, припустима лише, якщо вона виправдана по суті.Автономія волі здійснюється головним чином у сфері договірних зобов'язань. Однак автономония волі може здійснюватися й у сфері недоговорных зобов'язань. Багато держав, наприклад Франція й Англія, так надходять в області права, що регулює майнові відносини подружжя.


34.Структура правовідносин МПП


Відносини в МПрП ускладнені іноземним елементом. Вони мають певну структуру:

Суб’єкти МПрП, наявність іноземного елемента (фіз.ос., біпатрид, іноз.юр.особа, чи держава).

Об’єкти (речі, майно, гроші, послуги, іноземні матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких можуть виникати відносини) – можуть знаходитися за кордном, тому треба обирати закон, за яким регулюються відносини стосовно нього

зміст правовідносин (суб’єктивні права й обов’язки): іноземн.елемент – можуть знаходитися за кордоном

юридичний факт – дія чи подія у зв’язку з якою виникають певні правовідносини, що може знаходитися за кордоном і таким чином треба обирати право, за яким регулювати.


35. Місце МПП в правовій системі


Існують наступні підходи

1. МПрП є частиною внутріш-держ. Права окремих країн (МПрП України, Франції, Німеччини). Всередині цього підходу є ще декілька:

- МПрП – самостійна галузь права

- частина цивільного права

- частина приватного права

Все залежить від того, як окремі фахівці сприймають МПрП.

2.МПрП – частина міжнародного права. Оскільки є колізія, то є зіткнення суверенітетів, тому це є відносини міжнародні (між державами), а приватні відносини – привід. Тому міжнародне право поділяється на міжн., приватне та ін.

3. МПрП – самостійний комплекс, що має елементи внутрішн.-держ. і міжнародного права. Але не має значної підтримки у фахівців.

Основні підходи – 1 та 2. Найбільш вживаний – 1. В Україні підтримують 1 віріант, тому що є Закон України «Про МпрП».


36. Принципи міжнародного приватного права

основними принципами МПП є:

1. Недопущення свавільного втручання в приватне життя особи.

2. Недоторканість права власності:

3. Принцип свободи договору

- свобода укладання договору

- свобода вибору партнера (другої сторони договору)

- свобода змісту договору.

4.Принцип свободи підприємницької (комерційної) діяльності.

5. Принцип судового захисту порушеного права чи інтересу.

6. Принцип розумності, добросовісного і справедливості.


37. Принцип найбільш тісного зв’язку в міжнародному приватному праві

Принцип найбільш тісного зв’язку – відносини, ускладнені «іноземним елементом» повинно регулюватися правом країни, яка має найбільш тісний зв'язок з цими відносинами. Тому законодавці вибудовують систему колізійних норм на основі принципу.

Принцип автономії волі у випадках, передбачених законом, сторона (сторони) можуть самі здійснювати вибір права, яке буде застосовуватися до регулювання конкретних відносин, ускладнених «іноземним елементом», є певні нюанси:

А) вибір права може здійснюватися з необмеженого кола правопорядку, якщо інше не передбачено законом,

Б) вибір права може здійснюватися як при укладенні договору, так і в наступному,

В) сторони договору можуть змінити обране право, але така зміна не повинна погіршувати стан третіх осіб в порівнянні з попереднім вибором.

Г) вибір права повинен носити явно виражений характер: або випливати з обставин справи і дії сторін, які розглядаються в сукупності,

Д) вибір застосованого права може торкатися як договору загалом, так і окремих його частин.


38. Загальні положення джерела МПП


В основному це- внутрішні джерела та міжнародні. Це форми, в яких знаходить вираження правова норма. Це 1.Внутрішне законодавство; 2.Міжнародні договори; 3.Міжнародні і торгівельні звичаї; 4.Судова та арбітражна практика. Наявність міжнародних угод та звичаїв як джерел права є особливістю МПП. Тому можна небезпідставно говорити про подвійність джерел МПП.

1.Термін «вн. законод.» вживається у широкому розумінні. Закони та нормативно-правові акти поділяються на такі, що:1.повністю регулюють відносини цієї галузі права або ж 2.Певна частина норм яких регулюють ці відносини.

2.Норми міжн. угод у більшості правових систем є основним джерелом регулювання питань, які належать до сфери МПП. Угоди можна класифікувати за різними критеріями: предметом регулювання (шлюбно-сімейні відносини, тощо); видом норм, які містяться у них( колізійні, матеріально-правові, змішані); кількістю учасників (2- або багатост.і); суб'єктами, які створюють їх чи під егідою яких вони укладаються; ступенем потреби їх опосередкованості в законодавстві держав.

3. Звичай - це правило, яке склалося давно, систематично застосовується, хоч і не потребує своєї фіксації у певній правовій формі. Звичаї поділяються на міжнародні і торгівельні. Міжнародні правові звичаї засновані на послідовному й тривалому застосуванні певних норм. Обумовлені суверенітетом і рівністю держав, міжнародні правові звичаї стають обов'язковими для них. Різновидом міжн. Правових звичаїв є звичаї торговельні, які широко використовуються у міжнародній торгівлі й торговельному мореплавстві. Вони є обов'язковими для застосування, якщо: 1.норми законодавства безпосередньо відсилають до них; 2.сторони під час укладення контракту дійшли згоди регулювати свої відносини певним звичаєм.

4.Судова та арбітражна практика – це погляди суддів на певне питання, зафіксовані у рішеннях суду(судові прецеденти). Вони мають правове значення для вирішення судами аналогічних питань у майбутньому.

39. Поняття колізійної норми.


Колізійна норма — це норма, яка визначає, право якої країни необхідно застосовувати при вирішенні питання прав і обов’язків сторін у правовідносинах, ускладнених іноземним елементом. Сукупність колізійних норм є колізійним правом конкретної країни. Колізійні норми є найскладнішою і найбільш об’ємною частиною МПП. Кол.норма — це інструмент, за доп.якого вирішується проблема, право якої країни підлягає застосуванню в даному випадку. Не відсилає до конкретної пр. норми в іноз.праві, вона лише визначає певний правопорядок, до якого необхідно звернутись. Конкретну норму вже потім потрібно відшукати в іноземному праві. Змістом колізійної норми є відсилання до компетентного законодавства, визначення умов та меж його застосування до певних правовідносин.

Виникнення колізії означає конфлікт між системами права в цілому. Для вирішення конфлікту сторони зобов’язані застосовувати колізійну норму, оскільки вона була спеціально для цього створена. Іноді колізійні норми можуть зтикатися з проблемою дії законів у часі. Найчастіше практика вирішує це питання шляхом застосування норм, що існували на той період (час укладення угоди). Також практикуються спеціальні застереження щодо зворотньої сили, в яких сторони висловлюють свою волю щодо дії договору в часі. Спеціальні норми не застосовуються навіть в тому випадку, коли є відсилання до іншої правової системи (наприклад, щодо статусу суб’єкта), оскільки в них є спеціальний адресат. Колізійна норма — це правило, яке визначає, право якої країни має бути застосоване до відповідних цивільно-правових відносин. Поява колізійних норм викликала інтенсифікацією м/н співробітництва та глобалізацією світових господарських зв’язків.

Сама по собі колізія може виникнути в будь-якій сфері права.

Склад і види колізійних норм.

Кол.н. складається з двох частин:

об’єм або обсяг кол.н.— це визначення комплексу відносин, до яких дана кол.норма застосовується. В обсязі вказується правовідношення, яке потребує законодавчого регулювання.

прив’язка — вказівка на той правоп., що має бути заст. до відповідного комплексу відносин. міститься відсилання до законод. д-ви, яке повинно врегулювати певне правовідношення.

За змістом прив’язки поділ. на 1сторонні та 2сторонні.

Односторонні визначають межі застосування свого власного права до відносин, ускладнених іноземним елементом. Відсилають тільки до свого права;

двосторонні. Містять загальне правило, на основі якого можна застосовувати норми іноземного чи вітчизняного права. Прив’язка в двосторонній колізійній нормі отримала назву “формула прикріплення”.

Кол.н.можна розд.на:

імперативні. Носять незаперечний характер, відхід від них карається відповідальністю.

диспозитивні. Надають учасникам правовідносин можливість самостійно врегулювати свої відносини, в разі відсутності подібного врегулювання, визначають певні обов’язкові для виконання правила поведінки.

альтернативні. Визначають декілька варіантів вирішення колізії, сторони можуть обрати один з них.

комулятивні. Відсилають до декількох правопорядків за раз


40. Основні формули прикріплення та сфера їх застосування


Кол. прив’язки можуть застосовуватися до: 1) особистого статусу фіз. та юр.осіб, 2) правового становища майна, 3)угод та юридичних фактів. У доктрині колізійні прив’язки позначаються стислими латинськими виразами.

1. Особистий статус фіз. та юр. о.визначається особистим законом та законом національності, які мають різновиди. Щодо особистого статусу фіз.о. застосовується особистий закон (lex personalis), в одному з 2 його варіантів: як закон громадягства (lex patriae) чи закон місця проживання (lex domicilii). Перша прив’язка використовується переважно в державах «сімї континентального права», зокрема у Франції, ФРН, у Східній Європі. Друга прив’язка найбільш широко застосовується в країнах «сімї загального права», зокрема у США та Великобританії. Часто у правових системах застосовуються обидва варіанти прив’язок.

Щодо юр.о. використовується закон національності (lex societatis) Вказана прив’язка має декілька видів. По-перше, особистий статус може визначатися за законом знаходження адміністративного центру (Франція, Німеччина, Італія, Швейцарія). По-друге, за законом місця заснування (реєстрації) статуту фірми, підприємства тощо (держави СНД, Чехія, США, Великобританія). По –третє, за законом місця здійснення основної діяльності.

Правове положення майна регламентується законом місцезнаходження речі (lex rei sitae). За цією колізійною прив’язкою вирішуються питання, належні до права власності.

У законодавстві багатьох держав розрізняють статус рухомого та нерухомого майна. Здебільшого статус нерухомого майна визначається законом країни, на території якого воно знаходиться. Стосовно рухомого майна може застосовуватися особистий закон володільця.

До угод та юридичних фактів застосовуються різноманітні колізійні правила. Так, до угод з «іноземним елементом» застосовується здебільшого закон автономії волі (lex voluntatis). Він означає, що сторони самі обирають закон для регламентації своїх прав та обов’язків. Чинне колізійне право сприяє можливості вибору права країни сторонами в основному у сфері зовнішньоекономічних угод. Проект ЦК надає автономії волі особливого значення, що повністю відповідає засадам приватного права з його вільним волевиявленням приватних осіб. Так, у проекті значно розширене поле правовідносин, де допускається вибір права країни. Крім договірного права автономія волі передбачена для всіх правочинів, деяких питань права власності, а в обмеженому вигляді – для деліктів, сімейного та спадкового права.

У ЦК України зафіксоване відсилання до закону місця вчинення угоди, що визначає її форму (lex locus regit actum). Проте застосування таких засобів зв’язку, як телеграф, телефон, факс не завжди сприяє встановленню місця вчинення угоди. У таких випадках в арбітражній практиці місцем укладання контракту визнається місцезнаходження постачальника чи підрядника.

Закон країни продавця (lex venditoris) найчастіше застосовується за відсутності явно вираженого волевиявлення сторін у зовнішньоторгівельній угоді. Цю колізійну прив’язку часто містить законодавство держав Європи.

Кол.прив’язка – закон валюти боргу (lex monetal) застосовується щодо угод, які укладаються у певній валюті. Вказаний принцип означає, що укладання договору в певній валюті підпорядковує таку угоду з питань валюти праву держави, якій належить валюта.

Регулюванню трудових відносин притаманною є, зокрема, колізійна прив’язка – закон місця виконання роботи (lex losi laboris). Вона передбачається законодавством багатьох держав «сімї континентального права», прецедент ним правом Бразилії, іншх держав та означає, що до правовідносин застосовується законодавство держави, у якій звичайно, постійно виконуються роботи.

Колізійна формула – закон прапора (lex flagi) регулює вибір законодавства до правовідносин, що виникають у сфері торгівельного мореплавства.

Закон місця вчинення правопорушень (lexi loci delicti commissi) застосовується до зобов’язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди з делікту.

Закон держави, з яким певне правовідношення найбільш тісно пов’язане (the proper law of the contact), застосовується переважно у державах «сімї континентального права». Цей універсальний принцип може застосовуватися до будь-яких правовідносин з «іноземним елементом». Відсилання до такої колізійної прив’язки дозволяє уникнути прогалин у колізійному регулюванні відносин з «іноземним елементом».

Колізійна прив’язка – закон суду (lex fori) означає, що до спору застосовується закон тієї держави, в якій він розглядається. Тобто суд повинен керуватися законодавством своєї держави, незважаючи на наявність «іноземного елементу» у правовідношенні.


41. Фіз.о.в МПП


Серед суб’єктів МПП важливе місце у правовідносинах займають фіз.о., правовий статус яких може бути різноманітним. застосовують поняття «іноземці»,включає поняття: «іноземний громадянин», «особа без громадянства», «особа з кількома громадянствами». У більшості правових систем превалює точка зору, за якою іноземцем вважається особа, що не є громадянином цієї держави. Загальновизнано, що кожна держава визначає у своєму законодавстві осіб, які є її громадянами. Зазначені положення, що стали принциповими, закріплено у Європейській конвенції про громадянство, схваленій Комітетом Міністрів Ради Європи 15 травня 1977р. їх правовий статус залежить від: 1) виду правового зв’язку особи з державою (іноземні особи, особи без громадянства, особи з кількома громадянствами, біженці) 2) терміну перебування у державі (постійно, тимчасово) 3) мети перебування у державі (виконання службових обов’язків, заняття підпр. діяльністю, виконання певної роботи, навчання) 4) притаманності особам імунітетів та привілей (працівники дип., конс. установ). Статус фіз.о. у МПП майже завжди повністю підпорядковується законодавству держави перебування. На іноземних громадян може поширюватися й дія законодавства держави їх громадянства, на осіб без громадянства – законодавство держави їх постійного місця проживання. Статус вказаних ос. визнач. також міжнародними угодами: Конвенція про правовий статус біженців 1951

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: