Xreferat.com » Рефераты по международным отношениям » Зовнішя політика США за президентів Б. Клінтона та Дж. Буша-молодшого

Зовнішя політика США за президентів Б. Клінтона та Дж. Буша-молодшого

ВВП понад 14 трлн. дол. За величиною ВВП Євросоюз вдвічі переважає ВВП Японії та Китаю. Щоправда, за показником річного ВВП на душу населення ЄС (21 тис. дол..) поступається США (37 тис. дол..) і Японії (33 тис. дол..), але в шість з половиною разів переважає КНР (3 тис. дол.).

За темпами економічного зростання ЄС випереджає Японію, але суттєво поступається США і Китаєві. У 1990-2003 роках ВВП Японії у середньому зростав на 0,3% в рік, ЄС - 1,6%, а США - 2,8%). Китай вибивається з загального ряду, за оцінками західних експертів, щорічний ріст його економіки за останнє десятиріччя становив 9% ( вірність ЄС імперативам економічного і валютного союзу привело до більш високих показників безробіття на початок 2004 року у порівнянні з США і Японією: 8% проти 5,7% і 5% відповідно). При цих розрахунках треба мати на увазі, що відносно невисоку показники економічного зростання ЄС обумовлені політикою самого Союзу, оскільки він готувався до запровадження єдиної валюти і свідомо «пригальмовував» економічне зростання, віддаючи перевагу зниженню інфляції, скороченню державного боргу і дефіциту державного бюджету.

Візьмемо такий показник - як величина золотого запасу. За даними Всесвітньої ради з золота, світовий золотий запас станом на 2007 рік становить 27 тис. тонн. Перше місце належить США, в їхніх золотовалютних резервах зберігається станом на 2007 рік трохи більше 8 тис. тонн золота. Європі належить друге місце: Німеччина - майже 3,5 тис. тонн («-е місце у світі), далі Франція - 2700 тонн та Італія - 2450 тонн (МВФ займає третє місце - 3200 тонн). Росія обіймає 14-е місце - 386,5 тонни. Україна - 53-е місце з поміж 105 країн - 17,2 тонни. З країн СНД найбільший золотий запас має Казахстан - 59,8 тонни - 40-е місце у світі.

ЄЄ - один з найбільших гравців на полі міжнародної торгівлі. Частка ЄЄ і США у світовій торгівлі станом на 2002 рік становила 18,5% і 18,7% відповідно. Китай значно відстає з 680 млрд. дол., його частка у світовій торгівлі становила 6,1%. На Японію припадало 7,4%), тобто вона у два з половиною рази поступається ЄЄ.

Запровадження ЄС євро стало фактором глобального економічного впливу, оскільки у Союзу з'явились додаткові можливості здійснювати незалежну від США економічну й валютну політику. Євро серйозно конкурує з доларом: країни переходять на розрахунки у євро, відмовляючись від долара.

Другий вимір лідерського потенціалу ЄС - культурно-політичний вплив. Поряд з потужним економічним фундаментом важливим елементом лідерського потенціалу Євросоюзу є його культурно-політичний вплив («європейські цінності»), масштаби якого фактично зберігають загальносвітовий характер. «Європейські цінності» асоціюються з уявою розв'язувати спори мирним переговорним шляхом, дотримання громадянських і політичних прав і свобод людини та етнічних меншин, забезпечення економічної й політичної стабільності на основі суспільної солідарності і підвищення добробуту європейців, підтримання безпечного і дружнього зовнішнього оточення. Ці цінності впливали в продовжують впливати на політичну культуру багатьох неєвропейських країн та регіонів - від Східної Азії до Африки і Латинської Америки.

Одним з «найбільш європейських» за своїм духом та ідеологією документів другої половини минулого століття став Заключний акт Наради з безпеки в співробітництва в Європі (Гельсінкі, 1975 рік). Так звана третя «корзина» акту (права людини і співпраця у гуманітарний сфері) і частково перша (воєнні аспекти європейської безпеки) стали по суті «моральним кодексом» постсоціалістичних перетворень у Східній Європі, Росії та інших країнах СНД. Загалом цей документ відіграв колосальну правову, політичну і дипломатичну роль в гігантській трансформації світової політики на початку 1990-х років. Горбачовська перебудова базувалась на «європейських цінностях»: він визнав право союзників СРСР вибирати альянси на свій розсуд і визнав примат міжнародного права над внутрішнім.

Рада Європи представляє собою елемент як організаційного ресурсу ЄС, так і потенціалу його морально-політичного впливу. Формально Рада Європи вважається європейською організацією, проте вона формує загальносвітовий канон правозахисних норм, прагнучи поширити їх на світове співтовариство. Не дивно, що правозахисники всього світу апелюють до європейської оцінки ситуацій.

Визнанням високого авторитету саме європейської традиції моралі і боротьби за справедливість є факт розташування у Європі міжнародних судових органів та трибуналів - Міжнародного суду ООН, Міжнародного трибуналу ООН з колишньої Югославії. Міжнародного карного суду Європейського суду з прав людини тощо. У квітні 2004 року у Міжнародному суді ООН відновилось судочинство за позовом Сербії та Чорногорії проти США у зв'язку з актами воєнного вторгнення держав НАТО на територію Югославії і шкоди, нанесеній їм.

Європейська модель інтеграції слугує взірцем для інших регіонів, хоча жодне з інших об'єднань не обрало європейського «наднаціонального» шляху.

Військово-політичний вимір лідерського потенціалу ЄС. Цей вимір має складну структуру, оскільки умовна «Європа» існує у трьох іпостасях: національні держави, власне ЄС і блок НАТО. Великобританія і Франція володіють хоча і обмеженим, але дієвим потенціалом ядерного стримування. Німеччина поряд з Великобританією, Францією, а також Італією і Іспанією мають ефективні звичайні збройні сили. Низка середніх і малих держав ЄС мають небагато численні, але добре оснащені армії, здатні забезпечити оборону національної території і за необхідності ввійти до складу міжнародних миротворчих контингентів. Разом з тим національний потенціал жодної з європейських країг не дозволяє претендувати на глобальне лідерство. Дієздатність національних збройних сил країн ЄС обмежена відносно низькими у порівнянні з їхніми ВВП військовими витратами. У 2005 році військові бюджети: США-573 млрд дол., КНР - 81 млрд., Франція - 45 млрд., Японія - 44 млрд.. Великобританія - 43 млрд., Німеччина - 36 млрд., Італія - 28 млрд., Південна Корея - 21 млрд., Росія - 21 млрд. дол. (Армія КНР - 2,225 млн., США - 1,6 млн., Індія - 1,325 млн., Північна Корея - 1,1 млн., Росія - 960 тис.. Південна Корея - 685 тис., Пакистан - 620 тис., Іран - 540 тис., Туреччина - 515 тис., Мьянма (Бірма) - 490 тис. осіб).

Єдиним значним кроком в реалізації воєнного потенціалу ЄС є проект створення Європейських сил швидкого реагування (ЄСШР), розпочатий 1999 року. Передбачалось сформувати контингент у складі 60 - 100 тис. осіб, який буде здатним до швидкої передислокації у зони конфліктів і ведення миротворчої діяльності терміном до одного року. Термін реалізації проекту - 2003 рік. Цього не сталося через труднощі з фінансуванням та політичні суперечки між учасниками. Перенесено реалізацію проекту на 2007 рік , а остаточно на 2010 рік.

Найбільший військово-політичний вплив у світі ЄС міг би мати шляхом скоординованих дій своїх членів в НАТО. З 26 країн-членів НАТО 24 - це європейські держави. У цьому сенсі мало здобутків. У березні 2003 року підписана домовленість «Берлін плюс», яка теоретично передбачає ситуацію, що ЄС може використовувати за дозволом США, коли вони не розділяють пріоритети європейців) ресурси НАТО, оперативні розробки, військову техніку і інфраструктуру. Війни у Перській затоці, югославська криза наочно довели безпорадність європейського військового потенціалу, Всі основні бойові операції проводились американськими збройними силами.

У 1992 році у Маастріхті була заснована Спільна зовнішня політика і політика безпеки ЄС, але вона була виведена за межі наднаціональних органів ЄС і залишилась прерогативою міждержавних стосунків. Але ж тепер ЄС необхідно створити власні інструменти військово-політичної співпраці, які відсутні. ЄС натомість вирішив використати ЗЄС: у Маастрихтському договорі на ЗЄС покладена відповідальність за здійснення майбутньої єдиної європейської політики у сфері оборони й безпеки. Це був перший концептуальний крок до об'єднання ЄС і ЗЄС.

Історія ЗЄС: 1947 року було підписано Дюнкерський договір між ВБ і Францією про взаємні гарантії безпеки; у березні 1948 року вже п'ять держав, окрім ВБ і Франції, Бельгія, Люксембург і Нідерланди підписали Брюссельський пакт терміном на 50 років, який проголошував створення Західного союзу як багатостороннього економічного і полито-воєнного союзу західноєвропейських країн, які воювали проти Німеччини. 1955 року до Західного союзу ввійшли ФРН та Італія і він став називатись Західноєвропейським союзом. З того часу ЗЄС залишався у «замороженому» стані. Особливої потреби у ньому не було, оскільки військово-політична співпраця відбувалась у межах НАТО. Проте юридично ЗЄС продовжував існувати.

На початку 1990-х років ЗЄС розширився: 1990 року до нього офіційно приєднались Іспанія і Португалія; 1995 року - Греція і Данія отримали статус спостерігачів, згодом такий же статус отримали Ірландія, Австрія, Фінляндія, Швеція. Ще у 1994 році були внесені зміни до статуту ЗЄС: визнано статус асоційованого члена. Такими стали Ісландія, Туреччина, Норвегія. Потім ще одна зміна у статуті ЗЄС: визначено статус асоційованого партнера: Болгарія,

Угорщина, Литва, Латвія, Естонія, Польща, Румунія, Словаччина, Чехія. Асоційовані члени і партнери не мали права вирішального голосу.

У травні 1992 року було створено перше військове з'єднання - Сврокорпус (Німеччина та Франція). 1993 року до Єврокорпусу приєднались Бельгія та Іспанія. Сврокорпус (6 тис. осіб) у складі НАТО брав участь у миротворчій місії у Боснії.

Організаційний ресурс лідерського потенціалу ЄС. Він визначається участю Євросоюзу у численних багатосторонніх загальносвітових і регіональних організаціях, діалогах, форумах тощо. Вступ у січні 2007 року Болгарії та Румунії до ЄС забезпечив Брюсселю право заявити про свою особисту участь у чорноморському співробітництві. Як відомо, Чорноморський регіон розташований на одному з ключових глобальних перехресть. Тут перетинаються найважливіші міжнародні шляхи з Європи в Азію, з Центральної і Північної Європи (по системі водних шляхів річки Дунай і каналу Рейн-Майн-Дунай) на Близький Схід і далі в Південно-Східну Азію, з держав СНД у країни Середземномор'я.

На стамбульському саміті глав держав - ОЧЕС (Організація чорноморського економічного співробітництва) у червні 2007 року Євро комісія отримала статус спостерігача у цій організації. Це спричинило різні оцінки російських ЗМІ. Деякі з них зазначають, що у своєму чорноморському пасьянсі Кремль отримав потужного конкурента, якого не мав з часів Османської імперії.

Ще у квітні 2007 року Єврокомісія виступила з новою спеціальною ініціативою щодо співробітництва з Чорноморським регіоном у рамках політики сусідства, опублікувавши документ під назвою «Чорноморська синергія - нова ініціатива регіонального співробітництва». Прогнозують, що з Чорноморським регіоном пов'язане майбутнє об'єднаної Європи. Можна з цим погодитись, оскільки чорноморське перехрестя має геостратегічну природу. Тут перетинаються інтереси Туреччини, Росії, України, Східних Балкан, Держав Кавказу. У цьому регіоні сконцентровані також і проблеми, які загрожують безпеці Європи - від нелегальної міграції до екологічної деградації, від безпеки енергопостачання до наркотрафіка, торгівлі зброєю й «заморожених» конфліктів. Не менш важливим є те, що Чорне море є водночас і цивілізаційним перехрестям, на якому перетинаються вплив православ'я, ісламу, а також посилюється вплив західної політичної культури.

Сектор, у якому стратегічне значення Чорноморського регіону для ЄС найбільш помітне - це енергетика. Євросоюз винятково залежний від нафти й газу з Росії, Близького Сходу та Північної Африки, які до 2030 року поставлятимуть до 70% споживаних ним енергоресурсів. Необхідно нагадати, що і США сприймають цей регіон як «стратегічний коридор», що відкриває шлях до охоплених важкою кризою районів Близького й Середнього Сходу.

ЄС, прийнявши до свого складу Болгарію та Румунію, поширив політику «нового європейського сусідства» на всі країни Південного Кавказу і Балкан. Врахуємо також, що нинішнє геополітичне становище Причорномор'я залишається невизначеним, що дає змогу розглядати цій регіон ззовні як «нічийну смугу», як «прикордоння».

Інша сфера інтересу ЄС у Чорноморському регіоні - транспортні шляхи. Прикладом може слугувати один з найперспективніших - Євро-Азійський транспортний коридор, ключовою ланкою якого є паромна переправа Іллічівськ-Поті. Розвиток цього коридору фінансується ЄС у рамках програми ТИАЗЕСА і передбачає надання технічної допомоги. Перспективними видаються й транспортні коридори Одеса-Гданськ і радіальний навколо Чорного моря в рамках ОЧЕС.

Але зазначимо, що Чорноморський регіон ще не став регіоном інтенсивної інтеграції. Саме тут з усією чіткістю виявляється принцип: «Політика є концентрована економіка». Тут існує декілька претендентів на лідерство: Росія, Україна, Туреччина, Румунія. Роль лідера у регіоні дає значні економічні переваги, насамперед у транспортних комунікаціях і у сфері транзиту енергоносіїв. Від того, яким країнам вдасться домогтись цієї переваги, залежатиме їхнє майбутнє.

Криза відносин між США і ЄС, приводом до якої стало неприйняття частиною Європи американської політики в Іраку, викликала дебати і навіть прогнози щодо розриву відносин між Брюсселем та Вашингтоном.

У роки «холодної війни» американська політика щодо Західної Європи базувалась на трьох принципах: культивувати трансатлантичні зв'язки; підтримувати процес європейської інтеграції; здійснювати стратегічне лідерство в Європі. Як тільки СРСР перестав бути спільним противником, американці поступово стали відходити від двох перших принципів, залишивши чинним третій: домінування в Європейському регіоні.

Проте ситуація в Європі сьогодні інша. Тут з'явився новий елемент в геостратегічному балансі XXI століття - Європейський Союз, свого роду протосупердержава. Чи достатньо сил у США, щоб домінувати на просторах ЄС? І взагалі, яка Європа потрібна Америці?

Це питання розділило політико-академічну еліту США на три провідні течії: «традиціоналістів», «розкольників» та «прагматиків-дуалістів». «Традиціоналісти», до яких належить більша частина демократів, виступають за тісне стратегічне співробітництво з ЄС і будівництво трансатлантичних зв'язків на основі рівності сторін. Вони закликають адміністрацію Буша підтвердити про підтримку США європейської інтеграції. На їхню думку, в найближчі 10-20 років з'явиться реальний конкурент США, але це буде скоріше Китай, аніж Європа.

Друга частина американського політикуму, так звані «розкольники», розглядають об'єднану Європу передовсім як політичного конкурента США у світових справах. Вони вбачають у зміцненні ЄС загрозу появи противаги американському впливу і заперечують ідею рівного партнерства. Деякі розкольники звинувачують Європу у небажанні допомогти політично і військово Сполученим Штатам у боротьбі з «ісламським тероризмом джихаду». Вони вважають, що політично сильна і структурно цілісна

Європа не відповідає американським національним інтересам. Представники цієї течії далекі від думки, що Європа може стати воєнним суперником Америки, але у несиловій конкуренції Європа може успішно змагатись з США. Тоді, за їхньою логікою, для чого підтримувати гасло єдиної Європи, якщо об'єднання європейців відбувається не на принципах солідарності з Америкою.

Вони пропонують «стратегію вибіркового партнерства» як стратегії селективної протидії європейській інтеграції, спрямованої проти централізації, зміцнення влади наднаціональних структур і політичного об'єднання ЄЄ, проти створення європейського бойового потенціалу поза рамками НАТО, оскільки все це не відповідає національним інтересам США. Тобто пропонується розвиток двостороннього партнерства лише з лояльними союзниками, які відомі своїм євроскептицизмом (Великобританія, Данія, Польща). США, на думку «розкольників», повинні надавати цим державам дипломатичну, фінансову допомогу, щоб вони могли вистояти під тиском ЄС; надати східноєвропейським країнам, що вступили до НАТО, економічну допомогу на більш вигідних умовах, ніж ЄС; перевести частину американських військових баз з Німеччини на територію цих держав, що забезпечить їм 6 млрд. дол.. щорічного прибутку. Як запасний варіант вони висувають ідею «нового НАТО» - з меншою кількістю учасників шляхом укладення стратегічних угод США з окремими державами на двосторонній чи багатосторонній основі.

Щоправда, традиціоналістами і розкольниками не вичерпується плюралізм думок стосовно ролі ЄС у зовнішньополітичній стратегії США. Існує ще третій напрямок, так званий «дуалістичний», стратегію якого визначають як «селекційну співпрацю» (представники неореалістичної школи). Прихильники «селекційної співпраці» відкидають дві перші стратегії. «Селекційна стратегія» передбачає, що США у стосунках з Європою повинні поєднувати прагматичну співпрацю зі стратегією стримування, яка спрямована на приборкання негативних тенденцій у розвитку ЄС і його зовнішні політиці. Прихильники цього напрямку переконані, що європейська інтеграція буде продовжуватись в тій чи іншій формі, а Європа прагнутиме все більшої незалежності від Штатів, тому мета США полягає у тому, щоб забезпечити збереження в Європі плюралістичного порядку, відкритого для впливу Америки і збільшення вірогідності того, що незалежний ЄС не матиме ні стимулів, ні засобів, щоб приєднатись чи очолити глобальну коаліцію, спрямовану на стримування американської сили.

Ознаки побудови такої коаліції США вбачають у спільних виступах Росії, Китаю та Індії на підтримку багатополярного світу. Не допустити змички ЄС і цієї трійці - стратегічне завдання для США, хоча такий союз виглядає досить гіпотетично.

Варто нагадати, що трансатлантичні відносини не були безхмарними навіть в роки «холодної війни». Західна Європа і Сполучені Штати пережили немало криз: з приводу Суецької кризи 1956 року, виходу Франції з військових структур НАТО, «стратегічної оборонної ініціативи» Р.Рейгана, розміщення в Європі «Першингів -2», деколонізації і, нарешті, війни проти режиму Саддама Хусейна.

За макропоказниками у США і ЄС чимало подібного. Станом на 2004 рік: 300 млн. американців з ВВП 12280 млрд. дол. і 400 млн. західноєвропейців з ВВП 13700 млрд. дол. США займають перше місце серед торговельних партнерів ЄС. З точки зору торговельної ЄС є більшою величиною: загальний експорт Союзу рівний 2450 млрд. дол., а США - 694 млрд. дол.; імпорт відповідно 2447 млрд. дол. і 1202 млрд.дол. Поступаються США Європейському Союзу і в обсягах двосторонньої торгівлі: імпорт США з ЄС становить 232 млрд.дол., а імпорт ЄС з США - 158 млрд. дол.., а експорт США до ЄС - 144 млрд. дол., експорт ЄС до США 234 млрд. дол. Разом з тим на США і ЄС припадає 50% світових інвестицій. Окремо на Європу припадає 75% всіх іноземних інвестицій США.

У торговельній сфері також нагромадилось чимало непорозумінь. Наприклад, питання про оподаткування американських компаній, які мають іноземні філіали. Ще на початку 1980-х років американські компанії (близько 3600, включаючи «Боїнг», «Майкрософт», Дженерал Моторе») отримали у відповідності з податковим кодексом право засновувати іноземні філіали і отримувати пільги в Америці при оподаткуванні. Це дає можливість таким компаніям економити в рік до 4 млрд. дол. ЄС поскаржився у СОТ, адже це є порушенням правил торгівлі, оскільки повинно бути рівне оподаткування як товарів, які йдуть на експорт, так і тих, що продаються на внутрішньому ринку. 1999 року СОТ прийняла рішення, що така практика є скритою формою субсидування експорту. США програли апеляцію і СОТ дозволила СС підвищити ввізні мита на 1600 видів товарів, якщо США не будуть виконувати рішення СОТ.

Інший приклад. СІЛА протестують проти прийнятих в ЄС субсидій для виробників сільськогосподарської продукції. В Америці вважають, що надлишкове виробництво сг продукції в ЄС призводить до скорочення експорту цієї продукції з США до Європи.

В ЄС діють більш жорсткі закони щодо захисту споживачів. З 1998 року ЄС фактично заборонив ввіз генетично модифікованої продукції сільського господарства, а США посилаються на те, що не доведено, що такі продукти шкодять здоров'ю людини.

Ще 1989 році ЄС прийняв рішення про квотування імпорту американських фільмів. 2002 року адміністрація Буша запровадила ввізні тарифи на імпорт сталі з Європи. СОТ винесла рішення про порушення Вашингтоном правил торгівлі. США не відреагували, тоді СОТ дозволив ЄС запровадити ввізні мита на американський імпорт на суму у 95 млн. дол.

Проблемою, яка знаходиться на гребні економіки та безпеки, залишається конфлікт між США і ЄС щодо зняття ембарго на експорт зброї до Китаю, яке було запроваджена у 1989 році після розстрілу студентів на площі Тяньаньмень. Європейці з захопленням очікують можливості продавати зброю КНР і отримувати прибуток, за підрахунками спеціалістів, до 10 млрд. дол. Китай розглядає ембарго як рудимент «холодної війни» і вимагає його відміни. У Європі наполягають на цьому Франція та Німеччина. США виступає категорично проти і погрожує у разі зняття ембарго обмежити передачу військових технологій в Європу.

Якраз у сфері виробництва високих технологій, передовсім у сфері військових технологій, ЄС суттєво поступається Сполученим Штатам. Так, на наукові дослідження у цій царині США витрачають 10 млрд. дол., а Західна Європа - 2,3 млрд. дол.; на розвиток найновіших систем озброєння США витрачають 38 млрд. дол., а Західна Європа - 10 млрд. дол. Загалом на США припадає 36% світових витрат на виробництво нових технологій. Щодо прямих військових витрат, то, як відомо, військовий бюджет Штатів рівний військовим бюджетам 15-и великих європейських країн.

Водночас в обох регіонах розвиваються інтеграційні процеси, які значно різняться. На американському континенті адміністрація Буша поставила собі за мету охопити інтеграцією всю Західну півкулю - від Аляски на півночі до мису Горн на півдні. Щоправда, тут інтеграційний процес має чітко визначений центр - США, його статус ніхто не заперечує; решта периферія, для якої широчезний північноамериканський ринок є дуже привабливим. Створюється найбільша у світі зона вільної торгівлі, яка охоплює 800 млн. осіб.

В Європі інтеграційний процес охопив понад півмільйона осіб, але він розвивається своїм унікальним способом: єдина валюта, спільний бюджет, єдиний парламент, Європейська комісія, спроби створити спільну армію. На відміну від Західної півкулі в Європі нема центральної країни. На таку роль може претендувати Німеччина з її ВВП у майже 3 трлн.дол., але тут є альтернативи в особі Франції та Британії.

Перше, що ми повинні заперечити, так це те, що США і ЄС однаково дивляться на світ і на його проблеми. Американська точка зору. Під час підготовки операції проти Іраку інтенсивність між атлантичного протистояння перевершила всі попередні приклади. Може не здивувати у цьому випадку антиамериканська позиція Франція, яка включає як правих, так і лівих, враховуючи голлістську традицію самоствердження країни. Але найбільш неприємним стала позиція Німеччини, де США тримають найбільший військовий контингент в Європі і від якої очікували вічної подяки за об'єднання. Іншою поразкою американської дипломатії в Європі стала поведінка Туреччини. Меджліс 1 березня 2003 року заборонив американському контингенту вийти до іракського кордону з турецької сторони. Турки забули про «доктрину Трумена», та дозвіл єдиній мусульманській державі вступити до НАТО. Так антиіракський фронт Заходу провалився.

У США поширилась нове явище - «франкогерманофобія». Гору взяли неоконсерватори («неокони»). їхнє кредо - відкрите проголошення першості США у міжнародних справах, зниження ролі міжнародних організацій, превентивні удари по потенційних противниках, будь-які дії, які попередять розповсюдження ЗМУ, повалення «вісі зла» (Іраку, Ірану, Північної Кореї, Сирії). Мантра «неоконів» - найбільшою небезпекою для Америки є створення однією з «агресивних країн» ядерної зброї і продаж її диверсійній групі, яка прагне застосувати її у США. Звідси адміністрація Буша вбачає, що найефективнішим засобом подальшої співпраці з Європою є коаліція з країнами, які завідомо готові слухатись Вашингтона (ad hoc coalition of the willing).

Існує ще один подразник у відносинах США і ЄЄ. Це стосується того, що Штати витратили у 2004 році на випробовування і створення нової ПРО фантастичну суму в 10 млрд. дол. Французький сенат, оцінюючи цей факт, дійшов висновку, що розгортання американської НПРО негативно впливає на їхню «доктрину стримування». Що залишиться у Франції від «доктрини стримування» у разі повного розгортання НПРО?

Підсумуємо американську точку зору:

вірогідно ослаблення впливу США у Європейському регіоні, який вдвоє більший американського, має тверду валюту, більш ощадливий і створює проекти конкуренції США;

трансатлантичні зв'язки вже не будуть такими, як у минулому. Білий дім вбачає можливість уникнути подальшого відчудження Європи тільки за рахунок зміцнення зв'язків з Британією, котра явно віддає перевагу своїй обранності;

американська доброзичливість щодо європейської інтеграції минає і це стає все більш очевиднішою, чим скоріше європейці створять свої сили швидкого реагування;

Вашингтон готовиться опертись на послушних Польщу і Румунію як заміну непослушних Франції і Німеччини.

Європейська точка зору. З точки зору європейців світ після падіння комунізму втратив попередній баланс. І тепер Європа не погоджується з тим, що Америка прагне вирішувати світові проблеми з допомогою сили, робити це самостійно, ігноруючи суверенітет країн, більше того, навіть привід до війни фальсифікує. Свідченням цього є вторгнення американо-британських військ в Ірак: могутня меншість, тобто США, вже не просить санкції світової спільноти на військову операцію. Європейці переконані, що ні нині, ні в недалекій перспективі неможливо створити коаліцію, яка б урівноважила колосальну потужність США. Вони вважають, що відтепер вивчення і аналіз терміну «американська імперія» буде головним заняттям політологів. При цьому береться до уваги американська «стратегія національної безпеки», прийнята 2002 року, основна ідея якої зводиться до права США на «превентивний удар» проти будь-якої країни, яка загрожуватиме національним інтересам США.

Європа дає собі звіт у тому, що усвідомлення Штатами свого феноменальної і необмеженої переваги відбулося не зразу, на другий день, після розвалу СРСР. Пройшло років 10, перш ніж США відчули такий свій статус За цей час США здійснили низку дій, на які не було конкретної реакції світу. Москва та Пекіна були бездіяльними. Тим часом США вдались до бомбардування Югославії, продемонстрували якісну військову перевагу у Боснії, Косово, Афганістані; вийшли з ПРО 1972 року; США відкинули Договір про повну заборону біологічної зброї, не ратифікували Договір про повну заборону ядерних випробувань, відмовились підписати Кіотський протокол про охорону навколишнього середовища.

Ріст негативного ставлення європейців до політики США замішаний ще на особистісному моменті. Роздратування викликає моралізаторство Дж.Буша-молодшого, його постійні звернення до Бога, його спроби відігравати роль місіонера від демократії.

На рівні масової свідомості для європейців американці - це родичі, які давно покинули домівку, які розбагатіли, але від цього не стали більш культурними і вихованими. Європейців дратує засилля американської масової культури і невипадково Макдональдси стають першими жертвами молодих європейських бунтарів.

Існують значні розходження між Європою і Сполученими Штатами на рівні прийняття моделей соціально-економічного розвитку. З певною часткою умовності можна сказати, що якщо у Америці капіталізм існує в його найбільш класичній формі, то європейці все більше схиляються до соціал-демократичних моделей управління економікою і суспільством. У Європі роль держави у регулюванні економіки набагато вища, аніж в США. Європейці працюють менше, ніж американці, мають триваліші відпустки, раніше йдуть на пенсію. Більше відпочивають, краще захищені соціально. Допомога по безробіттю в ЄС більше, ніж у США, і видається вона на триваліший термін. Щоправда, платою за це є нижчі темпи розвитку у Європі.


Література


1. Александров В.В. Новейшая история стран Европы и Америки. 1945–1986 гг. – М.: Высшая школа, 1988.

2. Бзежинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геополитические императивы. – М.: Международные отношения, 1999.

3. Бураков Ю., Кипаренко Г., Мовчан С., Мороз Ю. Країни Заходу у другій половині ХХ ст. – Львів: Студії, 1995.

4. Всесвітня історія:

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: