Xreferat.com » Рефераты по международным отношениям » Міжнародна міграція капіталу

Міжнародна міграція капіталу

намагання більшості країн обмежити вплив суб’єктів світового фінансового ринку на розвиток національної фінансової системи.

Більшість країн, що розвиваються, використовує повністю або частково наведені вище заходи та інструменти. Наприклад, в Чилі свого часу було запроваджено податок на іноземні запозичення, в Бразилії – і на запозичення, і на іноземне інвестування на фондовому ринку. При цьому заходи щодо обмеження чи заборони притоку капіталу супроводжувались заходами щодо лібералізації правил репатріації капіталу, аби в жодному разі не порушити прав іноземних інвесторів. Але для України, на мій погляд, наведені заходи є неприйнятними, адже національний фінансовий ринок не досяг достатнього ступеню розвитку, а характерною рисою вітчизняної економіки є потреба у значному обсязі вільних грошових коштів, які можуть бути використані для оновлення основних фондів, поповнення обігових коштів, використання у якості кредитних ресурсів.

В умовах дефляції або низьких темпів інфляції, стабільного валютного курсу і одночасно досить високих кредитних ставок, які спостерігаються в Україні на протязі останнього часу, було б доцільно вжити заходів для пожвавлення вітчизняного фінансового ринку. З цією метою необхідним є всебічне стимулювання притоку іноземного капіталу до країни – як у вигляді прямого або портфельного інвестування, так і у вигляді запозичень.

Тому можна запропонувати наступне:

· Всебічне стимулювання інвестиційної діяльності, в першу чергу – інвестицій у основні фонди. При цьому йдеться не стільки про іноземні інвестиції, як про створення загального сприятливого інвестиційного клімату. Основним шляхом такого стимулювання має стати податкова політика, в тому числі щодо норм амортизації, та політика щодо стимулювання технічної модернізації виробництва.

· Лібералізація вітчизняного фінансового ринку шляхом пом’якшення умов доступу до ринку іноземних фінансових інституцій – банків, страхових компаній, закладів спільного інвестування.

· Пом’якшення умов доступу до міжнародних фінансових ринків вітчизняних позичальників та інвесторів.

· Реформування страхової, пенсійної системи та системи фінансового посередництва з метою посилення ролі інституційних інвесторів та одночасного залучення до інвестиційних процесів приватних коштів.

Щодо заходів із ліквідації наслідків фінансової нестабільності, то в західній науковій думці на сьогоднішній день переважають пропозиції щодо застосування різноманітних кредитних інструментів. Наприклад, щодо створення міжнародного кредитору “останньої інстанції” (an international lender of last resort), або інших способів надання країнам, що потерпають від кризи, значних допоміжних кредитів. Але застосування подібних механізмів спрямоване на ліквідацію короткострокових наслідків фінансової кризи та не виправляє ані причин виникнення, ані структурних зрушень у економіці, що виникли внаслідок кризи. Більше того, використання таких інструментів призводить до збільшення нестабільності через впевненість учасників ринку у наданні фінансової допомоги з боку держави.

Тому створення кредитору “останньої інстанції” в будь-якій формі, збільшення валютних резервів, створення інших резервних фондів і тому подібні заходи не можуть вважатись достатніми для запобігання фінансовій нестабільності в країнах, що розвиваються, до яких можна віднести і Україну. Для України прийнятним може бути лише поєднання таких заходів із заходами контролю над капіталом, лібералізацією та стимулюванням розвитку фінансового ринку, наведеними вище.

Підсумовуючі, можна зробити висновок, що досить високий рівень відкритості національної економіки України проявляється в першу чергу і переважно у міжнародній торгівлі – наприклад, частка експорту у вітчизняному ВВП складає 56,4%, що є надзвичайно високим рівнем у порівнянні з іншими країнами світу. Але з огляду на структуру вітчизняного експорту, який переважно складається з продукції гірничо-металургійного комплексу, хімічної, текстильної галузей, тобто продукції з низьким рівнем доданої вартості, його обсяги значною мірою залежать від кон’юнктури світового ринку. Така залежність безпосередньо впливає на вразливість національної фінансової системи, адже фінансова система значною мірою відображає ситуацію у реальному секторі економіки. Тому надзвичайно сильним є вплив тенденцій розвитку і світової економіки в цілому, і міжнародного фінансового ринку зокрема на розвиток ринку вітчизняного. Очевидно, що в цій ситуації одним із головних завдань уряду стає обмеження масштабів такого впливу. В той же час варто ще раз наголосити, що цей вплив є лише відображенням ситуації у реальному секторі, адже не має підстав говорити про достатній рівень глибини інтегрованості національного фінансового сектору до міжнародного ринку. Свідченням цьому є в першу чергу низький обсяг іноземних інвестицій та низький рівень міжнародних кредитів.

Отже, незважаючи на позитивну динаміку розвитку глобалізаційних процесів в Україні, слабкий рівень інтегрованості країни до міжнародних економічних відносин виступає як свого роду бар'єр, котрий гальмує можливості позитивного впливу фінансової глобалізації на Україну і відкриває шлях для впливу негативного. При цьому повільна інтеграція України у світовий фінансовий простір зумовлена в першу чергу внутрішньодержавними проблемами – недостатнім рівнем реформування економіки, нерозвиненістю національного фінансового ринку, невідповідністю законодавчих та інших норм міжнародним стандартам. Наприклад, показники вітчизняного фінансового ринку не дозволяють належним чином робити висновки щодо динаміки розвитку вітчизняної економіки, що значною мірою стримує іноземних кредиторів та інвесторів від здійснення операцій в Україні.

Тому можна стверджувати, що проблема ролі та місця України в світі залежатиме від ефективності здійснення економічних реформ в країні. Аби вплив глобалізації на економіку України полягав не тільки у збільшенні рівня фінансової нестабільності, але і в отриманні державою всіх переваг, притаманних глобалізаційним процесам, держава має створити сприятливі умови для повномасштабної інтеграції всіх сегментів вітчизняної економіки до світового економічного простору, які в першу чергу мають полягати у розвиткові вітчизняного законодавства та розбудові відповідної сучасним умовам ринкової інфраструктури.


3.2. Сучасний стан процесів залучення міжнародного капіталу в Україну


Загальний обсяг ПІІ в Україну станом на 1 січня 2006 року, становив 16375,2 млн дол. або 349,0 дол. на душу населення [82].


Таблиця 3.1.

Прямі іноземні інвестиції в Україну на 01.01.2006 (млн. дол. США) [82]


Обсяги прямих інвестицій У % до підсумку
Всього 16375,2 100,0
у тому числі

Німеччина 5505,5 33,6
Кіпр 1562,0 9,5
Австрія 1423,6 8,7
Сполучені Штати Америки 1374,1 8,4
Сполучене Королівство 1155,3 7,1
Російська Федерація 799,7 4,9
Нідерланди 721,8 4,4
Вiрґiнськi острови, Британські 688,7 4,2
Швейцарія 445,9 2,7
Польща 224,0 1,4
Угорщина 191,1 1,2
Корея, Республіка 172,2 1,1
Інші країни 2111,3 12,8

Таблиця 3.2.

Прямі інвестиції (на початок року; наростаючим підсумком, млн. дол. США) [82]


Прямі іноземні інвестиції в Україну Прямі інвестиції з України
01.01.1995 483,5 20,3
01.01.1996 896,9 84,1
01.01.1997 1438,2 97,4
01.01.1998 2063,6 127,5
01.01.1999 2810,7 97,5
01.01.2000 3281,8 98,5
01.01.2001 3875,0 170,3
01.01.2002 4555,3 155,7
01.01.2003 5471,8 144,3
01.01.2004 6794,4 166,0
01.01.2005 9047,0 198,6
01.01.2006 16375,2 218,2

Ці показники значно відстають від аналогічних показників держав Центральної і Східної Європи, зокрема Польщі, Угорщини та Чехії, що свідчить про низьку конкурентоспроможність України щодо залучення ПІІ.

В Україні присутні ПІІ з 118 країн світу, проте на лише 10 з них припадає майже 85 % загального обсягу. Основними країнами-інвесторами української економіки станом на 01.01.2006 року є: Німеччина – 5505,5 млн. дол. (33,6 % загального обсягу), Кіпр – 1562,0 млн. дол. (9,5 %), Австрія – 1423,6 млн. дол. (8,7 %), США – 1374,1 млн дол. (8,4 %), Сполучене Королівство – 1155,3 млн дол. (7,1 %), Російська Федерація – 799,7 млн дол. (4,9 %), Нідерланди – 721,8 млн дол. (4,4 %), Віргінські острови – 688,7 млн дол. (4,2 %), Швейцарія – 445,9 млн. дол. (2,7 %) та Польща – 224,0 млн. дол. (1,4 %) [82].

Відтак на країни ЄС припадає 11746,32 млн дол. ПІІ (71,7 % від загальної кількості ПІІ). З них 81,0 % (або 58,1 % від загальної кількості) ПІІ надійшли з країн – «старих» членів (ЄС-15) (9510,13 млн дол.), і 19,0 % - з нових членів ЄС (2236,19 млн. дол.). Водночас надходження ПІІ з країн СНД становить лише 5,3 % (874,63 млн дол.) [82].

При цьому динаміку прямих іноземних інвестицій у 2005 р. визначали такі особливості.

Суттєвий абсолютний приріст надходжень ПІІ. Протягом року в Україну надійшло інвестицій на суму 7868,1 млн. дол. США, за цей же період нерезидентами було вилучено капіталу на 375,2 млн дол. В цілому приріст іноземного капіталу у 2005 році становив 7328,2 млн дол. або 181,0 % до обсягів інвестицій на початок року та 325,3 % до його приросту за 2004 рік. Разом із тим, з указаної суми 4878,12 млн. дол. – надходження від продажу ВАТ «Криворіжсталь». За вирахуванням цієї статті чистий приріст ПІІ в 2005 році становив 2450,1 млн. дол., тобто 27,1 % зростання за рік та на 8,8 % більше порівняно із приростом 2004 року [82].

У географічному розрізі у 2005 році найбільше зріс капітал нерезидентів з Німеччини – на 4851,8 млн. дол. (у 7,4 рази, що пояснюється тим, що покупець «Криворіжсталі» компанія «Mittal Steel Germany GmbH» зареєстрована у Німеччині), Австрії – на 1062,5 млн дол. (у 2,9 рази, у зв’язку із купівлею австрійським «Raiffeisen Bank» контрольного пакету акцій банку АППБ «Аваль»), Кіпру – на 460,6 млн. дол. (на 41,8 %), Сполученого Королівства – на 199,9 млн дол. (20,9 %), США – на 183,5 млн. дол. (15,4 %), Віргінських островів – на 106,5 млн дол. (18,3 %) Обсяг інвестицій з Російської Федерації збільшився на 78,9 млн дол., або 10,9 % [82].

Ріст надходження ПІІ з ЄС. У 2005 році найбільше зросли ПІІ з країн ЄС – на 137,5 % порівняно з початком року (на 6800,03 млн дол.). У структурі інвестицій з ЄС переважають надходження ПІІ з країн ЄС-15, на які припадає 85,7 % загального обсягу надходження ПІІ у 2005 році. На країни – нові члени ЄС припало 7,1 %, країни СНД – 1,3 % загального надходження ПІІ за цей період. Слід відзначити, що на структуру припливу ПІІ у 2005 р. суттєво вплинули придбання ВАТ «Криворіжсталь» та АППБ «Аваль». Проте й за вирахуванням надходжень від цих операцій 57,3 % надходжень склали інвестиції з ЄС-15, 21,2 % – з ЄС-10, 3,8 % – з СНД. Водночас високою є частка в ПІІ офіційних офшорних територій (майже 15,6 % або 2546,08 млн дол. станом на 1.01.2006; у 2005 році без урахування нерозподілених обсягів ПІІ ця частка була значно вищою і становила 26,0 %). Зазначене свідчить про недостатню прозорість ПІІ, які надходять в Україну. Низька частка інвестицій, що офіційно надходять з країн СНД, сигналізує про незацікавленість компаній з пострадянського простору, насамперед – російських, у прозорій діяльності на території України [82].

Концентрація ПІІ на високоприбуткових та швидкоокупних сегментах національної економіки. Станом на 1 січня 2006 року найбільші обсяги ПІІ було зосереджено на підприємствах оптової торгівлі та посередництва в торгівлі (1771,4 млн дол. або 16,0 % загального обсягу інвестицій), металургії та обробленні металу (1232,3 млн дол. або 11,1 %), харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів (1169,3 млн дол. або 10,5 %), фінансової діяльності (1052,5 млн дол. або 9,5 %), операцій з нерухомістю, здавання під найом та послуги юридичним особам (926,5 млн дол. або 8,3 %), транспорту і зв’язку (743,7 млн дол. або 6,7 %). На провідну інноваційну галузь - машинобудування - припадає лише 6,3 % (693,8 млн дол.) [82].

Тенденція галузевої концентрації ПІІ в окремих галузях економіки України мала місце і у 2005 році. Протягом року 4 сектори економіки (металургія та оброблення металу, фінансова діяльність, оптова та роздрібна торгівля, операції з нерухомістю) залучили 68,1 % загального обсягу ПІІ. Найпривабливішими для іноземних інвесторів у 2005 році були: металургія та оброблення металу (762,28 млн дол. або 31,1 % загального приросту ПІІ), фінансова діяльність (358,18 млн дол. або 14,6 %), оптова та роздрібна торгівля (295,97 млн дол. або 12,1 %), операції з нерухомістю (252,22 млн дол. або 10,3 %). В харчову промисловість, яка залишається серед лідерів за загальним обсягом ПІІ, в 2005 р. надійшло лише 41,7 млн дол. або 1,7 % надходження капіталу, в машинобудування – 36,70 млн дол. або 1,5 %). Низьким є рівень внесків у вигляді нематеріальних активів – лише 2,53 млн дол. у 2005 р. (3,60 млн дол. у 2004 році), що вказує на практичну відсутність технологічних інновацій у ПІІ [82].

Орієнтація ПІІ на купівлю існуючих підприємств, зокрема через приватизацію, а не створення нових підприємств та виробництв. Як уже зазначалося, 80,5 % з сумарного приросту ПІІ в Україні у 2005 р. склали дві операції з придбання акцій вже існуючих потужних та ефективних українських компаній [82].

Підвищення регіональної концентрації ПІІ. Якщо станом на 01.01.2005 р. 5 регіонів – найбільших реципієнтів ПІІ (м. Київ, Дніпропетровська, Одеська, Київська та Донецька області) концентрували 58,1 % їх загального надходження, то на 01.01.2006 р. цей показник досяг уже 64,0 %. Тільки у м. Київ та Дніпропетровську область надійшло 48,0 % всіх ПІІ. У 2005 році в регіональному розрізі найбільші ПІІ надійшли у Дніпропетровську область (896,13 млн дол.), м. Київ (757,93 млн дол.), АР Крим (128,54 млн дол.), Луганську область (123,31 млн дол.). Водночас інші на області практично не отримують ПІІ, або отримують їх у незначних обсягах. Їхня частка в загальному обсязі ПІІ в України з кожним роком знижується. Так, якщо станом на 01.01.2004 р. на 20 регіонів (19 областей та м. Севастополь) припадало 29,9 % ПІІ, на 01.01.2005 р. – 28,0 %, станом на 01.01.2006 р. – лише 26,9 %. Вказані регіони мають також найнижчі показники накопичених ПІІ в розрахунку на душу населення [82].


3.3. Основні напрямки оптимізації інтеграції України до світових ринків капіталу в умовах фінансової глобалізації


Глобалізаційні процеси у всіх без виключення сферах суспільного життя поступово охоплюють всі реґіони світу, при цьому економічна глобалізація стає головним фактором розвитку світової економіки. Однак, виходячи з аналізу статистичних показників розвитку міжнародних економічних відносин на протязі ХХ та початку ХХІ століття, можна дійти висновку, що економічна глобалізація не є принципово новим явищем для людства і значною мірою сучасні глобалізаційні процеси призводять до повернення ліберального режиму зовнішньоекономічної діяльності, що існував наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття.

Випереджаючі темпи розвитку міжнародних фінансових ринків у порівнянні із реальним сектором світової економіки свідчать про випереджаючі темпи розвитку фінансової глобалізації у порівнянні з іншими видами економічної глобалізації. Можна зробити висновок, що фінансова глобалізація супроводжується значною користю для фінансових ринків більшості держав, адже глобалізація сприяє розвитку фінансових ринків та вдосконаленню функціонування фінансової системи. Країни, що розвиваються, отримують доступ до більших обсягів капіталу, завдяки інтеграції у світовий фінансовий простір покращується фінансова інфраструктура цих країн. Однак переваги у вигляді спрощеного залучення чи розміщення активів супроводжуються зростанням ступеню ризику фінансових операцій.

Об’єднання окремих національних фінансових ринків у єдиний світовий фінансовий простір, яке є безпосереднім наслідком фінансової глобалізації, вимагає лібералізації внутрішнього фінансового сектору та операцій по транскордонному руху капіталів. Результатом такої лібералізації стала масштабна інтенсифікація та зміни у природі міжнародних потоків капіталу. Внаслідок цього міжнародна міграція капіталів серед інших факторів виробництва набула значення провідного чинника в процесі розвитку світової економіки, а іноземне інвестування стає невід’ємною та здебільшого визначною частиною внутрішніх економічних процесів більшості держав.

Але, не зважаючи на суттєве зростання загальних обсягів міжнародного руху капіталу, розподіл інвестиційних ресурсів між реґіонами із різним ступенем розвитку відзначається значною нерівномірністю. З огляду на це можна говорити про суперечливість та неоднозначність розгортання процесу глобалізації, зокрема глобалізації міжнародних фінансових відносин та неоднаковий вплив міжнародної фінансової складової на економічний розвиток окремих груп країн.

Відзнаками останнього на сьогодні етапу фінансової глобалізації є зміна структури потоків капіталу на користь приватних інвестицій та заміна потоків, спрямованих на розвиток виробництва у різних реґіонах світу, на користь міжнародної диверсифікації інвестиційного портфеля. Окрім цього, спостерігається зростання абсолютного обсягу інвестицій у країни, що розвиваються та поступове вирівнювання обсягів накопичених інвестицій у різних країнах. Однак зазначене вирівнювання відбувається переважно між країнами із приблизно однаковим ступенем розвитку, в той час як відносна частка інвестицій у країни, що розвиваються, зменшується, тобто ступінь залучення до глобалізації країн із різним рівнем економічного розвитку є різним. Відповідно різним є ефект, що отримують різні держави від участі у процесах глобалізації – цей ефект є тим більшим, чим вищим є рівень економічного розвитку країни.

Тим не менше, в перспективі одним із найважливіших наслідків фінансової глобалізації має стати поступове вирівнювання обсягів інвестування та вартості фінансових активів в різних реґіонах.

Економічні системи країн із найменшим рівнем економічного розвитку та країн, що розвиваються, є надзвичайно вразливими перед дією глобалізаційних чинників, що призводить до підвищення ризику фінансової нестабільності в цих країнах. Тому очевидно, що на певному етапі своєї еволюції фінансова глобалізація призводить до зростання рівня ризику, притаманного операціям на фінансовому ринку. Особливо, з огляду на наведені причини, ця ризикованість проявляється в початковий період фінансової лібералізації у країнах, що розвиваються. Відповідно, головне завдання країн з так званими новостворюваними ринками полягає у мінімізації ступеня вразливості від зовнішніх шоків та від зміни позицій іноземних інвесторів, що спрямовують у ці країни великі потоки “гарячих” капіталів.

Високий ступінь мінливості потоків капіталу свідчить про надзвичайну чутливість цих потоків до своїх детермінантів, більшість з яких тісно пов’язана із ступенем глобалізованості національного фінансового ринку і в кінцевому підсумку визначає рівень ризику та прибутковості інвестицій. Тобто можна зробити висновок, що внаслідок надзвичайно високої ліквідності глобалізованого фінансового ринку міжнародний капітал має тенденцію до притоку у країни із найкращими макропоказниками. Але в той же час надлишок капіталу призводить до погіршення макроекономічних показників, зростання спекулятивних інвестицій та сприяє нестабільності національного фінансового ринку. Відповідно значні обсяги іноземного інвестування до країни можуть стати безпосередньою причиною як фінансової кризи, так і наступної рецесії у реальному секторі національної економіки.

Не зважаючи на значний рівень загальної відкритості економіки та позитивну динаміку у подальшому включенні України до світового господарства, фінансовий сектор країни відзначається слабкою взаємодією із міжнародним фінансовим ринком. Відставання інтеграції до світової економіки у фінансовому секторі потребує негайної корекції економічної політики держави з метою збільшення обсягів іноземного інвестування та кредитування.

Задача інтеграції до глобалізованого світового фінансового простору, що стоїть перед Україною, вимагає врахування особливостей сучасної структури світової економіки, ретельного вибору та використання інструментів, які здатні забезпечити максимальну швидкість та ефективність такої інтеграції і одночасно мінімізувати можливі втрати від цього процесу. При цьому особлива увага має бути приділена ризикам, які супроводжують процес інтеграції національної економіки до глобалізованого фінансового простору.

В процесі подальшого розвитку та лібералізації фінансового ринку України, в процесі його подальшої інтеграції до світового фінансового простору надзвичайно актуальним є вивчення досвіду іноземних країн щодо шляхів такої інтеграції та щодо уникнення її негативних наслідків.

З метою завчасного виявлення та ліквідації передумов фінансової нестабільності, обмеження національного ринку від негативного впливу міжнародних кризових процесів іноземними науковцями пропонується застосування різноманітних заходів державного регулювання. Але для України, на мій погляд, більшість наведених заходів не є прийнятними, адже національний фінансовий ринок не досяг достатнього ступеню розвитку, а характерною рисою вітчизняної економіки є потреба у значному обсязі вільних грошових коштів, які можуть бути використані для оновлення основних фондів, поповнення обігових коштів, використання у якості кредитних ресурсів. Тобто створення кредитору “останньої інстанції” в будь-якій формі, збільшення валютних резервів, створення інших резервних фондів і тому подібні заходи не можуть вважатись достатніми для запобігання фінансовій нестабільності в країнах, що розвиваються, до яких можна віднести і Україну.

У вітчизняних умовах було б доцільним поєднання таких заходів із заходами контролю над капіталом, лібералізацією та стимулюванням розвитку фінансового ринку, в тому числі – щодо розбудови фінансової інфраструктури. З цією метою необхідним є всебічне стимулювання притоку іноземного капіталу до країни – як у вигляді прямого або портфельного інвестування, так і у вигляді запозичень. При цьому роль, яку відіграють у світовій економіці ТНК, свідчить про необхідність стимулювання ТНК до такого інвестування, що має бути одним з ключових аспектів державної політики.

Аби вплив глобалізації на економіку України полягав не тільки у збільшенні рівня фінансової нестабільності, але і в отриманні державою всіх переваг, притаманних глобалізаційним процесам, держава має створити сприятливі умови для повномасштабної інтеграції всіх сегментів вітчизняної економіки до світового економічного простору, в першу чергу шляхом розвитку вітчизняного законодавства та розбудови відповідної сучасним умовам ринкової інфраструктури.


Висновки до Розділу 3.


Аналіз поточної участі України в процесах ММК свідчить про її незначне залучення в них. Разом з тим має місце виняткова корисність функціонування іноземного капіталу в економіці України – ефективність роботи іноземного капіталу значно вище, ніж національного.

Виявлено зміни в мотивації поведінки іноземних інвесторів щодо вкладення капіталу в Україну: зростання вагомості мотивів завоювання нових ринків збуту замість мотивів використання країни як виробника та експортера товарів.

Встановлено, що Україна має суттєві перешкоди щодо участі в процесах ММК як з позицій його експорту, так й імпорту, зокрема через відсутність екстенсивних ресурсів щодо підвищення ефективності використання капіталу як одного з факторів відтворювального процесу через зниження оцінки вартості інших факторів, відсутність ефективного механізму розподілу капіталу в еконо-міці України. Виявлені значні розбіжності між концентрацією населення, інвес-тиційними потоками та обсягами експорту/імпорту в різних регіонах України.

Проведено аналіз розвитку та сучасного стану фінансового ринку України. Результати свідчать про значну розбалансованість механізмів регулювання розподілу капіталу в Україні. Доведено, що його сучасне становище заважає залученню Україною іноземного капіталу.


Висновки


Проведене в роботі дослідження дозволяє зробити певні висновки.

Розвиток інтеграційних процесів обумовлений об'єктивними економічними законами організації суспільства, насамперед процесами глобалізації. Міжнародна міграція капіталу (ММК) – вираження суті капіталу, його самоствердження як самозростаючої вартості. Динамічне включення національних економік у процеси міграції капіталу є , таким чином, об'єктивним вираженням сутності капіталу

Процеси ММК мають місце як між національними економіками, так і на наддержавному рівні. Розвиток господарського співробітництва на міжнародному рівні ґрунтується на об'єктивній необхідності існування міжнародних економічних зв'язків. Інтеграційні процеси національних економік, в основі яких лежить ММК, можуть розглядатися як у функціональному, так і в територіальному аспектах, при цьому інтеграційна взаємодія національних економік на основі процесів ММК значно меншою мірою залежить від географічного ареалу розташування країн, що вступають в інтеграційну взаємодію, ніж це має місце у випадку загальноекономічної інтеграції.

При розгляді численних теорій міграції капіталу особливу увагу заслуговують неокласичні та неокейнсіанські теорії. Найбільш привабливою з погляду пояснення особливостей міжнародної міграції капіталу сьогодні є теорія конкурентних переваг Майкла Портера.

Формування інтегрування національної економіки в процеси ММК відбувається на основі об'єктивних передумов і факторів. Інтеграція національних економік у процеси ММК має місце лише у випадку набування середовищем ММК системної цілісності. Обґрунтовано, що інтеграція є найбільш результативною формою соціально-економічної взаємодії.

Інтеграція національних економік у процеси ММК значно меншою мірою залежить від геополітичних особливостей країни, ніж це має місце у випадку з загальноекономічною регіональною інтеграцією. Це означає істотне розширення географічного поля інтегрування національних економік у процеси ММК.

Розвиток процесів ММК на сучасному етапі характеризується зростаючою зацікавленістю країн щодо участі в них. Результати дослідження історії розвитку та сучасного стану процесів ММК у світі свідчать про істотні трансформації у домінуючих формах руху капіталу протягом кінця 1990-х – початку 2000-х років: відбулося істотне зниження ролі банківських позичок у структурі ввозу іноземного капіталу, зросла питома вага ПІІ, збільшилася частка портфельних інвестицій. Відбулися зміни й усередині групи портфельних інвестицій, а саме зазнало значного поширення ММК у формі облігацій. Переважаючою стала фондова модель розподілу капіталу. Для країн, що розвиваються найбільш динамічною є ММК у формі ПІІ.

Група розвинених країн світу є нетто-кредитором потоків ПІІ, група інших країн – нетто-дебітором. Незважаючи на значні зміни в темпах росту та обсягах ММК протягом останнього десятиріччя, пропорції розподілу капіталу між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, не змінилися. Отже, виходячи з обумовленості розвитку національної економічної системи ступенем її включення до процесів ММК, необхідно розглядати порівняльні переваги України перед розвинутими країнами.

Аналіз поточної участі України в процесах ММК свідчить про її незначне залучення в них. Разом з тим має місце виняткова корисність функціонування іноземного капіталу в економіці України – ефективність роботи іноземного капіталу значно вище, ніж національного. Слід зазначити, що Україна має суттєві перешкоди щодо участі в процесах ММК як з позицій його експорту, так й імпорту, зокрема через відсутність екстенсивних ресурсів щодо підвищення ефективності використання капіталу як одного з факторів відтворювального процесу через зниження оцінки вартості інших факторів, відсутність ефективного механізму розподілу капіталу в економіці України.

В аспекті інтеграції в процеси ММК Україна повинна зробити кроки у бік усунення суперечностей в національній економічній системі як частини системи вищої ієрархії з погляду скорочення розриву в параметрах існуючих і необхідних економічних передумов ефективного використання капіталу, інституціональної структури забезпечення міграції капіталу.

Головною умовою для розширення інтеграції є скасування бар'єрів для ММК. Частина системи не може бути відокремлена від неї. Разом з тим, зняття бар'єрів не повинне викликати обмеження конкуренції й ефективного функціонування вітчизняних ринків. Такі заходи повинні вживатися винятково за умови наявності в національній економіці відносних конкурентних переваг, здатних не тільки залучити іноземний капітал, але й утримати в орбіті національних економічних процесів достатній для її розвитку обсяг капіталу.

Принциповою умовою успішного включення вітчизняної економіки в процеси ММК є розвиток пріоритетних сегментів вітчизняного фінансового ринку відповідно з особливостями розвитку сучасних міжнародних відносин по розподілу капіталу.

Слід зазначити, що Україна має значний потенціал для інтеграції в процеси ММК. Разом з тим, успішність входження України в міжнародні відносини після розподілу капіталу залежить від рішення наступних проблем:

вишукування ресурсів для підвищення оцінки фактора праці і забезпечення ефективної норми використання капіталу в Україні;

забезпечення ефективного розподілу капіталу усередині національної економіки, насамперед за рахунок інститутів фондового ринку;

розвиток галузей, здатних принести кумулятивний ефект;

адекватного вимогам економічної безпеки регулювання припливу іноземного капіталу у позичковій і інвестиційній формі, зокрема у формі портфельних і прямих інвестицій;

поліпшення інвестиційного клімату України;

відкриття економіки України не тільки до прийому, але і до вивозу капіталу.

В умовах обмеженості ресурсів національної економіки пріоритетними напрямками рішення цих проблем повинні стати заходи щодо:

· скорочення масштабів тіньового сектора і за рахунок цього:

· пом'якшення адміністративних бар'єрів для ММК за участю України;

· зниження податкового тиску на вітчизняну економіку;

· зниженню витрат на трансферт капіталу через кордони економіки України.

Успішність реалізації останніх двох заходів є запорукою ефективного використання потенціалу України і становить чи єдиний спосіб поліпшення інвестиційної привабливості України в умовах хронічної недофінансованості, незбалансованості механізму розподілу і низької ефективності використання капіталу у межах вітчизняної економіки, неможливості подальшого екстенсивного використання для підвищення норми прибутку на одиницю капіталу інших факторів процесу відтворення. Принципово стимулювання ринкових перетворень у національній економіці, тісне співробітництво уряду і суб'єктів підприємницької діяльності України. Основою успіху повинні стати зусилля на макро- і мікро-рівнях як з боку органів державної влади, так і з боку підприємців України.

Загальними принципами концепції інтегрування України в процеси ММК повинні стати такі: прозорість, простота, передбачуваність.


Список використаних джерел


Алтухов В. Многомерный мир третього тысячелетия // Мировая экономика и международные отношения. - 2000. - № 7. - С.30-38.

Андрущенко В. Л. Орієнтири вітчизняної фінансової думки // Фінанси України. - № 4. – 2000. – С.3-11.

Андрущенко В.Л. Фінансова думка Заходу в ХХ столітті: (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів). – Львів : каменяр. – 2000. – 303 с.

Афонцев С. Проблема глобального управления мирохозяйственной системой: теоретические аспекты // Мировая экономика и международные отношения. - 2001. - №5. - С.65-70.

Бойко А. В. Прямі іноземні інвестиції як фактор підвищення національної конкурентоспроможності // Творча спадщина Йозефа А. Шумпетера та трансформація сучасної економіки України. — Чернівці, 2003. — С.203–210.

Боринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник. - К.:Знання-Прес,2002. – 311 с.

Вовк С. Фінансова глобалізація та Україна: прямі іноземні інвестиції// Вісн. Терноп. акад. нар. госп-ва. - 2005. - № 5-1. - С.258-262.

Глобализация финансовых рынков: движущие силы и последствия // Деньги и кредит. –

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: