Лекции по истории международных экономических отношений
В той же час, ми повинні зазначити, що рабовласницький устрій поступово втрачав свої потенціальні можливості. Причому, якщо Східні цивілізації поступово переходили до нового типу відносин в рамках аграрної цивілізації – феодалізму, то втрата позицій і потенційних можливостей Стародавньою Грецією і Римом були досить відчутними і досить хворобливими. Основною причиною, напевно, слугував той факт, що вони були войовничими, вони виховали держави-антиподи, що змогли дати їм достойний отпір, і держави конкуренти, з якими вони змушені були конкурувати. На цій основі поступово розпадається рабовласницький устрій, розвиток продуктивних сил набуває нового характеру, а виробничі відносини поступово віддзеркалюють занепад рабовласницького укладу.
В надрах рабовласництва формуються передумови виникнення нової формації: набувають нового змісту аграрні відносини, виникає досить помітний прошарок великих землевласників, значна частина колишніх рабів (особливо в Китаї, де рабовласництво носило патерналістський характер) наділяється невеличкими ділянками, і в них з'являються нові стимули для роботи, появляються нові господарства типу "колони" – господарства, які велися колишніми рабами. Нового рівня набуває розвиток сільської общини: поява великих землевласників, по суті, створює нові умови господарювання, умови, котрі грунтувалися на експлуатації з боку нового класу феодалів великої маси сільського населення. В результаті складних змін в виробничих відносинах основою феодальних відносин стає земельна рента.
Виникає новий етап аграрної цивілізації – етап феодалізму або Феодального середньовіччя.
Торговельні відносини за феодалізму.
1. Особливості феодальної епохи.
2. Розвиток міст як центрів ремесла і торгівлі.
3. Головні торговельні шляхи середньовіччя.
4. Система грошово-кредитних відносин.
Феодальні відносини ми будемо розглядати з урахуванням регіональних особливостей. Мова йде про те, що своїми рисами характеризувалася феодальна епоха в Європі, дещо своєрідною вона була в країнах Сходу, землях Київської Русі, Московського князівства (потім царства, потім – централізованої держави). Маючи цілий ряд загальних характеристик, вони мають і власні особливості.
Феодальні відносини на території Західної Європи.
Взагалі, для становлення феодальної епохи характерно те, що її виникнення пов'язано з певним занепадом продуктивних сил і виробничих відносин, порівняно з рабовласництвом. В перехідний період втрачають своє значення міста, господарювання переміщається в сільську місцевість. Основним інструментом взаємодії між феодалами і кріпаками (в широкому розумінні) були відносини земельної ренти. Господарювання характеризується переважанням натурального господарства.
Джерелом формування предметної структури зовнішньої торгівлі на перших етапах феодалізму була земельна рента. Феодали, одержуючи ренту у вигляді натури (а вона носила самий різноманітний характер), надлишки, які не вдовольняли потреби феодала, використовували для продажу.
Саме в цьому регіоні, в межах сучасної Західної Європи, феодальні відносини пройшли три етапи:
1) Період раннього феодалізму (5-10 століття н.е.) – це, по суті, період формування феодального ладу. У цей період і Західній Європі створюються великі феодальні землеволодіння, відбувається поступове закріплення феодалами вільних селян, общинників і колонів, утверджуються відносини земельної ренти. Період раннього феодалізму характеризується натуральним характером господарювання.
2) Період розвиненого феодалізму (10-15 століття) – інша назва – період розквіту Середньовіччя, в культурі він знайшов визначення як період Ренесансу. Ознаками цього періоду були: повний розвиток феодального виробництва на селі, новий етап у розвитку середньовічних міст, відновлення і поширення цехового ремесла, активізація торгівлі. В цей період формуються великі централізовані феодальні держави.
3) Період пізнього феодалізму (15-18 століття) – характеризується як занепад економіки Середньовіччя, поступове виникнення передумов індустріальної цивілізації. В цілому, не дивлячись на занепад феодалізму, цей період пов'язаний з виникненням перших галузей промисловості, пожвавленням торгівлі, суспільного життя та темпів розвитку суспільств і держав на фоні занепаду однієї формації та виникнення іншої. В цей період відбуваються Великі географічні відкриття, виникають передумови формування світового ринку і світового господарства.
На другому і на третьому етапах розвитку феодалізму відбуваються суттєві зміни і зрушення в системі МЕВ. Саме в період розквіту феодалізму відбувається остаточне відокремлення ремесла від сільського господарства. В такий спосіб поглиблюється, уже на новому рівні, спеціалізація виробництва. Утверджуються (відновлюються) старі і виникають нові міста як центри ремесла і торгівлі, і що особливо важливо – як центри товарного виробництва.
Нового змісту набирає торгівля. За феодалізму формується такий суспільний прошарок як купецтво (в Європі формується на основі об'єднань, що утворилися на останніх етапах рабовласництва) Торгівля стає єдиною сферою діяльності купців, і вже в цей період формується головний інтерес купецтва в одержанні прибутку. Досить поширеним стає об'єднання купців в гільдії, хоча їх функції їх ті ж самі – захист корпоративних інтересів.
Типовою формою феодальної торгівлі стають ярмарки. З поширенням ярмарок формується і так зване ярмаркове право. Частиною ярмаркового права була власна система судочинства, яка створювала для купців пільгові умови міжнародної торгівлі. Купець, що потрапляв на ярмарок брався під захист ярмарковим керівництвом, якщо він не сплатив свої борги. На час участі в ярмарку купці захищалися від переслідувань у суді. Найбільшого поширення Ярмарки набирають у Франції, Італії, Англії. Особливістю ярмаркової торгівлі у Франції полягає в тому, що ярмарки були там епізодичні і сезонні, в деяких північних містах існували постійні ярмарки.
Західноєвропейські країні підтримували контакти зі Сходом. Торгівля їх мала назву Левантійської торгівлі і здійснювалась значною мірою через Великий шовковий шлях. Левантійська торгівля мала транзитний, посередницький характер, і саме він призвів до занепаду торгівлі на Великому шовковому шляху, оскільки посередниками намагалися виступати купці з Туреччини, інших арабських країн які диктували і свої ціни і порядок торгів.
Західноєвропейські міста вели торгівлю в межах так званого Ганзейського союзу. Це було досить велике об'єднання, які представляли міста в басейні Північного і Балтійського морів. За умовами Ганзейського союзу, для купців створювалися в країнах, де вони торгували, торговельні факторії, купцям надавалися різного привілеї, була організована охорона торгових експедицій. Ганзейський союз відстоював інтереси купців перед засиллям феодалів.
Досить суттєву роль в міжнародній торгівлі Середньовіччя відігравали торговельні шляхи.
1 По мірі розвитку стародавнього суспільства і зміцнення держави посилювався утиск по відношенню до купецтва і побори з боку володарів держав і державних служб, причому ці утиски зі ще більшою силою почали проявлятися у феодальні часи.
2 Кожна колегія мала в провінції своїх представників – довірених агентів, які і відстоювали інтереси римських купців в провінціях імперії.
3 Міжнародна торгівля Рима мала два виміри: торгівля метрополії з провінціями, та з державами за межами імперії.
4 Значною мірою вони виконували функції, подібні до фіасів і колегій, але внутрішня їх структура і поведінка купців визначалася статутами.
Copyright © by Троненко В.І. Produced (p) by Gray Wolf Production Inc.
All rights reserved. Unauthorized copying, printing & publishing are strongly prohibited & punished by law.
Сторінка
Історія МЕВ 4. Феодалізм на Сході.
Грошові відносини за часів феодалізму.
Розвиток грошових відносин за феодалізму характеризується тим, що, по-перше, він стає систематичним, тобто утверджується як фактор, що опосередковував торгівлю між державами. По-друге, значно підвищується роль торгового капіталу, власне він утверджується як економічна категорія і як економічне явище. Це важливо зазначити у зв'язку з тим, що пізніше, при переході до індустріальної цивілізації, торговий капітал стає джерелом первісного накопичення капіталу.
За феодалізму значного поширення і розвитку набирає лихварський капітал. Він поступово переростає в таку категорію, як позичковий капітал, і на цій основі вже за індустріальної цивілізації, формуються кредитні відносини як складова валютно-кредитних відносин.
За феодалізму в Західній Європі розвиток товарно-грошових відносин приводить до утвердження банків та поширення кредитних банківських операцій. Хоча міняйли мають певний вплив, одна вони поступово зникають і їх функції поступово переходять до банків. В містах південної Італії, зокрема в Ломбардії, створюються спеціальні банківсько-кредитні компанії, які функціонують на умовах процентної ставки, і це явище в подальшому набуває поширення за межами Європи. Характерним було те, що процентна ставка була зависокою порівняно із сучасними державами з розвиненою економікою. Існують свідчення, що вона становила 15-20%.
В Східних державах грошові відносини не досягли такого досконалого рівня, як на Заході, там цей процес відбувався дещо повільно.
Зовнішньоекономічні і торговельні зв'язки країн Сходу.
План.
1. Загальна характеристика.
2. Середньовічний Китай.
3. Середня та Центральна Азія.
4. Аравійський півострів.
До країн Сходу економічна теорія відносить Середньовічний Китай, імперію Великих Моголів (Середня та Центральна Азія), Бухарське ханство, країни арабського Сходу, Османська імперія.
Загальна характеристика полягає в тому, що розвиток феодальних відносин в країнах Сходу відбувається дещо пізніше, ніж в Західній Європі. Якщо в минулій темі ми позначали 15-16 століття, то для країн Сходу пік розвитку феодальних відносин припадає на 14-17 століття. Значною мірою розвиток феодальних відносин в країнах Сходу йшов тим же шляхом, що і на Заході: виробничі відносини грунтувалися на земельних відносинах, які спиралися на велике феодальне землеволодіння і на дрібне господарство селян-виробників і селян-орендаторів. Таке ж значення, як і в Європі мали орендні відносини1.
В той же час в кожній із зазначених країн мали місце свої особливості і власні оригінальні ознаки зовнішньоторговельних відносин.
В усіх країнах зовнішня торгівля жорстко регулювалася державою, більш того, вона була функцією держави. Державна монополія поширювалася як на внутрішню, так і на зовнішню торгівлю. Розглянемо це на прикладі Середньовічного Китаю.
Середньовічний Китай.
Китай вів торгівлю переважно з країнами і територіями Південних морів – це був головний, визначальний вектор зовнішньої торгівлі Китаю. Другий напрямок –торгівля через Великий Шовковий шлях.
Особливістю китайської торгівлі з територіями Південних морів є те, що вона була традиційною і розвивалася протягом століть.
Основні форми та принципи китайської торгівлі визначалися такими характеристиками:
1) Існувало тісне взаємопереплетення офіційних дипломатичних відносин із зовнішньою торгівлею. Значною мірою дипломатичні служби як в Китаї, так і китайські в інших країнах Південних морів виконували функції торгівельних посередників і навіть функції купців.
2) Своєрідною і найбільш поширеною формою зовнішньої торгівлі Китаю була доставка в Китай данини, а також надсилання подарунків2.
Надсилання данини набувало форми обміну за рахунок зворотнього надсилання дарунків. Оскільки у вигляді дарунків надсилалися ті товари, якими дана територія прагнула торгувати, обмін дарунками виконував певну інформативну і рекламну роль: висвітлював рівень розвитку продуктивних сил певної території і її потенційні можливості. Недоліком такого обміну дарунками є те, що він помітно гальмував розвиток грошових відносин.
3) Характерною особливістю китайської зовнішньої торгівлі було те, що вона супроводжувалася жорстким митним режимом. Китайські митниці при переході кордону дипломатами, які везли з собою значні маси товару, а також купцями, на користь двору забирали у вигляді мита половину товарної маси.
4) Інша характерна риса зовнішньої торгівлі Китаю – її централізований характер. Експорт / імпорт повністю регламентувався двором.
Ознакою державної монополії на зовнішню торгівлю була так звана торгівля забороненими товарами. Імператорський двір щорічно оголошував списки товарів, які заборонялися для експорту. Серед цих товарів постійно знаходився порох і ті хімічні складові, з яких він виготовлявся. Часто заборонявся вивіз готових шовкових тканин чи сировини. Майже постійно предметом заборони на експорт були книги (особливо історичного характеру).
В торгівлі зі своїми партнерами (переважно країнами південних морів) Китай застосовував принцип спеціалізації цих країн (причому така спеціалізація визначалася Китаєм). Одні країни були постійними постачальниками цінної деревини, інші – постійними представниками певних сортів масел тощо.
На завершення зазначимо, що китайська зовнішня торгівля була однією з найбільш характерних форм організації і здійснення торгівлі країн Сходу, риси Китаю були притаманні і іншим країнам.
Регіон Середньої і Центральної Азії.
В цьому регіоні законодавцями в зовнішній торгівлі були Велика імперія моголів і Бухарське царство. Вони характеризуються як великі централізовані держави феодальної епохи, що досягли досить високого рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Більш того, розвиток названих двох категорій доповнювався високим рівнем мистецтва, і предмети мистецтва також виступали предметами торгівлі.
Зазначені країни вели досить активні торгівельні і політичні стосунки як з Китаєм, так і з країнами Західної Європи. Купці зазначених країн вели в основному посередницьку торгівлю (виступали в ролі посередників на Великому шовковому шляху). Найбільш помітну посередницьку роль в 14-16 столітті відігравав нинішній Кабул. Посередництво полягало в тому, що товари поступали із Сходу і Заходу, і перепродуючи ці товари одній чи іншій стороні кабульські купці отримували прибутки.
Особливостями торгівельних стосунків цих держав із сусідніми, особливо арабським Сходом, було використання караванних шляхів. Верблюд був основною тяговою силою і інфраструктурною характеристикою феодальної торгівлі для цих держав.
Зовнішньоторговельні зв'язки Імперії Великих моголів і Бухарського занства поширювалися на Індію, Персію, Китай, через Західноєвропейські країни до Російської держави.
Предметний склад торгівлі. В посередницькій торгівлі значним попитом користувалися тонкі тканини із Індії, шовк із Китаю, товари сировинного походження (особливо тваринницького), сільського господарства, пряності і інші екзотичні товари, якими були багаті ці країни.
На відміну від Китаю, в державах Середньої і Центральної Азії грошові відносини були на більш високому рівні, гроші опосередковували торгівлю постійно. Оскільки домінуючою була посередницька торгівля, в обіході були гроші різних країн.
Аравійський півострів.
Помітними конкурентами купцям Середньої і Центральної Азії виступали купці Аравійського півострова, і часто останні посідали солідніші позиції.
Торгівля Аравійського півострова досить помітно впливала на торгівлю між Східними цивілізаціями, і особливо на зв'язки Схід-Захід.
Аравійський півострів також вів посередницьку торгівлю, і цим визначалися напрямки торгівлі, грошові відносини тощо. Для цього регіону також була притаманна караванна торгівля.
Помітною була роль міст як центрів посередницької торгівлі, зокрема, прославлене місто Мекка, Гебук. В 16 столітті майже всі держави Аравійського півострова за рахунок війн були включені до складу Османської імперії.
Ступінь підкорення був такий же, як і за часів грецької колонізації, що характеризувалася певною ліберальністю зв'язків і автономією підкорених територій. І в Османській імперії, не дивлячись на значний централізм, підкорені території також мали певний суверенітет, який поширювався також на здійснення зовнішньої торгівлі.
Османській імперії був характерний суворий контроль за всіма видами економічної діяльності. Держава в Османській імперії тримала в своїх руках, як і в інших державах, внутрішню і зовнішню торгівлю. Під повним контролем держави знаходилось ремесло (це, напевно і є особливістю Османської імперії). Державою визначалося: кількість крамниць на кожному ринку, кількість і якість товарів, ціни на товари (як внутрішнього виготовлення, так і на транзитні). Така жорстка регламентація всіх економічних процесів доповнювалася державними податками, а також місцевими феодальними поборами.
Звичайно це стримувало розвиток торгівлі, як внутрішньої, так і зовнішньої, а також таких процесів, як спеціалізація і суспільний поділ праці (а в той час вже можна говорити про існування міжнародного поділу праці; прикладом може бути спеціалізація зовнішньої торгівлі Китаю).
Не дивлячись на сильну державну регламентацію, арабські купці вели себе досить активно у відносинах з купцями інших країн, в тому числі Західної Європи. В період існування османської імперії купці повністю визначали торгівлю Захід-Схід. Це призводило до того, що всі товари осідали в містах Аравійського півострова, арабські купці диктували ціни, вигідні їм. Це призвело до того, що Великий торговий шлях втратив своє значення для Заходу (особливо це стає помітно після відкриття морського шляху до Індії).
Розвиток торгівельних зв'язків Османської імперії мав специфічні особливості, в числі яких головне місце належало:
обумовленості економічних відносин сильною централізованою владою;
беззастережне втручання держави в усі сфери економіки;
регламентація політичного та економічного життя ісламом (державно-релігійна регламентація життя в Османській імперії ісламом носила всеосяжний характер. Від цієї регламентованості бере свій початок сучасний тоталітаризм, що існує на Близькому Сході)
1 Нагадаю, що ми трактуємо рентні відносини як джерело формування предметної структури в міжнародній торгівлі.
2 Китай вважався досить могутньою державою, тому прилеглі країни відчували власну залежність від нього. Китай користувався своєю силою впливу і змушував такі країни до надсилання данини, і це сприймалося як форма обміну між цими державами.
Copyright © by Троненко В.І. Produced (p) by Gray Wolf Production Inc.
All rights reserved. Unauthorized copying, printing & publishing are strongly prohibited & punished by law.
Сторінка
Історія МЕВ 5. Зовнішньоекономічні зв'язки Київської Русі.
Зовнішньоекономічні зв'язки Київської Русі.
План.
1. Особливості формування феодальних відносин на українських землях.
2. Розвиток ремесла і становлення міст в епоху середньовіччя.
3. Внутрішня і зовнішня торгівля.
4. Еволюція грошових відносин.
Рекомендований підручник: Лановик Б.Б, Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Історія господарства: Україна і світ. К.: 1995 рік.
Нинішньою економічною наукою, в тому числі і теорією МЕВ епоху Київської Русі розглядається як складова частина тривалого періоду формування феодальних відносин на території, близькій до тієї, яку нині займає Україна як держава. Процес формування феодальних відносин на українських землях проходив під впливом досить складних взаємовідносин із сусідніми державами: Україна постійно, особливо після розпаду Київської Русі знаходилась під впливом інших держав, і це безсумнівно вплинуло на її долю
Виділяють такі періоди розвитку Київської Русі:
1) (9 – 12 століття) Період розквіту Київської Русі як великої (на той час) східноєвропейської держави
2) (2-га половина 12 – середина 14 століття) Період політичної роздробленості під тиском татаро-монгольського нашестя.
3) (друга половина 14 століття – 16 (можливо 17) століття) Перехід українських земель під егіду сусідніх держав (Князівство Литовське, Польща, Князівство Молдовське)
Початок формування феодальних відносин на Україні пов'язується з початком нової ери (вже в першому столітті н.е. дослідники відзначають перші елементи феодальних відносин). Протягом 5-7 століть у східнослов'янських племен відбувається становлення сільської громади. В період 8-9 століття формується союз племен під назвою Руська Земля з центром у Києві.
Поглиблюється майнове і соціальне розшарування в межах сільської громади, в межах громади формується велике землеволодіння як спадщина землеволодіння племінної знаті. В доісторичні часи землі, захоплені різним способом належали переважно вождю племені і його оточенню. В межах сільської громади виникають нові власники великих земельних ділянок: князі, "лучші мужі" (князівське оточення), воїни-дружинники. Земля поступово за цих умов перетворюється на головне багатство.
В перший період (9-12 століття) дещо видозмінюється землеволодіння як основа розвитку продуктивних сил і умова формування феодальних відносин нового типу, утверджується князівське, боярське і церковне землеволодіння.
В період політичного роздроблення формується зріле феодальне господарювання. Розвиток феодальних відносин відбувається в межах відокремлених невеликих князівств: Київського, Переяславського, Чернігівського, Новгород-Сіверського, Галицького тощо. З одного боку політичне роздроблення Київської Русі значно послаблювало її могутність як єдиної централізованої європейської держави, в межах окремих князівств розвиток феодалізму відбувався прискореними темпами. Знову змінюється характер землеволодінь. В цей період утверджується ієрархічна структура землеволодіння: оскільки Київ все ще мав певну силу, виникає землеволодіння Великого Князя (Київського), землеволодіння місцевих князів, боярське землеволодіння і землеволодіння боярських слуг. Селянське подвір'я в цей період утверджується як основа феодального господарювання.
В другій половині 14 століття переважна більшість українських земель попадає в залежність від західноєвропейських централізованих держав1. До великого князівства литовського було приєднано Чернігово-Сіверщину, Київщину, Поділля. Польща підкорила Галичину, західну Волинь і західне Поділля. До складу Молдавського князівства ввійшла Буковина. Угорщина захопила територію теперішнього Закарпаття.
На українських землях формується новий тип господарювання. Виникають великі земельні володіння литовських, польських, угорських і молдавських феодалів. Більше того, десь у 15 столітті формуються такі типи феодального землеволодіння як шляхетське і магнатське. На фоні занепаду і втрати українськими землями значною мірою збільшується церковне землеволодіння.
В період 14-15 століття посилюється закріпачення селянства. Механізм цього закріпачення проявлявся у посиленні земельної, особистої, судово-адміністративної залежності селянина-виробника від феодала. Як правило він не мав власної землі, а лише наділ землі феодала, за що змушений був сплачувати ренту.
Наряду з розвитком і поглибленням феодальних відносин, вже за часів Київської Русі набирає помітного розвитку ремесло і промисли. Ремесло, як і сільське господарство були джерелом формування предметної (товарної) структури як зовнішньої, так і внутрішньої торгівлі. Механізм був подібний до Західної Європи: земельна рента щодо селян і податок на ремісників.
На останньому етапі її існування, в Київській Русі існувало понад 60 видів ремесла. Відомим і поширеним було прядіння, ткацтво, обробка шкіри, дерева, каменю, гончарство в т.д.
На деякий час розвиток ремесла переривається монголо-татарським нашестям, але пізніше, протягом 14-16 століття відбувається поступове їх відродження і подальший розвиток. І це спонукало до нового періоду розвитку міст на українській території (відновлення їх ролі). Ремісництво в 14-15 столітті набирає високих темпів розвитку в Києві, Кам'янець-Подільському, Луцьку та ін. На кінець 15 століття на українських землях було відомо від 150 до 200 ремесел і ремісничих спеціальностей, а це, звичайно, є свідченням значного збагачення товарної структури внутрішньої і зовнішньої торгівлі.
За "Повістю Врємєнних Літ" за часів Київської русі на її території існувало близько 20 великих і середніх міст. В 13-14 століття таких міст налічувалося близько 300.
На відміну від Західної Європи, на українських територіях королівська влада вищезазначених держав захищала в першу чергу інтереси феодалів, і лише потім – інтереси міст. Більше того, українські міста потерпали як від сваволі власних феодалів, так і іноземних. Основними елементами тиску на міста були повинності, які сплачувалися містами на користь феодалів, різні податі і податки за право на торгівлю, підприємництво і т.д. За таких обставин досить важливим і значним фактором українських міст, або принаймні деяких з них, було надання їм Магдебурзького права. Правителі і самі феодали йшли на такі поступки щодо окремих міст. Головний зміст Магдебурзького права зводився до надання містам права самоврядування (назва йде від хартії прав, що були надані у 13 столітті місту Магдебург). За цією хартією, а відтак і за Магдебурзьким правом міста частково або повністю звільнялися від управління і судочинства феодалів, в містах закріплялися права міських станів (рос. "сословий") міське населення звільнялося від натуральних повинностей на користь феодалів, спрощувалася податкова система, знижувалися грошові податки, податки з торгівлі і промислів. Втіленням самоврядування в містах з Магдебурзьким правом були магістрати.
Протягом 14 століття Магдебурзьке право одержали такі українські міста як Санок (1339 р., Західна Україна), Львів (1356 р.), Кам'янець-Подільський (1374 р.), Луцьк (1432 р.), Кременець (1438 р.), Житомир (1444 р.), Київ (1494 р.). В українських містах Магдебурзьке право було обмеженим для українських купців і міщан.
Щодо розвитку торгівлі, вчені-дослідники приходять до висновку, що на українських землях зовнішня торгівля розвивалася більш жваво, ніж внутрішня. Другою особливістю було те, що у зовнішній торгівлі, як і у внутрішній періоди злету (підвищення активності торгівлі) чергуються із періодами падіння (спадом активності). До речі, для Київської Русі було характерним здійснення зарубіжної торгівлі з великою кількістю держав і територій. За свідченням письмових пам'яток, торговельні шляхи з Києва простиралися із Заходу на Схід, і з Півночі на Південь ("Великий шлях із варяг в греки"2).
Київські князі підтримували зв'язки з Візантією, Арабським Сходом, Чорноморськими, Азовськими ринками і мали вихід на китайський ринок.
Для Київської Русі була характерна договірна торгівля, значне місце посідав звичайний обмін "товар на товар". Київські князі допускали работоргівлю (продаж в раби холопів [голів родини чи молодих], які не здатні були сплатити мито, податок і т.д.).
Досить багатою для тих часів була предметна структура торгівлі. Зовнішня торгівля супроводжувалася завоюванням ринків збуту і утвердження позицій князів на цих ринках силою війська.
В період занепаду торгівлі в другій половині 12 – 13 столітті змінюється періодом піднесення в 14 столітті Досить активно зовнішня торгівля ведеться в цей період Галицько-Волинською державою, яка користувалася своїм досить вигідним географічним положенням. Вона підтримувала зв'язки з Візантією, Польщею, Генуєю.
Друга половина 14 – 15 століття пов'язане з розширенням внутрішньої торгівлі на українських землях. Саме в цей період набирають поширення "торжки"3.
Ярмарки носили такий же характер як і в Західній Європі (Париж). Ярмарковими вважалися Львів, Київ, Перемишль, Луцьк, Ярославль та інші.
Торгівля і ремесло регламентуються правилами, що захищали інтереси торговців і зміцнювали позиції держави. Держава прагнула до контролю над зовнішньою торгівлею, але цей контроль не носив такого монопольного характеру, як у Західній Європі. Так в містах дозволялося торгувати тільки місцевим купцям в установлених місцях і навіть в установлений час.
У 1756 році Львову надається складове право. Це право зобов'язувало купця, що займається транзитною торгівлею, зупинитися на 14 днів у Львові і проводити торгівлю своїми товарами, і лише після цього рухатись далі.
1 З цим періодом М.Грушевський пов'язує втрату українськими землями самостійності: "В середині 14 століття скінчалася самостійність українських земель, державність українська урвалася"
2 Брав початок у Великому Новгороді (на річці Волхов). Характерно, що системою Дніпра і річок, що в нього впадають міста Київської Вусі були пов'язані з цим шляхом.
3 Короткостроковий періодичний захід типу ярмарку, тільки менший за обсягом.
Copyright © by Троненко В.І. Produced (p) by Gray Wolf Production Inc.
All rights reserved. Unauthorized copying, printing & publishing are strongly prohibited & punished by law.
Сторінка
Історія МЕВ 5. Зовн.- екон. зв'язки Київської Русі (продовження).
6. Запорозька Січ.
7. Розвиток зовн.-екон. і торгов. зв'язків Російської Імперії.
Грошові відносини за часів Київської Русі.
Декотрі дослідники відмічають те, що в Київській Русі, і пізніше на території сучасної України, мали широке розповсюдження так звані "кунні1 гроші" – шкірки куниць і інших пушних звірів, як попередник грошей і загальний еквівалент.
Пізніше з'являються срібні злитки, які нагадували грошові одиниці, і використовувались в основному при оптовій торгівлі. Історики зазначають про існування тривалий час київської гривні2
До 13 століття була поширена чернігівська гривня3 (на території Чернігівського князівства). Була також спроба ввести в обіг золоту гривню, але вона не отримала підтримки купецтва і майже не використовувалась.
В 13 столітті в обіг запускається срібний злиток "карбованець". Його курс, говорячи сучасною мовою, прирівнювався до половини срібної гривні, а відтак зміст срібла можна вважати на рівні 90-96 грамів.
Перші карбовані монети на Русі почали карбуватися за часів князя Володимира Великого (кінець 10 – початок 11 століття). Першими монетами були золотники і срібляники. До речі, в Київській Русі досить активно використовувалися гроші тих країн і територій, з якими вона підтримувала зв'язки: Арабські країни, Візантія тощо.
Поширення грошей супроводжувалося розвитком грошових відносин і грошовий операцій. Як і в інших країнах феодального світу, в Київській Русі становлення грошових відносин супроводжувалося виникненням кредитних відносин і торгівлі в кредит (торгового кредиту). Першим за Київської Русі приймається документ "Статут про рези4". Цим статутом регулювалися відсоткові ставки при здійсненні кредитування і торгівлі в кредит.
Крім того значною мірою грошові відносини регулювалися "Руською правдою". За часів її дії вже розрізнялися позики під майнову заставу, надання позики відрізнялося від лихварства.
В 14 – 15 столітті зазначається досить активне поширення грошових відносин на західних землях нинішньої України. Центром таких відносин стає Львів. Він не піднявся до рівня стародавнього Риму, але він мав свою грошову одиницю, причому наряду з великими срібними руськими півгрошами були поширені також мідні динарії, причому срібні руські півгроші карбувалися із зображенням лева (герба Львова) на одній із сторін.
В 14 столітті продовжувалося карбування грошей в Києві (князь Володимир Ольгердович).
Отже грошові відносини мали помірний розвиток, отже дослідники роблять досить обережний висновок щодо системності цього явища (вважати це явище системним модна лише з урахуванням певних застережень).
Щодо ознак банківської справи, ці явища виникають за часів підкорення українських земель сусідніми державами. Так в Росії утверджується обмін векселями. Виникають торгово-банківські доми, які значною мірою виконують операції, які набрали поширення ще за часів Римської імперії, проте на вищому рівні. Про розмах операцій (обмінних, визначення якості грошей, їх достовірності) свідчить лише перелік грошей, з якими здійснювались операції. Банківсько-торгові доми здійснювали операції з позичковими капіталами, і участь у таких операціях грунтувалася на досить високих відсоткових ставках (50 – 100%).
Підводячи підсумки сказаному, можна сказати, що в цілому зовнішньоекономічні зв'язки українських земель після Київської Русі визначалися Русько-Литовським і Польським правом, правом інших держав, які захопили українські землі.
Запорозька Січ.
Значний вплив на розвиток зовнішньоекономічних відносин мало існування Запорізької Січі.
Зовнішньоекономічні і торговельні зв'язки Запорізької Січі спиралися на самодостатній і натуральний характер господарства. Запорожці облаштовували своє життя так, що всім необхідним військо і населення забезпечувалося самими запорожцями. В торговельні зв'язки запорожці вступали лише при крайній необхідності в якомусь товарі. Досить поширеним в