Xreferat.com » Рефераты по международным отношениям » Українсько-словацькі відносини: формування системи міждержавного співробітництва (1990-ті роки)

Українсько-словацькі відносини: формування системи міждержавного співробітництва (1990-ті роки)

1998 році., РФ і надалі займає більше місце у словацькій східній політиці, ніж безпосередній сусід СР – Україна. [80-С.36].

Специфікою словацької історіографії є те, що більшість публікацій з проблем сучасних українсько-словацьких відносин підготовлені експертами незалежних дослідницьких центрів та неурядових організацій СР. Відомим незалежним словацьким аналітичним центром генерування ідей розвитку співпраці з Україною впродовж тривалого часу є Асоціація зовнішньої політики Словаччини (далі – АЗПС). Це недержавне громадське об`єднання, що було засноване у травні 1993 року, об`єднує незалежних експертів і організації, які займаються проблемами міжнародних відносин. Так, наприклад, 24-25 жовтня 1997 року в Братиславі відбулася організована АЗПС конференція “Україна, Центральна Європа і Словаччина. Інтереси і перспективи співробітництва 14 лютого 1998р. з доповіддю виступив колишній президент України Л.М. Кравчук: “Місце України в системі європейської безпеки”. АЗПС постійно публікує матеріали проведених нею зустрічей, дискусій та конференцій [51-С.254].

Еволюція українсько-словацьких відносин другої половини 1990-х років у контексті внутрішньополітичного розвитку і зовнішньої політики СР надзвичайно ретельно проаналізована на сторінках унікального в Центрально-Східній Європі видання ще однієї незалежної словацької інституції – Інституту громадських питань (ІГП), м. Братислава. Експертами неурядового ІГП з 1995 р. готуються об`ємні аналітичні доповіді про стан та основні тенденції розвитку словацького суспільства, які виходять у вигляді книги-щорічника .У кожному із щорічників ІГП окремо виділено підрозділи, де в хронологічній послідовності викладено оглядово-аналітичний матеріал про основні події українсько-словацьких відносин.

Таким чином, сучасною словацькою історичною і політичною наукою новітні відносини між Україною і СР досліджуються комплексно і багаторівневе. Домінує, однак, політологічний або геополітичний підхід до вивчення двосторонніх зв’язків Українсько-словацькі міждержавні взаємини періоду поч. 1990-х років аналізується переважно через призму реалізації головних національно-державних інтересів СР – вступу до ЄС і НАТО та інтеграції в загальноєвропейський або євроатлантичний простір безпеки та економічного розвитку.

Отже, сучасна українська і словацька історіографія розглядає питання становлення системи міждержавного співробітництва України і СР переважно в контексті геополітичних змін на європейському континенті і в регіоні Центрально-Східної Європи.


Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК СИСТЕМИ УКРАЇНСЬКО – СЛОВАЦЬКИХ МІЖДЕРЖАВНИХ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИХ ТА ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН


Становлення системи українсько-словацьких міждержавних відносин нерозривно пов`язане із трьома найважливішими групами чинників. Перша – проголошення незалежності України (1991р.) і Словацької Республіки (1993 р.) та подальша розбудова української і словацької державності. Друга – перетворення суверенних України і СР із об`єктів у суб`єкти міжнародних відносин. Третя – становлення нової постбіполярної системи міжнародних відносин як у глобальному вимірі, так і на європейському континенті.

Розвиток відносин міжнародного співробітництва, які з межі 1980- 1990-х років поступово формувалися між Україною і Словаччиною, був складовою частиною всіх трьох вказаних процесів – усамостійнення двох держав, перетворення їх у активних суб`єктів міжнародних відносин і кардинальної зміни глобальної та регіональної системи стосунків. Аналіз джерел свідчить про взаємну підтримку державних снаг українського і словацького народів ще до проголошення незалежності двох країн. Україна одна з-поміж перших держав світу визнала незалежність Словаччини і була співініціатором резолюції про прийняття СР до ООН [75–С.5] Україна й Словаччина впродовж 1990-х років тісно співпрацювала в ході розбудови регіональних інтеграційних структур і в рамках міжнародних організацій, спільно формували систему та механізм добросусідського співробітництва.

Становлення цілісної системи українсько-словацького співробітництва у 1990- ті роки було б неможливим без тісної співпраці двох держав у зовнішньополітичній сфері. Як справедливо вказують українські спеціалісти-міжнародники, міжнародні відносини – насамперед політичні, головною ланкою яких є взаємодія між державами.[40-С. 11].

Важливим чинником становлення і розвитку міждержавного співробітництва України і СР є економічна сфера діяльності. Основними складовими частинами системи зовнішньоекономічних України і Словаччини є взаємна торгівля товарами і послугами, виробнича і науково-технічна кооперація, інвестиційне, фінансове та інше господарське співробітництво. Для двох держав, які безпосередньо межують, важливе значення має також спільна розбудова транспортної і прикордонної інфраструктури, розширення її пропускної спроможності для забезпечення нарощення обсягів як двосторонніх економічних зв`язків, так і виконання важливої транзитної ролі в міжнародних товаропотоках.

Становлення системи економічного співробітництва України і Словаччини впродовж першої половини 1990-х років відбулося в досить складних умовах. По-перше, з розпадом радянської федерації в 1991 р. українська і, відповідно, з конституційним припиненням чехословацької в 1993 р. – словацька економіка втратили порівняльні вимоги функціонування в рамках єдиного, на порядок масштабнішого ринку без митних та інших перепон. Вони перетворилися в самосійні, але значно менші сегменти світового ринку і вимушені були завойовувати для себе на ньому нові позиції в жорсткій конкурентній боротьбі.

Порівняно з Україною, Словаччина опинилась в дещо кращому стані, відразу після “розлучення” уклавши із колишнім партнером по федерації – Чеською Республікою митну унію. Невдовзі країни Вишеграду заснували Центральноєвропейську асоціацію вільної торгівлі ( абревіатура англійською – CEFTA). А на теренах СНД до теперішнього часу нема вагомих інтеграційних економічних структур за участі України, стагнують українсько-російські господарські зв`язки, більш ніж десятиліття точаться безрезультатні дискусії про створення зони вільної торгівлі в рамках СНД.

По-друге, розпад федеральних народногосподарських комплексів на початку 1990- х років супроводжувався після розпуску Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) і розвалом українсько-словацьких економічних, науково-технічних та інших господарських зв`язків у рамках системи колишньої “соціалістичної економічної інтеграції”.

По-третє, повна переорієнтація Словаччини у зовнішньоекономічних зв`язках на Захід в 1990-ті роки, що надалі посилюється і зараз – напередодні вступу СР до ЄР, дещо відсунула на другий план для словацького державного керівництва доцільність розгортання інтенсивного економічного співробітництва СР з Україною.


2.1 Перші українсько-словацькі політичні контакти; формування основ стратегічного партнерства у 1990-ті роки


Формування системи відносин між Україною та Словаччиною у політичній сфері розпочалися на зламі 1980-1990-х років в основному на базі системи так званих “дружніх” або “побратимських” радянсько-чехословацьких зв`язків попереднього періоду . Але це були за характером неінституйовані стосунки поки що не суверенних складових частин федерацій, що знаходилися на порозі занепаду і розвалу. Певний час після демократичної чехословацької революції 1989 р. до 1993 р. – Словаччина та до розпаду СРСР і отримання незалежності в 1991 р. - Україна не могли виступати повноправними суб’єктами міжнародних відносин. Це однак не завадило представникам української і словацької сторін встановити перші політичні контакти. Та сама система українсько-словацьких стосунків у цей час мала ще характер “напівсуверенітетної” або перехідної.

У проаналізованих мною доступних історичних і політологічних працях вчених України питанню становлення Українсько-словацьких відносин на їх початковому етапі приділяється досить мало уваги. В найбільш повній, з виданих до теперішнього часу, роботі з питань співробітництва України з європейськими державами в 1990-2000 рр. – історичній хроніці, підготовленій у Інституті історії України НАН України, зафіксовано лише один факт офіційних двосторонніх контактів до 1993 р. – візит міністра закордонних відносин Словаччини П. Демеша до Києва у листопаді 1991 р. [76-С.257]. На думку відомого словацького політолога Олександра Дуліби події 1989- 1992 рр. не висвітлено тому, що з формально-наукового погляду до 1 січня 1993 р. ще не існувала незалежна словацька державність і було б не доцільно говорити про українсько-словацькі відносини цього періоду.

Відправним пунктом для аналізу становлення та розвитку двосторонніх відносин у політологічній та частині історичних досліджень зазвичай береться визнання Україною незалежності Словаччини 1 січня 1993 р. і встановлення офіційних стосунків та укладання базового двостороннього договору про дружбу і добросусідство 29 червня 1993 р.

Проте, на мою думку, важливим аспектом у співпраці держав на перехідному етапі є переговори українського і словацького прем`єра в березні 1991 р. – словацькою стороною було висвітлено бажання взяти участь у ліквідації негативних наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. В зоні радіоактивного забруднення і в районах біля неї у Волинській та Житомирській областях мешкали колишні так звані оптанти та їх нащадки, які переселилися до України у перші повоєнні роки [18;41]. В більшості своїй вони виявили бажання повернутися на історичну батьківщину. Рух повернення було інспіровано активністю нащадків “волинських чехів”, яким Прага допомагала переселитися до чеських земель . Тому уже в квітні 1991 р. і уряд Словаччини призначив своїх уповноважених по переселенню колишніх оптантів та їх сімей з України. 19 листопада 1991 р. Кабінет Міністрів Словаччини ухвалив концепцію переселення і проживання в Словаччині громадян словацького походження з України, виділивши на її реалізацію майже 170 млн. крон. Реально, однак, виконати план переселення краян з України вдалося лише після усамостійнення СР. У період 1993- 1998 рр. з України до СР переселилося 306 сімей у складі 1194 чол. Словацька влада подбала про виділення їм житла, надання фінансової та іншої матеріальної допомоги [6.-С.117-122].

Формування основ стратегічного партнерства між державами починається уже з весни 1991 р. – за декілька місяців до усамостійнення України в Києві відбулися українсько-словацькі переговори на рівні глав урядів, де були досягнуті домовленості про формування принципово нової системи двостороннього співробітництва.

Тому після здобуття незалежності, Київ намагався інтенсифікувати діалог насамперед із Прагою. 27 листопада 1991 р. міністри закордонних справ двох країн А. Зленко та Ї. Дінтстбір у Празі підписали Протокол про співробітництво між Міністерством закордонних справ України та Федеральним міністерством закордонних справ Чеської і Словацької Федеративної республіки.

Завдяки проведеній зовнішньополітичними відомствами двох підготовчій роботі, 30 січня 1992 р. Чеська і Словацька Федеративна Республіка (ЧСФР) офіційно визнали незалежну Україну і встановила з нею дипломатичні відносини; сторони домовилися розвивати відносини на основі принципів рівності, взаємної поваги до самовизначення, незалежності і суверенітету, територіальної цілісності та невтручання у внутрішні справи одна одної. Але потрібно зважити на те, що у червні 1992 р. чесько-словацька федерація почала рух до конституційного саморозпуску і лише 1 січня 1993 р. було проголошено незалежність Словацької Республіки . Тому з міжнародно-правового і державно – конституційного погляду відлік новітнього українсько-словацького співробітництва як міждержавного дійсно розпочинається з цього часу. Слід зазначити, що саме Україна була першою з-поміж держав світу, яка визнала суверенну СР, це і було початковим кроком українсько-словацького міждержавного співробітництва.

Колективом вчених відділу всесвітньої історії та міжнародних відносин Інституту історії України НАН України в анотованій історичній хроніці скрупульозно проаналізовано у хронологічному плані українсько-словацьких міждержавних відносин 1993- 2000 рр. У хроніці двосторонніх стосунків наведено перелік майже 30 головних акцій українсько-словацької співпраці цього періоду [76.-С.257-261]. У іншій – найбільш об`ємній частині цього видання “Україна в міждержавних відносинах з країнами регіону” також наведено факти двостороннього і багатостороннього українсько-словацького співробітництва, зокрема, матеріали щодо офіційного візиту до України 29- 30 червня 1993 р. президента СР Міхала Ковача, прем`єр-міністра СР Владіміра Мечіара (14- 15 червня 1995 р.), зустрічей урядових делегацій України і Словаччини на Штрбському Плесі (22-23 січня 1996 р.) та в м. Ужгород (6-7 березня 1997 р.) тощо [76.-С.163- 232].

Враховуючи такий детальний виклад подій і фактів українсько-словацьких відносин періоду 1990-х років у вказаній та інших публікаціях, автор вважала більш доцільним в першу чергу сконцентрувати увагу в тексті дипломної роботи на аналізі системних проблем міждержавного співробітництва України з Словаччиною – взаємодії головних суб`єктів, становленню основних напрямів, рівнів, договірно-правової основи і механізмів співпраці, а не на простому переліку хроніки стосунків. Тобто, перевага в дослідженні надається проблемному підходу, але, безумовно, у зв`язку із хронологічним.

Хроніка подій міждержавних взаємин України і СР за 1990-ті роки викладена і в інших документальних публікаціях. двотомника “Україна на міжнародній арені”, наприклад, міститься декілька документів про українсько-словацьке співробітництво першої половини 1990-х років. А саме: інформація про прийом словацького міністра П. Демеша 14 листопада 1991 р. Верховній Раді України, про офіційний візит Президента Словацької Республіки М. Ковача 29-30 червня 1993 р. до Києва, про перебування в Словаччині (і ФРН) з офіційним візитом міністра закордонних справ України А. Зленка у лютому 1994 р., про перебування в Україні у червні 1995 р. з офіційним візитом голови уряду СР В. Мечіара [74.-С.221,296-297,313-314,378-379].

У другій частині цього документального видання поміщено проект резолюції “Прийом Словацької Республіки у члени ООН”, внесений делегаціями 98 країн, тому числі України, на 47- й сесії Генеральної Асамблеї ООН 15 січня 1993 р. З- поміж документів про міжнародно-договірні відносини України наводяться постанови Верховної Ради України про ратифікацію Договору про добросусідство між Україною та СР (24 лютого 1994 р.), Договору між Україною і СР про спільний державний кордон (15 липня 1994 р.), та Договору між Україною і СР про режим українсько-словацького державного кордону, співробітництво та взаємодопомогу з прикордонних питань (15 липня 1994 р.) [75.-С.5,402,404-405].

29- 30 червня 1993 р. М. Ковач, уже як Президент СР, здійснив офіційний візит в Україну, під час якого був підписаний базовий договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво між Україною і Словаччиною. Надалі, правда, тривало-до 2001 р. в українсько-словацьких стосунках не було офіційних взаємовізитів на рівні глав держав. Та М. Ковач і Л.Кучма зустрілися на саміті президентів центральноєвропейських держав у січні 1998 р. в словацькому місті Левоча. Український президент у червні 1999 р. був присутній у м. Братиславі серед почесних гостей на інавгурації обраного вперше в загальнонародному голосуванні Президента СР Рудольфа Шустера. У вересні цього ж року президенти України і СР зустрілися на саміті Балто-Чорноморської співдружності в м. Ялта. У листопаді 1999 р. Р. Шустер взяв участь у інавгурації Л. Кучми, обраного в друге на президентський пост [66.-С.388]. Крім того, обидва президента зустрічалися на щорічних самітах глав держав центральноєвропейських країн та інших міжнародних заходах.

Особливе значення мав візит Президента України Л.Д. Кучми до Словаччини 12-14 червня 2001 р. - фактично це був перший офіційний візит українського президента в СР та друга офіційна зустріч глав двох держав, починаючи з 1993 р. Результати переговорів на найвищому рівні і досягнуті домовленості під час червневого 2001 р. візиту Президента України до СР обидві сторони розцінили як якісний прорив в українсько-словацьких стосунках [75.-С.330]. Період 1994-1997 рр. варто вважати часом найбільш інтенсивної міжурядової взаємодії щодо пожвавлення всіх видів українсько-словацького співробітництва, насамперед в економічній сфері. Більша частина українсько-словацьких міжвідомчих і міжурядових документів про співробітництво укладалося своєрідним “пакетом” під час взаємних офіційних візитів і переговорів урядових делегацій на чолі з главами урядів. Найбільшим у ВАЗП МЗС України є пакет міжурядових документів, підписаних під час візиту української делегації на чолі з прем`єром В.А. Ющенком до Братислави 5-6 грудня 2000 р. Це – угоди між Кабінетом Міністрів України і Урядом СР про транскордонне співробітництво, про співробітництво і взаємну допомогу в разі виникнення надзвичайних ситуацій, про соціальне забезпечення, про співробітництво в галузі інформації.

Слід зазначити і про недоліки у розвитку двостороннього співробітництва. Важливим моментом у роботі є період підготовки зустрічі урядових делегацій на чолі з прем`єр-міністрами П. Лазаренком та В. Мечіаром в березні 1997 р. в Ужгороді, словацька сторона по-перше, ніяк чітко не могла визначитися із місцем проведення переговорів – український уряд пропонував зустрітися в Ялті, але уряд СР під тиском Москви, яка займалася в цей час “кримським питанням”, відмовився. Кабінет Міністрів СР тому запропонував провести зустріч і переговори урядових делегацій в прикордонному Ужгороді. По-друге, навіть прес-служба прем`єра СР В. Мечіара до останнього моменту не здатна була пояснити, які ж конкретні питання і документи будуть розглядатися на зустрічі урядових делегацій України і СР в м. Ужгород.

Можливо, і через такий підхід ужгородська зустріч і переговори урядових делегацій України і СР в березні 1997 р. стали останніми в практиці українсько-словацького міждержавного співробітництва 1990-х років.

Черговим системним недоліком у розвитку українсько-словацької зовнішньополітичної взаємодії періоду 1990-х років була недосконалість двосторонніх міжпарламентських зв`язків. Контакти між законодавчими органами двох держав реально встановилися лише в другій половині 1990-х років. У березні 1996 р. делегація Національної Ради СР відвідала з трьохденним візитом Україну. Делегацію очолив голова парламентського комітету з питань зовнішньої політики Душан Слободнік [46.-С.8]. Останній був одним із основних ідеологів націонал-ізоляціоністської політики Словаччини періоду 1994-1998 рр. Україна розглядалася загалом словацькою стороною у цей час лише як “перехідний пункт” в орієнтованій на Росію східній зовнішній політиці СР. Тому візит делегації НР СР не привів до створення системи регулярних двосторонніх міжпарламентських контактів.

І лише в наступному виборчому періоді: в СР – 1998- 2002 рр. словацько-українські міжпарламентські зв`язки набрали більш активного характеру. Це було пов`язано значним чином із тим, що головою НР СР після парламентських виборів у Словаччині було обрано Йозефа Мігаша – лідера Партії демократичної лівиці (ПДЛ), який до 1996 р. обіймав пост посла в Україні і до того ж раніше отримав українську вищу освіту. Особисто Й. Мігаш і очолив словацьку парламентську делегацію, котра 4-6 травня 1999 р. відвідала Київ і Закарпаття. У Верховній Раді України словацькі парламентарі знайомилися з роботою вищого законодавчого органу і вели переговори про розширення двостороннього міжпарламентського співробітництва. В інтерв`ю друкованому органу українського парламенту – газеті “Голос України”, опублікованому 7 травня 1999 р., Й. Мігаш позитивно оцінив стан українсько-словацьких відносин і перспективи двосторонніх міжпарламентських зв`язків [50.-С.3].

Єдиного позитиву в формуванні системи міжпарламентського співробітництва Україна і СР досягли лише в 2000-2002 рр., коли була створена і почала діяти українсько-словацька група міжпарламентського співробітництва, очолювана депутатами НР СР – Станіславом Бартошом (ПДЛ) і Верховної Ради України – Нестором Шуфричем (СДПУ(о)). Однак, за весь період діяльності їй вдалося організувати лише одну поїздку українських парламентарів до Словаччини. І функціонування цієї групи фактично припинилося після чергових парламентських виборів в Україні і СР в 2002 р.

Майже так само безсистемно як українсько-словацькі міжпарламентські зв`язки розвивалося в 1990-ті роки і співробітництво між провідними партійно-політичними силами України і Словаччини. Перші офіційні міжпартійні контакти встановилися лише в 1998-1999 рр. Так, в травні 1998 р. делегація української Народно-демократичної партії та Всеукраїнського об`єднання “Нова Україна” була запрошена на передвиборчий з`їзд правлячого в СР Руху за демократичну Словаччину (РЗДС), який відбувся у м. Кошице. Прем`єр-міністр СР Владімір Мечіар – голова РЗДС та заступник голови словацького парламенту Августін-Маріан Гуска під час зустрічі з членами української делегації – керівником виборчого штабу НДП Р. Шайгородським, заступником голови “Нової України” С. Ревою та іншими обговорювали питання розвитку дружніх українсько-словацьких відносин і міжпартійного співробітництва. Передбачалося, зокрема, інтенсивно розвивати зв`язки між НДП і РЗДС, не лише в розрізі співпраці центральних партійних органів, але і шляхом розширення взаємодії на рівні їх регіональних партійних організацій. Насамперед, територіально суміжних: Кошицької і Пряшівської крайових організацій РЗДС зі словацького боку та Закарпатської обласної організації НДП – з українського [70.- 1998.- 23 травня.-С.2]. Ідейні відмінності між правоцентристською НДП і національно популістським РЗДС, поразка Руху на парламентських виборах 1998 р. в Словаччині та перехід його в опозицію не дозволили надалі розвинути цей проект українсько-словацького міжпартійного співробітництва.

Більш послідовно у сфері розвитку міжпартійних зв`язків діяли наприкінці 1990-х років лівоцентристські сили України і Словаччини. 13 травня 1998 р. на українсько-словацькому кордоні відбулася зустріч делегації керівництва словацької ПДЛ, очолюваної Й. Мігашом, із представниками СДПУ(о). Було погоджено, що тісні робочі зв`язки між двома партіями лівоцентриського спрямування встановляться як на регіональному, так і загальнопартійному рівнях [70.- 1998. – 16 травня.- с.2]. У ході травневого 1999 р. візиту Й. Мігаша на чолі парламентської делегації до Києва ним були також проведені переговори з головою СДПУ(о) В. Медведчуком. Лідери двох партій підписали протокол намірів про співробітництво ПДЛ і СДПУ(о) [76.-С.26]. У складі української парламентської делегації в серпні 1999 р. голова СДПУ(о) В. Медведчук, члени Політбюро партії – І. Різака та Н. Шуфрича у 1999 р. відвідала Братиславу, де мали зустрічі з президентом СР Р. Шустером, прем`єр-міністром М. Дзуріндою, головою парламенту Й. Мігашем та керівництвом ПДЛ. Але в подальшому, контакти між українськими соціал-демократами (об`єднаними) та словацькими посткомуністами, ймовірно, також з виборчих причин перервалися. ПДЛ за результатами виборів до НР СР у вересні 2002 р. не змогла пробитися до парламенту і втягнулася в смугу зміни керівництва, внутрішньопартійної кризи та організаційного розколу. Загалом лівоцентристський рух у Словаччині на сучасному етапі знаходяться в стані тимчасового занепаду і дезінтеграції. Тому українські лівоцентристські партійно-політичні сили поки що не мають солідного партнера із словацького боку для подальшого розвитку міжпартійного співробітництва.

Таким чином, друга половина 90-х років хх століття в стосунках між Україною і СР була періодом інтенсивного розвитку зовнішньополітичних відносин. Але і в цій сфері не обійшовся без проблем. У 1999 р. розгорнулося дипломатичне суперництво між нашими державами за місце непостійного члена у Раді Безпеки ООН, яке в кінці кінців виборола Україна. 28 червня 2000 р. Словаччина ввела візовий режим для в`їзду на її територію громадян України. Такі коливання можна з-поміж іншого вважати і наслідком недостатнього рівня координації зовнішньополітичних кроків між Україною та СР і непослідовності реалізації політики стратегічного партнерства з боку обох держав. Відомий словацький політолог, спеціаліст із словацько-українських відносин Олександр Дуліба взагалі вважає, що у 1990 ті роки Україна не зайняла належного їй місця у східній політиці СР, де пріоритет надавався розвитку стосунків із Російською Федерацією.


2.2 Чинники розвитку українсько-словацьких зовнішньоекономічних зв'язків


Комплекс факторів, які суттєвим чином впливали на розвиток українсько-словацьких зовнішньоекономічних відносин і становлення системи двосторонніх господарських зв'язків протягом 1990-х років, включає позитивні та негативні впливи як міжнародного, в тому числі міждержавного, так і внутрішнього характеру. Не зовсім сприятливі, зазначені вище, стартові умови зародження нової моделі українсько-словацького економічного співробітництва не завадили одначе формуванню її як цілісної системи економічної взаємодії двох суверенних держав. Позитивом стало те, що Україна і СР двохсторонні економічні зв'язки будували в 1990-ті роки, як два рівноправні партнери, котрі самостійно вирішували всі питання співпраці і погоджено усували перепони на шляху розвитку традиційних і принципово нових форм господарського співробітництва.

Стратегічно важливим динамізуючим чинником був факт розбудови національних економік після унезалежнення України і Словаччини за схожими стратегічними напрямками - відкритих назовні та орієнтованих на експорт. Погоджено у більшості випадків впродовж 1990-х років здійснювалися цілеспрямовані кроки з інтеграції двох країн у світо-господарські зв'язки та міжнародний поділ праці, включення в загальноєвропейські інтеграційні процеси та регіональне співробітництво в Центрально-Східній Європі.

Спільні риси мала також системна ринкова трансформація економічних відносин на перехідному етапі, спрямована в обох державах на створення соціальне орієнтованої ринкової економіки. Причому, деяким чином у досліджуваний період майже співпадали цикли і вектори господарського розвитку та ринкових реформ в Україні і Словаччині. Обидві незалежні держави в основному відмовилися від "шокового" варіанту ринкової трансформації, але не відразу визначилися в подальшій стратегії реформування. Тому до другої половини 1990-х років і Україна, і СР втягнулися в смугу гальмування економічних реформ та період господарського спаду. Загальним негативом структури народного господарства України і СР, яку вони отримали в спадок від минулого, був занадто "важкий" характер економіки та велика питома вага військово-промислового комплексу. Низькими залишалися техніко-технологічний рівень виробництва і конкурентоспроможність словацької та української продукції на світовому ринку.

Менша за розмірами і більш мобільна щодо структурних змін словацька економіка швидше вийшла з господарської кризи і з другої половини 1990-х років стабільно має найвищу динаміку росту основних макроекономічних показників з-поміж країн Центрально-Східної Європи. Повільність ринкових перетворень в більш масштабній Україні в період 1990-х років не дозволила так швидко, як в СР, вийти з системної господарської кризи. Тому невелика Словаччина почала наприкінці 1990-х років навіть наздоганяти Україну за абсолютними агроекономічними показниками. А інші країни Центрально-Східної Європи - Польща, Чехія і Угорщина взагалі суттєво випередили, наприклад, за обсягом валового внутрішнього продукту (ВВП) Україну (Див.Дод.1.)

Вказане в Таб. 1 різке падіння номінального ВВП України в 1999 р. дійсно було реальністю, позаяк стрімко знизився курс української національної валюти - гривні стосовно ВКВ під впливом наслідків світової і російської фінансової кризи 1997-1998 pp. І, тому, набагато менша Словаччина майже наблизилася за обсягом номінального ВВП до показників України. Згідно з даними словацької статистики, в 2000 р. номінальний ВВП СР складав 19 млрд. 203 млн. дол. США (в поточних цінах). Зовнішньоторговельний оборот Словаччини наприкінці 1990-х років перевищив 20 млрд. дол. США: в 1999 р. експорт СР досяг 10 млрд. 289 млн. дол. США, імпорт 11 млрд. 321 млн. дол. США, у 2000 p., відповідно, 11 млрд. 869 млн. і 12 млрд. 787 млн. дол. США. У другій половині 1990-х років щорічний обсяг зовнішньої торгівлі України був майже у 2 рази більшим, ніж Словаччини, і перевищив показник 40 млрд. дол. США. Але необхідно враховувати, що за перерахування наведених абсолютних показників ВВП, зовнішньої торгівлі на відносні - хоча б з розрахунку на 1 жителя країни, Словаччина була значно попереду України, маючи майже в 10 разів меншу кількість населення. Безумовно, в України в минулому і зараз є набагато могутніший економічний потенціал, ніж у Словаччини, але ефективність використання чи віддача, наприклад, українського промислово-виробничого або експортного потенціалу, як свідчать наведені дані, суттєво нижча ніж аналогічного словацького. Таким чином, абсолютні і відносні показники соціально-економічного розвитку СР в 1990-ті роки засвідчують, що до цієї держави Україна повинна була ставитися як майже до рівноцінного економічного партнера.

Лише з 2001-2002 pp. почався динамічний ріст української економіки, який зараз, у свою чергу, є за темпами найвищим серед пострадянських країн СНД. Відновлення економічного росту, досягнення високих темпів приросту ВВП, збільшення обсягів зовнішньої торгівлі та інше створюють міцну базу для переходу до нового етапу економічного співробітництва між Україною та СР. Але ризиками для подальшої успішної двохсторонньої співпраці стають геополітичні зміни в Європі внаслідок розширення ЄС на Схід та, відповідно, зміна статусу спільного українсько-словацького кордону на частину нових зовнішніх кордонів європейської спільноти, що в перші роки неминуче матиме певні бар'єрно-економічно риси.

Водночас є ряд постійно діючих об'єктивних чинників, які сприяють двохсторонньому економічному співробітництву. Зокрема, важливою об'єктивною передумовою інтенсивної українсько-словацької господарської взаємодії, яка була присутня в 1990-ті роки і продовжує існувати в сучасності та довготривалій перспективі, є геостратегічний фактор - безпосередня взаємодія просторово близьких народногосподарських комплексів, вигідне розташування двох держав на перехресті економічних шляхів в Європі між Сходом і Заходом (чи й більше - в стратегічному центрі євразійської співпраці) та Північчю і Півднем (що дозволило обом державам ефективно включитися в Балто-Чорноморське і Балто-Адріатичне економічне співробітництво). Не використати вигоди географічного розташування з метою отримання не політичних, а насамперед економічних дивідендів було б стратегічною помилкою двох держав. При цьому спільна українсько-словацька геоекономічна стратегія дозволяє досягти кумульованого або і синергетичного ефекту. Тому уже з другої половини 1990-х років Україна і СР почали координувати дії і розробляти спільні міжнародні господарські проекти, насамперед з євразійського транзиту енергоносіїв до Європи. Хоча й тут, як і на інших напрямках українсько-словацького економічного співробітництва в 1990-ті роки не обійшлося без проблем і навіть конфлікту стратегічних національне-державних інтересів.

Принципово впродовж 1990-х років змінився характер суб'єктів-учасників українсько-словацьких зовнішньоекономічних відносин. У попередні десятиліття "соціалістичної співдружності" реально єдиним учасником міжнародних економічних зв'язків була держава, у

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: