Xreferat.com » Рефераты по международным отношениям » Українсько-словацькі відносини: формування системи міждержавного співробітництва (1990-ті роки)

Українсько-словацькі відносини: формування системи міждержавного співробітництва (1990-ті роки)

власності якої знаходилися майже всі підприємства-виробники і експортери. Існувала державна монополія на зовнішню торгівлю, яка здійснювалася, за незначними винятками, лише через спеціалізовані державні експортно-імпортні структури, наприклад, зовнішньоторговельні організації та об'єднання.

Ліквідація адміністративно-директивної, одержавленої економічної системи, кардинальна лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків та інші реформні кроки привели до того, що з початку 1990-х років найбільш динамічним елементом українсько-словацьких економічних відносин стала велика маса конкретних суб'єктів господарської діяльності. Держави також залишилися прямими учасниками зовнішньоекономічних стосунків. Але значно меншим чином, особливо внаслідок звуження державного сектору в економіці України і СР у ході приватизації.

Основною функцією держав в системі українсько-словацьких господарських стосунків 1990-х років стало створення сприятливих умов для безпосередньої взаємодії нових ринкових суб'єктів, більшість з яких уже належала до недержавного, найчастіше приватного сектора. У своїх торговельних, виробничо-коопераційних, інвестиційних та інших контактах і співпраці із закордонними партнерами ці підприємства і організації керувалися принципами раціональності, економічної доцільності та отримання прибутку. Держави, однак, формують своєрідний законодавчо-нормативний і міжнародно-правовий "коридор", щоб приватні інтереси ринкових структур-учасників українсько-словацького економічного співробітництва не вступали в суперечку із суспільними інтересами та стратегічними завданнями двохсторонньої господарської співпраці.

До такого нового рівня взаємовідносин в економічному співробітництві Україна і Словаччина рухалися в 1990-ті роки поступово - через перехідний період змін в системі двосторонніх стосунків. Причому, перші зрушення в українсько-словацьких економічних відносинах відбулися ще в період планової економіки. У другій половині 1980-х років в Україні, як і на загальносоюзному рівні, впроваджувалися нові механізми у сфері зовнішньоекономічних стосунків. Акцент було зроблено на розвиток прямих виробничих і науково-технічних зв'язків підприємств і організацій.

Прямі зв'язки соціалістичного періоду дозволили українським підприємствам налагодити різні види економічного співробітництва і набути досвіду роботи на зовнішньому ринку та в здійсненні експортно-імпортних операцій. Надалі не всі контрагенти українсько-словацьких прямих зв'язків утримали контакти з різних причин - через роздержавлення і приватизацію підприємств і пошук новими власниками інших партнерів, вичерпання ефективності співробітництва тощо. Загалом перехід як всередині держав, так і в зовнішньоекономічних зв'язках до ринкових відносин суттєво змінив характер українсько-словацького економічного співробітництва.

Це вплинуло на процеси розвитку співробітництва в основній сфері зовнішньоекономічних відносин України і СР - у взаємній торгівлі, яка впродовж 1990-х років еволюціонувала досить нерівномірно. Серйозний вплив на двосторонню торгівлю мали і наслідки фінансової кризи 1997-1998 p., що спричинили падіння її обсягів.

Торговельно-економічна місія в складі посольства України в СР у звіті за 2000 р. наводить цікаві дані про питому вагу України в зовнішньоторговельних операціях Словаччини. Так, в 1998 р. експорт до України складав 1,9% загального обсягу словацького експорту, в 1999 р. - 1%, в 2000 р. - 0,9 %. А частка України в імпорті СР становила за ці ж роки, відповідно, 1,8, 1,28 і 1,48%. У загальному обсязі товарообігу СР доля України складала в 1998 р. - 1,8%, в 1999 р. - 1,3%, а в 2000 р. - 1,36% . Для порівняння слід зазначити, що доля Російської Федерації в товарообігу СР протягом 1998-2000 pp. зросла з 6,6 до 9,26%, хоча така питома вага торгівлі з Росією та її ріст був швидше обумовлений збільшення експорту російських енергоносіїв до Словаччини та деблокацією російського зовнішнього боргу перед СР, який становить понад 1 млрд. дол. США.

Згідно із офіційними даними словацької зовнішньоекономічної статистики, які видаються дещо точнішими, ніж аналогічні українські офіційні статистичні показники, динаміка обсягів експорту-імпорту між Словаччиною і Україною виражена в національних грошових одиницях - словацькій кроні (за орієнтовного середнього курсу: 40 словацьких крон = 1 дол. США) була наступна(Див. дод. 2)

Дані Таблиці 2. висвітлюють ще більшу нерівномірність розвитку зовнішньої торгівлі між Україною і Словаччиною в 1990-ті роки. Критичне наростання дефіциту зовнішньоторговельного обороту для української сторони в середині 1990-х років (1995 р. - понад 1 млрд. слов. крон, тобто більше 50 млн. дол. США ) примусило державні органи України більш предметно зайнятися проблемою зовнішньоекономічних зв'язків із Словаччиною.

Погіршення торговельних показників та необхідність виправлення становища були і одними із головних причин ініціювання зустрічі і переговорів урядових делегацій України і СР, очолюваних прем'єрами Є. Марчуком і В. Мечіаром, у Високих Татрах (СР) в січні 1996 р. Про це свідчать положення щодо необхідності кардинальних змін у взаємній торгівлі, які містяться у спільній заяві двох глав урядів за результатами переговорів на Штрбському плесі.

Водночас на українсько-словацьких переговорах урядових делегацій у Високих Татрах були підписані і важливі міжурядові документи - Конвенція між Україною і СР про уникнення подвійного оподаткування і Декларація про принципи та напрямки співробітництва між Україною і СР у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Тут же 22 січня 1996 р. була укладена і Угода про співробітництво між Торгово-промисловою палатою України і Торгово-промисловою палатою СР.

Торгово-промислові палати обох країн взяли на себе важливу функцію сприяння розвитку зовнішньоекономічних зв'язків між Україною та СР. Хоча статус і можливості двох палат дещо різняться - словацька ТПП є складовою частиною державної системи і структури підтримки експорту, а українська -швидше добровільною асоціацією учасників експортно-імпортних зв'язків, через координацію дій із організації міжнародних виставок, ярмарків, практичного пошуку партнерів із ділового співробітництва, налагодження контактів між підприємствами-контрагентами зовнішньоекономічних відносин та іншою широкою активністю торгово-промислові палати суттєво сприяли розширенню кола учасників українсько-словацьких економічних зв'язків

У другій половині 1990-х років з'явилися принципово нові моменти у самому міжпалатному співробітництві.

Цікавим фактом, однак, є те, що таку форму українсько-словацького міжпалатного співробітництва ініціювали насамперед регіональні торгово-промислові палати прикордонних областей України і Словаччини. Восени 1997 р. в м. Київ відбулася зустріч представників ТТП України та СР, на якій констатовано, що співробітництво палат в розвитку українсько-словацького економічного співробітництва є недостатнім. Тому Кошицька палата ТПП СР і Закарпатська ТГШ уже в січні 1998 р. підписали угоду про між палатну співпрацю, яка передбачала чергові спільні акції: організацію і проведення ярмарків, загальних і тематичних виставок товарів, організацію презентацій фірм і робочих зустрічей, проведення семінарів. Одночасно регіональні палати почали роботу над проектом із створення Словацько-української торгової палати, з розрахунком на отримання для його реалізації фінансової підтримки програми Європейської Комісії ФАРЕ-КРЕДО. В 1999 р. така змішана українсько-словацька палата була створена. Установчі збори з формування української частини Ради Словацько-Української ТПП, як повідомлялося в листі Закарпатської ТГШ до Йозефа Лукача - голови СУТГТП, відбулися в м. Ужгород 6 липня 1999 p. A 8 липня в м. Кошице пройшла зустріч українських і словацьких членів Ради СУ ТПП. Планом її діяльності уже на другу половину 1999 р. передбачалося організація та сприяння проведенню міжнародних ярмарок, виставок, контактних днів в українських містах Одесі, Горлівці, Вінниці та Ужгороді та словацькому –Лученці.

Таким чином, розвиток співробітництва ТПП України і СР та їх регіональних структур свідчить, що активним чинником в системі українсько-словацького економічного співробітництва були не тільки державні органи, а й торгово-промислові палати, підприємницькі об'єднання і асоціації. Разом з тим, основну координуючу роль у розвитку системи зовнішньоекономічних зв'язків між Україною і СР відігравала двохстороння міжурядова українсько-словацька Комісія з питань економічного і науково-технічного співробітництва.

Черговим потенційним програшем в динамізації українсько-словацького економічного і науково-технічного співробітництва 1990-х років стала невдача спільних зусиль України і СР по вступу української сторони до Центральноєвропейської асоціації вільної торгівлі (CEFTA). Це багатостороннє субрегіональне міжнародне економічне об'єднання було створено в 1993 р. У 1996 p. CP запропонувала Україні підтримку входження до цієї зони вільної торгівлі. Але необхідними умовами повноправного членства держави в CEFTA були наступні вимоги: членство в ГАТТ/СОТ, асоційоване членство в ЄС та підписання угод про вільну торгівлю з кожною із країн-членів CEFTA [7.-С.1-32]. Незважаючи на те, що Україна ще не виконувала цих основних вимог до кандидатів на вступ до CEFTA, українська і словацька сторони почали вести активну підготовчу роботі з приєднання української держави до цієї Асоціації. Так, дані питання виносилися на розгляд робочої групи експертів 16-19 січня і 13-15 березня 1996 p., обговорювалися на четвертому і п'ятому засіданнях міжурядової комісії з питань економічного і науково-технічного співробітництва. Кроком вперед було підписання під час робочої зустрічі урядових делегацій 6-7 березня 1997 р. в м. Ужгород Меморандуму про заходи щодо лібералізації умов взаємної торгівлі між Україною та СР. У квітні 1997 р. розпочали роботу групи українських і словацьких експертів з аналізу торговельно-економічних режимів двох країн для підготовки пропозицій щодо можливостей, термінів і графіків проведення переговорів про лібералізацію українсько-словацької торгівлі .. Але надалі спільна діяльність обох сторін з підготовки вступу України до CEFTA припинилася. Українська сторона об'єктивно не була спроможна забезпечити в прискореному темпі набуття членства в ГАТТ/СОТ, асоційованого членства в ЄС, як необхідної вимоги до кандидатів на вступ в Асоціацію. А СР, переорієнтувавшись в 1997-1998 р. у східному напрямку на пріоритетний розвиток співробітництва з Росією поступово втратила інтерес до лобіювання вступу України в CEFTA. Тобто, спроба підняти на вищий і багатосторонній рівень хоча б зовнішньоторговельне співробітництво та перейти до режиму вільної торгівлі в українсько-словацьких економічних відносинах другої половини 1990-х років завершилася безрезультатно.


2.3 Проблеми інвестиційного співробітництва України і Словацької Республіки


Складним для українсько-словацького міждержавного економічного співробітництва 1990-х років виявився перехід і до інших вищих форм господарської співпраці, таких як реалізація спільних інвестиційних проектів та забезпечення взаємного серйозного зростання прямих іноземних інвестицій в національні економіки. Причому в 1990-ті роки тут існували і існують серйозні проблеми як на макрорівні міждержавного українсько-словацького господарського співробітництва, так і на мікрорівні - в безпосередній взаємодії суб'єктів господарської діяльності.

Складність українсько-словацького співробітництва 1990-х років в інвестиційній сфері на міждержавному рівні була значним чином зумовлена негативною спадщиною, отриманою від минулої "соціалістичної економічної інтеграції" в рамках Ради Економічної Взаємодопомоги". Найскладніші проблеми для України і СР виникла навколо незавершеного гігантського будівництва Криворізького гірничо-збагачувального комбінату (КГЗК), який зараз є найбільшою і найдорожчою недобудовою в цілій Європі.

У 1983 р. в Берліні була підписана багатостороння угода країн-членів РЕВ про співробітництво у спорудженні КГЗК. В 1985 р. почалося спорудження інфраструктури, а в 1986 р. практичне будівництво комбінату. Багатосторонні домовленості в цій сфері були доповнені двосторонніми договорами СРСР із європейськими країнами РЕВ. 24 вересня 1986 р. підписано міжурядову угоду між СРСР і ЧССР про співробітництво в будівництві КГЗК. Однак, після революції 1989 р. та зміни режиму, чехословацька влада 16 квітня 1992 р. схвалила рішення про припинення державної участі в будівництві комбінату і оголосила тендер на продаж права чехословацької сторони на інвестування в це будівництво. 27 грудня 1992 р. за декілька днів до припинення чинності федерації та усамостійнення СР і ЧР було підписано договір між урядом ЧСФР та Східнословацьким металургійним комбінатом (м. Кошице) про перехід на кошицьке підприємство прав на вкладені чехословацькою державою в спорудження чехословацької частини КГЗК кошти і на участь в подальшому будівництві. 16 лютого 1994 р. Україна і Словаччина підписали міжурядовий протокол щодо спорудження КГЗК, який став додатком до радянсько-чехословацької угоди від 24 вересня 1986 р

Кабінет Міністрів України ще в 1992 р. створив спеціальну державну комісію з розгляду питань подальшого будівництва КГЗК, яка прийшла до висновку про доцільність завершення робіт, так як,наприклад, колишніми учасниками було завершено об'єкти на 70-85%. Зокрема, словацька сторона виконала зобов'язання по будові на 75% . Надалі, однак, участь словацької сторони у будівництві КГЗК була тісно пов'язана із долею Східнословацького металургійного комбінату (абревіатура словацькою - ВСЖ). 20 травня 1994 р. було укладено угоду між ВСЖ і КГЗК про реалізацію словацьким підприємством відведеної йому частки будівництва та постачання в Кошице залізорудної сировини.

Уже в цей час Україна намагалася створити міжнародний консорціум для завершення спорудження КГЗК. Переговори з цього питання українськими державними органами велися також з Румунією і Болгарією. Румунська сторона, зокрема, не заперечувала проти створення такого консорціума у формі спільного підприємства. Тому і словацьким учасникам було запропоновано в 1996-1997 pp., вперше - під час зустрічі прем'єрів України і СР у Високих Татрах в січні 1996 p. взяти участь у заснуванні і діяльності спільного підприємства для завершення будівництва КГЗК [75.-С.205]. Але невдовзі внутрішні проблеми самого ВСЖ унеможливили реалізацію такого проекту.

ВСЖ за сприяння уряду В. Мечіара був фактично приватизований групою менеджерів комбінату на чолі з Олександром Резешем. Це приклад так званої "політичної приватизації", яка відбувалася в 1994-1998 pp. в Словаччині. Поступово А. Резеш сконцентрував у своїх руках і в руках членів родини контрольний пакет акцій комбінату. Але приватизовані таким шляхом провідні словацькі підприємства через неефективне управління нерідко банкротували. Що не оминуло й ВСЖ.

Наприкінці 1998 р. фінансово-господарське становище ВСЖ погіршилося настільки, що банки-кредитори оголосили дефолт комбінату за неповернутими кредитам борги. Консорціум словацьких і закордонних банків призначив кризовий менеджмент на чолі з Габріелем Ейхлером для виводу ВСЖ із боргової кризи. Почався розпродаж майже 150 нерентабельних дочірніх підприємств ВСЖ, в т.ч. за кордоном.

Суб'єктивними причинами кризового стану ВСЖ були насамперед стратегічні помилки менеджменту і основних власників комбінату. З-поміж них варто назвати наступні. Надмірні амбіції та неефективні фінансові затрати основних власників ВЖС - сім'ї А. Резеша щодо можливості перетворення комбінату в транснаціональну корпорацію, яка б оперувала щонайперше у Центрально-Східній Європі (ВСЖ на приватизаційному конкурсі придбав угорський металургійний комбінат ДАМ-Дьордь, намагався ввійти до складу акціонерів польського металургійного комбінату в Катовіце та ряду чеських металургійних комбінатів). Велика диверсифікація виробничої та фінансово-господарської діяльності ВСЖ: крім основного - сталеплавильного виробництва, кошти непродуктивно вкладалися у створення СП і дочірніх підприємств за кордоном, не пов'язаних із металургією, власниками було куплено, наприклад, футбольний клуб "Спарта" (м. Прага) тощо. Розбазарювання і привласнення коштів ВСЖ власниками контрольного пакету акцій. Сім'я А. Резеша перетворилася в один із найбагатших кланів у Словаччині, придбала особисто для себе нерухомість за кордоном, зокрема в Іспанії, парк престижних автомобілів та літаків для себе і комбінату, частину акцій ВСЖ ними було переведено на свої фірми в офшорні зони. Фінансування політики - ВСЖ був головним фінансовим спонсором РЗДС та В. Мечіара, а А. Резеш на парламентських виборах 1998 р. навіть безпосередньо очолив виборчий штаб "мечіарівців", позаяк саме завдяки "політичній приватизації" за сприяння В. Мечіара сім'я А. Резеша оволоділа в середині 1990-х років контрольним пакетом акцій ВСЖ.

Серед об'єктивних причин занепаду ВСЖ ключову роль зіграла загальна рецесія металургійного виробництва у світі наприкінці 1990-х років та планомірне його зниження в країнах ЄС, техніко-технологічна відсталість основного виробництва комбінату. "Резешовці" з середини 90-х років самі намагалися залучити іноземних інвесторів для модернізації та розгортання нового виробництва на ВСЖ - створили у складі комбінату СП з фінськими фірмами. Але А. Резеш не допускав цих іноземних інвесторів до управління комбінатом. В 1997-1998 pp. він формально відійшов від керівництва ВСЖ, передавши правління в руки т.зв. "кіндер-менеджменту", на чолі з сином Юліусом та групою його 30-річних товаришів. Однак, застава частини пакету акцій "резешовців" банкам за отримані кредити, вимушений продаж та інтенсивна торгівля акціями комбінату на ринку цінних паперів поступово підірвали роль сім'ї А. Резеша, як основних власників ВСЖ. Підприємство стало неплатежеспроможним, тому банки-кредитори взяли над ним контроль.

За таких умов говорити про ефективну участь ВСЖ у продовженні будівництва КГЗК не могло бути й мови. Представники словацького підприємства до того ж на українсько-словацьких переговорах у жовтні 1999 р. в Братиславі зажадали від України повернення своєї частки, вкладеної в спорудження КГЗК. Вони оцінили її в 44 млн. дол.. СІЛА і вимагали негайно повернути в грошовій формі.

Епопея кризи ВСЖ завершилася вступом стратегічного іноземного інвестора - американської корпорації U.S.Steel до підприємства. В березні 2000 р. Кабінет Міністрів М. Дзурінди, після тривалих переговорів із потенційними інвесторами ВСЖ, обрав американську фірму, як найбільш ефективного нового власника комбінату . Але U.S.Steel погодилася викупити за 700 млн. дол., із розстрочкою платежу до 10 років та зарахуванням реінвестицій у сплачену ціну лише основне - сталеплавильне виробництво комбінату потужністю до 4 млн. т металу в рік. Дочірні підприємства і соціальні об'єкти американців не цікавили. Тому уряд СР пішов на поділ існуючого цілісного комбінату на дві юридичні особи: першу - новостворене підприємство U.S.Steel-Кошице і друге - залишену частину – ВСЖ.

Американські інвестори не мали бажання вкладати кошти в криворізький довгобуд, а фінансове слабий ВСЖ не мав можливості активізувати свою участь у будівництві КГЗК. Українська сторона, однак, продовжувала пропонувати Словаччині створити акціонерне товариство на території України для завершення будівництва КГЗК.

19 квітня 2000 p., однак, на засіданні кабінету міністрів Словаччини було схвалено рішення щодо: а) повного припинення участі СР у спорудженні КГЗК; б)офіційного виходу СР з усіх договорів, пов'язаних із будівництвом КГЗК.

Міністр економіки СР Любомир Гарах на прес-конференції після засідання уряду заявив, що причиною такого кроку Словаччини є невиконання Україною договірних зобов'язань по КГЗК. Водночас, Л. Гарах підкреслив, що уряд не буде брати на себе ніяких зобов'язань Східнословацького металургійного комбінату щодо участі в спорудженні КГЗК, позаяк це - приватно-корпоративна фірма, яка сама відповідає за своїми договірними зобов'язаннями [30.-С.76-81]

Проблема участі словацької сторони і ВСЖ зокрема у будівництві КГЗК до теперішнього часу залишається предметом українсько-словацьких міждержавних переговорів. На 9-му і 10-му засіданнях міжурядової комісії з питань економічного і науково-технічного співробітництва в 2002 р. представники України знову пропонували СР створити на українській території підприємство з іноземними інвестиціями для завершення довгобуду. Але, на жаль, перспективи як завершення спорудження КГЗК, так і участі в цьому ВСЖ -досить песимістичні. Наприкінці 2002 р. контрольний пакет акцій ВСЖ через словацький ринок цінних паперів викупила агресивна фінансова фірма "Пента" Це - група молодих словацьких гравців на ринку цінних паперів, які, зазвичай, або дешево купують підприємства з метою дорожчої перепродажі їх після фінансово-господарського оздоровлення, або купують контрольні пакети акцій на замовлення іноземних клієнтів. Тривалим інвестуванням і виробничою діяльністю "Пента" не займається. Зміна власників ВСЖ не дозволяє прогнозувати активної участі словацької сторони в добудові КГЗК в Україні.

Впродовж 1990-х років були приклади успішного інвестування словацьких фірм в Україні. Серед них варто назвати інвестицію "Хемосвіту" в Луцьку, де наприкінці 1996 р. за сприяння українського уряду словацькому інвестору вдалося викупити 50% плюс 1 акцію підприємства Луцькпластмаса. На 1 січня 2001 року обсяг прямих словацьких інвестицій в Україні становив 43,3 млн. дол. США. За 2000 рік він збільшився на 2,9 млн. дол. США, або на 7,1%. Характерною ознакою розвитку інвестиційної діяльності Словаччини в Україні за цей період є те, що більшими темпами зростали інвестиції, спрямовані у виробничі галузі (9,5%). Причому типова вага словацьких інвестицій, спрямованих у підприємства, що виробляють продукцію є однією з найбільших - 75,5% (в цілому по Україні 54,9%, в польських інвестиціях - 29,7%, в угорських - 23,4%).Одним з потужніших словацьких інвесторів - акціонерним товариством "Хемосвіт" - вкладено в спільні українсько-словацькі підприємства інвестиції близько 16 млн. дол. США. Підприємством "Мінер фін" вкладено в гірничодобувну промисловість понад 20 млн. дол. США. В цілому по Україні було зареєстровано 195 спільних підприємств за участю словацького капіталу, з яких 67, або 34,3% безпосередньо випускають продукцію

Однак на міждержавному рівні тісної координації інвестиційної діяльності або реалізації спільних інвестиційних проектів у 1990-ті роки було явно мало. Лише наприкінці десятиліття Україна запропонувала СР взяти участь у транзиті каспійської нафти через новозбудований нафтопровід Одеса-Броди та системою нафтопроводів "Дружба" . Українсько-словацькому співробітництву у транзиті енергоносіїв до Європи може сприяти і той факт, що газо- і нафтотранзитну систему СР в 2001-2002 pp. приватизували могутні російські корпорації "Газпром" (у складі російсько-німецько-французького консорціуму) та ЮКОС. Росіяни є партнерами і України в новоствореному консорціумі з транзиту природного газу до Європи через українську територію. Але наскільки буде ефективною співпраця України і СР в рамках таких багатосторонніх енергетичних проектів покаже час.

Не слід забувати, що позиція Словаччини з транзиту енергоносіїв тривалий час, особливо у другій половині 1990-х років не завжди була сприятливою для України. Уряд В. Мечіара в середині 1990-х років розпочав переговори з Москвою щодо можливості будівництва додаткової гілки від трансконтинентального газопроводу "Ямал-Західна Європа" з Польщі до Словаччини. Російська сторона в особі колишнього керівництва "Газпрому" виношувала плани будівництва такого газопроводу в обхід України, щоб позбавити українську державу вагомої ролі в газотранзиті. У 1999-2000 pp. уряд М. Дзурінди висловив підтримку російським планам і готовність СР взяти участь у будівництві гілки "Ямал 2". Така позиція словацької сторони викликала серйозну напругу в українсько-словацьких міждержавних відносинах. У реальності, однак, "Газпром" не має коштів для масштабного будівництва додаткових газопроводів. Тому ідея спорудження російсько-білорусько-польсько-словацького газопроводу в обхід території України в 2002 р. втратила актуальність. Уроком є, що в майбутньому СР і Україна повинні уникнути поспішності в односторонньому прийнятті стратегічних рішень у важливих сферах економічного і інвестиційного співробітництва.

Розділ 3. УКРАЇНСЬКО-СЛОВАЦЬКІ ЗВ'ЯЗКИ І ВЗАЄМОВПЛИВИ В ГУМАНІТАРНІЙ І КУЛЬТУРНО-ДУХОВНІЙ СФЕРАХ


Міждержавне співробітництво України і СР у сфері культури, науки, освіти і захисту прав національних меншин має визначальне значення для формування дієвих механізмів взаємозбагачення духовної культури двох близьких слов'янських народів, збереження культурно-національної самобутності словацької меншини в Україні та української і русинської в Словаччині, формування мультикультурного суспільства, наростання процесів взаємовпливу в сфері мистецтва і літератури та у всіх інших областях життєдіяльності. Становлення основ системи українсько-словацького культурно-духовного співробітництва впродовж 1990-х років відбувалося в загальному контексті розвитку як двосторонніх міждержавних взаємин, так і культурного будівництва і етнополітики в умовах незалежності України і Словаччини.

Особливістю культурно-духовних, наукових і міжетнічних зв'язків, однак, є їх багатовікове підґрунтя, глибші історичні корені і ширша масова участь творчих еліт і громадян у цьому виді українсько-словацького співробітництва. Позитивним моментом співпраці двох народів у сфері культури, науки, освіти і прав національних меншин є значно нижчий рівень можливого негативного впливу міжнародних і міждержавних відносин та деяких політико-ідейних чинників на взаємодію культур націй та етнічних груп. Разом з тим, пізнання культурних здобутків і традицій сусіднього народу, національних меншин взаємозближення культур надзвичайним чином сприяє формуванню клімату довіри і поваги в міждержавних відносинах.

Слід також підкреслити цивілізаційну ідентичність України і Словаччини, які з перших днів незалежності зголосилися до цінностей європейської цивілізації і європейської культури. Але, згідно із положеннями модерністської теорії "конфлікту цивілізацій", висунутої С. Гантінґтоном, Україна і Словаччина знаходяться на т. зв. цивілізаційному розлом, який проходить з півночі на південь від Скандинавії до Адріатики, зокрема, відокремлюючи греко-католицькі західноукраїнські землі від східноукраїнських - православних. Тому Західна Україна, як і Словаччина та інші держави Центрально-Східної Європи, належить за цією теорією до західної цивілізації. Сучасний американський дослідник вважає, що цій цивілізації в Європі протистоять православна і мусульманська цивілізації. В основу такого новітнього трьохмірного поділу Європи (а світу - на 8 цивілізацій) С. Гантінґтон поклав культурно-цивілізаційні відмінності. Песимістичними є прогнози американського вченого, щодо найбільшої імовірності виникнення конфліктів на межі стикування цивілізацій [77.-С.21,24].

Але реальна практика навіть українсько-словацького культурного співробітництва 1990-х років засвідчила, що попри гантінґтонівські нібито культурно-цивілізаційні відмінності відбувалося не дистанціювання, а культурне зближення двох народів. І далеко не за рахунок лише взаємодії "цивілізаційне близьких" західноукраїнських областей із Словаччино, а, навпаки, завдяки переважно співробітництву на міждержавному рівні.


3.1 Українсько-словацькі культурні, наукові і освітні взаємозв'язки


Як і вся система міждержавних відносин України Словаччини в 1990-ті роки, двохстороннє культурне співробітництво поступово позбулося заідеологізованої бази, характерної для попереднього комуністичного режиму. Культурні зв'язки при цьому не зазнали руйнації організаційних структур співпраці, характерної для деяких інших областей відносин. Тому вони еволюційне продовжувалися. Неминучим, все ж, виявився перехідний етап межі 1980-1990-х років у історії новітнього українсько-словацького культурного співробітництва.

Документ зазначений в збірнику документів “Україна на міжнародній арені”[75.-С.215], засвідчує, що ще в серпні 1989 р. було укладено Договір про співробітництво між Міністерством культури Української Радянської Соціалістичної Республіки і Міністерством культури Словацької Соціалістичної Республіки на 1989-1991 pp. Це - єдиний відомий нам конкретний українсько-словацький документ, підписаний у відповідності із міжурядовими домовленостями з травня1998 р.

У Статті 1 Договору традиційно для документів того періоду стверджувалося, що міністерства культури сприятимуть культурному співробітництву між Україною і Словаччиною, "спрямованому на залучення широких мас трудящих до досягнень культури”. Однак, наступні статті Договору були більш прагматичними і конкретними. Так, в Статті 2 визначалися по 14 закладів культури і мистецтва двох країн, між якими встановлювалося безпосереднє співробітництво. З-поміж них були наступні пари: Музей історії Києва - Музей історії Братислави; Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1944-1945 pp. - Музей Словацького національного повстання (м. Банська Бистриця); Державний академічний театр опери і балету їм. Т.Г. Шевченка - Опера Словацького національного театру; Дніпропетровський театр опери і балету - Театр Й.Г. Тайовського з Банської Бистриці; Державний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької зі Львова - Український національний театр з Пряшева та інші . Державна Республіканська бібліотека м. Київ була включена як у вказаний список - партнером Державної наукової бібліотеки з Пряшева, так, згідно із Статтею 6 щодо спільної бібліотечної діяльності, і партнером Бібліотеки Матиці Словенської (м. Мартин) [74.-С.219]

Міністерства культури України і Словаччини, як видно з тексту Договору від 21 серпня 1989 p., домовилися також про щорічний обмін двома тематичними виставками (Ст.З), співробітництво гастрольно-концертних організацій "Укрконцерту" і "Словаколконцерту" (Ст.4), обмін самодіяльними колективами, культосвітніми працівниками та інше (Ст.5). У сфері кінематографії, розглядалася можливість проведення кінофестивалів у годному із міст України і Словаччини, спільне виробництво кіно продукції тощо (Ст.7) .Загалом, українсько-словацький Договір про культурне співробітництво від 21 серпня 1989 р. був виваженим і не занадто заідеологізованим документом з конкретними практичними завданнями. Зроблений нами вище детальний виклад його змісту пояснюється тим, що основні положення вказаного Договору, як показує аналіз документу і надалі лягли в основу ряду двосторонніх українсько-словацьких документів 1990-х років про співробітництво у сфері культури.

Започатковані на базі положень Договору та існуючі з попереднього часу широкі безпосередні зв'язки між культурними установами України і Словаччини у більшості продовжувалися і на етапі незалежності двох держав. Це і є ще одним позитивом українсько-словацького культурного співробітництва. Безпосередні зв'язки творчих колективів, обміни, гастролі, стажування тощо мали місце постійно. Так, в 1988 р. в Україні на гастролях побували симфонічний оркестр Кошицької консерваторії, струнний квартет Словацької філармонії. Група українських артистів відвідала Пряшівський театр. Режисер із Словаччини І. Іванчо поставив у Закарпатському обласному музично-драматичному театрі п'єсу словацького драматурга Я. Калоша "Дім для молодшого сина". Відбулися виставки творів закарпатських художників у м. Кошице, а східнословацьких -у м. Ужгород. У вересні 1988 р. широка культурна програма за участі словацьких митців була представлена на традиційних Днях Братислави в м. Київ. У 1989 р. в київському Державному музеї образотворчого мистецтва експонувалася виставка "Живопис і музика в творчості словацьких художників і музикантів", а в східнословацькому м. Требішов - виставка закарпатських художників. В 1990 р. в Києві працювала виставка творів О. Новаківського з колекції пряшівського професора М. Мушинки. Наступного року - на щорічному огляді "Маковицька струна - 91", присвяченому 750-річчю міста Бардейов, на запрошення Союзу русинів-українців - організатора фестивалю виступив вокальний ансамбль Львівського політехнічного інституту. Тернопільський театр ім. Т.Г. Шевченка виступив з виставами перед глядачами в м. Пряшів [21.-С.87]

Поступово формувалася міжнародно-правова основа українсько-словацького співробітництва в області культури. Невдовзі після усамостійнення України - уже на початку 1992 р. був підписаний перший двохсторонній документ у цій сфері - Протокол про культурне співробітництво між Міністерством культури України та Міністерством культури Словаччини.

Поштовхом до розробки нової комплексної договірної бази співробітництва України уже із

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: