Концепція управління персоналом в комерційному банку АКБ "Приватбанк"
Зміни, що намітилися на порозі нового тисячоліття у корпоративному керуванні, викликані глобалізацією ринків і структури промисловості, зрушеннями в архітектурі робочих місць і демографією робочої сили, орієнтацією на високі доходи власників, швидкими і безупинними організаційними і технологічними змінами, є стратегічними. Вони охоплюють не тільки бізнес у цілому, але й організацію кадрової роботи в корпораціях.
1) У бізнесі це наступні зміни:
від автономного самозабезпечення - до безмежного партнерства;
від ієрархічних чи (і) централізованих структур - до пластичних і децентралізованих, мережних структур;
від патріархальних моделей керування - до делегування повноважень;
від орієнтації на великі обсяги і низьку собівартість - до орієнтації на якість, швидкість і нововведення;
від безпомилкової роботи - до вимірюваних її удосконалень;
від закритої організаційної системи - до відкритої системи.
2) У сфері людських ресурсів корпорації:
від вузької спеціалізації й обмеженої відповідальності за доручену роботу - до широких професійних і посадових профілів;
від спланованого кар'єрного шляху - до інформованого і гнучкого вибору траєкторії професійного розвитку;
від відповідальності менеджерів за розвиток персоналу - до відповідальності самих працівників за власний розвиток;
від контролю над проблемами, з якими зіштовхуються працівники, - до створення можливостей для всебічного професійного росту кожного працівника;
від відхилення від зворотного зв'язку з підлеглими - до її активного пошуку;
від секретного розгляду факторів успіху, вакантних робочих місць і добору фахівців - до відкритого обговорення рівня компетентності працівників, наявних вакансій і шляхів їхнього заповнення.
З одного боку, ці зрушення, торкаючись у першу чергу стратегії корпорації, перетворюють кадрові стратегії в її ключовий елемент. З іншого боку, без ясно сформульованих стратегічних цілей корпорації й основних шляхів їхнього досягнення кадрова робота втрачає свій зміст. І якщо стратегія корпорації не "артикульована", менеджер по персоналу повинний по крупицях збирати інформацію про її найважливіші компоненти: ключові фактори зовнішнього і внутрішнього середовища, стратегічні напрямки, очікувані фінансові результати, стратегічні погрози і ризики, стратегії поводження на ринку послуг і збуту продукції, стратегії розвитку виробництва, сегментацію життєво важливих ринків і основні тенденції їхнього переструктурування. Доскональне і постійно обновлюване знання про стан справ у бізнесі, якому присвятила себе корпорація, стає вирішальним елементом професійної компетентності фахівця з людських ресурсів. Без цього знання неможливо розробити і реалізувати життєздатну кадрову стратегію, що повинна бути добре спланованою відповіддю на бізнес-стратегію корпорації.
Кадрова стратегія на порозі XXI в. включає два вихідних елементи: наміру і напрямку.
Місія фахівця з людських ресурсів у сучасному висококонкурентному середовищі - нарощувати кадровий потенціал корпорації, щоб реалізувати її бізнес-стратегію. Менеджер по персоналу стає своєрідним "калібратором" майстерності, без участі якого не можуть бути розроблені і реалізовані ніякі стратегії фірми, а також правильно оцінені досягнуті результати. Забезпечити високу конкурентноздатність фірми без партнерства з людським капіталом стає усе більш важкою справою для керівництва корпорацій.
Як залучити в корпорацію й утримати в ній відповідальних, працездатних, висококваліфікованих і талановитих людей? Над рішенням цієї задачі і зобов'язані працювати менеджери по персоналу, що покликані грати в корпорації роль "каталізатора" у багатомірному і довгостроковому кадровому процесі, що забезпечує конкурентні переваги фірмі за рахунок унікальності людського потенціалу і високого рівня відповідальності всіх її працівників. Корпоративна культура породжує відповідальність, а здатності людей створюють конкурентні переваги. Тому менеджер по персоналу повинний вирішувати дві стратегічні задачі [40]:
1) створювати конкурентні переваги фірми шляхом підвищення рівня відповідальності її працівників, використовуючи для цього засоби керування корпоративною культурою. Сильна корпоративна культура дозволяє залучати й утримувати таланти, а плоди їхньої праці створюють високу репутацію фірмі, притягають нових споживачів і висококваліфікованих працівників. Відновлення і постійна адаптація корпоративної культури до динамічних умов зовнішнього середовища націлені на підвищення якості умов праці, забезпечення зворотного зв'язку з працівниками і споживачами. Залучення працівників у маркетингову діяльність корпорації сприяє підвищенню в них ініціативності і рівня професійної самооцінки;
2) забезпечувати конкурентні переваги фірми шляхом нарощування її людського потенціалу, усіляко підтримуючи ріст професійної компетентності працівників. Яка б не була притягальна корпоративна культура, однак розрив між вимогами глобального ринку і потенціалом організації можна усунути головним чином за рахунок розвитку професійних навичок і умінь у всього персоналу корпорації. Розвиток людських здібностей, центрування на рівні професійної компетентності працівників стає лейтмотивом діяльності не тільки кадрових служб, але і лінійних керівників. При цьому одні компанії включають питання підвищення рівня компетентності персоналу як складові частини в будь-яку розроблювальну стратегію, інші - розглядають цю проблему як можливість реалізації спеціальної ініціативної стратегії, доповнюючої органічно інші конкурентні стратегії корпорації.
У будь-якому випадку успіх залежить від того, наскільки ретельно на основі діагностики, проведеної кадровими фахівцями і лінійними керівниками, будуть складені індивідуальні плани розвитку, що покликані усунути сформований розрив між зростаючими професійними вимогами і існуючим рівнем компетентності кожного працівника. Складання цих планів ґрунтується на моделях компетентності, розроблювальних для кожної посадової позиції.
При розробці моделей компетентності можна скористатися наступними підходами, кожний з який має свої сильні і слабкі сторони:
аналіз діяльності найбільш видатних працівників ("зірок") дозволяє розкрити секрети їхньої майстерності, хоча отримана при цьому модель занадто прив'язана до специфіки даного виду діяльності і страждає зайво складною архітектурою;
порівняльний аналіз багатьох зразків діяльності працівників полегшує узагальнення досвіду і побудову достатньо простих моделей, однак є дуже трудомісткою справою;
опитування експертів приносить швидкі і статистично надійні результати, але область застосування їх виявляється, як правило, обмеженою;
комбінування моделей, запозичених з інших областей діяльності, дає можливість акумулювати самий передовий досвід, однак він не завжди принадний у рамках даної організації.
Таким чином, при побудові моделей компетентності варто сполучити наявні підходи, щоб мінімізувати прийнятні витрати кадрового менеджменту.
Моделі компетентності, що описують інтелектуальні і ділові якості працівника, його навички міжособистісної комунікації, дозволяють направляти розвиток персоналу в двох вимірах [40]:
1) пристосування до сформованої в організації культури (готовність усіх працівників корпорації демонструвати очікуване від них ефективне поводження, що забезпечується єдністю поглядів на професійну етику, споживача товарів і послуг, механізми прийняття управлінських рішень, відповідальність за якість продукції і послуг);
2) оволодіння знаннями, уміннями і навичками, необхідними для успішної роботи в спеціалізованій професійній сфері діяльності. Єдність цих двох вимірів досягається інтерпретацією організаційної культури, що розуміється як соціальний механізм відтворення досвіду, життєво важливого для успішного функціонування і розвитку організації.
Кадровий компонент стратегії розкриває шляхи досягнення стратегічних цілей корпорації. Але перш ніж вибирати шлях, необхідно мати ясний образ майбутнього організації. Структуроване бачення майбутнього організації (частка продажів і позиції на ринках, організаційна структура, технології основної і допоміжної діяльності, стиль менеджменту, домінуючі організаційні культури, маркетингова політика, професійні і персональні характеристики кадрового потенціалу) багато в чому визначає стратегічні напрямки.
Однак забезпечити реалізацію цих напрямків в умовах зростаючої конкуренції на ринках висококваліфікованої робочої сили - надзвичайно складна задача. Кадрові служби, якщо вони бажають її ефективно вирішити, повинні перестати функціонувати як бюрократичні структури: їм варто знайти риси маркетингових організацій. Тому першим пріоритетним стратегічним напрямком її діяльності виявляється зрушення в організаційній культурі (від домінування бюрократичної - до підприємницького) самої кадрової служби.
Інший пріоритетний напрямок - перегляд сформованих систем оплати і стимулювання праці, а також системи зайнятості. Існуючі системи обмежують стратегічне мислення в сфері керування людськими ресурсами, перешкоджають успішній реалізації сучасних кадрових стратегій, оскільки лімітують волю маневру менеджера по персоналу.
Третій пріоритетний напрямок - скорочення витрат, обумовлених як неефективним використанням наявного кадрового потенціалу, так і надлишковими трудовими ресурсами в корпорації. Крім того, кадрові служби своєю традиційною манерою організації роботи самі є причиною зайвих витрат. Налагодження ефективної взаємодії зі структурними підрозділами корпорації є визначеною гарантією скорочення таких витрат.
У цілому, перетворення кадрових служб корпорації з адміністративної, зайнятої рутинною діяльністю, підсистеми підтримки інших ("основних") структурних підрозділів у надійного ділового партнера усередині організації і за її межами являє собою магістральний стратегічний напрямок розвитку кадрового менеджменту в XXI в. Фактично мова йде про відпрацьовування принципово нової технології кадрового менеджменту - керування рухом і ростом людського капіталу. Її новизна полягає в тому, що на динаміку людського капіталу впливають не традиційними, соціально-інституціональними (політичними, економічними і правовими) засобами, а інструментами, які варто віднести до числа культурних інститутів.
До кінця 80-х років у практиці корпоративного менеджменту взяла гору принципово нова тенденція: "об'єктом" керування стають організаційні культури корпорації, чиє, нерідко вигадливе, сполучення породжує феномен корпоративної культури. Тому новітні високі і тонкі кадрові технології орієнтовані на такі, що досі залишалися практично поза полем уваги кадрових менеджерів, фактори діяльності сучасних корпорацій, як соціальний, культурний і моральний капітал. Інноваційний характер сучасної економіки вимагає, щоб інвестиційні потоки, що забезпечують розгортання форм спільно-творчої діяльності, скоординовано направлялися не тільки в людський капітал, але і на підтримку його соціального, культурного і морального капіталу.
У зв'язку з цим система корпоративного кадрового менеджменту повинна інтегруватися технологіями:
керування репутацією як інструментом підвищення морального авторитету (моральний капітал);
психологічного контракту як засобу розширення і зміцнення соціальних зв'язків на основі взаємної довіри (соціальний капітал);
організаційної освіти як методичної бази для освоєння форм інноваційного безупинного утворення (культурний капітал);
розробки і застосування моделей компетентності в розвитку кадрового потенціалу (людський капітал).
Атестація персоналу - це кадрові заходи, покликані оцінити відповідність рівня праці, якостей і потенціалу особистості вимогам виконуваної діяльності. Головне її призначення - не контроль виконання (хоча це теж дуже важливо), а виявлення резервів підвищення рівня віддачі працівника.
Функції розподіляються між лінійними керівниками (менеджерами) і менеджерами по персоналу (кадровими службами), що ілюструє табл.1.2
Таблиця 1.2. Взаємодія кадрових та лінійних менеджерів при проведенні атестації персоналу
| Лінійні керівники | Кадрові служби |
| 1. Консультують виділення істотних параметрів оцінки |
1. Ґрунтуючись на корпоративній політиці, розробляють загальні принципи оцінки персоналу 2. Розробляють нормативні і методичні матеріали 3. Організують атестаційні процедури 4. Навчають лінійних менеджерів ефективній роботі в рамках атестаційних процедур і співбесід 5. Контролюють реалізацію атестаційних процедур 6. Обробляють і аналізують дані 7. Здійснюють збереження і використання кадрової інформації (зокрема, для формування резерву і планування кар'єри) |
|
2. Беруть участь в атестаційних процесах як експерти, готують індивідуальні оцінні матеріали (анкети, характеристики, рекомендації) для атестуємих 3. Беруть участь у роботі атестаційних комісій |
|
Таким чином, у проведенні атестації беруть участь не тільки спів робітники кадрових служб, але і лінійні керівники. Так, у США безпосередній начальник повинний не тільки добре знати своїх безпосередніх підлеглих, але і працівників, що займають в організаційній структурі посади декількома рівнями нижче. Керівник одного-двох вищестоящих рівнів розглядає виставлені оцінки з врахуванням виявленої реакції працівника, перевіряє ще раз і затвердь-жує їх. Якщо результати праці і потенціал працівника перевершують стандарти, потрібно ще одне затвердження на більш високому рівні.
Ефективному збору інформації, особливо по оцінці праці, може сприяти залучення як експертів усіх працівників підрозділу, у якому проходить атестація, і працівників, безпосередньо взаємодіючих з даним підрозділом.
З урахуванням мети атестації можна говорити про її складові частини: оцінку праці й оцінку персоналу.
1. Оцінка праці спрямована на зіставлення змісту, якості й обсягу фактичної праці з планованим результатом праці, що представлений у технологічних картах, планах і програмах роботи підприємства. Оцінка праці дає можливість оцінити кількість, якість і інтенсивність праці.
При проведенні атестації керівників має сенс не тільки давати оцінку праці кожного з них, але й організовувати особливі процедури оцінки праці керованого їм підрозділу (доцільно залучати і використовувати інформацію від суміжних підрозділів організації, а також зовнішніх партнерів і клієнтів, з якими цей підрозділ взаємодіє).
2. Оцінка персоналу дозволяє вивчити ступінь підготовленості працівника до виконання саме того виду діяльності, яким він займається, а також реальних можливостей для оцінки перспектив росту.
Аналіз практики керування показує, що корпорації використовують у більшості випадків одночасно обидва види оцінки діяльності працівників, тобто оцінку праці й оцінку якостей, що впливають на досягнення результатів. Оцінна форма включає два відповідних розділа, у кожнім з який від керівника поряд з бальною оцінкою звичайно вимагаються розгорнуті обґрунтування. Атестаційні процедури передбачають індивідуальне обговорення підсумків оцінки з підлеглим, що засвідчує це підписом, а також може зафіксувати незгоду з висновками начальника й особливі обставини, що вплинули на результати праці.
У більшості корпорацій оцінка й атестація організуються щорічно, в окремих компаніях, особливо якщо вони застосовують спрощені процедури оцінки, кожні півроку. Крім того, проводяться неформальні співбесіди й у проміжку між щорічними формальними оцінками обговорюються результати праці й обов'язкового поточного спостереження за діяльністю підлеглих. Якщо процедури оцінки праці добре формалізовані, доцільно проводити оцінні заходи частіше, наприклад, наприкінці кожного тижня, місяця, кварталу. Хоча ці заходи не є атестаційними, але можуть подавати істотну інформацію про динаміку ефективності праці працівників і підрозділів у цілому.
Атестація проводиться в кілька етапів: підготовка, сама атестація і підведення підсумків.
1. Підготовка, здійснювана кадровою службою, включає:
розробку принципів і методики проведення атестації;
видання нормативних документів по підготовці і проведенню атестації (наказ, список атестаційної комісії, методика проведення атестації, план проведення атестації, програма підготовки керівників, інструкція зі збереження персональної інформації);
підготовку спеціальної програми по підготовці до проведення атестаційних заходів (при проведенні атестації в перший раз за новою методикою);
підготовку матеріалів атестації (бланки, форми і т.д.).
2. Проведення атестації:
атестуємі і керівники самостійно (по розробленою кадровою службою структурі) готують звіти;
атестуємі і не тільки керівники, але і співробітники й колеги заповнюють оцінні форми;
аналізуються результати;
проводяться засідання атестаційної комісії.
3. Підведення підсумків атестації:
аналіз кадрової інформації, введення й організація використання персональної інформації;
підготовка рекомендацій з роботи з персоналом;
затвердження результатів атестації.
Аналіз результатів атестації включає:
1) оцінку праці,
2) оцінку персоналу,
3) зведення й обробку даних,
4) співбесіди за результатами атестації.
Оцінка праці - це виявлення працівників:
не задовольняючим стандартам праці;
задовольняючих стандартам праці;
істотно перевищуючих стандарти праці.
2) Оцінка персоналу припускає:
діагностику рівня розвитку професійно важливих якостей;
зіставлення індивідуальних результатів зі стандартними вимогами роботи (по рівнях і специфіці посад);
виявлення співробітників з якостями, що відхиляються від стандартів;
оцінку перспектив ефективної діяльності;
оцінку росту;
ротацію.
3) Зведення й обробка даних, як правило, проводяться по закінченні атестації. Для підведення узагальнених підсумків:
складаються порівняльні таблиці ефективності працівників;
виділяються групи ризику (неефективно працюючих чи працівників з неоптимальним рівнем розвитку професійно важливих якостей);
виділяються групи росту (працівників, орієнтованих і здатних до розвитку і професійного проведення);
готуються рекомендації з використання даних атестації
4) Проведення співбесід за результатами атестації. Крім зворотного зв'язку з атестуємим, у ході бесіди проводяться уточнення даних і збір додаткової кадрової інформації. Потім нові й уточнені дані вводяться в узагальнені форми й аналізуються. Щоб кадровою інформацією можна було скористатися при прийнятті кадрових і інших рішень, необхідно правильно організувати збереження інформації з результатів атестації.
Розділ 2. Аналіз діючої системи управління персоналом в комерційному банку АКБ “Приватбанк”
2.1 Загальна характеристика інфраструктури АКБ “Приватбанк”
Заснований 1992 року, комерційний банк ПриватБанк є банком, що розвивається найбільш динамічно в Україні, і займає лідируючі позиції банківського рейтингу країни [56].
ПриватБанк має генеральну ліцензію Національного банку України на проведення банківських операцій та здійснює весь спектр банківських послуг, які є на вітчизняному ринку, з обслуговування корпоративних та приватних клієнтів відповідно до міжнародних стандартів. Довгостроковий інтерес клієнта - головний пріоритет у роботі банку. З клієнтами працює висококваліфікована команда спеціалістів та персональні менеджери, які несуть відповідальність за забезпечення якісного обслуговування, оперативне та точне задоволення потреб клієнта. Запроваджуючи нові види банківських послуг та постійно вдосконалюючи комплекс банківського обслуговування, на сьогодні банк обслуговує 350 тисяч корпоративних клієнтів та приватних підприємців і понад 9 мільйонів рахунків фізичних осіб.
У ході дослідження ринку банківських послуг, проведеного компанією GFK Ukraine, 23,3% опитаних жителів України назвали ПриватБанк найбільш привабливим для себе українським банком. ПриватБанк також має найбільш високий рівень впізнаваності серед населення без підказки: 64%. ПриватБанк також є лідером серед українських комерційних банків за кількістю клієнтів: його послугами користується понад 23% населення України.
Проводячи послідовну політику укріплення стабільності банку та вдосконалення якості обслуговування, ПриватБанк вважає одним з пріоритетних напрямів своєї роботи розвиток комплексу сучасних послуг для індивідуального клієнта. Зараз банк пропонує громадянам України понад 150 видів найсучасніших послуг, серед яких поточні, вкладні операції, карткові продукти, різноманітні програми споживчого кредитування, які здійснюються в партнерстві з провідними вітчизняними торговими, ріелтерськими компаніями та автовиробниками. ПриватБанк є уповноваженим Урядом України банком з виплати пенсій та соціальної допомоги громадянам, а також з виплати компенсацій жертвам нацистських переслідувань. Сьогодні свою пенсію та соціальні виплати у ПриватБанку отримує понад 1 мільйон громадян.
Національна мережа банківського обслуговування ПриватБанку, яка включає в себе 2 357 філій та відділень по всій Україні, дозволяє будь-якому клієнту отримати найвищий рівень обслуговування практично у будь-якому місці країни. Широке коло закордонних партнерів ПриватБанку не лише демонструє його визнання як повноправного учасника світової банківської системи, але й, найголовніше, дозволяє найбільш широко задовольняти потреби клієнтів банку, пов’язані з їх міжнародною діяльністю. ПриватБанк підтримує кореспондентські відносини з найбільшими іноземними банками, ефективно співпрацюючи з ними на різних сегментах фінансового ринку. ПриватБанк є уповноваженим банком з обслуговування кредитних ліній Світового банку реконструкції та розвитку (СБРР), Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) і Українсько-Німецького Фонду, спрямованих на розвиток малого та середнього бізнесу.
ПриватБанк є лідером на ринку послуг фізичним особам. Так, понад 40% клієнтів банків, які оформлюють кредити на купівлю побутової техніки, користуються кредитними програмами ПриватБанку. Також послугами ПриватБанку користуються 27,8% усіх клієнтів депозитних програм, понад 26% клієнтів, які здійснюють обмін валюти. Близько 21% клієнтів українських банків обирають ПриватБанк для відкриття поточного рахунку та понад 15% користуються послугами банку під час здійснення грошових переказів.
Інноваційна політика ПриватБанку орієнтована на впровадження на українському ринку принципово нових, провідних банківських послуг, які надають клієнтам нові можливості управління своїми фінансами. ПриватБанк першим в Україні запропонував своїм клієнтам послуги Інтернет-банкінгу "Приват24" та GSM-банкінгу, а також послуги з продажу через мережу своїх банкоматів та POS-терміналів електронних ваучерів провідних операторів мобільного зв’язку та IP-телефонії.
Розвиток технологічної структури та чисельності персоналу АКБ“Приват-банк" у 1999 - 2007 роках характеризується наступною динамікою (табл.2.1, рис.2.1):
Таблиця 2.1. Динаміка розвитку технологічної інфраструктури АКБ “Приватбанк”

Сьогодні персонал банку - це команда висококваліфікованих фахівців, здатних оперативно вирішувати найскладніші задачі та задовольнити швидко зростаючі потреби клієнтів у банківському обслуговуванні. На сьогодні у банку працюють понад 23 тисячі співробітників, із них 2 400 - у головному офісі банку. Середній вік працівників банку становить 34 роки. Більшість працівників ПриватБанку (75%) мають вищу освіту, яка відповідає профілю займаної посади. У банку створені сприятливі умови для отримання вищої та післядипломної освіти, понад 50% співробітників щорічно підвищують свою кваліфікацію.
Станом на 01.01.2006 року (за результатами 2005 року) АКБ „Приват-банк” був лідером банківської системи України і займав наступні рейтингові місця [57]:
Обсяг валюти активів балансу - 21 664,360 млн. грн. (1 місце);
Обсяг власного капіталу - 2 307,466 млн. грн. (1 місце);
Обсяг статутного капіталу - 189,228 млн. євро (2 місце);
Обсяг кредитно-інвестиційного портфеля
16 763,230 млн. грн. (1 місце);
Обсяг поточних і строкових депозитів фізичних осіб
9 966,027 млн. грн. (1 місце);
Обсяг поточних і строкових депозитів юридичних осіб
4 016,333 млн. грн. (3 місце);
Обсяг балансового прибутку - 472,042 млн. грн. (1 місце);
Прибутковість статутного капіталу - 41,774% (11 місце);
Прибутковість активів балансу - 2,179% (6 місце);
Станом на 01.01.2007 року (за результатами 2006 року) АКБ „Приват-банк” закріпив позиції лідера і займає наступні рейтингові місця в банківській системі України [57] та відносні частки фінансів банківської системи України:
Обсяг валюти активів балансу - 32 680,0 млн. грн. (1 місце - 10,31%);
Обсяг власного капіталу - 4 0290,442 млн. грн. (1 місце - 9,49%);
Обсяг статутного капіталу - 312,971 млн. євро (2 місце);
Обсяг кредитно-інвестиційного портфеля
27 532,83 млн. грн. (1 місце - 10,9%);
Обсяг поточних і строкових депозитів фізичних осіб
14 735,393 млн. грн. (1 місце - 15,1%);
Обсяг поточних і строкових депозитів юридичних осіб
8 240,128 млн. грн. (1 місце - 9,534%);
Обсяг балансового прибутку - 471,775 млн. грн. (1 місце - 11,91%);
Прибутковість статутного капіталу - 22,66% (24 місце);
Прибутковість активів балансу - 1,444% (33 місце).
2.2 Оптимізація структури та чисельності персоналу АКБ “Приватбанк”
Структура та чисельність персоналу визначаються функціональною структурою банку. АКБ “Приватбанк" має всі 24 види ліцензій на здійснення наступних видів банківських операцій [58]:
а) На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:
приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;
відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;
розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
б) За наявності банківської ліцензії банки мають право без отримання письмового дозволу здійснювати такі операції та угоди:
надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, беручи на себе ризик виконання таких вимог та приймання платежів (факторинг);
лізинг;
послуги з відповідального зберігання та надання в оренду (майновий найм) сейфів для зберігання цінностей та документів;
випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;
випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;
надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.
в) За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати такі операції:
1) операції з валютними цінностями:
а) неторговельні операції з валютними цінностями;
б) ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;
в) ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті;
г) ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України;
ґ) відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;
д) відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;
е) залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;
є) залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;
ж) операції з банківськими металами на валютному ринку України;
з) операції з банківськими металами на міжнародних ринках;
и) інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках;
2) емісію власних цінних паперів;
3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;
4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);
5) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;
6) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;
7) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;
8) операції за дорученням клієнтів або від свого імені:
а) з інструментами грошового ринку;
б) з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;
в) фінансовими ф'ючерсами та опціонами;
9) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;
10) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів:
а). ПриватБанк надає послуги з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів з 1994 року, першим в Україні отримав Ліцензію на реєстраторську діяльність №001-р Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку
У даний час Реєстратор ПриватБанк є найбільшим оператором ринку реєстраторських послуг в Україні, обслуговуючи більше 1 300 емітентів і понад 800 тисяч власників ЦП
Реєстратор “Приватбанк" пропонує до послуг емітентів та власників ЦП унікальну мережу зареєстрованих підрозділів Реєстратора в Україні на базі філій та відділень АКБ “Приватбанк" по всій території України.
б). Відділ депозитарного обслуговування ПриватБанку:
це відособлений структурний підрозділ, який здійснює депозитарну діяльність зберігача цінних паперів на підставі ліцензії Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - ДКЦПФР) серії АБ номер 113054 від 15.10.2004р.;
це сертифіковані ДКЦПФР спеціалісти з депозитарної діяльності, які мають досвід роботи на фондовому ринку України;
це весь спектр послуг зберігача цінних паперів:
а) Відкриття рахунків у цінних паперах резидентам і нерезидентам України, юридичним і фізичним особам;
б) Обслуговування обігу цінних паперів у Національній депозитарній системі України, незалежно від форми випуску та місцезнаходження клієнта;
в) Проведення угод з цінними паперами за принципом "постачання проти платежу";
г) Консалтингові та інформаційні послуги для учасників фондового ринку України.
В таблицях Г.1 - Г.6 Додатку Г наведені:
“Дерево" банківських послуг АКБ “Приватбанк" для клієнтів -юридичних осіб (спеціалізація працівників банку на обслуговуванні юросіб);
“Дерево" банківських послуг АКБ “Приватбанк" для клієнтів - банків (спеціалізація працівників банку на ринку обслуговування банків);
“Дерево" банківських послуг АКБ “Приватбанк" для клієнтів - приватних осіб (населення) (спеціалізація працівників банку на обслуговуванні фізосіб);
“Дерево" “електронних" банківських послуг АКБ “Приватбанк" для клієнтів - юридичних та приватних осіб (спеціалізація працівників банків на ринку електронних послуг);
Перелік стандартизованих послуг юридичним особам на “торгових площадках" - в безбалансових відділеннях АКБ “Приватбанк”;
Перелік стандартизованих послуг населенню на “торгових площадках" - в безбалансових відділеннях АКБ “Приватбанк”.
На основі наведених функцій служба кадрового менеджменту розробляє структури типових відділень банку - "торгових площадок" (рис.2.2) та координуючих регіональних відділень банку (рис.2.3).

Рис.2.1 Динаміка росту чисельності персоналу та зростання інфраструктурних елементів обслуговування клієнтів.

Рис.2.2 Структура бізнесів в відділенні АКБ “Приватбанк" за функціональними напрямками роботи з клієнтами

Рис.2.3 Структура організаційно - контрольних напрямків діяльності регіональних управлінь АКБ “Приватбанк”
2.3 Оцінка ефективності праці персоналу АКБ “Приватбанк"
Робота з персоналом у банках сполучена з визначеними складностями, такий персонал, як, наприклад, операціоністів, співробітників кас перерахування, досить складно мотивувати: їхні зарплати звичайно не високі, а пропоновані вимоги (точність, акуратність, уважність, клієнтоорієнтованість) серйозні. У зв'язку з цим у банках звичайно висока плинність кадрів. Висококваліфіковані фахівці банків вимагають до себе постійної уваги в зв'язку з високою затребуваністю на ринку праці і частим переманюванієм банками-конкурентами [52].
Система ключових показників ефективності персоналу в АКБ “Приват-банк” діє на основі детальних сіток KPI (Key Performance Indicator), перший блок яких характеризує структуру витрат на персонал. Це відношення повних господарських витрат до чисельності персоналу, відношення витрат на оплату праці до чисельності персоналу (середня заробітна плата), частка витрат на персонал у повних адміністративно-господарських витратах. Важливо також розуміти частку витрат на оплату праці в загальних витратах на персонал. Це більш глибокий показник, орієнтований, у першу чергу, на HR-менеджерів. Він показує відношення матеріального і нематеріального стимулювання. І якщо цей показник дорівнює, наприклад, 90%, то на розвиток системи навчання, добровільного медичного страхування, інші компенсації, конференції, тренінги і т.д. засобів просто не залишається.
Наскільки розвите навчання в організації, можна зрозуміти з процентного співвідношення витрат на навчання до витрат на оплату праці персоналу. Це непрямий показник витрат на кваліфікацію персоналу, що може варіюватися від 1 до 5%. У промисловості цей коефіцієнт рідко перевищує 1%, а в сфері IT він може доходити до 5%.
Частка витрат на підрозділи верхнього рівня головного офісу в сумарних витратах на персонал ГО характеризує відносну вартість персоналу. Використовуючи цей KPI, можна зрозуміти, який з підрозділів у мережі обходиться банку особливо дорого. Моніторинг динаміки цих показників дає можливість зрозуміти, за рахунок яких підрозділів відбувається приріст витрат.
Частка преміальних виплат у заробітній платі характеризує рівень матеріальних стимулів, але тут ситуація неоднозначна. З одного боку, рівень окладу повинний бути досить високий, щоб утримувати талановитих співробітників, що мають конкурентноздатну зарплату. З іншого боку, маючий досить високий оклад співробітник може "розслабитися", працюючи недостатньо ефективно.
Відношення вартості пільг до витрат на оплату праці характеризує політику непрямих виплат і допомагає зрозуміти, чи можна говорити про вибудовану систему соціального захисту співробітників.
Одним з показників ефективності банківського бізнесу може служити відношення річного прибутку до середньостатистичної чисельності персоналу банку. Відношення чистого операційного доходу до чисельності персоналу і до витрат на оплату праці дозволяє зрозуміти, скільки гривень доходу приносить кожна виплачена гривня зарплати. При правильному керуванні цей показник повинний постійно рости в динаміці.
Ще один близький до них, але в більшому ступені орієнтований на керування персоналом показник, - відношення чистого операційного доходу до витрат на персонал з урахуванням витрат на навчання і розвиток. Відношення активів, що приносять доход, до чисельності персоналу повинне враховуватися за винятком резервів і вкладень. Моніторинг цього KPI може виконуватися в тому числі і для пасивних підрозділів.
Важливий і ряд інших показників: чистий операційний доход на одного співробітника, відношення чистого операційного прибутку до повних витрат і відношення річного прибутку до повних адміністративно-господарських ресурсів.
Плинність, мобільність, заповнення вакансій - фактори загальновідомі. Сучасні HR-фахівці повинні виходити на інший рівень керування, де контролюються KPI, система яких "складається вручну", та повинна постійно удосконалюватися.
Основною задачею HR-служби повинна бути робота з основними економічними показниками компанії. Підбор і адміністрування являють собою допоміжні функції. У функції HR-менеджерів повинне входити не тільки скорочення поточного бюджету, але і його планування завчасно, що особливо важливо для банківської сфери.
Критерієм ефективності діяльності (праці персоналу) є максимізація співвідношення між одержаними результатами і витратами на його утримання:
(2.1)
де Еперс - критерій ефективності управління;
R - результат, одержаний установою банку (відділенням, регіональним управлінням, банком в цілому);
Z - витрати установи банку (відділення, регіонального управління, банку в цілому) на утримання персоналу;
Виходячи з наведеного критерію ефективності діяльності персоналу, конструюються відповідні показники для основних категорій працівників банку. Основою їх конструювання є визначення числових значень результату (ефекту) для кожної категорії працівників та зіставленням з відповідними витратами на утримання цих працівників, а також порівняння з показниками для інших конкуруючих комерційних банків. .
На рис.2.4 - 2.6 наведені результати аналізу показників ефективності використання персоналу в АКБ "Приватбанк" [58]:
порівняльний аналіз відносних часток витрат на утримання персоналу в АКБ “Приватбанк" та