Виробничi системи
Галузеві особливості, що сприяють впровадженню потокових методів:
1. Переважно предметний принцип побудови підприємств.
2. Масовий або крупносерійний тип виробництва, який характеризується стабільністю виробничого процесу.
3. Високий ступінь безперервності технологічного процесу (пояснюється фізико-хімічним та біологічним характером технології), а також неможливість на тривалий час перервати технологічний процес без псування сировини та напівфабрикатів.
Потокова лінія - це основна структурна одиниця потокового виробництва.
Потокова лінія - це сукупність машин, апаратів, приладів, пристроїв для переміщення та робочих місць (не менше 2-х), які виконують певні операції виробничого процесу в технологічній послідовності і об'єднані єдиним ритмом і загальною продуктивністю з урахуванням особливості перероблюваної сировини і готової продукції.
Структурні елементи потокової лінії наступні:
1: Гілка потокової лінії - це устаткування (одна машина) та пристрій для переміщення (один транспортер).
2. Ланка лінії - це дві машини , що йдуть одна за одною, з'єднанні між собою і виконують різні операції.
З. Ведуча машина лінії (апарат, агрегат) - це така машина на якій виконуються найважливіші операції над предметом праці по перетворенню його в готову продукцію. Продуктивність такої машини є визначальною у всьому потоці. По ній визначають продуктивність усієї потокової лінії.
Розрахунок основних параметрів потокових ліній проводиться як правило в таких випадках
При впровадженні у виробництво нової потокової лінії.
При модернізації діючої лінії.
При переналагоджувані потоку на випуск нового виду продукції.. Потокові лінії бувають різними, тому їх класифікують за певними ознаками:
за кількістю найменувань виготовленим на них виробів:
однопредметні ( постійно-потокові);
багатопредметні (багато-потокові).
за характером руху виробів за операціями:
неперервно-потокові;
перервно-потокові.
за способом підтримки ритму:
із регламентованим ритмом;
із вільним ритмом.
за видами застосування транспортних засобів:
конвеєрні;
не конвеєрні.
за характером руху конвеєра:
не перервні дії;
періодичної дії.
за місцем виконання операції:
на конвеєрі;
на спеціально обладнаних робочих місцях.
Для ефективної роботи підприємства вибирається певний різновид потокової лінії та обчислюються основні її параметри : такт, темп, ритм, кількість робочих місць, швидкість руху конвеєра та довжина робочих зон.
Такт потокової лінії – інтервал часу, за який із лінії сходять вироби, що пересуваються послідовно один за одним, тобто це інтервал часу між запуском і випуском двох суміжних виробів на лінії.
Такт роботи лінії визначається за формулою:
F д
r
=
Nзап
Де r – такт потокової лінії, хв.;
Fд - дійсний фонд часу роботи потокової лінії
Nзап – добова програма запуску
Nвип *100
Nзап
=
100 - a,
Де Nвип – задана добова програма випуску,
а – технологічні втрати, %
Якщо предмети праці передають не по штучно, а транспортними партіями , то вони сходять з лінії за інтервалом часу, що називається ритмом лінії, який визначається за формулою:
R= p * r
Де R - ритм лінії, хв.,
Де p – величина передавальної партії виробів
Кількість робочих місць обчислюється для кожної операції за формулою:
ti
Cрi
=
r
Де Cрi – розрахункове число робочих місць на даній операції.
ti – норма часу на даній операції, хв.
Прийняте число робочих місць (Cпр) встановлюється в результаті округлення розрахункового числа до найближчого цілого числа.
Коефіцієнт завантаження робочих місць ( Кзі) визначається за формулою:
Cрi
Кзі
=
Cпр
Швидкість руху конвеєра залежить від його такту і відстані між виробами (або центрами двох суміжних місць):
L
V
=
r
де V – швидкість руху конвеєра, м/хв.
L - відстань між центрами двох суміжних робочих місць (крок конвеєра), м.
У випадку передачі виробів передавальними партіями швидкість руху конвеєру визначається за формулою:
L
V
=
R
де R – ритм потокової лінії.
На робочому конвеєрі з безперервним рухом при виконані операції робітник пересувається за ходом конвеєра в межах відведеної йому робочої зони. Після закінчення операції робітник повертається до початку зони і виконує операцію над наступним виробом, який на цей момент підійшов до робочої зони. Довжина робочої зони обчислюється за формулою:
ti
PЗ
= L = L Cрi
r
PЗ- довжина робочої зони на іншій операції, м/хв.
Потокове виробництво має деякі недоліки, а саме:
монотонність та одноманітність праці;
чутливість до можливих відхилень у постачанні, оснащення та документації, що може спричинити зупинення конвеєра.
Для розв’язання вказаних проблем потокового виробництва було створено автоматичні потокові лінії.
Автоматичні потокові лінії – це сукупність машин, які автоматично, без участі людини виконують задані технологічні операції, включаючи транспортування, контроль якості тощо.
Отже автоматизація виробничого процесу полягає в тому, що переважна частина операцій, що потребують фізичних зусиль робітника, передаються машинам і відбуваються без його безпосередньої участі. За робітником залишається тільки функція налагодження, нагляду та контролю.
Класифікація потокових ліній відбувається за наступними ознаками:
За складністю побудови лінії:
- прості — коли кожна операція виконується однією машиною; складні – де є такі операції, на яких працюють декілька машин-дублерів.
За напрямком руху предметів праці:
вертикальні;
горизонтальні;
змішані.
За ступенем охоплення потоковою лінією процесу виробництва:
дільничні - це неповні потокові лінії, які охоплюють частину загального виробничого процесу;
цехові - в цехах за предметним принципом:
наскрізні
— це повні потокові
лінії, які охоплюють
весь процес
виробництва
повністю.
За ступенем спеціалізації виділяють:
спеціалізовані (однопредметні) постійно потокові;
універсальні (багатопредметні) змінно потокові.
При переході відбувається переналагоджування устаткування, миття та чистка.
За ступенем безперервності виробничого процесу:
- безперервні лінії, які характеризуються повною відповідністю між продуктивністю окремих машин потоку і ведучої машини, єдиним ритмом роботи, предмет праці рухається по всім робочим місцям безперервно. При відсутності хоча б однієї характеристики лінія вважається перервною. Безперервні лінії поділяються на лінії з регламентованим ритмом, тобто швидкість руху встановлюється заздалегідь і проводиться синхронізація операцій та лінії з вільним ритмом, тобто швидкість руху предметів праці задає сам робітник через розбіжності ритмів суміжних операцій;
- перервні лінії
За ступенем механізації процесу на лінії:
немеханізовані конвеєрні лінії
частково механізовані
комплексно механізовані
автоматизовані
автоматичні (вищий тип автоматичних ліній - саморегулюються).
Переваги потокових ліній наступні:
Значно скорочується тривалість циклу, вивільнюються виробничі площі (за рахунок просторового зближення робочих місць та техніки на лінії).
Збільшується
випуск продукції
за одиницю
часу при
незмінних
виробничих
потужностях
та площах.
Зменшується обсяг незавершеного виробництва за рахунок ритмічної роботи. Це дозволяє зменшити або вилучити спеціальну внутрішньоцехову тару , що зменшує собівартість продукції, власні оборотні кошти і прискорить їх оборотність.
Зменшення тривалості циклу приводить до максимального перенесення в готову продукцію цінні поживні компоненти сировини. Це дає вищу якість і збільшує вихід продукції.
Скорочується чисельність робітників, зайнятих на допоміжних роботах.
Досягається чітке дотримання параметрів технологічного процесу – це приводить до покращення якості продукції, підвищується вихід продукції, зменшується брак.
Забезпечується висока санітарно-гігієнічна культура.
8. Створюються
умови для
багатоверстатного
обслуговування
опанування
та суміщення
декількох
професій, організації
бригадного
обслуговування.
9. За результатами кінцевої операції є можливість покращити організацію оплати праці.
10. Можливість покращення структури управління і переходу до безцехової структури.
11. Зменшуються і спрощуються роботи по обліку та плануванню.
12. Ліквідуються
вузькі місця
у виробництві,
збільшується
продуктивність
праці.
Питання для контролю знань:
Зміст і задачі основного процесу виробництва.
Особливості організації основного виробництва в харчовій промисловості.
Охарактеризуйте методи організації основного виробництва.
Основні ознаки потокового виробництва.
Розрахунок параметрів потокової лінії.
Класифікаційні ознаками потокових ліній.
Рекомендована література:
Гриньова В.М., Салун М.М. Організація виробництва: Навчальний посібник. – ВД „ІНЖЕК”, 2005..
Семенов Г.А., Станчевский В.К., Панкова М.О.: Організація і планування на підприємстві, ЦНЛ, 2006.
Пасічник В.Г., Акіліна О.В. Організація виробництва: Центр навчальної літератури, 2005.
Петрович Й.М.,Захарчин Г.М. Організація виробництва. Підручник. «Магнолія плюс», 2004
Організація трудових процесів і робочих місць
План лекції:
1. Характеристика й організація трудових процесів
2. Формування робочого місця й основні принципи організації його функціонування
1. Характеристика й організація трудових процесів
Організація праці на підприємстві — це система здійснення трудового процесу, що визначає порядок й умови сполучення й здійснення складових його часткових трудових процесів, взаємодії виконавців й їхніх груп з коштами праці й один з одним для досягнення поставленої предметної мети спільної діяльності й забезпечення заданого соціально-економічного ефекту.
Трудовий процес - це сукупність методів і коштів впливу людини на предмет праці за допомогою знарядь праці або впливу контрольованого(керованого) людиною знаряддя праці з метою випуску матеріального й нематеріального продукту, що протікає в певних природних або штучних умовах. Трудовий процес є завершальним етапом або актом будь-якого виробничого, управлінського, творчого процесу. Можна прекрасно організувати перераховані процеси в цілому, але якщо їхня серцевина - трудовий процес буде погано організований, то на виході будь-якої системи буде поганий результат.
Трудовий процес охоплює всі сфери діяльності людини, тому необхідно чітко визначити види трудових процесів відповідно до їхніх класифікаційних ознак (табл. 1).
Таблиця 1.
Класифікація трудових процесів
|
Ознака класифікації |
Види трудових процесів | Приклади |
| 1 | 2 | 3 |
1. Характер праці |
1.1. Фізичний (стосовний до роботи мускулів) 1.2. Розумовий (стосовний до діяльності розуму) 1.3. Почуттєвий (сприйманими органами почуттів) 1.4. Змішаний (інтегральний) |
Переміщення вантажу, обертання рукоятки машини Аналіз, синтез, узагальнення Контроль пульта керування, дегустація Процес водіння транспортного засобу |
2. Субстанція предмета праці |
2.1. Речовинні процеси, пов'язані з випуском конкретного продукту 2.2. Документовані процеси, пов'язані зі створенням нематеріальних активів 2.3. Віртуальні процеси, пов'язані з інформаційним або духовним обслуговуванням працівників або населення |
Трудовий процес по зборці виробу, збиранню врожаю Розробка ноу-хау, методики, винаходу Одержання інформації через Інтернет, концерт |
3. Ціль трудових процесів для їхніх споживачів |
3.1. Створення матеріальної бази для задоволення потреб 3.2. Задоволення матеріальних потреб людини 3.3. Задоволення духовних і соціальних потреб людини 3.4. Задоволення суспільних потреб |
Будівництво об'єкта Виготовлення продуктів харчування Організація проведення спектаклю Охорона громадського порядку |
4. Галузь виробництва, у якій протікає трудовий процес |
4.1. Матеріальне виробництво 4.2. Нематеріальне виробництво |
Будівництво, промисловість Сфера обслуговування юридичних і фізичних осіб |
5. Роль і місце трудового процесу у виробничому процесі |
5.1. Основні процеси - випуск продукції, виконання роботи або надання послуги 5.2. Допоміжні процеси, що забезпечують нормальне протікання основних й обслуговуючих процесів 5.3. Обслуговуючі процеси, що забезпечують нормальне протікання основних і допоміжних процесів |
Виготовлення деталі, надання банківських послуг Ремонт технологічного встаткування Надання транспортних послуг на машинобудівному підприємстві |
| 6. Періодичність виконання робіт | 6.1. Безперервні процеси 6.2. Циклічні процеси 6.3. Нециклічні процеси |
Процес виплавки стали в мартенах Виготовлення деталі в потоковому виробництві по заданому ритмі Виготовлення деталі в одиничному виробництві |
| 7. Рівень автоматизації трудових процесів |
7.1. Ручні процеси 7.2. Машинно-ручні процеси 7.3. Автоматизовані процеси 7.4. Автоматичні процеси |
Масаж Гостріння деталі Керування на основі ЭВТ Робота заводу-автомата |
Доцільно виділити наступні загальні етапи трудового процесу:
1) аналіз ситуації (проблеми, плану робіт, програми, технології, задуму й т.д.);
2) уявне подання технології виконання роботи, можливих впливів факторів зовнішнього середовища, прогнозування результатів процесу;
3) підготовка робочого місця й забезпечення його всім необхідним (матеріальними ресурсами, робочою чинністю, інформацією, технологією й т.д.;
4) виконання роботи - безпосередній трудовий процес;
5) оформлення результатів роботи;
6) здача й впровадження (реалізація) роботи;
7) стимулювання гарних результатів роботи.
Ціль організації праці досягається в ході рішення наступних основних груп завдань :
• економічні: ефективне використання потенційного сукупного фонду робочого часу (включаючи рішення завдань скорочення його прямих і схованих втрат), зниження трудомісткості продукції (робіт, послуг), поліпшення використання устаткування за часом і потужністю, підвищення якості продукції;
• організаційні: визначення порядку й послідовності виконання робіт, створення умов для високоефективної, безперебійної роботи виконавців, забезпечення повної й рівномірної їхньої завантаженості, індивідуальної й колективної відповідальності за результати діяльності, створення діючої системи стимулювання праці, а також системи його нормування, що відповідає специфіці виробничої діяльності;
• психофізіологічні: оздоровлення й полегшення праці, усунення зайвих витрат енергії працівників, забезпечення їхньої психологічної сумісності й відповідності їхніх психофізіологічних характеристик особливостям трудової діяльності;
соціальні: підвищення змістовності й привабливості праці, створення умов для розвитку працівників, підвищення їхньої кваліфікації й розширення професійного профілю, реалізації їхньої трудової кар'єри й росту їхнього добробуту. В умовах ринкової конкуренції ефективність діяльності стає вирішальною передумовою не тільки розвитку, але я виживання підприємства. Тому істотно зростає значення всіх факторів, які впливають на результативність виробництва.
На конкретному робочому місці вирішуються такі завдання організації праці, як впровадження найбільш прогресивних робочих прийомів і раціонального змісту всього комплексу трудових операцій, правильне оснащення й планування робочих місць, рівномірне й безперебійне забезпечення його інструментами й матеріалами, створення належних санітарно-гігієнічних й эстетических умов для роботи й життєдіяльності людини.
Найважливішими складовими організації трудової діяльності є поділ і кооперація праці .
У процесі створення матеріальних цінностей людина вступає у виробничі взаємини з іншими учасниками виробництва через поділ суспільної праці й наступною його кооперацією. Поділ праці на виробництві – це розмежування діяльності людей у процесі спільної праці, а кооперація спільна участь людей в одному або декількох зв'язаних між собою процесах праці. Поділ і кооперація праці - взаємозалежні і такі, що доповнюють одна одну, сторони трудової діяльності людей. Від вибору форм поділу й кооперації праці залежать планування й оснащення робочих місць, а також їхнє обслуговування, методи й прийоми праці, його нормування, оплата праці й забезпечення сприятливих виробничих умов, і в остаточному підсумку, рівень продуктивності праці.
Кооперація праці забезпечує безперебійне обслуговування машин, злагодженість роботи виконавців, розширює виробничий профіль працюючих, створює можливість сполучення професій і функцій, збільшення зон обслуговування, взаємозамінності виконавців.
Поділ і кооперація праці є основою розміщення кадрів в організації. Розміщення кадрів – розподіл їх по підрозділах і робочих місцях – повинна забезпечувати: злагоджену діяльність із урахуванням складності, номенклатури, обсягу робіт; рівномірну й повну завантаженість виконавців; відповідність їхніх професійно-кваліфікаційних характеристик вимогам виробництва; визначеність функцій і відповідальність за їхнє виконання; взаємозамінність працівників при наявності виробничої необхідності; відповідність якостей, здатностей, схильностей працівників роботі,що виконується й наявність перспектив професійного росту; ротацію кадрів і створення резерву керівного складу.
Специфіка кооперації праці залежить від типу виробництва. Так, для одиничного дрібносерійного виробництва особливе значення має комплектування бригад (число, склад). Для потокового виробництва важливі питання коопераційного поділу праці й удосконалення професій. У масовому виробництві необхідно розвивати багатоверстатне обслуговування й сполучення професій. Для апаратного виробництва значення має організація виробничих бригад.
Бригада - це група працівників, які разом здійснюють виробничий процес або його частину й колективно відповідають за результати своєї праці. Основними видами бригадної організації праці є спеціалізовані бригади (складаються із працівників однієї професії, які виконують однорідні технологічні процеси) і комплексні бригади (складаються із працівників різних професій, які виконують комплекс взаємозалежних технологічно різнорідних робіт).
2. Формування робочого місця й основні принципи організації його функціонування
Первинним елементом просторової організації виробництва, а також й виробничої структури підприємства, є робоче місце.
Робоче місце - це неподільне в організаційному відношенні (у даних конкретних умовах) ланка виробничого процесу, що обслуговується одним або декількома робітниками, призначене для виконання однієї або декількох виробничих або обслуговуючих операцій, оснащене відповідним устаткуванням і технологічним оснащенням.
Робоче місце є первинною ланкою організації праці, де з'єднуються елементи процесу праці: предмет праці, засоби праці й праця самого працівника. Завданням організації праці є обґрунтування доцільного функціонального розміщення елементів процесу праці для зниження трудозатрат, особливо втрат часу. Організація робочого місця повинна сприяти максимальній ефективності процесу праці й бути гідною людини. Вона багато в чому буде визначати продуктивність й якість праці працівника. Крім того, не мале значення має забезпечення безпеки розміщення й оснащення робочого місця.
Залежно від специфіки виробництва робочі місця можна класифікувати по різних ознаках :
• по професіях (наприклад, робоче місце інженера-конструктора);
• по кількості виконавців (індивідуальні або колективні);
• по спеціалізації (спеціалізовані або універсальні);
• по виду виробництва (основного або допоміжного);
• по типі виробництва (масового, серійного, одиничного);
• за місцем перебування (у приміщенні, на відкритому повітрі, під землею);
• по числу змін роботи (однозмінні, багатозмінні);
• за рівнем механізації (робітники місця ручної роботи, механізовані, автоматизовані, апаратні);
• по кількості оснащення, що обслуговується (одноверстатні, багатоверстатні);
• по специфіці умов роботи (стаціонарні й рухливі, підземні, висотні, робочі місця зі шкідливими або небезпечними умовами праці й ін.).
Організація робочих місць – це підпорядкована цілям виробництва система заходів щодо їхнього оснащення засобами й предметами праці, планування, розміщення їх у певному порядку, обслуговування й атестації. Конкретний зміст цих заходів визначається характером і спеціалізацією робочого місця, його видом і значенням у виробничому процесі.
Оснащення робочого місця складається із сукупності коштів праці, необхідних для виконання конкретних трудових функцій. Сюди ставляться: основне технологічне й допоміжне оснащення; організаційне оснащення (оргтехніка, кошти зв'язку й сигналізації, робочі меблі, тара й т.п.); технологічне оснащення (робочі й вимірювальні інструменти, запасні ремені й т.п.); робоча документація; засоби комунікації для подачі на робоче місце енергії, інформації, матеріалів, сировини й ін.
Комплексне оснащення робочого місця є необхідною передумовою ефективної організації процесу праці. Однак не менш важлива умова - раціональне просторове розміщення коштів оснащення на робочому місці так, щоб забезпечити, зручність його обслуговування, вільний доступ до механізмів, економію рухів і пересувань працівника, зручну робочу позу, гарний огляд робочої зони, безпека праці, економію виробничої площі, зручний взаємозв'язок із суміжними робітниками місцями, з підлеглими й керівниками. Забезпечення цих умов досягається в ході планування робочих місць, що ми коротко визначаємо як найбільш раціональне просторове розміщення матеріальних елементів виробництва, які становлять оснащення робочого місця, і самого працівника.
Рівень організації праці на конкретному робочому місці залежить так само від якості його обслуговування.
Обслуговування робочого місця передбачає своєчасне забезпечення його всім необхідним, включаючи технічне обслуговування (налагодження, регулювання, ремонт); регулярну подачу необхідних видів енергії, інформації й витратних матеріалів; контроль якості роботи оснащення, транспортне й господарське обслуговування (збирання, чищення оснащення, і т.п.).
Обслуговування робочих місць здійснюється по таких функціях: підготовча, інформаційна, виробнича, інструментальна, налагоджувальна, енергетична, контрольна й т.п. Прогрес у системах обслуговування робочих місць складається в переході від чергового обслуговування, тобто обслуговування по викликах з місць зупинки виробництва, до науково обґрунтованого стандартного планово-попереджуючого обслуговування.
Пошук ефективних рішень в організації робочих місць і систем їхнього обслуговування полегшується використанням розроблених ученими й перевірених практикою типових проектів організації праці для масових професій робітників, технічних виконавців і фахівців. Як правило, типовий проект концентрує передовий досвід організації робочих місць, відображаючи всі складові цього процесу (оснащення, планування, обслуговування, атестація). Однак застосовуючи типові проекти, варто враховувати специфіку конкретного виробництва й індивідуальні характеристики працівника.
Для комплексної оцінки якості організації робочих місць, і для пошуку й приведення в дію резервів підвищення ефективності праці, використовується механізм атестації й раціоналізації робочих місць. У ході атестації комплексно оцінюються технічний й організаційний стан робочих місць, умови праці й техніка безпеки, розглядаються можливості росту фондовіддачі, використання кваліфікаційного потенціалу працівника.
Рекомендована література:
1. Гриньова В.М., Салун М.М. Організація виробництва: Навчальний посібник. – ВД „ІНЖЕК”, 2005..
2. Семенов Г.А., Станчевский В.К., Панкова М.О.: Організація і планування на підприємстві, ЦНЛ, 2006.
3. Пасічник В.Г., Акіліна О.В. Організація виробництва: Центр навчальної літератури, 2005.
4. Петрович Й.М.,Захарчин Г.М. Організація виробництва. Підручник. «Магнолія плюс», 2004
Нормування праці
План лекції
1. Сутність і значення нормування праці
2 Ефективність і методи виміру продуктивності праці.
1. Сутність і значення нормування праці
Нормування праці - це вид діяльності з організації та управління виробництвом, завданням якої є встановлення необхідних затрат і оцінки результатів праці, контролю за мірою праці, а також визначення необхідних співвідношень між чисельністю працівників та кількістю одиниць устаткування.
Витрати живої праці вимагають особливої ґрунтовності їх визначення і обґрунтування. Виходячи з того, що будь-який процес праці відбувається в часі, єдиною мірою кількості живої праці є час. Але не завжди затрачений робочий час об'єктивно відображає суспільно необхідні затрати часу на виконання конкретної роботи. Це особливо рельєфно спостерігається на тих підприємствах, на яких відсутня належна організація праці, не застосовується нова техніка і технологія, а самі робітники не працюють на високому професійному рівні. Отже, за таких обставин не можна домогтися високої ефективності трудової діяльності. Тому сутність нормування праці полягає в установленні необхідних затрат живої праці на виконання певного виду роботи за належної організації та інтенсивності праці. У зв'язку з цим нормування праці розглядають як первинну ланку організації праці та виробництва, на основі якої започатковуються і здійснюються всі планово-економічні розрахунки важливих показників підприємства. Серед цих показників обсяг випуску продукції, чисельність працівників, трудомісткість продукції, фонд оплати праці та її продуктивність. Отже, всі організаційно-економічні заходи, які стосуються сфери праці, мають розроблятись і реалізовуватися на основі досконалих, науково обґрунтованих норм праці.
Об'єктом нормування праці може бути будь-яка суспільно необхідна корисна діяльність людини, як фізична, так і розумова, тобто трудовий процес в його конкретному і специфічному вигляді.
Велика кількість і різноманітність трудових процесів, виконання їх у різних виробничих умовах обумовлюють наявність різних об'єктів нормування праці. Серед них, насамперед, слід виділити такі: виробничі операції, трудові прийоми, дії, рухи, обсяги робіт, норми чисельності персоналу, норми виробітку та ін.
Предметом нормування праці є тривалість трудових процесів, які відбуваються в часі, тобто робочий час, необхідний для виконання різноманітних трудових процесів.
У сучасних умовах нормування праці відіграє важливу роль в економіці, тому що є інструментом планування, обліку й аналізу трудозатрат і відповідно витрат підприємства.
Нормування праці покликане вирішувати наступні завдання :
1) ефективне використання потенціалу працівника. Це досягається поширенням сфери нормування на всі категорії працівників, забезпечення виконання робіт з оптимальною чисельністю персоналу, мінімальними витратами робочого часу при високій якості праці (продукції, послуг);
2) підвищення значимості економічного аспекту в трудових відносинах. Обидві сторони - і роботодавець, і найманий робітник - економічно зацікавлені в застосуванні обґрунтованих норм трудозатрат і раціональному використанні робочого часу;
З) відбиття в трудозатратах змін технологічних процесів, устаткування й оснащення. Для цього необхідний зв'язок нормування праці із плануванням й організацією виробництва.
4) встановлення нормального рівня інтенсивності праці. Для обох сторін трудових відносин важливо, щоб закладена в нормуванні інтенсивність праці забезпечувала довгостроковий ріст продуктивності праці й прибутку при раціональних витратах на персонал. Для цього нормування праці повинне враховувати інтенсивність праці, а так само рівень нервово-психологічних й інтелектуальних навантажень, що істотно зростають при використанні новітньої техніки, технології й прогресивних виробничих процесів;
5) соціальний захист працівників від надмірної інтенсивності праці, необхідної для збереження нормальної працездатності протягом усього трудового періоду. Завдання соціального захисту в нормуванні праці покликані забезпечувати сприятливі можливості для росту задоволеності працівника змістом й умовами праці, найбільш повного використання його інтелектуального потенціалу. Гарантом виконання цього завдання виступає профспілкова організація, що відбила його в колективному договорі;
6) взаємозв'язок нормування й стимулювання праці. Норма праці може розглядатися як засіб стимулювання персоналу, тому що стимулює ефективне використання матеріальних і трудових ресурсів, високу якість праці (продукції, обороту, послуг). Встановлюється зв'язок нормування праці із преміальними системами, коли розмір премій залежить від величини норм трудозатрат, ступеня їхньої напруженості й виконання.
З переходом до ринкової економіки істотно змінилися і принципи нормування праці.
Під принципами нормування праці розуміють сукупність основних усталених положень, на основі яких здійснюється побудова, функціонування, розвиток і удосконалення організації управління процесами праці. До основних принципів належать:
Принцип прогресивності , який передбачає удосконалення норм праці з урахуванням змін в техніці і технології виробництва;
оптимальності, що орієнтує менеджмент підприємства на розробку і застосування таких варіантів норм, в яких найповніше враховані переваги сучасних технологій і трудові навики працівників;
об'єктивності, що вимагає найповніше враховувати можливості й особливості всіх складових трудового процесу при розрахунку норм праці;
динамічності, який передбачає перегляд і коригування норм праці, що зумовлені переходом на виготовлення нових виробів та застосуванням більш прогресивних технологічних процесів і методів організації праці;
принцип науковості обумовлює необхідність використання при нормуванні праці результатів наукових досліджень, проведених відповідними науковими установами, в яких подаються нові методи здійснення нормування з врахуванням інноваційного наповнення процесів виробництва і процесів праці.
Нормування праці може охоплювати основне й допоміжне виробництва, може поширюватися на всі категорії: робітників, фахівців, службовців і керівників.
Розрізняють нормативи й норми праці. Нормативи праці характеризують науково обґрунтовані, централізовано розроблені показники витрат праці. На їхній основі підприємство самостійно розробляє свої норми праці. Таким чином, норма праці — це норматив праці, скоректований на місцеві умови праці.
Можуть бути нормативи й норми праці:
а) виробництва;
б) обслуговування;
в) часу;
г) часу обслуговування;
д) чисельності працівників.
Норма часу – це необхідні витрати часу на виконання одиниці роботи одним або декількома працівниками.
Норма виробітку – це кількість одиниць роботи, які повинні бути виконані в одиницю часу (годину, зміну, місяць, рік і т.д.). Норма виробітку обернено пропорційна нормі часу.
Норма обслуговування – це число об'єктів, які повинні обслуговуватися в одиницю часу одним або декількома працівниками.
Норма часу обслуговування – це витрати часу на обслуговування одного об'єкта (покупця, клієнта або устаткування).
Норма чисельності працівників – це необхідна кількість працівників для виконання передбаченого обсягу робіт в одиницю часу.
Питання нормування праці в країні зараз регламентуються умовами трудових договорів й угод. Тому важливою мірою контролю над інтенсивністю праці є позиція профспілкової організації при заключні колективного договору або галузевої угоди. У колективному договорі повинне передбачатися те, що зміна норм праці можлива лише при відповідних змінах технічних, організаційно-технічних параметрів роботи. Крім того, актуальним є встановлення мінімального рівня виконання норм праці й темпу роботи.
В Україні ослаблення уваги до нормування праці викликано об'єктивними причинами реформування економіки. А в перспективі кожне підприємство повинне буде будувати свою систему нормування праці, що враховує як її загальнометодологічні основи, так й особливості праці в галузі.
2. Ефективність і методи виміру продуктивності праці
Персонал підприємства повинен не тільки мати різні здатності, але й використати їх у процесі праці, при цьому виникає необхідність виміру результативності діяльності персоналу. Вирішити її можна, вимірявши продуктивність праці.
Ефективність праці - це його результативність. Вона показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ і обсягу витраченої на це праці. Тобто зростання ефективності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без підвищення трудозатрат. У широкому розумінні зростання ефективності праці означає постійне вдосконалення людьми економічної діяльності, постійне знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісних благ при тих самих або менших витратах праці.
Продуктивність праці – це показник її ефективності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт або послуг з одного боку, і кількістю праці, витраченої на виробництво цього обсягу – з іншого. Залежно від прямого або зворотного співвідношення цих величин ми маємо 2 показники рівня продуктивності праці: продукційність й трудомісткість .
Продукційність – це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленої одним працівником за одиницю робочого часу.
На підприємстві продукційність може визначатися різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюються обсяг продукції й витрати праці.
Якщо обсяг продукції виміряється натуральними показниками (у штуках, тоннах, метрах і т.п.), то й відповідні показники продуктивності праці називаються натуральними. Натуральні показники точні, дуже наочні, але, проте, вони мають істотний недолік: неможливість застосування до різнорідної продукції. Якщо підприємство випускає кілька видів схожої продукції, обсяг випуску можна виразити в умовно-натуральних показниках, які приводять різну продукцію до одного виміру (наприклад, різні види палива перераховуються в умовне паливо з теплотворною здатністю 7000 ккал/кг). Проте, застосування цих показників теж дуже обмежене.
Слід зазначити, що в ринковій економіці значення натуральних показників значно зменшується, оскільки домінуючу роль у всіх аспектах економічного життя грають вартісні показники. Вартісними називаємо показники вироблення, у яких обсяг продукції виміряється грошовими одиницями. Ці показники найбільш універсальні, вони дозволяють порівнювати продуктивність праці