Xreferat.com » Рефераты по менеджменту » Виробничi системи

Виробничi системи

при виробництві принципово різних благ. Недоліком вартісних показників є те, що необґрунтоване завищення ціни продукції монополістами приводить до фіктивного росту продуктивності праці.

Для оцінки рівня вироблення на окремих робочих місцях при виробництві різноманітної незавершеної продукції використаються також трудові показники, у яких для характеристики обсягу виробництва застосовуються норми трудових витрат у нормо-годинах. Однак ці показники мають дуже вузьку сферу застосування, оскільки вимагають наукової обґрунтованості використовуваних норм.

Витрати праці при розрахунках її продуктивності можуть вимірятися відпрацьованими людино-годинами, людино-днями й середньооблікова чисельністю персоналу.

Трудомісткість – це зворотний показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг).

Для планування й аналізу праці на підприємстві розраховуються різні види трудомісткості.

Технологічна трудомісткість визначається витратами праці основних робітників. Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів.

Трудомісткість обслуговування визначається витратами праці допоміжних робітників, які зайняті обслуговуванням виробництва.

Виробнича трудомісткість складається з технологічної трудомісткості й трудомісткості обслуговування, тобто показує витрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці роботи.

Трудомісткість керування визначається витратами праці керівників, фахівців, технічних виконавців.

Повна трудомісткість продукції відображає всі витрати праці на виготовлення одиниці кожного виробу.

Фактори, що впливають на продуктивність праці.

Продуктивність праці – показник динамічний, що постійно змінюється під впливом безлічі факторів. Фактори зміни показника - це сукупність всіх рушійних сил і причин, які визначають динаміку цього показника. Відповідно фактори підвищення продуктивності праці - це вся сукупність рушійних сил і причин, які приводять до збільшення продуктивності праці. Оскільки підвищення продуктивності праці має велике значення й для кожного підприємства окремо, і для суспільства в цілому, вивчення факторів і пошук резервів збільшення стає найважливішим завданням економічної теорії й практики. Крім того, на рівень і динаміку продуктивності праці впливають також умови, у яких протікає процес праці. Вони або підсилюють дію того або іншого фактору (якщо вони сприятливі), або послабляють його. Наприклад, природно-кліматичні умови істотно впливають на результати праці і його продуктивність у сільському господарстві. Суспільні умови, пов'язані з формами власності на засоби виробництва й з виробничими відносинами, також можуть певним чином відбитися на продуктивності праці.

Всі фактори, що впливають на продуктивність праці, можна розділити на дві групи.

Перша група включає фактори, що діють у напрямку підвищення продуктивності праці, поліпшення організації праці й виробництва й соціальних умов життя працівників. Другу групу представляють фактори, що негативно відображаються на продуктивності праці. До них ставляться несприятливі природні умови, погана організація виробництва й праці, напружена соціальна обстановка.

На рівні окремого підприємства або організації всі фактори можна розділити на внутрішні й зовнішні фактори. Перші включають рівень технічної озброєності підприємства, ефективність застосовуваної технології, організацію праці й виробництва, дієвість систем стимулювання, навчання кадрів і підвищення кваліфікації, поліпшення структури кадрів і т.п., тобто все те, що залежить від колективу підприємства і його керівників. До зовнішніх факторів варто віднести: зміни асортиментів продукції і її трудомісткості у зв'язку зі зміною державних замовлень або попиту та пропозиції на ринку; соціально-економічні умови в суспільстві й регіоні; рівень кооперації з іншими підприємствами; надійність матеріально-технічного постачання, природні умови й т.п.

Внутрішні й зовнішні фактори можна розглядати також за принципом рівня регулювання, тобто ті, які можуть регулювати господарюючий суб'єкт (керування, організація, трудові відносини, кваліфікація й мотивація персоналу, техніка й технологія, умови праці, інновації й ін.), і ті, які перебувають поза сферою регулювання господарюючого суб'єкта (політичне положення в країні й у світі, рівень розвитку ринкових відносин, конкуренція, науково-технічний прогрес, загальний рівень економічного розвитку, якість і кількість трудових ресурсів країни, культура, моральність, соціальні цінності, наявність природних багатств, розвиток інфраструктури й ін.).

По своєму внутрішньому змісті й сутності всі фактори прийнятий поєднувати в три основні групи:

1) матеріально-технічні, пов'язані з рівнем розвитку техніки й технології, впровадженням у виробництво наукових відкриттів і розробок, удосконалюванням знарядь і засобів праці;

2) організаційні, обумовлені організацією виробництва, праці й керування;

3) соціально-економічні, пов'язані зі складом працівників, рівнем їхньої кваліфікації, умовами праці й побуту, відношенням працівників до власності, ефективністю стимулювання праці й зацікавленістю в кінцевих результатах виробництва, тобто з усім, що стосується людини і його відношення до праці.

Матеріальною основою підвищення продуктивної чинності праці і його продуктивності є розвиток науки, техніки й технології, впровадження у виробництво їхніх досягнень, тому група матеріально-технічних факторів звичайно розглядається як провідного й визначального іншого фактори.

Контрольні запитання

1. Визначте сутність нормування праці.

2. Які завдання покликано вирішити нормування праці?

3. В чому полягає відмінність нормування праці від нормативів праці?

4. Яким чином вимірюється ефективність праці?

5. Які є внутрішні фактори впливу на продуктивність праці?

6. Як поділяються фактори впливу за внутрішнім змістом?

Рекомендована література:


1. Гриньова В.М., Салун М.М. Організація виробництва: Навчальний посібник. – ВД „ІНЖЕК”, 2005..

2. Семенов Г.А., Станчевский В.К., Панкова М.О.: Організація і планування на підприємстві, ЦНЛ, 2006.

3. Пасічник В.Г., Акіліна О.В. Організація виробництва: Центр навчальної літератури, 2005.

4. Петрович Й.М.,Захарчин Г.М. Організація виробництва. Підручник. «Магнолія плюс», 2004


Основи організації керування якістю продукції


План лекції


Сутність і показники якості продукції

Організаційні форми і методи контролю якості продукції на підприємстві

Організація статистичної оцінки і регулювання рівня якості продукції

Організаційна структура й основні функції технічного контролю якості продукції підприємства


1. Сутність і показники якості продукції


Підвищення якості продукції є об'єктивною тенденцією розвитку виробництва. В умовах розвитку прогресивних галузей виробництва і науки низька якість продукції може звести нанівець весь ефект від застосування досягнень науки і техніки. В рівній мірі це стосується засобів виробництва, продуктів і предметів народного споживання.

Проблему якості необхідно розуміти широко. Вона охоплює всі сторони господарської діяльності підприємства. Висока якість - це заощадження праці і матеріальних ресурсів, зростання конкурентоспроможності продукції виробництва, а в кінцевому рахунку - краще і більш повне задоволення потреб споживачів. Якість продукції проявляється в її властивостях, тобто вона є об'єктивною особливістю продукції, закладеною при її створенні, експлуатації або споживанні.

Під якістю продукції розуміють сукупність властивостей, що обумовлюють її спроможність задовольняти певні потреби відповідно до призначення.

Якість продукції - це і технічна, і економічна категорія. Технічна тому, що якість продукції визначається технічними показниками, які характеризують її споживчі властивості. Економічна тому, що узагальнено якість відтворюється через економічний ефект від застосування продукції споживачем.

Продукція, яка має високі експлуатаційні властивості, але надзвичайно трудомістка у виробництві, може виявитися малокорисною через її дорожнечу та економічну недоцільність використання. З економічної точки зору істотними є не самі властивості продукції, а те, якою мірою вони задовольняють конкретну потребу в ній в заданих умовах.

Зміст якості продукції розкривається через відповідні показники. Під показником якості продукції розуміють кількісну характеристику властивостей продукції, що розглядається стосовно до визначених умов її створення і експлуатації або споживання. Показники якості неоднакові в різних галузях народного господарства. Найбільш урізноманітненими є показники якості продукції в промисловості через її складну галузеву структуру і численну номенклатуру.

В переробних галузях промисловості - машинобудуванні, хімічному виробництві, швейній, шкіряно-взуттєвій, харчовій, інших - для характеристики якості продукції використовується безліч різних показників. Так, показниками якості радіотоварів виступають чутливість, номінальна вихідна потужність, надійність, зовнішнє оформлення тощо. Основними показниками якості електроенергії є частоти і напруга електричного струму, а показниками якості взуття - носкість, зручність, елегантність, відповідність сучасній моді, зовнішній товарний вигляд тощо.

Згідно з термінологією, встановленою відповідними державними стандартами, розрізняють такі показники якості продукції:

одиничні;

комплексні;

інтегральні.

Під одиничним показником якості продукції розуміють показник, що відноситься тільки до однієї з її властивостей.

Наприклад, одним з одиничних показників якості автомобіля є час розгону до заданої швидкості. Він характеризує одну з властивостей автомобіля - його маневреність.

Надійність - це властивість об'єкта зберігати протягом часу в установлених межах значення всіх параметрів, що характеризують спроможність виконувати необхідні функції в заданих режимах і умовах застосування, технічного обслуговування, ремонтів, збереження й експлуатації. Надійність виробу характеризується безвідмовністю, ремонтопридатністю тощо. У свою чергу, безвідмовність - це властивість виробу безупинно зберігати працездатність протягом визначеного періоду часу без вимушених перерв через несправність виробу. Рівень безвідмовності кількісно визначається за допомогою показників середнього виробітку на відмову, середнього виробітку до першого капітального ремонту.

Ремонтопридатністю називають спроможність виробу відновлювати його експлуатаційні властивості. До кількісних показників ремонтопридатності відносять трудомісткість технічного обслуговування за визначений термін служби виробу, трудомісткість розробки і виготовлення виробу, заміни вузлів і агрегатів.

Ці показники використовуються при економічному обґрунтуванні заходів щодо поліпшення якості продукції.

Під комплексними показниками якості розуміють показник якості продукції, що оцінює декілька ЇЇ властивостей. Наприклад, технічний рівень виробу містить ряд властивостей (продуктивність, потужність, точність тощо). При оцінці якості продукції в цеху комплексними показниками можуть бути, наприклад, відсоток здачі продукції з першого пред'явлення або кількість повернень бракованої продукції цехом-споживачем. Комплексні показники характеризують декілька властивостей продукції, що дозволяє розподіляти її за сортами, марками, класами. Вони широко використовуються в металургії, хімічній, легкій, харчовій галузях промисловості, а також у деяких галузях машинобудування.

Під інтегральним (узагальнюючим) показником якості розуміють комплексний показник, що відбиває відношення корисного сумарного ефекту від експлуатації (споживання) продукції до сумарних витрат на її виготовлення й експлуатацію (споживання). Наприклад, інтегральним показником якості автомобільної шини є її питома тривкість, тобто відношення тривкості шини в кілометрах протягом строку служби до витрат на її виготовлення й експлуатацію за той же строк. Інтегральний показник якості будинку або споруди - це питомі витрати на одиницю часу експлуатації.

Інтегральні показники якості продукції використовуються для порівняльної оцінки продукції (виробу) в цілому з іншими виробами того ж самого призначення.


2.Організаційні форми і методи контролю якості продукції на підприємстві


У залежності від продукції, що виробляється на підприємствах, застосовуються різні види і методи технічного контролю, які різняться в залежності від:

організаційних форм;

технічних засобів;

місця виконання технічних операцій.

До організаційних форм контролю якості продукції відносяться:

суцільний;

вибірковий;

летучий;

інспекційний.


ТЕХНІЧНИЙ КОНТРОЛЬ

Виробничi системиВиробничi системи

Виробничi системиЗа організаційними формами

Виробничi системиВиробничi системиВиробничi системиВиробничi системиВиробничi системи

Виробничi системиСуцільний





Вибірковий




Летучий




Інспекційний


Виробничi системи

За характером контрольних операцій

Виробничi системиВиробничi системиВиробничi системиВиробничi системиВиробничi системиВиробничi системи

Геометричний




Лабораторний аналіз




Контрольно-здавальні випробування




Візуальні


Виробничi системиВиробничi системи

За стадіями технологічного процесу

Виробничi системиВиробничi системиВиробничi системиВиробничi системиВиробничi системи

Вхідний (попередній)




Проміжний (міжопераційний)




Приймальний (остаточний)


Виробничi системи

За впливом на хід технологічного процесу

Виробничi системиВиробничi системиВиробничi системиВиробничi системи

Активний




Пасивний


Виробничi системи

За засобами, що застосовуються

Виробничi системиВиробничi системиВиробничi системиВиробничi системиВиробничi системи

Автоматизований




Механізований




Ручний


Виробничi системи

За місцем виконання

Виробничi системиВиробничi системиВиробничi системиВиробничi системи

Стаціонарний




Змінний

Класифікація видів технічного контролю якості продукції

При суцільному контролі здійснюється перевірка якості кожного окремого екземпляра виробу та його складових частин. Контроль здійснюється за показниками якості, визначеними стандартами, технічними умовами або іншими технічними документами. Суцільний контроль здійснюється у тому випадку, коли у виробництві неможливо досягти стабільної якості продукції, і за тими параметрами (показниками), визначення яких не пов'язано з руйнацією і псуванням контрольованого предмета.

При вибірковому контролі перевірці підлягає лише частина продукції. Він застосовується для однакових заготівель або деталей, що виготовляються у великій кількості, якщо забезпечується стабільність технологічного процесу й однорідна якість вихідного матеріалу. Чим вища однорідність вихідних матеріалів і більша стабільність технологічного процесу, тим менший обсяг вибірки. При наявності дефектних одиниць (при вибірковому контролі) продукції у вибірці вся контрольована партія підпадає під суцільний контроль. Правила відбору одиниць продукції у вибірку визначаються державним стандартом.

При летучому контролі якість продукції перевіряється на деякій кількості екземплярів, яка визначається нерегламентованою вибіркою і черговістю перевірки. Такий вид контролю можна віднести до оперативного, що відбувається між вибірковими контролями.

Інспекційний контроль полягає в перевірці продукції, яка вже пройшла контрольні операції, з метою з'ясування достовірності початкових результатів контролю, а також для оцінки роботи контролерів.

Методи контролю якості продукції класифікуються:

за характером контрольних операцій:

геометричний;

лабораторний аналіз;

контрольно-здавальні випробування;

візуальний;

за стадіями технологічного процесу:

вхідний (попередній); проміжний (міжопераційний); приймальний (остаточний);

за впливом на хід технологічного процесу:

активний; пасивний;

за засобами, що застосовувалися:

автоматизований; механізований; ручний;

за місцем здійснення:

стаціонарний; змінний.

Нижче наводиться стисла характеристика окремих методів контролю.

Вхідний (попередній) контроль полягає в перевірці якості сировини, матеріалів і напівфабрикатів до початку їх обробки, а також комплектуючих виробів і деталей для складання з метою запобігання надходження у виробництво бракованих предметів праці.

Проміжний (міжопераційний) контроль здійснюється в процесі виготовлення виробу (деталей) за окремими операціями. Він може бути:

поопераційним;

груповим.

Поопераційний - це контроль після кожної операції; груповий - контроль після здійснення декількох груп операцій, пов'язаних із повною або частковою обробкою окремої деталі.

Остаточний (приймальний) контроль передбачає перевірку придатності деталей, вузлів, виробів після їх повної обробки для виявлення неякісної продукції.

При активномуконтролі якості продукція перевіряється в ході здійснення технологічного процесу. Результати контролю використовуються для регулювання за допомогою технічних пристроїв налагодження технологічного процесу. До таких пристроїв належать механічні й автоматичні прилади, вмонтовані в основне устаткування (індикатори, вимірювальні голівки тощо), що дозволяють здійснювати контроль необхідних параметрів деталей або режимів у процесі обробки. До активного контролю відносять також статистичне регулювання технологічних процесів.

До пасивного контролю відносять усі види контролю, при яких якість продукції визначається лише після закінчення технологічного процесу, а оперативне втручання в його протікання здійснюється після того, як виявлена непридатність виробу.

При автоматизованому контролі перевірка якості продукції здійснюється за допомогою автоматичних засобів активного і пасивного контролю.

Механізований контроль здійснюється за допомогою механічних пристроїв (вимірювальних машин і приладів). їх застосування для виконання контрольних операцій дає великий економічний ефект.

Стаціонарний контроль здійснюється на спеціально обладнаному контрольному пункті, куди доставляються об'єкти контролю.

Змінний (рухливий) контроль здійснюється безпосередньо на місці виконання технологічних операцій і застосовується для перевірки громіздких і незручних для транспортування об'єктів, а також у тих випадках, коли для контролю не потрібно використання складних спеціальних приладів і апаратів.


3. Організація статистичної оцінки і регулювання рівня якості продукції


Часто суцільний контроль усіх виробів неможливий через неекономічність перевірки великих партій продукції або неминучу руйнацію виробу під час контролю (наприклад, випробування електричних лампочок на довговічність). У цьому випадку використовується так званий статистичний метод контролю.

Сутність статистичного контролю якості продукції полягає в перевірці деякої вибірки продукції з поданої на контроль партії. Вибірка повинна бути представницькою, тобто правильно відображати всі якісні особливості контрольованої партії. Обсяг вибірки визначається на основі застосування методів математичної статистики.

Статистичні методи використовуються при попереджувальному (проміжному) і остаточному (приймальному) контролях.

Попереджувальний (проміжний) контроль здійснюється періодично (за графіком) під час виготовлення партії виробів. Принципова особливість даного виду контролю полягає в тому, що він дає змогу встановити (виявити) початок порушення нормальною ходу виробничого процесу, а відтак і запобігти появі можливого браку.

Остаточний (приймальний) контроль здійснюється по закінченні виготовлення партії виробів. Він встановлює якість виготовленої в ході виробничого процесу продукції.


4. Організаційна структура й основні функції технічного контролю якості продукції підприємства


Керівництво заводською службою контролю якості продукції здійснює заступник директора (генерального директора) з якості - начальник відділу технічного контролю, що має у своєму підпорядкуванні не тільки очолюваний ним відділ технічного контролю (ВТК), але і ряд інших оперативних підрозділів, що контролюють якість продукції .

Основним оперативним підрозділом ВТК підприємства, що безпосередньо контролює якість продукції в цехах, є бюро цехового контролю (БЦК). На БЦК покладається організація і здійснення технічного контролю на всіх основних і допоміжних дільницях відповідного цеху - від контролю матеріалів, напівфабрикатів, заготівель, деталей, вузлів, що надходять у виробничий процес, до контролю відвантаження продукції іншим цехам або споживачам, включаючи оформлення приймальної і супровідної документації та актів про брак. Керує роботою бюро цехового контролю його начальник, який підпорядковується начальнику ВТК заводу або його заступнику.

Змінний (або старший змінний) контрольний майстер здійснює організацію технічного контролю у своїй зміні. Він керує роботою контролерів, що приймають продукцію на дільницях. Контрольний майстер, крім керівництва роботою підпорядкованих йому контролерів, здійснює перевірку якості найбільш важливих деталей і вузлів, а в ряді випадків - і операцій.

Контроль стану і якості вимірювальних приладів на підприємстві здійснює центральна вимірювальна лабораторія (ЦВЛ) та її відділення у відповідних цехах - контрольно-перевірні пункти (КПП).

Всі вимірювальні прилади підприємства підлягають державній, обов'язковій і періодичній перевіркам.

Державнаперевірка здійснюється органами Держстандарту, вона має охоплювати усі вихідні зразкові засоби і вимірювальні прилади, які служать еталоном при перевірці вимірювальних приладів і засобів, що безпосередньо обертаються у виробництві.

Обов'язкова перевірка здійснюється раз на рік ЦВЛ або КПП відповідного цеху. Вона націлена на контроль всіх підпорядкованих (похідних) вимірювальних засобів і приладів: контрольних калібрів, індикаторів, мікрометрів, вимірювальних голівок тощо.

Періодична перевірка здійснюється між обов'язковими перевірками. їй підлягають усі вимірювальні засоби і прилади, що знаходяться в експлуатації, включаючи прилади на робочих місцях. Таку перевірку виконує, як правило, КПП, а перевірка найбільш складних приладів - ЦВЛ заводу.

Результати перевірок вимірювальних засобів і приладів зазначаються в їх паспортах, а також в атестатах, що виписуються на кожну перевірку.

До основних функцій служби технічного контролю на підприємстві відносять:

1) здійснення вхідного контролю якості сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих, що надходять на підприємство;

оформлення відповідних комплектуючих документів і актів на недоброякісні матеріали для пред'явлення претензій постачальникам;

контроль якості деталей, складальних одиниць і готових виробів, що виготовляються на підприємстві відповідно до вимог конструкторської і технологічної документації, таврування прийнятої і забракованої продукції, а також її відповідне документальне оформлення;

участь у перевірках технологічних процесів, точності устаткування;

спостереження за дотриманням технологічної дисципліни;

контроль якості виготовлюваних інструментів і оснастки;

проведення ряду спеціальних випробувань і контрольних операцій.

Крім того, до функцій ВТК належать:

здійснення комплексу організаційно-дослідницьких робіт з управління якістю продукції в цехах за конкретними операціями, в залежності від причин їх виникнення та за конкретними виконавцями;

аналіз рекламацій, листів, актів експлуатаційних спостережень;

розробка заходів щодо скорочення браку і рекламацій;

контроль за своєчасним виконанням намічених заходів щодо підвищення якості продукції;

проведення оцінок рівня якості виготовлюваної продукції.

Резюме

1. Якість продукції, що випускається, - один з основних показників комплексної оцінки рівня організації виробництва на будь-якому підприємстві. Під якістю продукції розуміють сукупність властивостей, що обумовлюють її спроможність задовольняти певні потреби відповідно до призначення.

Зміст якості продукції розкривається через систему одиничних, комплексних та інтегральних показників, які визначають рівень відповідності продукції, що випускається, таким основним загальноприйнятим вимогам і характеристикам, як відповідність основному призначенню; надійність і безвідмовність; технологічність; естетичність; стандартизація й уніфікація; відповідність патентно-правовим та економічним вимогам.

Організаційні форми і методи контролю якості продукції на підприємстві відрізняються широкою розмаїтістю. До організаційних форм контролю якості продукції відносять суцільний, вибірковий, летучий та інспекційний контроль.

Методи контролю якості продукції класифікуються: за характером контрольних операцій (геометричний, лабораторний аналіз; контрольно-здавальні випробування, візуальний); за стадіями технологічного процесу (вхідний, проміжний, приймальний); за впливом на хід технологічного процесу (активний, пасивний); за засобами, що застосовувалися (автоматизований, механізований, ручний); за місцем здійснення (стаціонарний, змінний).

Якщо суцільний контроль якості продукції усіх виробів у процесі виробництва неможливий, то використовується так званий статистичний метод контролю, сутність якого полягає в перевірці деякої вибірки продукції з поданої на контроль партії. Обсяг вибірки визначається на основі застосування методів математичної статистики. Статистичний метод контролю якості продукції використовується при попереджувальному (проміжному) і остаточному (приймальному) видах контролю.

Контроль якості продукції здійснюється визначеними структурними підрозділами підприємства під керівництвом, як правило, заступника директора (генерального директора) з якості. Інструментальний контроль якості продукції здійснюється з використанням вимірювальних приладів, які підлягають державній, обов'язковій і періодичній перевірці.

Питання для самоконтролю

Дайте визначення поняттю якості продукції та визначте її роль у підвищенні ефективності виробництва.

Назвіть і дайте стислу характеристику основних показників якості продукції в аналізованій галузі виробництва.

Назвіть і дайте характеристику основних груп одиничних показників якості продукції.

Сформулюйте сутність і охарактеризуйте призначення комплексних та інтегральних показників технологічного контролю якості продукції.

Назвіть основні організаційні форми контролю якості продукції на підприємстві і дайте їм стислу характеристику.

Назвіть методи контролю якості продукції і дайте їм стислу характеристику.

Дайте стислу характеристику організаційної структури контролю якості продукції підприємства.


Рекомендована література:


1. Гриньова В.М., Салун М.М. Організація виробництва: Навчальний посібник. – ВД „ІНЖЕК”, 2005..

2. Семенов Г.А., Станчевский В.К., Панкова М.О.: Організація і планування на підприємстві, ЦНЛ, 2006.

3. Пасічник В.Г., Акіліна О.В. Організація виробництва: Центр навчальної літератури, 2005.

4. Петрович Й.М.,Захарчин Г.М. Організація виробництва. Підручник. «Магнолія плюс», 2004


Основи оперативного керування виробництвом


План лекції


Сутність оперативного керування виробництвом

Складання оперативно-календарного плану (ОКП)

Організація обліку і контролю

Регулювання ходу виробництва


1. Сутність оперативного керування виробництвом


Оперативне керування виробництвом включає такі роботи: 1) організація розробки і виконання оперативно-календарних планів виробництва продукції і змінно-добових завдань на рівні цехів, ділянок і робочих місць; 2) організація забезпечення робочих місць необхідним; 3) організація обліку і контролю ходу виробництва; 4) регулювання ходу виробництва. На міжцеховому рівні оперативне керування здійснюється для рішення принципових питань зняття, заміни запущених у виробництво виробів, включення в програму випуску нових виробів, забезпечення зовнішніх постачань комплектуючих виробів, використання внутрішніх матеріальних, трудових і фінансових ресурсів .

Для оперативного керування виробництвом у цехах характерна сувора регламентація виконання робіт у часі по кожній позиції виробничої програми і номенклатурно-календарного плану залежно від фактично складеної виробничої ситуації. Роботи з оперативного керування виробництвом виконуються в реальному масштабі часу, що не допускає перерв у процесі виготовлення деталей і зборки (виробів). В даний час процедури оперативного керування усе більше переплітаються з технологією і регулюванням (диспетчеризацією) виробництва. Повсякденно виконувані управлінським персоналом функції по оперативному обліку, контролю й аналізу ходу виробництва є основою для вироблення варіантів регулюючих впливів на хід виробництва.

Таким чином, оперативне керування виробництвом здійснюється на основі безупинного (повсякденного) спостереження за ходом виробництва, справляючи цілеспрямований вплив на колективи цехів, ділянок, а також на робітників для забезпечення без умовного виконання затверджених виробничих програм. Це досягається виконанням таких умов:

суворим розподілом робіт на короткі періоди часу ;

чіткою організацією збору й обробки інформації про хід виробництва;

комплексним використанням засобів обчислювальної техніки для підготовки варіантів управлінських рішень;

повсякденним аналізом і володінням управлінським персоналом виробничою ситуацією в кожній ланці підприємства;

своєчасним прийняттям рішень і організацією роботи з попередження порушень у ході виробництва чи для швидкого його відновлення у випадку відхилення від запланованих завдань.


2. Складання оперативно-календарного плану (ОКП)


Складання оперативно-календарного плану (ОКП) запуску-випуску деталей для цехів серійного виробництва— складна, трудомістка робота, що вимагає попереднього аналізу реальних умов виробництва у кожному цеху, виявлення характерних рис і раціональних елементів у сформованій системі планування. На відміну від цехів великосерійного виробництва зі стійкою номенклатурою деталей, тут ми маємо справу з деталями, виробництво яких у кожнім із планованих місяців може носити не завжди стабільний характер. Це означає, що запуск і випуск кожної партії деталей буде підпорядкований визначеним вимогам, або умовам підтримки на нормативному рівні оборотних і страхових заділів у цехових коморах і на центральному складі готових деталей підприємства. Звідси випливає необхідність виявлення особливостей і встановлення основних факторів, що визначають процес розробки найбільш раціонального варіанта ОКП запуску-випуску деталей:

У серійному виробництві для кожної партії деталей визначається число запусків чи періодичність запусків партії в обробку.

Витрати часу на переналагодження устаткування повинні бути мінімальними. Це досягається шляхом суворого закріплення технологічно схожих деталей за тими самими верстатами.

Важливим критерієм ефективності ОКП служить забезпеченість повного завантаження верстатів і зайнятості робітників. З цією метою рекомендується аналізувати принципи раціональної організації виробничих процесів, упроваджувати бригадну форму організації праці, що припускає сполучення професій, багатоверстатне обслуговування, зниження монотонності праці шляхом забезпечення змінюваності роду діяльності.

Якщо в цеху виконується весь чи основний вид обробки деталей, то деталі можна розділити на ведучі, що мають найбільш тривалий технологічний цикл обробки, і комплектуючі. Необхідно прагнути до дотримання графіка випуску ведучих деталей.

В умовах стабільної номенклатури планування виробництва деталей організується за принципом подачі в комору цеху, а в деяких випадках безпосередньо на центральний склад заводу, готових деталей. Тут важливо чітко визначити черговість запуску і випуску деталей.

Оперативно-календарний план розробляється на основі по-детальної виробничої програми і, по суті, являє собою розклад робіт із днів тижня, у якому кожна партія деталей має конкретні терміни її запуску і випуску з обробки. ОКП можуть розроблятися з різним ступенем деталізації: укрупнено, тобто в розрізі партій деталей відповідно до розрахункових циклів їхньої обробки і періодичністю запуску; диференційовано, тобто в поопераційному розрізі у відношенні кожної партії деталей.

Розробка плану є справою дуже складною. При цьому варто враховувати, наскільки план забезпечений усім необхідним для безпосередньої його реалізації. Цехи серійного виробництва оснащені універсальним і частково напівавтоматичним устаткуванням. Обслуговуючі його робітники, по суті справи, забезпечують нормальне (за графіком) план виробничого процесу. ОКП розробляється в розрізі кожної партії деталей із указівкою термінів виконання тих операцій, що повинні контролюватися плановиками і майстрами і які варто суворо витримувати. Це положення спрощує процес розробки ОКП і дозволяє використовувати при розрахунках евристичні правила, що враховують раціональні прийоми розв'язування задач.

ОКП розробляється до початку чергового планового періоду, з урахуванням наявного заділу у виробництві. Розміри партії деталей по ходу процесу можуть розукрупнятися по технічних, організаційних, виробничих причинах.

Отже, процес розробки ОКП складається з визначення черговості запуску партій деталей в обробку і календарних термінів запуску-випуску партій деталей. Визначення черговості запуску партій деталей в обробку, календарних планів їхнього запуску-випуску здійснюють технологи й організатори виробництва виходячи з конкретних умов.


3. Облік і контроль виробничих процесів


Завершальною стадією процесу керування виробництвом є облік, контроль і регулювання (диспетчеризація) ходу виконання часткових процесів. У процесі розробки виробничих програм, ОКП і змінно-добових завдань використовується інформація про поточний хід виробництва. Ця інформація, відбиваючи результати роботи цехів, складів (комор) за минулу зміну, добу й

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: