Удосконалення існуючих та розробка нових форм мотивації праці
змінні теорії очікування
додаткові змінні теорії справедливості
Рис. 1.3. Модель Портера-Лоулера
Модель Портера-Лоулера показує, що мотивація не є простим елементом в ланцюзі причинно-наслідкових зв'язків; вона об'єднує в рамках взаємопов'язаної єдиної системи такі поняття, як зусилля, здібності, результати, винагорода, сприймана як справедливість, задоволеність як результат зовнішньої і внутрішньої винагороди з урахуванням їх справедливості. Люди відповідно до теорії справедливості завжди суб'єктивно оцінюють свою винагороду і порівнюють її з тим, що отримали інші працівники за аналогічну роботу. Один з найважливіших висновків цієї теорії полягає в тому, що результативна праця завжди веде до задоволення працівника.
Існують і інші теорії, але так чи інакше переважна більшість авторів (Адамас, Лоуренс, Врум, Гріффін, Хакмен, Олдхем і інші) приходить до висновку, що мотивуючі чинники, потреби і очікування існують паралельно і не суперечать один одному, та взаємно доповнюють один одного, причому для кожного індивідуума поєднання чинників мотивації і потреб унікально [29].
Таким чином, змістовні теорії висловлюють певний погляд на мотивацію, підтверджений емпіричними дослідженнями і основну увагу надають аналізу чинників, що лежать в основі мотивації, і практично не надають уваги аналізу процесу мотивації, що є основним недоліком всіх змістовних теорій мотивації. Процесуальні теорії не оспорюють існування потреб, але вважають, що поведінка людей визначаються не тільки ними.
1.3 Проблеми мотивації праці на українських підприємствах та напрямки їх вирішення
Соціально-економічні перетворення, викликані трансформаційними процесами в Україні, супроводяться порушенням балансу товарно-грошового ринку, високими обсягами кредиторської і дебіторської заборгованості підприємств і падінням життєвого рівня населення. Надмірне захоплення перетворенням форм власності в нашій країні знизило увагу до питань мотивації праці на багатьох підприємствах, особливо державної форми власності. Це привело до загальної трудової пасивності персоналу на цих підприємствах. Однією з форм прояву трудової пасивності стало зниження інтересу до підвищення кваліфікації і професійної майстерності, оскільки робота на таких підприємствах перестала бути соціально значущою. Працівники, не бачивши реальних можливостей отримання благ за рахунок чесної праці, вважають за краще обмежити свої потреби. Це у свою чергу робить персонал мало сприйнятливим до стимулювання праці, що приводить до падіння виробничої дисципліни, зниження якості продукції, що випускається, високого травматизму.
З метою оцінки сучасного стану оплати праці, як однієї з головних форм матеріального заохочення, важливо проаналізувати економічний інструментарій державного регулювання оплати праці, який складається з законодавчого встановлення мінімальної заробітної плати, податкового регулювання коштів, які направлені на оплату праці установами, а також доходів фізичних осіб, встановлення коефіцієнтів та процентних надбавок, встановлення державних гарантій з оплати праці [12].
Серед основних проблем формування і функціонування механізму мотивації праці на підприємстві особлива за значенням роль належить мінімальній заробітній платі – порядку її визначення, затвердження і застосування на практиці. Як свідчить світовий і вітчизняний досвід, ці питання є доволі складними і конфліктними. Встановлення мінімальної заробітної плати у країнах з ринковою економікою має важливе соціально-єкономічне значення, оскільки впливає на: рівень бідності, стимулювання підвищення рівня життя населення, вирівнювання умов конкуренції суб`єктів господарювання, створення оптимальної структури і диференціації заробітної плати. Мінімальна заробітна плата має виконувати ті самі функції, що й заробітна плата взагалі – відтворювальну, регулюючу, стимулюючу і соціальну. Внаслідок невиконання мінімальною заробітною платою регулюючої функції виникла несприятлива міжкваліфікаційна і міжпосадова диференціація зарплати. Так, співвідношення в рівнях заробітної плати 10 % високооплачуваних категорій персоналу і 10 % низькооплачуваних (децильний коефіцієнт) в промисловості України підвищилося з 1 : 6 в 1990 р. до 1 : 15 в 2001 р. Це в декілька разів перевищує відповідні показники в розвинених країнах світу. Доцільним є також суттєве підвищення ефективності використання мінімальної заробітної плати як матеріального стимулу і економічного регулятора зростання вітчизняного виробництва. Поряд із захисною соціальною функцією мінімальна зарплата повинна виконувати і стимулюючу функцію [27].
Слід погодитися з думкою українського економіста Кулікова Г., що „будь-яка зарплата, навіть мінімальна повинна нести сімейне навантаження". При цьому на дитину мають бути передбачені раціональні умови споживання, які суттєво перевищують мінімальні. Протягом перехідного періоду мінімальна заробітна плата та прожитковий мінімум досить часто змінювались (рис. 1.4).
Необхідно зазначити, що особливої уваги потребують проблеми мотивації праці на підприємствах науково-технічної сфери, що обумовлюється низкою проблем, пов`язаних зі зниженням престижу науково-технічної діяльності, рівня мотивації та творчої активності працівників. Головними причинами такого становища є вкрай низька частка бюджетних витрат на наукові дослідження, узгодженості регулювання проблем науки чинним законодавством, та однією з головних причин низької ефективності стала відсутність матеріальної зацікавленості працівників у покращенні використання свого потенціалу [56].
Чинна система оплати праці в науково-технічній сфері України має серйозні недоліки, зокрема – суттєву різницю в рівнях заробітної плати порівняно з недержавним сектором та позабюджетними галузями економіки; відсутність належної диференціації посадових окладів; невпорядкованість застосування надбавок і доплат; недосконалість системи преміальних виплат; обмеження сфери застосування та предмету контрактної системи організації праці. Через слабку взаємозалежність рівня оплати праці працівників наукової сфери з результатами трудової діяльності та незначну диференціацію посадових окладів працівників різної кваліфікації заробітна плата втратила стимулюючу роль [13].
Серед проблем підприємства, пов'язаних з низькою мотивацією персоналу, можна виділити наступні: висока плинність кадрів; висока конфліктність; низький рівень дисципліни; неякісна праця; слабкий зв'язок результатів праці виконавців і заохочення; відсутність умов для самореалізації потенціалів співробітників; низька ефективність дії керівників на підлеглих; збої у виробничому процесі; слабка перспектива кар'єрного зростання; низький професійний рівень персоналу; організаційні недоліки; недостатня увага до навчання і стажування резерву; нерозвиненість соціально-культурного побуту підприємства; небажання працівників підвищувати рівень своєї кваліфікації;
Таким чином, процес ринкових перетворень зумовив низку негативних тенденцій в оплаті праці працівників всіх галузей економіки, зокрема науково-технічної сфери, до яких належать: зниження реальної заробітної плати, зменшення її купівельної спроможності; деформацію структури заробітної плати; втрату її стимулюючої функції.
Причини недосконалості чинної системи оплати праці певною мірою відображають кризовий стан вітчизняної економіки та пов`язані з відсутністю дієвого механізму мотивації та стимулювання ефективної праці.
Враховуючи всі недоліки організації оплати праці потрібно визначити шляхи виходу з кризи заробітної плати. Необхідне відновлення заробітної плати як реальної ефективно діючої економічної категорії ринкової економіки, відновлення її основних функцій: відтворювальної, стимулюючої і регулюючої.
Перша задача полягає в підвищенні реальної зарплати до вартості робочої сили. Витрати на відшкодування вартості робочої сили не можуть не передбачати, окрім витрат на харчування, одяг, також витрат на утримання житла, медичне обслуговування, освіту, соціальні потреби працівника. Звідси висновок: рішення питань рівня мінімальної і середньої заробітної плати необхідно орієнтувати на мінімальний споживчий бюджет, обчислений диференційовано стосовно категорії працівників, видів виробництв. Соціальна політика держави повинна мати орієнтир: мінімум заробітної плати поступово зближувати до вартості споживчого кошику та прожиткового мінімуму. Тому найважливішим напрямком вдосконалення системи мотивації праці необхідно визнати періодичний перегляд мінімальної заробітної плати на основі обґрунтованого розрахунку.
З погляду захисту інтересів найманих працівників заслуговує уваги перехід на гарантований погодинний розмір мінімуму оплати праці. Законом України „Про оплату праці” визначено, що мінімальна заробітна плата може встановлюватися в місячному або в погодинному обчисленні. Погодинна мінімальна заробітна плата найбільш повно виконує економічну та стимулюючу роль. Введення і практичне використання погодинної мінімальної заробітної плати полягає у зміцненні позицій роботодавців. Це викликає необхідність активізувати роль соціальних партнерів і державних органів у здійсненні адекватних заходів щодо соціального захисту найманих працівників.
Усунення великої диференціації в області праці по категоріях працівників, підприємства – другий крок на шляху подолання кризи заробітної платні і відновлення другої її найважливішої функції – стимулювання (ефективності використання) робочої сили. Необхідно подолати диференціацію в оплаті праці за допомогою встановлення та підтримки раціональних пропорцій у відповідності до оплати простої та складної праці, праці, яка потребує рівня кваліфікації.
Особливе місце в системі державного регулювання зарплати займають проблеми її територіальної диференціації, в основі якій повинні бути економічні, природно-кліматичні чинники, які обумовлюють відмінності в рівнях вартості робочої сили. Істотний вплив на територіальну диференціацію зарплати надають рівень зайнятості населення, відмінності, що історично склалися, в рівнях оплати по регіонах. Оскільки ціни товарів і послуг ростуть по регіонах нерівномірно, одна і та ж величина номінальної заробітної платні виражає в різних географічних зонах різний обсяг життєвих засобів, які вона може реалізувати на ринку.
Однією з важливих функцій держави повинна залишатися розробка рекомендацій, що мають силу (статус) законів і підзаконних актів, про умови регулювання доходів в нерозривній єдності з регулюванням цін; принципах формування системи мінімальних споживчих бюджетів; створенням форм соціальної підтримки і адаптації населення. Рішенню цих завдань повинно бути підлегле централізоване регулювання організації і диференціації оплати праці.
Розглянувши напрямки вдосконалення оплати праці на рівні держави, необхідно відмітити, що не менш актуальними є напрямки вдосконалення оплати праці, які застосовуються та регулюються безпосередньо на підприємстві.
Державні, приватні, корпоративні підприємства на практиці відчули, що розвиток і успіх ринкових відносин неможливий без інтеграції в "глобальні зусилля" по пошуку нових сучасних форм мотивації і стимулювання праці. В той же час в багатьох країнах Західної Європи і в США мотиваційні аспекти управління персоналом компаній і фірм набули великого значення, і ці методи і досвід мотивації можуть бути з успіхом перенесені на український грунт.
Для вирішення проблем відповідності ефективності діяльності співробітника і розміру одержуваної їм зарплати використовується система "Pay for Performance" – "платня за виконання" (далі, для зручності – PFP). Під PFP розуміється застосування будь-яких способів оплати праці, при яких винагорода, одержана працівником, залежить від індивідуальних і групових відмінностей у виконанні діяльності. Це конкретно виражається в системі гнучкої оплати праці, системі змінної оплати. Існує безліч типів гнучких схем оплати праці.
1. Комісійні. Суть їх в тому, що співробітник (перш за все це відноситься до агентів з продажу) одержує певний відсоток від сум, які йому платять клієнти при покупці у нього товарів. Комісійні можуть використовуватися як в поєднанні з базовим окладом, так і незалежно від нього, повністю складаючи заробітну платню співробітника.
2. Грошові виплати за виконання поставленої мети. Такі виплати (було б адекватно називати їх преміями) в цілому здійснюються при відповідності працівника деяким наперед встановленим критеріям. Серед них можуть бути економічні показники, показники якості, оцінка співробітника іншими особами. Кожна компанія встановлює власну мету такого роду, і іноді вони бувають вельми незвичайними.
3. Спеціальні індивідуальні винагороди як визнання цінності того або іншого працівника. По-перше, це можуть бути спеціальні премії, які виплачуються співробітникам за володіння навиками, гостронеобхідними компанії зараз. По-друге, це можуть бути премії за вірність компанії, які одержують співробітники, що пропрацювали в організації певну кількість часу. Такі премії можуть виплачуватися і фахівцям, звільнення яких небажано для компанії. По-третє, це можуть премії "зіркам" компанії.
4. Програми розподілу прибутку. При такій схемі співробітники одержують певний відсоток прибутку компанії. Такі схеми можуть використовуватися двояко. З одного боку, ці програми можуть застосовуватися як індивідуальні винагороди, і у такому разі при доброму виконанні своєї роботи співробітник одержує наперед обумовлений відсоток прибутку. З іншого, підприємство може встановити схему розділення прибутку для всіх співробітників (або для окремо взятого підрозділу): у такому разі це не спосіб винагороди за відмінну роботу, а спосіб психологічного об'єднання працівників компанії.
5. Акції і опціони на їх покупку. При такій схемі формально співробітник ніяких виплат у формі "живих грошей" не одержує. Натомість рада директорів компанії ухвалює рішення про надання співробітнику у власність певної кількості акцій, або просто про надання йому права придбати пакет акцій обумовленого розміру.
Тісний зв'язок винагороди, яку одержує співробітник, з ефективністю його діяльності приносить дивіденди і співробітнику і компанії. За деякими даними, типова PFP – програма підвищує організаційну продуктивність на 5 – 49 %, а доходи співробітників – на 3 – 29 %. Працівник дістає можливість заробити більшу кількість грошей, а також орієнтири для оцінки своєї ефективності. Компанія ж одержує мотивованих співробітників: люди прагнуть зробити більше, щоб заробити більше, а тих, хто не витримує конкуренції, замінюють нові співробітники з відповідною філософією.
Існують також нефінансові винагороди, які в останній час набувають особливої актуальності. Це способи винагороди співробітників, які часто стають вирішальними при виборі місця роботи і складанні враження про нього. Під нематеріальними, а точніше, нефінансовими винагородами мають на увазі всі методи, що не стосуються безпосередньо оплати праці, які компанії використовують для винагороди своїх співробітників за добру роботу і підвищення їх мотивації і прихильності до фірми.
Існує величезна безліч різних нематеріальних винагород. Загальновизнаної класифікації нефінансових винагород не існує і перераховані системи є найпоширенішими.
По-перше, пільги, пов'язані з графіком роботи. Перш за все це заходи, пов'язані з оплатою неробочого часу співробітника (святкові дні і відпустка, період тимчасової непрацездатності, перерви на обід і відпочинок). Крайнім випадком пільг такого роду є оплата декретної відпустки. Крім того, це надання співробітнику гнучкого графіка роботи. І популярної останнім часом є система "банка неробочих днів". Співробітнику надається деяка кількість днів в році, які він може не працювати (ця кількість складається з норми відпустки і розумної кількості відгулів), і він дістає можливість скористатися неробочими днями на свій розсуд.
По-друге, матеріальні нефінансові винагороди. В цей блок входять всі матеріальні стимули, які використовує компанія. Перш за все це подарунки, які фірма робить своїм співробітникам. Крім того, сюди ж відносяться різні фінансові "послаблення" співробітникам. Це в першу чергу оплата медичної страховки, а також позики за пільговою програмою і знижки на придбання продукції компанії.
По-третє, різні загальнофірмові заходи, що не стосуються безпосередньо роботи. Це внутрішньофірмові свята, присвячені значущим подіям (ювілею фірми, випуску нової моделі продукції і т.д.).
По-четверте, винагороди, пов'язані із зміною статусу співробітника. В цей блок входить не тільки підвищення на посаді, але і навчання співробітника за рахунок фірми; пропозиція брати участь в більш цікавому або матеріально вигідному проекті (для організацій проектного типу), а також можливість використання устаткування компанії для реалізації власних проектів.
По-п`яте, винагороди, пов'язані із зміною робочого місця. В цей блок входять всі ті заходи, які ведуть до зміни технічної оснащеності робочого місця співробітника і його ергономіки (перенесення робочого місця, виділення окремого кабінету, наймання секретаря, надання додаткового офісного устаткування), а також надання співробітнику службового автомобіля.
Останнім часом ясно обкреслюється тенденція до системного використання нефінансових винагород. Багато в чому це відбувається під тиском профспілок, багато в чому – через об'єктивну необхідність утримувати кваліфікованих співробітників і привертати нових виконавців. Ця тенденція привела до виникнення системи "пакету послуг". При її використанні співробітник дістає можливість вибору з деякої кількості різних винагород те, в чому він максимально зацікавлений зараз [34].
Таким чином, вдосконалення систем оплати праці повинно здійснюватися як на державному рівні, так і на рівні підприємства. До шляхів вдосконалення системи оплати праці на державному рівні потрібно віднести наступні:
підвищення реальної заробітної плати до вартості робочої сили за допомогою наближення рівня мінімальної та середньої заробітної плати до споживчого кошику та прожиткового мінімуму;
доцільно розробити та реалізувати науково-обгрунтований механізм державного регулювання оплати праці стимулюючого типу, для чого потрібно вдосконалити методику визначення погодинної заробітної плати і законодавчо закріпити процедуру і механізм її перегляду;
усунення великої диференціації в області праці по категоріям працівників;
розробка рекомендацій, що мають силу (статус) законів і підзаконних актів, про умови регулювання доходів в нерозривній єдності з регулюванням цін; принципах формування системи мінімальних споживчих бюджетів;
створення форм соціальної підтримки і адаптації населення.
Що стосується вдосконалення діючих систем оплати праці на рівні підприємства, то доцільно звернутися до іноземного досвіду, де мотиваційні аспекти управління персоналом компаній і фірм набули великого значення і можуть бути з успіхом перенесені на український грунт.
РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДЖЕННЯ ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ОЦІНКА МОТИВАЦІЇ ПРАЦІ ТОВ СРЗ
2.1 Загальна характеристика підприємства
ТОВ СРЗ є сучасне високотехнологічне підприємство, здатне ремонтувати, модернізувати і будувати найсучасніші судна практично будь-якого типу і призначення. З недавніх пір судоремонтники почали перевалювати вантажі через свої причали, оперувати власним флотом як судновласник. Наш завод — один із старих в місті і області, і свою історію починав в 1886 році як механічні майстерні Маріупольського порту. Тепер завод виріс в найбільше на Азовському морі багатопрофільне судоремонтне підприємство XXI століття. Розширилася і географія ремонтованого флоту. Це судна з держав СНД, а також Греції, Болгарії, Румунії, Туреччини і інших країн. Безпосередня близькість найбільших металлопроизводителей України зумовила використання причальних потужностей заводу для перевалки металопродукції і вантажів негабаритів на експорт. А з 2000 року підприємство розвивається і як судноплавна компанія. ТОВ «СРЗ» має 4 судна — 2 танкери і 2 сухогрузи. Замість списання на металобрухт, теплоходи були відновлені і тепер успішно працюють, приносячи стабільний прибуток заводу. Для задоволення вимог замовників до якості продукції, що випускається, і послуг, що надаються, на заводі реалізуються програми по модернізації свого технічного потенціалу і технологічних можливостей. Проведені днопоглиблювальні роботи в акваторії заводу і котловану дока, що дозволяють проводити обробку судів з осіданням до 8 метрів. Виконані реконструкція газорезательных машин і капітальний ремонт дока. Кожне технічне нововведення, що вводиться на заводі, розширює номенклатуру пропонованих послуг і дозволяє запропонувати клієнтам найрізноманітніший асортимент продукції. Не дивлячись на проблеми, супутні національному, європейському і загальносвітовому судноремонту, керівництво ТОВ «СРЗ» настроєне оптимістично, оскільки завод володіє величезним потенціалом і всім необхідним для ведення великих об'ємів робіт. Важливе для нас і клієнтів напрям — зниження внутрішніх витрат і собівартості продукції при оптимізації використання енергоносіїв. Ми проводимо активну маркетингову політику, вивчаємо ринок, беремо участь в міжнародних виставках, доводимо клієнтам переваги судноремонту в Маріуполі. Багатий досвід маріупольських судоремонтников – застава високої продуктивності і найвигідніших умов роботи.
2.2 Економічна діагностика діяльності підприємства
Комплексну характеристику господарської діяльності підприємства можна здійснити за допомогою основних показників, які наведені в табл. 2.1.
Таблиця 2.1
Основні показники господарської діяльності підприємства
| № пп | Назва показника | 2008 р. | 2009 р. | Відхилення | |
| абс., тис. грн. | відн., % | ||||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |
| 1. | Обсяг промислової продукції у діючих цінах, тис. грн. | 7258 | 5961 | -1297 | -18 |
| 2. | Обсяг промислової продукції у порівняльних цінах, тис. грн. | 6764 | 5961 | -803 | -12 |
| 3. | Чистий прибуток (збиток), тис. грн. | 26 | 30 | 4 | 15,4 |
| 4. | Витрати на виробництво в діючих цінах, тис. грн. | 6697 | 6107 | -590 | -9 |
| 4.1 | в т. ч. на оплату праці | 2821 | 2781 | -40 | -1,4 |
| 4.2 | амортизаційні відрахування | 494 | 451 | -43 | -9 |
| 5. | Виручка від реалізації без ПДВ – всього, тис. грн. | 5986 | 2889 | -3097 | -52 |
| 6. | Середньооблікова чисельність, осіб | 567 | 521 | -46 | -8 |
| 7. | Продуктивність праці, тис. грн. | 12 | 11,4 | -0,6 | -5 |
| 8. | Фонд оплати праці, тис. грн. | 2821 | 2781 | -40 | -1,5 |
| 9. | Середня заробітна плата працівників, грн. | 415 | 445 | 30 | 7,2 |
| 10 | Витрати на одну гривню продукції, грн. / грн. | 0,92 | 1,02 | 0,1 | 11 |
Таким чином, розраховані показники свідчать про погіршення господарської діяльності підприємства, що обумовлене падінням обсягів виробництва – на 18 %, у зв`язку з чим зменшились витрати на виробництво – на 9 %, знизилась чисельність працівників – на 8 %, продуктивності праці – на 5 %, фонд оплати праці зменшився на 1,5 %. Також значно зменшилась виручка від реалізації продукції – на 53 %. Всі ці проблеми мають негативний вплив на мотивацію праці. Обсяг виробництва та реалізації продукції – найважливіші показники, які характеризують виробничо-господарську діяльність підприємства. Більш реальну картину відображає обсяг виробництва у вартісному виразі (табл. 2.2).
Таблиця 2.2
Динаміка обсягів виробництва ТОВ СРЗ у вартісному виразі
| 2003 р. | 2004 р. | 2005 р. | 2006 р. | 2007 р. | 2008 р. | 2009 р. | |
| Обсяг (тис.грн.) | 6231 | 6012 | 6204 | 6070 | 6263 | 6764 | 5961 |
Розглядаючи динаміку обсягів виробництва у вартісному виразі, можна зробити висновок, що з 2003 р. по 2008 р. не відбувалося значного коливання в обсягах виробництва. Однак, в 2009 р. показники як в вартісному, так і в натуральному виразі є доволі низькими. Кінцеві результати діяльності підприємства залежать від технічного стану основних засобів. Проаналізуємо технічний стан та рух основних засобів на ТОВ СРЗ (табл. 2.3).
Таблиця 2.3
Вихідні дані про наявність і рух основних засобів на ТОВ СРЗ
| Показник | 2008 р. | 2009 р. | Відхилення | |
| абс., грн. | відн., % | |||
| Надійшло ОЗ, грн. | 11483 | 4533 | -6950 | -61 |
| Вибуло ОЗ, грн. | 138901 | 3652 | -135249 | -97 |
| Вартість ОЗ на початок періоду, грн. | 29986771 | 29859496 | -127275 | -0,4 |
Розрахунки, проведені в табл. 2.3, свідчать про зменшення вартості основних виробничих фондів на 127275 грн., або на 0,4 %. Значно зменшилось вибуття основних засобів – на 97 %. Кількість основних засобів, які надійшли також зменшилась – на 61 %. Аналіз структури основних виробничих фондів наведено в табл. 2.4.
Таблиця 2.4
Структура основних виробничих фондів на ТОВ СРЗ
|
№ пп |
Склад основних фондів | 2008 р. | 2009 р. | Відхилення | |||
| середня вартість, грн. | питома вага, % | середня вартість, грн. | питома вага, % | абс., грн. | відн., % | ||
| 1. | Будівлі та споруди | 10620272 | 35,54 | 10620272 | 35,56 | - | - |
| 2. | Машини та обладнання | 18813181 | 62,97 | 18792613 | 62,93 | -20568 | -0,1 |
| 3. | Транспортні засоби | 152059 | 0,52 | 152059 | 0,51 | - | - |
| 4. | Інструменти, прилади, інвентар | 233246 | 0,78 | 234141 | 0,78 | 895 | 0,4 |
| 5. | Інші ОВФ | 23125 | 0,07 | 23438 | 0,08 | 313 | 1,4 |
| 6. | Бібліотечні фонди | 16736 | 0,06 | 17998 | 0,06 | 1262 | 7,5 |
| 7. | Малоцінні необоротні матеріальні активи | 18997 | 0,06 | 21452 | 0,07 | 2455 | 13 |
| 8. | Усього середня вартість ОВФ | 29877596 | 100 | 29861973 | 100 | -15623 | -0,05 |
Таким чином, структура ОВФ в період з 2008–2009 р. р. практично не змінилась. Найбільшу питому вагу займають машини та обладнання, майже 63 %, будівлі та споруди – 36 %. Зменшення середньої вартості ОВФ сталося за рахунок зменшення вартості машин та обладнання – на 0,1 % (або на20568 грн.). На збільшення середньої вартості ОВФ вплинуло збільшення вартості інструментів, приладів та інвентарю – на 0,4 % (або на 895 грн.), інших ОВФ – на 1,4 % (або 313 грн.), малоцінних необоротних матеріальних активів – на 13 % (або на 2455 грн.) та бібліотечних фондів – на 7,5 % (або на 1262 грн.).
Для характеристики технічного стану основних засобів використовують коефіцієнти зносу (Кзн) та придатності (Кприд), а для характеристики руху основних засобів використовують коефіцієнти оновлення (Конов) та вибуття (Квиб). Зробимо розрахунок даних показників за даними, наведеними у табл. 2.5.
Таблиця 2.5
Показники стану основних засобів ХКБД
| Показник | Значення показника, % | Відхилення, % | |
| 2008 р. | 2009 р. | ||
| Кзн. | 76 | 77 | 1 |
| Кприд | 24 | 23 | -1 |
| Конов. | 0,04 | 0,02 | -0,02 |
| Квиб. | 0,5 | 0,01 | -0,49 |
З розрахунків видно, що знос основних фондів на підприємстві є високим і складає 76 % у 2008 р. і має тенденцію до збільшення в 2009 р. на 1 %, відповідно до цього, знижується і їх придатність – на 1 %.
2.2 Аналіз трудових показників і системи мотивації праці
2.2.1 Аналіз кількісного та якісного складу персоналу ТОВ СРЗ
Оцінка кількісного та якісного складу персоналу проводиться на основі форми № 6-ПВ „Звіт про кількість працівників, їх якісний склад та професій -не навчання”.
Аналізуючи використання трудових ресурсів на підприємстві, необхідно розглянути структуру працюючих по категоріях в динаміці (табл. 2.6).
Таблиця 2.6
Структура працівників на ТОВ СРЗ
| Категорії працівників |
2008 р., осіб |
Питома вага, % |
2009 р., осіб |
Питома вага, % | Відхилення | |
|
абс., осіб |
відн., % |
|||||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
| Керівники | 18 | 1,19 | 18 | 1,16 | - | - |
| Спеціалісти | 876 | 57,82 | 859 | 5,.49 | -17 | -2 |
| Службовці | 93 | 6,14 | 90 | 5,82 | -3 | -3 |
| Робітники всього | 528 | 34,85 | 581 | 37,53 | 53 | 10 |
| в тому числі робітники, що займаються виробництвом продукції | 348 | 22,97 | 405 | 26,16 | 57 | 16 |
| обслуговуючі робітники | 180 | 11,88 | 176 | 11,37 | -4 | -2 |
| Загальна чисельність працівників | 1515 | 100 | 1548 | 100 | 33 | 2 |
Розглядаючи структуру працівників підприємства, необхідно відзначити, що найбільшу питому вагу в загальній чисельності займають робітники і спеціалісти – 93,02 % (спостерігається тенденція до росту), що на 16 % менше, ніж питома вага робочих. Це обумовлюється специфікою роботи даного підприємства – промислова галузь, де основна маса працівників – спеціалісти, робітники і обслуговуючі робітники, що займаються виготовленням продукції та наданням послуг. В 2009 р. загальна чисельність працівників на підприємстві збільшилась на 33 особи або на 2 %. Збільшення кількості працівників на підприємстві є позитивним явищем та обумовлюється відсутністю мотивації до праці.
Для визначення на підприємстві балансу між чоловіками і жінками, а також їх віковий склад, необхідно розглянути статево-вікову структуру, яка представлена в табл. 2.7.
Таблиця 2.7
Статево-вікова структура
|
Вік, років |
2008 р. | 2009 р. | ||||||
| всього, осіб | питома вага, % | чоловіків, осіб | жінок, осіб | всього, осіб | питома вага, % | чоловіків, осіб | жінок, осіб | |
| 15 -24 | 167 | 11,02 | 131 | 36 | 67 | 4,33 | 49 | 18 |
| 25-34 | 251 | 16,57 | 186 | 65 | 207 | 13,37 | 141 | 66 |
| 35 -54 | 199 | 13,14 | 114 | 85 | 180 | 11,63 | 91 | 89 |
| 55 – 59 | 189 | 12,48 | 123 | 66 | 157 | 10,14 | 99 | 58 |
| Св. 59 | 709 | 46,79 | 482 | 227 | 937 | 60,53 | 690 | 247 |
| Загальна чисельність | 1515 | 100 | 1036 | 479 | 1548 | 100 | 1070 | 478 |
На підставі даних табл. 2.7., можна визначити середній вік працівників, що склав в 2008 р. – 59 р. і в 2009 р. – 59 р.
Аналізуючи структуру кадрів за віком, можна зробити висновок, що на підприємстві працівники в основному перед пенсійного та пенсійного віку, тому що найбільша питома вага – 60,53 % у загальній чисельності працівників у віці понад 59 р. Молодь до 35 р. складає в 2008 р.-16,57 %, а в 2009 р.-13,37 %. Що стосується середнього віку, то він збільшується й у 2009 р. склав 40 р. Ці дані говорять про те, що підприємству необхідно звернути увагу на залучення молодих спеціалістів. У співвідношенні чоловіків і жінок на підприємстві переважають чоловіки – 69 %, відповідно жінки – 31 % це говорить про те, що на підприємстві СРЗ більшу частину робіт складає тяжка праця.
Розрахуємо показники руху кадрів на ТОВ СРЗ у період з