Управління трудовими ресурсами
Фінансування програм сприяння зайнятості здійснюється: за рахунок коштів державного бюджету через державні служби зайнятості, які контактують безпосередньо з учасниками програми; у формі субсидій місцевим органам влади, які, в свою чергу, надають їх структурам, які безпосередньо здійснюють програми; через податкову систему; шляхом скорочення внесків підприємств у фонди соціального забезпечення за умови участі їх в здійсненні програм; за рахунок утримання спеціальних податків з роботодавців.
Водночас слід наголосити на відсутності правової бази стосовно різних видів фінансування регіональних Центрів зайнятості на потреби допомоги по безробіттю на селі. Значна частина безробітних не отримує допомоги або тому, що вже вичерпала своє право, або тому, що тривалість їх зайнятості недостатня для її отримання. В особливо скрутному становищі опиняються випускники шкіл, які, не маючи професійної підготовки, не мають і права на одержання виплат за безробіттям. Слід вдосконалювати законодавчо-нормативну базу відповідно до сучасних умов та вносити відповідні зміни і доповнення до нормативно–правових актів, які регулюють сферу зайнятості.
Розробка і реалізація механізму, що регулює динамічну рівновагу попиту та пропозиції робочої сили на сільському ринку праці, має будуватися на принципах активної політики зайнятості, яка буде спрямована на пожвавлення економічної ситуації й інвестиційної активності в регіоні, створення умов для динамічного руху капіталу, розробка заходів для розвитку системи робочих місць і збільшення потреби підприємств в робочій силі, вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей одержання населенням додаткових доходів, професійної орієнтації і підготовки, розвиток системи соціальної допомоги, дотацій і пільг, що знижують потребу в праці окремих соціально-демографічних груп населення, особливо жінок, молоді і пенсіонерів тощо. Деякі із перелічених заходів уже здійснюються, але не на достатньому рівні. Тому для досягнення ефективного використання трудових ресурсів в аграрних підприємствах потрібне комплексне застосування основних напрямів державного регулювання зайнятості.
З урахуванням наведеного вище, механізм регулювання використання трудових ресурсів у сільськогосподарських підприємствах має передбачати:
- створення робочих місць у перспективних галузях сільськогосподарського виробництва шляхом реалізації державних інвестиційних програм;
- забезпечення зайнятості незайнятого населення завдяки розширеному проведенню громадських робіт;
- організації робочих місць для соціально вразливих категорій населення за рахунок Державного фонду сприяння зайнятості населення;
- організації професійної переорієнтації працівників, яким загрожує звільнення, та розробку дієвих механізмів соціального захисту вивільнених працівників;
- державної підтримки сільськогосподарського виробництва незалежно від форм власності і господарювання;
- реформування оплати праці, яке забезпечило б обґрунтовану диференціацію заробітної плати та виконання нею основних функцій;
- розвитку систем й безперервної освіти як найбільш дієвого засобу підтримання якості робочої сили і підвищенню її конкурентоспроможності;
- проведення міграційної політики, спрямованої на раціональне територіальне переміщення населення, захист національного сільського ринку праці.
Отже, механізм регулювання використання трудових ресурсів в аграрних підприємствах має вдосконалюватися відповідно до суспільних умов розвитку економіки, зрушень в галузевій і технологічній структурі виробництва, змін у сфері соціально-трудових відносин. Крім цього, оцінка закономірностей розвитку зайнятості на сільському ринку праці дає підстави стверджувати, що її регулювання вимагає комплексного підходу через поєднання зусиль держави та місцевої влади. Тому регіональна програма зайнятості, як інтегруючий інструмент реалізації політики на ринку праці, має виходити з чітко визначених параметрів макроекономічних пропорцій структурної перебудови, поєднаних з орієнтирами розвитку регіональної економіки, де формується структура, попит і пропозиція робочої сили, визначаючи цим напрями регулювання регіонального сільського ринку праці.
Для зміни структури зайнятості на селі, створення нових робочих місць і формування ефективного використання трудових ресурсів необхідно сприяти розвитку малого і середнього бізнесу. Місцевим органам влади особливу увагу слід приділити фінансовій підтримці аграрних підприємств, що створюють додаткові робочі місця. Державному центру зайнятості, у зв'язку з тим, що більшість безробітних зорієнтована на пасивну поведінку щодо пошуку роботи та обирають пріоритетом допомогу по безробіттю, необхідно сприяти організації безробітними власної підприємницької діяльності. Реалізована політика зайнятості стає активною тоді, коли кошти центру зайнятості використовуються повністю, а в структурі витрат переважає фінансування витрат на збереження існуючих і створення додаткових робочих місць, надання субсидій для організації власної справи, покриття витрат на професійне навчання, перепідготовку і профорієнтацію тощо.
В процесі реформування виникла необхідність в діяльності, направленій на розвиток ринкової і соціальної інфраструктури села, підвищення рівня життя селян, зростання конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва і відновлення його потенціалу, одним з базових факторів якого є суттєве збільшення продуктивності сільськогосподарської праці. Тому важливим кроком у розбудові сільської ринкової інфраструктури стало створення мережі аграрних дорадчих служб - організацій, які існують у різних формах у 120 країнах світу та надають комплексну допомогу у вирішенні проблеми зайнятості у сільській місцевості.
Аграрні дорадчі служби надають сільгоспвиробникам і сільському населенню комерційні (консультації з питань розвитку рослинництва і тваринництва, створення і функціонування сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів і кредитних спілок, розвитку кооперації, навчання бухгалтерського і податкового обліку, контрольно-ревізійної роботи, складанню бізнес-плану, аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств тощо) та суспільно-корисні (навчання безробітних, розвиток сільських громад, розвиток об'єктів соціальної сфери, різні послуги з переліку комерційних послуг за умови укладення контракту на їх фінансування з бюджету, розвиток третейських судів в аграрній сфері тощо) послуги.
Паралельно з аграрними дорадчими службами для допомоги селянам створюються кредитні спілки. Їх завданням є мікрокредитування власників особистих селянських господарств для розширення своїх господарств, вирішення соціально-побутових проблем, створення нових робочих місць та досягнення ефективної зайнятості трудових ресурсів на селі. Процедура отримання кредиту в сільських міні-банках набагато простіша, ніж у звичайних банках, а процентні ставки значно нижчі. Щоб стати членом кредитної спілки, селянам потрібно зробити вступний внесок і покласти на депозитний рахунок незначну суму.
Підвищувати ефективність індивідуального сектору, створювати нові робочі місця на селі та консолідувати зусилля молоді працювати в сільській місцевості є метою Асоціації фермерів та землевласників України. Для цього вона прагне створити таку форму приватного господарювання, за якої зберігався б цикл: виробництво сільськогосподарської продукції – її промислова переробка і зберігання – реалізація. Велика увага приділяється розширенню фермерської кооперації, створенню обслуговуючих кооперативів, фермерських машинно-тракторних станцій, розвитку інформаційної мережі, в тому числі і на базі Інтернету.
Ефективність сільськогосподарського виробництва значною мірою залежить від рівня забезпеченості його трудовими ресурсами, рівномірної і раціональної їх зайнятості. Водночас необхідність управління ефективним використанням трудових ресурсів спричинила потребу у встановленні пропорцій їх розподілу й перерозподілу, збалансованості працевлаштування трудових ресурсів і робочих місць у сільському господарстві. Важливе значення при формуванні та ефективному розподілі трудових ресурсів у сільському господарстві має розроблення балансу трудових ресурсів.
Балансові розрахунки трудових ресурсів дозволяють економічно обґрунтувати рівень забезпеченості сільськогосподарських підприємств робочою силою, залучення її зі сторони, перерозподіл по окремих галузях, удосконалення спеціалізації виробництва, підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств. Водночас інтенсифікація сільськогосподарського виробництва вимагає підвищення ефективності використання трудових ресурсів, яке характеризується системою показників: коефіцієнт залучення трудових ресурсів у суспільне виробництво, коефіцієнт використання трудових ресурсів, коефіцієнт вивільнення працівників за рахунок введення засобів виробництва, коефіцієнт використання запасу праці, коефіцієнт трудової активності працівників, коефіцієнт виконання норм виробітку, коефіцієнт використання робочого часу, рівень продуктивності праці, коефіцієнт загального приросту трудових ресурсів, коефіцієнт руху трудових ресурсів на перспективу, коефіцієнт повної зайнятості економічно активного населення, коефіцієнт сезонності, розмах сезонності, помісячний розподіл затрат праці тощо.
Зазначені показники дають змогу визначати ефективність використання трудових ресурсів як в цілому по підприємству, так і в розрізі регіону. При цьому, кожен показник по своїй значимості є або самостійним, або дублюючим. У зв`язку з цим, для більш зручного використання, ці показники згруповано за певними ознаками та проаналізовано по групах (рис.6).

![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()










Рис.6. Класифікація показників, що характеризують ефективність використання трудових ресурсів у сільському господарстві
Для визначення ефективності використання трудових ресурсів необхідний інтегральний показник рівня ефективного використання трудових ресурсів у сільському господарстві, який враховуватиме значення окремих його складових і їх вагомість. Показники, які характеризують використання трудових ресурсів, мають бути самостійними і мінімально залежати один від одного, а коефіцієнт вагомості кожного з них - характеризувати його внесок у значення інтегрального показника.
За допомогою методу координат, який ґрунтується на математичній аналогії розміщення точок, що представляють показники, в n-мірному евклідовому просторі з урахуванням довжини їх координат, ці показники приведено до одного узагальненого показника. Зведення сукупності показників, що характеризують використання трудових ресурсів, до інтегрального показника (Кі) з врахуванням їх вагомості можна здійснювати за формулою:
![]()
![]()
Кі
= (аКвик)І
+ (b/Ксез)І
+ (сКпр)І,
де a, b, c - коефіцієнти вагомості відповідно коефіцієнта використання трудових ресурсів (Квик), коефіцієнта сезонності (Ксез), коефіцєнта приросту продуктивності праці (Кпр).
ВИСНОВКИ
Концептуально виділяють такі види зайнятості трудових ресурсів: повну, ефективну і раціональну. Повна зайнятість означає створення відповідних умов для забезпечення можливості працевлаштування трудових ресурсів. Ефективна зайнятість зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці; забезпечує баланс між попитом і пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць професійно-кваліфікаційній робочій силі. Поєднання повної і ефективної зайнятості створює раціональну зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням перерозподілу працівників між видами діяльності та регіонами.
Трансформаційні зміни у сільському господарстві значною мірою позначилися на сфері соціально-трудових відносин та ринку аграрної праці. Узагальненням цих змін стали реструктуризація зайнятості, створення нових сфер прикладання праці, рух робочої сили і різна кон’юнктура ринку праці. Змінити ситуацію можливо через ринкові і мотиваційні стимули на основі приватної власності. Однак без ринкових перетворень у сфері соціально-трудових відносин (зниження витрат, впровадження інформаційних технологій, поліпшення умов і оплати праці тощо) неможливо забезпечити ефективне використання трудового потенціалу і розв'язати проблему зайнятості. Тому необхідно комплексне використання функцій державного управління, яке допоможе забезпечити ефективність механізму реалізації соціально-економічної політики у сфері праці і зайнятості в сільському господарстві.
Використання трудових ресурсів у сільському господарстві має певні особливості, які визначаються специфікою аграрної сфери. Насамперед вони пов`язані з технологією і умовами виробництва, рівнем технічної оснащеності та економічною необхідністю ведення особистого селянського господарства працівниками сільськогосподарських підприємств. Ці особливості мають різне походження і полягають у модифікуючому впливі на характер зайнятості в сільськогосподарському виробництві, визначають його потребу в трудових ресурсах.
Формування ринкової економіки суттєво впливає на зайнятість сільського населення. В останні роки на селі спостерігається зниження рівня безробіття та зростання зайнятості. У більшості видів економічної діяльності кількість звільнених осіб перевищує кількість прийнятих. Виявлено тенденції кон`юнктури ринку праці у сільському господарстві: зменшується кількість вивільнених працівників; зростає обсяг вакансій та кількість працевлаштованих, в основному за рахунок зайнятості в особистих селянських господарствах.
Покращення умов праці і відпочинку селян, стимулювання розвитку на селі підприємств зі зберігання і переробки сільськогосподарської продукції, виробництва промислових товарів, соціальної інфраструктури, підвищення рівня кваліфікації незайнятого населення та перепідготовка вивільнених працівників, організація громадських робіт з поліпшення житлово-комунальних умов, соціально-культурного і побутового обслуговування жителів села сприятимуть вирішенню проблеми зайнятості та поліпшенню зайнятості трудових ресурсів села.
Для одержання загального результату від управління використанням трудових ресурсів його треба відслідковувати разом з іншими трудовими характеристиками - продуктивністю праці і оплатою праці. Основними чинниками підвищення рівня використання та ефективності праці трудових ресурсів у сільському господарстві є: достатність і своєчасність виплати заробітної плати та стимулюючих виплат за результати роботи, допомога підприємства у вирішенні побутових проблем своїх працівників, соціальна облаштованість та безпечні умови праці. Водночас на рівень продуктивності праці позитивно впливає й становлення власника і господаря на селі, тобто через єдність власності і праці досягається найвищий мотиваційний ефект. Зміни в галузевій структурі сільськогосподарських підприємств спричинили обмеження трудової зайнятості.
Гарантом стабільного життя селян повинні виступати соціальні заходи, забезпечуючи умови для саморозвитку і самозабезпечення трудових ресурсів. При цьому необхідно створювати матеріальні стимули, враховувати ставлення до праці та трудову мотивацію. Посередником між роботодавцем і найманим працівником виступає держава, яка визначає принципи узгодження інтересів цих суб’єктів, створює умови для відновлення робочої сили і формує основу системи зайнятості. Тому необхідно забезпечення державою прийняття та виконання законодавчих і нормативних актів, які регламентують формування ефективної зайнятості трудових ресурсів. За умови вирішення проблем зайнятості в комплексі з політикою доходів, інфляційною і грошово-кредитною політикою, забезпеченням підбору, розстановки і раціонального використання кадрів, випередженням темпів приросту продуктивності праці над рівнем заробітної плати, зниженням рівня плинності кадрів шляхом розробки системи винагород тощо буде досягнута найвища ефективність використання трудових ресурсів аграрних підприємств.
Для розробки стратегії управління використанням трудових ресурсів у сільськогосподарських підприємствах необхідно оцінити зовнішнє та внутрішнє середовище підприємства в їхньому взаємозв`язку та залежності. Найчастіше така оцінка здійснюється на основі СВОТ (SWOT)- аналізу, який на практиці проводять за допомогою стратегічного балансу - певного поєднання негативно і позитивно впливаючих на діяльність підприємства факторів (загроз і можливостей), що об`єктивно існують у зовнішньому оточенні підприємства та суб`єктивно оцінені керівниками, з відносно сильними і слабкими сторонами у функціонуванні підприємства.
Аналіз факторів внутрішнього і зовнішнього середовища аграрного підприємства та ранжування їх по рівню впливу на використання трудових ресурсів у сільському господарстві дозволяє сформувати конкретний перелік слабких і сильних сторін, а також загроз і можливостей, на основі яких будують матрицю СВОТ - аналізу аграрного підприємства. Аналіз матриці показує, що на перетинах окремих складових груп факторів формуються поля з характерними сполученнями, які потребують певної стратегії ефективного використання трудових ресурсів у сільському господарстві за сценаріями реалій, загроз чи шансів.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:
Закон України “Про зайнятість населення” / Закони України. Т.1. / Ін-т законодавства. – К., 1996. – С.252-268.
Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник.- К.: ІЗМН, 1996. - 512 с
Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч. посіб. – 3-тє вид. – К.: Знання-Прес, 2002. – 313 с.
Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Григор’єва М.І. Економіка праці й соціально-економічні відносини: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 440 с.
Гончарук Т.П. Мотивація праці трудівників аграрної сфери // Регіональні перспективи. – 2002. - № 3-4 (22-23). - С.241-242.
Гончарук Т.П. Про ефективність господарювання на селі в нових умовах // Вісник ХНАУ: Серія "Економіка АПК і природокористування". -2002. - № 8. - С.40-42.
Гончарук Т.П. Результативність реформування сільськогосподарського виробництва // Науковий вісник НАУ. – 2002. –Випуск .- С. 246 – 249.
Гончарук Т.П. Результативність трансформаційних процесів в сільськогосподарському виробництві // Вісник ХНАУ: Серія "Економіка АПК і природокористування". – 2004. - № 9. – С.87-92.
Гончарук Т.П. Діяльність дорадчих служб – умова поліпшення соціально – економічного забезпечення регіонального розвитку // Вісник аграрної науки Причорномор`я. –2004. - Спец. випуск № 2 (26), том 1. – С. 88 – 93.
Гончарук Т.П. Основні аспекти функціонування малих форм господарювання на селі // Вісник Харківського національного технічного університету сільського господарства: Економічні науки. - 2004. – Вип. 32. – С.269 – 272.
Гончарук Т.П. Деякі особливості соціально - економічних змін на селі // Продуктивність агропромислового виробництва. - 2005.- № 2.-С.143 -150.
Гончарук Т.П. Особливості трансформаційних перетворень в аграрному секторі економіки // Наукові праці Полтавської державної аграрної академії: Економічні науки. – 2005. – Том 3 (22). – С. 31 – 34.
Гончарук Т.П. Вимоги до спеціалістів України нового покоління в умовах інтеграції сільськогосподарського виробництва // Зб. наук. статтей і доповідей учасників Третьої міжнародної конференції програми Tempus-Tasis Спільного Європейського Проекту “AGFED” (м. Біла Церква, 2001 р.). - 2001. - С.91 – 96.
Гончарук Т.П. Вплив окремих факторів на зайнятість сільського населення у Київській області // Продуктивність агропромислового виробництва. - 2006.- №3.
Гончарук Т.П. Деякі особливості сільськогосподарської діяльності в сучасних умовах //Зб. матеріалів третьої міжвузівської наук.-практ. конференції аспірантів. (м.Вінниця, 2003 р.). - 2003. – С. 167 – 169.
Гончарук Т.П. Сільськогосподарське виробництво в умовах реформування // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції в двох частинах (м.Суми, 2003 р.). - 2003. - С.34 - 37.
Гончарук Т.П. Стан та перспективи зайнятості трудових ресурсів у сільському господарстві // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Роль інформаційних технологій у забезпеченні конкурентоспроможності підприємств” (м. Полтава, 2006 р.). - 2006. – С.89-91.
Гончарук Т.П. Роль трудових ресурсів у підвищенні конкурентоздатності сільськогосподарських підприємств // Матеріали п`ятої державної наукової конференції “Аграрна наука виробництву: проблеми економічного розвитку АПК” (м. Біла Церква, 2007 р.). - 2007. – С.
Дієсперов В.С. Продуктивність сільськогосподарської праці: Моногр. – К.: ННЦ ІАЕ, 2006. – 274 с.
Калина А.В. Економіка праці: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2004. – 272 с.
Малиш М.Н., Окунчаєв Ш.З., Перебийніс В.І., Сердюк О.І. Мале підприємництво як складова стратегії розвитку сільських територій // Вісник наук. праць Луганського національного аграрного університету: “Економічні науки”.- 2006.-№ 62.- С.11-15.
Осовська Г.В., Крушельницька О.В. Управління трудовими ресурсами: Навч. посібник. — К.: Кондор, 2003. - 224с.
Перебийніс В.І. Соціально-трудові відносини: Методичні рекомендації. - Полтава: ПСП, 1996. –16 с.
Перебийніс В.І. Проблеми теорії сучасного менеджменту // Економіка АПК. - 1997. - №7. - С. 95-95.
Перебийніс В.І., Чумак В.Д., Малиш М..Н. Проблеми формування мотиваційного механізму в аграрному менеджменті / Регіональні перспективи.-2000.- № 2-3.- С.270 - 272.
Перебийніс В.І. Організаційний ресурс управління // Економіка АПК. - 2002. - № 8. - С. 34-36.
Перебийніс В.І., Руденко В.Б., Перебийніс О.В. Оцінка впливу факторів виробництва на ефективність функціонування підприємства / Проблеми розвитку соціально-економічних систем: Матеріали науково-практичної конференції (17-18 квітня 2003 р., м. Полтава). - Полтава: ПІБ МИТУ, 2003.- С.3-7.
Перебийніс В.І. Кадровий фактор забезпечення конкурентоспроможності аграрних підприємств як суб`єктів ринку / Формування та розвиток аграрного ринку: Матер. Шостих зборів Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників (16-17 січня 2004 р., м. Київ). - 2004. - С. 367 - 374.
Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість: Навчальний посібник. – К.: МАУП, 1997. – 120 с.
Стратегічні засади економічного розвитку регіону / В.І.Перебийніс, С.С.Бакай, А.Т.Опря та ін. - Полтава: Головне управління економіки Полтавської облдержадміністрації, Полтавська державна аграрна академія, 2003. – 67 с.
57