Малий бiзнес
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ
Допускаю до захисту:
Зав.кафедри філософії, теорії державного управління та менеджменту
к.е.н., **********************.
ДИПЛОМНА РОБОТА
Малий бiзнес
Виконав студент VІ курсу
групи
Керівник ., доц. **************
Консультант з використання
сучасних інформаційних технологій ст. виклад************
Консультант з охорони праці к.мед.н., доц. ***********
Консультант з цивільної оборони к.мед.н., доц. *************
Харків – 2006
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ
Кафедра __________________________
Завдання на дипломну роботу
Студентки курсу факультету
Прізвище,
ім’я, по батькові
1. Тема дипломної
роботи
Затверджена регіональним інститутом академії від « » 200 р.
№
2. База переддипломної практики: від
відділення
3. Термін подання дипломної роботи
4. Вихідні данні: а) анотація на тему;
б) список використаної літератури;
в) матеріал переддипломної практики.
5. Графік виконання роботи
| Назва розділу роботи | Дата закінчення розділу |
6. Короткі методичні вказівки до теми
7. Перелік графічного матеріалу
Керівник роботи _____
(дата, підпис)
Дата видачі завдання ______
Завдання прийнято до виконання ______
ЗМІСТ
Вступ
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ І ЗАКОНОДАВЧІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ ЯК ЗАСОБУ РОЗВ’ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМИ ЗАЙНЯТОСТІ
1.1 Правове регулювання створення і розвитку малого підприємництва в Україні
1.2. Сутність малого бізнесу і його роль у вирішенні проблеми зайнятості
1.3. Державна політика України у сфері зайнятості населення
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТАНУ ЗАЙНЯТОСТІ ТА МАЛОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ В ПЕРІОД ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ.
2.1. Проблеми безробіття та рівня життя населення
2.2. Зайнятість населення і регулювання її в сучасних умовах
2.3. Аналіз стану, проблем і тенденцій розвитку малого підприємства в Україні та Харківському регіоні
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ І ЙОГО ВПЛИВ НА ПІДВИЩЕННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ
3.1 Вдосконалення правового забезпечення розвитку підприємництва в Україні
3.2. Удосконалення державного управління зайнятістю населення
РОЗДІЛ 4. ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ПРАЦІ ТА ЦІВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ
4.1. Державне регулювання при надзвичайних ситуаціях
4.2. Державне управління охороною праці
ВИСНОВКИ
Список використаних джерел
Вступ
Як показує досвід країн з розвинутою економікою, а також деяких європейських країн з перехідною економікою, розвиток малого підприємництва сприяє вирішенню ряду важливих завдань щодо поступального соціально-економічного розвитку країни. Проте сектор малого підприємництва поки що вагомої ролі в Україні не відіграє. Це є наслідком недооцінки ролі та значення малого підприємництва як структуроутворюючого елемента ринкової економіки, недостатнім науково-теоретичним обґрунтуванням економічної природи, місця малого підприємництва як одного з ринкоутворюючих чинників. Саме це визначає актуальність теми розвитку малого бізнесу.
Мета проведеного дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні та розробці теоретико-методологічних засад дослідження процесу формування та здійснення державної політики в сфері малого бізнесу та зайнятості населення, вивчення на основі теоретичних узагальнень феномена державної політики як системної якості державно-організованного суспільства, що дасть змогу дослідити всі зовнішні та внутрішні фактори, а також висвітлити проблеми державного впливу та заходи щодо їх вирішення.
Об’єктом дослідження виступає сучасна система державного регулювання малого бізнесу як засіб для розв’язання проблеми зайнятості населення в Україні та Харківської області.
Предмет дослідження – відносини між державою та підприємствами малого бізнесу щодо вирішення зайнятості та підвищення ефективності у цій сфері.
Мета та завдання дослідження визначили логіку викладу та структуру дипломної роботи. Вона складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури. В першому розділі розкривається теоретичні і законодавчі аспекти розвитку малого бізнесу як засобу розв’язання проблеми зайнятості; в другому розділі аналіз стану зайнятості та малого бізнесу в Україні в період трансформації економіки; в третьому – пропонуються шляхи розвитку малого бізнесу і його вплив на підвищення зайнятості населення; в четвертому – індивідуальні завдання щодо охорони праці та цивільної оборони.
Методологічною та теоретичною основою дослідження є твори класиків економічної, соціологічної науки, політології, державного управління, а також критичне переосмислення робіт вітчизняних та західних спеціалістів щодо аналізуємої проблеми.
Вивчення опирається на узагальнені матеріали, які були опубліковані в науковій літературі та періодичній печаті.
Мале підприємництво багато важить у вирішенні проблеми зайнятості, тому що воно спроможне створювати нові робочі місця та поглинати надлишкову робочу силу під час циклічних спадів і структурних зрушень економіки.
Важлива функція малого підприємництва полягає у пом’якшені соціальної напруженості і демократизації ринкових відносин: адже саме воно слугує формуванню активного середнього класу суспільства, ослабленню майнової диференціації, розширенню соціальної бази реформ. Сприяючи соціально-політичній стабілізації суспільства, малий бізнес відкриває простір для вільного вибору громадянами шляхів і методів роботи для загального добра і забезпечення власного добробуту.
Мале підприємництво є невід’ємною складовою будь-якої ринкової господарської системи, без неї така економіка не може існувати.
Великий капітал, безумовно визначає рівень науково-технічного і виробничого потенціалу, але основа розвитку країн з ринковою системою господарювання – це мале підприємництво як найбільш масова, динамічна, гнучка форма ділового життя. Саме в секторі малого підприємництва створюється і функціонує значна маса національних ресурсів, яка є живильним середовищем для середнього та великого підприємництва.
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ І ЗАКОНОДАВЧІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ ЯК ЗАСОБУ РОЗВ’ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМИ ЗАЙНЯТОСТІ
1.1 Правове регулювання створення і розвитку малого підприємництва в Україні
Згідно з ст.2 п.2 Закону України “Про підприємства в Україні” згідно з об’ємами господарського обігу підприємства і чисельністю його робітників (незалежно від форм власності) воно може бути віднесене до категорії малих підприємств [4].
До малих підприємств відносяться знову створені і діючі підприємства:
В промисловості і будівництві – з чисельністю працюючих до 200 чоловік;
В інших галузях виробничої сфери – з чисельністю працюючих до100 чоловік;
в галузях невиробничої сфери – до 25 чоловік;
в роздрібній торгівлі – до 15 чоловік.
Як свідчить досвід багатьох країн, кардинальне розширення масштабів діяльності малого підприємництва і збільшення їхнього внеску в економічну і соціальну стабілізацію потребує створення системи адресної державної підтримки малого підприємництва на всіх рівнях: державному, регіональному й місцевому. Під “державною підтримкою” слід розуміти, з одного боку, свідоме створення державними структурами економічних і правових умов, стимулів для розвитку й конкурентної стійкості малого підприємництва, а з іншого боку – вкладання в цю сферу відповідних матеріальних і фінансових ресурсів. головним принципом державної підтримки є поступове скорочення адміністративно - директивного регулювання малого бізнесу і створення економічних та правових умов для нормальної діяльності суб’єктів малого підприємництва.
19 жовтня 2000 року Верховна Рада України прийняла Закон “ Про державну підтримку малого підприємництва”. Держава, нарешті, визначилася зі своєю політикою стосовно того, на кого найбільш завзято полювали вожді пролетарської революції 1917 року, але кого в країнах з ринковою системою прийнято вважати найбільш соціально орієнтованим і економічно мобільним класом. Уперше поняття саме “мале підприємництво” і “ держава ” настільки зблизилися, і на найвищому державному рівні було законодавчо проголошено, що держава зупинила ідеологічну війну проти малого підприємця, яка тривала майже століття.
Закон “Про державну підтримку малого підприємництва”, поклавши за мету якнайшвидший вихід країни з економічної кризи та створення умов для поглиблення ринкових реформ, визначив правові засади державної підтримки суб’єктів малого підприємництва незалежно від форми власності. Зокрема у цьому документі передбачено – яку саме роль має відіграти держава у формуванні інфраструктури підтримки й розвитку малого підприємництва [2].
Відповідно до ст.1 цього Закону суб’єктами малого підприємництва є:
фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб’єкти підприємницької діяльності;
юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно правової форми та форми власності, в яких середньо облікова чисельність працюючих за звітний період(календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500 000 євро.
Середньооблікова чисельність працюючих визначається з урахуванням усіх працівників, у тому числі і тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів.
Метою державної підтримки малого підприємництва є:
Створення умов для позитивних структурних змін в економіці України;
Сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва, становлення малого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства;
Підтримка вітчизняних виробників;
Формування умов для забезпечення зайнятості населення України, запобіганню безробіттю, створення нових робочих місць.
Державна підтримка малого бізнесу здійснюється за такими напрямами:
формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб’єктів малого підприємництва;
встановлення системи пільг для суб’єктів малого підприємництва;
запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності;
фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;
залучення суб’єктів малого бізнесу до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних і регіональних потреб.
Державна підтримка малого підприємництва здійснюється Кабінетом Міністрів України, Центральним органом виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємництва, іншими центральними органими виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень сприяє розвитку малого бізнесу, спрямовує, координує і контролює діяльність органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики щодо його підтримки.
Верховна Рада АР Крим та Рада міністрів АР Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування на підставі Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні в межах своєї компетенції розробляють, погоджують та затверджують відповідні програми підтримки малого підприємництва та контролюють їх виконання.
Підтримка малого підприємництва здійснюється відповідно до Національно програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, програми підтримки малого підприємництва в АР Крим, регіональних та місцевих програм підтримки малого підприємництва, які затверджуються відповідно до законодавства.
Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні є комплексом заходів, спрямованих на реалізацію державної політики щодо вирішення проблем розвитку малого підприємництва. Дана програма затверджується Верховною Радою України шляхом прийняття відповідного закону.
Кабінет Міністрів України щорічно разом з проектом Закону України про Державний бюджет України подає на розгляд Верховної Ради інформацію про стан виконання відповідної Національної програми та обґрунтування виділення коштів на виконання заходів щодо реалізації зазначеної Програми в наступному бюджетному році із зазначенням джерел фінансування.
Відбір проектів по реалізації Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні здійснюється на конкурсних засадах. Положення про проведення конкурсів проектів затверджується Кабінетом Міністрів України.
Закон України “ Про державну підтримку малого підприємництва” на даний час є досить актуальним. Адже він стверджує, по-перше, що підтримка малого підприємництва є одним з найважливіших завдань державної політики. А по-друге, закон наголошує на потребі спрямування державних та регіональних програм підтримки малого підприємництва саме на створення інфраструктури підтримки і розвитку підприємництва – бізнес-інкубаторів, бізнес-центрів, консультаційних та інформаційних систем тощо[2].
З метою ефективного використання можливостей підприємництва для розвитку національної економіки, прискорення економічних реформ, вирішення соціальних проблем та забезпечення реалізації конституційного права громадян на підприємницьку діяльність, діє Указ Президента України “Про заходи щодо забезпечення підтримки та подальшого розвитку підприємницької діяльності ” затверджений 15 липня 2000 року №906/2000 [19].
Стосовно розвитку малого бізнесу як засобу вирішення проблеми зайнятості населення України в даному Указі постановлено:
поліпшити умови для залучення до підприємницької діяльності соціально незахищених категорій населення – інвалідів, безробітних тощо;
розробити та запровадити в установленому порядку механізм надання до набрання чинності Законом України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” одноразової допомоги безробітним для організації ними підприємницької діяльності в межах кошторису витрат державного фонду сприяння зайнятості населення, передбачених на ці цілі;
вжити заходів щодо створення в навчальних закладах I-V рівнів акредитації бізнес-інкубаторів та використання інших форм підготовки молоді до започаткування підприємницької діяльності, роботи у сфері малого підприємництва;
вжити заходів щодо впровадження ефективних форм підготовки, перепідготовки, перекваліфікації незайнятих громадян для роботи у сфері малого підприємництв;
забезпечити розробку та реалізацію протягом 2000-2001 року інформаційно-пропагандистських заходів, спрямованих на стимулювання створення та діяльності суб’єктів малого підприємництва, підготовку населення до зайняття власним бізнесом, на формування позитивної громадської думки стосовно підприємництва [4].
Відповідно до Закону України “ Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” 20.11.2000 року затверджено Наказ Міністерства праці та соціальної політики України №307 про Порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності.
Цей порядок визначає механізм призначення, виплати допомоги по безробіттю, у т.ч. одноразової для організації безробітними підприємницької діяльності, та обчислення страхового стажу.
Одноразова виплата допомоги по безробіттю для організації безробітними для організації підприємницької діяльності надається застрахованим та незастрахованим особам, визнаним у встановленому порядку безробітними.
Допомога по безробіттю призначається центрами зайнятості, на які покладено функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, за місцем перебування безробітного на обліку і виплачується в установленому порядку через банківські установи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 року №578 затверджено Положення про порядок надання безпроцентної позики безробітним для зайняття підприємницькою діяльністю.
Безпроцентна позика для зайняття підприємницькою діяльністю надається за рахунок Державного фонду сприяння зайнятості населення в межах коштів, передбаченими державною та територіальними програмами зайнятості, що затверджуються щорічно Кабінетом Міністрів України і місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад з метою сприяння зайнятості населення .
Безпроцентна позика надається тільки на підприємницьку діяльність, пов’язану з виробництвом продукції, і може бути використана на придбання обладнання, інструменту, сировини і матеріалів, оренду приміщення, організацію робочих місць та інші витрати, пов’язані з цією діяльністю.
Дана позика надається громадянам, які досягли 18-річного віку, зареєстровані як безробітні у державній службі зайнятості за місцем проживання, отримують допомогу по безробіттю і не можуть бути працевлаштовані у зв’язку з відсутністю на ринку праці підходящої роботи.
Не може бути надано безпроцентну позику безробітним, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, перебували у лікувально-трудових профілакторіях, а також тим, яким виплата допомоги по безробіттю відкладалася або припинялася відповідно до законодавства про зайнятість [5].
Отже, законодавство відносно розвитку малого бізнесу і само зайнятості населення на даний час є досить суперечливим.
Держава, формуючи правове поле, досить успішно сприяє розвитку малого бізнесу, розв’язуючи проблеми, що одна за одною неминуче виникають під час запровадження нових принципів господарювання. Але, на жаль, переважна більшість цих позитивних надбань упродовж останніх років потонула у вирі законодавчих і підзаконних актів, які буквально поринули з численних міністерств і відомств. Саме через це чимало малих підприємств опинилися у стані застою.
1.2. Сутність малого бізнесу і його роль у вирішенні проблеми зайнятості
В результаті історичного розвитку суспільства поняття “підприємництво” потерпіло зміни в порівнянні з більш ранніми трактовками.
Сьогодні різні вчені в поняття “підприємництво” вкладають:
діяльність, заради мети отримання прибутку за рахунок власних або залучених коштів;
діяльність, засновану на новаторстві і творчому пошуку;
діяльність по використанню майна;
діяльність з виявленням особистих якостей: ініціативи, спроможності йти на ризик, прагнення найти спільну мову з контрагентами;
створення господарських товариств заради виробництва і реалізації товарів (робіт, послуг), з метою прогнозу очікуваного прибутку.
Узагальнюючи вищесказані поняття підприємництва ряду вчених, можна зробити висновок, що підприємництво – це діяльність, де господарчі суб’єкти, використовуючи свої особисті якості, виконують на інноваційній, ризиковій основі відповідні функції для досягнення прибутку чи доходу. Базуючись на даному визначені, треба вважати, що в сучасних умовах в країнах з перехідною до ринку економікою підприємництво характерне переважно для малих підприємств.
Так звана мала економіка – важливий сектор повноцінного ринку. Без малого бізнесу неможливе становлення цивілізованої ринкової економіки [12].
Малий бізнес виконує декілька функцій, з числа яких можна виділити найбільш суттєві. Їх декілька:
По-перше, боротьба з безробіттям. Існує думка, що якщо в бюджеті недостатньо коштів, то всі їх потрібно направляти в соціальну сферу. І нема що в таких умовах говорити про підтримку малого бізнесу, ніби-то дешевше платити допомогу по безробіттю. Але ця думка нічим не обумовлена. Як свідчить світовий досвід, підтримка малого бізнесу є найбільш розумною і ефективною формою боротьби з безробіттям. Вартість створення робочих місць в цій сфері в півтора рази дешевше, ніж в будь-якій іншій. Тобто, підприємці беруть участь у вирішенні державної проблеми забезпечення трудової зайнятості.
Для України на даний час це особливо актуально, так як розміри безробіття безперервно зростають. В той же час відомо, що в США за останні 15 років фірми з чисельністю персоналу до 200 чоловік створили до 60 % нових робочих місць, головним чином в сфері послуг. За цей же період малі підприємства надали роботу 25 млн. чоловік, в той час, коли великі корпорації скоротили число зайнятих майже на 3 млн. чоловік;
По-друге, підприємницьку діяльність можна розглядати як своєрідну форму само зайнятості (у разі відкриття власного бізнесу у формі одноосібного володіння);
По-третє, підприємці виступають як роботодавці, адже відкриваючи нове підприємство вони тим самим створюють нові робочі місця для інших людей;
По-четверте, формування середнього класу - опори демократичного режиму. Як показує практика приватне виробництво народжується з великим трудом. За короткий час неможливо створити на підприємстві повноцінного власника, сформувати нову (ринкову психологію). А підтримка малого бізнесу – це і є найбільш ефективний засіб генерування приватної власності;
По-п’яте, пожвавлення конкуренції. Конкурентоспроможність товарів є найважливішою умовою виходу фірми на зовнішні ринки. Створення конкурентного середовища в значній мірі залежить від умов, які створені для розвитку підприємництва і малого бізнесу. Поява на ринку безлічі малих фірм і створює для розвитку економіки сприятливе конкурентне середовище. Жодна, навіть сама конкурентоспроможна, фірма в ринкових умовах не може бути спокійною за свої ринкові позиції, якщо вона не буде своєчасно обновляти свою технологію, підвищувати якість і розширяти асортимент випускаємої продукції, за її після продажне обслуговування відповідно з вимогами ринкового попиту. Малі підприємства здатні швидше пристосуватися до змін споживчого попиту, найти свою нішу в ринковому середовищі, проводити постійний пошук нетрадиційних рішень і нових способів дій [32].
Цілями створення малих підприємств, або підприємств малого бізнесу, являються:
насичення споживчого ринку товарами;
подолання галузевого і регіонального монополізму;
розширення конкуренції;
створення матеріальної основи для працевлаштування робітників, що вивільнюються з діючих підприємств;
закріплення економічної бази місцевих органів влади;
розвиток сіл, невеликих міст;
відродження художніх промислів.
Роль і місце малого бізнесу в економіці України важко переоцінити.
В умовах переходу України до ринкової економіки активізуються проблеми розвитку підприємницької діяльності, з яким пов’язуються надії на соціально-економічне зростання і підвищення рівня життя населення. У наш час у різних країнах світу найбільш розповсюджені такі форми участі підприємств у сприянні зайнятості:
обов’язкові відрахування у фонд зайнятості (фонд безробіття);
обов’язкові повідомлення( під загрозою штрафу) державній службі зайнятості (біржі праці) про наявність вакансій на своїх підприємствах.
Цивілізований бізнес взагалі не повинен нехтувати проблемами суспільства, і у цьому пояснення прагнення підприємств знайти компроміс між максимізацією прибутку і необхідністю задовольняти деякі суспільні потреби, зокрема брати участь у реалізації такої соціальної гарантії як право на працю.
Звертання людини до підприємництва, як виду трудового заняття може зумовлюватись як ситуативними, так і ціннісними моментами. На думку американських дослідників, існує три головні джерела мотивації для тих американців, хто вирішив розпочати власну справу, а саме:
Бажання встановити більший контроль за своїм майбутнім;
Надія більше пов’язати свою роботу і власне життя, зробити свою трудову діяльність немовби продовженням останнього;
Прагнення розповсюдити власний стиль і образ життя, свої інтереси, звички і нахили на бізнес.
Тобто, ключову роль у мотивації підприємництва відіграє потяг людей до само удосконалення.
Таким чином, початок підприємницької діяльності блокують насамперед процедури її державної реєстрації, кредитно-фінансова система. Крім того, розвиток підприємницької активності стримує недосконалість законодавства, недосконалість системи оподаткування, відсутність правових гарантій для підприємців, непослідовність ринкових реформ, відсутність умов для чесного підприємництва.
Становлення підприємця – це процес як придбання певних професійних навичок та знань, так і формування необхідних особистих якостей. Дослідники вказують на деякі риси характеру, які заважають підприємництву:
недостатня вірність обраному шляху;
спрощений погляд на речі;
недовірливість;
надмірне теоретизування, не підкріплене практикою;
прихильність заведеному порядку;
неадекватна мотивація;
надмірна мрійливість та інші.
Практика свідчить, що відмінною рисою підприємця як суб’єкта трудової діяльності є прагнення працювати у не структурному оточенні, яке сприяє швидким змінам і реалізації нових ідей, тобто відповідає природі підприємницької діяльності. Не випадково підприємство відносять до класу продуктивної новаторської діяльності, в процесі якої в результаті комбінування виробничих факторів створюється дещо нове ( нове підприємство, новий продукт, нові зв’язки, нові ринки збуту). Традиційно у багатьох країнах світу підприємці прагнуть відкрити власну справу і діють по одинці, часто як фізичні особи. Про організаційно-новаторську роль підприємців свідчить наявність у їх діяльності елементів новизни, ініціативи, творчості.
В США однією з основних соціально значущих галузей підприємництва, є так званий “четвертий сектор” державно-приватного партнерства. Суть його полягає в тому, що державні структури (штати або муніципалітети) визначають приоритетні напрямки розвитку бізнесу на своїх територіях, вкладають кошти і на конкурсній основі передають приватним підприємцям функції по обслуговуванню – протипожежна охорона, прибирання сміття, поштові послуги тощо. Впровадження аналогічної системи в Україні може не тільки підвищити зайнятість, хоча б тимчасово вивільнених з виробництва, але й знизити витрати, підвищити якість обслуговування населення, що дуже актуально в сучасних умовах.
Звертає увагу та обставина, що у наших підприємців практично відсутня потреба в іноземних трудових ресурсах та іноземних фахівцях, вчених. Тобто на ринку праці в Україні підприємці не знаходять фахівців відповідного рівня кваліфікації.
Слід зазначити, що особливим суб’єктом підприємницької діяльності виступають жінки.
Обрати підприємництво як вид трудової діяльності жінок перш за все спонукає бажання покращати своє матеріальне становище, потяг до самостійності і потреба в самореалізації. Жінки, що прийшли у бізнес, мають однаковий з чоловіками мотиваційний комплекс, міру задоволеності своєю підприємницькою діяльністю та її результативність, але зазнають більше труднощів, займаючись організаційним новаторством. Так, частіше ніж чоловіки, жінки зустрічаються з перешкодами при одержанні дозволу на відкриття власного підприємства та з волокитою в органах влади.
В сучасних умовах, щоб прийти у бізнес і утриматись у ньому, жінкам доводиться докладати більше зусиль, ніж чоловікам, навіть при однакових стартових умовах.
Якщо ж шлях до бізнесу жінок і надалі буде ускладнюватись, то безробіття серед них не буде зменшуватись [33].
Мале підприємництво - це багатогранне соціально-економічне явище, яке включає в собі наступні якісні характеристики:
гнучкість і швидкість прийняття рішення, так як саме діяльність малого підприємництва легше проаналізувати відносно змін умов ринку, визначаючи господарську політику;
малі розміри підприємства дозволяють контролювати виробничий процес, переналагоджуючи його в зв’язку з актуальними запитами споживача, ринку, господарського механізму;
пряма передача інформації, швидке засвоєння швидка реакція на зміни;
особисті зв’язки – основа малого підприємництва;
низькі оперативні витрати, невеликий фонд заробітної плати, невеликі інвестиції;
швидкий матеріальний успіх;
довгострокові вигоди;
підприємницький і інноваційний дух.
Але ці якості можуть проявлятись тільки при визначених умовах – при розвинутому “зовнішньому середовищі”, в умовах якого функціонують малі підприємства. “Зовнішнє середовище”, тобто інфраструктура, - система спеціалізованих інститутів, які допомагають розробці і реалізації державної політики в сфері малого підприємництва, які створюються і діють як при державній участі, так і по ініціативі самих підприємницьких і громадських структур. Інфраструктура – система організацій, метою яких є надання допомоги суб’єктам малого підприємництва на пільгових умовах. Саме це виділяє інфраструктуру із значно обширної сукупності організацій, які спеціалізуються на наданні ділових послуг. Одною із умов ефективного функціонування сфери малого підприємництва є розвиненість її інфраструктури, яка , на жаль, тільки починає формуватись [12].
1.3. Державна політика України у сфері зайнятості населення
В усіх країнах світу управління зайнятістю населення займає одне з провідних місць у механізмах реалізації державної політики. Це невипадково, оскільки стан ринку праці, забезпечення достатнього для конкретних демосоціальних умов рівня зайнятості населення характеризують загальний соціально-економічний стан країни, спроможність державної політики вирішувати найбільш гострі проблеми свого розвитку та соціальної безпеки.
На сучасному етапі досить поширеними є принаймні два механізми регулювання зайнятості: державно-централізований та децентралізований. Співвідношення чи перевага одного відносно іншого значною мірою залежить від технологічного, структурного та інституціонального складу економіки, положення у міжнародному розподілі праці, включення у процеси глобалізації. Але незалежно від цього, у кожній країні регулювання зайнятості, намагання підтримувати баланс на ринку праці є пріоритетним напрямом державної політики.
В Україні за часи радянської влади сформувалась централізована державна система регулювання зайнятості населення. Акцентуємо увагу на тому, що цей механізм також був поширений у багатьох країнах з ринковою економікою і вважався доволі об’єктивним і соціальне справедливим. Як відмічається багатьма авторами, використання як головного в регулюванні зайнятості населення механізму державного централізованого управління є найбільш прийнятним для рівня індустріального розвитку суспільства. Але поступово під впливом переходу до більш високого стану індустріального, а саме до постіндустріального, а потім інформаційного, централізована спрямованість державного регулювання теж трансформується у більш гнучку модель, а саме модель створення необхідних умов до більш вільного вибору кожним громадянином своєї форми зайнятості, змін його протягом свого життя.
В сучасній Україні склалась цікава ситуація з цього приводу. По-перше, в Конституції України у статті 43 йдеться, що “Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується”. Тобто кожен громадянин одержав право вільно обирати для себе зайнятість, сферу своєї діяльності. Це свідчить, що державне централізоване регулювання передає свої повноваження безпосередньо людині як носію своєї робочої сили. Держава не тільки передає це право, але й покладає на неї відповідальність за своє майбутнє у професійному відношенні, забезпеченні конкурентоспроможності на ринку праці та одержанні доходів. Якщо з цих позицій оцінювати сучасний механізм регулювання зайнятості населення, то зауважимо, що цей механізм ще не може спрацьовувати в повну силу. Цьому є низка причин:
перехідний етап соціально-економічної системи суспільства від адміністративно-централізованої моделі до ринкової соціально-орієнтованої;
занепад певний час соціально-економічного стану і, як наслідок, поширення безробіття та зростання його рівня, поява такого явища як хронічне безробіття;
знецінення вартості робочої сили, поява люмпенізованого прошарку населення, жебрацтва та інших соціальних небезпечностей.
Все це викликало необхідність збереження, хоча і в модифікованому вигляді, механізму державного регулювання зайнятості – обмеження безробіття як складового загальнодержавного механізму управління економікою у поєднанні з новими правовими принципами зайнятості. Нині у державі існує система регулювання зайнятості, яка складається з органів, головною функцією яких є саме вирішення проблем зайнятості населення та підтримки збалансованості на ринку праці. Зокрема, Міністерство праці та соціальної політики України, територіальні центри зайнятості, які створені і працюють на всіх рівнях, а також відповідні управління в системі державних адміністрацій – створюють досить впорядкований механізм регулювання процесів зайнятості на загальнодержавному та регіональному рівнях. Поступово в цьому механізмі набувають значення відносини соціального партнерства та формування підприємницьких структур, що беруть на себе функцію працевлаштування в країні та за кордоном безробітних, які мають високий професійний рівень. Не менш значущим слід вважати діяльність різних державних установ, що сприяють організації підприємницької діяльності, навчанню ведення власного бізнесу. Важливою особливістю нових підходів до вирішення проблем зайнятості в сучасному механізмі регулювання є те, що поряд зі створенням через державні важелі системи працевлаштування діє система підвищення конкурентоспроможності на ринку праці людей, які бажають працювати, але недостатньо для цього підготовлені. Це свідчить про наявність у цьому механізмі активної складової щодо відповідальності держави за виконання своїх функцій відносно захисту конституційних прав громадян на працю та одержання мінімального доходу чи матеріальної підтримки під час безробіття. Створення механізму страхування на випадок безробіття та спеціальних фондів для здійснення активної політики щодо працевлаштування теж є важливим механізмом державної політики у сфері зайнятості населення [40].
Державна політика України у сфері зайнятості населення базується на таких принципах:
забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної незалежності, віку, статі, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;
сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;
координація діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної й соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;
співробітництво професійних спілок, асоціацій підприємців, власників підприємств, установ, організацій чи уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролю за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;
міжнародне співробітництво у розв’язанні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.
Закон України “Про зайнятість” закріплює основні принципи державної політики в галузі сприяння зайнятості; забезпечення певних можливостей всім громадянам України незалежно від національності, статі, віку, соціального положення, політичних і релігійних переконань у реалізації права на добровільну працю і вільний вибір зайнятості; розвиток людських ресурсів і попередження масового і скорочення тривалого безробіття; підтримка трудової і підприємницької ініціативи громадян; сприяння розвиткові їхніх здібностей до продуктивної, творчої праці і забезпечення соціального захисту в галузі зайнятості, включаючи спеціальні заходи для громадян, що мають особливі труднощі в пошуку роботи; заохочення роботодавців до створення нових робочих місць тощо [ 5 ].
З метою реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки й перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки громадян, які тимчасово не працюють, у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, функціонує державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування. До складу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи та організації, підпорядковані службі зайнятості.
Послуги, пов’язані із забезпеченням зайнятості населення, надаються державною службою безкоштовно. Діяльність державної служби зайнятості фінансується за рахунок коштів державного фонду загальнообов’язкового соціального страхування на випадок безробіття, передбачених на ці цілі. Оподаткування діяльності підприємств та організацій, що входять до складу державної служби зайнятості, здійснюється відповідно до законодавства України.
Нині служби зайнятості проводять велику повсякденну роботу з різних питань працевлаштування населення. Приміром, центр зайнятості:
аналізує і прогнозує попит та пропозицію на робочу силу, інформує населення й державні органи управління про стан ринку праці;
консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій чи уповноважених ними органів, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що висуваються до професії та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення;
проводить облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування; допомагає громадянам у доборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ, організацій чи уповноваженим ними органам у доборі потрібних працівників;
організовує професійну підготовку та перепідготовку громадян у системі служби зайнятості чи направляє їх до інших навчальних закладів;
надає послуги з працевлаштування та професійної орієнтації працівникам, які бажають змінити професію або місце роботи (у зв’язку з пошуками високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму праці тощо), вивільнюваним працівникам і незайнятому населенню;
реєструє безробітних і надає їм у межах своєї компетенції допомогу, в тому числі й грошову;
бере участь у підготовці міської програми зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття.
Таке соціально-економічне явище як безробіття, його зростаючі масштаби та тривалість загострюють відповідальність діяльності державної служби зайнятості. Особливо велике навантаження лягає на первинні ланки