Самодіяльний хор як чинник культуротворення
Триголосний хор. Він має три самостійні партії. Розподіл їх такий: 1-й голос – сопрано перші або тенори перші; 2-й голос – сопрано другі або тенори другі; 3-й голос – альти або баси. Спів триголосних хорів мішаним складом не дає художнього ефекту і в літературі не зустрічається, проте в педагогічній практиці він можливий.
Триголосний склад дає повнішу гармонію, а тому допускає цілковиту можливість виконання a cappella, що й спостерігається в хоровій літературі.
Діапазони триголосних однорідних хорів звичайно вкладають в одну, півтори октави і тільки зрідка сягають двох октав. Але в тих випадках, коли триголосний склад – мішаний, діапазон його виходить за межі двох октав.
Чотириголосний хор. Це нормальний тип вокального ансамблю, який має чотири самостійні групи. Такий хор може дати повний акорд, а тому має цілковиту можливість обходитись без усякого супроводу, хоч може бути і з супроводом.
Літератури для чотириголосного хору багато для співу як a cappella, так і з супроводом. Хори чотириголосного складу можуть бути трьох типів: однорідний чоловічий, однорідний жіночий або дитячий і мішаний.
Кожен з них має свої, тільки йому властиві, характерні риси і діапазон ширший, ніж розглянуті раніше хори.
Чоловічий чотириголосний хор. Склад його такий: перші тенори, другі тенори, перші баси, другі баси. Діапазон чоловічого хору широкий. Він сягає від Ре-До до до2.
Жіночий чотириголосний хор. Чотири групи голосів жіночого хору розподіляються так: перші сопрано, другі сопрано, перші альти, другі альти.
Діапазон жіночого хору сягає від соль малої октави до ля2-сі бемоль2. Такий широкий діапазон передбачає особливу необхідність мати в жіночому хорі низькі альти або, як їх інакше звуть, контральто.
Мішаний чотириголосний хор – це поєднання жіночих або дитячих голосів з чоловічими в один загальний співочий колектив. Основні його групи – сопрано, альти, тенори, баси – при кількісній та якісній повноцінності поділяються на 1-і й 2-і голоси. У такому разі мішаний хор являтиме собою поєднання двох однорідних типів хору – повного чотириголосого жіночого хору з таким же чоловічим.
Такий мішаний хор можна назвати найдосконалішим з усіх видів і типів хорових колективів. Він має дуже широкий діапазон – понад чотири октави від Ля, Соль контроктави до до3 і володіє багатством звукових барв і технічних можливостей.
При якісній (голосові сили) і технічній рівноцінності мішані хори за кількісною ознакою поділяються на три види: малий мішаний хор – 12-15 чол. (по 3-4 співаки в кожній партії); середній – 25-35 чол. (по 6-8 співаків на партію) і великий – 50-60 чол. і більше (по 12-15 співаків у кожній партії).
Кожен з цих видів хору має певні виконавські можливості.
Малий мішаний хор звичайно звуть неповним, бо в ньому неможливо поділити основні групи на 1-і й 2-і голоси. Цьому хорові доступна література тільки з строго чотириголосною фактурою. Щодо якості інтерпретації, то і в малому хорі вона може бути доведена до найвищого ступеня досконалості і художньої виразності.
Середній мішаний хор можна вже назвати повним, бо, поділивши основні групи голосів на 1-х і 2-х, матимемо вісім партій, а за наявності октавістів – навіть дев'ять. Репертуарні можливості в такому хорі значно ширшають, для нього доступно багато з одно хорової вокально-ансамблевої літератури a cappella або з фортепіанним супроводом.
Великий мішаний хор має можливість виконувати всю хорову літературу, включаючи і великі вокально-ансамблеві форми (ораторії, меси, кантати) в супроводі симфонічного оркестру.
Інтерпретаційні можливості як середнього, так і великого хору необмежені. Художнє враження від майстерного, натхненного виконання може бути потрясаючим.
Одним з дуже важливих організаційних питань є розміщення співаків. До цього треба підходити серйозно і з великою уважністю. Який повинен бути керівний принцип у цьому питанні? Взаємодопомога і практична зручність – ось основні міркування при розміщенні.
Треба розміщувати співаків хору так, щоб найбільш знаючі і досвідчені могли допомагати менш знаючим, менш досвідченим. Отже досвідчені співаки повинні бути поруч з недосвідченими або близько від них. Часто це роблять так: спереду сидять малодосвідчені, а позаду них – досвідчені.
Само собою зрозуміло, що хор повинен сидіти або стояти групами (сопрано, альти, тенори, баси). Кожна група може поділятися на дві підгрупи (басова група поділяється на три). Перші голоси у всіх групах (перші сопрано, перші тенори, перші альти, перші баси) відносяться до легких голосів; їх треба розміщувати на передньому плані. Другі голоси належать до важких, їх треба розміщувати на другому плані.
Хор звичайно розташовують у вигляді віяла у декілька рядів (при великому складі), у два ряди (при малому складі). Праворуч від диригента розміщаються баси й альти, ліворуч – сопрано, тенори. Кожен ряд співаків на концертній площадці повинен стояти на голову вище від попереднього ряду. для цього звичайно роблять дерев’яні станки. Таке розташування хору найбільш практичне: кожен співак добре бачить диригента і посилає свій звук прямо до залу. Розміщення хору в одній площині треба визнати невдалим: не всі співаки добре бачать диригента і співають у потилицю своїм товаришам, що стоять спереду.
Розстановка легких і важких груп хору звичайно буває така: з країв розміщуються 1-і голоси, ліворуч від диригента – перші сопрано й тенори, в центрі – другі сопрано й тенори; праворуч від диригента крайніми будуть перші альти, а ззаду за ними – перші баси; до центра біля других сопрано – другі альти, а за ними – другі баси й октавісти:
| перші тенори | другі тенори | октавісти й другі баси | перші баси |
| перші сопрано | другі сопрано | другі альти | перші альти |
Таке розташування не є єдино можливим, можуть бути й невеликі відхилення. Наприклад, існувало в хоровій практиці розташування групи тенорів за альтами, а басів за сопрано. Зважаючи на те, що в хоровій літературі ми часто спостерігаємо використання мелодії тенорами і сопрано, а часом навіть пряме дублювання сопрано тенорами, і до того ж тенори щодо звукового обсягу ближчі до сопрано, нам здається, що можна віддати перевагу першому варіантові розстановки хору.
При однорідному складі хору чотириголосного типу тенори й сопрано (перші і другі) розміщуються спереду, а за ними – баси й альти (перші і другі).
| перші баси | другі баси | або | перші альти | другі альти |
| перші тенори | другі тенори | перші сопрано | другі сопрано |
Триголосний хор звичайного складу (перші і другі тенори або сопрано і баси або альти) можна розмістити в два ряди: в передньому будуть 1-і і 2-і голоси, а в другому – 3-і, тобто баси або альти. Хор – це колектив, який має своєю метою співати гуртом, спільно. Звідси виникає специфічна особливість хорового співу – спільне звучання окремих співаків хору в одному, загальному цілому, що й зветься ансамблем.
Ансамбль – слово французьке (еnsemble – разом, вкупі, ціле, узгодженість); воно висловлює поняття про спільний, колективний труд.
Кожен колективний труд може бути різних кваліфікацій щодо своєї організованості – від неналагодженого і малопродуктивного – до чіткого, точного і високопродуктивного.
Таку ж картину ми можемо спостерігати і в ансамблі хору – або це буде лише несмілива і невміла спроба налагодити спільний спів, або ж шляхом наполегливого і впертого труда колектив підніметься на високий ступінь довершеності і майстерності.
Під ансамблем високої майстерності треба розуміти точну інтонаційну злагодженість звучання співаків у хорі, злитість і врівноваженість щодо сили й тембру всіх голосів, наслідком чого буде соковитий, насичений, барвистий, але без найменшого виділення тембрів голосів окремих співаків, повноцінний унісон кожної партії, а досконалі унісони партій дадуть чудове, чарівне, врівноважене гармонічне співзвуччя.
Первісним елементом хорового ансамблю є так званий ансамблевий звук. Це звук певної висоти, відтворюваний кількома співаками. Він може бути двох родів: унісонний і гармонічний.
Унісонний ансамбль ми маємо в одноголосному хорі або в звучанні окремої партії хору.
Гармонічний ансамбль є співання акорду кількома співаками або хоровими партіями.
Якщо на кожен акордовий звук припадає по одному співакові, то ми маємо сольний гармонічний ансамбль.
Мінімальна кількість співаків для унісонного ансамблю – три чоловіки. В той час, як один із співаків братиме дихання, двоє інших звучатимуть. Найменша кількість співаків для гармонічного ансамблю – шість чоловік, бо двоголосся – це первісна стадія гармонії. Отже, мінімальний чотириголосний хор повинен складатися з дванадцяти співаків.
Само собою зрозуміло, що відсутність зазначених умов впливатиме на унісонний ансамбль негативно. Якщо, наприклад, у групі співаків якої-небудь партії знайдуться люди з голосами різкого і неприємного тембру, що не зливаються з іншими, то на хороший ансамбль партії розраховувати неможливо; або якщо серед співаків знайдеться людина з дуже сильним голосом, то вона завжди рискує на нюансі forte виділитись. Взагалі нюанс forte – дуже небезпечний для хорового ансамблю, навпаки, нюанси ріаnо і mezzo-piano дають більше можливостей для злиття голосів групи співаків у монолітний звук.
Правильне положення рота при відтворенні голосних дуже істотно впливає на ансамблеву злитість та якість звука як такого. Зрештою, брак ансамблевого досвіду, музичної й загальної культури безперечно впливає на ансамбль. Зручна теситура і природний, пов'язаний з теситурою, нюанс – це умови настільки зрозумілі, що будь-яких пояснень не потребують.
Гармонічний ансамбль, тобто врівноваженість і злиття всіх тонів акорду в одне правильне, м'яке і органоподібне звукосполучення, може до певної міри регулюватися дотриманням деяких умов, а саме: кількісної та якісної рівноваги хорових груп, зручного розміщення акорду, мелодичного положення акорду, теситури, виду акорду, нюансу, темпу, кваліфікації співаків хору та їх природних музичних даних.
Розгляньмо нарізно кожну з перелічених умов.
Приблизна кількісна і якісна рівновага груп хору становить одну з перших вимог досягнення хорошого гармонічного ансамблю. Якщо, наприклад, група сопрано складається з 10 чоловік, то розділити їх на перших і других можна або нарівно, або ж трохи відхилитися в бік збільшення перших сопрано, а саме: перших сопрано – б чол., а других – 4, враховуючи, що густота звука других сопрано цілком урівноважить деяку кількісну перевагу (на 2 чол.) перших. В ім'я кількісної рівноцінності можна часом пожертвувати суворою кількісною однаковістю. За кількісною і якісною побудовою однієї партії будуються і комплектуються інші партії хору. Не можна здобути хороше звучання акорду, якщо три партії матимуть по 10 чоловік, а одна – три тощо.
Досвід і спостереження показали, що академічно правильне розміщення акорду дає найсприятливіші умови для гармонічного ансамблю, причому тісне розміщення являє собою особливо сприятливий ґрунт для благополучного і хорошого звучання акорду, широке розміщення – менш зручне, а відхилення від академічних норм становить певні труднощі в досягненні гармонічного ансамблю і приводить до так званого неприродного ансамблю.
Суть неприродного ансамблю полягає в тому, що змінами динамічного напруження в групах хору можна деякою мірою усунути незручності розміщення акорду.
Мелодичне розміщення акорду і теситурні умови в свою чергу впливають на ансамбль.
Мелодичне положення герції і зручна для співаків теситура становлять найсприятливішу для ансамблю обстановку.
Мелодичне положення основного тону менш зручне для досягнення ансамблю, а мелодичне положення квінти ще менш сприятливе, особливо при широкому розміщенні голосів, хоч би :й при зручній теситурі.
Вид акорду істотно впливає на освоєння співаками ансамблевого звучання.
Прості гармонічні звукосполучення, розміщені зручно для співу, легко й швидко засвоюються співаками і майже без труда звучать в ансамблі.
Навпаки, складні гармонічні сполучення (побічні акорди, зменшені, альтеровані акорди з затриманням, передйомами, модуляціями) не можуть бути зразу освоєні співаками, отже становлять значні труднощі в досягненні ансамблю. В кожному разі складні звукосполучення можуть зазвучати в ансамблі тільки після значного труда і не так швидко. Для того, щоб складні сполучення зазвучали легко й просто, потрібний час. Недаремно існує серед співаків прислів'я: «Щоб проспівати просто, треба повторити разів зо сто».
Дуже часто нюанс є вирішальною умовою для досягнення ансамблю. Наприклад, акорд у високій теситурі при нюансі forte звучить добре, легко, природно тобто в ансамблі. Той же самий акорд при нюансі ріаnо стає важким для хорошого звучання і вимагає штучного пристосування.
Темп теж впливає на якість ансамблю. Повільні і помірні темпи являють собою сприятливі умови для досягнення ансамблю. Виконавці встигають ясно усвідомити звучання акорду і інстинктивно дають хорошу ансамблеву злагодженість. Швидкі темпи такої зручності не дають.
Коли ми говорили про гармонічний ансамбль, як про наслідок рівноваги голосових груп хору, то цього в жодному разі не можна розуміти буквально.
Рівновагу, врівноваженість усіх музичних тонів, які входять до складу акорду, треба розуміти відносно. Якщо взяти тризвук мажору або мінору, то не всі тони в акорді однакові своєю значимістю. Основний тон, як база гармонічного співзвуччя, є найважливіший своєю значимістю; далі йде терція тризвуку, як характерний інтервал, що надає акордові мажорного або мінорного звучання; нарешті, квінта тризвуку, яка надає акордові повноти й насиченості, але з погляду ладової характеристики (мажору або мінору) нейтральна.
Відповідно до значимості кожного елемента в акорді – і врівноважування тонів мусить дотримуватись у певній градації. Як же це робити, і які загальні норми звучання акорду?
Терція акорду робить співзвуччя або мажорним, або мінорним, – ясно, що цей інтервал повинен бути так динамічно підкреслений, щоб утворилось цілком визначене, ясне враження мажору або мінору.
Квінта, як нейтральний інтервал, повинна бути подана в такій мірі, щоб надати акордові повноти і соковитості звучання.
Зрозуміла річ, що це нормування звучання акордів дуже умовне і невизначене. Як все це робити – підкаже не стільки розум, скільки ансамблеве почуття.
Перейдімо тепер до розгляду найголовніших акордів і простежимо, як вони звучать у хорі та в якій мірі вони зручні для досягнення хорового ансамблю.
Теситурні умови і мелодичне положення акорду, незважаючи на широке розміщення, створюють цілком сприятливу обстановку для хорового ансамблю. З будь-яким нюансом цей акорд звучить в ансамблі.
Для створення самодіяльного хору потрібні певні умови: матеріально-технічна база, репетиційне приміщення, музичні інструменти, необхідні для роботи хору меблі, а також грошові кошти на оплату праці керівника хору і його помічників, придбання концертних костюмів, нотної бібліотеки, фонотеки тощо.
1.2 Організація занять і методи розучування репертуару
Важливо, щоб репетиційне приміщення було придатне для роботи в ньому хорового колективу. Для репетиційних занять хору бажано мати декілька ізольованих приміщень, оснащених музичними інструментами. Це дозволить хору проводити репетиції по партіях (групам). Практика показує, що такі умови для роботи з хором виникають дуже рідко. Для занять хору повинно бути відведено як мінімум два просторі приміщення. Необхідно, щоб кожне приміщення було з хорошою акустикою, вентиляцією і освітленням. Акустичні умови репетиційних приміщень вимагають особливої уваги. Кімнати з поганою акустикою (повне поглинання звуку або віддзеркалення його з ефектом «ехо-камера») абсолютно непридатні для занять.
Зазвичай в приміщенні для поліпшення акустики задрапіровуються кути. Для занять хору мають бути добре налагоджені музичні інструменти відповідно до прийнятого стандарту (для першої октави – 440 герц). Бажано, щоб стільці в репетиційному приміщенні були розташовані з невеликим підвищенням кожного ряду (амфітеатром).
Створення і організація хорового колективу – складний процес, що вимагає великої зацікавленості і допомоги від керівництва організації, при якій створюється колектив. В процесі організації хору слід використовувати різні засоби реклами, агітації і пропаганди: оголошення про створення хору по місцевому радіо і у пресі і так далі.
2. Керівник хору як педагог-організаторта генератор традицій
2.1 Методи організації роботи керівника самодіяльного хору
Хормейстер (від нім. Meister – майстер, керівник; нім. еквівалент Chorleiter) – керівник хору, хоровий диригент. Хормейстер керує (диригує) хором при розучуванні нових і репетуванні і виконанні нових і старих хорових партій. Художній керівник хорового колективу, на якого, крім диригентських, покладені обов’язки забезпечення художнього рівня творчої діяльності хору називається головним хормейстером.
Окреслимо значення даного вербального виразу. Існує чимало конкретно-історичних форм і найменувань професійної діяльності музиканта, який виконує провідні функції в хоровому співі, наприклад: корифей, хорег, хореарх, доместик, капельмейстер, регент, диригент, художній керівник і т.п. Для спрощення викладу ми користуємося переважно терміном «хормейстер». Останній розуміється як узагальнюючий термін. Він прирівнюється до різних типів та найменувань спеціальності, що виникали в різних історично-локальних умовах. Отже, термін хормейстер відбиває весь можливий комплекс функцій спеціаліста в галузі хорового мистецтва, до якого входять керування, диригування, навчання, художнього виховання, заспівування, виконання провідної вокальної партії тощо.
Поняття професіоналізму давно увійшло до числа основних понять, що характеризують діяльність музиканта. Найбільшу увагу та широке застосування одержало явище композиторського професіоналізму. У застосуванні до композиторської творчості термін професіоналізм відбиває, насамперед, особливий характер діяльності творців музики, їхній соціальний статус, а також особливий вид музичного продукту. Саме в такому ракурсі це поняття трактується в наукових працях І. Ляшенко, Ю. Малишева, С. Мірошніченко, Є. Назайкінського, О. Сохора та інших музикознавців.
Нерідко вживається слово «професіоналізм» і в літературі з хорознавства. Зазвичай цей вираз використовується в одному контексті з поняттями «дилетантизм», «аматорське і самодіяльне хорове мистецтво», «народне хорове мистецтво», «фольклорне музикування». Незважаючи на очевидний факт його поширеності в літературі, не можна вважати, що слово «професіоналізм» має в хорознавстві статус наукового терміна. Зіставлення відтінків його музично-соціологічного, історичного, психологічного, педагогічного значень свідчить про велику розбіжність розуміння, невизначеність границь даного виразу.
Однак, не можна ігнорувати уявлення про професіоналізм, що склалися в теорії та методиці хорового мистецтва. Проблема хормейстерського професіоналізму часто обговорюється в тому чи іншому вигляді у хорознавчих монографіях, статтях, підручниках, методичних розробках. Цікаві, глибокі і практично важливі зауваження про характер діяльності і професійні якості диригента-хормейстера ми знаходимо в наукових і учбово-методичних працях Г. Дмитревського, А. Єгорова, Д. Загрецького, В. Ільїна, С. Казачкова, М. Колесси, В. Краснощекова, Д. Локшина, В. Мартинова, А. Мархлевського, Я. Мединя, В. Мініна, К. Ольхова, К. Пігрова, К. Птиці, В. Соколова, А. Серебрі, В. Чернушенко, П. Чеснокова, Л. Шаміної, В. Шипа та ін.
Питання хормейстерського професіоналізму обговорюються і в сучасній хорознавчій літературі на основі нових наукових методів. Наприклад, оригінальні концепції, що мають безпосереднє відношення до вивчення професіоналізму хормейстера були запропоновані А. Лащенко (учений розглянув хорове мистецтво в широкому контексті актуальних проблем музичної естетики і культурології, у тому числі сучасних завдань української культури); Л. Бутенко (дослідник своєрідно інтерпретував образну семантику хорового інтонування і функції хору в системі засобів оперного твору); О. Бенч-Шокало (проблема професіонального хорового мистецтва розглядається у взаємозв'язку з фольклорними витоками музичної культури України, сучасними тенденціями професійної композиторської творчості й питаннями виконавської стилістики), Т. Смірнової (автор репрезентує широкий спектр проблем хормейстерської освіти) та ін. У вітчизняному музикознавстві інтенсивно вивчається історія професійного хорового виконавства в руслі церковної традиції (наприклад, дослідження Н. Герасимової-Персидської, В. Іванова, Л. Корній, Ю. Ясиновського,та ін.).
До середини ХІХ століття керівництвом хору – складова частина діяльності регента, кантора, капельмейстера. Близькі до функцій хормейстера обов’язки у французьких співочих школах і церквах виконував керівник капели (maotre de chapelle). Поява хормейстера пов’язана з процесом розвитку музичного виконання, виділенням хорового мистецтва в самостійну область, розділом сфер музично-виконавчої і музично-педагогічної діяльності.
Найбільш важкою частиною роботи керівника самодіяльного хору являється створення творчого колективу улюбленців хорового співу. В цьому колективі одна із головних задач – виховання гарних відносин між його учасниками, потреби до спільного спілкування, головною ціллю якого являється хоровий спів.
Хибне захоплення хоровим співом виникає не одразу. Потрібна система психологічних контактів, здатних об’єднати людей в єдиний колектив: взаємне відвідування художньо-творчих заходів, вечорів-відпочинку, диспути з різних проблем життя і т.п. В усій цій праці значення керівника хору важко оцінити.
Створення дружнього колективу неможливе без глибокої поваги і навіть від ставлення його учасників до свого керівника.
Керівник хору повинен уважно відноситися до кожного учасника хору, знати його труднощі і проблеми, вміти доброю порадою і конкретним ділом допомогти членам хорового колективу, бути їх справжнім товаришем. Керівник хору повинен любити не тільки хорове мистецтво, але и багатопланову роботу, пов’язану з організацією колективу, віддавати цій роботі всього себе.
В завдання керівника хору (хормейстера) входить:
підбір репертуару;
музично-педагогічна діяльність;
організація і проведення репетиційної роботи;
концертно-виконавчої діяльності;
організація творчих зустрічей з різноманітними самодіяльними і професійними колективами;
організація і виконання гастрольних поїздок хору;
ділові контакти.
В завдання керівника хору входить не тільки навчання його учасників правильним співочим і хоровим навичкам, розвиток музичності, але і виховання у них хорошого художнього смаку, високої духовності, любові до хорового мистецтва. Ця задача ускладнюється тим, що керівнику приходиться працювати з людьми різного віку, різного освітнього і культурного рівня.
Такий широкий і різноманітний спектр діяльності керівника самодіяльного хору вимагає від нього не тільки знань, умінь і навичок в області хорового мистецтва, але і широкої загальної ерудиції і педагогічної вихованості. Він повинен бути різносторонньо підготовленим, творчо активним педагогом. Для цього необхідно більш знань з області літератури, театру, образотворчого мистецтва, суспільних наук, основ психології. Керівник хору повинен володіти розвиненим інтелектом і силою волі. Робота з самодіяльним хором вимагає від керівника великої працездатності, терпіння і міцного здоров’я, а також оптимізму і, звичайно, почуття гумору.
Всі ці знання, вміння, навички, можливості і риси характеру являються по суті, професійними якостями керівника самодіяльного хорового колективу.
Хормейстер керує роботою хорового колективу (ансамблю пісні і танцю), що має звання «народний» (для дорослих) або «зразковий» (для дітей). Бере участь у підготовці щорічних і перспективних планів роботи клубного закладу, проведенні художніх заходів. Організовує та очолює роботу з підготовки та випуску нових концертних програм, забезпечує їх належний рівень. Бере участь у роботі художньої ради, методичного кабінету щодо організації та проведення масових видовищних заходів, тематичних вечорів, театралізованих свят, народних гулянь тощо. Забезпечує навчально-виховний процес у колективі, проводить групові та індивідуальні заняття з учасниками колективу з розучування хорових партій за загальномузичною освітою учасників. Веде облік репетицій, виступів, занять. Бере участь у складанні кошторису витрат. Головний хормейстер районного будинку культури надає методичну й практичну допомогу профільним колективам району.
Хормейстер повинен знати: чинне законодавство в галузі культури і мистецтва, чинні нормативні акти з питань розвитку художньої творчості, основи теорії та практичні навички хорового співу, теорію диригування, методологію творчого процесу, основи вокального мистецтва; сучасний та класичний репертуар та принципи його формування; основи методології та організації навчально-виховного процесу в колективі; досвід роботи кращих вітчизняних колективів; основи економіки, організації праці та управління; основи авторського та трудового права; правила й норми охорони праці, виробничої санітарії та протипожежного захисту; правила внутрішнього трудового розпорядку.
Кваліфікаційні вимоги хормейстера: повна вища освіта відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст). Стаж роботи за професією хормейстера: для магістра – не менше 2 років, спеціаліста – не менше 3 років.
2.2 Психолого-педагогічні особливості розміщення самодіяльного хору:педагогіка співробітництва
Успішна творча діяльність хору багато в чому залежить від правильного розташування його учасників на репетиціях і концертній естраді.
У самодіяльних хорах беруть участь співці, що мають не лише різні вокальні дані, але і неоднакову музичну підготовку і досвід співу в хорі. Окрім цього вони розрізняються за віком, освітою, родом основної трудової діяльності, комунікабельності, психологічній адаптивності і культурному рівню. Успіх репетиційної роботи хорового колективу визначається не лише вокально-хоровою майстерністю його учасників, але і психологічною атмосферою в хоровому колективі. Особливо це відноситься до артистів хору, що знаходяться на репетиції і концертній естраді поруч один з одним. Вони в першу чергу повинні відчувати дружню еманацію всередині хорової партії. Це необхідно враховувати керівникові хору при розташуванні співців усередині кожної хорової партії.
Нерозуміння керівником виняткової важливості цього аспекту приносить колективу багато неприємностей. При знаходженні хоча б пари співаків в конфліктній ситуації, керівникові слід прийняти всі міри для її погашення чи винесення за межі хорового колективу. Якщо в даний момент часу це є неможливим, то в процесі репетиції чи концерту конфліктуючі співаки не повинні розміщуватися в зоні «особистого простору» один одного. «Собака не виновата, что она собака. Кошка не виновата, что она кошка. Просто не следует сажать их в один ящик», – пише Роберт Шоу в своїй педагогічній монографії «Хор. Маленькие инструкции».
Безумовно, маестро перебільшує, але в цьому вислові закладений один з принципів, яким повинен керуватися керівник самодіяльного хору в таких ситуаціях. Окрім психологічного аспекту, при взаємному розміщенні артистів хору потрібно керуватися їх вокальними даними. Голоси співців, що знаходяться поруч, мають бути гранично органічні між собою по тембру і силі. При розташуванні співців в хоровій партії слід враховувати не лише вокально-хорові уміння і навики, але і музичну грамотність учасників хору.
Гарний результат виходить, коли разом зібрана група співців з хорошими співецькими і хоровими навиками, але при цьому не мають бути ізольовані і початківці, малодосвідчені артисти хору.
З метою успішного і найбільш швидкого подолання відставання одних співців від інших в самодіяльних хорах поширена система наставництва. До дослідного, музично грамотного співця прикріпляються один-два початкових артистів хору.
На репетиції вони повинні розміщуватися разом. Таке розміщення співців в хоровій партії створює сприятливі умови для активного процесу самонавчання учасників хору, сприяє не тільки швидкому вивченню репертуару, але що особливо важливо, росту вокально-хорової майстерності малодосвідчених учасників хору.
В молодих хорах буває так, що досвідчених співаків дуже мало або їх немає зовсім. В таких випадках слід найбільш здатних, голосистих сіваків розмістити разом, враховуючи і їх товариські погляди. Це буде сприяти швидкому створенню міцної основи хору.
Нерідко, новачків, які прийшли в досвідчений хоровий колектив, розташовують з краю, для того, щоб перший час вони, знаходячись в хорі, більше вслуховувалися в спів своїх досвідчених товаришів і плавно входили в виконавський процес. Необхідно, щоб учасники хору розміщувалися на репетиціях і концертній естраді в строго визначеному керівником хору порядку. Всі переміщення співаків здійснюються тільки з дозволу і за вказівкою керівника хору.
На концертній естраді слід разом розміщувати артистів, які добре компонують один з одним в процесі репетицій. Найбільш кваліфіковані співаки з гарними вокальними даними розміщуються в центрі хорового колективу.
Самодіяльні хори створюються при різних закладах: вузах, будинках культури, культурних центрах і асоціаціях і т.д.
Як було сказано вище, організаційна робота тісним чином пов’язана з роботою педагогічної і виконується протягом всієї діяльності колективу.
В час відродження нашої духовності, розбудови нашої незалежної держави, перед композиторами, діячами мистецтва стоять важливі завдання з питань музичного виховання підростаючого покоління. А саме в піснях, хорових творах, показати історію нашого народу, його звичаї, традиції, обряди, незламність духу у боротьбі за волю України. Адже музичне виховання відіграє важливу роль у духовному становленні особистості людини.
«Пізнання світу почуттів неможливе без розуміння і переживання музики, без глибокої духовної потреби слухати музику й діставати насолоду від неї» – Володимир Сухомлинський, саме цією думкою і слід керуватися в процесі вдосконалення змісту музично-виховної роботи в школі.
Художнє виконання пісенно-хорового репертуару у дитячому хорі може бути лише на основі розуміння і відчуття учнями художнього образу. Це є першою і обов'язковою умовою художнього співу. Проте однієї цієї умови недостатньо, потрібно ще вміти передати зміст і характер пісні під час співу, а разом з