Самодіяльний хор як чинник культуротворення
2.4 Психолого-педагогічні особливості розучування репертуару
Самодіяльний хор повинен займатися регулярно протягом 10-11 місяців на рік. Основний вид занять хору – репетиція. На тиждень проводиться не менше двох репетицій, кожна по 2-3 години з 10-15-хвилинною перервою. Репетиції проводяться в точно визначений час, зазвичай після основної роботи учасників хору. Нерідка вибір часу для репетицій ускладнюється змінною роботою артистів хору. У такому разі одна репетиція на тиждень може проводитися в різний час, з врахуванням змінної роботи учасників хору, а друга репетиція обов'язково повинна проводитися у вихідний день, коли артисти хору можуть зібратися всі разом. Інколи репетиції проводяться в обідню перерву або між змінами. Такі репетиції мають бути виключенням, оскільки вони спочатку володіють невисоким педагогічним потенціалом і не можуть забезпечити значного зростання виконавської майстерності хору.
Кожне заняття хору слід чітко організовувати і планувати з врахуванням довготривалих творчих завдань хорового колективу.
Розучування твору з хором можна умовно поділити на два етапи: засвоєння вокально-технічної сторони та робота над створенням художнього образу. Обидва аспекти тісно взаємопов'язані, складаючи єдине ціле.
На початку репетиції, особливо в тих випадках коли доводиться працювати над твором без супроводу, (в тих випадках, коли доводиться працювати над) необхідно дати колективу ладотональний настрій (проспівати з хором гаму у висхідному або в низхідному русі, інтервали, тризвуки, акорди з розв'язанням в основну тональність каданси тощо). При цьому хормейстер повинен слідувати за правильним формуванням звука, чистотою інтонування, ансамблевою злагодженістю як кожної партії, так і всього хору. Далі рекомендується пояснити учасникам колективу зміст твору, розказати про композитора, його творчу стилістику, про автор атексту. Зробити це треба у цікавій та доступній формі. Потім керівник ознайомлює хористів з музикою, програючи її на фортепіано два-три рази від початку до кінця та підспівуючи те чи інше місце. Окремо бажано дати характеристику інструментального супроводу, якщо такий є. Виконавські наміри диригента мусять бути не лише зрозумілі хору, але й викликати спів розуміння у співаків, захопити їх.
У залежності від кваліфікації хористів та від ступеня складності хорового твору існують його розучування:
по партіях.
усім хором.
Обидва способи мають свої привілеї та вади. В першому випадку забезпечується тверде знання кожним співаком партії, але випускається з уваги вокально-хоровий ансамбль. В іншому – учасники колективу набувають уваги ансамблевого співу, швидко орієнтуватися в гармонії обстановці, проте часто не всі беруть однаково активну участь у процесі репетицій. Тому в початковий період пропонується працювати по партіях або по групах, але тільки після попереднього осмислення твору всім хором.
Для того, щоб прискорити засвоєння пісні, хормейстер повинен добре і своєчасно підкреслити тотожні і зовсім однакові мелодичні звороти в пісні. Попередити учасників хору в цьому разі означає запобігти помилці, бо хористи здебільшого намагаються ототожнити не зовсім подібні, щодо мелодії, побудови. Добре використати засоби графічного показу подібних і не зовсім подібних місць. Подібні можна підкреслити прямо. Дужкою, а змінені хвилястою лінією.
На вибір методичних прийомів при розучуванні пісні впливає на:
а) рівень музично-хорової підготовки хору;
б) зміст, характер, складність і фактура пісні;
в) мета розучування.
Проте варіантність прийомів при розучуванні пісні зовсім не свідчить про відсутність певних сталих художньо-педагогічних принципів, на які спирається методика розучування (матеріалу) репертуару з різноманітними дитячими хорами.
Велику роль у розучуванні пісні грає дидактичний принцип свідомості і активності навчання. Свідоме засвоєння пісні, активна і свідома робота над технічними засобами художнього виконання пісні, є обов'язковими, як обов'язковим є виявлення і формування дитячого ставлення до змісту, краси пісні, до її головної думки.
Підкреслюючи роль дидактичного принципу в розучуванні пісні, ми не знижуємо ролі інших – урахування вікових особливостей систематичності, правильного співвідношення художнього образу і техніки тощо.
Процес розучування пісні можна умовно поділити на чотири етапи:
ознайомлення з піснею;
засвоєння музичного і літературного;
робота над технікою художнього виконання тексту;
завершальна художня доробка;
Етапи ці умовні, бо вони не відокремлені один від одного. Так, при ознайомленні з піснею, ми до деякої міри посуваємося в напрямку засвоєння пісні коли учасники засвоюють пісню, вони в певній мірі оволодівають і технікою її виконання, тощо, але все ж таки в кожному етапі, є своя головна мета, яка виявляється в назві даного етапу. Головне завдання в назві етапу – ознайомлення з піснею, 2-го – засвоєння літературного і музичного текстів і т. ін. Отже, завдання першого етапу, щоб хористам пісня сподобалась, зацікавила їх, викликала бажання розучити її, щоб вони зрозумілі в основному її головну думку, побудову тощо. Перший етап в свою чергу можна поділити на 3 частини:
а) вступну бесіду;
б) показ пісні;
в) бесіду після показу.
В другому етапі особливого значення набуває робота над правильним відтворенням інтонації і ритму. Подібно до того, як при засвоєнні літературного тексту велику роль відіграє правильна вимова слів, так само при засвоєнні музичного тексту таке ж значення має відтворення інтонації і ритму. Отже хормейстр весь час мобілізує слух хористів на усвідомлення мелодичних ходів («широкі»), («вузькі»), ладову завершеність чи незавершеність фрази, не допускає форсованого, напруженого звуку, що впливає на інтонування. Слідкує за диханням тощо.
Як, бачимо другий етап роботи над піснею зливається з третім – технічною роботою над художнім виконанням. Маючи у головне завдання – засвоїти з учасниками хору літературний і музичний тексти, хормейстр в той же час звертає увагу учнів на будь-які порушення елементарно правильного співу. Далі на третьому етапі він звертає особливу увагу на технічну сторону виконання.
Залежно від пісні і вокально-хорової підготовки класу чи хорового колективу повстають різні вокально-хорові завдання і, залежно від цих обставин, буде намічатись послідовність і прийоми в їх розв'язанні.
На основному етапі хормейстр закріплює, відшліфовує набуті навички і знання, при цьому варто нагадати хористам те основне, що характеризує пісню, її образи. Бажано, щоб хормейстр знайшов якісь нові дані, підкреслив у пісні якість риси, про які ще нічого не говорив, викликав нові асоціації.
Тепер пісню співають спочатку до кінця, поступово добиваючись свободи виконання, повного контакту між хором і диригентом, чутливої реакції та його жесту.
На першому етапі диригент працює з кожною партією окремо.
Сопрано сольфеджують третю частину твору. Тут для них є певні труднощі, зокрема, інтонування хроматичних та діатонічних півтонів. Керівник сам співає їх і просить вокалістом повторювати за ним.
Під час репетиції з спора новою партією диригент має слідувати й за тембровим колоритом.
У процесі роботи з альтами хормейстер закликає до уваги також басів, оскільки альти здебільшого дублюють їхню партію. Вже з самого початку співу альтова група буде сольфеджувати з тенденцією до пониження, що провокується властивостями основного тону сі-бемоль мінору. Тому директор просить вокалістів інтонувати початок мелодій трохи гостріше. Після того як альти просольфеджують свого партію, керівник хору працює з ними над тенорами.
Тенори, як правило, порівняно легко справляються зі своєю партією. Треба тільки вимагати від них гранично нестійкого інтонування звука ле-бекар як ввідного тону.
При розучуванні басової партії хормейстер. Як і в роботі з альтами, прагне до уникнення заниженого звучання основного току.
Одночасно керівник хору добивається також від басів виразного насиченого тембру, який відповідав би суворому та стриманому характеру скорботної музики.
Розучивши цю частину по партіях, диригент приступає до роботи над нею з усіх хором. Тут і хормейстер, і його вихованці мусять звернути увагу не лише на акордове звучання, а й на ансамблеву злагодженість, метро ритм. Однаковий ритм у всіх голосах спричиняється до компактності, щільності хорової фактури.
Диригент слідкує за ансамблем, подвоєні голоси радить співати тихіше, баси – гучніше, що значно полегшить ансамблювання та дасть змогу яскравіше підкреслити гармонію.
Робота над хором Б. Лятошинського можна продовжувати так: хормейстер ознайомлює колектив з музикою першої частини твору. Спочатку хор співає її із закритим ротом при підтримці фортепіано, а потім зі словами. Працюючи над першим розділом ні диригент, ні хористи з особливими труднощами не зустрінуться, бо розучена раніше третя частина за мелодикоінтонаційним, фактурним, метроритмічним викладом майже тотожна першій.
Найскладнішою є середня частина твору, яка контрасту першій та третій.
Основне смислове навантаження тут несуть на собі сопрано. Поліфонічна фактура спричиняється до неспівподання ритму та поетичного тексту в ритмі партій. Цей розділ вирізняється великою емоційною виразністю музики, розширенням діапазону кожного з голосів.
Починати роботу треба з програванням на фортепіано та сольфеджування по партіях. Партія сопрано, незважаючи на плавність мелодичної лінії в цілому, відкривається стрибкоподібним рухом.
Співаки схильні підвищувати ці інтонації, тому останні вимагають ретельного закріплення. Привертають до себе увагу також низхідні великі секунди.
Партія сопрано має складний тріольний ритмічний малюнок, який необхідно виводити спокійно й неметушливо.
Сопрано, як і інші голоси будуть співати з тенденцією до пониження звуку до через хід на малу секунду. В них та попередні альтеровані зміни у медолиці.
Хоровий спів – найголовніший засіб художнього виховання в школах він є невідємною частиною естетичного і комуністичного виховання, великою організуючою і дисциплінуючою силою.
Хоровий спів прилучає учнів до музичного мистецтва і культури дає можливість ознайомити їх з найкращими зразками радянської музичної літератури, класифічної спадщини і народної творчості, допомагає виховувати в учнів моральні якості.
Питання про діапазон і тембр дитячого голосу звукоутворення, дихання, розспівування, дикцію, ансамбль, строй репертуар хору не нові, вони докладно висвітлені в різних наукових: методичних працях, але тут проблема коротко роглянути кожен з них питань окремо.
Дитячий голос за діапазоном докорінно відрізняється від голосу дорослої людини.
Діапазон – це межа звучання дитячого голосу від найнижчого до найвищого звука.
Дихання – основа співу, завжди повинно бути в центрі уваги вчителя.
Від того, як діти дихають під час співу, залежить успіх хорового співу взагалі.
Найкращим показником співацького дихання є комплексний, то зв'язний і плавний спів. Дикція – це виразне вимовляння слів складів і окремих звуків.
Основний репетиційний час відводиться роботі над репертуаром. Репетиції умовно можна розділити на дві групи: робочі репетиції і репетиції перед концертом. Дві-три репетиції перед концертом хору повинні включати, головним чином, репертуар, який буде виконаний в концерті. Якщо виступ хору складається всього з двох-трьох творів, то безпосередня репетиційна підготовка до виступу може бути скорочена.
Слід виділити репетицію в день концерту. Окрім виспівування в неї включається повторення найбільш складних фрагментів з виконуваного в концерті репертуару. Не слід прагнути проспівувати всі твори повністю. За часом репетиція в день концерту не повинна перевищувати одну-півтори години.
Методи організації робочої репетиції хору багато в чому визначаються рівнем виконавської майстерності і музичної грамотності учасників хору. Чим вище цей рівень, тим менше часу можна відводити на репетиції по хорових партіях. Низький рівень виконавської майстерності хорового колективу вимагає не лише більше часу відводити заняттям по хорових партіях, але і організовувати заняття з окремими співцями хору.
Організація робочої репетиції визначається мірою складності репертуару, станом його засвоєння на даний момент.
Робочу репетицію самодіяльного хору доцільно проводити, використовуючи всілякі форми її організації (по партіях, групах, спільно). Всілякі форми оживляють вміст роботи, викликаючи меншу стомлюваність учасників хору. Найдоцільніше першу половину репетиції (одну-півтори години) займатися по партіях або групах хору, а після перерви переважна загальна репетиція, коли твори, включені в репертуар хору, знаходяться на різній стадії освоєння.
На загальній репетиції слід працювати над творами, які вже пройшли стадію розучування по партіях або групах хору. Групи хору можуть складатися з різних партій. Розділення хору на групи визначається специфікою фактури творів, що вивчаються.
Окрім організації занять якість репетиційної роботи з хором залежить від правильного вибору методів розучування твору. Детальна їх розробка визначається хормейстером в процесі підготовчого етапу роботи над твором і складання ретельного і добре продуманого плану роботи. «Дирижер должен прежде всего усвоить простую истину, – пише П.Г.Чесноков в своїй праці «Хор и управление им» – ...нельзя учить других тому, чего сам не знаешь. Самое подробное и глубокое предварительное изучение сочинения составляет долг дирижера».
Починати роботу над новим твором доцільно із загального знайомства з ним артистів хору. Форми знайомства з новим твором можуть бути різними: можна зіграти твір на фортепіано, прослухати його в записі. Слід розповісти про його художні якості, коротко зупинившись на тих або інших вокально-хорових перешкодах, які доведеться долати хору в процесі його розучування. Головне – зацікавити учасників хору новою роботою.
3.Концертно-виконавча діяльність та її значення
3.1 Концертно-виконавча діяльність як мотиватор (стимул) учасників самодіяльного хору до участі у творчому процесі
Методи роботи над репертуаром – повторення, виділення, зіставлення окремих частин і всього твору.
План роботи хормейстера над кожним твором включає найближчі завдання, що стосуються чергової репетиції, і добре продуману систему різних етапів роботи над кожним твором репертуару хору аж до повного його освоєння. Художньому вдосконаленню виконавського процесу не буває межі, але терміни розучування кожного твору повинні мати визначені границі. Для розучування слід розділити на декілька частин. Черговість їх розучування може бути різною. Не обов'язково починати працювати над твором з його початку. Зазвичай на репетиції розучується декілька творів, кожен з яких знаходиться, як правило, в різній стадії освоєння, це пояснюється різною складністю творів, неодночасністю включення їх в репетиційний процес. Тому на кожній репетиції повинен вирішуватися широкий круг навчально-методичних завдань. Не слід на одній репетиції займатися лише найскладнішими завданнями в роботі над репертуаром, а на іншій найбільш простими. Кожна робоча репетиція має бути насичена творчими завданнями і носити всілякий характер їх рішення.
Керівникові хору слід пам'ятати, що педагогічні аспекти в роботі над репертуаром не слід відривати від художньо-виразного початку. На початковій стадії освоєння твору переважають педагогічний і технологічний процеси, на завершальній – процес художньо-виразний.
3.2 Концертні виступи, їх види і особливості
На будь-якому етапі роботи над твором хормейстер повинен ясно і чітко формулювати завдання, що стоять перед хором. Не можна повторювати з хором окремий епізод або твір в цілому, не пояснивши колективу, які цілі і завдання вирішуються в процесі цього повторення.
Кожен розучений твір з хором повинен пройти стадію вспівування – процес міцного закріплення вокально-хорових навиків і прийомів, придбаних за час розучування цього твору. Відчуття хормейстером міри вспівування твору досягається досвідом роботи з хором.
Репетирувати з хоровим колективом потрібно інтенсивно, емоційно, енергійно, але не метушливо, чітко реагуючи на реакцію хору. Хормейстер, працюючи з самодіяльним хором, зобов'язаний завжди пам'ятати, що він займається з людьми, що добровільно і безкорисливо віддають свій час улюбленому мистецтву.
У роботі з хором недопустима грубість, дратівливість, нестриманість. Поряд з вимогливістю до колективу хормейстерові потрібно уміти добрим жартом, м'яким гумором пом'якшити деколи напружену репетиційну роботу хорового колективу. Один з популярних принципів декларації статусу керівника самодіяльного хору – «Старший среди равных». При цьому в діяльності хору повинна домінувати аксіома – і диригент і артисти хору роблять одну справу, всі зацікавлені зробити її добре.
Види концертних виступів хорового колективу можуть бути різноманітними як за об’ємом виступу, так і за змістом концерту. Найбільш розповсюдженим видом виступу хору являється участь його в концерті в ряду з іншими творчими силами, коли хор виконує 2-3 твори. В таких концертах вибір репертуару зазвичай визначається творчим задумом режисера. Часто зведені концерти присвячуються якійсь події і маю театралізований напрям. Керівнику хору потрібно добиватися того, щоб репертуар хору в таких концертах не був одноплановим. Елемент контрастності репертуару повинен завжди бути присутнім в усіх концертних виступах.
Нерідко хору приходиться брати участь в концертах-лекціях, концертах-зустрічах, де головним діючим обличчям є лектор чи той, з ким зустрічаються в залі. В таких виступах хору також важливо мати успіх, своє творче обличчя.
Самим важким видом концертного виступу являється самостійний концерт хору в одному чи двох відділах. Концерт в одному відділі зазвичай триває до однієї години. Коли концерт складається із двох відділів, то кожен відділ зазвичай займає 30-40 хвилин. В самостійному концерті хор виконує 20-25 творів. Концертна програма повинна бути різноманітною. Це досягається підбором різнопланових творів контрастних за художніми образами, характеру музичного матеріалу, стилю, викладу і т.д. Концертна програма може бути побудована чи в хронологічній послідовності, чи по жанрам, чи по стилістичній приналежності складових її творів. Керівник хору при складанні програми повинен брати до уваги, що інтерес слухачів до виступу хору повинен вирости до фіналу концерту. Також до оголошеної програми хору слід мати один-два твори, які можуть бути виконані за проханням слухачів при закінченні концерту. Особливо гарний твір, що приніс задоволення для залу із концертної програми (тривалі аплодисменти, скандування «біс») можна повторити в тому випадку, якщо керівник впевнений, що при повторі він прозвучить не гірше першого виконання.
Поведінка керівника хору на сцені, його артистичність, в великій мірі впливають на успіх концерту.
За 10-15 хвилин до виходу на сцену бажано провести стоячи, в концертних костюмах коротку 5-7 хвилинну настройку хору, під час якої слід заспівати одну-дві вправи, які налаштовують хор на початок концерту, а головне, сконцентрувати увагу на вихід на сцену, зняти надлишкове напруження, яке виникає у співаків перед початком концерту.
Концертно-виконавчу діяльність хору слід планувати. Кількість концертних виступів колективу визначається його художньо-творчими можливостями, рівнем виконавчої майстерності, якістю і кількістю підготовленого репертуару. Неможна виступати на концертній естраді з невивченими чи погано співаними творами. Мала кількість концертних виступів також погана, як і надто велика. Практика показує, що підготовлений самодіяльний хор повинен виступати не більше 10-12 разів на рік.
Кожен концертний виступ хору повинен аналізуватися, обговорюватися з хоровим колективом. Слід відмітити позитивні сторони, звертати увагу на недоліки з ціллю їх виправлення в подальшій концертно-виконавчій діяльності.
хор хоровий самодіяльний репертуар
3.3 Організація роботи та концертно-виконавча діяльність самодіяльного хору: на прикладі роботи Житомирської хорової капели «Орея»
Під музично-педагогічною роботою в самодіяльному хорі розуміють:
заняття по постановці голосу (хоровий вокал);
навчання нотній грамоті;
навчання співу по нотам;
загальна музична ерудиція.
Артисти більшості самодіяльних хорів слабо знають нотну грамоту і погано уміють співати по нотам. Виключення складають артисти хору, які мають спеціальну музичну освіту.
Найбільш високих творчих результатів можна отримати з хором, коли його учасники уміють співати по нотам і володіють основами елементарної теорії музики. Шанувальники хорового співу частіше за все без особливого захоплення займаються оволодінням музичною грамотою, так як це вимагає додаткових зусиль, тому керівнику хору слід знаходити такі форми і методи навчання нотній грамоті і елементарній теорії музики, які б носили цікавий, пізнавальний, а не нудний, вимогливий характер.
Існують різноманітні педагогічні прийоми і методи навчання музичній грамоті і співу по нотам.
В нашій країні широко відома венгерська система відносного сольмізування, засновником якої є відомий композитор і педагог З.Кодай; болгарська система – «столбица», створенна ще в 20-ті роки Б.Тричковим; чешська (пальцева) система професора Ф.Лисека; німецька школа К.Орфа, який створив систему загального дитячого музичного виховання. Немало різноманітних посібників по методиці навчання співу по нотам і нотній грамоті створено і в нашій країні.
Однак, перелічені системи і методи навчання головним чином розраховані на дитяче музичне виховання і погано відповідає вимогам в роботі з дорослим колективом.
В більшості випадків рекомендується не хитра, але достатньо ефективна система оволодіння навичкам співу по нотам, яка заклечається в тому, що кожен твір, який вивчається з хором на кожній репетиції потрібно співати по нотним партіям ( а краще – по партитурам) з самого початку створення самодіяльного хорового колективу. Учасникам хору роздаються на кожній репетиції нотні партії чи партитури (бажано надруковані) хорових творів, які вивчаються (неможна починати працювати з хором по погано написаним нотним партіям). Перший час співакам, які не знають нотної грамоти, хорові партії (чи партитури) допомагають слідкувати за лінеарним рухом мелодійної лінії, швидше засвоювати літературний текст. Реальне засвоєння музичного матеріалу на початковому етапі відбувається тільки з голосу хормейстера чи з допомогою музичного інструмента. Надалі по мірі набуття артистами хору музично-слухового досвіду і оволодіння початковими співочими навиками можна відмовитися від дублювання хорових партій на музичному інструменті. Однак повністю відмовитися від гри на інструменті в процесі розучування особливо складних елементів хорових творів не слід.
«Фундамент музичності» чи музичне навчання артистів хору
Крім розучування хорового репертуару по нотним партіям необхідно відводити спеціальний час для вивчення базових музичних дисциплін. Традиційно проблематика музичної педагогіки в самодіяльних хорових колективах націлена на формування «фундамента музичності» у артистів хору, який включає:
музичний слух;
відчуття ритму;
нотну грамоту;
орієнтацію в музиці (первинна ерудиція);
вокально-хорове виконання і хоровий вокал (індивідуальна постановка голосу при колективній формі навчання).
Заняття по базовим дисциплінам (елементарній теорії музики, сольфеджіо, хоровому вокалу і т.д.) можна проводити після розспіву хору, відводячи для цього 10-15 хвилин репетиційного часу.
Учасники хору повинні засвоїти, що нотний запис фіксує висоту і тривалість звуку. Їх слід ознайомити з основами метро ритму, поняттями ладу, тональності, інтервалами і ін. Теоретичні відомості необхідно систематично закріплювати співом, щоб як можна швидше накопичити мінімальний запас слухових відчуттів, співвідношень звуків за висотою і ритмом.
Для навчання нотній грамоті тих, хто знову приходить в хоровий колектив слід використовувати знання і досвід старших учасників хору (в педагогічній термінології – наставництво). Цю роботу потрібно проводити коректно і послідовно.
Музично-педагогічна робота повинна проводитися в хоровому колективі систематично протягом всієї його творчої діяльності. Дуже важливо, щоб вона не носила навчально-образний характер, а наслідувала чисто практичні цілі, особливо на початковому етапі. Кожен учасник і колектив в цілому повинні реально відчувати від такої роботи практичну користь.
В процесі засвоєння хором складних за фактурою хорових творів слід поглиблювати музично-теоретичні знання його учасників, знайомлячи їх з основами гармонії і поліфонії. Виконання творів, викладених в різних музичних структурах, вимагає від учасників хору знань із області музичної форми.
Виконуючи твори різних епох і народів, артисти хору повинні мати уяву про стилістичні особливості і жанри музики і т.д.
Слід підкреслити, що самим головним навиком для артиста хору є уміння чисто співати по нотам (сольфеджіо) і зі словами. Удосконалювати цей навик необхідно постійно в процесі роботи над хоровим репертуаром і спеціальними вправами.
Велику практичну користь в розвитку гармонійного ладофункціонального слуху і мислення учасників самодіяльного хору приносять спеціальні вправи з елементами хорового (гармонічного) сольфеджіо.
Різноманітні нескладні вправи по хоровому сольфеджіо для поступового розвитку у учасників гармонічного і ладо функціонального слуху і мислення можуть (при необхідності) скласти для своїх колективів самі керівники самодіяльних хорів.
Заняття по постановці голосу (хоровий вокал) повинні проходити за класичною методикою співу, з академічними стандартами: діапазон, сила, тембр. Постановка голосу вимагає визначеного часу, що дозволяє одночасно засвоїти предмети музично-теоретичного циклу на усвідомленому рівні і тим самим вирішити проблему формування «фундаменту музичності» артистів хору.
Концертно-виконавча діяльність та її значення (на прикладі ансамблю «Орея»).
Концертно-виконавча діяльність – найважливіша частина творчої роботи хорового колективу. Вона являється логічним завершенням всіх репетиційних і педагогічних процесів. Публічний виступ хорового колективу на концертній естраді викликає у виконавців психологічний стан, який визначається емоційним піднесенням, хвилюванням. Самодіяльні артисти відчувають радість від доторку з світом художніх образів, інтерпретаторами яких вони є самі. Творчий контакт з аудиторією слухачів має велике значення для артистів хору.
Кожен концертний виступ повинен бути добре підготовленим. Погано підготовлений виступ хору, мала кількість слухачів в концертній залі породжує розчарування учасників хору, незадоволення діяльністю хорового колективу. Невдалій виступ хору приносить глибокі переживання його учасникам, а інколи приводить до розпаду колективу.
Концертно-виконавча діяльність хору являється одним із активних засобів музично-естетичного виховання широкої слухацької аудиторії, тому дуже важливо, щоб під час концерту хору концертний зал не був порожнім. Для цього слід проводити більш організаційну роботу. Розповсюдження білетів, організація реклами концертних виступів – найважливіша частина роботи ради хору. Цьому повинен приділяти велику увагу і керівник хору.
Висновки
Хор – це колектив, який має своєю метою співати гуртом, спільно. Звідси виникає специфічна особливість хорового співу – спільне звучання окремих співаків хору в одному, загальному цілому, що й зветься ансамблем.
Ансамбль – слово французьке (еnsemble – разом, вкупі, ціле, узгодженість); воно висловлює поняття про спільний, колективний труд.
Кожен колективний труд може бути різних кваліфікацій щодо своєї організованості – від неналагодженого і малопродуктивного – до чіткого, точного і високопродуктивного. Створення дружнього колективу неможливе без глибокої поваги і навіть від ставлення його учасників до свого керівника.
2. Керівник хору повинен уважно відноситися до кожного учасника хору, знати його труднощі і проблеми, вміти доброю порадою і конкретним ділом допомогти членам хорового колективу, бути їх справжнім товаришем. Керівник хору повинен любити не тільки хорове мистецтво, але и багатопланову роботу, пов’язану з організацією колективу, віддавати цій роботі всього себе. В завдання керівника хору (хормейстера) входить: підбір репертуару; музично-педагогічна діяльність; організація і проведення репетиційної роботи; концертно-виконавчої діяльності; організація творчих зустрічей з різноманітними самодіяльними і професійними колективами; організація і виконання гастрольних поїздок хору; ділові контакти.
До завдань керівника хору входить не тільки навчання його учасників правильним співочим і хоровим навичкам, розвиток музичності, але і виховання у них хорошого художнього смаку, високої духовності, любові до хорового мистецтва. Ця задача ускладнюється тим, що керівнику приходиться працювати з людьми різного віку, різного освітнього і культурного рівня.
Робота керівника самодіяльного академічного хору складна та багатогранна. Керівник хору повинен бути не тільки висококваліфікованим, обдарованим, але і вмілим, талановитим педагогом, організатором і вихователем. Якщо цього не буде, він не досягне відчутних художніх результатів, якщо не зуміє створити дружній колектив однодумців, для яких хоровий спів являється вадливою духовною потребою. Кваліфікаційні вимоги хормейстера: повна вища освіта відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст). Стаж роботи за професією хормейстера: для магістра – не менше 2 років, спеціаліста – не менше 3 років.
3. Головною особливістю роботи з самодіяльним хоровим колективом являється творчий процес, який достатньо сильно взаємопов’язаний з процесами навчання, виховання і організації. В цьому розрізі педагогічну і психологічну освіченість керівника самодіяльного хору неможливо переоцінити.
4. Розспівування переслідує три основні завдання: розігрівання голосового апарату, психологічний настрій для вокально-хорової роботи і вдосконалення співецьких прийомів і навиків. Дихання – основа співу. самим найпоширенішим недоліком у співі є скована нижня щелепа. При такому положенні рот дуже мало відкритий, звук повітрям вільно не виштовхується, голос звучить неприродно, а також виникає різниця між голосними звуками. Ліквідувати такий недолік можна під час співу різноманітних нотних прикладів, вправ на різноманітні склади. Велике значення для правильного звукоутворення має чітке формування голосних звуків. Якість голосних залежить від того, як співак розкриє рот: нижня щелепа опускається повільно, утворюючи губами коло.
5. На кожній репетиції повинен вирішуватися широкий круг навчально-методичних завдань. Не слід на одній репетиції займатися лише найскладнішими завданнями в роботі над репертуаром, а на іншій найбільш простими. Кожна робоча репетиція має бути насичена творчими завданнями і носити всілякий характер їх рішення.
Керівникові хору слід пам'ятати, що педагогічні аспекти в роботі над репертуаром не слід відривати від художньо-виразного початку. На початковій стадії освоєння твору переважають педагогічний і технологічний процеси, на завершальній – процес художньо-виразний.
Під музично-педагогічною роботою в самодіяльному хорі розуміють: заняття по постановці голосу (хоровий вокал); навчання нотній грамоті; навчання співу по нотам; загальна музична ерудиція.
6. Художнє виконання пісенно-хорового репертуару у дитячому хорі може бути лише на основі розуміння і відчуття учнями художнього образу. Це є першою і обов'язковою умовою художнього співу. Проте однієї цієї умови недостатньо, потрібно ще вміти передати зміст і характер пісні під час співу, а разом з