Кредитнi операцiї комерцiйних банкiв, їх сутнiсть та ризикове середовище
8) застава рухомого майна:
обладнання, машини, механiзми, iнвентар, транспортнi засоби, худоба та iнше -- для промислових, комерцiйних та iнших фiрм, фермерських господарств; предмети довготривалого вжитку ( в т.ч. особистi транспортнi засоби) -- для iндивiдуальних позичальникiв.
Якщо розглядати заставу майна бiльш широко, то банк в якостi застави може приймати i права позичальника на володiння заставленим майном.
Предмет застави може залишатися у володiннi як заставодавця (позичальника), так i заставодержателя (банку-кредитора). Природньо, що кращим випадком для банку щодо контролю та впевпеностi у збереженнi предмета застави є передання останнього на зберiгання заставодержателю. У даному разi рухоме майно, заставлене пiд забезпечення отримуваної позики, передане у володiння заставодерателевi, є закладом. У випадку залишення предмета застави у заставодавця пiд замком та печаткою заставодержателя таку заставу називають твердою.
При оцiнцi предмета застави банку слiд мати на увазi, що реальна вартiсть заставленого майна повинна бути не меншою суми кредиту та витрат щодо виконання кредитного договору та договору застави. Як правило, загальна заборгованiсть за кредитом з метою зниження ризику кредитування не повинна перевищувати 70-75% вартостi заставленого предмета -- тодi кредит вважається забезпеченим.
Банку слiд також перевiрити, чи пропоноване в заставу майно не є вже ранiше заставленим, тобто у жодному разi не припускати можливого перезаставлення, оскiльки у разi неповернення суми боргу позичальником звернення стягнення на заставлене майно може бути не задоволене, i кредитний ризик таким чином значно зросте.
Гарантiя -- це форма забезпечення надаваної позики у виглядi договору, котрий укладається мiж банком-кредитором та третьою особою-гарантом про вiдповiдальнiсть за повернення позичкового боргу клiєнта шляхом надiслання у банк гарантiйного листа та прийняття цього листа банком до виконання. Можна також вважати встановленими договiрнi стосунки в частинi гарантiї, якщо у договорi мiж банком та отримувачем кредиту є посилання на наданий банку гарантiйний лист. Гарантами можуть виступати будь-якi фiнансово стiйкi органiзацiї або банки. Вважаються найменш ризикованими позики, наданi пiд гарантiї уряду або iнших банкiв. Строк дiї гарантiї передбачають зазвичай на 10-15 днiв довшим вiд термiну повернення боргу. Гарант несе субсидарну вiдповiдальнiсть, тобто кредитор має право вимагати задоволення заборгованостi у повному обсязi або окремiй її частцi вiд гаранта тiльки у разi неможливостi їх задоволення за рахунок боржника. Якщо позичальник при настаннi термiну погашання позики не має коштiв на розрахунковому рахунку, непогашений кредит стягується у безспiрному порядку з рахунку гаранта.
Порука -- також форма забезпечення кредиту, згiдно якої поручитель на пiдставi письмово укладеної угоди зобов'язується перед банком-кредитором вiдповiдати за виконання позичальником свого боргу у повному обсязi або його частцi. Якщо iнше не обумовлене договором поручительства, то:
а) у разi невиконання зобов'язань боржник та поручитель несуть вiдповiдальнiсть перед банком як солiдарнi винуватцi боргу;
б) поручитель вiдповiдає в тому ж обсязi, як i боржник, зокрема, за сплату процентiв, вiдшкодування збиткiв, сплату неустойки;
в) особи, якi спiльно дали поручительство, несуть вiдповiдальнiсть перед банком солiдарно.
Поступка (цесiя) на користь банку вимог та рахункiв позичальника третiй особi як наступна форма забезпечення означає передавання прав банковi змiнювати напрямок грошового потоку вiд реалiзацiї товарiв та послуг на погашання кредиту при настаннi термiну його повернення. Цесiя виконується на пiдставi укладеної мiж банком та позичальником угоди, в котрiй зазначаються сума вимог та рахункiв, що пiдлягають перепоступцi, та iншi умови. Коли позичальник має розрахунковий рахунок у даному банку, то угода про перепоступку не є обов'язковою, а момент перепоступки можна передбачити у кредитному договорi.
Ще одним методом захисту банкiв вiд кредитних ризикiв у своїй дiяльностi та однiєю з можливих форм забезпечення надаваних позик є така галузь, як страхування окремих випадкiв, вiрогiдних у взаємовiдносинах мiж кредитором та позичальником. Оскiльки комерцiйним банкам чинним законодавством забороняється власна дiяльнiсть у сферi страхування, банки для вiдстоювання своїх iнтересiв звертаються до страхових компанiй.
Даний спосiб широко застосовується практично у всьому свiтi. Страхування операцiй та дiй, пов'язаних з наданням кредитiв, передбачає повне передання вiдповiдальностi та ризику органiзацiї, котра страхує кредит.
До кредитних ризикiв, котрi можна застрахувати, вiдносять:
а) страхування ризикiв забезпечення кредитiв;
б) страхування пiдприємницьких ризикiв позичальника, що стосуються використовуваної ним позики;
в) страхування банкiвських кредитiв та контрактiв, пiд якi надаються кредити.
г) страхування забезпечення кредитiв, що передбачає можливiсть застрахувати заставлюване матерiальне майно, цiннi папери, (акцiї, сертифiкати, векселi тощо).
Безпосереднiм видом страхування вiд кредитних ризикiв для комерцiйних банкiв є страхування банкiвських кредитiв та контрактiв, пiд якi надаються кредити. Дана послуга страхових компанiй України виникла на етапi перехiдної економiки. Вона складається з наступних видiв:
1) страхування ризику неповернення кредиту:
договiр страхування укладається мiж страховиком та банком. У договорi передбачається рiвень вiдповiдальностi страховика, котрий не повинен перевищувати 90%. Страхова сума визначається як загальний борг позичальника за кредитом. За цим видом страхування можливi два варiанти:
а) мiж банком та страховиком укладається загальна угода, згiдно якої банк передає на страхування ризики неповернення кредитiв за всiма кредитними договорами;
б) на страхування передаються тiльки окремi ризики.
Зрештою, страхування ризику неповернення кредитiв у даний час майже не використовується, оскiльки банки не хочуть бути страхувальниками та сплачувати страховi премiї, хоча за цiєю формою договору iнтереси банкiв захищаються.
2) страхування вiдповiдальностi позичальникiв за неповернення кредитiв:
даний договiр укладається мiж страховиком та позичальником. Страхова сума також дорiвнює загальному борговi клiєнта. Даний вид страхування зараз доволi поширений, проте у зв'язку з впливом цiлого ряду негативних чинникiв економiчної стагнацiї, полiтичної хиткостi та податкової дискримiнацiї, зростанням обсягiв непогашених заборгованостей його не можна вважати ефективним. Застосовуються й iншi юридичнi форми, наприклад, договiр поступки банковi позичальником-страхувальником права вимоги страхового вiдшкодування при настаннi страхового випадку тощо.
3) страхування ризику несплати процентiв:
не набув поширення, оскiльки вищевказанi види страхування передбачали цю форму як їх складову частину.
4) страхування вiдповiдальностi за невиконання умов контрактiв:
даний вид страхування також з'явився у перехiдний перiод розвитку економiки i слугував забезпеченням кредитiв, надаваних банками. Договiр укладався мiж страховиком та партнером банку по контракту, за яким надавався кредит. Деколи укладались чотирьохстороннi договори, сторонами яких виступали банк, страховик, позичальник та партнер по контракту.
Загалом страхування надаваних банком кредитiв вiд ризику їх неповернення трактується як форма недостатнього забезпечення, тому при управлiннi банками кредитними ризиками їм слiд розглядати даний метод зниження ризикiв як допомiжний у поєднаннi з iншими.
У даному роздiлi варто побiжно згадати й такий метод захисту вiд кредитних ризикiв, як надання банками дисконтних позик, тобто попереднє утримання плати за користування кредитом з суми надаваної позики. Такий спосiб гарантує банковi отримання процентiв за кредитом, але питання про повернення основної суми боргу залишатиметься вiдкритим, якщо не будуть використанi й iншi засоби зниження ризику. Даний метод застосовується iноземними банками. В Українi надання дисконтних позик заборонене.
Звичайно, пiсля виконання усiх процедур, пов'язаних iз наданням кредиту, банк повинен контролювати цiльове використання позики та поточний фiнансовий стан клiєнта.
Такими є основнi методи та заходи захисту власних iнтересiв банкiв у сферi кредитних вiдносин, визначенi як законодавчим та нормативним шляхом, так i практичними кроками та дiями комерцiйних банкiв.
ГЛАВА 3. Вдосконалення управління кредитними ризиками комерційного банку
3.1. Розробка стратегії управління кредитними ризиками
Отже, кредитна діяльність є головною для комерційного банку. Зважаючи на це, а також на неможливість уникнення ризику у процесі кредитування суб'єктів господарювання, банк повинен раціонально й виважено підходити до вирішення проблем, пов'язаних з поверненням наданих позик та отриманням належних процентів. Для цього він розробляє основну стратегію кредитної політики, керуючись метою своєї діяльності, рівнем розвитку банківської установи, контрольованою часткою ринку кредитів, і визначає пріоритети при формуванні кредитного портфеля з точки зору генеральної мети: максимізації ефекту від кредитних вкладень при оптимізації витрат на його отримання (а ризиковість кредитного портфеля напряму впливає на дані витрати -- можна згадати тільки один момент про формування резерву на надані позики: відрахування спрямовуються з валових витрат або з прибутку). Тому кредитна політика будь-якого банку повинна передбачати стратегію управління кредитними ризиками, які виникають у процесі кредитної діяльності. Дана стратегія грунтується головно на методах й засобах мінімізації ризику, розглянутих нами у першій главі роботи, а також на специфічних заходах кожного конкретного банку залежно від виду його діяльності.
Найбільш часті недоліки, які зустрічаються у банківській практиці та свідчать про серйозні проблеми стосовно управління кредитним ризиком, виглядають наступним чином:
- відсутність документа, що викладає кредитну політику банку;
- відсутність обмежень концентрації ризиків у кредитному портфелі;
- надмірна централізація або децентралізація кредитного керівництва;
- поганий аналіз кредитованих проектів;
- поверхневий фінансовий аналіз позичальників;
- завищена вартість застави;
- недостатньо часті контакти з клієнтами;
- відсутнєсть контролю за використанням позик;
- поганий контроль за документальним оформленням кредитних справ;
- неповна кредитна документація;
- невміння ефективно контролювати і аудитувати кредитний процес.
З огляду на це, система управління кредитними ризиками повинна містити:
а) визначення методу оцінки кредитного ризику;
б) аналіз наявної структури кредитного портфеля банку, виходячи з прийнятих банком методів його оцінки;
в) використання різноманітних методів регулювання (страхування) кредитного ризику.
Тому такими основними стратегічними методами регулювання і управління кредитними ризиками для банку повинні стати:
1) аналіз та групування кредитів за якістю;
2) диверсифікація портфеля кредитів;
3) попередній аналіз платоспроможності позичальника або емітента;
4) створення резервів на покриття кредитного ризику;
5) аналіз і підтримання оптимальної для банку структури кредитного портфеля;
6) вимога забезпечення позик та їх цільового використання.
При цьому рівень показника якості кредиту буде обернено пропорційним до рівня кредитного ризику. Він є реальною величиною, котра визначається за раніше наданими банком позиками. Заходи зниження втрат від кредитних операцій будуть проводитись у залежності від середнього процента проблемних позик.
З метою управління ризиками кредитування, проведення оптимальної кредитної політики комерційний банк може закріпити наведені вище засади у синтетичному документі, котрий носитиме назву "Посібник з кредитної політики". Цей посібник дозволить об'єднати сукупність документів, необхідних для досягнення поставленої мети. "Посібник з кредитної політики" може містити три основних документи:
1. "Кредитна політика".
2. "Норми кредитування".
3. "Інструкція з кредитування".
Тобто вищевказані положення і документи слід вважати функціональними формами кредитної політики комерційного банку, в яких відображається стратегія і тактика банку в галузі організації кредитного процесу та мінімізації ризиків кредитної діяльності.
"Кредитна політика" розробляється із врахуванням маркетингової стратегії банку, його політики у галузі ризик-менеджменту. У цьому документі визначаються:
а) об'єктивні стандарти та параметри, якими повинні керуватися працівники, котрі відповідають за оформлення та ведення кредитних угод;
б) підгрунтя дій керівництва банку та осіб, які приймають стратегічно важливі рішення з питань кредитування;
в) можливість зовнішнім та внутрішнім аудиторам оцінити ступінь ризику та якість управління кредитами в банку.
Даний документ передбачатиме наступні дії банку щодо ризик-менеджменту:
- припускати лишень такий характер ризику, котрий дозволяє створювати кредитний портфель високої якості та забезпечувати постійний цільовий рівень доходів від надання позик;
- створювати високопрофесійний колектив кредитних працівників, які забезпечуватимуть високу якість кредитного портфеля;
- надавати позики на фінансування економічно перспективних, рентабельних проектів, що відповідають стратегічній меті діяльності банку;
- сприяти розвитку тривалих довгострокових, таких, що дають дохід, кредитних відносин з клієнтами банку;
- уникати застосування висококонкурентних, але невиправданих методів кредитування, а також тимчасових, неперспективних у банківській практиці засобів.
Управління ризиками кредитної діяльності базується на вмінні працівників банку правильно та обгрунтовано вибрати: галузь, в якій доцільно проводити кредитні операції у даний момент часу (наприклад, у розглядуваному нами прикладі діяльності дирекції банку "Україна" по Івано-Франківській області це сезонний характер кредитування різних галузей економіки); "свого клієнта", виходячи з його кредитоспроможності та інших факторів, що мають першочергове значення для банку при вирішенні питання про можливість надання позики тощо.
Важливим елементом кредитного ризик-менеджменту є також організація контролю в банку (контроль за правильним застосуванням кредитних стандартів у процесі діяльності; контроль за дотриманням повноважень окремими кредитними працівниками; загальний контроль стану кредитного портфеля та, зокрема, проблемних позик).
"Кредитна політика" повинна бути "живим" документом, щорічно переглядуваним Кредитним комітетом (або комісією з кредитної політики) банку, в якому відображатимуться як внутрішні зміни у даному банку, так і зміни у банківській системі в цілому. Тому зміст кредитної політики, відповідних інструкцій та нормативів коригуватиметься з урахуванням змін кон'юнктури. Документ може містити кредитні нормативи, порядок і навіть окремі правила кредитування, наприклад, внутрішньобанківський ліміт на одного позичальника, або можуть бути обумовлені правила, за якими надаються позики різним суб'єктам. Тут же ж можна вказати, що позики спекулятивного характеру (ризикові короткострокові операції, виконувані банком з метою отримання максимального прибутку) надаються у виняткових випадках.
З точки зору контролю та управління кредитними ризиками "Кредитна політика" зачіпатиме такі основні аспекти кредитування, які загалом можна визначити як систему реалізації напрямів оптимізації кредитної діяльності:
- організація процесу кредитування;
- контроль за практичною реалізацією кредитного процесу;
- управління кредитним портфелем;
- розподіл повноважень;
- критерії класифікації кредитів;
- поточна робота з кредитами, контроль виконання кредитних угод;
- класифікація резервів.
Розділ "Організація процесів кредитування" визначатиме повноваження кредитних працівників (наприклад, головними обов'язками є оформлення позик, збір необхідної інформації, підготовка кредитної документації, визначення ступеня ризику (рейтингу) та поточне обслуговування позики до її кінцевого погашання. До розділу про кредитний портфель слід включити гранично припустимі норми кредитів на одного позичальника залежно від його ризикового рейтингу. Крім того, банк може обмежити загальну суму кредитів, надаваних окремим групам позичальників, визначивши її співвідносно до капіталу банку. Розділ "Поточна робота з кредитами" повинен бути присвячений порядку оформлення кредитної документації та бази даних про позичальника; методиці розрахунку рейтингу ризику; проблемним позикам, за якими призупинене нарахування процентів та списаним у збитки. У розділі "Класифікація резервів" визначатимуться характеристики позик, що потребують резервів на покриття потенційних збитків тощо.
Другий документ "Посібника з кредитної політики" -- "Норми кредитування" -- доцільно скласти зі взірців документів, котрі використовуються кредитними працівниками, анкет для отримання фінансової інформації від реальних та потенційних позичальників, переліку видів позик, котрі потребують особливої уваги. Крім того, тут слід: описати порядок збору та аналізу фінансової інформації; дати визначення зв'язаних позичальників та гарантів; визначити порядок аналізу кредитоспроможності клієнтів та підготовки позики до надання, оформлення банківських гарантій, порук; регламентувати ранжування позик, що потребують підвищеного контролю. Тобто "Норми кредитування" -- це документ більш детальний, ніж "Кредитна політика", але не такий конкретний, як інструкція, його завдання полягає у визначенні дій щодо реалізації ризик-менеджменту у кредитній діяльності. Він міститиме лишень загальні рекомендації, які не повинні обмежувати ініціативу практичної діяльності. Так, незважаючи на заборону надання кредитів фірмам з нестійким фінансовим станом, кредитний працівник може надати кредит дрібній фірмі під додаткове забезпечення у вигляді особистої власності керівника (скажімо, під заставу його власного будинку), що дозволить гарантувати повернення позики.
"Норми кредитування" американських банків містять зазвичай п'ять розділів: загальні положення, категорії позик, різні питання кредитної політики, контроль за якістю кредитного портфеля та про комітети банку. Вони встановлюють оптимальні, на погляд банків, параметри організації кредитного процесу, припустимий рівень ризику, відповідальність та інше.
"Інструкція з кредитування" визначатиме конкретні етапи кредитного процесу, тут слід детально викласти порядок оформлення позики та відповідної супровідної документації, методи контролю за загальним станом позик і методи оформлення звітів про стан проблемних позик.
Кредитна політика потребує постійного нагляду за всіма позиками, тобто систематичного обліку погашання основної суми позик та процентів. При виявленні порушень поточна категорія ризику позичальника підлягає перегляду.
Отже, "Інструкція з кредитування" мала б викладати конкретні заходи контролю за станом кредитів, наданих у відповідності із загальною кредитною політикою.
Загалом у "Посібнику з кредитної політики" знайдуть відображення всі етапи кредитного процесу від збору інформації та аналізу кредитоспроможності позичальників до кредитного аналізу та аудиту, включаючи процес відшкодування втрат від кредитів. Він повинен стати ефективним інструментом реалізації політики раціонального управління ризиком кредитування суб'єктів господарської діяльності, що охоплюватиме увесь період кредитних стосунків між банком та позичальником. Заходи, пропоновані "Посібником з кредитування", можна графічно зобразити наступним чином (мал. 6). Використовуються всі можливі методи та засоби захисту від неповернення кредитних засобів як до надання позики, так і під час користування клієнтом позиченими коштами аж до їх повного погашання.
Кредитний ризик-менеджмент банку може передбачати створення групи з управління кредитним ризиком. Ця група відповідає за надання позик та управління кредитним портфелем банку. Зокрема, до функцій працівників групи мало б входити: підготовка і контроль за виконанням і дотриманням кредитної політики; підготовка спеціалістів з кредиту; підтримання зв'язків з позичальниками; контроль за виконанням розпоряджень відповідальних працівників банку; збір та аналіз інформації про ринок; розробка методик кредитного аналізу; аналіз звітів про поточний стан кредиту; контроль за рівнем резервів на покриття кредитних ризиків; переоцінка кредитів ("списання" до розряду втрат), схвалення надання позик тощо.
Заходи: Часовий період:
після
![]()
Юридичні заходи неповернення кредиту
Резервування
надання
кредиту
Грошове
покриття
заявка на
Страхування кредит
Застава нерухомості