Xreferat.com » Рефераты по банковскому делу » Кредитнi операцiї комерцiйних банкiв, їх сутнiсть та ризикове середовище

Кредитнi операцiї комерцiйних банкiв, їх сутнiсть та ризикове середовище

Інші застави

Аналіз ризиків

Фінансовий аналіз позичальника


до


Мал. 6. Способи мінімізації кредитного ризику при

виборі стратегії управління кредитним ризиком.


Як ми зазначили у главі 1, у забезпечення наданих кредитних коштів банк у більшості випадків вимагає заставу, котра обов'язковим чином підлягає страхуванню, або може користуватись послугами страхування позик чи відповідальності позичальника за неповернення кредитів. У всіх наведених випадках банк звертається по допомогу до страхової компанії. Тому для успішного й надійного управління ризиками кредитування банку важливо налагодити взаємовигідну партнерську роботу із страховими компаніями, котра наразі залишає бажати кращого. А у цих обох інститутів багато спільного, і вони можуть доповнювати один одного. Наприклад, банк гарантіями страхуватиме майно та борги страхової компанії, а та, у свою чергу, триматиме частку власних резервів у банку. Тоді у випадку, коли банк надає кредит клієнту і страхує його у страховій компанії, котра є клієнтом банку, то останньому не вигідно вести політику розорення страховика. Недоцільними будуть і банківські зусилля щодо розорення позичальника внаслідок некваліфікованих дій того на ринку. Взаємовигідне партнерство банку і страхової компанії якраз у змозі вирішити дані проблеми і знизити ризик втрати позичкових коштів через їх застрахованість. Виходячи з даних суджень, у грудні 1996р. банк "Україна" мав намір спільно з американською страховою компанією AIG створити СП з мінімальним статутним фондом $2 млн., проте цей проект не відбувся, головно з причини несприятливого законодавства України. Проте кон'юнктура ринку все більшою мірою схиляє до думки про доцільність такого конгломерату.

Цікавим з точки зору управління та припустимості ризику при реалізації кредитної політики банку є приклад такої авторитетної організації, як Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). Виходячи з мети банку про сприяння переходу до відкритої економіки, розвитку приватної та підприємницької ініціативи в країнах Центральної та Східної Європи шляхом підтримки структурих і галузевих реформ в економіці цих країн, ЄБРР для мінімізації ризику при кредитуванні висуває попередні вимоги до отримання клієнтами позичок:

а) строки отримання кредиту: процедура оформлення позики за лінією ЄБРР для українських позичальників займає від трьох місяців до одного року, враховуючи проходження всіх інстанцій та повномасштабний аналіз проекту (для відома: позику сумою $2.5 млн. західний бізнесмен може отримати в банку, де він обслуговується, протягом 2-3 днів);

б) вимоги до кредитованого проекту: банк надає кредити у відповідності до умов конкретного проекту. У залежності від складності проекту його бізнес-план повинен містити від 20-30 аркушів (оптимальний варіант) до кількох томів. Також необхідна екологічна експертиза великих інвестиційних проектів;

в) вимоги до суми кредиту: від $50 тис. до $2.5 млн. (вітчизняні банки не мають змоги у більшості випадків надати такий кредит саме з огляду концентрації ризиків);

г) вимоги до позичальника: до початку реалізації проекту співвідношення "борг (з врахуванням запитуваного кредиту ЄБРР)/власний капітал" повинно бути не більшим 70:30; під час втілення проекту позичальник повинен бути здатним підтримувати значення коефіцієнта обслуговування боргу не меншим 1.3:1 та співвідношення "борг/власний капітал" не більшим 70:30; власний внесок позичальника у проет повинен бути не меншим 30% від вартості проекту;

д) забезпечення кредиту: припускається застава ліквідного майна або майна третіх осіб на суму, не меншу 130% обсягу кредиту; в якості застави не можуть бути використані обігові кошти; обов'язкове страхування предмета застави. Останнім часом ЄБРР практично відмовився приймати у забезпечення гарантії банків.

Зважаючи на жорсткість ЄБРР щодо управління у процесі кредитування (що зрозуміло, адже свою діяльність ЄБРР провадить у країнах з нестабільною перехідною економікою, не досить пристосованим законодавством тощо), спеціалісти констатують, що зі ста підприємців, котрі звернулись у банк і десять з них підготували необхідні документи -- тільки один отримує запитувану позику. Таким чином ЄБРР захищає свої кошти та інтереси, але разом з тим решта 99 підприємців розглядаються банком як потенційні позичальники у майбутньому.

Отже, на підставі викладеного можна зробити низку практичних вислідів у питанні управління кредитним ризиком:

1. В основі реалізації методів управління кредитним ризиком банку повинна лежати теоретично обгрунтована модель оптимальної кредитної політики.

2. Комерційному банку за основу своєї діяльності слід узяти власну стратегію управління кредитним ризиком та викласти її у "Посібнику з кредитної політики".

3. Особлива увага та контроль у процесі кредитної діяльності комерційного банку повинні бути спрямовані на роботу з проблемними позиками. Працівники банку зобов'язані перш за все оволодіти матеріалами щодо сигналізації раннього виявлення можливих втрат у майбутньому та приймати виважені рішення з обслуговування проблемних позик в межах розробленої кредитної політики. У випадках, коли проблеми стають очевидними та їх вирішення визріло, кредитні працівники повинні намітити шляхи виходу з кризи шляхом реабілітації або ліквідації конкретної позики, використовуючи засоби та заходи, наведені на мал.6.


3.2. Підвищення якості кредитного портфеля банку


Кредитний ризик, як ми вже зазначали, є величиною, обернено пропорційною до значення якості кредитного портфеля, отже, роль останньої є визначальною для всієї діяльності банківської установи в цілому. Тому проблема якісного управління кредитним портфелем посідає чільне місце серед проблем управління активами банку.

Заходи з управління кредитним портфелем здійснюються під керівництвом Кредитного комітету банку і спрямовані на досягнення стабільної, передбачуваної та прийнятної норми прибутку з урахуванням кредитного ризику.

Центральне місце в управлінні якістю кредитного портфеля належить оцінці кредитного ризику для кожної окремої позики/позичальника та для загального рівня по банку (кредитного портфеля) в цілому.

Основними факторами рейтингу якості кредиту вважають:

а) мету кредиту;

б) розмір позики;

в) галузь або сферу, в якій працює позичальник;

г) фінансовий стан позичальника у минулі періоди.

Відсутність розуміння необхідності ретельного аналізу якості позикової заборгованості (особливо попереднього аналізу можливості повернення позики) значною мірою пояснює нестійке становище багатьох вітчизняних банків. Почасти низька якість позикового портфеля визначається загальним кризовим станом економіки та суспільства.

Головними характерними рисами кредитних портфелів українських банків можна вважати:

- короткостроковість кредитів, котрі формують портфель;

- підвищену ризиковість портфеля.

Короткостроковість переважної частки кредитів зумовлена відсутністю сприятливого інвестиційного середовища в Україні.

Робота з управління якістю портфеля кредитів передбачає, з одного боку, аналіз динаміки росту кредитних вкладень банку, а з іншого, -- їх якісний аналіз, котрий грунтується на детальному розгляді кожної кредитної угоди, об'єкта кредитування, строків, сум, можливих ризиків за окремими позиками, забезпечення кредиту і т.д.

У зарубіжній банківській практиці для цього широко застосовують аналіз структури активів (тут мається на увазі структура кредитних вкладень), а також розрахунок та аналіз фінансових коефіцієнтів.

У світовій практиці основними економічними показниками-вимірювачами якості кредитного портфеля (кредитного ризику) є:

1. Коефіцієнти якості активів:

а) К1 = Збитки за позиками/Середній обсяг заборгованості за позиками (28).

б) К2 = Збитки за позиками/Загальна сума позик (29).

Обидва коефіцієнти (К1 і К2) викорстовуються для оцінки якості кредитних активів. Критерійний рівень К1 для банків Північної Америки складає 0.5-1.0%, а К2 відповідно 0.7-1.5%. У банках Південної Америки (при наявності безнадійних боргів) рівень коефіцієнта К1 складає приблизно 1.5-2.0%. У Північній Америці на початку--в середині 1980-х рр., коли спостерігались великі втрати за іпотечними кредитами у зв'язку з кризою у сфері кредитування нерухомості К1 складав приблизно 1%. А у даний час в американських банках К1 складає 0.45-0.6%.

2. Маржа, скоригована на ризик (RAM):


Чистий процентний дохід - Втрати за позиками

RAM = ------------------------------------------------------------------ (30).

Активи


Міжнародно визнаної норми показника RAM не існує, тим не менш він широко застосовується зарубіжними банками для оцінки рівня кредитного ризику. При цьому статистичні дані свідчать, що його оптимальні значення знаходяться в межах 3.0-3.5%.

3. Проблемні кредити/Загальна сума кредитів (31).

4. Позики одному позичальнику/Капітал банку (32).

Міжнародна банківська практика говорить про те, що банки не повинні надавати кредити одному позичальнику в сумі, яка перевищує 25% власного капіталу банку (у главі 1 ми вказали, що в Україні введений цей критерій як норматив Н9).

5. Позики зв'язаним позичальникам/Капітал банку (33).

До числа зв'язаних позичальників відносять засновників банку, членів Ради Правління, акціонерів та інших позичальників, які мають прямі зв'язки з банком і користуються, зазвичай, пільгами при отриманні кредитів. Критерійний рівень даного показника офіційно не визначений, проте банки досить часто його використовують, аналізуючи тенденції надання позик зв'язаним позичальникам протягом деякого періоду.

Найбільш простим та дешевим методом підвищення якості надаваних кредитів та хеджування ризику несплати за позикою є диверсифікація позикового портфеля.

Головними способами, застосовуваними для забезпечення достатньої диверсифікації портфеля позик, є:

1) раціонування кредиту, яке передбачає:

- встановлення гнучких або жорстких лімітів кредитування за сумою, термінами, видами процентних ставок та рештою умов надання позик;

- встановлення лімітів кредитування по окремих позичальниках або класах позичальників у відповідності з їх фінансовим станом;

- визначення лімітів концентрації кредитів в руках одного або групи тісно пов'язаних позичальників чи партнерів згідно їх фінансового стану.

2) диверсифікація позичальників може здійснюватись також через пряме встановлення лімітів для всіх позичальників даної групи в абсолютній сумі або за сукупною питомою вагою в позиковому портфелі банку.

3) диверсифікація забезпечення позик, котре банк погоджується прийняти.

4) застосування різноманітних видів процентних ставок і способів нарахування та сплати процентів за користування позиками.

5) диверсифікація кредитного портфеля за строками. Цей спосіб має особливе значення, оскільки процентні ставки на позики різної строковості піддатливі різним розмірам коливань, а також від терміну надання позики суттєво залежить рівень ділових ризиків позичальника, котрий непрямо переймає банк.

Належний рівень диверсифікації позикового портфеля є хорошим засобом страхування ризику, але застосування тільки цього методу явно недостатньо. До того ж при встановленні лімітів кредитування опираються на дані попереднього аналізу платоспроможності, який, у свою чергу, є досить корисним методом оцінки та регулювання ризику.

Отже, з метою досягнення збалансованого, диверсифікованого кредитного портфеля слід уникати високих ризиків. На доповнення визначення гранично припустимого рівня ризику на одного позичальника банк може переглядати обсяг максимально припустимої загальної суми кредитного портфеля та величину коефіцієнта достатності капіталу (співвідношення суми кредитів до власного капіталу банку). Аби запобігти високому кредитному ризикові, варто застосовувати, для прикладу, наступні проміжні ліміти (з урахуванням максимального ліміту на загальну суму кредитів):

1. Кредити на придбання, розвиток або будівництво комерційних та житлових будинків, іпотечні позики на купівлю будинків і квартир (за винятком першого або другого будинку чи квартири, в якій планує проживати позичальник), не повинні перевищувати 100% власного капіталу банку.

2. Споживчі позики -- не більше 150% власного капіталу банку.

3. Кредити комерційним підприємствам не повинні перевищувати 500% власного капіталу банку.

4. Кредити торгівельним та збуто-постачальницьким організаціям не повинні перевищувати 350% власного капіталу банку.

5. Іпотечні кредити (сукупні іпотечні кредити) не повинні перевищувати 150% власного капіталу банку.

6. Позики на лізинг техніки, обладнання не повинні перевищувати 350% власного капіталу банку.

Звичайно, тут наведені умовні межі кредитування. Кожен банк встановлюватиме свої межі, керуючись власною кредитною політикою.

У зарубіжній банківській практиці зазначається, що банкіри несуть відповідальність стосовно кредитних ризиків та якості кредитного портфеля лишень у двох головних аспектах -- це вміння долати ризик (знання) та здатність приймати правильні управлінські рішення (менеджмент). Ці та інші фактори постійно знаходяться у полі зору банкіра в процесі реалізації кредитної політики комерційного банку у взаємовідносинах з позичальниками, аналізу кредитних ризиків. Але управління якістю кредитного портфеля передбачає не тільки моніторинг, відслідковування перебігу подій, а й вжиття необхідних заходів подолання негативних наслідків.

Коректуючі заходи банку щодо позичальників можуть включати:

- проведення переговорів щодо умов погашання боргу;

- зниження рівня заборгованості за рахунок кращого управління оборотним капіталом;

- залучення консультантів (з технічних, маркетингових або фінансових питань);

- продаж активів;

- рефінансування активів;

- рекомендації про зміну обслуговуючого банку, підтримку з боку держави, отримання додаткового забезпечення;

- компроміс;

- надання відстрочення з умовою ретельного контролю за діяльністю позичальника (проведення регулярних зустрічей та отримання точної фінансової інформації).

Подібного роду аналіз дозволяє банкам більш обгрунтовано підходити до визначення оптимального резерву на покриття безнадійних боргів і, відповідно, проводити економічно виважене управління якістю портфеля кредитів.

Управління кредитним ризиком у формалізованому виді знаходить своє відображення в реалізації кредитної політики банку у вигляді наступних напрямів підвищення якості позик:

а) аналізу кредитоспроможності клієнта банку;

б) надання переваги мінімальному рівневі ризику (банк повинен надавати лишень ті позики, щодо яких у нього немає сумнівів у їх погашанні за номінальною вартістю);

в) визначення плати за ризик (класифікація позик в залежності від рівня ризику, визначення ціни кредиту у відповідності до необхідності покриття ризику);

г) використання різних прийомів та методів страхування кредитів та кредитних ризиків, включаючи хеджування на страховому ринку з використанням кредитних форвардних, ф'ючерсних контрактів, опціонів, свопів.

В останні роки при розробці кредитної політики в галузі ризик-менеджменту комерційні банки аналізують сукупний ризик з точки зору так званого портфельного підходу. Позики банку можуть розглядатися як портфель ризикових активів, доходи за якими будуть відрізнятися залежно від ступеня притаманного їм ризику. Сукупний ризик портфеля зменшуватиметься, якщо банк може диверсифікувати свої кредитні активи або провести інші заходи мінімізації ризику.

Портфельна диверсифікація "працює" на зменшення ризику лишень у тому разі, якщо ризик несплати за однією позикою не залежить від ризику несплати за іншою, але нерідко трапляється саме так, щ всі несплати -- це ланки одного ланцюга. Наприклад, ризик несплати у географічно або "ідеологічно" близьких позичальників може бути коригованим із-за економічної відсталості регіону, стихійних лих, галузевого ризику внаслідок моноспеціалізації регіону тощо. Такого роду залежність між позичальниками ускладнює для банку завдання оцінки ризику кредитного портфеля, але зовсім не заперечує переваг кредитної диверсифікації.

Щодо підвищення якості кредитного портфеля, привабливою видається ідея ранжування кредитів, тобто методу систематичної та об'єктивної класифікації позичкового портфеля згідно з характеристиками якості та ризику.

Основні цілі ранжування кредитів:

1) підвищення ефективності позичкових операцій;

2) покращення якості портфеля за рахунок:

- використання попереджувальних сигналів;

- покращення управлінської інформації та контролю;

- визначення стандартів та встановлення меж відповідальності.

3) створення основ для управлінських рішень.

Найважливішими факторами, за якими здійснюватиметься ранжування кредитів, є стан звітності, інформація про стан справ позичальника та його рахунків, стосунки з клієнтами, наявність забезпечення. Аби убезпечити себе від явно безповоротних позик, банк повинен будувати свою роботу з клієнтами, використовуючи дві аксіоми, перевірені часом:

1. Займатися кредитуванням переважно тих галузей, в яких у банку вже накопичений значний досвід.

2. Не надавати позики поза межі обслуговуваного регіону.

Враховуючи наведенi можливi причини виникнення проблемних позик, банк апрiорно може визначити напрями кредитної дiяльностi, в яких ризик неповернення грошових засобiв є найбiльш високим, та згрупувати їх для контролю ризиковостi кредитного портфелю, наприклад, таким чином:

1) кредити суб'єктам пiдприємницької дiяльностi для початку їх бiзнесу, де обсяг позик є непропорцiйно високим порiвняно з власними iнвестицiями позичальникiв;

2) кредити для спекулятивних угод з товарними та фондовими цiнностями;

3)кредити для операцiй з нерухомiстю для власникiв пiдприємств з обмеженими власними ресурсами;

4) кредити для пiдтримання значного залишку на розрахунковому рахунку позичальника без достатнього капiталу та застави;

5) кредити пiд проекти з ризиком морального старiння;

6) кредити пiд низьколiквiднi цiнностi тощо.

Отже, підсумовуючи питання підвищення якості кредитного портфеля банку, зазначимо, що вміле та ефективне управління портфелем позик досягається шляхом:

* застосування виваженої, конкретно визначеної та обгрунтованої системи показників (коефіцієнтів), спроможних дати оцінку ступеня якості та ризику;

* розробки стратегії і тактики кредитування;

* підходу до структурування кредитів, які формують портфель банку, з урахуванням сум, строків, доходності, ризику, необхідних резервів та інших факторів;

* коригування дій з реалізації затвердженої кредитної політики з урахуванням змінюваної кон'юнктури ринку.


3.3 Вдосконалення роботи з контролю укладання і виконання кредитних угод


Кожний банк доходить до своєї власної кредитної політики. Тому головне питання полягає не тільки в її наявності, але й в її якості (ступені дотримання принципів кредитної політики, зокрема, ефективності, оптимальності). Організація кредитних взаємовідносин банку з позичальником визначається багатьма факторами, включаючи розмір та вагу банку, кваліфікацію банківських працівників, котрі відповідають за оформлення позики, обсяг кредитного портфеля, види позик та ін. Як ми згадували раніше, одним з елементів кредитної політики є організація кредитного процесу. Кредитні працівники повинні бути ознайомлені з банківською кредитною політикою, особливо з вимогами щодо заповнення й ведення документації та з методами кредитування, включаючи процес затвердження позики.

Добре організована система з чітким веденням реєстрації і бухгалтерії має вирішальне значення. З огляду на це особливого змісту повинно набувати ведення картотеки кредитної інформації, котра буде внутрішньою, хронологічною та всеосяжною реєстрацією взаємовідносин банку з клієнтом. Зміст картотеки зазвичай виходить поза межі суто кредитних стосунків і зачіпає реєстрацію усіх видів діяльності між контрагентами (окрім взаємовідносин довірчого характеру). Зміст картотеки, для прикладу, може містити:

* копії кореспонденції між клієнтом та банком;

* записи, підготовлені персонгалом банку в якості детального звіту про контакти з клієнтом;

* копії документів про проведений кредитний аналіз та затвердження позик, підготовлених працівниками банку, на яких є підписи затверджуючих співробітників, і, у разі відмови на прохання про надання позики, причини відмови;

* копії договорів та угод, кредитних угод, обмежень отримання інвалюти та іншої документації, що стосується взаємовідносин з клієнтом;

* копії звітів про результати аналізу доходності відносин з клієнтом.

З умов конфіденційності доступ банківських працівників до картотеки обмежений. Працівники банку матимуть змогу отримувати з неї інформацію в міру необхідності.

Основна робота з організації кредитного процесу в банку може бути подана у вигляді наступних етапів.

1 етап. Формування портфеля кредитних заявок.

2 етап. Проведення переговорів з потенційним клієнтом.

3 етап. Прийняття рішення про доцільність надання кредиту та форму його надання.

4 етап. Оформлення кредитної справи.

5 етап. Робота з клієнтом після отримання ними позики.

6 етап. Повернення кредиту з процентами і закриття кредитної справи.

До першого етапу входять збір інформації про попит на кредит, її аналіз та попередній відбір заявок. При цьому повинен бути дотриманий основний принцип - вся інформація про потенційних позичальників, що надходить до банку, повинна письмово фіксуватиcя кредитними працівниками та містити наступні відомості:

а) короткий зміст кредитованого проекту;

б) обсяг запитуваного кредиту;

в) вид та строк позики;

г) пропоноване забезпечення.

Також до заявки додається пакет документів, що містить:

- засновні документи позичальника;

- картку зі зразками підписів уповноважених осіб та печатки;

- фінансовий звіт (баланс та звіт про прибутки та збитки);

- техніко-економічне обгрунтування або бізнес-план;

- контракти та угоди на кредитований проект;

- супутня документація на пропоноване забезпечення.

При надходженні до банку великої кількості заявок така інформація створює передумови для попереднього відбору найбільш привабливих пропозицій, а також дозволяє наповнювати інформаційний портфель кредитних заявок для подальшої роботи з ними. Працівник кредитного відділу відіграє роль продавця і експерта у процесі надання позики.

На пiдставi заповнених та наявних даних слiд отримати iнформацiю про потенцiйного клiєнта. У першу чергу перевiрцi пiдлягають засновники фiрми, її керiвники та головний бухгалтер. Особливу увагу необхiдно звернути на тi пiдприємства та фiрми, до яких вони мають або мали стосунок. Вельми бажано також перевiрити iнформацiю щодо кредитiв, отриманих фiрмою ранiше. Усi вiдомостi, наявнi у картцi реєстрацiї позичальника, аналiзуються та звiряються з базою даних. Данi, що не збiгаються, уточнюються в ходi iнтерв'ю з позичальником. При необхідності можна довідатись про його фінансовий стан в обслуговуючому того банку.

На другому етапі головна мета банку – кінцеве визначення кредитоспроможності та фінансового стану клієнта з метою укладення кредитної угоди на найбільш вигідних для банку умовах. Під час переговорів з позичальником кредитний працівник повинен отримати якомога чіткіше уявлення про ступінь поміркованості рішення щодо позички; проаналізувати, наскільки обгрунтована сума позики; з'ясувати рівень врахування можливих несприятливих зовнішніх факторів для того, аби забезпечити безумовне вчасне повернення позики.

У ходi розмови iнтерв'юєровi не слiд прагнути з'ясувати всi аспекти роботи фiрми-позичальника. Вiн повинен зконцентрувати увагу на ключових, базових питаннях, що становлять найбiльший iнтерес для банку. Запитання подiляються на 5 груп:

- вiдомостi про фiрму;

- щодо планованого кредиту;

- пов'язанi з погашанням кредиту;

- щодо забезпечення кредиту;

- про зв'язки клiєнта з iншими банками.

Пiсля розмови з позичальником кредитний працiвник

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: