Xreferat.com » Рефераты по банковскому делу » Економічна оцінка кредитного процесу

Економічна оцінка кредитного процесу

більше 12 місяців) — на будівництво, розширення, реконструкцію об'єктів виробничого призначення; придбан­ня сільськогосподарської техніки, транспортних засобів; при­дбання худоби для поповнення основного стада та птиці; бу­дівництво житлових будинків з надвірними будівлями та ін.

Позики на купівлю споживчих товарів або оплату по­слуг. Йдеться про дорогі товари і послуги тривалого корис­тування: автомобілі, побутові прилади, електротехніку, меблі, оплату медичних послуг, відпочинку та ін. Така позика в силу своєї соціальної спрямованості має бути доступною в необ­хідних обсягах для більшості громадян. Кредитні відносини між комерційним банком і фізичною особою мають при цьо­му носити чесний і рівноправний характер.

Цільові позики окремим соціальним групам населен­ня (наприклад, молодим сім'ям, студентам). Ці позики використовуються, як правило, в рамках загальнодержавних програм соціального захисту найуразливіших верств населен­ня. Вони надаються на пільгових умовах: під низьку відсот­кову ставку, за спрощених умов оформлення та ін. Так, згідно з Положенням про надання пільгового довгострокового дер­жавного кредиту молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла (поста­нова Кабінету Міністрів України від 3 грудня 1997 р.) кредитування цього будівництва є прямим, адресним (цільовим), зво­ротним і здійснюється у межах коштів, передбачених у дер­жавному бюджеті (такі кошти можуть передбачатися також у місцевих бюджетах на відповідний рік). Правом на одер­жання пільгового довгострокового (до ЗО років) державного кредиту користуються молоді сім'ї та одинокі молоді грома­дяни (позичальники), які згідно із законодавством визнані такими, що потребують поліпшення житлових умов. Розпо­рядником коштів, виділених для даного виду кредитування, є окремий Фонд сприяння молодіжному житловому будівниц­тву при Міністерстві у справах сім'ї та молоді України. Об­слуговує цей кредит банк-агент — комерційний банк Украї­ни на основі окремої угоди, укладеної із Фондом.

Позики на нецільові споживчі (нагальні потреби). Йдеть­ся про позики, необхідність в яких виникає у зв'язку із особ­ливими обставинами непередбаченого характеру в житті гро­мадян. Особливістю такого виду споживчого кредиту є те, що він надається готівкою у сумі, що залежить від доходу (заро­бітку) позичальника і без зазначення цілей його використан­ня. Відсотки за користування даною позикою диференцію­ються залежно від строку кредитування. Нецільові споживчі готівкові позики надаються також ломбардами під заставу майна, касами взаємодопомоги, окремими господарськими організаціями.

Одним із різновидів споживчого кредиту є кредит, що на­дається ломбардами. Ломбарди — це кредитні установи, які позичають гроші під заставу рухомого майна!) Вперше лом­барди були засновані в XV ст. лихварями, вихідцями з Лом­бардії. В Україні широкого розвитку мережа ломбардів на­була на муніципальних (міських), а також акціонерних заса­дах в кінці XIX — на початку XX ст. У колишньому СРСР ломбарди не відігравали суттєвого значення. Вони функціо­нували як державні госпрозрахункові підприємства, що зна­ходилися в підпорядкуванні місцевих Рад в системі побутового обслуговування населення.

Основним завданням діяльності ломбардів є надання на­селенню позик під заставу предметів особистого користуван­ня і домашнього вжитку, а також збереження цих предметів за невелику платню. Під заставу береться, як правило, майно, яке можна швидко реалізувати. Застава забезпечує в даному випадку повернення кредиту. Страхування прийнятого май­на відбувається за рахунок заставодавця.

Споживчі кредити надаються й такими небанківськими установами, як кредитні спілки, каси взаємодопомоги, кредитні кооперативи. Усі вони є громадськими організаціями, створе­ними на добровільних засадах на основі залучення особис­тих заощаджень для взаємного кредитування. Ці кредитні установи, як правило, не мають на меті одержання прибутку, тому надають позики безвідсоткові або під мінімальні відсот­ки. Кредитні спілки працюють з тими верствами населення, які в силу економічних причин не можуть отримати позику в банку.

Специфічну роль у системі споживчого кредитування ві­діграють пункти прокату. В Україні традиційно найпоши­ренішими є кредитні послуги, що надаються прокатними пунктами при підприємствах

Комерційні банки постійно прагнуть надавати своїм клі­єнтам нові, зручніші кредитні послуги в сфері споживчого кредитування. В Україні новими видами грошових банків­ських споживчих позик вважаються чековий кредит і бан­ківські кредитні картки.

Чековий кредит — це вид споживчого кредиту, при яко­му надання позики здійснюється при відкритті окремого чекового рахунка. В банківській практиці використовують­ся два основні різновиди чекового кредиту — кредитування з овердрафтного рахунка (при від'ємному сальдо на поточно­му рахунку) та кредитування на основі використання спе­ціального чекового рахунка і спеціальних банківських чеків. Овердрафт, як зазначалося вище, — це кредит, який надаєть­ся банком автоматично у разі утворення на поточному рахун­ку клієнта дебетового сальдо. Величина позики за овердраф­том визначається під час відкриття рахунка і не може переви­щувати наперед визначеної суми. При овердрафтному чеко­вому рахунку наперед обумовлюється автоматичне надання банком кредиту в момент вичерпання залишку на рахунку

Використання клієнтом чеків призводить до зменшення ліміту кредитування. Банк дозволяє власникові рахунка виписувати чеки на суму лише в межах встановленого ліміту.

Додаткові внески на чековий рахунок відновлюють ліміт кредитування. Якщо додаткові внески не надходять, ліміт кредитування вичерпується і спеціальний чековий рахунок закривається.

Чековий кредит є вигідним видом споживчого кредиту­вання як для фізичної особи, так і для банку. Його організа­ція не вимагає значних витрат; чековий кредит легко піддаєть­ся банківському контролю.

Найпоширенішим в сучасних умовах у західних країнах є такий вид банківського споживчого кредиту, як кредитуван­ня за допомогою кредитної картки. Основна перевага кредит­ної картки, яка й робить її надзвичайно популярною серед населення, є зручність у практичному користуванні. Кредитна картка — це іменний (з ідентифікатором власника) грошо­вий оплатно-розрахунковий банківський документ, який ви­користовується для надання споживчого кредиту. Кредитні картки виготовляють з матеріалу, важкодоступного для під­робки. Нині в розвинутих країнах світу кредитні картки вийшли на перше місце як засіб розрахунку в сфері спожи­вання. Сьогодні кредитні картки в грошовій сфері замінили готівку і чеки: розрахунки за товари і послуги проводяться позичальником в рахунок своєї кредитної картки. Викори­стання кредитних карток значно полегшує умови надання споживчого кредиту.

Потенціальні можливості використання кредитних карток досить великі. В України роль банківських і небанківських кредитних карток на вітчизняному ринку зростатиме з розширенням ринку споживчого кредиту.

3 організація банківського кредитування


Кредитування — складний і багатогранний банківський процес. Він потребує серйозної і детальної організації, знач­ної аналітичної роботи. Правильна організація банківсько­го кредитування створює фундамент для здійснення всіх інших напрямків діяльності комерційних банків. Саме від того, як організовано кредитний процес, багато в чому за­лежить ефективність діяльності банку в цілому.

Шляхом організації забезпечується функціонування і роз­виток системи банківського кредиту, чіткий взаємозв'язок її складових та окремих ланок, раціональна структура управ­лінських органів банку і належна якість самих кредитних операцій. Засобами організації банківського кредитування є координація різних ланок, визначення послідовності управ­лінських рішень у кредитній сфері, регламентація умов здій­снення кредитного процесу, коригування технології кредит­них операцій з урахуванням наукових розробок і наявного практичного досвіду.


3.1 Формування кредитних ресурсів


Здійснювати операції з кредитування господарських суб'єк­тів і населення банк може лише за наявності відповідних кредитних ресурсів. У цьому плані депозитні операції, тобто операції із залучення коштів на вклади, можуть розглядати­ся як органічна складова кредитної політики банку в цілому. Між кредитними ресурсами і кредитними вкладеннями існує безпосередній зв'язок. Обсяг кредитних ресурсів, їхня структу­ра, терміни використання мають відповідати таким же пара­метрам кредитних вкладень.

Для більшості комерційних банків депозити (вклади) є головним видом пасивів і важливою передумовою проведення активних кредитних операцій.

Кредитні ресурси — кошти, що є у розпорядженні банків і використовуються ними для кредитних операцій. Банки не в змозі стабільно розвивати кредитні операції в умовах об­меженості ресурсної бази.

Кредитні ресурси банку поділяються на власні та залучені. Власні ресурси — це кошти статутного, резервного, страхо­вого та інших фондів банку, що утворюються за рахунок прибутку, а також нерозподілений протягом року прибуток. Го­ловне ж місце в складі кредитних ресурсів комерційного банку посідають залучені кошти. Це кошти клієнтів на по­точних рахунках; депозити юридичних і фізичних осіб; за­лишки на кореспондентських рахунках; кошти, що їх залу­чають з міжбанківського ринку (міжбанківський кредит); кошти, отримувані від продажу цінних паперів тощо. Одним з найбільш надійних джерел ресурсів для комерційного банку, підтримання його ліквідності є депозитні вклади.

Власні та залучені кошти є основними джерелами фінан­сування кредитних ресурсів комерційних банків. У перелік пасивних операцій, на право здійснення яких комерційні банки в Україні повинні отримати ліцензію НБУ, включені: залучення депозитів юридичних осіб; залучення депозитів фізичних осіб; отримання кредитів від банків; випуск цінних паперів (облігацій, ощадних сертифікатів тощо).

Для комерційних банків гострим є питання оптимізації структури кредитних ресурсів і вкладень за сумами і за тер­мінами. НБУ рекомендує при аналізі балансового звіту ко­мерційного банку використовувати коефіцієнт співвідношен­ня позик і депозитів. Цей коефіцієнт характеризує здатність банку залучати депозити для підтримки своїх кредитних операцій та його можливість давати в кредит ці депозити. Більш високий рівень цього співвідношення відображає біль­ший елемент ризику: можуть мати місце менша ліквідність, негативні економічні умови внаслідок відпливу депозитів. Навпаки низький рівень цього коефіцієнта відображає недо­статні можливості кредитування або небажання банку брати на себе ризик при наданні позик.

Значна частина кредитних ресурсів комерційних банків залучається на основі депозитних операцій. Депозитом (вкла­дом) вважаються тимчасово залучені грошові кошти фізич­них та юридичних осіб або цінні папери, надані банкові на чітко визначений строк і за відповідну плату (під відсоток). Депозит — це кошти, що надаються фізичними чи юридич­ними особами в управління банку (фінансовій організації). Депозит оформляється відповідною угодою. У широкому ро­зумінні депозит можна розглядати як кредит, який надає власник депозиту іншим клієнтам банку через посередниц­тво цього банку.

Важливим джерелом кредитних ресурсів є кредити, отри­мані від інших банків на міжбанківському кредитному рин­ку. Міжбанківське кредитування здійснюється в межах ко­респондентських відносин банків і має, в основному, корот­костроковий характер.

Операції з розміщення банком коштів на депозит в інших банках вважаються активними депозитними операціями. Пасивні депозитні операції — це операції із залучення бан­ком коштів на депозит.

До залучених банківських коштів відносять також гроші, депоновані з метою забезпечення гарантії платежів при роз­рахунках акредитивами і чеками.

.Комерційні банки спрямовують свою діяльність на розши­рення спектра послуг щодо залучення коштів клієнтів на банківські рахунки. Банками гарантується таємниця вкладів, їх збереження і видача на першу вимогу вкладника.


3.1.1 Класифікація депозитів

Міжнарод­на банківська практика розглядає депозити набагато ширше — як всі можливі види і форми внесення (залучення або розміщення) грошових коштів на рахунки банку. Суму де­позиту, на яку згідно з умовами депозитної угоди нарахову­ються відсотки, заведено називати номіналом депозиту.

Суб'єктами відносин щодо обслуговування депозитів ви­ступають:

— комерційні банки як позичальники;

— підприємства (фірми, організації), банки та інші кредит­ні установи, фізичні особи — власники коштів як кредитори.

Власник депозиту є депонентом.

Об'єктом депозитних операцій є внески, які на певний час залучаються на депозитні рахунки в банк. Це кошти, пере­дані на умовах, визначених двосторонньою угодою.

Депозити заведено поділяти на такі:

— до запитання;

— строкові на визначений термін;

— ощадні внески населення;

— ощадні (депозитні) сертифікати.

Депозити до запитання — це зобов'язання, які не ма­ють конкретного строку. Вклади до запитання можуть бути вилучені в будь-який час на першу вимогу вкладника. Це кошти, що знаходяться на поточних, бюджетних рахунках комерційних банків і використовуються власниками залеж­но від потреби в цих коштах. Умови сплати відсотків за за­лишками коштів за такими рахунками визначаються у дво­сторонніх угодах при відкритті цих рахунків. За вкладами до запитання нараховується низький відсоток.

Внески до запитання розмішують ті, кому потрібні кошти в ліквідній формі для здійснення поточних розрахунків. До даного виду депозитів входять також так звані чекові депози­ти, при яких кошти знімаються з рахунку за допомогою чеків.

Строкові депозити — це зобов'язання, які мають певний строк. Це кошти, що зберігаються на депозитних рахунках у банку протягом строку, визначеного у депозитній угоді. Як правило, внески на визначений строк розміщуються у вели­ких сумах. Банки виплачують за строковими депозитами більш високий відсоток, ніж за депозитами до запитання. Збереження коштів на строкових депозитах вигідно як клі­єнту, так і банку. Банки користуються залученими коштами протягом тривалого і, головне, наперед обумовленого (відомого їм) терміну. Це дає банку можливість збільшувати обсяги кредитних ресурсів.

До строкових депозитів у банківській практиці відносять депозити овернайт — депозити, залучені банком на строк не більше одного операційного дня (без урахування неробо­чих днів банку). Строковими депозитами є також кошти, отри­мані від інших комерційних банків як депозит (вклад) на конкретний строк.

Різновидом довгострокових депозитів на визначений термін є депозитні сертифікати. Депозитний (ощадний) серти­фікат — це письмове свідоцтво комерційного банку про де­понування грошових коштів, що засвідчує право вкладника або його правонаступника на отримання після закінчення встановленого строку суми внеску та відсотків за ним; це письмове свідоцтво банку про внесення депонентом грошо­вих коштів на депозит. Випуск ощадних (депозитних) сер­тифікатів за своїм економічним змістом подібний до залу­чення будь-якого іншого строкового депозиту.

Ощадні вклади — це вклади населення, розміщувані у банках з метою зберігання і нагромадження. Для цього виду депозиту характерно наявність спеціальної ощадної книж­ки, яка видається банком вкладникові і в якій фіксуються операції з ощадним вкладом. Власник, як правило, зобов'язаний пред'явити ощадну книжку, щоб покласти гроші на рахунок або зняти їх. У нашій країні на обслуговуванні ощад­них вкладів населення спеціалізується Ощадний банк.

У загальній системі банківських депозитів виділяють та­кож так звані спеціальні вклади. До них належать: кошти, зарезервовані на окремих рахунках для проведення акреди­тивних розрахунків та розрахунків за допомогою лімітова­них чекових книжок; кошти для факторингових операцій; кошти для міжбанківських розрахунків; кредиторська забор­гованість тощо.

Важливе значення мають міжбанківські депозити, які надаються в межах кореспондентських відносин між банка­ми. Тимчасово вільні кошти у банку виникають через від­сутність необхідного попиту на кредитному ринку або не­вигідність розміщення кредитних ресурсів серед клієнтів. Часто міжбанківські депозити відіграють роль інструмента налагодження більш тісних і довірливих кореспондентських відносин між банками.


3.1.2 Механізм здійснення депозитних операцій

Mexaнізм залучення комерційними банками України кош­тів (як у національній, так і в іноземній валюті) юридичних і фізичних осіб на депозитні рахунки і випуску ощадних (де­позитних) сертифікатів регулюється Правилами здійснення депозитних операцій для банківських депозитів (затвердже­но постановою Правління НБУ від ЗО червня 1998 р. за № 250).

Депозитні операції — це операції із залучення або роз­міщення коштів на депозит.

Залучення депозитів (вкладів) юридичних і фізичних осіб оформляється банком шляхом відкриття строкового депозит­ного рахунка з укладенням договору банківського вкладу (видачею ощадної книжки) або видачі ощадного (депозитно­го) сертифіката. За договором банківського депозиту (вкла­ду) комерційний банк, який прийняв кошти від вкладника, зобов'язується виплатити вкладникові суму депозиту (вкла­ду) та нараховані відсотки на умовах та у порядку, що перед­бачені договором. Договір банківського вкладу має бути укла­дений письмово.

Правові відносини між банком і клієнтом виникають у момент укладення депозитного договору обома сторонами і діють до повного виконання взаємних зобов'язань. Банк га­рантує клієнту збереження таємниці вкладу.

Депозитний договір засвідчує право комерційного банку управляти залученими від юридичних і фізичних осіб кош­тами та право вкладників отримати в чітко визначений строк суму депозитного вкладу і відсотків за його користування. Сторонами депозитного договору є юридичні та фізичні осо­би, які набувають прав і беруть на себе зобов'язання за до­говором. Предмет депозитного договору — умови, які харак­теризують надання банком послуги клієнтам при проведенні депозитних операцій.

Основними реквізитами та умовами депозитного договору мають бути:

— назва та адреса банку, який приймає депозит (вклад);

— назва та адреса власника коштів;

— дата внесення депозиту;

— сума депозиту;

— дата вимоги вкладником своїх коштів;

— відсоткова ставка за користування депозитом (комерцій­ний банк може залишити за собою право змінювати відсот­кову ставку відповідно до зміни облікової ставки НБУ з відпо­відним повідомленням про це вкладника. У разі незгоди вкладника договір може бути змінений або розірваний відпо­відно до чинного законодавства України);

— зобов'язання банку повернути суму, яка внесена на депозит;

— підписи сторін: керівника виконавчого органу банку або уповноваженої на це особи та вкладників (для юридичної особи — керівника або уповноваженої на це особи; для фізич­ної особи — власника коштів або уповноваженої на це особи).

Зобов'язання клієнта за депозитним договором полягають у своєчасному перерахуванні грошових коштів на депозит­ний рахунок банку; зобов'язання банку — прийняти грошові кошти на депозитний рахунок, нараховувати відсотки, забез­печити повне збереження суми внеску і повернути її після закінчення строку дії договору або достроково за заявою клієнта. Клієнт, як правило, має право довкладати (частково списувати) грошові кошти чи нараховані відсотки, якщо це передбачено умовами депозитного договору.

Кожний комерційний банк повинен приділяти першочер­гову увагу сучасним технологіям управління депозитами (вкладами) і заощадженнями юридичних і фізичних осіб. Важливе значення має застосування банками різноманітних святкових, новорічних, відпускних, податкових та інших стро­кових внесків з метою нагромадження коштів, достатніх, на­приклад, для купівлі новорічних подарунків (або подарунків на інші свята), оплати видатків на час відпустки тощо.

При здійсненні депозитних операцій банк приймає грошові кошти клієнтів на відповідні балансові рахунки, що визна­чені планом рахунків бухгалтерського обліку. Депозитний рахунок — це рахунок, який банки відкривають юридичним або фізичним особам для розміщення вільних коштів на депозити з нарахуванням відсотків за депозити.

Депозитні рахунки відкриваються на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунка та установою банку на визначений у договорі строк. Кошти на депозитні рахунки перераховуються з поточного рахунка господарських суб'єктів і після закінчення строку зберігання повертаються на цей же поточний рахунок. Відкриття одного депозитного рахунка на двох або декількох осіб не допускається.

Для фізичних осіб банки відкривають вкладні рахунки (ощадні вклади). Вкладниками комерційних банків можуть бути громадяни України, іноземні громадяни і особи без гро­мадянства. Вкладні рахунки відкриваються з видачею вклад­никові вкладного документа. Таким документом може бути ощадна книжка (іменна чи на пред'явника), ощадний серти­фікат, інший виданий банком документ, що засвідчує укла­дення з банком договору ощадного вкладу.

Для комерційного банку вклади "до запитання" є нестабільними, що обмежує можливість і сферу їх використання. У зв'язку з цим відсоткова ставка за вкладами до запитання завжди менше ставки за строковими депозитами. Банк може вимагати від власників такого рахунка підтримання на ньо­му заздалегідь обумовленого залишку грошових коштів.

Згідно з Порядком нарахування, обліку, виплати і утри­мання процентів та відображення їх на рахунках бухгалтер­ського обліку в установах банку (постанова правління НБУ № 155 від 16 вересня 1994 р.) відсотки за депозитними ра­хунками нараховуються за календарне число днів. Нараху­вання відсотків за депозитними вкладами проводиться з дня внесення грошей на рахунок або з дня надходження перера­хувань на кореспондентський рахунок установи банку.


3.1.3 Відсотки за депозитами та контроль за депозитними операціями

Залучення коштів на депозит здійснюється за певною від­сотковою ставкою. Відсоток — це засіб стимулювання залу­чення депозитів (вкладів) у банк. Розмір відсоткової ставки за депозитами визначається двома основними чинниками: 1) сумою вкладу; 2) строком розміщення коштів.

Ставка депозитного відсотка є відношенням суми грошо­вих коштів, що сплачуються у вигляді відсотка, до суми коштів, які одержані у вигляді депозиту. Порядок нарахування і виплати відсотків, розмір відсоткової ставки за вкладом обумов­люються в депозитному договорі. Відсоток має стимулювати вкладників до тривалого збереження грошових коштів на банківських рахунках, тобто збереження коштів в організо­ваних формах.

Вкладники при прийнятті рішення про розміщення влас­них коштів на депозитах керуються насамперед трьома ос­новними міркуваннями: надійність банку; рівень відсотко­вої ставки за вкладами; якість обслуговування клієнтів. Як правило, у вітчизняній банківській практиці проявляється тенденція: чим стабільніше і надійніше банк, тим меншою мірою він прагне встановити максимально високі відсоткові ставки за депозитами. І навпаки, маловідомі банки пропону­ють максимальні відсоткові ставки, прагнучи залучити більше вкладів.

Управління "депозитним портфелем" (тобто депозитами, залученими банком) — важлива складова банківської діяль­ності. Величина відсоткової ставки має забезпечувати банкові отримання максимально можливого прибутку при мінімаль­ному ризику. У кількісному вираженні відсоткова ставка за депозитами має бути вище рівня інфляції. Проте на практиці в Україні рівень банківського відсотка за депозитами часто є нижчим від рівня інфляції. Така ситуація знижує довіру населення і підприємств до вітчизняних комерційних банків. У розрахунках відсотків за депозитними операціями пе­редбачається використання двох фінансових механізмів:

— розрахунки на основі простих (номінальних) відсотків;

— розрахунки на основі складних (фактичних) відсотків;

При використанні простої (номінальної) відсоткової став­ки, нарощена сума депозиту розраховується шляхом множен­ня номіналу депозиту (без врахування отриманих раніше відсотків) на множник нарощення. Розрахунок нарощеної суми депозиту здійснюється за формулою

S = P(1 + rn),

де S — нарощувана сума депозиту наприкінці періоду n, тоб­то номінал депозиту плюс відсотки; P — сума номіналу депозиту;

(l + rn) — множник нарощення;

г — річна відсоткова ставка (в сотих частках);

n — строк депозиту у роках.

Сума нарахованих відсотків за депозитом при викорис­танні складної (фактичної) річної відсоткової ставки роз­раховується за формулою

Економічна оцінка кредитного процесу;

де I — сума відсотків за поточний період;

S — нарощена сума депозиту наприкінці попереднього періоду, тобто номінал депозиту плюс відсотки;

г — річна фактична відсоткова ставка;

n — кількість періодів, за які нараховуються відсотки за депозитом.

Нарахування простих відсотків здійснюється на сальдо за рахунком за фактичний строк зберігання коштів із врахуван­ням змін відсоткової ставки за договором. Нарахування склад­них відсотків ("відсотків на відсотки") здійснюється на сальдо за рахунком і нараховані раніше відсотки із врахуванням змін відсоткової ставки і строку розміщення коштів. Розраху­нок доходу при складному відсотку ґрунтується на геометрич­ній прогресії ("відсоток на відсоток").

Процес нарощування депозиту за рахунок відсотків за депозитом називається капіталізацією відсотків. Наступ­не нарахування здійснюється на суму депозиту з урахуван­ням відсотків. У разі капіталізації сума депозиту і нарахо­ваних за ним відсотків повертається депоненту при погашенні депозиту.

Нарахування відсотків починається з наступного дня після надходження грошової суми на депозитний рахунок клієнта та проводиться шляхом множення денного залишку на ра­хунку на денну відсоткову ставку.

Отже банк може використовувати у своїй діяльності один з двох методів нарахування відсотків: 1) метод рівних час­тин; 2) актуарний метод.

У разі використання методу рівних частин при нарахуванні відсотків за депозитом за кожний період нарахування застосовується проста (номінальна) відсоткова ставка. При цьому не враховуються нараховані раніше відсотки. Відсот­ки за актуарним методом розраховуються з використан­ням складної (фактичної) відсоткової ставки, тобто з ураху­ванням нарахованих раніше відсотків. У своїй діяльності комерційний банк може використовувати лише один з цих методів нарахування відсотків.

У банківській практиці відсотки сплачуються депоненту, як правило, по закінченні певного періоду, передбаченого де­позитною угодою, тобто за період. У цьому випадку номіналь­на сума депозиту і сума, що перераховується на депозитний рахунок, збігаються. У разі сплат відсотків на період банк сплачує депоненту відсотки в момент внесення коштів на депозит, тобто авансом. Цей метод застосовується, насампе­ред, при обліку дисконтних ощадних (депозитних) сертифі­катів. Тут величина дисконту є сумою відсотків, що сплачена депоненту авансом. Сума цього дисконту амортизується про­тягом терміну дії депозитного договору. Амортизація від­сотків — це процес віднесення сум сплачених авансом від­сотків за депозитами на витрати (доходи) на систематизованій основі. У разі сплати відсотків на період номінал депозиту буде більше, ніж отримана від депонента сума. Протягом строку дії депозитної угоди сума авансованих відсотків має бути повністю замортизована.

У сучасних умовах комерційні банки в Україні проводять самостійну депозитну відсоткову політику. НБУ регулює від­соткову ставку шляхом встановлення офіційної облікової ставки. Із зміною облікової ставки НБУ комерційні банки вимушені змінювати й відсоткові ставки за депозитами. При формуванні свого депозитного портфеля комерційні банки беруть до уваги норми обов'язкових резервів (резервних ви­мог НБУ).

Управління депозитними операціями — це сукупність стратегічних і тактичних заходів, які проводить комерційний банк з метою залучення тимчасово вільних грошових коштів клієнтів, та утворення на цій основі кредитних ресурсів. На­дійність і сталість джерел формування кредитних ресурсів забезпечується на основі багатоманітності видів та умов (аж до індивідуалізації) проведення депозитних операцій стосов­но конкретних юридичних і фізичних осіб.

Ефективне управління депозитними Операціями передба­чає розширення мережі та видів депозитних рахунків, задо­волення потреб клієнтів в найрізноманітніших банківських послугах, забезпечення гарантій вкладень через систему стра­хування депозитів тощо.

Стратегічні інструменти управління депозитами банку включають заходи, спрямовані на зміцнення його позицій на депозитному ринку, що передбачає врахування всього комп­лексу чинників, які створюють зовнішнє середовище для бан­ківської діяльності. Тактичні інструменти управління депозитними операціями у банку включають заходи поліп­шення внутрішньої організації депозитної роботи: вдоско­налення правил і порядку здійснення депозитних угод, поліп­шення роботи персоналу банку, який займається пасивними операціями, пошук нових форм роботи з клієнтами, зменшен­ня ймовірності ризику та нераціональних рішень тощо.

У стратегічному плані управління депозитною діяльністю банку спирається на маркетинг депозитного ринку, регулю­вання попиту і пропозиції депозитних послуг. У тактичному плані управління депозитними операціями банку передбачає, насамперед, налагодження чіткого моніторингу кількості та якості свого депозитного портфеля.

Специфічною рисою депозитних операцій є активна роль клієнта банку, який самостійно визначає величину вкладу, тобто частку своїх доходів, яку він спрямовує на заощадження

Подорожчання депозитів призводить і до подорожчання кредитних ресурсів банку. Тому прагнення банку до макси­мального задоволення потреб вкладників мають обмежува­тися майбутніми можливостями прибуткового розміщення залучених ресурсів під більш високий, порівняно з депозита­ми, відсоток. Для реалізації цього завдання комерційні бан­ки встановлюють мінімальну суму строкового депозитного вкладу, мінімальний термін, на який вкладаються грошові кошти, річну відсоткову ставку, періодичність виплати відсот­ка (щомісячно, щоквартально, по закінченні строку) тощо.

Ефективне управління депозитними операціями створює умови для оптимального ресурсного регулювання в комерційному банку.

Пасивні операції комерційного банку органічно пов'язані з активними операціями. Банківський менеджмент невід­дільний від забезпечення ефективних взаємозв'язків пасив­них і активних операцій банку. Залучення грошових коштів на депозити в банк втрачає будь-який сенс, якщо немає надій­них каналів їх наступного прибуткового розміщення.

Комерційний банк відповідає перед вкладником за зобов'я­заннями, що випливають з депозитного договору, власними коштами, майном і всіма належними активами.

Надійна та ефективна система гарантування вкладів ство­рює умови для захисту інтересів вкладників на випадок не­платоспроможності чи банкрутства банку, зменшення ризи­ку кризи банківської системи внаслідок втрати ліквідності через масове зняття депозитів, підвищення ефективності управління грошово-кредитною сферою економіки внаслідок збіль­шення обсягу депозитів.

Питання фінансового контролю за депозитними операція­ми визначаються чинним законодавством, нормативними актами НБУ і внутрішніми документами банку. Бухгалтер­ський облік залучення та розміщення депозитів, сплати ви­трат та отримання доходу за ними здійснюється за відповід­ними групами балансових та позабалансових рахунків.

Внутрішній бухгалтерський контроль за депозитними опе­раціями має бути побудований таким чином, щоб гарантува­ти, що: 1) депозити прийняті на умовах щодо строків і лімітів згідно з правилами і нормами, схваленими правлінням бан­ку; 2) всі депозити прийняті на підставі та відповідно до відсоткової ставки, яка застосовується у банку; 3) всі бухгалтерські записи, проведені за депозитними рахунками, вірно відображені у бухгалтерському обліку.

У кожному банку має бути створена система реєстрації депозитів, мста застосування якої — забезпечити вірний та своєчасний запис у бухгалтерському обліку суми за депозита­ми, дати нарахування і сплати відсотків, дати погашення депо­зитів та відсоткові ставки. Нарахування відсотків і здійснення відповідних записів у бухгалтерському обліку банку має періо­дично перевірятися особами, які не причетні до нарахуван­ня. Відсотки, відображені на окремих аналітичних рахунках відсоткових витрат (доходів), мають бути вивірені із сумою відсотків, сплачених депонентові або отримані від банку.

Гарантією успішного управління депозитними операція­ми є взаємовигідні відносини між банком і клієнтом. Щоб збільшити депозитні залучення, банк повинен ретельно і по­стійно вивчати інтереси і запити вкладників — юридичних і фізичних осіб

3.2 Кредитний процес в комерційному банку


Кредитування — основна функція комерційного банку. Тому чітке розуміння сутності кредитного процесу та принци­пів його організації, вміле їх використання на практиці має важ­ливе значення для ефективної діяльності банку. Всі питання, що пов'язані з банківським кредитуванням, вирішуються по­зичальником і банком шляхом укладання кредитного догово­ру. У кредитному договорі визначається також величина від­соткової ставки, під якої залежить розмір прибутку банку.

Кредитний процес — це рух банківського кредиту як послідовний перебіг його організаційних стадій (етапів). У ході кредит­ного процесу відбувається послідовна зміна стадій механіз­му банківського кредиту. Комерційні банки можуть надава­ти кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалеж­но від їхньої галузевої приналежності, статусу, форм влас­ності за наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом. У теорії та практиці кредитування виокремлюють, як пра­вило, сім основних стадій кредитного процесу, управління якими банк повинен ретельно організовувати:

1) розгляд заявки позичальника на отримання кредиту;

2) аналіз фінансового стану (кредитоспроможності) клієнта;

3) розробка умов позики; підготовка та укладання кредит­ного договору;

4) визначення порядку забезпечення кредиту, гарантій повернення позики;

5) процедура надання позики;

6) процедура погашення позики;

7) контроль за кредитною операцією.

Перша стадія кредитного процесу включає аналіз і попе­редній відбір заявок на отримання кредиту. Для цього про­водиться науково обґрунтована експертиза доцільності надан­ня позики. Головне завдання кредитних працівників комер­ційного банку на цій стадії — зібрати найповнішу інформа­цію про потенціального позичальника.

На другій стадії кредитного процесу банк визначає креди­тоспроможність і фінансове становище клієнта. Кредитні працівники повинні оцінити: якою мірою потенційний по­зичальник здатний повністю і в строк розрахуватися за свої­ми борговими зобов'язаннями. Чим точніше банк зуміє ви­значити кредитоспроможність клієнта, тим ширше можли­вості банку для зниження кредитного ризику.

На третій стадії кредитного процесу банк приймає кінце­ве рішення про можливість, умови і форми надання позики. Оцінка майбутньої кредитної операції здійснюється на під­ставі проведення техніко-економічного обґрунтування пози­ки. Завершується ця стадія оформленням і укладанням кре­дитного договору, який стає для банку засобом управління подальшими стадіями кредитного процесу.

Четверта стадія кредитного процесу пов'язана із визна­ченням умов забезпечення повернення кредиту. У центрі розв'язання даної проблеми знаходиться обґрунтований вибір об'єкта (предмета) застави. Для цього має бути

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: