Теория международной торговли
4) Рекордний рівень процесів міжфірмового злиття та поглинання (mergers and exposition). На процеси міжфірмового злиття і поглинання було витрачено 544 млрд. доларів, що на 200 млрд. більше, ніж в попередньому році. Одним із найяскравіших прикладів є придбання компанією British Petroleum компанії Amoco (55 млрд.) та компанією Mercedes акцій компанії Crysler (44 млрд. доларів).
Сумарний обсяг прямих закордонних інвестицій після другої світової війни складає 4,1 трлн. доларів США, в той час як обсяг інвестицій взагалі становить 15 трлн. доларів.
Географічний розподіл прямих закордонних інвестицій.
Промислово-розвинені країни.
В 1998 році імпорт прямих закордонних інвестицій в ці країні склав 460 млрд. доларів (72% від загальносвітового обсягу), експорт – 595 млрд. доларів (92% від загальносвітового обсягу).
Причини росту прямих закордонних інвестицій:
1) стабільний ріст економіки США та країн ЄС;
2) збільшення кількості угод про міжфірмове злиття, особливо між ТНК США та країн Західної Європи;
3) економічні та фінансові кризи у країнах, що розвиваються, зменшили фінансову можливість фірм цих країн експортувати прямі закордонні інвестиції; в той же час інвестиції і країни, що розвиваються, стали менш привабливими;
В 1998 році на країни так званої “тріади” (США, Японія, ЄС) приходилось 91% експорту та 93% імпорту прямих закордонних інвестицій.
В 1998 році імпорт прямих закордонних інвестицій США склав 193 млрд. доларів. Основні країни, які експортують прямі закордонні інвестиції до США – це країни ЄС (155 млрд. доларів) та Японія (9 млрд. доларів).
З країн ЄС основними експортерами інвестицій до США є Німеччина та Великобританія. На ці країни припадає 60% експорту інвестицій країн ЄС до США.
Обсяг інвестицій із Японії внаслідок кризових явищ зменшився і склав 9 млрд. доларів.
Експорт прямих іноземних інвестицій з США до інших країн склад 133 млрд. доларів. Зростання експорту відбувалося на фоні економічного буму. Основними реципієнтами американських прямих іноземних інвестицій залишаються країни ЄС (54%).
Промислово-розвинуті країн за показником експорту інвестицій розподіляються наступним чином:
1) США 133 млрд країн.
2) Великобританія 114 млрд.
3) Німеччина 87 млрд.
4) Франція 41 млрд.
5) Голландія 38 млрд.
За імпортом:
1) США – 193 млрд. доларів.
2) Великобританія – 63 млрд. доларів,
3) Голландія – 32 млрд. доларів,
4) Франція – 28 млрд. доларів,
5) Німеччина – 18 млрд. доларів.
Країни ЄС.
Доля країн ЄС у світовому імпорті прямих закордонних інвестицій у 1998 році становила 36%, в експорті – 62%. Імпорт ПЗІ країн, що входять до ЄС більше, ніж імпорт ПЗІ країн, що не входять до ЄС (Данія, Греція і Швеція).
Країни, що розвиваються.
1998 рік був першим роком, коли зменшилися обсяги прямих закордонних інвестицій в країни, що розвиваються. В основному це сталося за рахунок зменшення інвестицій до Азії (головним чином в Індонезію, Тайвань та Гонконг). Зменшилася доля країн Азії в імпорті ПЗІ з 55% у 197 році до 51% у 1998 році.
На долю країн Латинської Америки припадає 43% обсягу ПЗІ країн, що розвиваються. Тільки Бразилія отримує 40% ПЗІ, які йдуть в цей регіон.
На долю Африки приходиться 5% від обсягу ПЗІ країн, що розвиваються (8,9 млрд. доларів).
Країни Центральної та Східної Європи.
У 1998 році обсяг ПЗІ до цих країн склав 19 млрд. доларів. Це на 4% менше, ніж у 1997 році. Це сталося тільки за рахунок зменшення ПЗІ, які йшли до Росії. У 1998 році Росія зменшила імпорт ПЗІ на 60%. Решта країн мали збільшення ПЗІ на 26%. Цікавим є те, що навіть країни, які мають економічні зв’язки з Росією, не спостерігали зменшення ПЗІ в свою економіку.
Основна частина (74%) імпорту ПЗІ припадає на 5 країн: Польща, Чехія, Угорщина, Румунія та Росія.
Цікаво, що обсяг ПЗІ в регіон Центральної та Східної Європи збільшується значно швидше, ніж в інші регіони. З 1993 року по 1997 рік приріст ПЗІ у країнах Центральної та Східної Європи складав 28,5% щорічно, тоді як в країнах, що розвиваються, цей показник склав 23%, а у промислово-розвинених країнах – 16%.
ПЗІ до України в 1998 році склав (відповідно до статистики ООН) 700 млрд. доларів.
В 1998 році в світі нараховувалося 60 000 ТНК. Вони мали 508 тис. закордонних підприємств.
Найбільшими корпораціями в світі у 1998 році були:
General Electric – загальні активи становили 304 млрд. доларів, із них 97,4 млрд. доларів.
Ford Motors – 275 млрд. доларів, закордонні активи 72,5 млрд. доларів.
Royal Dutch Shell – сумарні активи 115 млрд. доларів, закордонні активи – 70 млрд.
Серед цієї сотні лише 2 належать країнам, що розвиваються: Daewoo та Petroleo de Venezuela.
Міжнародні Економічні Відносини - 2 2. Міжнародна міграція робочої сили.
01 березня 2000 р.
Міжнародна міграція робочої сили.
1. Поняття міграції робочої сили.
2. Економічний ефект міграції робочої сили.
3. Основні напрямки міграції робочої сили.
Поняття міграції робочої сили.
Міграція робочої сили – це виїзд або в’їзд робочої сили з однієї країни в іншу строком понад 1 рік1.
Міграція робочої сили розділяється на 3 види:
Імміграція – це в’їзд працездатного населення в країну.
Еміграція – це виїзд працездатного населення до інших країн.
Рееміграція – повернення іммігрантів до місця постійного проживання.
За останні роки кількість населення, що перебували за межами країни становила 20 млн. чоловік в рік. Кількість іноземних робітників у США досягає 7 млн. чоловік, в Західній Європі – 6,5 млн.
У Франції 25% будівельників та 1/3 робітників машинобудівної галузі – іноземці, у Швеції 40% будівельників також є іноземцями.
Мотиви міграції:
1) політичні;
2) релігійні;
3) економічна причина (на думку економістів ця причина є головною);
4) природні катаклізми чи війни.
Економічний ефект міграції.

Візьмемо 2 країни. Лінії S1 та S2 показують нам вартісний обсяг витрат на зарплату за умов повної зайнятості.
Припустимо, що міграція робочої сили між країнами заборонена. Кількість праці, які має в своєму розпорядженні країна 1 дорівнює LA, а другої країни L’A.
Вартість продукції, яка виробляється в країні 1 до початку міграції дорівнює a+b+c+d+e+f, в тому числі доход власників праці дорівнює a+f, а власників інших факторів виробництва – b+c+d+e. Заробітна плата в першій країні дорівнює LC.
Вартість продукції, яка виробляється в країні 2 до початку міграції дорівнює i+j+k, в тому числі доход власників праці дорівнює j+k, доход власників інших факторів виробництва – i. Заробітна плата в другій країні до міграції робочої сили дорівнює L’F.
Різниця у зарплаті між країнами сприяє розвиткові міграції між країнами. Якщо всі перепони на шляху руху робочої сили із країни в країну будуть зняті, то частина робітників (в кількості AB) із першої країни поїдуть до країни 2.
Після міграції вартісний обсяг національного (!) виробництва країни 1 становить a+b+c+d+e+f+h, в тому числі доход власників виробництва становить a+b+d+e+h+f. Доходи власників інших факторів виробництва зменшились і дорівнюють c+g. Заробітна плата збільшилась і складає LD.
Вартісний обсяг внутрішнього (!) виробництва другої країни, який виробляється за допомогою власних робітників та іммігрантів дорівнює i+j+k+g+h+e+f. Заробітна плата знизилась до рівня L’E. Зменшився доход власників робочої сили (як резидентів, так і імігрантів) і становить k+h+e+f, в той час, як збільшився доход власників інших факторів виробництва (як резидентів, так і нерезидентів) до рівня i+j+g.
В першій країні власники надлишкового фактору виграють від міграції робочої сили, а власники дефіцитних факторів виробництва терплять збитки. В другій країні все відбувається навпаки: власники надлишкових факторів програють від міграції робочої сили, а власники дефіцитного фактору виробництва (робоча сила) виграють.
Ефекти міграції можна поділити на 3 групи:
1) стандартні, відносно статичні ефекти на ринок праці як країни імміграції, так і країни еміграції;
2) наслідки для державних фінансів;
3) побічні ефекти (соціальні та інші проблеми, ми їх розглядати не будемо).
Візьмемо для прикладу США та Мексику.
1. Стандартний ефект міграції.

На даному графіку:
SUS – крива пропозиції праці в США до міграції;
SUS+r – крива пропозиції праці в США після міграції (плюс імміграція).
DUS – крива попиту на працю в США.
SM – крива пропозиції праці в Мексиці до міграції;
SM+r – крива пропозиції праці в Мексиці після міграції (плюс еміграція).
DМ – крива попиту на працю в Мексиці.
До міграції, зарплата в США становила 4,5 доларів за годину, а після міграції (попит не змінився, а пропозиція зросла) знизилася до 4 доларів за годину.
До міграції, зарплата в Мексиці становила 1,25 доларів за годину, а після міграції (попит не змінився, а пропозиція зменшилась) зросла до 1,6 доларів.
Наслідки для США:
1) збільшується доход підприємців, які виграють від збільшення пропозиції робочої сили тому, що зменшується заробітна плата (a+b);
2) місцеві робітники програють область а тому, що зменшується зарплата з 4,5 доларів до 4 доларів.
В цілому, США виграють від імміграції (a+b-a = b) тому, що виграш підприємців більше, ніж збитки американських робітників.
Наслідки для Мексики (без врахуванні зміни стану емігрантів):
1) підприємці програють від еміграції робітників до США тому, що збільшилась зарплата для тих робітників, які залишились у Мексиці (c+d):
2) місцеві робітники, що залишились, виграють від еміграції, оскільки зарплата зросла (c).
Країна ж в цілому внаслідок еміграції програє, тому що збитки підприємців більший, ніж прибутки робітників (c-c-d=-d).
2. Наслідки для державних фінансів.
Для Мексики:
1) зменшення податкових надходжень (робітники за кордоном не платять податки в країні проживання);
2) зменшення державних витрат на емігрантів у вигляді державних благ та послуг;
3) грошові перекази з країни імміграції до країни еміграції2.
Для США:
1) збільшення податкових надходжень (за рахунок податків, утриманих із іммірантів);
2) збільшення соціальних дотацій;
3) отримання висококваліфікованих спеціалістів.
Основні центри міграції робочої сили.
Основним центром імміграції є США, Канада та Австралія. До цих країн емігрують з країн Латинської Америки, Карибського басейну, Індії, СНД, з країн Західної Європи. Кожен рік кількість іммігрантів до цих країн зростає на 900 тис. чоловік (із них 700 тис. легально).
Другим центром міграції робочої сили є країни Західної Європи. Сюди в основному їдуть робітники з країн Південної Європи та країн Африки. В 1996 році кількість іммігрантів, що в’їхали до цих країн, становила 186 тис. чоловік.
Третім центром є Близький Схід, а точніше країни, що видобувають нафту. В цьому регіоні переважає внутрішньорегіональна міграція із сусідніх країн).
Четвертим центром є нові індустріальні країни. Сюди іммігрують робітники із сусідніх країн та Мексики.
1 Всяке перебування в країні терміном до 1 року відноситься до туризму.
2 В таких малих країнах, як Ємен, Лесото, така стаття надходжень коштів в країну є дуже важливою, і становить до 50% ВНП.
Copyright © by Заблоцька Р.О. Produced (p) by Gray Wolf Production Inc.
All rights reserved. Unauthorized copying, printing & publishing are strongly prohibited & punished by law.
Сторінка
Міжнародна міграція робочої сили.
1. Поняття міграції робочої сили.
2. Економічний ефект міграції робочої сили.
3. Основні напрямки міграції робочої сили.
Міграція робочої сили – це виїзд або в’їзд робочої сили з однієї країни в іншу строком понад 1 рік1.
Міграція робочої сили розділяється на 3 види.
Імміграція – це в’їзд працездатного населення в країну.
Еміграція – це виїзд працездатного населення до інших країн.
Рееміграція – повернення іммігрантів до місця постійного проживання.
За останні роки кількість населення, що перебували за межами країни становила 20 млн. чоловік в рік. Кількість іноземних робітників у США досягає 7 млн. чоловік, в Західній Європі – 6,5 млн.
У Франції 25% будівельників та 1/3 робітників машинобудівної галузі – іноземці, у Швеції 40% будівельників також є іноземцями.
Мотиви міграції:
1) політичні;
2) релігійні;
3) економічна причина (на думку економістів ця причина є головною);
4) природні катаклізми чи війни.
Наслідки міграції.
(1)
Візьмемо 2 країни. Лінії S1 та S2 показують нам вартісний обсяг витрат на зарплату за умов повної зайнятості.
Припустимо, що міграція робочої сили між країнами заборонена. Кількість праці, які має в своєму розпорядженні країна 1 дорівнює LA, а другої країни L1A.
Вартість продукції, яка виробляється в країні 1 до початку міграції дорівнює a+b+c+d+e+f, в тому числі доход власників праці дорівнює a+f, а власників інших факторів виробництва – b+c+d+e. Заробітна плата в першій країні дорівнює LC.
Вартість продукції, яка виробляється в країні 2 до початку міграції дорівнює i+j+k, в тому числі доход власників праці дорівнює j+k, доход власників інших факторів виробництва – i. Заробітна плата в другій країні до міграції робочої сили дорівнює L1F
Різниця у зарплаті між країнами сприяє розвиткові міграції між країнами. Якщо всі перепони на шляху руху робочої сили із країни в країну будуть зняті, то частина робітників (в кількості AB) із першої країни поїдуть до країни 2.
Після міграції вартісний обсяг виробництва країни 1 становить a+b+c+d+e+f+h, в тому числі доход власників виробництва становить a+b+d+e+h. Доходи власників інших факторів виробництва зменшились і дорівнюють c. Заробітна плата збільшилась і складає LD.
Вартісний обсяг виробництва другої країни, який виробляється за допомогою власних робітників та іммігрантів дорівнює i+j+k+g+h+e+f. Заробітна плата знизилась до рівня L1E. Зменшився доход власників робочої сили і становить k+h, в той час, як збільшився доход власників інших факторів виробництва до рівня i+j+g.
В першій країні власники надлишкового фактору виграють від міграції робочої сили, а власники дефіцитних факторів виробництва терплять збитки. В другій країні все відбувається навпаки: власники надлишкових факторів програють від міграції робочої сили, а власники дефіцитного фактору виробництва (робоча сила) виграють.
Ефекти міграції можна поділити на 3 групи:
1) стандартні, відносно статичні ефекти на ринок праці як країни імміграції, так і країни еміграції;
2) наслідки для державних фінансів;
3) побічні ефекти (соціальні та інші проблеми).
Стандартний ефект.
Візьмемо для прикладу США та Мексику.
SUS – крива пропозиції праці в США до міграції;
SUS+r – крива пропозиції праці в США після міграції (плюс імміграція).
DUS – крива попиту на працю в США.
SM – крива пропозиції праці в Мексиці до міграції;
SM+r – крива пропозиції праці в Мексиці після міграції (плюс еміграція).
DМ – крива попиту на працю в Мексиці.
До міграції, зарплата в США становила 4,5 доларів за годину, а після міграції (попит не змінився, а пропозиція зросла) знизилася до 4 доларів за годину.
До міграції, зарплата в Мексиці становила 1,25 доларів за годину, а після міграції (попит не змінився, а пропозиція зменшилась) зросла до 1,6 доларів.
Наслідки для США:
1) збільшується доход підприємців, які виграють від збільшення пропозиції робочої сили тому, що зменшується заробітна плата (a+b);
2) місцеві робітники програють область а тому, що зменшується зарплата з 4,5 доларів до 4 доларів.
В цілому, США виграють від імміграції (a+b-a = b) тому, що виграш підприємців більше, ніж збитки американських робітників.
Наслідки для Мексики (без врахуванні зміни стану емігрантів):
1) підприємці програють від еміграції робітників до США тому, що збільшилась зарплата для тих робітників, які залишились у Мексиці (c+d):
2) місцеві робітники, що залишились, виграють від еміграції, оскільки зарплата зросла (c).
Країна ж в цілому внаслідок еміграції програє, тому що збитки підприємців більший, ніж прибутки робітників (c-c-d=-d).
Наслідки для державних фінансів.
Для Мексики:
1) зменшення податкових надходжень (робітники за кордоном не платять податки в країні проживання);
2) зменшення державних витрат на емігрантів у вигляді державних благ та послуг;
3) грошові перекази з країни імміграції до країни еміграції2.
Для США:
1) збільшення податкових надходжень (за рахунок податків, утриманих із іммірантів);
2) збільшення соціальних дотацій;
3) отримання висококваліфікованих спеціалістів.
Основні центри міграції робочої сили.
Основним центром імміграції є США, Канада та Австралія. До цих країн емігрують з країн Латинської Америки, Карибського басейну, Індії, СНД, з країн Західної Європи. Кожен рік кількість іммігрантів до цих країн зростає на 900 тис. чоловік (із них 700 тис. легально).
Другим центром міграції робочої сили є країни Західної Європи. Сюди в основному їдуть робітники з країн Південної Європи та країн Африки. В 1996 році кількість іммігрантів, що в’їхали до цих країн, становила 186 тис. чоловік.
Третім центром є Близький Схід, а точніше країни, що видобувають нафту. В цьому регіоні переважає внутрішньорегіональна міграція із сусідніх країн).
Четвертим центром є нові індустріальні країни. Сюди іммігрують робітники із сусідніх країн та Мексики.
1 Всяке перебування в країні терміном до 1 року відноситься до туризму.
2 В таких малих країнах, як Ємен, Лесото, така стаття надходжень коштів в країну є дуже важливою, і становить до 50% ВНП.
Міжнародні Економічні Відносини - 2 2. Міжнародна економічна інтеграція.
29 березня 2000 р.
Міжнародна економічна інтеграція.
1. Основні концепції регіональної економічної інтеграції.
2. Передумови, цілі та типи інтеграційних угрупувань.
3. Статичний та динамічний ефекти МЕІ.
4. Розвиток інтеграційних процесів на сучасному етапі (для самостійної роботи): інтеграція в Західній Європі, Африці, Північній Америці, Південній та Центральній Азії, інших регіонах світу.
Литература.
1. Шишков. Теории экономической интеграции. М.: 1978.
2. Зуева. Новые концепции экономической интеграции. МЭиМО 1995, №11, стр. 94-107.
3. Шишков. НАФТА: истоки, надежды, перспективы. МЭиМО 1994, №11, стр. 123-136.
4. Мальцева, Семенов. Экономическая интеграция в Азиатско-Тихоокеанском регионе. МЭиМО 1995, №9.
5. Евро: две стороны одной монеты.
6. Мишель Пибро. Медждународные экономические и валютно-финансовые отношения.
Економічна інтеграція – це процес економічної взаємодії країн, який приводить до зближення господарських механізмів. Це процес, який приймає форму міждержавних угод і регульований міждержавними органами.
Концепції регіональної економії інтеграції з’явилися в 50-х роках, коли процеси РЕІ набули значного розвитку.
1) Концепція ринкової школи інтеграції.
Ця концепція базується на принципі свободи торгівлі та невтручання держави в економіку. Ця концепція використовує принцип того, що ринок – це найкращий регулятор економіки. Для представників цієї концепції ідеали інтеграції – це вільна конкуренція та вільні дії ринкових сил.
Повна інтеграція за даною концпцією – це однакові умови руху товарів та факторів виробництва.
У 1953 році французький економіст Арон писав, що дві національні економіки вважаються найбільш інтегрованими якщо угода між резидентами двох країн ідентична угоді між резидентами однієї країни.
На думку представників цієї концепції, втручання держави в економіку веде до дезінтеграції країн. Повна інтеграція досягається шляхом відміни втручання держави в економіку. Однією із головних ознак такої інтеграції – це наявність золотого стандарту та повна конвертованість валют, що забезпечує єдність ринку, ціни та розрахунків між резидентами як однієї країни, так і двох та більше країн.
2) Ринкова інституціональна школа інтеграції.
Представники цієї школи – це відомий економіст Велаз (?), та Даніель Джон.
Ця концепції вперше започаткувала подвійний підхід до визначення РЕІ. Її вони розглядають з одного боку, як процес, а з іншого – як відношення. Як процес, економічна інтеграція включає заходи, метою яких є ліквідація дискримінації між господарськими одиницями. Інтеграцію як відношення можна подати у вигляді відсутності тієї чи іншої форми дискримінації іноземних партнерів.
Сутність економічної інтеграції з точки зору цієї концепції полягає у встановленні міжнаціональних правил економічної діяльності, які ведуть до розвитку економічних зв’язків між країнами. Таким чином можна сказати, що ця концепція стоїть посередині між класичним підходом про саморегуляцію ринку та кейнсіанськими поглядами про абсолютну необхідність його регулювання з боку держави.
3) Структурна концепція РЕІ.
З’явилася в 60-х роках, коли розвивалася західноєвропейська економічна інтеграція.
На думку її представників вільний рух товарів та факторів виробництва веде до нерівномірності економічного розвитку окремих регіонів країн. Основний представник – Альфред Маршал (“Основи політичної економії”). Він писав, що інтеграція в розумінні як відсутність дискримінації у міжнародній торгівлі та руху факторів виробництва – це ще не інтеграція; справжня інтеграція – це інтеграція національних економік, а не лише тільки ринків.
На думку представників цієї концепції, економічна інтеграція можлива тільки на стадії економічного союзу, коли відбувається взаємопроникнення національних економік. Маршал писав, що повне завершення інтеграції – це так званий простір солідарності, тобто так звана цілковита сітка економічних зв’язків між економіками, які раніше були відокремленими.
Представники цієї концепції розглядаються інтеграцію як глибокі структурні перетворення в економіці країн, в результаті яких має з’явитися якісний синергізм1.
4) Дирижистська2 школа інтеграції.
Представники цієї школи – це такі економісти як Купер, Джон Кіндер, Алекс Філіп. Цю концепцію можна віднести до неокейнсіанського підходу до МЕІ. Представники цієї школи недовіряють ринковому механізму в процесі розвитку інтеграційних процесів.
Ця концепція базується на державному регулюванні економічних процесів, їх гаслом є “керованій економіці немає альтернативи”. Ця школа розглядає інтеграцію як ліквідацію дискримінації між економічними агентами країн, і координацію спільної економічної політики досить широких масштабів, для забезпечення здійснення основних економічних напрямків розвитку країни.
Ця концепція вважає, що для повної інтеграції необхідний не тільки вільний рух товарів та факторів виробництва, а й координація макроекономічної політики держав, яка повинна пом’якшити нерівномірність економічного розвитку країн. Кожна країна-член інтеграційного об’єднання повинна відмовитись від самостійного проведення зовнішньоекономічної політики і передати ці функції наднаціональним інститутам.
2. Передумови, цілі та типи інтеграційних угрупувань.
Передумови економічної інтеграції:
1. Близькість рівнів економічного розвитку країн і близькість ступенів ринкової зрілості країн. Країни, які бажають створити інтеграційну організацію, повинні мати однаковий рівень економічного розвитку.
2. Географічна близькість країн, що інтегруються, наявність спільних кордонів та економічних зв’язків, що склалися історично.
3. Спільність економічних та інших проблем, які стоять перед країнами.
4. Демонстраційний ефект. В економіках країн, які входять до певного інтеграційного об’єднання, мають відбуватися позитивні зрушення, і якщо це так, то країни, що не входять до цього об’єднання, починають бачити вигоду від вступу в це об’єднання.
5. Ефект доміно. Коли декілька країн зробили інтеграційне групування, то економічні зв’язки цих країн з зовнішнім світом скорочуються, що створює імпульс для таких країн зовнішнього світу входити в це інтеграційне групування.
Цілі інтеграційного групування.
1. Інтеграція дає можливість країні в цілому і окремим суб’єктам господарської діяльності, отримати доступ до більшого ринку, ніж до інтеграції.
2. Використання переваг ефекту масштабу.
3. Створення сприятливого зовнішньоекономічного середовища.
4. Вирішення завдань торгівельної політики.
5. Сприяння структурній перебудові економіки.
Типи інтеграційних об’єднань.
Деякі економісти вважають, що існує 5 чи 6 типів інтеграційних об’єднань.
1. Преференційна торгова угода. Передбачає встановлення у взаємній торгівлі нижчих імпортних тарифів та інших бар’єрів, ніж у відносинах з третіми країнами. У цьому випадку кожна країна самостійно виробляє та проводить зовнішньоекономічну політику по відношенню до третіх країн, але відносини з партнерами з цього блоку базуються на преференційних засадах.
2. Зона вільної торгівлі. Цей тип економічного угрупування характеризується відсутністю різного роду бар’єрів на шляху взаємної торгівлі, але водночас кожна країна виробляє та проводить самостійну зовнішньоекономічну політику відносно третіх країн. (НАФТА, ЕАВТ (у 1995 році увійшла в склад ЄС), Балтійська зона вільної торгівлі, АСЕАН, Центральноєвропейська зона вільної торгівлі (з’явилася у 1990 році, в складі: Чехія, Угорщина, Польща та Словакія).
3. Митний союз. Члени усувають перешкоди на шляху вільної торгівлі між собою та проводять узгоджену митну політику по відношенню до інших країн. Митний союз існував в країнах Західної Європи (до 1986 року), Арабський спільний ринок.
4. Спільний ринок – це митний союз + вільний рух факторів виробництва.
5. Повний економічний союз – члени країни цього союзу повністю уніфікують свою економічну політику. Першим таким економічним союзом став союз між Бельгією та Люксембургом (створений у 1921 році).
6. Політичний союз – економічний союз + узгоджена політика на міжнародній арені.
Д.З.: Наявність спільних органів (політичних та економічних) на різних етапах (видах) економічної інтеграції.
1 СИНЕРГИЯ - большая эффективность образовавшейся в результате интеграции страны по сравнению с ее отдельными частями до объединения, что есть целью любой интеграции.
2 ДИРИЖИЗМ - политика активного государственного регулирования в послевоенной Франции. Основой Д. стал созданный в 1944-1945 гг. в результате национализации некоторых банков и ряда отраслей промышленности значительный государственный сектор. Теоретическим обоснованием Д. стали идеи известного французского экономиста Ф.Перру, в частности, разработка принципов индикативного (рекомендательного) государственного планирования, принцип избирательной государственной экономической политики, концепция «привилегированных точек» (отраслей, корпораций) поддержки.
Copyright © by Заблоцька Р.О. Produced (p) by Gray Wolf Production Inc.
All rights reserved. Unauthorized copying, printing & publishing are strongly prohibited & punished by law.
Сторінка
Статичні да динамічні ефекти економічної інтеграції.
Ці ефекти розглядаються теорією митного союзу, яка була розроблена канадським економістом Вайнером у 30-х – 40-х роках.
Згідно з цією теорією в процесі економічної інтеграції проявляються 2 типа ефектів: статичні та динамічні.
Статичні ефекти – це економічні наслідки, що проявляються раптово після створення митного союзу як його безпосередній результат.
Динамічні ефекти – це економічні наслідки, що проявляються на пізніх стадіях функціонування митного союзу (в довгостроковому плані).
До статичних ефектів належать: ефект створення торгівлі та ефект відхилення торгівлі.
Ефект створення торгівлі - це переорієнтація споживачів з менш ефективного внутрішнього джерела поставки товару на більш ефективне зовнішнє джерело, що стала можливою в результаті ліквідації імпортного мита в рамках митного союзу.
(1) t – ымпотне мито,
Dd (domestic demand) – внутрішній попит.
По горизонтальній осі ми відкладаємо кількість товару, по вертикальній – його ціну.
Розглянемо цей ефект на приладі умовної країни. Пипустимо, що країна не мала ніяких торговельних відносин з іншою країною, рівноважна ціна встановилася в точцы Е на рівні Pd. При цьому ціна на даний товар в іншій країні становить P1. Країна 2 вводить певні імпортні обмеження (мито), тому ціна її зростає до рівня прямої P2.
Лінія S1 – це пропозиція товару першої країни в другу країну без урахування імпортного мита. Лінія Sii – це пропозиція товару з країни 1 в країну 2 без урахування імпортного мита.
За умов існування тарифу в другій країні, внутрішнє виробництво в цій країні характеризується точкою Q2 і дорівнює OQ2. Ринкова рівновага в другій країні досягається в точці F, тобто товар споживається в обсязі OQ3. Як видно, це перевищує обсяг власного виробництва, тому нестача буде імпортуватися з країни 1.
За умов існування імпортного мита існують такі ефекти:
1) Ефект перерозподілу (сегмент а) – показує прибуток національних виробників в результаті збільшення національного виробництва з урахуванням митного тарифу.
2) Ефект захисту (трикутник b) – це негативний ефект митного тарифу тому, що споживачі споживають національний товар, виробництво якого менш ефективне, ніж виробництво цього товару в першій країні.
3) Ефект доходу (сегмент с) – прибуток держави від використання митного тарифу.
4) Ефект споживання (сегмент d) – негативний ефект, який показує збитки споживачів в другій країні, пов’язані з тим, що в результаті введення митного тарифу зменшується кількість імпорту і збільшується ціна імпортного товару.
Припустимо, що обидві країни вирішили створити митний союз і ліквідувати митні тарифи у взаємній торгівлі. Внутрішня ціна в першій країні буде дорівнювати внутрішній ціні в другій країні. Рівновага в другій країні характеризується точкою G, рівень внурішніх цін дорівнює P1.
Отже, внаслідок створення митного союзу, зменшується рівень внутрішнього виробництва в країні 2 (до рівня OQ1), споживання товару характеризується точкою G і дорівнює OQ4, імпорт дорівнює Q1Q4.
Таким чином, зменшилось виробництво, збільшилось споживання і імпорт товару.
Ефект перерозподілу носить нейтральний характер тому, що прибутки виробників товарів, що конкурують з імпортними, перерозподіляються споживачам.
В результаті створення митного союзу чистий статичний ефект – це сегменти b+d.
Сегмент b показує, що в результаті створення митного