Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Розвиток мотивів спілкування дітей дошкільного віку з однолітками

Розвиток мотивів спілкування дітей дошкільного віку з однолітками

Зміст


Вступ

Розділ 1 Спілкування з однолітками як наукова проблема

Розділ 2 Експериментальне вивчення проблеми спілкування дітей дошкільного віку

Висновок

Список використаної літератури


Вступ


Спілкування – це спосіб виразити те чи інше відношення до людини чи інших людей.

Ціль спілкування – це те, заради чого у людини виникає даний вид активності. У тварин ціллю спілкування може бути побудження іншої живої істоти до певних дій, попередженням про те, що необхідно утриматись від тих чи інших дій. Мати, наприклад, голосом чи рухами попереджає дитя про небезпеку; одні тварини в стаді можуть попереджати інших, що ними сприйняті життєво важливі сигнали.

У людини кількість цілей спілкування збільшується. В них вмикається передача і отримання об’єктивних знань про світ, навчання і виховання, угода розумних дій людини і їх сполучних дій, встановлення і з’ясування особистих та ділових взаємовідносин. Люди обмінюються один з одним інформацією, знаннями, здібностями, вміннями і навиками. Людське спілкування багатопредметне, воно різноманітне за своїм внутрішнім вмістом.

Важливими видами спілкування у людей є вербальне і невербальне спілкування. Невербальне спілкування – це спілкування за допомогою міміки, жестів і пантоміміки, через прямі сенсорні чи тілесні контакти. Вербальне спілкування притаманне тільки людині і обов’язковою його умовою є засвоєння мови.

За своїми комунікативними можливостями воно надзвичайно багатше всіх видів і форм невербального спілкування, хоча в житті не може повністю його замінити.

Спілкування має велике значення у формуванні людської психіки, її розвиток і становлення розумної, культурної поведінки. Через спілкування з психологічно розвинутими людьми, дякуючи широким можливостям до навчання, людина набуває всіх своїх вищих пізнавальних здібностей і якостей. Через активне спілкування з розвинутими особистостями вона сама перетворюється в особистість.

Якби від народження людина була позбавлена можливості спілкування з людьми, вона не стала б ніколи цивілізованим, культурно і морально розвиненим громадянином, була б до кінця життя напівзвіром, лише зовні, анатомо-фізіологічно, нагадуючи людину.

Особливо велике значення для психічного розвитку дитини має її спілкування з дорослими на ранніх етапах онтогенезу. Психічний розвиток дитини починається із спілкування. Це перший вид соціальної активності, який виникає в онтогенезі і завдяки якому немовля отримує необхідну для його індивідуального розвитку інформацію.

В останні роки значно зріс інтерес педагогів і психологів до проблеми дитячих взаємин. Учені і практики визначають різні аспекти цієї складної проблеми. Зокрема, виявляються особливості взаємин дітей на різних вікових етапах, ведуться пошуки найефективніших засобів їх формування. І це цілком закономірно. Адже важко переоцінити значення позитивних взаємин у моральному вихованні людини нового суспільства.

Індивідуальний розвиток дитини не можна розглядати і вивчати поза її спілкуванням з дорослими і ровесниками. Саме в процесі набуття досвіду спілкування з іншими людьми закладаються основи моральних якостей особистості. Дитячі взаємини виявляються і формуються у спільній діяльності. Існує взаємозв’язок між рівнем взаємин і рівнем діяльності дітей.

Ігрова діяльність, як одна з форм організації життя дітей, сприяє виникненню різних стосунків між ними. Саме взаємини у спільних іграх формують здатність входити у товариство гравців, діяти в ньому певним чином, встановлювати товариські і дружні стосунки, підкорятися його вимогам. Тут виховується гуманне ставлення дітей один до одного, взаєморозуміння, усвідомлення вимог вихователів і товаришів, уміння зважати на думку інших та інтереси всіх дітей.

Проблему спілкування дітей дошкільного віку досліджували такі видатні вчені як Л.Н.Галігузова, М.І.Лісіна, М.Н.Репіна та ін.

Об’єкт дослідження даної роботи – спілкування дітей дошкільного віку з однолітками.

Предмет дослідження – динаміка мотивів спілкування в дошкільному віці.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні проблеми спілкування, експериментальному виявленні особливостей спілкування між ровесниками в дошкільному віці.

Завдання дослідження:

з’ясувати стан дослідження проблеми у психолого-педагогічній науці;

виявити мотиви спілкування дітей дошкільного віку з однолітками.

Методи дослідження: аналіз психолога та педагога. Спостереження, бесіда.


Розділ 1 Спілкування з однолітками як наукова проблема


1.1 Спілкування дітей дошкільного віку з однолітками та дорослими


Особливості спілкування дитини

З дорослими

З однолітками

Дорослий посідає центральне місце у житті дошкільника, тому досвід спілкування з ровесниками постійно переломлюється крізь досвід спілкування з дорослими. Дефіцит цього спілкування призводить до різкого збіднення відносин між дітьми. Якщо запропонувати дитині п’ятого року життя вибрати кількох партнерів (однолітків та дорослих) для взаємодії у різних обставинах, вона вибере для гри, розгляду книжок, бесід саме однолітків, у спілкуванні з якими вона матиме можливість перевірити, як засвоїла досвід і настанови дорослих, безпосередньо порівнюючи свою поведінку з діями інших дітей, у суперечках та обговореннях з ними того, що і як слід робити.
В ідентичній предметній ситуації загальний рівень спілкування дитини з дорослими вищий за рівень її спілкування з однолітками. Цей результат не залежить від того, чи бере дорослий активну участь у грі, чи займає позицію уважного і доброзичливого, але стороннього спостерігача. Дитина сприймає дорослого як суб’єкт, що має високі моральні якості, моральні переваги, є різносторонньою особистістю. Спілкуючись з ровесниками, діти розмовляють з ними частіше і більше, ніж з дорослими, але винятково у ході справи. Спілкування з рівними партнерами створює сприятливі умови для пізнання дітьми своїх потенцій через вільне виявлення творчого потенціалу за відсутністю обмежувальних регуляцій дорослих.
Від дорослого діти чекають допомоги й оцінки, хотіли б залучити його до гри. З однолітками ж вступають у практичну ситуативну взаємодію, під час якої спілкування має другорядну, службову роль.
Дошкільнята гостро реагують на оцінки, які дають їм та іншим дітям, вони радіють будь-якій похвалі дорослого, навіть незнайомого. Збіг думок та оцінок дитини з поглядами дорослих – критерій правильності цих оцінок. Водночас м’яке зауваження дорослого може сприйматися занадто гостро – діти сердяться, сперечаються, можуть навіть заплакати. Під час спілкування з однолітками мовлення дітей більш розгорнуте, лексично багатше, емоційне та спрямоване на партнера, у ньому менше елементів ситуативності. Діти втричі частіше, ніж у спілкуванні з дорослими, вживають прикметники, які передають їхнє етичне ставлення до явищ, предметів, людей.
Спілкуючись з дорослими, діти дотримуються певних загальноприйнятих норм поведінки, тому експресивно-мімічних проявів, які виражають найрізноманітніші емоційні стани, у них у 9 разів менше, ніж під час спілкування з однолітками. Діти вдвічі частіше приймають та підтримують ініціативу дорослого, у 10 разів рідше, ніж з приятелями, вступають з ними у конфліктні ситуації. Розмови з дорослими відбуваються приблизно в 1,5 рази рідше, ніж з однолітками. Для взаємодії з однолітками характерна нестандартність на не регламентованість спілкування, переважання індивідуальних дій дитини над діями у відповідь партнеру. Багато дій та звертань, які практично відсутні в контактах з дорослими: сперечання, нав’язування своєї волі, вимоги, накази, обмеження. Діти вдаються до несподіваних дій та рухів, подекуди надто розкутих, незаданих ніякими зразками (кривляння, передражнювання).
Завдяки тому, що в процесі спілкування діти пильно вдивляються в обличчя дорослого, вони можуть уловити те, що він сам не усвідомлює або, може, й не помічає. Саме цим пояснюється надзвичайна інтуїція дітей. Як правило, доросла людина, дотримуючись етикету, не свердлить поглядом співрозмовника, тим часом як дитина, дивлячись просто у вічі, робить висновок, найчастіше правильний, про те, що насправді думає і відчуває співрозмовник, особливо в перші десять секунд після знайомства, коли людина ще не знає, як подати себе, тож не криється з тим, що пізніше намагатиметься приховати. Саме в цьому полягає цінність першого враження. Діти ставляться до однолітка, як до суб’єкта, ревниво, прискіпливо спостерігають за його діями, постійно оцінюють їх, часто критикують. Водночас мало цікавляться ним самим, не можуть чітко відтворити його портретні риси, не дуже переймаються душевним станом партнера, не цікавляться важливими обставинами його життя, хоча чутливо сприймають усі ці нюанси у ставленні ровесників особисто до них. Готовність виконати розпорядження, доручення однолітка, відповісти на його запитання, виразити співчуття в два рази вищі у відповідь на доброзичливе звертання, ніж на різке й авторитарне.
Інтенсивніше спілкуються з дорослими дівчатка та молодші дошкільнята
Діти з дорослими найчастіше контактують за допомогою поглядів. З однолітками практично дійові операції.
У приміщенні діти 4-5 років частіше спілкуються з дорослими. На відкритому ж повітрі віддають перевагу спілкуванню з іншими дітьми.
Якщо дитина виховується в сім’ї одна, вона надає перевагу спілкуванню з дорослими. Діти, які мають старших братів і сестер, більше спілкуються з іншими дітьми.

Мотиви спілкування

З дорослими

З однолітками

Потреба в доброзичливій увазі; в співробітництві; в повазі; у взаєморозумінні та співпереживанні. Потреба у враженнях; в активній діяльності; у визнанні й підтримці.

Висновок: спілкування дошкільнят з однолітками та дорослими має певні характерні особливості, що проявляються у мотивах спілкування, його загальному рівні, дотриманні норм поведінки, ставленні до співрозмовника, наявності певних засобів спілкування.

Знання цих особливостей може допомогти правильно будувати роботу з кожною конкретною дитиною.

Ситуативно-ділова форма спілкування однолітків – головна для дошкільного дитинства різновидність комунікативної взаємодії. Для неї характерна потреба в співпраці і признанні, що реалізується в колективній сюжетно-рольовій грі. Ця потреба опредмечується в ділових мотивах, яка має виражений характер і націленість на самопізнання і самооцінку. Ситуативно-ділове спілкування однолітків сприяє розвитку особистості і самосвідомості, а також – допитливості, сміливості, оптимізму, активності, творчого і самобутнього початку в самому широкому розумінні цього слова. Неблагополуччя у сфері спілкування з однолітками заважає цим важливим процесам: діти стають пасивними, замкнутими, налаштовані ворожо. Становлення ситуативно-ділової форми спілкування потребує затримки її розвитку, бідності змісту.

Діючи на групу однолітків, дорослі в стані успішніше і швидше, ніж у індивідуальній роботі з дитиною, допомогти спільному психічному розвитку дітей.

В самому кінці дошкільного віку у деяких дітей складається нова форма спілкування, яку ми називаємо позаситуативно-ділова. Вона спостерігається не у багатьох дітей.

Головний напрямок, підбурюючий дошкільників до найбільш складних контактів цього періоду дитинства – жага співпраці.

В рамках позаситуативно-ділового спілкування дошкільники використовують всі три категорії засобів, але ведуче місце, безпосередньо, належить мові. Розмови дітей приурочені невідкладним справам. Налагоджування позаситуативно-ділових контактів дітей складають важливу частину їх підготовки до школи і полегшує наступні труднощі підліткового віку, коли положення у групі однолітків приймає домінуюче значення для самопочуття дитини.

Основна магістраль формування товариських зв’язків з ровесниками – становлення суб’єктивного відношення до них, а саме, вміння бачити в них рівну собі особистість, людину з тими ж почуттями і думками, і постійна готовність діяти на благо товариша, замислюючись про свої особисті інтереси тільки в другу чергу.

Вища форма спілкування дошкільників позаситуативно-ділова. Тенденції до її появи відмічаються у всіх вихованців дитячого садка. Але вона приймає закономірність приблизно у 10-15 % старших школярів.

Поняття форми спілкування відкриває можливості для розкриття якісних відхилень, утворених в розвитку спілкування дітей з однолітками в рамках дошкільного дитинства. Воно дозволяє простежити розвиток змісту контактів, а саме, взаємозв’язку з спільною життєдіяльністю дитини, з типом ведучої діяльності і її особливостями.

Через форми спілкування, виділяє М.І.Місіна, можена зрозуміти їх послідовну зміну в онтогенезі як власний випадок діалектичної взаємодії форм і змісту. Але при розгляді змін форм спілкування спеціально не прослідковуються і не виділяються функціонально-динамічні аспекти самого спілкування.

Аналіз значимості спілкування з дорослим і однолітком показав, що молодші дошкільники віддають перевагу дорослому. Однак, починаючи з 4 років, всі бурхливі виявлення радості і інших хороших емоцій, направлені вже на однолітка. В середньому дошкільному віці діти починають приділяти увагу ровеснику і отримувати більше задоволення у спілкуванні з ним.

По параметру гнучкості відношення до партнера протягом дошкільного дитинства утворюються відхилення в сфері спілкування з однолітками. Якщо у молодших дошкільників переважають негативні контакти (заперечення, конфлікти, впертість), то у старших суттєво зростає число конструктивних пропозицій, угоди, допомоги і т.д. В сфері спілкування з дорослим гнучкість залишається практично незмінною протягом усього дошкільного віку: негативні контакти з дорослим практично відсутні.

Отже, комунікативна діяльність життя дитини, яка виникає в кінці 2-го – на початку 3-го року життя, в подальшому передбачає ряд змін. В рамках дошкільного дитинства послідовно змінюються три якісні ступені у спілкуванні дітей з однолітками, названі форми спілкування – емоційно-практична, ситуативно-ділова і позаситуативно-ділова. Форма спілкування характеризує зміни вмісту сторін комунікативній діяльності дошкільників, зумовлені розвитком життєдіяльності дитини.

Протягом п’яти років (від 2 до 7) змінюється і міра розвитку особистісно-комунікативної діяльності дитини. Зростає віддаленість спілкування від інших типів взаємодії дошкільника з дітьми, направленість його активності тільки на однолітка як суб’кта, позаситуативність спілкування, чуткість до дій ровесника, гнучкість в контактах з ним і значимість спілкування з рівним партнером серед інших видів взаємодії з ним.

Розвиток образу себе і однолітка в спілкуванні з однолітками у дітей раннього віку змінюється. У дітей 2-3 років вони спричиняють самостійну потребу в спілкуванні з однолітками і перетворюються і діяльність спілкування (Л.Н.Галігузова, 1983). Ця діяльність стає новим джерелом розвитку образу себе, втілюючи специфічний вклад в його вміст, відрізняється від того, який виходить від вміння спілкування з дорослими і самостійною діяльністю дитини. Для того, щоб його виявити, необхідно спочатку простежити дальший розвиток образу себе в ранньому віці, діючий під впливом спілкування з дорослим.

Вперше взаємозалежні відношення між ядром і периферією образу себе складаються у дитини до початку раннього віку. Цим зумовлено появлення гострих афективних реакцій на успіх і неуспіх. Глобальна хороша самооцінка дитини затруднює диференціацію успіху – неуспіху конкретно дії від переживання благополуччя – неблагополуччя своєї особистості, однак на 3-му році життя починають активно складатися основи конкретної самооцінки (М.Г.Єлагіна, 1982). Розвиток образу себе супроводжується диференціацією спільної і конкретної самооцінки, ускладненням їх взаємовідносин.

За даними Л.Н.Галігузової, на початку 2-го року життя у дітей при контактах з однолітками привласнюються дії, направлені на порівняння власних і фізичних якостей. Дитина дивиться на руки, ноги, одяг іншої дитини і відразу починає розглядати ті ж частини тіла і одягу у себе. Мабуть, таким чином, діти встановлюють свою схожість з однолітком і у них формується уява про свій фізичний вигляд. Діти цього віку не стараються порівнювати себе з дорослими.

Основним змістом спілкування дітей після 2-го року життя стають спільні розкуті ігри. Спілкування однолітків в ранньому віці стає важливим джерелом формування образу себе і образу однолітка. В контактах з ровесниками в образі себе і в образі ровесника відображаються, в першу чергу, уява, організуючі і змістовно виявляючі його периферичну структуру, а саме, уява про фізичні якості свої і інших дітей. Лише по мірі розвитку спілкування, реалізуючого суб’єктивні відносини між дітьми, отримані уявлення про свої можливості проникають в структуру образу, переламуючись в переживання своєї творчості і ініціативи. Образ однолітка в ранньому віці тільки починає складатися; суб’єктивність партнера пізнається як відображення власної суб’єктивності.

Найбільш цінний матеріал був у працях Р.І.Дерев’янко (1983). В співвідношенні названі два феномена відчиняють відображений характер пізнання однолітка в дошкільному віці: із спілкування ровесників дитина пізнає, головним чином, все те, що характеризує саме його, а партнер пізнається в співвідношенні з собою. Аналогічні дані ми знаходимо і у працях Р.А.Смірнової (1981), яка відкрила різницю не тільки в характері пізнання себе і однолітка, але і в відношенні до активного, діючого початку обох, складаючи основу переживання суб’єктивності як своєї власної та і іншої дитини.

У старших дошкільників (5, 6 і 7 років) відмічається підвищена інтенсивність переживання своїх успіхів (невдач, загострена чутливість до поганих оцінок дорослих, нечіткість в розповідях про себе, неохоче виникнення у них потреби в спілкуванні з ними. У дітей 3-4 років воно преобразується завдяки великому включенню у взаємодії предметів, але, в сутності, залишається дуже близьким і подібним на спілкування дітей 2-3 років.

Діти 4-5 років вже строго потребують благої уваги партнера. В першу чергу, діти прагнуть до контакту з популярними однолітками.

У дітей 3-4 років на першому місці стоїть бажання продемонструвати свої вміння (самовираженість) популярній дитині і отримати її хорошу оцінку. Діти 4-5 років часто-густо шукають співпрацю з партнером і його увагу, повагу. Старші дошкільники інтенсивніше, ніж діти середньої групи, шукають співпрацю з однолітками, їх повагу, а також співпереживання і узгодження думок. При цьому в контактах з популярною дитиною саме ці види звертань дошкільників до однолітків збільшуються.

Після 6 років у дітей різко збільшується потреба розділити з однолітками переживання і взаєморозуміння. І після 6 років, коли дитина починає бачити свого партнера, в особливості однолітка, а також і всі його хороші якості, потреба в повазі виступає як потреба в признанні, в затвердженні своєї позиції затока і умільця.

Потреба у взаєморозумінні і співпереживанні співвідноситься вищій формі комунікативної діяльності: позаситуативно-особистісному спілкуванні (М.І.Лісіна, 1974 а, б, 1980, 1986). На даному рівні розвитку комунікативної потреби дитина шукає співставлення позицій (своєї і партнера). Цей рівень передбачає, як рахує М.І.Лісіна, здібність дитини викласти свою точку зору, вислухати думку іншого і випробувати спів падання, гармонію стану – свого і партнера.

Емоційним еквівалентом взаєморозуміння виступає співпереживання. Під співпереживанням мається на увазі однакове відношення, однакова оцінка дійсності, співзвучне почуття, викликане спільною думкою.

Мотиви спілкування – це ті якості партнера, які, виявляючись в його процесі, задовольняють потребу в спілкуванні. При аналізі мотивів спілкування дітей між собою важливо враховувати те, що спілкування не завжди пред’являє самостійну діяльність: воно частіше лише компонент діяльності практичної чи пізнавальної. Дитина реалізує свої основні потреби в пізнанні світу і в активності. По мірі розвитку у дітей різноманітного виду діяльності, перш за все ведучої – гри, у них виникає необхідність колективних дій, об’єднання зусиль. Тому важливіша якість, побудивши їх до спільної діяльності, а значить і до спілкування в ній, – здатність до складання дій, до согласованості.

Комунікативні мотиви тісним чином пов’язані у складі потреби спілкування. Склад потреби в спілкуванні зображує тип об’єктів (виявлення якостей людини), здатних її задовольнити. На кожному рівні розвитку цієї потреби комунікативні мотиви пред’являють різноманітні варіанти якостей, здатних задовольнити потребу дітей в спілкуванні. Так потреба в повазі може бути задоволена різними проявами однолітків: мовним одобренням чи підключенням до діяльності однолітка і його творчим розвитком.

Дошкільний вік – початкова фаза розвитку спілкування дітей з однолітками, яке ще рідше виступає у своїй самостійній якості і в перевазі включено як компонент в інші види діяльності, і, головним чином, у ведучу – гру. Тому реально підштовхують дітей до спілкування мотиви таких видів діяльності, як гра, самообслуговування, початкові форми праці. Мотиви спілкування підкорені іншим мотивам чи виступають у єдності з ними.

Першу і важливу категорію складають мотиви, породжуючі потребу дітей в активній діяльності, яка виражається у дошкільників в сюжетно-рольовій грі і виявляється для них ведучою діяльністю. Дитина вступає в спілкування з однолітком заради участі в спільній грі чи продуктивній діяльності, до чого його побудужують якості однолітка, необхідні для розвитку цікавої і складеної дії. І перш за все це вміння складати цікаві замисли ігор, висувати цілі і погоджувати свої цілі і дії з іншими учасниками. Підлеглість мотивів спілкування даної категорії потребам у спільній справі дозволяє назвати їх діловими.

На протязі дошкільного віку розвиваються пізнавальні інтереси дітей. Дитина збагачується новими знаннями про світ, уміння будувати повісті. Це будує доказ звернення до однолітка, в якому дитина знаходить слухача та цінителя. Якості однолітка як джерело знання і їх оцінювача, відповідаючи пізнавальною потребою дітей, складають другу категорію – пізнавальних мотивів їх спілкування.

В третю категорію увійшли особистісні мотиви. Дитина входить у будь-яку справу, якою зайнятий ровесник, заради того, щоб порівняти свої і його можливості. Тут в ролі мотивів виступають порівняні, аналогічні якості – свої і однолітка можливості (вміння, знання, моральні якості), потреба (бажання, нахили). Це перший варіант особистого мотиву, коли він прямо виражає потребу в спілкуванні з однолітком, а не підпорядкований іншим потребам. Другий варіант особистісного мотиву – одноліток як цінитель тих якостей, які дитина вже бачила в собі як свої особливості. Дитина демонструє свої вміння, знання і особистісні якості, побуджуючи інших дітей підтвердити їх цінність. Мотивом спілкування стають його особисті якості в співвідношенні з властивістю ровесника бути їх прихильником. Цей мотив також прямо пов’язаний з потребою в спілкуванні, з прагненням дитини пізнати свої можливості, підтвердити особливості, використовуючи відклик на ник зі сторони однолітка. В обох варіантах особистих мотивів встановлюються якості однолітка як дзеркала в обох функціях.

Пізнання іншої людини і себе супроводжуються оцінкою суб’єктів, в результаті утворюється стійка позиція по відношенню до себе і до ровесника. Можливі три види позицій: рівності з однолітками, переваги над ним і нерівноправності на користь ровесника. У дитини може скластися один вид (переваги чи рівноправності) чи всі три види позицій застосовуючи до однолітків. неоднакові позиції стають джерелом різних мотивів у спілкуванні. В позиції переваги дитина шукає в однолітках якості, підтверджуючи її головний мотив: одноліток – оцінювач. В позиції ровесника дитина прагне до співпраці і пошуку в однолітках спільних цілей, співпадаючих справ і самовиявлень. В нерівній позиції дитина хоче знайти в однолітку взірець чи джерело цілей і вказівок до їх виконання, а також його уважність і одобрення. Діловий мотив тут співпадає з особистим. Оцінювання вчинків і якостей себе і однолітка предпокладає їх співвідношення з нормою. Особистісні мотиви спілкування утворюють самостійну категорію. Однак вони входять як обов’язкове доповнення в категорії ділових і пізнавальних мотивів.

Крім цих основних категорій мотивів спілкування дітей існують складні форми – особистісно-ділові, особистісно-пізнавальні.

Розвиток у дітей мотивів спілкування з однолітками протягом дошкільного віку має важливі наслідки. Володіючи більш високорозвиненими мотивами спілкування, дитина адресується до особистісних якостей однолітка, а саме, стійким, внутрішнім образом – потребам, нахилам, судженням і думками. І тому образ однолітка і самого себе стає все більш повним, диференційованим, свідомим. На основі цього дитина може успішніше будувати свої взаємовідносини з оточуючими людьми, стати повноправним членом колективу своїх товаришів.

Можна виділити чотири характеристики комунікативних дій однолітків, якісно відрізняючи спілкування дитину з дорослим від його взаємодії з однолітком. Перша і найбільш важлива риса процесу спілкування дошкільника з однолітком складається в великому розмаїтті комунікативних дій і в розширеному їх діапазоні. Нараховано близько 15 комунікативних дій, достатньо часто спостережених при спілкуванні однолітків і значно рідше зустрічаючих в контактах дитини з дорослим (сперечається, нав’язує свою волю, заспокоює, потребує, обманює, жаліє і т.д.). Саме у спілкуванні з однолітками з’являються такі складні дії, як притворство (направленість зробити вигляд, бажання виразити образу, навмисне не відповідати на відповідь партнеру), кокетство, фантазування) і т.д.

По питанню про відносну роль вербальних засобів комунікації в спілкуванні дошкільників є дуже протирічні дані. Згідно одному з них маленькі діти (3-4 роки) не здатні передати один одному будь-яку інформацію в мовній формі. Ж.Піаше предполагав, що діти до 5 років взагалі не схильні до спілкування на мовному рівні. Е.Маклієр рахує, що висловлювання дошкільників занадто бідні і незрозумілі для слухача і можуть бути сприйняті однолітком лише на основі невербальних компонентів комунікації на слухача, без оцінки адекватності власного повідомлення.

В цілому більшість винахідників дитячого спілкування сходяться в тому, що по мірі дитини збільшується вербалізація дозрівання їх комунікативної діяльності, а значення невербальних засобів спілкування (особливо в експресивно-мімічних рухах) зменшується.

Результати експериментів, проведених В.В.Ветровою (1981), А.Е.Рейнстейн (1982), Е.О.Смірновою (1986), свідчать про те, що мова виступає основним засобом спілкування на протязі всього дошкільного віку, у другій сфері спілкування вербальні засоби комунікації мають навіть велику придільну вагу, ніж у першій. Якщо у спілкуванні з дорослим (по всьому дошкільному віці) невербальні засоби комунікації складають 20 % усіх контактів, то з однолітками – 13,5 % (А.Е.Рейнстейн, 1982).

Корінна зміна в засобах спілкування однолітків твориться на порозі раннього і дошкільного віку, коли основне місце починає займати мова. За даними А.Е.Рейстейна 80 % звернень до однолітків у дітей 3 років проходить з участі мови. Починаючи з цього віку сфера спілкування з однолітком більш вербалізованіша і вона скоріш стимулює до використання мови, ніж комунікація з дорослим. В спілкуванні з дорослим діти частіше обходяться невербальними засобами – жестами, проханнями, поглядами і т.д. При цьому у дитини є за основу рахувати, що дорослих його розуміє. Взаємодіючи з однолітком, дитина повинна завжди використати максимально ясні, чіткі і однозначимі засоби спілкування, тобто мову.

Однак в реальному спілкуванні дошкільників мова, як правило, вплетена в їх практичну взаємодію – вона супроводжує експресивно-мімічні рухи і предметні дії дітей. Ближче до 6-7 років спостерігається різке збільшення можливостей дошкільників до мовної взаємодії. Примічене виникнення в мові повторів, аналіз яких дозволяє нині виявити зайву інформацію і повідомлення партнеру послідовності деяких подій. Характерно, що у цьому віці школярі, як правило, здатні розмовляти по телефону. До 6 років вже можлива мовна комунікація однолітків без підтримки на спільну наглядну ситуацію.

Однак навіть наявність активних розвернутих висловлювань дітей не дає за основу рахувати, що мова стала самостійним засобом спілкування, оскільки вони (висловлювання) нерідко залишаються без відповіді і не вказують взаємодію на поведінку однолітків.

Основу розвитку змісту спілкування дитини складає перехід ситуативних до позаситуативних форм спілкування. При ситуативній формі засоби спілкування відображають ті чи інші елементи обставин взаємодії. Позаситуативна форма характеризується тим, що зміст спілкування не наглядний і виходить за рамки конкретних обставин. Єдиний засіб позаситуативного спілкування – мова. Всі інші засоби комунікації не можуть передати той зміст, який не представлений в наявній ситуації і не має відношення до подій, діючим «тут і зараз».

Перехід від ситуативного мовного спілкування до неситуативного має принципове значення не тільки для комунікативної діяльності, а й для всього психічного розвитку дитини. Тому, розглядуючи зміст мовних контактів дошкільників в обох сферах спілкування, дуже важливо проаналізувати міру його ситуативності.

Такий аналіз був предприйнятий Л.Б.Мітєвою (1984), яка порівняла кількість і характер позаситуативних висловлювань дошкільників і їх спілкування з дорослими і однолітками.

Отримані дані Л.Б.Мітєвої свідчать про те, що в спілкуванні з дорослим рівень позаситуативності на протязі усього дошкільного віку виявляється вище, ніж в контактах з однолітком. Цей факт пред’являється сповна закономірним, тому що саме дорослий через мовне спілкування виводить дитину за межі безпосередньо сприйнятої ситуації, відчиняючи перед ним широкий соціальний світ.

При аналізі кожної категорії з точки зору ситуативності і позаситуативності входячих в неї типів вияснилося, що найбільшу вагу у структурі змісту спілкування на всіх порах дошкільного віку мали висловлювання дітей про себе і про свого однолітка.

Хоча співвідношення категорії Я і Ти з віком змінюється (діти все менш говорять про себе і все більше про іншу дитину), їх сумарне значення залишається постійним (близько 70 %). Всередині категорій Я і Ти чітко виділялися ситуативні і позаситуативні висловлювання.

До ситуативних відносились висловлювання дітей про дії, створюваних «тут і зараз»:

а) констатація і демонстрація власних вчинків і зацікавленість до поведінки ровесників (Дивись, що я роблю. А я будинок будую. Що ти робиш? Що це у тебе?);

б) оцінка і власних дій, і дій, які виконує партнер (Ти все не так робиш. Я все правильно зробив. Мій будинок краще);

в) прагнення допомогти однолітку чи прохання про допомогу (Допоможи мені ляльку вдягти. Дай мені свою машину. Давай я тобі допоможу);

г) організація і планування спільних дій (Давай у ляльки будем грати. Давай ти мені кубики будеш подавати, а я будувати, а потім навпаки).

Аналізуючи вікову динаміку виділених типів висловлювань, ми з’ясували, що у молодших дошкільників (3-4 роки) переважають суб’єктивно-оцінюючі порівняння своїх і чужих дій, направлення на протиставлення Я і Ти. У старших дошкільників суттєво збільшується кількість плануючих висловлювань про організацію спільної діяльності і об’єднання зусиль.

З віком не тільки збільшується число пізнавальних висловлювань, але і збільшується ступінь їх позаситуативності. Стає

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: